Публій Вергілій Марон, "Енеїда" - читати онлайн

Публій Вергілій Марон

(70-19 рр. до н.е.)

Вергілій народився 15 жовтня 70 до н. е. біля Мантуї, у селищі Анди.

За переказом Светонія, його матері під час вагітності наснилося, начебто вона народила лаврову гілку, що, торкнувшись землі, відразу пустила корені й виросла у зріле дерево з безліччю різних плодів і квітів.

За однією з версій, його батько був гончарем у державного чиновника Магія, з дочкою якого він згодом одружиться. Завдяки наполегливій праці батька та фінансовій підтримці тестя сім’я Вергілія досягла певних статків, що дозволило не тільки дати синові добру освіту, але й залишити йому у спадок невеличкий маєток поблизу Мантуї.

Освіту Вергілій здобував у риторичних школах Кремона, Медіолана й Рима. Перші вірші молодого поета привернули увагу впливового на той час державного діяча, оратора та історика Асінія Полліона, який, між іншим, цікавився і літературою.

Вергілій, коли було йому 19 років (бл. 51 до н. е.) поїхав до Риму навчатися риторики - у ті часи обов’язкової складової вищої освіти, необхідної для політичної кар’єри. Пробувши у Римі близько року, він приєднався до заснованого Філодемом в Неаполі гуртка епікурейців, який очолював Сірон. І хоч Вергілій готувався до кар’єри

адвоката, природна сором'язливість визначила його життя як поета. У політичному житті Вергілій участі не брав. У Неаполі чи поблизу нього Вергілій прожив майже все своє життя. Лише зрідка відвідував Рим, бував на Сицшгії й у Таренті та один раз відвідав Грецію.

На п’ятдесят другому році життя Вергілій пустився у велику подорож Грецією, щоб наступні три роки займатися відшліфовкою своєї поеми «Енеїда». Прибувши до Афін, Вергілій зустрівся з Окта-віаном Авґустом, після чого вирішив відмовитися від поїздки і повернутися з ним до Італії. При огляді Мегар він серйозно занедужав, на кораблі хвороба ще посилилася, і незабаром після прибуття в Брундизій Вергілій помер 20 вересня 19 р. до н. е.

Прах його перенесли до Неаполя і поховали біля другого каменя на Путеоланському шляху; для своєї гробниці він склав такий двовірш:

У Мантуї був народжений, помер у Калабрії, спочиваю У Парфенопеї - оспівував пасовиська, села, вождів.

Де пасовища - натяк на твір «Буколіки», села - на «Георгіки», вождів - на «Енеїду».

Твір «Буколіки» (від грец. «bukolika») вийшов у 39 р. до н.е. і вважається початком літературної діяльності Вергілія. Збірка «Буколіки» складається з десяти віршів - еклог. Найчастіше еклоги це діалог двох пастухів. Темою пісень у більшості віршів є любовні страждання героїв. Важливе місце у пастуших піснях посідає герой пасторального фольклору Дафніс, який трагічно загинув через прагнення противитися любовному почуттю. Отже, можна говорити про те, що «Буколіки» утверджують владу кохання, що охоплює увесь світ.

Сучасні вчені висувають більш прозаїчну версію: поет, підлещуючись до «сильних світу цього», говорить у піднесених тонах про народження дитини одного з двох претендентів - Асінія Полліона чи Октавіана Августа, дружини яких на той час були вагітні і ось-ось повинні були народити. У принцепса Октавіана народилася дочка

Юлія, що ж стосується Асінія Полліона, то він виявився щасливим батьком, якому доля подарувала сина.

Після виходу «Буколік» Вергілій стає одним з найвідоміших і найпопу-лярніших римських поетів. Він входить до літературного кола, очолюваного Меценатом - близьким другом Октавіана Августа. Саме Октавіану та Меценату поет присвячує свій наступний твір - дидактичну поему «Георгіки», що писалася упродовж семи років (37-30 роки до н.е.).

Основна ідея твору - поетизація і, якоюсь мірою, пропаганда життя в сільській місцевості, ідеалізація сільськогосподарської праці.

«Георгіки» - друга поема Вергілія, складається з чотирьох книг. Тема першої - рільництво, другої - садівництво, третьої- тваринництво, четвертої- бджільництво. Кожна книга починається з молитви - звертання до богів і похвали Меценату та імператору Августу. У «Георгіках» людина представлена як частка природи, яка зобов’язана жити й працювати за її законами. Як дидактичний твір, що має загальнолюдську спрямованість, поема носить не тільки філософський, але і повчальний характер, бо містить чимало життєвих і господарських порад, що свідчать про знання автором умов сільського життя, сільської праці. Головне для Вергілія - показати моральні й економічні переваги життя і праці на землі.

