Народна Освіта » Світова література » «Золота доба» давньоримської літератури - Публій Вергілій Марон читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

«Золота доба» давньоримської літератури - Публій Вергілій Марон читати онлайн

Звів я пам ’ятник свій «ЗОЛОТА ДОБА»

ДАВНЬОРИМСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Творчість Вергілія, Горація і Овідія недаремпо називають золотою добою давшюримської літератури.

Саме ці автори засвідчили, що Рим став не лише адміністративною, а й

культурною столицею. Про цс на весь голос заявив Горацій в оді «До Мель-помсни»: «Вперше скласти зумів по-італійському еолійські пісні», що означало закінчення періоду учнівства та наслідування.

ГОТУЄМОСЯ ДО АІАЛОГУ

ПУБЛІЙ ВЕРГІЛІЙ МАРОН (70-19 РР. до н. е.)

 

Всргілій жив у важкі для Риму часи. Тривала нсскінчсн-па громадянська війна, палали лапи та села, лилася кров, брат ішов на брата...

Та чим міг допомогти своїй державі фізично слабкий і хворий на сухоти пост? Лише творчістю. І віп робив усе для звеличення Риму, для майбутнього своєї батьківщини.

Український поет М. Зе-ров зауважив, що Берилій звеличив три речі: кий (знаряддя пастухів у «Буколіках»), плуг (знаряддя землеробів у «Георгіках») і мідяний шолом (бойовий обладунок вояків у «Енеїді»).

 

Спочатку світ побачили «Буколіки» (39 р. до н. с.), де пост не лише уславив Октавіана як миротворця і римську землю, «великую матір врожаїв», та її трудівників, а і яскраво описав (4-та склога) майбутнє народження непорочною матір'ю хлопчика, котрий мав повернути людству «золоту добу», що християни тлумачили як провіщення иароджспня дівою Марією Ісуса Христа. Згодом Вергілія назвали «християнином до Христа», а славетний Дайте в «Божсст-ветигій комедії» обрав його, поганина, своїм провідником у християнському Пеклі та Чистилищі. Успіх «Буколік» був приголомшливим, Всргілій став пертим пером Риму.

На цій хвилі він отримав замовлення Октавіана на ство-реіпія виховного (дидактичного) епосу. Адже за час війни римляни звикли тримати в руках меч, а не плуг. Війну треба було припинити, і Октавіаи власноруч зачинив ворота храму бога часу Януса, відчинені вже близько століття. За

старовинним ритуалом, римські володарі розчиняли їх на початку війни і зачиняли після її закінчення. Тож Вергілій віддав сім років (36 29 рр. до и. с.) створенню «Георгій», поеми про важку роботу землеробів.

Використання Вергі-ліем творчого доробку Гомера дає підста-

ву назвати

«Енеїду»

«одіссеєю»

мандрів

Енея та його битв).

«іліадою»

 

Сходження Вергілія на вершину слави чимось нагадує шлях казкового героя, який виконує три завдання. Останній, третій твір знамениту «Енеїду» він писав упродовж цілого десятиліття (29 19 рр. до н. є.).

Писати твори «на замовлення» складніше, ніж «за натхненням». Однак, за влучним висловом однієї французької дослідниці, створюючи «Енеїду», «Вергілій гріб проти течії, постійно оглядаючись на Гомера». Уже сучасники називали його «римським Гомером».

Іти проти течії завжди важко. А Октавіан хоча й делікатно, але підганяв Вергілія, неначе відчуваючи, що жити тому залишилося недовго. Августу був потрібен твір, який би узаконив його одноосібне право на римський трон. Проте зрештою Вергілій написав твір, який уславив не Октавіана, а Рим, тобто національний героїчний епос. Тож головним героєм «Енеїди» є не персонаж, ім’ям якого названо твір, а велика Римська держава.

Принципову різницю між епосами Гомера й Вергілія добре видно з порівняння щитів Ахілла й Енея. Якщо на першому зображено Всесвіт, яким його уявляли елліни, то на другому «римського роду тріумфи... і незчисленні усі послідовно проваджені війни», тобто історію Риму.

Микола Зеров ВЕРГІЛІЙ

Мужик із Мантуї, повільний і смаглявий, 3 дитинства ніжного колисаний селом. Звеличив кий, і плуг, і мідяний шолом І знявся до вершин нечуваної слави.

Бо крізь огонь і дим усобиці іржавий Побачив кращий вік і проспівав псалом, Як спочиває світ під цезарським орлом У лагіднім ярмі безсмертної держави.

Той час минув - і Рим, і цезарів діла Рука історії до трун поволокла,

Де сплять усіх часів ілюзії й корони.

Та він живе, і дзвін гучних його поем Донині сниться нам риданнями Дідони, Бряжчанням панцирів і сплесками трирем

 

Для творчого натхнення Вергілій відвідав місця, де відбувалась описана Гомером Троянська війна. Він вірив у тс, що навіть споглядання моря, яким колись пливли ахейські кораблі, додасть йому творчої наснаги. Проте зміна клімату стала для нього фатальною. Поет помер, полинувши в безсмертя. Наостанок він наказав спалити рукопис «Енеїди». Втім, як відомо, рукописи не горять...

Багаторічну роботу над українською версією «Енеїди» Вергілія Микола Зеров - видатний український поет, перекладач (знавець 20 мов), літературознавець, учений, - закінчував 1937 року в таборі на Соловках. Того ж року разом із багатьма іншими представниками української культури він був розстріляний.

ЕНЕЇДА

 

Прямуючи з Трої до Італії, флот Енся потрапляє в бурю, наслану Юноною. Енся рятує Нептун, і останні сім кораблів пристають до африканського берега. Тут цариця Дідопа, яка втекла з Фінікії, збудувала Карфаген, де гостинно прийняла троянців. Еней розповідає про останні дні Трої, зокрема про жерця Лаоко-она й троянського коня. Енею наснився Гектор і попередив про небезпеку. Той мужньо захищав місто й бачив загибель багатьох троянців. Венера наказала Енею покинути Трою, бо він мусив заснувати майбутню могутню державу. Зі старіш батьком Анхізом на плечах, сином Асканієм-Юлом і дружиною Крсусою він залишив палаюче місто. Дорогою Крсуса загубилася. Еией з уцілілими троянцями збудували кораблі й вирушили в путь. Довгих шість років вони не мали прихистку. Троянці бачили Сци.ллу та Харибду, гарпій, острів циклопів і осліпленого Одісссєм ГІоліфема, підібрали одісссєвого воїна, якого заглибили ахейці, тікаючи від розлюченого циклопа. Еней одружився із закоханою в нього Дідоною. Але Юпітер через Меркурія передає йому свій наказ: покинути Карфаген і Дідону й вирушити до Італії. Еней виконує наказ, і Дідопа в розпачі вкорочує собі віку. Буря пригнала кораблі Енся до Ситілії. Трояпки, яким набридли мандри, підпалили кораблі. Еней залишив на Сицилії старих і знесилених, а з рештою па трьох кораблях вирушив до Італії, де висадився біля м. Куми і в храмі Аполлона зустрівся зі жрицею Сивілою. За її порадою він спустився до підземного царства (як свого часу Одісссй). У країні вічного блаженства Елісії зустрівся з тінню батька (у мандрах Анхіз помер), яка пророкує Риму славне майбутнє. Еней повернувся па землю і вирушив до Данію, де правив Латин. Він послав до царя послів за дозволом оселитися тут і заснувати місто. Латин зрадів, бо за пророцтвом його донька Лавінія одружиться з іноземцем і їхні нащадки пануватимуть у світі. Однак Юнона була проти, бо тоді Еней заснував би нову Трою, що здолає Карфаген. Вона відкрила двері храму латинян, зачинені в мирні часи. Нащадок греків Тури, володар сусідніх земель, який теж сватався до Лавінії, напав на троянців. На прохання Всисри Вулкан викував Енею обла-дуиок. Юпітер скликав раду богів, але примирити Юнону з Венерою йому не вдалося. 1 Юпітер довірився Долі. Знову дві сили зійшлися в герці. Нарешті у двобої Еней переміг Турна.

ЗАСПІВ

Зброю співаю і мужа, що перший з надмор'їв троянських, Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський.

Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,

1 Пенати - божества, заступники дому, від яких, за старо-давпіми віруваннями, походив добробут родини або громади.

 

З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони,

Лиха віті досить зазнав у бою, поки місто поставив,

Лацію давши пенатів1, а з ними і плем'я латинське,

1 Альба-Лонгу стару, і мури високого Рима.

Музо, повідай мені, чим саме розгнівана тяжко Чи то покривджена чим, цариця богів засудила На незліченні труди та нещастя побожного духом Батька й вождя, як богиня, - і гнівом таким пойпялася!

Місто стариннс було фінікійського люду оселя -Звалось воно Карфаген на лівійському березі, проти Тібрових гирел, багате на скарб і завзяття воєїпіс.

Кажуть, Юнона його шанувала найбільше у світі,

Навіть і Самос забувши для іп»ого; там зброя богині,

Там колісниця її. А па серці в богині бажаїпія,

Щоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів.

Але прочула вона, що від крові троянської плем’я Вже виростає пове, що міста поруйнує тірійців.

З'явиться люд, підкоритсль земель, войовничий та гордий, Згипс в пожарі могутність лівійська: так випряли Парки.

Все тс Сатурнія знає і кров ще пригадує свіжу,

Що попід мурами Трої лила за улюблених аргів.

Ще ж не зів’яли в душі причини скорботи і гніву,

Ще, притаївшися, в серці живуть її її вирок Паріса Прикра зневага краси божественної, її рід ненависний,

1 Гані меда, на небо узятого, шана висока.

Тямлячи все тс, вона троянців, хвилею битих Все, що зосталось від люті данайців і зброї Ахілла,

Не підпускала до краю латинського; довго і гірко,

Пасерби Долі, вони усіма проблукали морями.

Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду!

ПРОРОЦТВО АНХІЗА ПРО МАЙБУТНЮ СЛАВУ РИМУ

Батько Аихіз на той час у глибокій долині уважно Переглядав до наземного світу призначені душі.

Пильно очима водив по власному племені; бачив Щастя потомків і долю, і лік їх увесь незчисленний;

Постаті кращих героїв і подвиги ввік незабутні.

Та як побачив Вися, що йшов через луки назустріч,

Руки простяг він до нього обидві; на радощах слізьми

Лиця старі окропив, і голосом зрушеним мовив:

«Так, ти нарешті прийшов. Твоя щира до батька прихильність Всі подолала завади, усі перешкоди. Я можу Глянути в очі тобі і голос почути знайомий.

Правда, я так і гадав. Я думав, прибудеш ти, сину.

Дні з нетерпінням я числіте, і от моя мрія збулася...

Через які ж ти моря переплив? По яких суходолах Ти перейшов? 1 в яких побував небезпеках, коханий?..» «Батьку, промовив Еней, твій образ, такий сумовитий,

Часто являвся мені і кликав за брами підземні...

Наші човни па Тіррснському морі. Дай стиснути руку,

Дай же, мій батьку, обняти тебе... Не тікай від обіймів».

'Гак говорив він і сльози струмив із очей псутіпіпих.

Тричі хотів він обвити руками Анхізову шию,

Тричі з обіймів йому уривався укоханий образ Так, ніби вітер легкий, ніби сонна примара крилата.

От уже бачить Еней захист* та глибоку долину,

Гаєм порослу зеленим і тихого шелесту повну,

Де супокійні оселі потік обмиває Лстсйський.

Над берегами, над плесом людські племена і народи В'ються, літають, немовби улітку погожої днини Бджоли по луках зелених, над цвітом рясним, розмаїтим І коло білих лілей: бринять і гудуть сіножаті.

Глянув Еней і, здригнувшись на вигляд, питається в батька: «Що то за хвилі тремтять в далині і що то за люди Геть понад плесом літають і луг укривають зелений?» Відповідає Аихіз: «То душі, що вдруге судилось Тіло земне їм узять. До Лстсйської хвилі припавши,

В водах спасенних її вони п’ють забуття довгочасне.

Хочу уже я давно тобі показати наочно

Рід твій майбутній і славних нащадків твоїх полічити.

Щоби зо мною радів ти, Латинського краю дійшовши...

Нині Дарданського роду в майбутньому суджену славу, Кращих нащадків твоїх італійського племені й крові,

Світлих героїв, що нате імення у спадщину візьмуть,

Все я тобі покажу й прочитаєш ти власную долю...

Бачиш того юнака, що, списом підпираючись, ходить,

Вій щонайближчий до світла. Він паростком першим, на славу Роду твого італійського, ввійде в повітря нагірне.

Сільвій ім’я його буде, твоє поріддя остаїпіє,

Старощів пізніх твоїх нагорода, Лавінія-мати В лісі догляне його і на батьківське царство поставить.

Нині зверни свої очі, поглянь па цей рід незліченний.

Все твої римські нащадки: тут Цезар, тут Юліїв плем’я,

Що попід небо високе величчям своїм піднесеться.

От перед нами і той, що так часто тобі віщували Август герой і нащадок богів, що знову появить Вік золотий у краю Італійськім, на нивах, де вперте Щедрий Сатурн царював. І війною собі поневолить Він гарамантів та індів, що в землях живуть краєсвітніх За гадовими кругами, по той бік од наших сузір'їв,

Де небодержець Атлант розпечені осі тримає.

Вже і тепер пам'ятаючи прикре богів віщування,

З жахом чекають його мсотійці і царства Каспійські,

Ждуть і тремтять перед ним берега ссмигирлого Нілу. Стільки землі не сходив ні Геракл у поході преславнім,

Як переслідував лань мідноногу і ліс Еріманта Від кабана визволяв, і Ясрнійську поборював Гідру,

Ні переможний Лісй, що веселим ярмом виноградним Від верхогір'їв Нізейських жене переможених тигрів...

Чи ти вагаєшся й досі у подвигах мужність явити?

Чи й тепер ти боїшся в Авзонських краях оселитись?..

...Інші майстерніш, ніж ти, відливатимуть статуї з міді,

З мармуру теж, я гадаю, різьбитимуть лиця живії,

Краще в судах промовлятимуть, краще далеко від тебе Викреслять сферу небесну і зір кругове обертання Ти ж пам'ятай, громадянине римський, як правити світом Будуть мистецтва твої: у мирі тримати народи,

Милувать щирих підданців і вкрай довойовувать гордих».

 

ЩИТ ЕНЕЯ

Там-бо, на тому щиті, прозираючи роки майбутні,

Вирізьбив владар опію італійців майбутні пригоди, Римського роду тріумфи, Асканіїв рід знаменитий 1 псзчислсіші усі, послідовпо проваджені війни.

Вирізьбив він і Вовчицю у Марсовій тихій печері 1 коло неї близнят-сисупців, двох хлоп'ят нетямущих Як вони граються сміло, до матері як припадають,

Як і вона, повернувши до них свою шию могутню,

Цсстить по черзі обох і тіло вилизує ніжне.

Там підіймається Рим, там сабінських жінок викрадають. Хиже насильство під час циркової забави; ще далі Вирізьбив бог бойовище нове, що схопилося раптом Поміж курстами, Тацієм давнім та римським народом.

Далі обидва царі, військове покінчивши змагання,

Перед жертовником, збройні, з вином у руках поставали

і, заколовши свиню, мирову виробляють угоду.

Тут же, зовсім поблизу, квадриги прудкі розривають Надвоє Мстта (не хтів ти додержати слова, альбанцю). Тіло твоє пошматоване Тулл поволік по дібровах, і придорожні терни у кривавій росі червоніли.

Далі Иорсенна наказував місту притіняти вигнанця і за Тарквінія римлян страшною облогою мучив;

Діти Енеєві в бій виступають за волю змагатись.

Став роздратований цар, па устах йому люта погроза; Видко, почув, що наважився Кокліт мости зруйнувати, Що утекла від сторожі і в Тіброві скочила води Клелія-діва... Ще далі стояв у фортеці на чатах Маплій і храм боронив, і високий увесь Капітолій; Ромулів їжився двір острішком нової соломи.

На позолоченім ганку сріблистий гусак нсспокійпо Вгору зривавсь, кричачи, що галли уже біля храму.

Галли повзли по кущах, добиралися вже до фортеці. Маючи добру заслону у темряві чорної ночі.

Кучері в них золоті, із золота й одяг, і броня.

1 За перекалами, особливий щит упав л неба в руки царю Нумі Помпі лію під час чуми як злак спасіння.

 

В’ються плащі повишивані; щирого злота намисто В кожного сяє на шиї молочній. Розмахує кожен Парою списів легких і щитом захищається довгим.

Тут витанцьовують Салії, голі луперки за ними:

Фламіни тут у вовняних шапках, там Марсові видпо Скинуті з неба щити1; там чисті жінки в колісницях Святощі містом провозять. Ще далі митець незрівнянний Вирізьбив Тартар підземний, Плутонові брами високі І лиходіям призначені кари: тебе, Катіліно,

На височсіпіім уступі і фурій страшних проти тебе. Праведні душі окремо, між mix і Катон правосудний. Понад підземними тінями йшов злотоковаиий образ Моря бурхливого; сива гойдалась і пінилась хвиля,

А навкруги викидалися срібні із моря дельфіни І розбивали хвостами гребені хвиль. В осередку Судна пишалися мідні. Велика то битва Актійська:

Морс укрите усе кораблями. Кишіть узбережжя 1 відбивається золотом в хвилях прозорих Левкати.

Видно там, як цезар Август провадить у бій італійців... Високо став на кормі він, а з ним і народ, і сенат весь,

І щонайбільші боги, і пенати. На скронях подвійне Сяйво у нього горить і зоря понад тім'ям аж рідна.

Далі Агріппа. з наказу богів, при сприятливім вітрі Ставить у стрій кораблі; на чолі гордовитім у нього

Славна ознака звитяга, ростральний вінець променіє.

Там з іноземною міццю, при зброї і шагах відмінних,

Від узбережжів червоних, від східних земель повернувшись З краю Зорі переможцем, Антоні й веде за собою Бактрів, єгиптян і... гріх щонайбільший єгипетську жінку.

Лавою всі наступають, і піняться води затоки.

Веслами збиті, розірвані тьмами носів корабельних.

Рвуться у просторінь всі із затоки: здається, циклади Вирнули з синіх безодень, стикаються гори плавучі:

Так розгорнувся потужно невиданий бій корабельний.

Надає клоччя горюче і сиплються стріли повсюди.

Вогке Нсптуповс поле пролитою кров'ю багріє.

Серед двірської громади цариця єгипетським систром Кліше до бою: не бачить гадюк, що її дожидають.

Тут чужинецькі потворні бога, тут Анубіс гавкучий Проти Мінерви, іі Нептуна, і матері римлян Вспсри Стрілами прищуть. Та кипувся Марс у середину січі,

В панцир із криці закутий; із неба Брінії люті і невгамовна Незгода до бою розхристані впали.

1 Ріки, пазвапі Вергілісм, течуть по різних кордонах Риму, символізуючи підкорені землі й велич держави.

 

Лине Беллопа услід і кривавим бичем розмахнулась;

В небі високому став Аполлон із натягненим луком,

Глянув на битву, і вмить повернулися, вражені жахом.

Геть утікають араби, сабсйці, єгиптяни, інди.

Бачить поразку цариця. Велить розв'язати мотуззя,

Порозпускати вітрила. Тіка. Митець божественний Вирізьбив горду царицю бліду, перелякану смертю:

В морс односить її сприятливим подихом Япіг...

Далі потрійним тріумфом до Римського замка вступивши,

Цезар богам італійським обіцяну почесті, складає:

Триста в великому місті присвячує храмів обітпих.

В захваті Рим од забав; скрізь оплески люду лунають;

Хори жіночі у храмах; жертовники скрізь пломеніють;

Скрізь по жертовниках всіх позабивано в жертву телята.

Сам же владика сидить на осяянім Фебовім ганку,

1 від підвладних народів приймає дари; прикрашає Пишного храму одвірки, і довгою в’ються стягою Перед потужним язики земні в розмаїтих убраннях.

Викував мудрий Ковач розперезаних афрів, ну мі дів,

Дальніх лелегів, карійців і лучників добрих гелонів,

Там і Євфрат1 переможений ллє свої води тихіше,

1 краєсвітиі Моріии і Рейн із подвоєним гирлом,

Даги й далекий Араке, що не терпить мостів над собою.

Переклад Миколи Зерова

Вергілієві ми завдячуємо становленням нової української літератури. І. Котляревський, якого сам Т. Шевченко шанобливо наспівав «батьком», «переодягнув» у козацький одяг Енея, героя головного твору Вергілія. Ось початок «Виргиліевой Энеиды, на малороссійскій языкъ переложенной И. Котляревскимъ» (179В), яку частіше називають просто «Енеїдою» Котляревського:

Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний. Завзятіший од всіх бурлак.

Но греки, як спаливши Трою, Зробили з неї скирту гною.

Він, взявши торбу, тягу дав; Забравши деяких троянців, Осмалених, як гиря, ланців, П’ятами з Трої накивав...

1775 року була зруйнована Запорозька Січ -фортеця вільнолюбного духу українського народу. У зв'язку з цим існує аргументована версія, що Котляревський приховав за смішною формою та іноземним сюжетом мрію українського народу про незалежність.

РИМСЬКИЙ

СЮЖЕТ

УКРАЇНСЬКИЙ

СЮЖЕТ

Явний

Прихований

Греки зруйнували Трою

Московія поруйнувала Запорозьку Січ («Українську Трою»)

Але вцілів троянець Еней

Так само вціліє український Еней

Еней заснував Рим, або Нову Трою

Рим (Нова Троя) взяв реванш над греками за загибель Трої

Український Еней теж заснує «Український Рим» (Нову Січ) Український Рим теж візьме реванш за руйнацію «Української Трої»

 

Порівняйте зміст «Енеїди» Вергілія зі змістом «Іліади». Доведіть, що саме поеми Гомера були для Вергілія взірцем при написанні. Спробуйте знайти в тексті «гомерівські» епітети.

Кого звеличує Вергілій в «Енеїді»: Енея, Октавіана Августа чи когось іншого?

Про що пророкує Анхіз Енеєві? Чому батько звертається до сина як до римського громадянина?

Які подвиги Геракла згадані в пророцтві Анхіза? Яку роль відіграють вони в тексті?

Посібником з якого шкільного предмета міг би стати щит Енея? Чому? Чому саме героїв «Енеїди» І. Котляревський «переодягнув» в українські шати?

Максим Рильський

Анхізів син, вклонившіїся богині.

Поглянув їй, окриленій, услід:

Рожева хмарка крізь гірлянди віт Пішла оід нього у простори сипі.

Це ж нею дихав і сміявся світ,

Це ж їй молились зграї лебедині, їй, що вродилась у прибрежній піні І що міцніша за міцний граніт.

Еней ще чув гарячої долоні Безсмертний дотик на своїм чолі,

А в морі хвилі гналися, мов коні.

Гойдалися троянські кораблі,

І ряд очей, прихильних і ворожих.

На них дивився із чертогів божих.

КВІНТ ГОРАЦІЙ ФЛАКК (65-8 РР. до н. е.)

 

Горацій один із найвідоміпшх постів не лише римської, а й світової літератури. Отримавши блискучу освіту у двох тодішніх столицях Римі й Афінах, він чудово знав еллінську та римську літератури іі філософію. У житті та творчості йому допоміг Вергілій, увівши нікому не відомого молодого поста до вищих кіл Риму гуртка Мецената (ім’я якого стало символом сприяння митцям) і кола друзів Октавіаиа. Горацій пост інтелектуальний. Його твори так само художньо довершені, як і філософічні. Так, в елегійному вірші «До Манлія Торквата» віп розмірковує про швидкоплинність людського життя, порівнюючи вічний кругообіг пір року зі змінами людського життя, яке дається лише раз. Цс порівняння традиційне для світової міфології та літератури.

Горацій був новатором. Він започаткував традицію повчання поетичного мистецтва (послання «До Пізонів») і підбиття постами підсумку свого творчого життя (ода «До Мсльпомсни», яку часто називають просто «Пам'ятником»). Особливо уславився останній твір. Слова Горація «Звів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка, вищий од пірамід царських, простоїть він...» викликали, без пс-рсбільшсіпія, усесвітнє відлуння. їх нагадують рядки і англійця Вільяма Шскс-піра («Державців монументи мармурові переживе могутній мій рядок...»), і росіянина Олександра Пушкіна («Я памятник себе воздвиг нерукотворный...»), і українця Максима Рильського («Я пам’ятник собі поставив нетривалий не з міді гордої, не з мармурових брил...»). Саме в творчості Горація ода, яка в еллінів була урочистим ліричніш віршем для хору, хвалебною піснею, присвяченою видатній події чи особі, була відокремлена від музики, що розширює її жанрово-тематичні можливості: в оді «До Мсльпомсии» мотив творчого підсумку життя підноситься до рівня важливої та урочистої теми.

Горацій обрав чіткий і вишуканий класичний стиль, спираючись на творчість давньогрецьких постів Архілоха, .Алкея, Сапфо. Особливо двох останніх, які писали на мелодійному еолійському діалекті. Тож педивно, що, підбиваючи підсумок свого творчого життя, Горацій особливо підкреслював, що зумів піднести римську поезію до рівня еллінської, яку до того вважали испсревершсною («...вперше скласти зумів по-італійському еолійські пісні...») і перед якою схилялися римляни. Звичайно, з огляду на художню довершеність слліпської літератури, це було величним творчим звершенням.

Горацій і справді «смерті весь не скорився». В Україні його твори вивчалися у братських школах. Цікаво, що герой повісті М. Гоголя Тарас Бульба» перевіряючи, чого навчили в Києві його синів, згадує саме Горація, «що латинські вірші писав». Нам’ять про римського поста пережила віки й житиме, поки й віку.

А\шг ешелон

ДО МЕЛЬПОМЕНИ

Ввів я пам'ятник свій. Довше, ніж мідь дзвінка, Вищий од пірамід царських, простоїть він.

Дощ його пс роз’їсть, не сколихне взимі, Впавши в лють, Аквілон; низка років стрімких

Часу біг коловий в прах не зітре його.

Смерті весь пс скорюсь; не западе в імлу Частка краща моя. Поміж потомками Буду в славі цвісти, поки з Весталкою

Йтиме понтифік-жрець до Капітолію.

Там, де Авфід бурлить, де рільникам колись Дави за владаря був серед полів сухих,

Будуть знати, що я славний з убогого

Вперпте скласти зумів по-італійському Еолійські пісні. Горда по праву будь, Мсльпомсио, й звінчай, мило всміхаючись. Лавром сонячних Дельф нині й моє чоло.

Максим Рильський ПАМ’ЯТНИК

Я пам'ятник собі поставив нетривалий -Не з міді гордої, не з мармурових брил. Скупі слова мої. що на папері стали, Укриє завтра пил.

Ні сили віщої не дарувала доля,

Ні слави славної мені не прирекла,

І час мене змете, як сохле листя з поля. Мов крихти зо стола.

І я забудуся, і, може, лиш припадком Хтось, розглядаючи старих книжок сміття, Незацікавлеиим напом’яне нащадкам Мале моє життя.

І скаже: жив, писав; приймав хвали й образи; Г втім, ніколи нам не бракне диваків...

...Та що, коли додасть: зате в житті ні разу Неправді не служив!

Про які традиції життя стародавніх римлян можемо ми дізнатися з оди Горація?

Як ви розумієте вислів «Вперше скласти зумів по-італійському еолійські пісні»? У чому бачить Горацій свою заслугу «поміж потомками»?

Про який пам’ятник ідеться в оді «До Мельпомени»? Як .мотив підведення митцем підсумку творчого життя, започаткований Горацієм, трансформувався у вірші М. Рильського?

Чому мотив нетлінності мистецтва, поезії, започаткований Горацієм, привабив велику кількість поетів?

ПУБЛІЙ ОВІДІЙ НАЗОН

 

(43 р. до н. е. - бл. 18 р. н. е.)

Якщо Всргілій і Горацій неначе втілили ідею співпраці поста і влади, то Овідій є символом їхнього конфлікту'. Тоді, коли Август зміцнював підмурки Римської держави та відроджував римські чесноти благочсстивість, суворість, стриманість, Овідій політикою не переймався зовсім. Улюбленець долі й багатої молоді, він оспівував кохання. Та справжню славу Овідієві принесла поема «Метаморфози», де з великою художньою силою відтворені міфологічні сюжети.

Минали роки, Овідій вдало одружився і став належати до найвищих верств Риму. Здавалося 6, він якраз вийшов із нс-безпечпої зони, припинивши дратувати Августа незалежною поведінкою. Тим більше що в «Метаморфозах» є елегантна присвята Октавіану. Та не так сталося, як гадалося. Август наказав йому негайно покинути столицю і їхати в заслання аж на далеку окраїну Римської імперії, у Дакію (нині Румунія), до Том. Даремно ридала й непритомніла дружина під час його блискавичних проводів. Не допомогли апі численні клопотання друзів, ані постійні прохання самого поета, і навіть смерть Октавіана. Згодом, уже в засланні, у своїх останніх віршах із промовистою назвою «Сумні елегії», віп запитував: «Нащо на муки мені край цей відкрито сумний?>> Причина заслатпія не розгадана й досі. Та й узагалі ця історія одна з иайзагадковіших у царині світової літератури.

А ось тс, що Овідій один із найвидатніших поетів світу, ні для кого не загадка. І глибоко символічно, що «золота доба» римської культури закінчилася смертю не Августа (14 р.), а Овідія (18 р.). Нипі в туристичних довідпиках можна прочитати, що Овідія поховано в румунській Констанці. Але щодо цього

існує низка легенд. За однією з них, із його ім'ям пов’язана назва українського міста Овідіополь (Овідій + грецьк. поліс (місто) - місто Овідія). Мовляв, після просування Російської імперії па південь (ХІХ ст.) якийсь офіцер знайшов старовинпий надгробок із написом «Овідій». Там заклали фортецю, а згодом виросло місто. Можливо, цс вигадка, можливо дійсність (у реальність Трої теж спочатку не вірили). Та головне не тс, де Овідій похований, а існування численних легенд про місце його поховаппя. Подібно до цього сім еллінських міст сперечалися, у якому з них народився Гомер. В обох випадках така множинність версій свідчить про надзвичайну популярність, нспроминуїцу славу постів. Тож Овідій не помилився, написавши в кінці «Метаморфоз»: Persaecula omnia vivam («Я буду жити у віках»).

Поема «Метаморфози» («Перетворення») - найвідоміший твір Овідія. Саме тоді поет досягнув піку своєї художньої майстерності. Поема включає близько 250 міфологічних і фольклорних сказань про перетворення людей на тварин, рослини, сузір'я, зокрема: народження людей із каміння після потопу; перетворення німфи Дафни, що тікає від Аполлона, на лаврове дерево; перетворення на золото всього, чого торкнеться цар Мідас; перетворення мисливця Актеона на оленя (якого потім роздерли собаки) після того, як він випадково бачить

купання богині-мисливиці Діани; перетворення Цезаря на комету (з небес він дивиться на Августа); перетворення ткалі Арахни на павука за те, що вона наважилася змагатися у майстерності з Афінога Пал-ладою та ін. За глибиною осягнення античної міфології та довершеністю її втілення у поетичній формі Овідію немає рівних.

«Метаморфози» не раз ставали джерелом натхнення для багатьох художників і поетів, а всі наступні твори про перевтілення зазвичай називали метаморфозами.

Завдяки Овідію елегією почали називати вірш задумливого сумного характеру. Давні греки цим терміном визначали не зміст, а форму - все, що написане елегійним двовіршем.

 

лтоп^етои

МЕТАМОРФОЗИ Чотири покоління людей

Перше поріддя було золоте: без бича і спонуки,

З власної волі воно Правоту шанувало і Чесність.

Кари і страху не знало. Погрозливе слово закону Ще не читалось на мідній таблиці, і люд не страшився Вирок почати судді, без суда і опіки безпечний.

Сосни з гірських верховин іцс не сходили в діл па потоки, Щоби легким кораблем незнані одвідати землі:

Жодні надмор’я чужі не манили щасливого люду.

Мури, глибокі рови не були ще для міст поясами;

Проста сурма і покручений ріг не співали до бою;

Меч і шолом не служили нікому. Без зброї, без війська,

Мирні народи жили в непорушнім і любім дозвіллі.

Щедра земля самохіть, ще ис знаючи пут обов’язку.

Ралом не ткнута залізним, не зранена ще бороною,

Гойний приносила дар, поживу легку і корисну'.

Люди збирали тоді дику виптию й суниці по горах,

 

Терен з залозистих віт, шовковиці ягоди стиглі,

Та жолуді, що ронило Юпітера древо розлоге.

Вічна стояла весна, і подувом ніжним Зефіри Пестили цвіт лутовий, що питався і ріс, самосійний.

Втім і незораний лан половів нахилявся хлібами, і, не лежавши в пару, наливав своє стигле колосся.

Ріки текли молоком, струменіли скрізь нектаром ріки,

1 темнолисті ДУ'би золотими точились медами.

З того ж часу, як, заславши Сатурна у' Тартар темничний,

Владу Юпітер посів, то висе срібна пора та настала,

Гірша від золота, але цінніша від темної міді.

Владар новий скоротив цілорічну Сатурнову Весну,

Літо додавши до неї, иепевнучо Осінь і Зиму і па чотири доби річний кругобіг поділивши.

Вперше тоді затремтіло повітря від суші та спеки, і від холодних вітрів крижані позвисали буфу'льки.

Вперше тоді знадобились оселі: оселі знайшлися В сховах печер, у' купцах верболозу, поплетених ликом.

Вперте Церериним зерном засіяно ниву родючу 1 під ярмом заревла-застогнала покірна худоба.

Третя доба мідяна за срібною хутко настала;

Люд войовничий, суворої вдачі, до зброї охочий.

Але ж ітце не злочинний. Остання порода залізна.

Тож як настала доба найгіршої тої породи,

Зразу ж з’явилася Кривда, минулися Чесність і Правда;

Хитрість, Брехня і Нідступство посіли їх місце спустіле,

Зрада прийшла і Насильство. Жадоба па гроші і статки;

Виплив на морс плавець, хоч на вітрі ще був безпорадний.

Сосни, що досі по горах шпилястих росли безтурботно,

Нині по хвилі незнаній помчали в світи кораблями.

Про кохання Аполлона до Дафни детально розповідає Овідій у «Метаморфозах». Переслідувана охопленим пристрастю Аполлоном, Дафна попросила допомоги у богів і була перетворена па лаврове дерево. В пам’ять про неї лавр став священним вічнозеленим деревом Аполлона, а лавровий вінок його неодмінним атрибутом.

Землю, що спільна була, як повітря, як сонячне сяйво,

Нині пройшов землемір, обніжки і межі поклавши.

Стали від леї тепер вимагати не тільки ужинків,

Але й скарбів, що від людського ока вона приховала.

В надра, в глибини підземні ідуть; від стігійської хвилі Видобувають скарби, усякого лиха початок;

Вийшло Залізо па світ і Золото ще шкідливіше,

Вийшла на люди Війна, що живиться ними й лютує,

В хижих кривавих руках брязкучу стискаючи зброю.

Люд животіє з грабунку, па зятя не звіриться тесть вже,

Гість на господаря також і братня любов потьмарилась;

Жінка грозить чоловікові, той ворогує на жінку;

Мачухи зводять дітей смертельно-блідим аконітом;

Син нетерплячий про батькову смерть дізнається в ворожки.

Никне Побожність і Віра, і діва небесна Астрся Землю, сплямовану кров’ю, остання з богів покидає.

Переклад Миколи Зерова

29 Про що розповідається в поемі «Метаморфози»?

Чому Овідій «класифікує» покоління людей, уживаючи назви різних металів?

Як змінювався клімат, спосіб життя та звички людей від золотої доби до залізної? 29 За якої доби Прометей обдарував людство? А за якої жили герої Гомера?

|2| Чому Овідій вважав золото шкідливішим за залізо?

Як характеризує залізну добу те, що землю покинула Астрея?

ЖИТТЯ ПОЕТА (Книга IV, елегія X)

Любошів ніжний співспь. як свій шлях життьовий перейшов я.

Дружс-нащадку, тобі повість розкаже моя.

1 43 р. до и. е„ коли обидва консули не дожили до кіпця своїх повноважень.

 

Мила вітчизна моя Сульмон, на джерела багатий;

Дсв’ятдссят туди миль треба від Рима пройти.

Там я на світ народивсь, а щоб добре ти рік той затямив,

Знай, що однакова смерть консулів стріла тоді1.

З діда і прадіда рід наш поважний із вершників римських,

Не випадковість, не гріш в люди виводили нас.

Парость не перша в сім’ї, коли я на світ появився,

Був уже брат у батьків, старший від мене на рік;

В ранніх зелених літах нас виховують пильно й дбайливо:

В Рим до найкращих знавців батько обох нас послав.

Брат мій від літ молодих вінець красномовства вподобав,

Форума сварки гучні вабили серце його.

Серцю ж моєму з дитинства подобались святощі псба,

Муза до тихих пісень кликала дуіпу мою.

Часто мій батько мовляв: «Не за хлібне ти діло берется, Славний Гомер, але й він так і помер иуждарем».

1 Тогу дозволялося носити з 17 років як знак громадянського повноліття; широкий «рубець», або, вірніш, пурпурова облямівка, означала, що юнаки мають виступати кандидатами па магістратські посади.

' Поліційпа устапова.

! Відмовився від магістратської кар’єри. Курія - сенат.

4 Тобто Аопіди, музи. 53 перелічених поетів ми знаємо тільки твори Горація, Вергілія, Проперція, Тібулла.

6 Поет починав свою діяльність, очевидно, із драматичпих творів.

 

Батькове слово узяв до дуті я і, Муз призабувши, Спробував прозу писать, кинув я метри дзвінкі,

Тільки ж писання моє самохіть окрилялося ритмом.

Що б не почав я писать, вірші складались самі.

Роки тим часом минали нечутною перше ходою,

Вільної топі настав день для обох юнаків.

Туніки наші прикрасив широкий рубець пурпуровий1.

Нахили серця, проте, не відмінилися в нас.

Брат мій подвоїти встиг у житті своїм десять лиш років.

Вмер, і я мав почуття, ніби себе я втеряв.

Потім посаду прийняв я, зеленим літам відповідну.

Членом колегії трьох2 деякий час я пробув.

Курія далі чекала; та звузив я рубчик червоний3,

Не до снаги бо мені був той почесний тягар:

Тіло незвичне було, та й душа не лежала до праці,

А честолюбство мені завжди огидне було;

Сестри до того ж аонські4 шептали про творче дозвілля,

Що уявлялось і так даром найкращим мені.

Як шанував, як любив я прославлених Римом постів1!

В кожнім улюбленці муз бога я серцем вчував.

1 незрівнянний Горацій втішав нас багатством мелодій, Пісні химерно-топкій рідну навчивши струну.

Тільки на образ Вергілія знав я, і смерть передчасна Вирвала раптом з життя приязнь, Тібулле, твою.

Галле, віп твій спадкоємець, його спадкоємець Пропорцій, Я в тому колі з’явивсь вже як четвертий співець.

Як я старіших колись, так мене привітали молодші;

Хутко Талія моя6 стала відомою всім.

А виступав я з читаннями перед громадою в Римі,

Ледве чи й раз поголить бороду вправився я.

Хист мій співецький збудила прославлена в місті Корінна, Гак неправдивим ім'ям владарку звав я свою.

Досить тоді написав я, та все, що вважав негодящим,

Сам я суворий співець кидав в огонь без жалю... Правда, тоді як я йшов па вигнання, багато спалив я Навіть достойних пісень, в гніві на Музу свою.

Серце було в мене чуле, покірне Кротові серце;

Часто з найменших причин поломеніло воно.

Але хоч був я такий, хоч займавсь од найменшої іскри,

Та на іменні моїм плям і чуток не було.

Мало не хлопцем мене одружили; немила та жінка Дуже недовго жила шлюбним зо мною життям.

Друга її заступила; не смію догани їй скласти,

Але недовго й вона ложе ділила моє.

Третя й остання діждала зо мною поважного віку,

Та й на заслання мене випало їй виряджать.

Мав і дочку я єдину, і внуків од неї діждався,

Двох вона мала дітей, але і тплюб не один.

От уже шлях свій промірявши, батько помер мій спокійно, Дев’ять десятків прожив він на своєму віку.

Гірко я плакав за ним, так оплакував сина свого б він.

Матері скоро своїй шану останню я склав.

Щастя їм випало, що мого горя воші не діждали,

Що мого вислання день їх в домовині застав.

Щастя й моє, що недоля мене не при них перестріла.

Не довелося старим гірко за мною тужить.

Та як від мертвих не тільки ім'я на землі зостається,

1 від високих кострів тінь одлітає легка,

1 як про горе моє прилине до вас поголоска,

1 понад Стіксом мутним будуть судити мене,

Знайте, кохані, тоді, що причина мойого вигнання Вчинок незважений мій, а не злочинство яке.

Мертвим належне віддав я; дія тебе, читачу сердечний, Знову продовжую я повість скорботну свою.

Роки найкращі минули; прийшла сивина незабаром,

В кучері чорні мої позапліталася скрізь,

1 Ігри в Олімпії відбувалися через КОЖНІ 4 роки. Овідій ПОМИЛКОВО рахує п’ять. На заслаїшя він пішов уже людиною літньою, 50 років.

 

і переможний їздець на моєму віку олімпійськийДесять вже взяв нагород і заквітчався вінком,

Як несподіваний Цезаря гігів мене вислав у Томи,

Де чорноморський бурун в західні б’є береги.

Кари моєї причина і так аж занадто відома,

Але про власну біду свідчить не вільно мені.

Зрада супутників, прикрості слуг що я згадувать маю? Лихо тс тяжче було, аніж вигнання само.

Тільки ж дух мій не стих, не скорився лихій я негоді, Скупчнв всі сили свої перетерпіти біду.

Від же на мене звалилося стільки на суші н па морі,

Скільки зірок золотих в небі високім горить.

Давнє дозвілля, солодке життя довелося забути І в испривичпій руці зброю належну ПІДНЯТІЇ.

Берег сарматський, суміжний із племенем гетів стрілецьким,

Зрештою нас привітав після набридлих блукань.

Зброя дзвенить тут довкола, та я, щоб недолю забути,

Насамотині свою пісню складаю сумну.

1 хоч нікого нема, хто 6 її привітав благодушно,

Але скорочує день, час забирає вона.

Дяка, о Музо, тобі, що живу я, страждання я зношу.

1 що це трудне життя ІІС підломило мспс.

Ти-бо потіху даєш, ти приходиш до мене, як ліки,

1 заспокоюєш ти серце турботне моє.

Вождь і супутник єси: пориваєш мене від Дунаю,

На Геліконі мені місце почесне даєш;

Ти цс не часто буває мені за життя ще з'єднала Славу и потужне ім’я, тпану посмертну співців.

Заздрість, що все сьогочасне принижує завжди і ганить,

В пащі неситій моїх не поглинула пісень.

і хоча паша доба породила великих постів,

Але прихильні були людські її до мене уста.

1 хоч на думку мою є багацько співців поважніших,

І Іоруч із ними іі мене ставить ласкавий читач.

Передчування ж співецьке говорить мені та чи правда?

Що і по смерті не весь буду я, земле, твоїм.

Чи то мій хист, чи то ласка твоя оцю славу з'єднали,

Дякую красно тобі, любий читальнику мій.

Переклад Миколи Зерова

ЦЯ Доведіть, що вірш «Життя поета» за формою є елегією.

Чи можна стверджувати, що вірш «Життя поета» є біографічним? На основі вірша підготуйте повідомлення «Життя Овідія». Про які римські традиції можна дізнатися з вірша «Життя поета»?

Як пояснює поет своє бажання займатися літературою? Чому батько поета був проти цього? Чи погоджуєтеся ви з його аргументами?

ЦЯ Щ° поет дякує Музі?

Яким бачить своє місце в літературі поет? Як можна інтерпретувати його слова «/ но смерті не весь буду я, земле, твоїм»? Чи зустрічалася вам схожа думка?

Яку роль в античній поезії відіграє міф? Складіть перелік міфологічних образів та сюжетів, які зустрілися вам у творах Вергілія, Горація та Овідія. Спробуйте пояснити причини звернення до них античних авторів.

Спробуйте укласти міні-антологію «Елегія у світовій (українській) літературі» (10-20 творів). Аргументуйте свій вибір.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА РОЗДІЛОМ «Антична література»

►    Античною літературою називають літературу Еллади та Риму (XVI ст. до н. с. V ст. н. с.). За часів античності зароджується літературознавство: Арістотсль розділив літературу на три роди епос, лірику і драму. Своєрідним ключем до скарбниці культурних надбань еллінів і римлян є міфологія.

►    Міфічні оповідки, об’єднані спільною темою, героєм, місцем дії, подіями, називають циклом міфів. Плідними в еллінській міфології були т. зв. троянський і фіванський цикли, а також цикл міфів про аргонавтів. Перший пов’язаний з історією Троянської війни; другий із містом Фіни, долею Еді-па, його пращурів і нащадків; третііі із походом героїв за золотим руном до Колхіди на кораблі «Арго» (звідси назва його учасників «аргонавти»).

►    Легендарним основоположником еллінської та європейської літератури є Гомер, автор героїчних епопей «Іліада» й «Одіссея». Сюжетна основа «Іліа-ди» (VIII ст. до н. с.) троянський цикл міфів. У поемах Гомера описана не лише війна, а й усі сфери житія еллінів, через що ці твори називають енциклопедією життя Стародавньої Греції. Особливо яскраво цс втілено в описі щита Ахілла. Поеми написані гекзаметром. «Одіссея», хоч і є своєрідним продовженням «Іліади», докорінно від пеї відрізняється. Тут майже немає описів боїв, але зросла роль авантюрно-пригодницького й чарівного елементу.

►    Давньогрецька лірика ділилася на пісенну (сольну й хорову) і декламаційну (провідні різновиди елегія і ямб). Серед її найвизначніших представників Тіртей і Сапфо. Театр в Елладі був надзвичайно важливим засобом вихо-ваіпія народу, тому ним опікувалися правителі, а драматурги користувалися великою пошаною.

►    Найвищим, найун і всрсальн і п і им літературним жанром вважалася трагедія, що досягла найбільшого розквіту в V ст. до и. є. в Афінах, а найвидатнішими еллінськими трагіками Есхіл, Софокл і Евріпід,

►    Література Стародавнього Риму перебувала під знатним впливом давньо грецької. Вергілій створив національний героїчний епос «Енеїду» (римську паралель до «Іліади» й «Одіссеї»), у якій уславив велич Риму та його вождів. Спадщина Горація велика й різноманітна. Він віддавав перевагу чіткому й вишуканому класичному стилю, спираючись на творчість давньогрецьких постів. Овідій увів до поеми «Метаморфози» майже 250 міфологічних і фольклорних оповідок про перетворення людей па тварин, рослин, сузір'я і навіть камспі. Сюжетом «Метаморфоз» є фактично вся антична міфологія.

►    Давньогрецька і давньоримська літератури одне з джерел європейського красного письменства і культури людства.

Доля, мудрість і звитяга

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ковбасенко

 

Автор: evg01 от 21-08-2016, 14:48, посмотрело: 3855