Він стояв і дивився на море — мій дідусь. Скільки себе пам’ятаю, він був таким — сильним, мужнім. Здавалося, що він весь просякнутий запахом моря. А все тому, що мій дідусь — моряк. Коли він одягав військову форму, то, здавалося, аж молодшав. На його суворому обличчі ніби загорялися два вогники — очі.

Чи може людина сама керувати своїм життям?

Чи, може, людина — це іграшка в руках долі?

Ось як на ці питання відповідає О. Пушкін у «Пісні про віщого Олега».

За своє довге життя Д. Дефо написав багато книг. Але жодна з них не мала нікого успіху, як «Пригоди Робінзона Крузо».

До написання роману Д. Дефо підштовхнула зустріч з Олександром Селкірком — штурманом судна «П’ять портів». Він і розповів Дефо свою дивовижну історію. Селкірк посварився на кораблі з капітаном, і той висадив його на неза алений острів поблизу берегів Чилі.

Видатний російський письменник М. Гоголь народився і провів своє дитин ство на мальовничій Полтавщині. З юних літ полюбив він українську природу, звичаї та обряди українського народу. Після закінчення Ніжинської гімназії І и голь опинився у Петербурзі, і там йому не вистачало сонячної України, мелодійних народних пісень, гострого українського гумору. Саме тому Гоголь зиср тається до матері та друзів з проханням надіслати йому цікаві історії та поиір'н українців, легенди та перекази. Вони були багатим джерелом для письменника.

Вечір... Ліхтарі торкають дивним світлом усе навкруги. Світло нерухомо лежить на снігу, плутається в гіллі голих, побілених інеєм дерев. Світло торкається машин, що проїжджають. Машини шумлять: деякі гудуть тихо й зачаровано, а деякі — різко й нервово, ніби кожна розповідає свою історію.

Видатний американський поет Г. В. Лонгфелло ще за життя досягнув вершин літературної слави. Сімдесятип’ятирічний ювілей, який поет відсвяткував  за місяць до своєї смерті, став справжнім національним святом. Це унікальний І випадок за всю історію Америки.

Найвизначнішим твором Лонгфелло є поема «Пісня про Гайявату». В основу поеми покладено індіанські перекази та легенди, які відображують уявлення  про устрій світу, прагнення до мирного життя корінного населення Північної  Америки.

Наші далекі пращури — східні слов’яни — були язичниками. Вони не визнавали єдиного Бога, а поклонялися силам природи і вшановували померлих предків. Сили природи у язичників утілювались в образах божеств.

Перше місце серед божеств у давніх слов’ян посідав бог Сонця — Дажбог,Його вшановували як джерело тепла та земного достатку. Небо, на якому перебував Дажбог, звалося Сварогом і вважалося його батьком. Тому бога Сонця звали Дажбог Сварожич.

Я вже не пам’ятаю, в якій книзі прочитав про дивака, який у складних обі півинах життя звертався до книги про незвичайні пригоди Робінзона Крузо. І там той чоловік знаходив собі корисну пораду і духовну підтримку.

І це здається смішним чи дивним тільки з першого погляду. Бо ця книга Дефо про постійні людські невдачі вчить нас не втрачати бадьорості духу. Що б не починав робити Робінзон, кожна нова авантюра завжди закінчується катастрофою.

Афоризм — це стислий влучний вислів, схожий на прислів’я. Тільки прислів’я створює народ, а афоризм — окрема людина. В афоризмі закладено той висновок, якого письменник дійшов із власного життя.

Кожен день, проходячи повз звалища, бачу там людей, які копирсаються у тому смітті. І я думаю про те, хто ці люди, звідки вони. Звісно, всі можуть відповісти: це бомжі. Але звідки вони беруться? Невже в нашій країні, що так славиться своїми родючими землями, своєю гостинністю, не вистачає хліба?