 

Найкращим твором Вергілія вважається епічна поема «Енеїда», написана на прохання самого Октавіана Августа. Робота над поемою почалася у 29 році до н.е. і продовжувалася до смерті поета. В основі її лежить сказання про благочестивого троянця Енея, сина Анхіза й Венери, що втік під час пожежі Трої в латинську землю. За офіційною версією римляни вважалися нащадками троянців, а рід Юліїв, до якого зараховував себе Октавіан Август, вів своє походження від самого Енея. Поема Вергілія мала стати хвалою предкам Октавіана і давніх традицій, реставратором яких себе вважав. Більшість мотивів «Енеїди»

Вергілій знайшов вже в існуючих обробках сказання про Енея, але вибір і розташування їх належать самому Вергілію і підпорядковані його поетичному завданню.

З самого початку автор поділив поему на 12 книг (9896 рядків), кожна з яких мала бути закінченим цілим. Писав Вергілій цей твір досить своєрідно. Спершу докладний зміст кожної книги з усіма подробицями був написаний прозою, після чого поет почав її «перекладати» поетичною мовою. Залежно від настрою, автор брався то за одну, то за іншу книгу. Робота просувалася повільно й лише в 19 р. до н. е. в основному була закінчена. Поема починається з прославлення Енея, засновника майбутньої могутньої держави.

В «Енеїді», як і в поемах Гомера, представлені два плани: божественний і людський. Але якщо у Гомера люди не завжди погоджуються з волею богів, то у Вергілія це взагалі недопустимо. Так Еней завжди виконує накази богів, бо він представник майбутньої великої

військової імперії, і для нього воля богів дорівнює наказам воєначальників, які обов’язково мають виконуватися.

Образ Енея у поемі має дуже велике значення. Міфологічний герой втілює основні ідеали і римські доблесті епохи Октавіана Августа: благочестя, вірність своєму обов’язку, сімейні чесноти (любов до батька й маленького сина), мужність, відвага, здатність до відданої дружби, уміння цінувати союзників.

У поемі постійно й послідовно проводиться думка про те, що Еней і заснована ним держава є найбільшим благом для Італії. Це світове визнання Риму, на думку Вергілія, є не стільки справою рук людських, скільки виконанням долі, божественного призначення Риму бути об’єднуючим началом навколишніх земель.

Всю історію Риму Верилій подав в описі щита Енея. Вирізьблені на ньому зображують легенди та історичні події, пов’язані з розвитком Римської держави.

Вергілій глибоко шанував еллінську культуру, але протиставляв їй культуру римську, підкреслюючи її вищий і досконаліший характер. Вергілій вирізнявся людяністю, а його мудрі й гуманістичні думки часто випереджали епоху й ріднили з поетами прийдешніх часів.

Головний герой поеми - Еней - сконцентрував у собі всі доблесті епохи, як їх розумів Вергілій, - побожність, високу мораль, милосердя, сміливість, розсудливість, розвинене почуття обов’язку й честі.

«Енеїда» написана гекзаметром, який вносить у класичний розмір багато нового й доводить до досконалості. Гекзаметр Вергілія надзвичайно гнучкий і співучий, сповнений різноманітних поетичних прийомів, які відображають зміст зображуваного.

Поема довго була зразком «героїчного епосу» і в Римі, і в літературах нової Європи.

Творчість Вергілія та її вплив в історії європейської літератури є дуже вагомими. Вже за життя він став класиком, його твори входили до шкільних хрестоматій і підручників, на них навіть ворожили, його цитували, численні його афоризми вважалися зразками мудрості, його визнавали як видатного вченого - історика Греції та Риму, знавця сільського господарства, філософії та астрономії, риторики та словесності.

З XVII ст. «Енеїда» стала об’єктом численних пародіювань. Взірцем бурлеску й травестії є «Енеїда» І.П. Котляревського (1798 р.). За міфологічним сюжетом Котляревський приховав мрію українського народу про незалежність своєї країни. Тут є зв’язок із внутрішніми подіями в Україні 1775 року, коли була зруйнована Запорізька Січ.

Український читач знайомиться з творами Вергілія у перекладах Осипа Шухевича, Івана Стешенка, Миколи Зерова, Мирона Борецького, Андрія Содомори, Віталія Маслюка, Михайла Білика та ін. майстрів українського перекладу.

«Енеїда»

Заспів

1]    Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої,

2]    Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські.

3]    Довго всевишня по суші і морю ним кидала сила,

4]    Бо невблаганна у гніві Юнона була безпощадна.

5]    Досить натерпівся він у війні, поки місто поставив,

6]    Переселивши у Лацій богів, звідки рід був латинський,

7]    Родоначальники Альби й мури походили Рима.

8]    Музо, про всі ті причини згадай нам, чию він образив

9]    Волю божисту і що так царицю богів осмутило,

10]    Що навіть мужа такого побожного змусила стільки

11]    Витерпіть бід і пригод; чи такі вже боги невблаганні?

12]    Місто старинне було, Карфаген, поселенці тірійські

13]    Там оселились, далеко навпроти Італії й гирла

14]    Тібру; було воно повне багатств і до бою завзяте.

15]    Місто те, кажуть, Юнона найбільше з усіх полюбила,

16]    Більше ніж Самос. Тут зброя її, тут її колісниця,

17]    Тут, якщо доля дозволить, і влада над світом найвища

18]    Має постати, - вона і тоді вже про це турбувалась.

