Народна Освіта » Всесвітня Історія » Візантійська імперія

НАРОДНА ОСВІТА

Візантійська імперія

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: як виникла Візантійська імперія; хто були наймогутніші імператори; якою є роль Візантії в історії людства; якими були особливості візантійської культури.

Народження Візантії. Візантійську імперію історики називають «золотим містком» між Стародавньою історією та Новим часом. У «темні віки» Раннього Середньовіччя візантійці зберегли досягнення античної культури та, поєднавши їх з ідеалами християнства, передали сусіднім народам.

На місці давньої грецької колонії Візантій римський імператор Константин І Великий у 330 р. заснував нову столицю Римської імперії — місто Константинополь.

У 395 р. імператор Феодосій Великий поділив імперію між своїми синами. Так постали Східна Римська імперія, або Візантія, та Західна Римська імперія. Проте остання невдовзі загинула під ударами варварських племен. У той час коли Західна Європа лежала в руїнах, Візантійська імперія міцніла й розквітала.

Населення Візантії складали греки, сирійці, євреї, єгиптяни, вірмени, грузини та інші народи. Найбільшими містами були Константинополь, Александрія, Антіохія із населенням по 200—300 тис. жителів. Столиця імперії — Константинополь — була розташована на березі протоки Босфор, де перетиналися найважливіші торговельні шляхи: морський — із Чорного моря до Середземного та сухо-

 

 

дільний — із Європи до Азії. Візантія вела торгівлю з Китаєм, Іраном, Індією, країнами Західної та Східної Європи.

За своїм державним устроєм Візантія була монархією. Уся повнота влади належала василевсу (грецька назва імператора), який був «нижчим від Бога і наступним після Бога». Християнська церква підтримувала владу імператора, вважала його захисником церкви й вимагала від підданих віддавати йому богорівну шану. Однак важливою особливістю було те, що священною вважалася лише посада імператора, а не його особа. Імператор не успадковував престолу, а обирався армією, синклітом (грецька назва сенату) і народом. Водночас влада імператора була абсолютною та необмеженою. Він стояв понад законом, розпоряджався життям і майном своїх підданих. Імператор правив країною за допомогою великої кількості чиновників, а також синкліту, що був дорадчим органом при імператорі. Він був і главою держави, і вищим законодавцем, і керівником уряду, і вищим суддею, і головнокомандувачем армії.

Візантія за Юстиніана І Великого. За часів правління Юстиніа-

на І (527—565) Візантійська імперія досягла вершини своєї могутності. Юстиніан мав добру освіту, був працелюбним, рішучим, наполегливим і талановитим керівником. Проте в ньому ніби співіснували дві особистості. З одного боку, Юстиніан дозволяв будь-якій людині висловити власну думку і ніколи не показував свого незадоволення зовні, але водночас, за свідченнями сучасників, був хитрим і підступним, уміло приховував гнів.

За розумом і вдачею Юстиніану не поступалася його дружина Феодора. У 527 р. Юстиніан і Феодора були проголошені імператором та імператрицею Візантійської імперії.

За наказом Юстиніана І в 528—534 рр. було укладено зібрання законів «Звід громадського права», де поєдналися давні правові норми Риму й духовні цінності християнства. «Звід...» проголошував рівність усіх громадян перед законом. Хоча рабство не скасовувалося, рабів заборонялося вбивати, до того ж вони отримували змогу стати вільними. Закони Юстиніана зрівнювали в правах чоловіка та жінку, забороняли розлучення, засуджене християнською церквою. У «Зводі.» проголошувалася ідея необмеженої та абсолютної влади імператора. Було закріплено право недоторканності приватної власності. «Звід.» став основою для розроблення законів більшості країн Західної Європи у ХІІ—XIV ст.

Перетворення, розпочаті Юстиніаном, вимагали значних коштів. Зростання податків, хабарництво чиновників у 532 р. викликали в Константинополі повстання, яке дістало назву «Ніка» (через гасло повстанців «Ніка!» — «Перемога!»). Тривало воно вісім днів. Імператор підкупив вождів повстання і за допомогою загонів варварів-найманців придушив заколот, знищивши близько 35 тис. осіб.

Розправившись із повстанцями, Юстиніан узявся за здійснення головної мети свого життя — відновлення Римської імперії в колишніх кордонах.

