Література Давнього Риму - Публій Вергілій Марон читати онлайн

2.3.1 Публій Вергілій Марон

Римським Гомером Публія Всргіїія Марона (70-19 рр. до н. д.) називали ще за життя. За свідченням давньоримського історика Тацита, одного разу, коли під час театральної вистави в Римі декламували вірші Вергітія, всі присутні підвелися і вшанували поета, як вшановували імператора.

 

Такої гучної слави Вергілій зажив завдяки своїй славнозвісній «Енеїді», яка стала національним римським епосом.

Публій Вергілій Марон народився в Північній Італії поблизу міста Мантуї в небагатій родині, проте отримав гарну освіту спочатку в Крембні, а потім у Римі в ріпо ріпних і філософських школах. Та ні оратором, ні вчителем красномовства етапі йому не судилося через слабке здоров’я. У країні якраз точилася бо-ротьба за владу, й майбутній імператор Октавіан Август, щоб заручитися підтримкою воїнів, обдаровував їх конфіскованими землями. Коли Вергілій після навчання повернувся додому, його маєток уже належав прибічникам майбутнього імператора. Вергілій звернувся по допомогу до друга Октавіана Августа, покровителя поезії та поетів Мецената. Той посприяв, щоб Вергілію виділили будинок у Римі та невелику садибу поблизу Неаполя. Пост став членом літературного гуртка Мецената й назавжди зберіг вдячність Октавіану Августу.

Вергілій був скромною та щирою людиною, позбавленою честолюбства, він любив спокій і високо цінував тихі радості сільського життя. За характером свого обдарування він був ліричним поетом. У його пертому великому творі — «Буколіки»’— зображено мирне життя пастухів. Художній світ «Буколік» — свого роду втеча від суєти міста і жорстокості сучасної поету епохи.

Другий твір Всргілія — «Георгіки» — землеробська поема, дидактичний епос у чотирьох книгах. Тут поряд з конкретними порадами земле-робцям є ліричні відступи, політичні міркування і філософські роздуми.

 

У вступі до третьої книги « Георгі к» поет обіцяв написати новий твір, у якому збирався прославити перемогу Августа над ворогами Риму. Проте часи змінилися, настав мир і виникли нові проблеми, зокрема, необхідність обґрунтувати законність і божественне походження імператорської влади.

Гай Октавіан, який став імператором Августом, доручив Меценату підшукати поета для того, щоб той виконав важливе завдання — написав державний епос, де б уславлювалися імператор та імператорська влада. Меценат указав на Всргілія.

 

ІІа замовлення імператора Вергілій задумав і написав «Енеїду» — поему про троянського героя Енея, що від нього пішов славетний рід, серед нащадків якого були легендарні засновники Риму Рбмул і Ре.м, а пізніше Юлій Цезар та Октавіан Август. Оскільки за міфологічною традицією Еней був сином богині Вснсри, поема мала підтвердити божественне походження імператора.

Як це часто буває в мистецтві, результат набагато перевищив задум і дифірамб А в густо в і став гімном Риму і римлянам.

Вергілій склав свою «Енеїду» на основі перекомпонованого гомерівського епосу («Іліади» та «Одіссеї»), сповненого пророцтвами про славне

Скульптура легендарної вовчиці встановлена в релігійному центрі Давнього Риму — Капітолії. Фігури Ромула і Рема, яких, за легендою, вигодувала вовчиця, додано до скульптури в XV ст.

 

Капітолійська вовчиця. Бронзова скульптура,

VI ст. до н. д.

майбутнє могутньої Римської імперії. Оповідь про минуле переплітається в поемі з видіннями прийдешнього.

Гомер створив епос героїчний, перемокаючи розповідь про реальні події з міфами й легендами, він славить грецьких героїв, оспівує їхню доблесть і сміливість, почуття честі й обов'язку, красу і силу. Сюжет «Енеїди» теж пов'язаний із подіями Троянської війни, однак Вергілій має на меті показати не саму війну, а давнє, божественне проходження Риму та римських імператорів, і засновника династії — Енея.

Першу половину поеми присвячено мандрам Енея після падіння Трої (наслідування «Одіссеї»), а другу — битвам Енея за Лавінію, дочку царя Латина, від шлюбу Енея з якою походять римляни (нагадує «Іліаду»).

