Історичний матеріалізм К. Маркса

Значний внесок у розвиток соціологічної думки вніс Карл Маркс (1818-1883). К. Маркс створив концепцію суспільної формації, в основі якої ле­жить матеріалістичний підхід до історії. «Вся людська історія є історією класової боротьби». Джерелом соціальних змін виступає напру­женість між антагоністичними класами. Всі ін­дивіди належать до певних соціальних класів, поділ на які відбувається за ознакою володіння засобами виробництва (фабриками, заводами, землею, обладнанням тощо) і розмірами винагороди, одержу­ваної з цього володіння. Розподіл на класи засновано на нерів­ності, тобто один клас (клас власників) перебуває в більш вигідному положенні, привласнюючи собі частину результатів праці іншого класу (не власників).

К. Маркс розглядав структуру суспільства в динаміці. Виділяв п'ять формацій — первісно-общинну, рабов­ласницьку, феодальну, буржуазну та комуністичну. В основі такої класифікації лежать відмінності розходження в способі виробництва (економічних відносинах). Структура економіч­них відносин і, в першу чергу, відносин власності становить «базис» суспільства, на якому формується «надбудова» — структура політичних, правових, сімейних відносин, форми моралі, релігії, ідеології. Для К. Маркса суспільно-економічні формації — це не просто соціальні системи різної складності, а періоди всесвітньої історії, що змінюють один одного. Пере­хід від однієї формації До іншої відбувається в результаті со­ціальної революції. Соціальна революція — найвищий прояв протиріччя, яке виникає між виробничими силами, що роз­виваються (люди, техніка, знаряддя праці, технології), і від­стаючими виробничими відносинами (організація праці та форми власності). Водночас цей процес проявляється в різ­ного роду конфліктах компонентів соціальної системи — за­гостренні класової, політичної, ідейної боротьби. К. Маркс всебічно обгрунтував механізм виникнення та розвитку со­ціального конфлікту в капіталістичному суспільстві свого часу. Боротьба робітничого класу за зміну порядку розподі­лу виробленого продукту приводить до досягнення хиткої рівноваги на основі тимчасової угоди між експлуататорами (гнобителями) і експлуатованими (пригнобленими). Надалі протиріччя нагромаджуються, що викликає нові зіткнення, які ведуть до нової угоди на умовах, відмінних від колишніх. Разом з цим відбувається кількісне збільшення невдоволен­ня представників пригнічених класів і усвідомлення ними несправедливості свого положення, а одночасно своєї сили. Все це, врешті-решт, стає причиною глобального класового конфлікту — соціальної революції. Соціальна революція, на думку К. Маркса, є «локомотивом історії», історично неми­нуча й бажана.

Однією з основних заслуг вченого вважається науковий аналіз капіталістичного суспільства XIX ст. К. Маркс один з перших в історії соціології розробив теорію про суспільство як систему, а також уперше представив суспільство як продукт історичного розвитку, як структуру, що динамічно розвиваєть­ся. Він обгрунтував виникнення соціальної нерівності і про­аналізував соціальні конфлікти як явище, необхідне для су­спільного розвитку й прогресу. З К. Маркса починається тра­диція дослідження функцій соціального конфлікту. Це безперервна боротьба інтересів. Таким чином, суспільний розвиток перебуває в безпосередній залежності від природного середовища.

Н.М. Семке