У 534 р. візантійська армія на чолі з видатним полководцем Велізарієм розгромила вандалів і захопила Північну Африку. Далі армія Велізарія, заволодівши островом Сицилія, вдерлася до Італії, у 536 р. без бою вступила до Рима, а за три роки візантійці захопили столицю варварів Равенну. Здавалося, що Юстиніан уже майже досяг заповітної мети, але тут Візантія зазнала нападу з боку слов’ян і персів. Імператор відкликав Велізарія й відправив його з армією на

захист східних кордонів. Полководець упорався і з цим завданням. До завоювання земель на Заході Юстиніан повернувся лише 552 р., і хоча не зміг відновити межі Римської імперії часів імператора Константина, проте збільшив територію своєї держави майже вдвічі.

За часів правління імператора Юстиніана І Візантійська імперія перетворилася на центр християнської цивілізації серед варварського світу.

В3 Візантія та араби. Правління Льва ІІІ Ісавра. Іконоборство. У першій половині VII ст. біля кордонів Візантії з’явився новий ворог — араби. Під прапором «священної війни в ім’я Аллаха» вони розпочали стрімке завоювання східних візантійських провінцій. Протягом 636—642 рр. Візантія втратила Сирію, Палестину, Верхню Месопотамію, а ще через півстоліття — Північну Африку. Порівняно з добою Юстиніана І територія імперії зменшилася втричі.

Незабаром араби поклали край пануванню візантійців і на морях, створивши могутній флот і відібравши в них острови Крит, Си-цилію та території на узбережжі Балканського півострова. Починаючи з 672 р. араби кілька разів намагалися захопити Константинополь, однак візантійці відбивали їх від стін міста, а арабський флот знищили «грецьким вогнем».

«Грецький вогонь» — таємну зброю Візантійської імперії — винайшов сирій-ський архітектор і хімік Каллінік. Це була палаюча суміш, яку під тиском викидали зі спеціальних помп або наливали в мушлі й кидали з катапульт на ворожі кораблі. Склад цієї суміші настільки ретельно приховувався, що й дотепер усі її складники невідомі. Вірогідно, «грецький вогонь» містив смолу, сірку, селітру, нафту. Наслідки використання «грецького вогню» були жахливими. Палаюча масляна рідина перетворювала все на попіл, її неможливо було загасити і врятуватися від неї плавом: суміш горіла на воді. Упродовж століть володіння цією зброєю забезпечувало перемоги візантійцям, особливо на морі.

У 717 р. араби втретє розпочали штурм Константинополя. Завдяки рішучим діям візантійського війська на чолі з імператором Львом ІІІ Ісавром (717—741) ворога вдалося зупинити й відкинути від міста. Із 1800 кораблів в арабів залишилося лише п’ять, із 200 тис. воїнів урятувалися лише 30 тисяч.

Перемога Льва ІІІ Ісавра зупинила просування арабів на землі Візантійської імперії та врятувала християнську Європу від мусульманської навали.

Боротьба проти арабів спонукала Льва ІІІ Ісавра реорганізувати візантійську армію. Імператор вирішив створити кінне військо.

Іконоборство — релігійно-політичний рух, спрямований проти вшанування ікон.

 

 

Однак озброєння кіннотника коштувало дорого. Тоді візантійці скористалися досвідом арабів: вони роздавали землі із селянами, що їх обробляли, воїнам, які за прибуток від цих земель могли купувати коней та озброєння. Проте реалізація цієї ідеї вимагала вільних земель для розподілу. Великими земельними ділянками володіла церква. Можливість отримати їх з’явилася в імператора завдяки руху іконоборців, приводом до якого стали суперечки між прихильниками й противниками вшанування ікон, хрестів і святих мощей. Противники вшанування ікон стверджували, що поклоніння іконам є ідолопоклонством, оскільки це поклоніння речам, а не Богу, але прихильники вшанування ікон були іншої думки: вони вважали, що ці святі предмети наділені Божою силою.

Лев ІІІ скористався із цих суперечок: у 726 р. він видав указ про заборону поклоніння іконам і почав відбирати землі в монастирів. Ділянки цих земель надавалися воїнам-кіннотникам. Населення Візантії розділилося: військова знать підтримувала імператора, а більшість простого народу й духовенства засуджувала його. Боротьба між

прихильниками та противниками шанування ікон тривала понад століття. Нарешті у 843 р. шанувальники ікон перемогли: культ ікон було відновлено, а іконоборців засуджено церквою. Однак у цій боротьбі загинула велика кількість шедеврів візантійського мистецтва.

Рух іконоборців дав можливість Льву ІІІ Ісавру створити візантійську кінноту, що перетворилася на окрему суспільну верству на зразок західноєвропейських рицарів.

Правління Македонської династії. Доба правління імператорів

Македонської династії стала часом розквіту Візантії. Константинополь перетворився на найбільший на той час торговельний центр, а візантійські купці підпорядкували собі всю торгівлю між Заходом і Сходом. Саме завдяки торгівлі до скарбниці імператора надходили величезні прибутки.

Засновником Македонської династії став імператор Василій І (867—886).

Наприкінці ІХ ст. Візантія розгорнула активну діяльність із християнізації сусідніх варварських народів. Посланці константинопольського патріарха відправлялися нести світло християнської віри до сербів, болгар і у Великоморавську державу. Проповідники Кирило і Мефодій створили слов’янську абетку й переклали Біблію слов’янською мовою, що створило умови для поширення християнства серед слов’ян.

Майбутній імператор Василій I народився в селянській родині. Під час одного з набігів болгар потрапив у полон і тривалий час жив серед своїх поневолювачів. Після повернення до Візантії Василій влаштувався працювати конюхом в імператорських стайнях. Завдяки своїй красі, розуму, силі та іншим здібностям йому вдалося зробити чудову кар'єру: із конюха він виріс до співправителя імператора Михаїла ІІІ. Проте імператор швидко відчув небезпеку з боку свого співправителя і наказав його вбити. Василій розкрив наміри Михаїла ІІІ та влаштував змову проти імператора. Михаїла ІІІ було вбито, а Василій посів імператорський трон. Щоб не втратити владу, він установив порядок, за яким престол могли успадкувати лише члени правлячої династії. Завдяки цьому наступники Василія I правили Візантією до 1081 р.

Із другої половини ІХ ст. Візантія розпочала тривалі війни за повернення втрачених територій. Найбільших успіхів у цьому досяг імператор Василій ІІ Болгаробійця (976—1025).

Правління Василія ІІ розпочалося в скрутні часи. На землі імперії почали набіги болгари. Цар Болгарії Самуїл, скориставшись

тривалими візантійськими заколотами знаті проти імператора, захопив Східну Болгарію і частину Сербії. Лише в 1014 р. Василій ІІ домігся вирішальної перемоги над болгарами.

И5 Візантія і турки-сельджуки. Епоха Комнінів. Безперервні війни, які вела Візантія на початку XI ст., виснажили її. Усередині країни між знаттю та імператором розгорнулася боротьба за владу. Тим часом армія слабшала, а імперія знову опинилася в оточенні ворогів. На Балкани з причорноморських степів вторглися орди печенігів і болгар. Нормандці захопили останні володіння візантійців в Італії. Однак найнебезпечнішими ворогами були турки-сельджуки, які наступали на східні кордони імперії.

 

 

Турки-сельджуки належали до тюркських народів, давня батьківщина яких розташовувалася в низовині річки Сирдар'ї', поблизу Аральського моря. Звідси одне з тюркських племен на чолі з вождем Сельджуком перекочувало на захід. Поступово турки-сельджуки підкорили інші тюркські й турецькі племена та захопили більшу частину Передньої Азії, Ірак, Іран, Середню Азію. Навіть правитель Арабського халіфату, багдадський халіф, був змушений підкоритися туркам і визнати їхнього вождя Тогрул-бека султаном і «царем Сходу і Заходу». Від підкорених іранців турки прийняли іслам й створили нову велику мусульманську державу — Сельджуцький султанат.

 

У 1068 р. візантійський імператор Роман IV розпочав війну проти турків, які спустошували землі імперії. Війна велася з перемінним успіхом. Навесні 1071 р. поблизу вірменського міста Манцикерта ві-

 

зантійська армія зазнала цілковитої поразки.

Імператор і всі воєначальники потрапили в полон. Султан Альп-Арслан («Хоробрий Лев») відпустив імператора лише після його згоди виплачувати сельджукам величезну данину.

Звістка про поразку під Манцикертом приголомшила візантійців. Переможений імператор втратив престол, а договір із сельджуками було розірвано.

Турки, не отримавши обіцяного, рушили завойовувати візантійські володіння в Малій Азії. На захоплених землях вони утворили державу Румський султанат, або Рум (Рим) — так завойовники називали Візантію.

Загроза неминучої загибелі Візантії викликала нову хвилю боротьби за імператорський престол. Нарешті у 1081 р. до влади прийшов досвідчений воєначальник Олексій Комнін і заснував нову династію Комні-нів (1081—1204 рр.), яка на ціле століття повернула Візантії колишню славу й могутність. Вирішальну роль у відродженні Візантії відіграв Олексій І Комнін (1081—1118). Спираючись на своїх прибічників, він придушив бунтівну константинопольську знать, конфіскував її майно і набрав найману армію.

Спираючись на нову армію, Олексій розпочав війну проти ворогів імперії. Спочатку він прогнав від східних кордонів турків, а потім рушив проти норманів. Після чотирирічної війни в 1085 р. Олексій переміг норманів і примусив їх залишити Балканський півострів. За допомогою дипломатії він упорався із загрозою з боку печенігів. Завдяки щедрим дарам імператор зробив своїми союзниками половців, за допомогою яких і розбив печенігів. Після цих перемог у Візантійській імперії настав спокій.

За часів правління сина Олексія Іоанна І Комніна (1118—1143) Візантія розпочала боротьбу зі своїм торговельним конкурентом — Венецією. За наказом імператора всіх венеціанських купців було позбавлено торговельних привілеїв і кинуто до в’язниць. Мабуть, ніхто серед візантійців тоді не міг уявити, до яких наслідків призведе ця подія в майбутньому. Поки імперія вела наполегливу боротьбу, поряд із її східними кордонами знову посилився Румський султанат. У 1076 р. імператор Мануїл І розпочав грандіозний похід проти турків, однак

 

у битві біля міста Міріокефала зазнав нищівної поразки. Візантія втратила свої володіння в Малій Азії. Останнє століття слави Візантії минуло: імперія на всіх своїх кордонах перейшла до оборони.

Побут візантійців. Занепад культури, що відбувався на Заході

після варварської навали, не торкнувся Візантійської імперії. Життя візантійців у період Середньовіччя розвивалося на зразок життя давніх римлян.

Внутрішнє оздоблення будинків візантійців залежало від прибутків їхніх господарів. Прості візантійці сиділи на стільцях за столами, а відпочивали у високих кріслах — римський звичай вживати їжу лежачи зник. Одяг зберігали у скрині. У будинках знаті меблі були прикрашені різьбленням, коштовним камінням і слоновою кісткою. Ліжка й підлоги вкривали килимами і звіриними шкурами. У більшості будинків знаті були засклені вікна, вони опалювалися жаровнями з вугіллям й освітлювалися масляними світильниками. Бідняки тіснилися в убогих комірках, де з меблів міг бути лише один напханий очеретом матрац.

Їли візантійці зазвичай двічі на день. У будинках знаті влаштовувалися великі бенкети, де гостей пригощали вишуканими стравами. Для більшості простих візантійців звичною їжею були варена риба, боби, хліб, сир, різноманітні овочі та фрукти.

За одягом візантійця можна було визначити, до якої суспільної верстви він належить. Знать носила одяг, виготовлений із лляних, вовняних, шовкових тканин, прикрашений орнаментом. На бенкети зверху одягали довгий плащ — хламіду. Звичним одягом простих візантійців був хітон — сорочка з грубої тканини, штани, чобітки і короткий плащ. Заможні жінки й чоловіки носили багато ювелірних прикрас: каблучок, браслетів, фібул (застібок на плащах) тощо.

Важливе місце в побуті візантійців посідала християнська церква. Усі найважливіші події життя людей були пов’язані з церковними обрядами — хрещення, вінчання, похорон. У містах було багато храмів. Кілька разів на день візантійці молилися: ранкова й вечірня молитва були обов’язковими. Особливо поклонялися Богородиці, вважаючи її захисницею грішників, ближчою до людей, ніж Христос.

Ия Культура Візантії. За багатовіковий період свого існування Візантія створила багату і своєрідну культуру, що увібрала в себе давньоримські традиції.

