Народна Освіта » Українська література » Завершальний урок, словник літературознавчих термінів

НАРОДНА ОСВІТА

Завершальний урок, словник літературознавчих термінів

 

ЗАВЕРШАЛЬНИЙ УРОК

Минув рік. Ви побували в найвіддаленіших куточках нашої
Вітчизни, подорожуючи стежками дитинства українських письмен-
ників, відвідали далекі країни, де звучало українське слово, жили
талановиті люди, для яких найбільші цінності в житті - Батьківщи-
на, совість, честь, гідність. Упродовж року вашими супутниками
були книжки, у кожній з яких можна було знайти всесвіт людських
думок і почувань, любові, добра, краси, щирості й правди. Тепер
вони назавжди ввійшли у ваше життя, адже ви пересвідчилися, що
немає вірніших друзів і порадників. У них так багато тепла і люд-
ської мудрості!

Це теж скарбниця, що у ній складаєм
не мій, не твій, а — скарб усіх нас спільний,
горіння, прямування, волю збірну
збірноти, що в ній суджено нам жити,
народну мудрість і натхнення квіти.

Це теж скарбниця, що у ній знаходим
по наших предках спадок віри й праці.

Це теж посол, що нас охоче вводить
у тереми надбання інших націй.

Богдан-Ігор Антонич

Литовський письменник Едуардас Межелайтіс писав: «Як довгі
ключі перелітних птахів, мандрують книги по засіяному зорями
піднебессю і на райдужних крилах несуть дружбу, немов сонце».

Пригадаймо, що вам найбільше запам’яталося, що вразило, що
розчулило, а що підштовхнуло до роздумів про себе, про світ, про
друзів і ворогів, про те, що означає бути Людиною.

•    Назвіть, у яких країнах і в яких століттях ви побували цього
року завдяки книжкам.

•    Спробуйте поставити себе на місце улюбленого персонажа. Роз-
кажіть від його імені про своє життя, пригоди, мрії, переживання.
Якщо ви оберете когось із героїв минулого, зверніться до сучасників
із побажаннями, пересторогами, настановами.

•    Створіть у класі декілька груп дослідників: істориків, етнографів,
географів, літературознавців. Кожна з них матиме цікаве завдання.
Історики вивчать конкретні епохи, у яких відбувалися події певного
твору, розкажуть про їх особливості, державні устрої, гроші, політич-
ні системи тощо. Етнографи визначать характерні особливості побуту,
національних костюмів, харчування. Географи розкажуть, у яких
країнах усе це відбувалося, про природні умови, кліматичні особли-
вості, рослинний і тваринний світ цих територій, визначать, які тор-
говельні шляхи пролягали в тих місцевостях. А літературознавці

дослідять, у які екстремальні ситуації потрапляли герої творів
і завдяки чому вони вижили, вистояли, перемогли; які моральні
якості потрібні були їм, щоб подолати всі перешкоди на життєвому
шляху.

•    Організуйте «Школу екскурсоводів». Розділіть клас на групи,
кожна група отримає завдання.

•    Проведіть екскурсію під назвою «Стежками Шевченка».

Підготуйте маршрут екскурсії по області, у якій ви мешкаєте,

визначивши місця, пов’язані з творчістю українського письменника
(письменників).

•    Доповніть «Літературну карту України», розпочату минулого
року. На ній ви маєте позначити місця народження письменників,
місця, де мешкали літературні герої, маршрути їхніх мандрівок.

Для того щоб виконати це завдання, вам доведеться скористатися
знаннями, набутими на уроках, додатковими матеріалами в Інтер-
неті, почитати путівники.

•    Випробуйте вашуг акторську майстерність. Об’єднавшись у гру-
пи, оберіть твір, який ви бажали б інсценізувати. Розподіліть ролі,
виділіть уривки з максимальною кількістю діалогів. Слова автора
також повинен читати учасник групи. Влаштуйте конкурс на кращу
інсценізацію тексту.

•    Ще раз перегляньте ілюстрації до творів. Поміркуйте, які епізо-
ди кожного твору доцільно проілюструвати. Спробуйте втілити свій
художній задум, визначивши напрям чи течію в образотворчому мис-
тецтві, до яких можна було б зарахувати ваші роботи.

•    Навчіться вирізняти і впізнавати індивідуальний стиль письмен-
ника. Для виконання цього завдання варто також об’єднатись у гру-
пи. Кожна з груп обере творчість двох поетів або прозаїків і спробує
переконати, що текст Михайла Коцюбинського, наприклад, ніяк не
можна сплутати з текстом Володимира Дрозда, а рядки з творів
Володимира Підпал ого не можуть належати Василеві Голобородьку.

От ви і впоралися із поставленими завданнями! Скінчився навчаль-
ний рік, позаду залишилися і запитання, й оцінки, і хвилювання.
Літо промайне яскравою веселкою барв — і зникне у золотому буянні
вересня. А там — нові літературні зустрічі, чисті незвідані криниці
літературних творів, з яких тільки умільцям удасться напитися
мудрості, таїни, знань. Радимо заздалегідь прочитати програмові
твори улітку, щоб підготуватися до нового навчального року.

ГАРНИХ ВАМ КАНІКУЛ І ДОЛЕНОСНИХ ЗУСТРІЧЕЙ
З її ВЕЛИЧНІСТЮ КНИГОЮ!

СЛОВНИК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ТЕРМІНІВ

Вільний вірш — вірш, який має довільну кількість стоп у рядку.
Традиційне римування та наголошення може зберігатись. У вільно-
му вірші вживаються різні віршові розміри. Речення відрізняються
природною, невимушеною побудовою. Довжина рядка заздалегідь
не визначена. Вільний вірш має особливий ритмічний та інтонацій-
ний колорит. Існує варіант вільного вірша, який називають верлі-
бром (з французької так і перекладається «вільний вірш»). Він
характеризується неримованим, нерівнонаголошеним віршорядком.
Верлібр відмінний від вільного, власне, нерівностопного римовано-
го вірша.

Громадянська лірика - це ліричні твори, в яких чільними є соці-
альні та національні мотиви. Громадянська лірика сприяє формуван-
ню національної свідомості та гідності, утвердженню загальнолюд-
ських цінностей. До громадянської лірики належать також вірші
патріотичної тематики.

Гумор (з латинської — «вологий», «мокрий», а в переносному зна-
ченні - «смішний до сліз») — це доброзичливе, незлостиве висміюван-
ня в літературі окремих недоліків суспільного життя, вад людського
характеру, кумедних побутових ситуацій, загалом усього смішного,
що трапляється взагалі. З гумором описуються такі ситуації, події,
характери, що є в основі своїй позитивними, але не позбавленими
певних смішних або недоречних рис.

Драма (з грецької - «дія») — один із трьох літературних родів
(епос, лірика, драма). У драмі життя показане не через авторську
оповідь, а через діалоги і вчинки дійових осіб. Драматичні твори
призначені для постановки на сцені. Драматичний твір має діалоги,
полілоги, монологи, ремарки (авторські пояснення в тексті драми),
складається з дій або актів. Дії поділяються на сцени, яви або кар-
тини. До драматичних жанрів належать комедія, трагедія і драма.

Дума - вид українського народного героїчного епосу, великий за
обсягом пісенно-оповідний твір про важливі історичні події чи героїв
цих подій. У структурі дум є три основні частини: заспів (початок),
основна розповідь і кінцівка (її ще називають «славословієм»). Вірш
думи — нерівноскладовий, з різною кількістю складів у рядку (від 4-х
до 20-ти), не поділяється на строфи-куплети. Рими вживаються зде-
більшого дієслівні, одразу римуються декілька рядків. Рядки у думах
групуються за принципом завершеності думки. Такі групи назива-
ються періодами, або тирадами.

Поетичні засоби, властиві думам, типові для українського фолькло-
ру. Це традиційні епітети (тихі води, ясні зорі, земля християн-
ська), тавтологічні сполучення (хліб-сіль, мед-вино, Січ-мати, тур-
ки-яничари). Часто використовуються в думах риторичні запитання,
повтори, традиційні числа - три, сім тощо.

Як правило, у думах є тавтологія — вживання однокореневих або
близьких за значенням слів разом або підряд: п’є-гуляє, хвалить-
вихваляс, не вмре, не загине тощо.

Інтимна лірика (з латинської - «потаємний», «глибинний») -
поетичні твори, провідним мотивом яких є любовні переживання
автора (ліричного героя). Таку лірику ще називають любовною.
Інтимна лірика розкриває широкий діапазон душевних переживань,
є своєрідною історією людського серця.

Історична пісня - народнопоетичний твір, присвячений важливій
історичній події чи відомій історичній постаті, де висловлюється
ставлення народу до подій та героїв. Історичні пісні можна назвати
ліро-епічними творами, оскільки в них поєднується стихія почуттів
(лірика) з героїко-романтичною оповіддю, притаманною епосу. Для
історичних пісень характерною є строфічна побудова, римування.

Комедія (з грецької — «святково-веселий натовп і пісня») - вид
драматичного мистецтва, у якому дія та дійові особи подаються у
смішних ситуаціях. Природа сміху, його палітра можуть бути надзви-
чайно широкими — від поблажливо гумористичного сміху до сатири,
сарказму, гротеску. Родоначальником комедійного жанру вважаєть-
ся Аристофан. Комедійний жанр в українській літературі представ-
лений творами М. Гоголя, М. Старицького, І. Карпенка-Карого. Вер-
шини світового мистецтва комедії - твори Лопе де Вега, Шекспіра,
Мольєра, Грибоедова.

Образ слуховий — образ, що викликає уяву звуків.

Образи-пейзажі - картини природи.

Образи-персонажі — люди, змальовані в художньому творі.

Образи-символи - образи, які часто використовуються на озна-
чення того самого поняття. Наприклад: калина — символ України;
явір — парубок; сова — символ мудрості, змія - підступності.

Пейзажна лірика (з французької - «місцевість», «краєвид») — це
умовна назва ліричного жанру, в якому змальовуються картини при-
роди через сприйняття ліричного героя, автора, це картини олюдне-
ної та одухотвореної природи. Особливого поширення набула в добу
романтизму.

Трагікомедія — вид драматичного твору, що має ознаки як тра-
гедії, так і комедії. В основі трагікомедії лежить переконання автора
у відносності цінностей життя. Основні ознаки трагікомедії: поєд-
нання смішних і серйозних епізодів; використання елементів підне-
сеності й комізму для змалювання дійових осіб; щасливе розв’язання
любовних перипетій; несподівані сюжетні рішення; значна роль
випадковості в долях персонажів.

Філософська лірика - поезія, спрямована на глибоке осмислення
світу. Автор або ліричний герой у такій поезії демонструє свої погля-
ди на сенс буття. У цих творах ідеться про загальні, вічні законо-
мірності життя, природи, розвитку суспільства. Характерна особли-
вість філософської лірики - її налаштованість на пізнання сутнісних
проблем буття, часу і простору. Філософська лірика може бути пред-
ставлена різними ліричними жанрами: сонетами, есе, елегіями тощо.

Художній образ - узагальнена картина життя, емоційно втілена
за допомогою авторського домислу в конкретну мистецьку форму;
створене уявою митця поетичне відображення подій, людей, явищ,
предметів.

1

пісні немає місця сумнівам - таке кохання, про яке серцем,
душею зболеною розповідає дівчина, не знає компромісів. Адже,
якщо глибоко вчитатися в текст, стає зрозуміло, що і життя готова
вона віддати за свого милого. Усі порухи людської душі відображені
в цьому пісенному шедеврі: любов і відданість, відчай і сум, туга і
розпач, надія і розчарування, вірність і розпука, біль і світлі спога-
ди. Це тому, що слова ці народилися в глибині щирої дівочої душі і
вирвалися на волю, щоб усьому світові повідати про те неповторне
кохання, яке приходить до людини лише раз на віку.

Зверніть увагу, пісня сповнена риторичними запитаннями і від-
чайдушними окликами, зменшувальні суфікси передають лагідність

2

С к р у х а - тяжкий, пригнічений настрій.

3

Михайло Комарбв - український бібліограф і літературний кри-
тик, близький друг родини Косачів.

4

в хаті вогнище пала,

Мов ладан той, солодкий дим.

Розмова ллється... а між тим
Душа у казці попливла.

5

1887 році йому дозволили повернутися в Україну, і він оселився на
хуторі Надія біля села Кардашеве, поблизу Єлисаветграда. Цей хутір
відігравав велику роль у житті родини Тобілевичів, зігріваючи серця
всім, хто бодай ненадовго зупинявся чи гостював тут. Земля належала
поміщикові Тарковському, що походив із давнього шляхетського роду.

Саме дочка Тарковського, Надія, була першою дружиною Карпенка-
Карого. Вони разом грали в драматичному гуртку, і так само, як їхні
герої Назар і Галя із драми Шевченка «Назар Стодоля», - спізнали
болісних перешкод на шляху до одруження. Старий поміщик Тарков-
ський не погоджувався на їхній шлюб, вважаючи чиновника Тобілеви-
ча нерівнею шляхтянці. (До речі, внучатими племінниками Надії Кар-
лівни Тарковської були видатний російський поет Арсеній Тарковський
та його син — усесвітньо відомий кінорежисер Андрій Тарковський).

Але закохані Іван і Надія побралися, а незабаром частина батько-
вої землі дісталася Надії Карлівні у спадок. Першим оселився тут
Карпо Адамович, батько драматурга, що поставив на пагорбі просту
сільську хату. Вона стоїть над дорогою і нині, перетворившись на
літературно-мистецький музей.

6

 

-    То ти, Остапе?

-    Я, Соломіє...

-    Що ж воно буде?

-    А що ж буде?.. Хай воно загориться без вогню й диму... Втечу...
Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились... От бачиш —
сакви... Бувай здорова, Соломіє...

-    Тікаєш... покидаєш мене... І отеє я лишуся сама з тим осоружним
чоловіком... Ні, тікай, тікай, Остапе... Коли б ти знав, що робиться у

7

 

(...) Потиху й обережно усі посунулись до берега. З нетерплячкою
вдивлялися вони у темряву, та нічого не бачили й не чули. Річка
спала. На заході трохи вияснилось, і на мутному небі вирізалися кон-
тури чорних, мов важкі хмари, гір. За річкою шуміли плавні. (...).

На березі зробився заколот. Всі товпились коло човнів, кождий
хотів скоріш зайняти місце, примостити свої клунки. Дідові Овсієві
нелегко давалося зробити лад і спокій. Котигорошок одним із пер-
ших скочив у човен і завзято намагався втягти за собою якийсь Соло-
мин клунок.

—    Соломіє... Остапе... сюди... до мене! — кликав він пошепки, і сопів,
і кректав, і крутив головою, вовтузячись із непокірливим клунком.

Раптом зовсім зблизька форкнула коняка. Усі оторопіли.

—    Сідай швидше, — сикнув перевожчик. Та було пізно.

—    Хто там? - гукнув із темряви сердитий голос. У ту ж хвилину
кінська голова наткнулась на купку людей, а над нею звівся козак,
немов шукав чогось на землі.

—    Еге-е! - протяг він наче до себе, скинув із плеча рушницю і
бахнув над головами принишклих втікачів.

Люди опам’яталися. Адже він один, а їх багато. Сміливіші кину-
лись на козака, та голіруч нелегко було його взяти.

Тим часом стріл, певне, почули, бо з темряви неслась уже на вті-
качів кінська тупотнява, брязк зброї і грубі людські голоси.

8

 

—    Що тобі? - прискочила Соломія до Остапа і піддержала його.
Вона вся похолола і тремтіла од жаху.

-    Ой, — тихо стогнав Остап, - поцілив мене отут, під серце...

9

   Раду, йди сюди! - Авт.

10

   Що кажеш? - Авт.

11

Куди йдеш? - Авт.

12

К 6 н а к - в’язниця.

13

Драгом£н - тут: перекладач.

 

Це матеріал з Підручника Українська література 8 клас Міщенко

 

Автор: evg01 от 20-08-2016, 14:43, Переглядів: 1109