Вергілій працював над «Енеїдою» 10 років, проте цілком закінчити поет- не встиг. Сперту він записав сюжет прозою, а потім перекладав його гекзаметром. Робота ішла повільно. Багато віршованих рядків залишалися незавершеними, деякі епізоди поеми суперечили один одному, недописаним лишався фінал: весілля Енея з Лавінією, народження їхнього сина, поява Ромула і Рема — засновників Риму, предків римських царів.

Уривки з «Енеїди» Вергілій читав Меценату' й самому імператору Августу. З окремими частинами твору поет знайомив друзів - Горація,

 

Пропорція та Овідія, які високо оцінили велич і красу поеми.

Щоб закінчити поему, Вергілій вирушив у мандрівку до Греції, та в дорозі пост захворів і помер.

Перед смертю Вергілій заповів спалити «Енеїду», бо не хотів публікувати її в незакінченому вигляді. Урятував поему імператор Август, за наказом якою «Енеїду» надрукували після смерті поета.

Поховали Вергілія в Неаполі, на його могилі вибито епітафію, яку він склав сам:

В Мантуї я народився, в КалабрГЇ вмер, а лежу я В Партенопеї — співець селищ, пасовиськ, вождів.

Римляни захоплено зустріли появу «Енеїди». Уся подальша римська література розвивалася під її впливом. Героїчна поема була улюбленим читанням молоді, її вивчали у школі, роз’яснювали, декламували, по ній вчилися віршування й ораторського мистецтва. Вірші з «Енсїди» брали епіграфами до творів мистецтва, надписували на подарунках, цитували в розмові.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте, на чиє замовлення Вергілій написав «Енеїду».

2.    З'ясуйте, чому «Енеїду* вважають національним римським епосом.

3.    Поясніть, як побудовано поему. Як співвідносяться частини *Енещи» з гомерівським епосом?

4.    Чи можна назвати образ Енея традиційним для героїчного епосу? Відповідь обґрунтуйте.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

 

Образ Енея

Еней — не типовий герой епосу, «Енеїду» не присвячено звеличенню його подвигів. Покинувши за приписом богів палаючу Трою, Еней змушений пройти через довгі поневіряння на шляху до Італії. Вергілій пояснює вчинки свого героя вищою волею, перед якою схиляється Еней, ім’я якого часто супроводжується в поемі епітетом «благочестивий*. Виконуючи покладену на нього місію, попри палкі почуття, Еней залишає Дідону, він воює з ругульцями, бо мусить одружитися з Лавінією, щоб його нащадки заснували Рим.

Вергілій розкриває у поемі світ особистих переживань свого героя. Розповідь Енея про загибель рідного міста сповнена трагізму, страшні й зворушливі картини, які врізались у його пам’ять, вражають уяву. Поневіряючись після падіння Трої, він почувається сумним вигнанцем, безпритульним мандрівником, позбавленим батьківщини. Драматичним є для нього вибір між любов'ю й покладеним на нього обов’язком.

Герой «Енеїди» постає перед читачами розсудливою, милосердною, справедливою та хороброю людиною, здатною на глибокі почуття, яка свідома своєї історичної місії та керується у своїх вчинках велінням богів.

Енсй і Дідона

Розповідь про кохання Енея та карфагенської цариці Дідони на сторінках «Енеїди» — одна з найкрасивіших любовних історій світової літератури.

Еней вразив Дідону з першого погляду:

Станув Еней перед людом і, весь опромінений сяйвом,

Був раменами до бога подібний: бо ж мати Венера Кучерям сина краси надавала, і юності відблиск В лицях йому зарожевів і звагою сповнились очі

Переклад Миколи Зерова

Вдячний за теплий прийом і гостинність, повідав Еней цариці про свою нещасну батьківщину Трою, описав страшні картини її загибелі, розповів про довгі поневіряння морською стихією.

Образ героя найперше Дідону вразив фінікійську,

Потім — нещастя його.

Переклад Миколи Зерова

Між Енеєм і Дідоною спалахнуло палке кохання. Та їм не судилося щастя, боги призначили Енея для іншої мети. Як це йому не важко, Еней знаходить у собі сили зректися власних почуттів і виконати покладений на нього високий обов'язок. Він скоряється волі богів і залишає Дідону.

Карфагенська цариця не змогла пережити розлуку з коханим, у відчаї вона кинулась у вогонь і загинула.