19]    Чула, одначе, нащадки такі із троянської крові

20]    Вийдуть, що вирвуть колись із корінням твердині тірійські,

21]    Вийде й народ відтіля, цар могутній, в боях переможець,

22]    Лівії всій на загибель: цю нитку вже випряли парки.

23]    3 острахом, щоб не збулось це, Сатурнія ще й пригадала

24]    Давню війну, що вела біля Трої за любих аргейців.

25]    Ще не затерлись-бо в пам’яті й гніву причини, жорстокий

26]    Біль не ущух, у серці десь тліли й про присуд Парісів

27]    Згадка, і жаль за зневагу краси; й те ненависне плем’я,

28]    Й шана, яку Ганімед тепер має. За все це горіла

29]    Гнівом важким до троянців, що скрізь їх морями носило,

30]    Тих, що данайці іще не добили й Ахілл невблаганний

31]    Не докінчив. Не впускала їх довго у Лацій, і довгі

32]    Роки ще, долею гнані, вони десь морями блукали.

33]    Стільки зусиль було треба, щоб римський народ утворити!

34]    Ледве земля сікулійська з очей у них зникнути встигла

35]    Й спінені хвилі солоні вони уже різали міддю,

36]    В серці своєму Юнона, предвічну ховаючи рану,

37]    Так розважала: «То я, переможена, діло облишу

38]    Вже розпочате? І не боронитиму я уступити

39]    В край італійський цареві тевкрійців з тієї причини

40]    Тільки, що фатум не хоче? Паллада могла чей спалити

41]    Флот весь аргейців, а їх потопити у морі, хоч винен

42]    Був лиш Ойлеїв Аякс біснуватий? Сама вона з хмари [23]

43]    Кинула Зевсів бистрий вогонь і розкидала судна,

44]    Збурила хвилі вітрами й вогнем, що у грудях пробитих

45]    Палахкотів, закрутила й на скелю стрімку настромила.

46]    Я ж, яка величаюся тим, що цариця я божа,

47]    Зевсова жінка й сестра, із одним лише плем’ям воюю

48]    Стільки вже років. Чи хто іще схоче вклонитись Юноні

49]    І принести на жертовнику їй свою жертву благальну?»

50]    Так розважала Юнона у серці, розлюченім гнівом,

51]    І прибула в буревіїв країну, де Австер шаліє,

52]    В землю еольську. Еол тут, в просторій печері замкнувши

53]    Буйні вітри й буревії шумкі, владарює над ними,

54]    В диби заковує, в вежі саджає; вони ж із досади

55]    Так у склепіннях гори гомонять, що аж гори лунають

56]    Гомоном дужим. А зверху Еол, у твердині засівши,

57]    Берло тримає в руках, і вгамовує буйність, і гнів їх

58]    Здержує. А не робив би того, то моря всі, і землю,

59]    Й небо високе б зірвали й світами несли буревії.

60]    Батько могутній, проте, побоявся цього і в печерах

61]    Темних замкнув їх, ще й гір нагромадив високих ізверху,

62]    Й дав їх під владу царя, який за твердим би законом

63]    Міцно тримать їх умів, попускаючи віжки, як треба.

64]    Цими словами з благанням звернулась до нього Юнона:

65]    «Батько богів, всього роду людського володар, Еоле,

66]    Дав тобі владу вгамовувать хвилі, їх вітром здіймати.

67]    Плем’я, вороже мені, вже пливе по Тірренському морю

68]    Й Трою везе до Італії й здоланих в битві пенатів.

69]    Дай же силу вітрам, потопи кораблі їх в пучині

70]    Чи розжени їх урозтіч, все море вкриваючи трупом.

71]    Двічі по семеро німф є у мене, краси чарівної;

72]    Няйчярівнітття ня вроду, проти, серед них Дейопея,—

73]    Шлюбом з тобою її поєднаю, признаю твоєю,

74]    Щоб за велику цю послугу вічно жила біля тебе,

75]    Хай ощасливить тебе вона, батька, потомством хорошим».

76]    В відповідь мовить Еол: «Твоя лиш турбота, царице,

77]    Знати, чого побажать, а мені лише те, що велиш ти,

78]    Треба здійсняти. Цю владу мені ти даєш, та єднаєш

79]    Ласку Юпітера, й змогу даєш на бенкетах бувати

80]    Разом з богами, і робиш володарем хмар буревійних».

81]    Так він промовивши, берло в руках обернув і ним збоку

82]    Гримнув у гору порожню; й вітри, наче в лавах загони,

83]    Мчаться туди, де їм вихід дали; й суходолом спочатку

84]    Вихром гуляють, припали до моря, в основах ворушать.

85]    Разом і Евр, і Нот полетіли, й на зливи багатий

86]    Африк, і хвилі великі до берега котять. Лунають

87]    Крики мужів, і линви скриплять. Несподівані хмари

88]    Тевкрам і небо, і день уже з-перед очей виривають.

