Народна Освіта » Психологія » Характерні риси розвитку психіки. (Загальна характеристика онтогенезу людської психіки)

НАРОДНА ОСВІТА

Характерні риси розвитку психіки. (Загальна характеристика онтогенезу людської психіки)

Кількісні та якісні зміни людсько! істоти. Онтогенез людини— цілісний процес, що виражається в різних, але пов’язаних мін« собою формах. Це — становлення людини як організму, як свідо­мої суспільної істоти і як особистості. Є спільне в основних його формах (морфологічній, фізіологічній, психічній і соціальній) і водночас кожна з них має свої специфічні особливості. Розвиток — це зміни живої людської системи, зміни не випадкові, а необхідні, послідовні, пов’язані з певними етапами її життєвого шляху, і про­гресивні, тобто такі, що характеризують її рух від нижчих до ви­щих рівнів життєдіяльності, її структурне й функціональне вдоско­налення.

Розвиток — безперервний процес, що виявляється у кількісних змінах людської істоти, тобто збільшенні одних і зменшенні інших її ознак (фізичних, фізіологічних, психічних тощо). Але він не зво­диться до кількісних змін, до зростання, того, що вже є, а включає «перерви безперервності», тобто якісні зміни. Кількісні зміни зу­мовлюють виникнення нових якостей, тобто ознак, властивостей, які утворюються в ході самого розвитку, і зникнення старих. Роз­виток є там, де народжується щось нове і водночас відживає старе.

Кількісні зміни виявляються в фізичному зростанні організму, розмірів його окремих органів, ваги тіла, м’язової сили, швидкості рухів тощо. Але фізичний розвиток полягає і в якісних його змінах. Особливо помітні ці зміни в утробному періоді онтогенезу людини, коли її організм за короткий час проходить ряд метаморфоз і з за­родкової клітини перетворюється на людську істоту. Після наро­дження також відбуваються якісні зміни у будові організму, функ­ціонуванні систем, що свідчить про його дозрівання.

Якісні зміни відбуваються зокрема у функціонуванні нервової системи. Спочатку її регуляційні функції здійснюються безумовно- рефлекторними зв’язками, далі в її роботу включаються умовно­рефлекторні зв’язки, змінюється основа, на якій вони утворюються (спочатку на базі безумовних рефлексів, потім — на основі раніше утворених умовних рефлексів, на основі слів людської мови та ін.). Змінюються з віком співвідношення першої і другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності дитини.

У психічному розвитку кількісні зміни виявляються у збільшен­ні з віком кількості утворюваних навичок, асоціацій, у зростанні кола уявлень, знань про навколишній світ, пасивного й активного словника дитини, об’єму її уваги, сприймання, пам’яті, швидкості реакцій, розв’язання різних задач тощо., Вивчення кількісних змін потрібне для науки і для практики. Вікова психологія розробляє різні способи його здійснення, зокрема вимірювання росту різних функцій і властивостей, статистичного опрацювання його резуль­татів, графічноґо опису тенденцш, що виявляються в них, побудови «кривих» їх зростання.

виявлено, що розвиток психічних функцій часто відбувається нерівномірно. В ньому чергуються фази прискорення й уповільнен­ня, подібні до тих, що спостерігаються і в фізичному розвитку. При цьому фази уповільнення йе означають застою, зупинки росту, вони швидше є нагромадженням сил, яке веде до дальшого його прискорення. Зростання іде нібй хвилями, «хвильовий» його харак­тер констатовано у розвитку психомоторики, мовлення, інтелекту­альної поведінки дітей і молоді (А. Гезелл). Водночас виявлено, що різні психічні функції зростають асинхронно: у той час, як роз­виток одних прискорюється, розвиток інших — уповільнюється (Б. ї\ Ананьєв).

Вимірювати психічний розвиток складно. Досягнення розумові, на відміну від фізичних, не можна визначати одними й тими са­мими мірками на різних вікових ступенях. Мірки, тобто набори зав­дань (тести), що годяться для дитини раннього віку, вже нй підхо­дять для дошкільника і тим більше для школяра. Тому, вимірюючи розумові досягнення, доводиться виходити з якісної їх характерис­тики йа кожному віковому ступені, відповідно до неї визначати 8міст завдань, а потім якісно й кількісно описувати результати. Треба зважати при цьому і на залежність результатів від ставлен­ня дітей до виконання завдань. Отже, опис кількісних змін у пси­хічному розвитку доцільно поєднувати з якісною їх характери- стйкою.

Якісні зміни відбуваються протягом усіх етапів онтогенезу люд­ської психіки. Вони пов’язані з фізичним розвитком, проте ним но визначаються, а є наслідком «реальних зустрічей дитини з навко­лишнім матеріальним світом» (Сєченов), регульованих її нервовою системою. Якісних змін зазнають як окремі психічні процеси, так і психіка у цілому. Наведемо деякі приклади.

