Натуралістичні школи. Соціологія

XIX ст. в інтелектуальній історії Заходу — час майже загаль­ного захоплення успіхами природознавства і розквіту пози­тивістсько-натуралістичного світогляду, який визначав розви­ток тодішньої соціології. Сукупність соціологічних шкіл, що по­яснювали розвиток суспільства, виходячи із законів біології та природи, спираючись на методи і засоби природознавства, одер­жала в історії соціології назву «натуралістична соціологія» (від латин, natura — «природа»). У рамках натуралістичної соціоло­гії можна виділити такі напрями як соціальний дарвінізм, ор- ганіцизм, географічний напрямки.

Еволюційна теорія Ч. Дарвіна, що з'явилась в 1853 р., зробила справжній пе­реворот у біології, вплинула на світогляд взагалі й на багато галузей знання зокрема. Соціологія не була виключенням.

Еволюціонізм як провідний напрямок суспільної думки того часу опирався на уявлення про єдність законів історії природи й людини, про єдність методу природних і суспільних наук. Багато дослідників суспільства стали розглядати соціальну еволюцію як продовження або складову частину біологічної еволюції.

Сбціал-дарвіністський напрям у соціології не був однорід­ним. Серед його прихильників були люди самих різних соціаль­но-політичних поглядів. їх поєднувала одна ідея — соціальний прогрес можливий завдяки природному відбору, в ході якого перемагає найсильніший. Найбільш яскравими представника­ми соціал-дарвінізму є JI. Гумплович. А. Смолл, У. Самнер.

Людвіг Гумплович (1838-1909) в якості основного елемен­ту суспільства розглядав соціальні групи. Сутність відносин між групами — це безжальна боротьба, в якій кожна із груп намагається зайняти пануюче положення. Боротьба між со­ціальними групами виступає двигуном історії. Л. Гумплович не допускав того, що коли-небудь боротьба між соціальними групами припинитися. Він вважав протистояння груп природ­ним і основним законом еволюції суспільства.

Альбіон Смолл (1854-1926) особливу увагу приділяв вив­ченню проблем соціального інтересу. На думку вченого, щоб вижити, людині необхідно постійно пристосовуватися. Геогра­фічні та біологічні умови існування людей зумовлюють появу в них певних потреб, що набувають у суспільному житті форму інтересів. Інтерес, за Смоллом, — це останній первинний мо­мент, до якого зводяться людські дії.

Уільям Самнер (1840-1910) намагався пояснити поход­ження й розвиток деяких найважливіших групових звичок і со­ціальних форм життя людей. Керуючись інстинктами, у своїй боротьбі за існування людина методом проб і помилок виробляє певні, найбільш доцільні форми поведінки. У результаті повто­рення ці форми поведінки закріплюються, породжуючи в ін­дивідів звички, а у соціальних груп — звичаї. Причому, згідно з поглядами У. Самнера, звичаї формуються спочатку у свідо­мості та вчинках найсильніших членів групи, а потім завдяки на­слідуванню поширюються на всю групу і стають обов'язковими нормами групової поведінки. З часом, освячені релігійними та іншими табу, звичаї отримують значення вдач, які пронизують весь спосіб мислення групи, підкоряючи собі окремого індивіда.      В цілому, незважаючи на те, що представники соціал-дарвіністського напрямку в соціології при вивченні суспільства, намагалися використати біологічні закони вони не змогли зро­бити найголовнішого — знайти соціальні механізми розвитку суспільства й розкрити його історичну сутність. Тому до по­чатку XX ст. соціал-дарвінізм поступово себе вичерпав. На базі соціології Г. Спенсера розвився по­тужний органістичний напрям: Крім Г. Спен­сера в цьому напрямку працювали А. Шеффлє, А. Фульє, П.Лілієнфельд. Усі вони виходили з того, що суспільство — це аналог біологічного організму.

Альберт Шеффлє (1831-1903) розглядав суспільство як органічну цілісність, як подібне до організму «соціальне тіло». Цілісність «соціального тіла» забезпечується за допомогою трьох видів органів та інститутів - зовнішніх органів — транс­порт, виробництво, торгівля; внутрішніх органів — релігія, наука, література, мистецтво; координуючих і регулюючих органів — держава, організації, установи. Головна роль у со­ціальній системі належить державі як головному координато­рові та контролерові функціонування соціальних органів. За переконанням А. Шеффлє, вивчення суспільства за аналогією з організмом дає можливість виділити складові елементи «со­ціального тіла» і піддати їх системному аналізу.

Альфред Фульє (1838-1912) ставив суспільство, як єди­ний організм, у залежність від природних і соціальних чин­ників. Суспільство, на думку вченого, функціонує і перебуває у злагоді завдяки загальним уявленням людей, так званим «ідеям-силам». Серед таких «ідей-сил» — прагнення щастя І благополуччя. Спільне бажання підштовхує людей укладати суспільний договір, приходити до взаєморозуміння. Таким чи- иом, су-спільство в поданні А. Фульє — це, з одного боку, біо­логічний, а з іншого «договірний», тобто соціальний організм.

Павел Лілієнфельд (1829-1903) був прихильником повно­го ототожнення біологічного та соціального організму. Напри­клад, торгівля виконує в суспільстві ту ж функцію, що й кро­вообіг в організмі, функція уряду аналогічна функції головного мозку тощо. Як і будь-який організм, суспільство може хворі­ти, тобто в ньому можуть відбуватися порушення й відхилен­ня. Щоб вилікувати організм, потрібен лікар. Функцію лікаря в суспільстві виконує уряд і держава. Незважаючи на подіб­ність суспільства й живого організму, П. Лілієнфельд бачив між ними відмінності — соціальний організм більш складний і вдосконалений.

Н.М. Семке