Зимовий мотив з візитом пічника - Ірина жиленко. Повний текст віршу, читати
Душа земне переросла,
небесного ще не сягнула,
краєчок неба одгорнула
на рівні серця і чола —
заплакала і геть пішла...
Бо ше була душа мала.
Рости ж так боляче і страшно!
А ми ж худобонька домашня —
нам треба хатнього тепла.
Як я замерзла там, вгорі,
як я втомилася од росту!
І от сусід через поріг
уже переставляє костур.
Сусід (дарма, що інвалід) —
пічник, якого пошукати...
Я радісно йому обід
збираю. І тепліє хата.
Коли ж зійшов на землю вечір —
зійшла за вечором звізда,
і в чорну шибку загляда,
і відбивається в колечку.
Небесне вже переросла,
земного не збагнула, рано.
Ще та звізда була мала,
зелена ще, хоч і різдвяна.
А в сінях тьма і холоднеча.
Замерзла в глечику вода.
І, луснувши, старенький глечик
злякав звізду.
Втекла звізда...
То був салют земному дому,
Зимі земній, вогню земному,
душі, яка за ніч спочине,
і вранці вийде до воріт,
і знов дитячими очима
різдвяно осіяв світ...
Дякуємо, що вирішили прочитати цей чудовий вірш Ірини Жиленко саме на нашому сайті, заходьте ще =)
Автор: admin от 27-04-2013, 14:31, Переглядів: 9463