В ході взаємодії дитини з навколишнім суспільним і природним середовищем природжені дифузні прояви її активності перетворю­ються на дії, регульовані образами об’єктів, що їх викликають, а ці дії ведуть далі до збагачення чуттєвого пізнання світу. Спочатку сприймання об’єктів є складовим моментом актів спілкування ди­тини з дорослими, які її доглядають, хапальних й інших дій, а далі воно стає особливою перцептивною дією, спрямованою на розгля­дання об’єктів, їх обстеження, виділення характерних ознак і утво­рення цілісних їх образів. У міру набування дитиною досвіду з дій складаються різні види її предметної діяльності (гра, виконання доручень дорослих, учіння тощо), яка спричиняє дальший роз­виток психічних процесів. Цей взаємозв’язок психіки і діяльності стає джерелом прогресивних їх змін.

Якісні зміни- виявляються в процесах запам’ятовування і від­творення, які є важливою внутрішньою умовою психічного розвит­ку. Спочатку дитині щось саме запам’ятовується й згадується, потім ці процеси починають відбуватися й довільно, вони стають особливими діями (мнемі'чними, репродуктивними), виробляються різні способи їх здійснення. Виникає здатність не тільки відтворю­вати образи раніше сприйманих об’єктів, а й їх перетворювати, утворювати уявлення про такі ситуації, яких не було в поперед­ньому досвіді дитини. Якщо спочатку цей процес «вплітається» безпосередньо в дії дитини, наприклад ігрові, то далі він починає їх випереджати, набуває відносної самостійності, включається у проектування цілей дій, їх сюжетів.

Дитя ще не мислить і не говорить. Наприкінці цієї фази заро­джується мислення у наочно-дійовій формі (дитя починає мислити, сприймаючи предмети і маніпулюючи ними). За допомогою мов­лення, яке засвоюється ним, мислення стає наочно-образним, пе­ретворюється на розумову дію, здійснювану спочатку вголос, а по­тім і «про себе». Відбуваються переходи до конкретного понятій­ного мислення, до абстрактних його форм з характерними для них системами взаємно пов’язаних, узагальнених і оборотних операцій. Якісних змін зазнає і мовлення як засіб спілкування з іншими людьми та як знаряддя пізнавальної діяльності.

Від народження в дитини є елементарні безумовно-рефлекторні емоції (задоволення, незадоволення, страх, гнів), пов’язані з її ор­ганічними потребами у теплі, їжі, захисті, русі. її емоційний роз­виток далі виявляється у виникненні емоцій умовно-рефлекторного походження, розширенні кола об’єктів, які їх викликають, поярі нових видів емоцій і почуттів, пов’язаних із становленням вторин­них, специфічно людських потреб. Такими є потреби у пізнанні навколишнього світу, у спілкуванні з іншими людьми, у навчанні, у праці, творчій діяльності, які стають важливими мотивами ціле­спрямованої діяльності. Кожному віку властива своя ведуча діяль­ність, в якій передусім задовольняються актуальні потреби інди­віда, що розвивається, формуються пізнавальні, емоційні та інші процеси (О. М. Леоптьєв).

Утворення психічних властивостей особистості. З розвитком психічних процесів, різних видів діяльності складаються й психічні властивості індивіда, які являють собою потенціальну форму існу­вання процесів і дій, що зберігаються й тоді, коли актуально вони не функціонують. Такими є розумові, емоційні, вольові, моральні й трудові якості індивіда, характерні риси його свідомості й само­свідомості. З утворенням системи цих психічних властивостей під­ростаючий людський індивід стає особистістю, здатного усвідомлю­вати навколишнє буття, виділяти себе із середовища, виходити за межі минулого і теперішнього, проектувати своє майбутнє, перед­бачати не тільки ближчі, а й віддаленіші результати своїх дій, усвідомлювати норми, правила суспільної поведінки і керуватися* ними. Розвиток свідомості особистості полягає у формуванні її наукового світорозуміння, ідейних переконань, які забезпечують її моральну стійкість, особливо потрібну у важких життєвих ситуа­ціях, здатність підпорядковувати нижчі спонукання вищим мотивам Діяльності, вести правильну лінію у своїй поведінці.

Онтогенез людської психіки являє собою сдність свідомого й несвідомого. Він починається з досвідомих форм, які підготовлюють перші прояви свідомості й самосвідомості, що виразно виступають уже в ранньому віці, зокрема у вживанні дитиною займенника «я» («я сам»), за ними йде ряд ступенів її дальшого..розвитку. Водно­час свідомі акти діяльності, повторюючись, стають звичними, не- усвідомленими компонентами складніших форм діяльності, полег­шуючи успішне досягнення її свідомих цілей. Важливу роль в ін­дивідуальному розвитку свідомості й самосвідомості відіграє па­м’ять, Про яку К. Д. Уїпинський писав, що це — «історія душі на­шої», причому історія не зминула, а теперішня, бо її минуле живе й діє в теперішньому. Однак не всі її надбання зберігаються, де­які й губляться, відживають. І. М. Сєченов Також відзначав, що психічний розвиток індивіда здійснюється завдяки пам’яті й її за­собами. Але ці засоби породжуються не самою пам’яттю, а всією системою дійових взаємовідношень індивіда з навколишнім сере­довищем.

Формування системи психічних властивостей підростаючого індивіда, його свідомості й самосвідомості є необхідною умовою становлення його як суспільної істоти, як суб’єкта спілкування 8 іншими людьми, майбутнього носія суспільних відносин. Він поступово стає ним, включаючись у ці відпосйни в доступній для нього мірі, виконуючи функції й обов’язки, які покладаються на ньоґо у сім’ї, дитячому садку, в школі, у піонерській і комсомоль­ській організаціях, у виробничому колективі тощо.

Переходи від нижчих до вищих структур психічного життя. Психіка формується як дедалі ускладнювана і структурно органі­зована динамічна система. Нові якості, що виникають у психічному розвитку індивіда, являють собою складні структури. Структурний характер має змістовий бік цього процесу (системи уявлень, по­нять про об’єктивну дійсність, що складаються в індивіда), опера­ційний бік (системи дій, операцій, якими знання здобуваються й застосовуються у дальшій діяльності), мотиваційний бік (ком­плекси потреб, інтересів та інших спонукань до дій) і психічна діяльність у цілому.

Всупереч твердженням асоціаціоністів, які вважали, що утво­рення нових якостей вводиться до сумативного нагромадження еле­ментів* слід визнати, що воно має інший і складніший характер. Нові структури психічної діяльності виникають, вважав ще І. М. Сєченов, шляхом диференціації наявних структур, тобто цілісних форм, виділення окремих функцій і нової їх інтеграції, тобто об’єд­нання у нове ціле. Інакше кажучи, процес цей іде не від елементів до цілого, а від структурно нижчого до вищого цілого. Ця думка знаходить свов підтвердження в сучасних дослідженнях. У світлі їх даних онтогенез психіки виступає як необоротна послідовність ускладнюваних структур, в якій генетично пізніші структури ви­никають з ранілщх і включають їх у себе в змінюваному вигляді. Немає генезису без структури, як немає і структури без генезису (Ж. Піаже).

Кожна нова психічна структура виникає на основі попередньої, а не на чистому місці (перша структура своєю основою має без­умовно-рефлекторну системну роботу мозку). Вона не просто вияв­ляється, а утворюється з того, що є вже в індивіда і що він 8асвоюе із суспільного середовища. Доказом того, що генетично раніші структури не зникають з виникненням пізніших, є можливість повернення до них. Так, володіючи системою узагальнених, абстрактних операцій, розв’язуючи задачі, індивід може за певних обставин вдаватися до конкретних дій і навіть до наочно-дійових способів мислення.

Визнання прогресивної спрямованості онтогенезу людської пси­хіки як переходів від менш до більш досконалих її форм не озна­чає, що він іде прямолінійно. Як зазначають деякі дослідники, у ньому спостерігаються ніби повернення до пройдених етапів, повторення на новій основі раніше пережитих взаємовідносин інди­віда із суспільним середовищем, тобто, образно кажучи, він іде не по ' прямій, а «по спіралі». Наприклад, загострене прагнення до самостійності, що виявляється наприкінці раннього віку в неслух­няності, упертості, норовливості, конфліктах з дорослими, повто­рюється у дітей семиліток і у підлітковому віці, хоч і набував нового змісту і форм залежно від умов життя дітей й індивідуаль­них їх особливостей.

Індивідуальні варіації розвитку. Всі індивіди проходять у на­шому суспільстві одні й ті самі ступені психічного розвитку, але проходять їх по-різному. Існують типологічні й індивідуальні від­мінності у самому процесі розвитку та його результатах. Вони ви­являються у функціональних особливостях-нервової системи, у ро­зумових, емоційних, моральних, вольових якостях, у потребах, ін­тересах, здібностях і характерологічних рисах дітей та молодих людей. У процесі розвитку складається неповторна індивідуальна своєрідність особистості.

Характеризуючи досягнення у розвитку кожної особистості, ми завжди оцінюємо їх з погляду завдань нашого суспільства у підго­товці нової зміни, 8 погляду наших ідеалів і сподівань. Наш ідеал всебічно розвиненої особистості передбачає її фі8ичну культуру, високу освіченість, наукове світорозуміння, любов до знань, уміння

їх набувати й застосовувати на практиці, йти в ногу з науково- технічним прогресом нашої країни, закоханість у працю, творче ставлення до неї, майстерність і самодисципліну в праці. Він вклю­чає тверді моральні переконання, що виявляються в поведінці, у взаєминах з іншими людьми, вимогливість до. себе і до інших людей, чуйність, гуманність, відданість своїй Батьківщині і справі комунізму. Всебічно розвиненій особистості властиве й естетичне ставлення до дійсності, цінування краси в природі й праці, у ми­стецтві й побуті, в особистому житті й відносинах людей. Знання умов і законів психічного розвитку повинно допомагати успішному керуванню становленням цих якостей.

 

Категорія: Психологія

Автор: admin от 27-01-2013, 14:42, посмотрело: 4919