89]    Ніч уже чорна на море злягла. Загриміло склепіння

90]    Неба, і блискавки густо в ефірі мигають, кругом все

91]    Смертю на місці мужам грозить очевидною. Зразу ж

92]    Сили позбувся Еней, весь потом холодним облився;

93]    Тяжко зітхає і, руки обидві до неба піднісши,

94]    Мовить такими словами: «Сто раз щасливіші герої,

95]    Що під високими мурами Трої їм вмерти судилось,

96]    Перед очима батьків їх. О ти, най мужніший з данайців,

97]    Сину Тідея, чом на Ілійських полях не загинув

98]    Я від твоєї правиці? Чом дух не віддав, де суворий

99]    Гектор поліг, повалений ратищем внука Еака,

100]    Де Сарпедон ліг могутній і де Сімоентова хвиля

101]    Стільки шоломів купає, й щитів, і трупів героїв!#

102]    Ще він не вимовив слів цих, як з півночі вихор із свистом

103]    Бурею злинув, вітрила ударив, зняв хвилю до неба.

104]    Тріснули весла, судно закрутилось і стануло диба.

105]    Ось насувається зверху гора водяна прямовисна;

106]    Ті аж на гребні зависли, а тим, розступаючись, хвиля

107]    Дно показала, а там і пісок з глибини вивертає.

108]    Три кораблі здужав Нот і метнув їх на скелі підводні;

109]    В хвилях вони там стирчать, - вівтарями їх звуть італійці, -

110]    Мов велетенський під плесом хребет. Три на скелі стрімчасті

111]    Евр під мілини зіпхнув піскові, що аж жалко дивитись;

112]    Прірву загачує ними, піском обгортає навколо.

113]    Той корабель, що ним вірний Оронт із лікійцями їхав,

114]    Перед очима Енея хвиля морська велетенська

115]    Б є у корму, і пірнув стрімголов, у безодню скотившись.

116]    Збитий керманич; аж тричі судном закрутила на місці

117]    Хвиля рвучка, і бездонна пучина його поглинула.

118]    Зрідка спливали в безмежнім просторі крутої безодні

119]    Зброя мужів, і бервена, й багатства троянські на хвилях.

120]    Вже і міцне Ільйонея судно, і героя Ахата,

121]    Й те, що ним плинув Абант і що плинув Алет староденний,

122]    Буря змогла; усі скріплення палуби зовсім ослабли,

123]    Шпари відкрились і воду ворожу до себе приймають.

124]    Але Нептун запримітив тим часом, що море заграло

125]    І зашуміло могутнє, що пущено бурю й на дні вже

126]    Зрушились води стоячі. Ображений тяжко, із моря

127]    Виглянув і понад хвилі підняв він спокійне обличчя.

128]    Бачить, що флот Енеїв по цілому морю розбитий,

129]    Валиться море і небо, здається, уже на троянців.

130]    І перед братом не вкрилися хитрість і підступ Юнони.

131]    Кличе він Евра й Зефіра до себе і так до них мовить:

132]    «Так-то вже вашого роду пиха завела вас далеко?

133]    Ви лиш вітри, а посміли без волі моєї й наказу

134]    Небо змішати з землею і горами хвилі підняти?

135]    Ось я вам! Зараз же швидко приборкайте хвилі кипучі.

136]    Потім уже не таку вам покуту завдам за провину.

137]    Гей же, рушайте мерщій і вашому панові мовте,

138]    Що не йому над морями знак влади - цей грізний тризубець -

139]    Доля дала, а мені. Хай дикі тримає він скелі,

140]    Ваші, Евре, оселі, Еол хай бундючиться там же;

141]    Там, в тих хоромах, нехай у в’язниці вітрів він царює».

142]    Так він промовив; та скорше, ніж слово сказав, заспокоїв

143]    Збурене море, розвіяв згромаджені хмари і сонце

144]    Викотив знову на небо. І вже Кімотоя з Трітоном

145]    Судна із гострої скелі, що сили їм стало, стягають.

146]    . Сам він тризубцем підважує, сам і піски розгортає,

147]    Море вгамовує й їде по хвилях в легкій колісниці. ‘

148]    Так-то бува, як великий народ забунтуеться часом:

149]    Чернь безугавно лютує, і вже смолоскипи літають,

150]    Гостре каміння летить, а зброєю лютість кермує.

151]    Мужа, проте, як побачать, що в них у пошані великій,-

152]    Має-бо він і заслуги, - то змовкнуть, щоб слухати пильно;

153]    Грає на їх почуттях він словами і гнів їх гамує.

154]    Так увесь гомін на морі затих, коли батько поглянув

155]    Ген понад хвилі, проїхав по чистопогідному небі:

156]    Кіньми правує до бігу, мов льоту, й відпружує віжки.

157]    Втомлені люди Енея прямують шляхом своїм просто,

158]    Де побережжя найближчі; і так у Лівійську країну

159]    Ідуть. Там глибоко затишок є в узбережжі, там пристань

160]    Острів своїми зробив берегами, бо кожна там хвиля,

161]    Ринучи з моря, об них розіб’ється й, роздвоєна, круто

162]    Знов повертається. Зліва і справа великі там скелі;

163]    Небу грозять їх вершини високі; внизу ж попід ними

164]    Води спокійні мовчать. Ліси мерехтять доокола,

165]    Темні там тіні простелює гай таємничий. З другого

166]    Боку печера, в ній скелі звисають; вода там солодка.

167]    Викуті крісла у камені дигсому - німф то домівка.

168]    В цьому-то місці знеможені судна не треба в’язати

169]    Линвами, ні прикріпляти, вбиваючи якір зубатий.

170]    Тут-то Еней, ледь із цілого флоту сім суден зібравши,

171]    3 ними спинився. Троянці, що так за землею стужились,

172]    Вийшли на берег. Пісками ідуть, що такі їм жадані,

173]    На узбережжі, від солі вологі, в утомі лягають.

174]    3 кременю іскру Ахат тоді креше й, вогонь перейнявши

175]    В листя сухе та в поживу ще й хмизу додавши, із труту

176]    Полум’я так добуває. Давай тоді блага Церери,

177]    Вимоклі в хвилях, виймать, витягать все Церери знаряддя.

178]    Втомлені, все ж починають сушити врятоване збіжжя

179]    Понад багаттям горючим і тут же на жорнах молоти.

180]    Вгору на скелю тим часом виходить Еней і довкола

181]    Вже поглядає на море широке, чи, може, Антея

182]    Де не побачить, як вітер ним кида, або двоерядні

183]    Судна фрігійські; чи Капія вгледить, або на кормі де

184]    Високо зброю Каїка: ніде ні суденця не видно.

185]    Бачив, проте, як блукали три олені на узбережжі,

186]    Де, пасучися, по долах тягнулися ззаду за ними

187]    Череди цілі. Спинившись, лука схопив він і стріли

188]    Бистрі, що завжди для нього підносив Ахат його вірний.

189]    Спершу убив вожаїв, що несли свої голови гордо,

190]    Вмаєні, наче галуззям, рогами; а потім стріляє

191]    В череду і заганяє, розбиту, в гущавину лісу.

192]    І не раніш перестав він, аж доки сім туш здоровенних

193]    Склав на землі переможно, і кількість убитих зрівняв він

194]    3 суден числом. Тоді звідти на пристань вертається й ділить

195]    Друзям усім. Також вина ті ділить, що ними гостинний

196]    Жбани наповнив Ацест на Трінакрії й дав на прощання,

197]    І потішає серця їх скорботні такими словами:

198]    «Друзі мої, у житті ми не перший раз бачимо лихо,

199]    В тяжчій бували біді, але, дасть бог, і ця закінчиться.

200]    В гирлі були ви скаженої Сцілли, між скелі гримучі

201]    Йшли ви, вам добре й циклопові бескети знані. Бадьорі,

202]    Острах усякий від себе женіть, і журбу, й боягузтво!

203]    Може, колись і про це все приємно нам буде згадати.

204]    Стільки пригод перебувши і стільки напастей зазнавши,

205]    Всі ми прямуємо в Націй тепер, де нам доля вказала

206]    Мирну оселю: Троянській державі там слід відновитись;

207]    Отже, держіться й себе бережіть для часів щасливіших»...

Примітки

Каша Перта. Зміст

[* У примітках подало пайпеобхідніші пояснення до тексту. Власні іме-па і географічні назви пояснені в окремому словнику.]

Енеїв флот, що від берегів Трої прямує до Італії, настигає буря, наслана богинею Юноною. Але бог Нептун рятує троянців з рештками їх кораблів, і вони щасливо виходять на африканське узбережжя. Заспокоюючи матір Енея, богиню Венеру, Юпітер запевняє її, що доля Епея і слава його потомства залишаться незмінними; він посилає бога Меркурія до тірійців, щоб прихилити їх до троян. Венера з’являється Енеєві і розповідає йому про Карфаген і царицю Дідону. Еней прибуває до Карфагена і оглядає місто й храм. Дідопа гостинно приймає Епея та його супутників. Епей посилає по свого сипа Іула. Щоб викликати в Дідопи любов до Енея, Венера підміняє його сина Купідоном. Урочиста учта у Дідоии на честь Епея.

1.    У заспіві, в якому стисло викладається тема «Енеїди» та міститься традиційне звертання до музи, Вергілій не згадує імені свого героя, бо кожний римлянин прекрасно знав, що з Трої до Лацію прибув саме Еней.

2.    Землі лавіиські - територія міста Лавінії на західному узбережжі Лацію, заснованого, за легендою, Епеєм на честь Лавінії, дочки царя Латина,

з якою віл одружився після переможної війни з Турном.

7. ...родоначальники Альби й мури походили Рима.- Місто Альба-Лоп-га, засноване сином Енея Асканієм, стало столицею Націю. Тут довгі роки правили нащадки другого сина Енея — Сільвія (від Лавінії). Засновниками ж Рима, за переказом, були брати-близнята Ромул і Рем, сини царівни з Альби-Лонги Реї Сільвії і бога Марса.

12. Карфаген заснували фінікійські колоністи з міста Тіра в IX ст. до н. є. (814 р.). Отже, зіставлення часу падіння Трої, яке мало місце в кіпці XII ст., з заснуванням Карфагена — • явний анахронізм.

20. ...вирвуть колись із корінням твердині тірійські... - Натяк на зруйнування Карфагена римлянами в 146 р. до н. $.

24. ...за любих аргейців.- За греків. Юнона була на стороні греків під час Троянської війни. В «Еиеїді* вона далі переслідує троянців.

26. ...присуд Парісів... — Троянський царевич Паріс присудив яблуко краси Ве-нері, через що викликав гнів Юнони і Мінерви, які претендували па титул найкрасивішої богині.

28. ...й шана, яку Ганімед тепер має. - Предок Енея Ганімед був поставлений виночерпієм богів замість дочки Юнони — Геби.

34. Свою розповідь починає Вергілій не від падіння Трої, а з часу, коли троянці на сьомому році блукання наближалися до Італії. Попередні події викладені в II і III книгах у розповіді Енея.

97. За Гомером («Іліада», V, 329 і далі), Еией загинув би від меча грецького героя Діомеда, сина Тідея, коли б його не врятувала Венера. 176. Блага Церери — зерно, хліб, їжа. 182-183. Двоєрядні судна - так звані біреми — кораблі з двома ярусами весел.

184. Зброя Каїка — на кормі корабля вміщували для його відзнаки зброю.

Книга восьма (Щит Енея)

608]    3 хмар прибула піднебесних у сяйві божистім Венера,

609]    Світла, дари несучи. І як тільки побачила сина

610]    В закутку самім долини, за зимними водами річки,

611]    Радо йому об’явившись, отак промовляє: «Дари ось,

612]    Мною обіцяні, маєш, що їх спорудив своїм хистом

613]    Мій чоловік, щоб ти не вагався, мій сину, до бою

614]    Викликать гордих лаврентів чи Турна палкого». Сказала

615]    Так Кітерея і сина голубить, обнявши, й блискучу

616]    Зброю під дубом навпроти складає. Він з божого дару

617]    Радий, із честі такої й натішитись ним він не може,

618]    Сам по порядку те все оглядає й дивує з усього,

619]    Ще й обертає в руках, до плечей приміряє: шолом тут,

620]    Що так страшить своїм гребнем і полум’ям грізно палає,

621]    Й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої,

622]    Що червоніє криваво, такий, як та темная хмара,

623]    Що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах,

624]    І наколінники легкі, із золота литі й електру,

625]    Й спис, і поверхня щита, що не легко її описати.

626]    Саме на ньому володар вогню, у пророцтвах умілий.

627]    Знаючи будучність, вирізьбив славні діла італійців,

628]    Римські тріумфи і ціле потомство прийдешнє, що вийде

629]    3 роду Асканія, й війни, що будуть, одна за одною.

630]    Й матір-вовчицю він там зобразив, що у Марса в печері,

631]    Зелом порослій, лежить, - до сосків припадаючи разом,

632]    Граються двоє хлоп’ят і ссуть свою матір безстрашно.

633]    Шию свою ізігнувши дугою, вона тих хлоп’яток

634]    Лиже по черзі і так їх тільця язиком виправляє.

635]    Біля цієї картини він Рим зобразив і додав ще,

636]    Як сабінянок умкнули із місць глядачів на великих

637]    Іграх у цирку, з законом незгідно, й війна розгорілась

638]    Наново між Ромулідами й Тацієм, вже постарілим,

639]    Що на чолі був у курів суворих. Царі після бою

640]    При олтареві Юпітера збройні стоять і тримають

641]    Чаші в руках та єднаються в спілку, свиню заколовши.

642]    Біля цієї картини квадриги швидкі у розгоні

643]    Метта надвоє роздерли (ой, треба було, мій альбанцю,

644]    Слова додержать), там Тулл, шматуючи зрадника тіло,

645]    В лісі розкидав його, аж кров’ю шипшини стікали.

646]    Далі було, як звелів він Порсену Тарквінія знову

647]    Після вигнання прийняти і як він військом великим

648]    Місто обліг, а потомки Енея на меч поривались,

649]    Щоб боронити свободу. А він, невдоволений з того,

650]    Ніби грозить, що Кок лес та наважився міст зруйнувати,

651]    Й Клелія, пута порвавши, посміла ріку переплинуть.

652]    Зверху Манлій стояв, оборонець тарпейського замку,

653]    й храм заслоняв, і нерушно тримав Капітолій високий;

654]    Свіжою стріхою їжилась Ромула царська домівка.

655]    Срібний гусак літав там у сінях золотосяйних

656]    І сповіщав, що галли надходять, що вже на порозі.

657]    Через гущавину, в темінь сповиті, з’явилися галли

658]    І оточили твердиню - їм темрява ночі сприяла.

