Дмитро Павличко. Біографія, Життєвий і творчий шлях

Дмитро Васильович Павличко народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатові на Івано-Франківшнні в селянській сім’ї. Початкову освіту здо­був у польській школі села Яблунів. Пізніше навчався в Коломийській гім­назії, а після приєднання Західної України до УРСР — у радянській десяти­річці. 1918 року Павличко вступив на філологічний факультет Львівського університету. Ще під час навчання завідував літературною частиною Львів­ського театру юного глядача. Закінчивши університет, 1953 року вступив до аспірантури, але невдовзі залишип наукплу роботу. Тоді вийшла його поетич­на книжка «Любов і ненависть». Невдовзі Гіавличка приймають до Спілки письменників, він завідує відділом поезії журналу «Жовтень» Виходять друком нові поетичні книжки «Моя земля» (1955), «Чорна нитка» (1958). Весь наклад збірки «Правда кличе» (1958) було вилучено за розпоряджен­ням радянської цензури.

1964 року Павличко переїхаи до Кис на, де працював сценаристом на кіностудії ім. О. Довженка, написав сценарії до кінофільмів «Сон» (у спів­авторстві з В. Денисенком) та «Захар Гіеркут». Із 1966 року поет працював у секретаріаті Спілки письменників України.

Важливою віхою у творчому житті Павличка стала наступна збірка «Гра- послов» (1968), близька в ідейному плані до творчості інших «шістдесятни­ків». У ній художньо осмислювались проблеми людяності, патріотизму, на­ціональної культури.

У  1971-1978 роках Павличко редагував журнал «Всесвіт». У цей час виходять нові поетичні книжки, з яких найбільш помітним я вишем стали «Сонети подільської осені» (1973) та збірка інтимної лірики «Таємниця твого обличчя» (1979). Немало творів поета покладено на музику, із них найбільшу популярність завоювата пісня «Два кольори». Поет писав також твори для дітей — визнання в маленьких читачів здобули його казки «Зо- лоторогий Олень», «Дядько Дощ», «Де найкраше місце на землі». Значний авторитет Павличко здобув як літературознавець, літературний критик і перекладач.

Із 90-х років минулого століття Павличко захопився політикою, висту­пив одним із засновників Народного руху України, Демократичної партії, обирався депутатом Верховної Ради, був послом України в Канаді.

Сам Дмитро Павличко про створення пісні «Два кольори» розповів:

« Пісню "Два кольори" я написав 29 лютого 1964 року, разом з композитором Олександром Білашем. Нам було нудно на комсомольському зібранні, а переді мною сиділа гарна жінка, у чорній хустці з вишитою на ній червоною трояндою, це нагадало мені мою сорочку, і першу строфу я написав просто на коліні. Я відчув, що це початок пісні, так само як золотошукач відкриває краплину золота. Ми втекли із засідання, і в той же день разом з Сашком дописали пісню.

Вона лежала рік у Дмитра Гнатюка, а потім, напередодні жовтневих свят, Гнатюк показав її в ЦК, і там, як він мені розповідав, одна дуже поважна особа сказала - пісню потрібно переробити, тому що вона не є соціалістичною. Але я сказав, що нічого переробляти не буду, і нехай та поважна особа переписує сама. Петро Шелест (саме він був тією поважною особою), дізнавшись про мою відповідь, розлютився, але потім сказав, що чорт з нею, і нехай Гнатюк співає як є.

Пісня прозвучала, і почала співатися повсюди. Після цього мене і Білаша викликали у партійну школу, де два кагебісти з нами вели бесіду і сказали, що я мав би прекрасно знати, що таке червоне і чорне - мовляв, ми написали бандерівський гімн. Нам тоді просто кості затерпли, бо ми розуміли, чим це загрожує. Я тоді почав говорити, що рушники, сорочки – навіть на Гуцульщині, звідки я родом, - вишивають червоно-чорними нитками. Я сказав, що це народна вишивка, а отже, і народна пісня. Врешті-решт я навіть запитав їх: а який прапор був у Паризької комуни? Я був начитаний і знав, що Паризька комуна мала червоно-чорний прапор. Коли я їм це сказав, вони затихли. »

«Франків дух супроводжує Павличка все життя. Йому дорогий уні­версалізм Івана Франка, несподіване поєднання в одній особі “народиика’’- трибуна, — й естета, який краще за інших розуміє самоцінність краси до­сконалого слова, вишуканих поетичних форм. Він теж semper tiro — завжди учень. Учень, який не втомлюється бути жадібним до пізнання иового, до “переплавлювлння” в горнилі свого таланту всього того, що здобув його ро­зум і осягнула душа. Мабуть, у жодного з наших поетів XX ст. немає такого жанрового розмаїття, як у Павличка. Що тільки не підкоряв він укра­їнському слову — рубаї, притчі, терцини, сонети...

Мітки: біографія, конспект по біографії, біографія коротко, детально.

Завдання для самоперевірки: