Народна Освіта » Всесвітня Історія » Особливості розвитку країн сходу. Утворення Османської імперії

НАРОДНА ОСВІТА

Особливості розвитку країн сходу. Утворення Османської імперії

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: про особливості розвитку країн Сходу в Середні віки; як постала нова імперія, що згодом розкинула свої володіння на трьох континентах; завдяки чому османам вдалося здійснити такі значні завоювання; як загинула Візантійська імперія; до яких наслідків привели завоювання османів.

 

Особливості розвитку країн сходу. На відміну від Європи, чітку межу переходу країн Сходу від епохи Стародавнього світу до Середньовіччя провести майже неможливо. Країни Сходу розвивалися, як і в попередні століття, за власними законами.

У всіх державах Сходу система господарювання була організована за такою схемою. Ті, хто обробляли землю, були об’єднані в громади, які мали гарантоване право та обов’язок працювати на ній та використовувати для ведення господарства всі необхідні ресурси: воду, ліс, пасовища тощо. Водночас право володіти і розпоряджатися землею та її ресурсами належало державному апарату. Між громадою і державним апаратом існував чіткий зв’язок. Вироблений надлишковий продукт громада передавала як податок державі, яка перерозподіляла його на користь апарату і суспільства в цілому (будувалися канали, дороги, мости, храми тощо). Отже, той, хто належав до державного апарату, мав доступ до розподілу вироблених продуктів і, відповідно, отримував їх частку у власність. Чим вищу посаду обіймала людина в державному апараті, тим більшу частку вона отримувала. Тому можна стверджувати, що особливістю східної цивілізації була наявність влади-власності.

Держава на Сході була міцною і могутньою. Її могутність зростала від продуктивності праці селянина чи ремісника. Однак коли в роботі цього чіткого механізму траплялися перебої й життя всього суспільства порушувалося, спалахували повстання, виникав голод, гинули міста тощо. Збій у цій системі відбувався з двох головних причин: коли обсяги податків через нерозумну політику правителів перевищували можливості виробництва або якщо відбувалося зовнішнє вторгнення, що руйнувало традиційну систему життя.

И2 Перші турецькі держави. утворення Османської держави. Як вам

уже відомо з історії Візантійської імперії, наприкінці XI ст. в Анатолію проникли турки-сельджуки (тюркські кочові племена із Середньої Азії), які відтіснили візантійців на захід і створили там свою державу — Румський султанат. Уся їхня подальша історія проминула в постійних війнах проти сусідів: візантійців, арабів, персів та інших народів. Турки-сельджуки відіграли вирішальну роль у розгромі держав хрестоносців у Палестині. Однак постійні війни та внутрішні негаразди підірвали міць їхньої держави.

У XIII ст. в Малу Азію переселилася значна кількість кочових тюрків (етнічно близьких сельджукам), які тікали від монгольської навали. Ці племена розселилися на сельджуцько-візантійському прикордонні. Вони здійснювали набіги на Візантію або ж наймалися до візантійців для боротьби проти болгар, сербів і навіть сельджуків. Поступово кочовики почали створювати свої князівства-емірати, які із занепадом держави сельджуків здобули незалежність. Серед їхніх правителів — емірів — найбільш відомим є Осман. Він був природженим воїном, вірив у справедливість «священної війни» (джихаду). Осман розширив кордони своїх володінь, об’єднав під своєю владою інші тюркські племена, які стали називатися турками-османами. Згодом еміри Османської держави прийняли титул султана.

В3 Завоювання османських султанів у Європі та Азії. Коли на заході Малої Азії зростала і могутнішала Османська держава, її сусіди перебували в занепаді. Так, Візантійська імперія разом з останньою династією Палеологів ледь відродилася від погрому хрестоносців у 1204 р.

Турки-османи — основне населення Османської імперії.

султан — титул монархів у деяких країнах Сходу.

 

і вже не мала сил протистояти новій загрозі. До того ж османи на завойованих у Візантії землях накладали на населення значно менший податок, ніж за часів імперії. Болгарське царство, яке було найбільшим у XIII ст. на Бал-канському півострові, до середини XIV ст. розпалося на три самостійні князівства. Сербське королівство, яке за часів короля Стефана Ду-шана досягло найбільшого розширення, напередодні турецької навали розпалося на окремі володіння. Крім того, Сербія та Болгарія були одвічними суперниками Візантії на Балканах.

Наступники Османа скористалися слабкістю сусідів і продовжили завойовницьку політику. Син Османа Орхан захопив у Малій Азії місто Брус, яке стало першою столицею османів. Потім його військо переправилося через Босфор і захопило місто Галліполі. Османи опи-

нилися у Європі. Наступний правитель османів султан Мурад I (1362—1382) переніс столицю держави у захоплене місто Адріанополь — європейську частину своїх володінь. Мурад I спрямував свою агресію на балканські землі. У 1389 р. на Косовому полі зійшлися османська і сербська армії. Османська армія кількісно удвічі переважала сербську, проте серби билися відчайдушно. Хоробрий сербський патріот Мілош Обілич зміг потрапити в табір османів і вбити Мурада I. Серби перейшли в наступ, але син султана Баязид завдяки рішучим діям розгромив їх. Баязид I, який став султаном, підкорив Македонію, Болгарію, частину Сербії та Албанії, а також Малу Азію. На карті Європи постала нова могутня й войовнича держава.

Друга чверть XIV ст., період правління Стефана Уроша, прозваного Душаном, стала найславетнішою сторінкою в історії Сербії. Душан захопив на північному заході Боснію, відтіснивши Угорщину, на південному заході — Епір (Албанію), значну частину Фессалії й Македонії та дійшов до берегів Егейського моря, розділивши таким чином надвоє візантійські землі. Він був талановитим організатором держави, навів у ній лад, зумів домогтися прихильності всіх народів, об'єднаних у новому Сербському царстві. Його «Законник» став однією з найвизначніших пам'яток слов'янського права. Проте Душан не встиг установити порядок престолонаслідування, і зібрані ним землі невдовзі було втрачено.

Завоювання османів непокоїли Захід. Папа римський оголосив проти них хрестовий похід. У 1396 р. військо хрестоносців зустрілося з тур-ками-османами біля міста Нікопола (Болгарія) та було повністю розбите.

Візантійська імперія опинилася один-на-один з османами. Із її колишніх територій залишилися Константинополь і незначні володіння в Греції. Візантійський імператор, не маючи армії та грошей, у відчаї звернувся по допомогу до Заходу, але жодної допомоги не отримав.

 

 

У 1399 р. турки знову оточили Константинополь. Не сподіваючись узяти місто приступом, вони готувалися до тривалої облоги. Однак сталося несподіване: від середньоазійського правителя, нащадка Чингізхана, Тамерлана (Тимура) надійшла звістка про поразку під Анкарою султана Баязида, який потрапив у полон, де невдовзі помер. Османи відступили від Константинополя, а їхня держава розпалася. Ця поразка османів продовжила існування Візантійської імперії на 50 років.

Створення Османської імперії. Після нетривалої міжусобиці

1451 р. османський престол посів 16-річний султан Мехмед II, який продовжив завоювання.

Облога Константинополя почалася у квітні 1453 р. Турецький флот (130 кораблів) увійшов у Мармурове море. Артилерія почала систематичний обстріл міста і його стін. Перший штурм було відбито. Спроба здійснити підкоп під стіни теж виявилася невдалою. Останньою перемогою захисників міста був прорив п’ятьох суден зі зброєю та продовольством. Мехмед II, щоб повністю відрізати місто від зовнішнього світу, наказав турецькому флоту ввійти в бухту Золотий Ріг. Однак вхід до неї перекривав масивний ланцюг. Тоді турки за ніч спорудили дерев’яний настил і, змазавши його жиром, перетягнули по ньому з Босфору в бухту свій флот. Із гармат, що були розміщені на кораблях, вони почали обстріл міста з півночі.

29 травня 1453 р. настав вирішальний день. Вранці турецька армія пішла на штурм. Через дві години османи крізь браму Святого Романа увірвалися до міста. Щонайменше три дні турки грабували місто, а 60 тис. візантійців були продані в рабство. Мехмед II в’їхав у собор Святої Софії, наказав збити з нього хрест, установити півмісяць і перетворити на найбільшу мечеть мусульманського світу. Константинополь було перейменовано на Стамбул, почалася його відбудова.

Узяття Константинополя стало не лише початком 30-річних переможних походів султана, за які його назвали «Завойовник», а й народженням нової імперії — Османської. Мехмед ІІ захопив решту візантійських володінь, установив повне панування над православними державами — Сербією, Боснією, Валахією.

У 1469 р. турки вторглися в землі Священної Римської імперії, а 1477 р. вступили у володіння венеціанців. Венеціанці були занепокоєні зростанням могутності турецької держави і з її союзника перетворилися на суперника.