Трагічна історія кохання Енея і Дідони надає поемі людяності та яскраво-драматичного забарвлення. Уже багато віків вона надихає митців на створення шедеврів живопису, музики й поезії. На цей сюжет написано в різні часи більше десяти опер, чотири драматичні поеми, вірші, багато живописних полотен. На честь Дідони навіть названо астероїд.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Енсїда (Уривки)

Книга перша

Збройного славлю звитяжця, що пертий з надмор'їв троянських, Долею гнаний нещадно, на берег ступив італійський.

Горя він досить зазнав, суходолами й морем блукавши,

З волі безсмертних богів та мстивої серцем Юнони,

Лиха він досить зазнав у бою, поки місто поставив,

-Данію давши пенатів, а з ними - і плем’я латинське,

І Альбатонгу стару, і мури високого Рима.

Музо, повідай мені, чим саме прогнівана тяжко,

Чи то покривджена чим, цариця богів засудила

ТТа незліченні труди та нещастя побожного духом

 

Батька й вождя, як богиня — і гнівом таким пойнялася!

Місто старинне було — фінікійського люду осада,

Звалось воно Карфаген на лібійському березі, проти

Тібрових гирел, багате на скарб і завзяття воєнне.

Кажуть, Юнона його шанувала найбільше у світі,

Навіть і Самос забувши для нього; там зброя богині,

Там колісниця її. А на серці в богині бажання,

ІЦоб Карфаген цей, як Доля дозволить, був паном народів, Ллє прочула вона, що від крові троянської плем'я Вже виростає нове, що міста поруйнує тірійські.

З'явиться люд, підкоритель земель, войовничий та гордий, Згине в пожарі могутність лібійська: так випряли парки. Все те Сатурнія знає і кров ще пригадує свіжу,

Що попід мурами Трої лила за улюблених аргів.

Ще ж не зів’яли в душі причини скорботи і гніву,

Ще, притаївшися, в серці живуть її й вирок Паріса — Прикра зневага краси божественної, — й рід ненависний,

І Ганімеда, на небо узятого, шана висока.

Тямлячи все те, вона троянців, хвилею битих,—

Все, що зосталось від люті данайців і зброї Ахілла,

Не підпускала до краю латинського: довго і гірко Пасерби Долі, вони усіма проблукали морями.

Стільки страждання лягло на підвалини Римського роду!

 

Книга друга

Загибель жерця Лаокоонта і його синів

Тут несподівано друга, грізніша подія заходить І на стурбовані наші серця тягарем налягає.

Лаокоонт, новообраний жрець моревладця Нептуна,

Саме колов молодого бика на офіру святочну.

Бачим: по тихому морю два змії пливуть велетенські З боку, де Тенед лежить (розказую вам — і здригаюсь!),

Т, вигинаючись пружно, до берега поряд простують.

Груди в обох серед хвиль підіймаються; гребні криваві, Знесені грізно, стоять. Хвости за собою у жмури Хвилю збирають, і колами в'ються хребти величезні. Піниться море і плеще, солоне... Па берег виходять,

Кров’ю і полум'ям оті горять, лиховісні, неситі,

І язики ворухливі облизують пащу іпиплячу.

Всі ми урозтіч, смертельно-бліді, а вони на палкого Лаокоонта ідуть і, спочатку дітей обвинувши,

Душать обох молодят у сувоях тугих найтісніших,

Зубом отруйним у тіло впиваючись їм неокріплс.

Потім самого його, що на поміч їм кинувся збройно,

Люто хапають і в’яжуть узлами. І от уже двічі Стан обвинули йому і, іпию лускою укритим Тілом стиснувши, здіймаються ген над його головою.

Він же, руками упертись, даремно вузли розтинає,

Кров’ю і чорною скрізь трутиною по тілу облитий,

Крики нелюдські, страшні до зір підіймає високих,

Мовби той рев, що жертвений бик видає нсдобитий Край вівтаря, отрясаючи з себе сокиру непевну Змії ж обидва, своє довершивши, повзуть до святині Вишнього замка і там, під дахом священним Паллади Захист знаходять, під кругом щита, біля ніг несмертельних.

Переклад Миколи Зерова

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Поясніть, як формулює своє завдання поет у заспіві до *Енеїди».

2.    Знайдіть у тексті зачину поеми, до кого звертається Вергілій за натхненням.

