Німецька класична соціологія

Теоретичні джерела мислителів німецької класичної соціо­логії беруть початок з марксизму. Основними проблемами, розглянутими представниками цієї школи, є:  еволюція капі­талізму і розвиток індустріального суспільства, а також со­ціальні інститути та спільноти, мотивація економічної поведін­ки. Основні представники цієї школи — видатні німецькі вчені Георг Зіммель, Фердинанд  Тьонніс і Макс Вебер.

Георг Зіммель (1858-1918) запропонував глобальну схему розвитку культури. Динаміка культурних форм існує завдяки нескінченій появі нових форм культури, які через якийсь час костеніють, стають гальмом для подаль­шого руху, а тому заміняються новими фор­мами, приреченими на таку ж саму долю. Роз­виток культури проходить через протиборс­тво і конфлікт двох начал — змісту і фор­ми, «суб'єктивної» і «об'єктивної» культур. Саме життя як неоформлений початок протистоїть кул ьтурі, яка втілила принцип форми взагалі. Звідси бере початок поняття «формальна соціо­логія», основними поняттями якої є «зміст» (історично обумов­лені цілі, мотиви, спонукання людських взаємодій) і «форма» (універсальний спосіб втілення та реалізації історично мінливих змістів). Суспільство — це суміш і взаємодія форми та змісту.

Г. Зіммель здійснив глибокий аналіз впливу грошових від­носин і поділу праці на соціальну реальність, людську культу­ру і відчуження праці. За допомогою категорії грошей вченому вдалося розглянути приховані механізми соціального життя, суспільної праці. Виникнення грошей руйнує особистісний характер відносин між людьми. їх місце займають анонімні, безособові відносини. Гроші — символічна міра рівності людей перед небуттям. У чистому вигляді гроші спочатку відобража­ють ціннісне відношення речей (порівняння двох речей як двох товарів), а потім проникають у світ людських відносин і стають мірою ціннісного відношення людей. Гроші зрівнюють людей як виробників або споживачів речей, створених людською пра­цею. ГІо мірі того як річ із мети перетворюється на засіб досяг­нення чого-небудь, працівник усе більше відчужується від про­дукту і засобів праці.

Г. Зіммель зробив суттєвийвнесок у розвиток соціологічно­го аналізу міста, релігії, сучасного індустріального світу, міг­рації та підготовки робочої сили, відмінностей між розумовою і фізичною працею, відносин лідерства, панування й підкорен­ня, проблеми соціальної та групової диференціації.

Фердинанд Тьонніс (1855-1936) стояв у витоків, німецької соціології. Основна до­слідницька ідея його наукової творчості — соціальні форми в їх виникненні та розвитку. Всі соціальні явища він розглядав як вольові відносини, а саму волю ділив на два типи — органічну (інстинктивну) і розумову, що припус­кає можливість вибору та свідомо поставлену мету поведінки. Залежно від характеру волі Тьонніс розмежовував два типи су­спільних відносин — інтимні, міжіособистісні стосунки від­повідають спільноті, а всі зовнішні, соціальні характерні для суспільства, де діє принцип «кожний за себе» і між людьми іс­нує напруженість. У спільноті панують інстинкт, почуття, ор­ганічні відносини, у суспільстві — розважливий розум, абс­тракція. Поняття спільноти (Gemeinschaft) Ф.Тьонніс застосо­вує до селянської сільської громади, а поняття суспільства (Gesellschaft) — до індустріального міського суспільства. Основні відмінності між ними полягають тому, що:

* спільнота припускає, що люди живуть відповідно до спільнотного принципу й мирських цінностей, суспільство за­сноване на прагненні до особистої користі;

* спільнота надає основне значення звичаям, у той час як суспільство засноване на формальних законах;

* спільнота припускає обмежену й нерозвинену спеціаліза­цію, а в суспільстві проявляються спеціалізовані професійні ролі;

* спільнота спирається на релігійні цінності, а суспіль­ство — на світські;

* в основі спільноти лежить сім'я та громада, в основі су­спільства — великі корпоративні й асоціативні форми об'єднання людей.

Спільнота і суспільство, з одного боку, використовують­ся вченим як моделі соціальної організації, а з іншого — як історичні форми буття, наповнені конкретним змістом. їх пе­рехід з однієї форми в іншу становить сутність історичного процесу.

Ф. Тьонніс увійшов в історію соціологічної думки як люди­на, що поставила мету поєднати переваги раціонального науко­вого методу з історичним поглядом на соціальний світ.

Макс Вебер (1864-1920) — один із найбільш відомих теоретиків соціології. Він розробив власну соціологічну теорію, центральним пунктом якої з'явилося виділення елемен­тарної частки поведінки індивіда у суспіль­стві — соціальної дії, що є причиною і слід­ством системи складних взаємин між людь­ми. Суспільство, на думку М. Вебера, являє собою сукупність діючих індивідів, кожний з яких прагне до досягнення своїх власних цілей. Дії окремих індивідів кооперуються, і на основі цієї кооперації утворюються асо­ціації (групи). Незважаючи на свої егоїстичні прагнення, люди діють спільно, оскільки їх вчинки осмислені, раціональні і вони розуміють, що індивідуальні цілі найкраще досягаються за допо­могою спільних дій. Це розуміння приходить до них у зв'язку з тим, що в ході суспільної практики завжди відкидаються не­потрібні зразки поведінки і залишаються лише ті, які можна представити, розрахувати і які приносять користь із найменшим ризиком. Таким чином, осмислена поведінка, у результаті якої досягаються індивідуальні цілі, приводить до того, що людина діє як соціальна істота, у групах з іншими, забезпечуючи тим са­мим значний прогрес у взаємодії з навколишнім середовищем.

М. Вебер є засновником «розуміючої» соціології. Він виді­ляв два основних методи пізнання — пояснення й розуміння. Пояснення характерне в основному для природознавства і ли­ше частково — для соціальної сфери. Відмінною рисою цього методу є об'єктивність. Розуміння як метод використовується в соціології. Цей метод дозволяє привносити в досліджувані явища своє суб'єктивне відношення. За переконанням вченого, головне в пізнанні соціальних явищ і поведінки людей — зро­зуміти мотиви їх вчинків. Щоб зрозуміти ці мотиви, дослідник повинен подумки поставити себе на місце іншого і спробувати зрозуміти, чому він вчинив так, а не інакше. Зрозуміти мотиви інших людей можна тому, що в однакових ситуаціях люди по­водяться однаково. Соціологія є розуміючою наукою, оскільки вивчає поведінку людини, яка вміє мислити, міркувати, вкла­дати у свої дії певний зміст і значення. Соціологія не тільки по­яснює свій предмет, як це роблять натуралісти, але й розуміє його, тобто розкриває внутрішній зміст людських вчинків.

Н.М. Семке