Від початку й до кінця існування імперії візантійське суспільство дуже поважало й цінувало знання. Уміння читати й рахувати було поширене серед більшості населення Візантії. Потяг до здобуття знань стимулювала постійна потреба держави в освічених людях. Освічена людина у Візантії мала можливість обійняти високу посаду, що відкривало шлях до влади й багатства.

Візантія набагато перевищувала країни Західної Європи за кількістю освічених людей завдяки розвиненій мережі шкіл, що були як безкоштовними (церковні, монастирські, міські), де могли навчатися діти бідняків, так і платними (приватні) — для дітей візантійської знаті. Школа мала два ступені: початковий і середній. У початковій школі вивчали три головні цикли наук — «тривіум»: граматику, діалектику та риторику. Середній ступінь передбачав «квадривіум», до якого входили чотири головні предмети: арифметика, геометрія, астрономія та музика. Крім цих основних наук, у різних школах додатково вивчалися етика, право, політика, філософські науки.

Великі досягнення були зроблені візантійцями в розвитку наукових знань. Вчений Лев Математик, один із засновників алгебри

 

(він першим почав використовувати буквені позначення), винайшов у IX ст. світловий телеграф для передачі повідомлень на відстані. За допомогою цього винаходу в столиці дізнавалися про вторгнення арабів на східних кордонах імперії.

Візантія мала надзвичайно високий для свого часу рівень розвитку будівельної техніки. Ви вже знаєте про храм Святої Софії в Константинополі, побудований у VI ст. за наказом імператора Юстиніана І. Спорудити його було можливо за умови досконалого володіння будівельною справою: вмінням виготовляти міцну цеглу, якісний вапняний розчин, укладати цеглу, створювати монументальні бані тощо.

Імператор Константин Багрянородний (913—959) вирішив зібрати всі знання, накопичені людством від початку свого існування. Сотні вчених за його наказом розпочали цю грандіозну працю. Вони написали близько 50 своєрідних «енциклопедій» та окремих трактатів з астрономії, медицини, історії, географії, військового мистецтва, дипломатії та інших наук. Сам імператор також написав кілька творів до цього зібрання наукових знань людства. До нашого часу збереглися праці імператора «Про феми», «Про керівництво імперією», «Про церемонії».

З архітектурою був тісно пов’язаний живопис. Візантійські майстри прикрашали стіни храмів фресками — розписом водяними фарбами сирої штукатурки та мозаїками — зображеннями, викладеними різнокольоровими камінцями або шматочками смальти (різнокольорового скла). Визначними зразками мистецтва візантійської мозаїки були зображення в храмі Святої Софії в Константинополі, зображення імператора Юстиніана та імператриці Феодори в церкві Сан-Вітале в Равенні. Високого рівня розвитку досягло мистецтво ікони — живописних зображень Христа, Богоматері та різних біблійних сюжетів на дерев’яних дошках.

 

 

 

395 р. 527—565 рр. 726—843 рр.

867—886 рр.

1081—1204 рр.

Поділ Римської імперії на Західну й Східну Правління імператора Юстиніана I Боротьба іконоборців й іконошанувальників у Візантії

Правління імператора Василія I, засновника Македонської династії у Візантії Правління династії Комнінів

 

Запитання і завдання

1. Коли виникла Східна Римська імперія? 2. Яку назву мало зібрання законів, створене за правління імператора Юстиніана? 3. У якому столітті правив Лев III Ісавр? 4. Правління якої династії стало часом розвитку Візантії? 5. Назвіть століття, на які припадає правління династії Комнінів. 6. За правління якого імператора було збудовано собор Святої Софії у Константинополі?

7. Як виникла Візантійська імперія? 8. Які зміни відбулися у Візантії за правління Юстиніана I? 9. Чим уславився Лев III Ісавр? 10. Що ви знаєте про добу правління Македонської династії? 11. Чому епоху Комнінів називають останнім століттям слави Візантії? 12. охарактеризуйте побут візантійців. 13. Складіть таблицю «Культура Візантії» (у зошиті).

14. Яким, на вашу думку, був вплив Візантії на становлення Середньовічної Європи?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем, Мартинюк

 

Автор: admin от 11-01-2017, 22:29, посмотрело: 1788