Анатомо-фізіологічні передумови розвитку діяльності дошкіль­ника. Надбання в психічному розвитку дошкільника пов’язані з прогресивними змінами вищої нервової діяльності, для якої харак­терною стає особлива жвавість орієнтувальних реакцій, що, як ві­домо, є необхідною умовою утворення нових тимчасових нервових зв’язків. Утворюються складні умовні рефлекси, в яких провідну роль відіграє слово (друга сигнальна система). Розвивається умов­не гальмування, хоч іррадіація збудження ще є частим явищем у поведінці дитини. Посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки, що зумовлює фізіологічну основу цілеспрямованості й організованості поведінки.

Пренатальна стадія та її фази. Онтогенез людини розпочина­ється ще до її народження. Ранньому дитинству у вживаному зна­ченні цього слова иередуе пренатальна (дородова), або утробна, стадія існування дитини. Тому реальним початком її розвитку е не народження, а зародження, тобто утворення з статевих клітин (га­мет) зародка (зіготи). В організмі матері створюється оптимальна ситуація для розвитку зародка, тобто ті умови, які відповідають його фізіологічним особливостям, в яких він захищений якнай­краще від температурних коливань, від травм та впливу хворобо- творчих мікробів. Зародок із самого початку свого існування всту­пає у взаємодію з організмом матері. У його розвитку реалізується спадково закріплена і передана в генах батьків програма побудови людського організму, систем його органів та їх функцій.

Навчання й дозрівання організму. Єдність суспільного й при­родного в онтогенезі людської психіки виявляється у взаємозв'язку дозрівання, навчання й виховання. Як зазначалося вище, дозрі­вання являє собою визначуване генотипом послідовне становлення всіх систем організму. Воно відбувається у ході життєдіяльності дитини, функціонування різних систем, зокрема нервової системи. Функціонування її сприяє визріванню окремих аналізаторів і моз­ку в цілому. Певний рівень його дозрілості потрібний для спроб дитини пересуватися в просторі. Водночас її вправи в пересуванні є фактором розвитку координації локомоторних рухів. Не тільки в ранньому віці, а й на пізніших етапах онтогенезу фізичні вправи є важливою умовою розвитку моторики.

Єдність природного і суспільного в онтогенезі людини. Психіч­ний розвиток людського індивіда — обумовлений процес. Визнання його обумовленості, або детермінованості (від лат. «іеіегтіпаге — визначати) і правильне її розуміння — основа практичного керу­вання ним. Правильно ж розуміти її можна, розглядаючи цей про­цес в єдності з історією людського життя. «...Історія окремого інди­віда аж ніяк не може бути відірвана від історії попередніх або сучасних йому індивідів, а визначається нею» *.

Історія попереднього розвитку людського життя впливає на його онтогенез двома шляхами: біологічним і соціальним. Людський індивід розвивається як біологічна істота, як представник люд­ського- виду живих істот і водночас як член людського суспільства. У вв’язку з цим і виникла давно поставлена людською думкою про­блема ролі біологічного, природного і соціального громадського у становленні індивіда як особистості.

Кількісні та якісні зміни людсько! істоти. Онтогенез людини— цілісний процес, що виражається в різних, але пов’язаних мін« собою формах. Це — становлення людини як організму, як свідо­мої суспільної істоти і як особистості. Є спільне в основних його формах (морфологічній, фізіологічній, психічній і соціальній) і водночас кожна з них має свої специфічні особливості. Розвиток — це зміни живої людської системи, зміни не випадкові, а необхідні, послідовні, пов’язані з певними етапами її життєвого шляху, і про­гресивні, тобто такі, що характеризують її рух від нижчих до ви­щих рівнів життєдіяльності, її структурне й функціональне вдоско­налення.

Сдостереження як метод вивчення психіки дітей. Вікова психо­логія розвивається як досвідна наука, в якій її представники став­лять перед собою певні проблеми, висувають здогади або гіпотези і здобувають фактичні дані, потрібні для їх підтвердження. Факті піддають якісному і кількісному аналізу, з них роблять певні ви­сновки, що характеризують досліджувані психічні процеси і вла­стивості на різних ступенях їх розвитку. У віковій психології застосовуються ті самі методи досліджень, що й у загальній пси­хології, але вони набувають своїх  особливостей, зумовлюваних об’єктом дослідження.

Розробка цієї ідеї пожвавилась у нові часи під впливом суспіль­них вимог до справи навчання й виховання молодого покоління. Великий реформатор школи Я. А. Коменський (1592—1670), об­грунтовуючи принцип «природовідповідностї» навчання, обстою­вав потребу вивчати природу дітей і молоді, їх вікові особливості й зважати на них під час визначення змісту і методів шкільного навчання. Він реалізував своє розуміння вікових особливостей психічного розвитку дітей у створених ним підручниках і своїй теорії навчання. Дж. Локк (1672—1704), критикуючи концепцію вродженості ідей і доводячи досвідне їх походження, зумовлюване вихованням, вказував на потребу враховувати вікові особливості. психічного розвитку дітей.

Галина ОВСІЄНКО “НА КРИЛАХ АНГЕЛА”

НАРОДЖЕННЯ МАДОННИ

У тісноті я кликав до Господа

і простором озвався до мене

Господь!

/пс. 118/

<...>  Професор Євген Панкратович Кубишкін потрапив до редакції районної газети як друкарська помилка в текст. Пакулько саме сидів за невеличким столиком, затиснутим з двох боків величезним фікусом та обтягнутою кумачем тумбою, на якій бовванів півметровий ґіпсовий бюст вождя світового пролетаріату, й записував до учнівського зошита чергове завдання, коли прочинилися двері.

– Добрий день, шановна редакціє! – у дверях спочатку з’явилась сива голова, а потім і сам професор.

– Вибачте, у нас летючка, – спробував було зупинити його редактор, але несподіваний гість не розгубився.

– От і я про те саме! – розпливаючись щасливою посмішкою попростував йому назустріч. – Давайте знайомитись: я – Євген Панкратович Кубишкін, професор Київського ордена Леніна (професор по-полтавськи м’яко вимовляв літеру “л”)  державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка, член Спілки журналістів, член Спілки кінематографістів, член Спілки письменників. Ось, будь ласка, моя візитівка.

Фізико-географічне районування Світового океану і його частин полягає у визначенні акваторіальних комплексів різних рангів, подібно до того, як вирізняють природно-територіальні комплекси на суходолі. Термін «акваторіальний комплекс» (чи «природно-акваторіальний») вельми поширений у науці про Світовий океан [11]. Він базується на терміні «акваторія», що означає ділянку водної поверхні у визначених межах.