Народна Освіта » Правознавство » Соціологічний органіцизм Г. Спенсера

НАРОДНА ОСВІТА

Соціологічний органіцизм Г. Спенсера

Ідеї О. Конта одержали подальший розвиток у працях видатного англійського філософа та соціолога Герберта Спенсера (1820-1903).

У соціології Г. Спенсера можна виділити основні елементи — еволюціонізм і органіцизм.

 Еволюція, за Г. Спенсером, — це універсальний процес, що пояснює зміни, як у природі, так і в суспільстві. За переконанням вченого, ево­люція лежить в основі загального розвитку і проходить три фази — неорганічну, органіч­ну та надорганічну. Зміна космічних систем є сутністю неорганічної (фізичної) еволюції. Виникнення рослинного і тваринного світу — органічна (біологічна) еволюція. Виникнення суспільства — надорганічна (соціальна) ево­люція. У цілому еволюція трактується як без­перервний розвиток від нижчих форм до вищих.

Соціальна еволюція, на думку Г. Спенсера, характеризуєть­ся переходом від простого суспільства до складного, а по суті, від військового суспільства до індустріального. Особливістю військового суспільства є примусова інтеграція на основі сили. Для індустріального суспільства характерна добровільна інтег­рація на основі взаємозалежності індивідів, що виконують різ­ні функції і тому зацікавлені у співробітництві. Кожному ета­пу соціальної еволюції відповідає певний рівень поділу праці, соціальної структури, соціальних груп, соціальних інститутів і спосіб об'єднання частин у ціле. Соціальна еволюція, з точки зору вченого, виражає єдність і боротьбу двох взаємозалежних процесів — соціальної диференціації та соціальної інтегра­ції. Чим більша диференціація суспільства, тобто чим більше розмаїтості між його елементами, тим сильнішими є процеси соціальної інтеграції, тобто прагнення частин до об'єднання. Тому Г. Спенсер розглядав соціальну революцію як неприпус­тиму хворобу суспільства, яка порушує органічну єдність со­ціальної системи та еволюційний прогрес, що ґрунтується на виживанні найбільш пристосованих індивідів.

Суспільство в розумінні Г. Спенсера—це соціальний організм, що поєднує в собі «елементи, що почувають» — індивідів. Не маючи у своєму розпорядженні необхідних даних про функ­ціонування суспільства як складної соціальної системи, вче­ний намагався провести аналогію між біологічним організмом  і суспільством як соціальним організмом. Він не ототожнював ці дві сутності, а лише порівнював, вказуючи на їх подібність І відмінності. Як живий організм складається з органів, так су­спільство складається із соціальних груп та інститутів. Кожна частина «соціального тіла» виконує ту або іншу функцію, за­довольняючи потреби всього соціального організму. Будь-яке розвинене суспільство має три групи органів, які відповідають трьом головним функціям — регулятивній, продуктивній, роз­подільній. Серед відмінностей між суспільством і організмом вчений виділяв те, що в біологічному організмі частини існу­ють для цілого, а в соціальному організмі ціле існує для своїх елементів (індивідів).

Наявність двох ідей у соціології Г. Спенсера (опис структу­ри суспільства за аналогією з організмом та ідея еволюціоніз­му) визначило його роль як основоположника двох напрямків у соціології — органіцизму й еволюціонізму. Крім того, Г. Спен­сер є попередником структурного функціоналізму та систем­ного аналізу, оскільки першим застосував поняття соціальної структури й соціальної функції, соціальної системи, соціальної диференціації та інтеграції.

 

Семке Н.М.

Категорія: Правознавство

Автор: admin от 3-04-2012, 23:07, Переглядів: 16475