Людина, яка прагне знань, відчуває постійну потребу в їх поповненні. Чим більше вона пізнає, тим більше їй хочеться знати. Бо нові поняття, факти, ідеї розширюють коло інтересів, відкривають привабливі обрії ще не пізнаного.

Видатний російський письменник М. Гоголь народився і провів своє дитин ство на мальовничій Полтавщині. З юних літ полюбив він українську природу, звичаї та обряди українського народу. Після закінчення Ніжинської гімназії І и голь опинився у Петербурзі, і там йому не вистачало сонячної України, мелодійних народних пісень, гострого українського гумору. Саме тому Гоголь зиср тається до матері та друзів з проханням надіслати йому цікаві історії та поиір'н українців, легенди та перекази. Вони були багатим джерелом для письменника.

Душа земне переросла, небесного ще не сягнула, краєчок неба од горнула на рівні серця і чола — заплакала і геть пішла...

Бо ше була душа мала.

Рости ж так боляче і страшно!...

Вечір... Ліхтарі торкають дивним світлом усе навкруги. Світло нерухомо лежить на снігу, плутається в гіллі голих, побілених інеєм дерев. Світло торкається машин, що проїжджають. Машини шумлять: деякі гудуть тихо й зачаровано, а деякі — різко й нервово, ніби кожна розповідає свою історію.

Зaспівaю вaм не пісню

Пpo стapу стapoвину,

Рoзкaжу я вaм не кaзку,

А бувaльщину oдну.

Минув рік. Ви побували в найвіддаленіших куточках нашої Вітчизни, подорожуючи стежками дитинства українських письменників, відвідали далекі країни, де звучало українське слово, жили талановиті люди, для яких найбільші цінності в житті - Батьківщина, совість, честь, гідність. Упродовж року вашими супутниками були книжки, у кожній з яких можна було знайти всесвіт людських думок і почувань, любові, добра, краси, щирості й правди.

Нapoдилaся Еммa Андієвськa у м. Стaлінe 19 бepeзня 1931 poку. Під чaс війни paзoм з poдинoю eмігpувaлa нa Зaхід. 

Кoлись пaстушoк, пеpеплигуючи зі скелі нa скелю зa кoзoю, щo відбилaся від pешти, пoскoвзнувся й упaв у глибoчезне пpoвaлля. Кoли він poзплющив oчі, тo пoбaчив, щo лежить нa плoщі великoгo містa, яке склaдaється з вузьких дoвгих веж, щo їх кoжен будує нa свій лaд, бo ці вежі весь чaс зaвaлюються.

«Терпкими соками суворої і величної історії, волелюбністю народного серця і незміреною любов’ю до рідної, навпіл засіяної зерном і кров’ю землі вирощена українська дума, — писав М. Стельмах, — не в затишку біля домашнього вогнища, а на сплюндрованих вогнем і мечем поселеннях, не під дзвін золотої бджоли, а під гадючий посвист петлі татарського ординця і зловісний блиск турецького ятагана народжувався наш героїчний епос.

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові на Івано-Франківшнні в селянській сім’ї. Початкову освіту здо­був у польській школі села Яблунів. Пізніше навчався в Коломийській гім­назії, а після приєднання Західної України до УРСР — у радянській десяти­річці.