Падінням Константинополя завершився цілий період у європейській історії. Християнська цивілізація втратила один зі своїх

центрів. Це мало далекосяжні наслідки, особливо для регіону поширення православної гілки християнства. Його було переділено між Османською імперією і Річчю Посполитою. Єдиною православною країною, яка залишалася незалежною, була Московська держава.

Загибель такого могутнього культурного цивілізаційного центру в Європі перетворила католицький Захід на основу, на якій будувалося майбутнє Європи.

Завдяки завоюванням Мехмеда II Османська імперія стала європейською державою (щоправда, у географічному розумінні) та вступила в найблискучіший період свого існування, який тривав до 20-х рр. XVII ст. Однією з причин швидкого зростання Османської імперії була армія, значна частина якої складалася з постійних, добре навчених воїнів.

Чітка централізація Османської імперії давала можливість збирати армії кількістю понад 200 тис. воїнів, тоді як європейські армії налічували по декілька десятків тисяч.

Яничари — турецька піхота. Формувалася переважно з християн, які ще дітьми потрапили в полон і виховувалися як воїни, віддані султану та Аллаху.

 

 

Армія складалася з кавалерії (імператорської, легкої та провінційної), піхоти, у якій вирізнялися особливі інженерні, охоронні та інші загони, артилерії, якій не було рівних у Європі, та елітних підрозділів яничарів.

Османська імперія наприкінці XV ст. У результаті завоювань на

просторах Європи та Азії постала нова могутня імперія, що, як і всі попередні, прагнула світового панування. Усе господарство розвивалося завдяки зусиллям завойованого населення. Турецьке суспільство займалося лише війною, яка стала головним джерелом прибутків нової імперії.

Завоювання турків супроводжувалися небаченою жорстокістю, пограбуваннями, насильством і вбивствами. Частину підкореного населення як здобич продавали в рабство на невільницьких ринках. Немусульманське населення було обкладене податками, які інколи становили половину їхнього врожаю. Проте мусульманське населення або сплачувало мінімальний податок, або взагалі було звільнено від нього (виконувало військову службу).

На чолі імперії стояв султан, який на початку XVI ст. став ще й халіфом — релігійним лідером мусульман. При султані діяла вища рада — диван, яка виконувала дорадчі функції. Спершу адміністративний апарат був нечисленним.

За свідченнями істориків, Османська імперія була єдиною військовою державою Середньовіччя. Її державний устрій та адміністративна структура підпорядковувалися потребам війни. Провінції (на початок XVI ст. їх було 16) поділялися на округи, їхні правителі здійснювали як цивільні, так і військові функції, вони очолювали ополчення сипахів (воїнів-кіннотників) і місцеві гарнізони яничарів.

Кожен ополченець (сипах) отримував у користування землю (уся земля в імперії була державною), але за це мусив брати участь у воєнних походах. У мирний час він жив у своєму окрузі, де виконував охоронні функції та обов’язки збирача податків. Сипахи отримували матеріальне забезпечення за рахунок державного податку з населення, розмір якого був чітко визначений.

Чиновники центрального апарату також отримували за службу землю — великі володіння, які заборонялося передавати в спадок. Проте, як правило, посада батька переходила до сина.

Така система управління імперією виявилася найбільш вдалою на час, коли її територія зростала і землі було багато. Невеликі податки із селян компенсувалися великою воєнною здобиччю.

Запитання і завдання

1. Назвіть основні цивілізації Сходу, що існували в Середні віки. 2. Коли і як було створено державу турків-османів? 3. Назвіть основні битви, унаслідок яких було підкорено балканські землі. 4. Які держави знищили турки-осма-ни під час своїх завоювань XIV—XV ст.? 5. Яка битва відсунула падіння Візантії на 50 років? 6. Визначте сильні сторони війська турків-османів. 7. Хто такі сипахи? Чим вони відрізнялися від європейських рицарів?

8. Яким було становище держав Балканського півострова напередодні завоювання їх османами? Чому держави Балканського півострова не змогли стримати наступ османів? 9. Чому хрестові походи проти османів виявилися невдалими? 10. Якими були наслідки падіння Візантійської імперії? 11. Із якою метою було створено військо яничарів?

12. Підготуйте розповідь за темою «Останні дні Візантійської імперії».

13. Складіть хронологічну таблицю турецьких завоювань.

14. Чому Османську імперію називають єдиною воєнною державою Середньовіччя?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем, Мартинюк

 

Автор: admin от 11-01-2017, 22:41, посмотрело: 1837