659]    Кучері в них золоті, і одіж їх золотом сяє,

660]    Світло-смугасті військові плащі, а шиї в них білі,

661]    Мов молоко, в золотому окіллі; вимахує кожен

662]    Парою списів альпійських, а в довгих щитах вони захист

663]    Мають собі. Він вирізьбив там і громаду салійську

664]    В танці святому, і голих луперків; у них гостроверхі

665]    3 вовни шапки, і щити зобразив, що із неба упали.

666]    Чисті матрони везуть через місто у повозах зручних

667]    Святощі їхні. А далі іще показав він виразно

668]    Тартара царство, також глибоченний передсінок Діта

669]    Й кари за злочини; теж, Катіліно, й тебе, як на грізній

670]    Скелі висиш і тремтиш ти від фурій. Окремо - побожні,

671]    3 ними й Катон, що закони складає. Між всім цим широке

672]    Граюче море із золота, й пінились сивії хвилі,

673]    Й сріблом довкола дельфіни блищали, міцними хвостами

674]    Глибоко хвилю горнули і піну шумну розсікали.

675]    Мідний флот було видно всередині, - битва актійська:

676]    Берег Левкади, усіяний весь вояками, а хвилі

677]    Золотом сяють. Сам Август Цезар веде італійців,

678]    3 ним і сенат, і народ, і пенати, й великі богове.

679]    Він на кормі височенній стоїть, а обабіч з обличчя

680]    Радісна ясність палає і батьківська зірка над тім’ям.

681]    Далі за ним - Агріппа величний веде своє військо,

682]    Вітром попутним боги йому з неба сприяють. На ньому

683]    Славна відзнака воєнна - з носів корабельних корона

684]    Скроні йому осявала. А далі - озброєні різно

685]    Варварські сили Антоній веде. Народів Аврори

686]    Й берега він переможець червоного. Тягне з собою

687]    Сходу він сили, й Єгипет, і Бактру далеку; при ньому

688]    Жінка з Єгипту, кечестя для нього. Всі разом рушають

689]    В бій, аж запінилось море, вдаряють-бо підняті весла,

690]    Ростри тризубі прорізують плесо, - ідуть у відкрите

691]    Морю. Гадав би хто, може, що тут надпливають Кіклади,

692]    Зрушені морем, чи з горами гори зіткнулись високі;

693]    3 суден, важких наче вежі, воїни так натискають

694]    Збройними масами, з рук запалене кидають клоччя,

695]    Мечуть летюче залізо списів, - і багриться від крові

696]    Поле нептунське. Всередині військо цариця скликає

697]    Батьківським систром; не бачить гадюк вона двох за собою.

698]    Всякі потвори богів різнорідних, між ними Анубіс

699]    Песиголовий, рушають у бій на Нептуна й Венеру,

700]    Проти Мінерви. В середині битви цієї сам Маворс,

701]    В зброї залізній, лютує. А Діри зловісні з ефіру

702]    Линуть, і втішна Незгода надходить у шаті роздертій,

703]    Зараз за нею з кривавим бичем виступає Беллона.

704]    Зверху, з актійської скелі, на це Аполлон споглядає

705]    І натягає свій лук. Злякались тієї погрози

706]    Індія й цілий Єгипет, Аравія вся і Сабеї

707]    І починають тікати. Видно було, як цариця

708]    Кличе вітри, паруси наставляє під подув і линви

709]    їм попускає невпинно. її там у цій різанині

710]    Бог вогняний зобразив від прийдешньої смерті блідою;

711]    Япіг попутний і хвилі несуть її в море, а далі -

712]    Ніл, засмутившись, могутній, своє розгортає одіння

713]    Й всіх розбитих до свого зеленого лона скликає.

714]    Цезар у римськії мури в’їжджає в потрійнім тріумфі

715]    Й вічним богам італійським безсмертні складає обіти -

716]    Тричі по сто у столиці поставити храмів величних.

717]    3 ігрищ веселих та оплесків вулиці всі аж лунають;

718]    В храмах кругом вівтарі і хор матерів, а навколо

719]    При вівтарях жертовні воли усю землю покрили.

720]    Він на порозі сидить білосніжнім осяйного Феба

721]    І від народів дари порядкує й на пишних колонах

722]    Вішає. Йдуть ті народи впокорені, в шерегах довгих.

723]    Мова їх, звичаї, зброя, їх одяг - які розмаїті!

724]    Мульцібер тут зобразив номадів і карів, лелегів,

725]    Афрів отих розперезаних, ще й стрілозбройних гелонів.

726]    Далі Євфрат вже котив свої хвилі спокійні; ще далі -

727]    Люди з меж крайніх - морини; і Рейн двоєрогий, і дати

728]    Непогамовні, і річка Аракс, для мостів небезпечна.

729]    Матері дару. Вулкана щиту, він дивується дуже,

730]    Образам радий ясним, хоча тих подій і не знає,

731]    І піднімає на плечі цю славу і долю нащадків.

Переклад Михайла Білика

Примітки

Книга восьма. Зміст.

