Теоретичні джерела мислителів німецької класичної соціо­логії беруть початок з марксизму. Основними проблемами, розглянутими представниками цієї школи, є:  еволюція капі­талізму і розвиток індустріального суспільства, а також со­ціальні інститути та спільноти, мотивація економічної поведін­ки. Основні представники цієї школи — видатні німецькі вчені Георг Зіммель, Фердинанд  Тьонніс і Макс Вебер.

Еміль Дюркгейм соціолог, який обґрунтував теоретичні, методичні й методологічні при­нципи структурно-функціоналістської теорії, вніс особливий вклад в інституалізацію со­ціології як науки, її перетворення у навчаль­ну дисципліну.

До кінця XIX ст. паралельно з натуралістичним напрямком у соціології складається й починає домінувати психологічна тенденція в розумінні соціально-історичних процесів і зако­номірностей суспільного розвитку.

Базується на ідеї залежності соціального розвитку від географічного середовища та просторового розміщення людей. Явища, що відбуваються в суспільстві, пояснюються особливостями клімату, ландшафту, флори, фауни, розмірами країни тощо. Типовими представниками цього напрямку були Генрі Томас Бокль, Лев Мечников і Жан Жак Елізе Реклю.

XIX ст. в інтелектуальній історії Заходу — час майже загаль­ного захоплення успіхами природознавства і розквіту пози­тивістсько-натуралістичного світогляду, який визначав розви­ток тодішньої соціології. Сукупність соціологічних шкіл, що по­яснювали розвиток суспільства, виходячи із законів біології та природи, спираючись на методи і засоби природознавства, одер­жала в історії соціології назву «натуралістична соціологія» (від латин, natura — «природа»). У рамках натуралістичної соціоло­гії можна виділити такі напрями як соціальний дарвінізм, ор- ганіцизм, географічний напрямки.

Еволюційна теорія Ч. Дарвіна, що з'явилась в 1853 р., зробила справжній пе­реворот у біології, вплинула на світогляд взагалі й на багато галузей знання зокрема. Соціологія не була виключенням.

Значний внесок у розвиток соціологічної думки вніс Карл Маркс (1818-1883). К. Маркс створив концепцію суспільної формації, в основі якої ле­жить матеріалістичний підхід до історії. «Вся людська історія є історією класової боротьби». Джерелом соціальних змін виступає напру­женість між антагоністичними класами. Всі ін­дивіди належать до певних соціальних класів, поділ на які відбувається за ознакою володіння засобами виробництва (фабриками, заводами, землею, обладнанням тощо) і розмірами винагороди, одержу­ваної з цього володіння.

Ідеї О. Конта одержали подальший розвиток у працях видатного англійського філософа та соціолога Герберта Спенсера (1820-1903).

У соціології Г. Спенсера можна виділити основні елементи — еволюціонізм і органіцизм.

Огюст Конт (1798-1857) увійшов в історію як ро­доначальник нової пози­тивної соціальної науки, яка мала звільни­ти наукове знання від умоглядної філософії (метафізики) і теології. Позитивна соціаль­на теорія, на його думку, повинна опирати­ся на наукові методи, які б дозволили ре­зультати одного дослідника перевірити ще раз і підтвердити або спростувати іншик дослідником, як це має місце в природничо-наукових теоріях.

Ключові поняття й терміни: соціологічний позитивізм, закон трьох стадій, соціологічний органіцізм, історичний матеріалізм, натуралізм, психологія народів і натовпу, теорія наслідування, інтеракціонізм, інстинктивізм, механічна солідарність, органічна солідарність, аномія, формальна соціологія, «розуміюча» соціологія, соціальна дія, цирку­ляції еліт, залізний закон олігархії.

1. У чому полягає відмінність між об'єктом та предметом науки?