Турн піднімає па війну весь Лацій і посилає в Аргіріпу просити допомоги в Діомеда. З другого боку, бог ріки Тібр\' Тіберіп у сні спонукає Енея укласти угоду з аркадським царем Евандром, що заснував па Палатинсько-му пагорбі місто Паллалтей. Евапдр гостинно приймає Енея, обіцяє йому допомогу, запрошує взяти участь у святкуванні на честь Геркулеса, знайомить його з околицями. Тим часом Вулкан, чоловік Веиери, на її прохання кує зброю її сипові. Евандр пропонує Епеєві очолити етрусків, які щойно прогнали свого царя Мезепція, і дає йому чотириста вершників [ЗОЇ] під проводом свого сина Паллапта. Еней приймає від Веиери викуту для нього зброю і милується щитом, па якому зображено майбутні подвиги і долю римлян.

626-728. Опис щита Енея.

630-634. Перша картина — Ромул і Рем ссуть вовчицю.

635-641. Друга картина — викрадення сабінянок і війна, що виникла з цього приводу між Ромулом і Тітом Тацієм.

Після заснування міста римляни, в яких пе було жінок, запросили на свято сусідів-сабіняи. Під час видовища вони силоміць захопили сабінянок. Тоді обурені сабіняни пішли на Рим війною, але викрадені жінки втрутилися в бій і припинили війну.

 

Потім дві держави - римська і сабінська - лилися в одну.

642-645. Третя картина — страта Метта Фуфетія, сабін-ського полководця. Римський цар Тулл Гостілій наказав прив'язати його за ноги й за руки до коней, які, пущені в протилежні боки, розірвали тіло нещасного.

646-651. Четверта картина — облога Рима етруським царем Порсеною в кіпці VI ст. до н. є. Горацій Коклес, прикриваючи відступ, відбивав етрусків від дерев я-пого мосту доти, доки міст не був

зламаний. Коклес кинувся в Тібр і переплив його. Клелія, що була заложницею Порсеии, втекла з полону, перепливши ріку.

652-663. П’ята картина — облога Рима галлами в 390 р. до н. е. 663-667. Шоста картина - салії — жерці Марса і луперки - жерці бога пастухів Фавиа-Луперка.

667-671. Сьома картина-підземпе царство.

675-713. Восьма картина - бій коло Актія в 31 р. до н. є.

680. ...батьківська зірка над тім’ям.- Октавіан носив шолом з зіркою, що мала нагадувати комету, яка з’явилася після смерті Юлія Цезаря і

 

в яку нібито перейшла душа диктатора.

683. ...з носів корабельних корона...- Агріппа за морську перемогу над Секстом Помпе-єм одержав високу нагороду -вінок, прикрашений золотим зображенням носів кораблів.

685.    Народи Аврори — народи Сходу.

686.    Червоний берег -Аравійської затоки і частина Індійського океану між Африкою та Індією.

688. Жінка з Єгипту' ~ ца-риця Клеопатра, з якою одружився Аптопій. 690. Ростри тризубі - носи кораблів.

696.    Поле нептунське — море.

697.    Систр - музичний інструмент, вживаний у культі Ізіди. 697. ...гадюк... двох...-Клеопатра померла від укусу гадюк. 704. Аполлон - покровитель Августа.

710. Бог вогняний — Вулкан.

714-727. Дев’ята картина - тріумф Октавіана Августа 13-15 серпня 29 р. до и. є. 716. Тричі по сто - приблизне число. Август сам свідчив, що він вибудував 82 храми.

720. Храм Аполлона на Палатинському пагорбі було споруджено в часи Августа на пам’ять Актійської перемоги.

726.    Євфрат — приборканий після підкорення парфян.

727.    Рейн двоєрогий — з двома гирлами.

730. ...хоча тих подій і не знає.. — Епей не розумів змісту' картин на щиті, бо зображені па ньому події відбулися пізніше.

її)

1.    Розкажіть, що вам відомо про життя римського поета Вергілія?

2.    Пригадайте, які основні твори написав Вергілій? Про що розповідається в них?

3.    Які сюжети покладено в основу епічної поеми «Енеїда»?

4.    Кого з українських перекладачів творів Вергілія ви знаєте?

II

1.    Який твір Вергілія вважають найвидатнішим? Поясніть, чому?

2.    Кому Вергілій присвятив «Енеїду»? Доведіть це текстом.

3.    Яка роль відведена в поемі головному герою - Енею?

4.    Спробуйте пояснити зображення на щиту Енея. Зачитайте опис щита.

III

1.    Спробуйте визначити риси епічної поеми в «Енеїді» Вергілія.

2.    Порівняйте щит Енея і Ахілла.

3.    Яким постав у вашій уяві Еней? Створіть словесний портрет героя Вергілія, увиразнивши окремі риси, про які йдеться в тексті поеми.

4.    Визначте спільні та відмінні риси двох античних героїв: Енея та-Ахілла (укладіть порівняльну таблицю).

IV

1. Розкрийте значення творчості Вергілія для подальшої європейської літератури.