3.    Дослідіть, якими епітетами характеризує автор Енея. Про що це свідчить?

4.    Чому Юнона не підпускала троянців до латинського краю?

5.    Поміркуйте, яким постає головний герой у першій пісні поеми.

6.    Яких героїв Троянського циклу міфів та «Іліади» Гомера згадує Вергілій?

7.    Пригадайте, у якій пісні «Енеїди» вміщено історію жерця Лаокоона.

8.    Завважте, з якими почуттями розповідає про побачене Еней.

9.    Визначте, якими художніми засобами послуговується Вергілій, переспівуючи відомий міф.

10.    Зверніть увагу, яким настроєм сповнена розповідь про появу морських чудовиськ із водяної стихії. Як поет створює цей настрій?

11.    Проаналізуйте, якими художніми засобами поет передає стан героїв.

12.    Поміркуйте, яким є ставлення автора до зображуваного. Що було підставою для вашого висновку?

Діалог культур

Як до джерела мудрості та літературного зразка ставилися до творів Вергілія в Середні віки, в часи Відродження і класицизму. Нащадок римського поета великий італієць Дійте зобразив Вергілія провідником у потойбічний світ у своїй славнозвісній «Божественній комедії». Наслідував Вергілія Пстргірка, високо цінували давньоримського поета Буалб і Расін, палким шанувальником Вергілія був Вольтер.

«Енеїду» брали за основу своїх творів поети різних країн і епох. Образ Енея надихав багатьох європейських скульпторів, художників і музикантів.

Україна і світ

 

 

Па український лад «перелицював» поему' Іван Котляревський у кінці XVIII століття і своєю «Енеїдою» поклав початок нової української літератури.

Український поет Микола Воров, знавець і шанувальник античної поезії, так написав про римського класика в сонеті «Вергілій»:

Та він живе, і дзвін гучних його поем

Донині сниться нам риданнями Дідони,

Бряжчанням панцирів і сплесками трирем...

До перекладу' уривків з «Енеїди» звертався Григорій Сковорода. Пізніше «Енеїду» Вергілія перекладали українською .мовою Іван Степгенко і Степан Руданський. Повний переклад поеми Вергілія здійснили поет-неокласик Микола Зеров та перекладач Михайло Білик.

2.3.2 Квінт Горацій Флакк

 

Молодшим сучасником Вергілія був поет Горацій (65 — 8 рр. до н. д.).

Уперше в римській літературі Горацій поєднав поезію особистого настрою з поезією суспільного змісту. Його творчість віддзеркалює стан римського суспільства в добу переходу від республіки до імперії.

Батько Квінта Горація Флакка був рабом. Отримавши свободу', він зумів розбагатіти і дав сину хорошу освіту: гой учився спочатку в Римі, а потім в Афінах. У громадянській війні, яка спалахнула після убивства Цезаря в 44 р. до н. д., Горацій прийняв бік республіканців. За два роки, після поразки війська республіканців, Горацій повернувся до Рима, де дізнався, що все його майно конфісковано на користь переможців. Залишившись без засобів до існування, він змушений був працювати на посаді писаря при державному казначействі, де переписував закони, протоколи та інші документи.

Та головним у його житті стала поезія. Ранні твори Горація — це збірки віршів «Епбди» і «Сатирик. Новаторськими для латинської поезії були його двовірші — дошкульні ямби, у яких поет висловлює занепокоєння життям Риму. Теми «Епод* найрізноманітніші: це нападки на бездарних поетів, політиків-невдах, невірних закоханих.

Потім Горацій спробував свої сили в сатирі. Вірші на актуальні теми поет писав гекзаметром. У «Сатирах*' він висміював людські недоліки: дратівливість, лінь, запальність, хоча ставився до людських слабкостей із добродушним гумором. У «Сатирах*- уперше в ліричній поезії зазвучала авторська позиція.

Горацій також є автором од та послань. Найперше, що вирізняє «Оди*, — це розмаїття тем. Тут є вірші про кохання і дружні послання, відгуки на політичні події та гімни богам, філософські роздуми про сенс життя й про смерть, про правду та її витоки, — тобто все, що хвилювало сучасне поетові суспільство. Водночас тематика «Од* має позачасове, вічне значення. Форма віршів вирізняється багатством розмірів, які Гора-

цій запозичував у давніх греків. Саме поєднання тематики з поетичною формою давньогрецької лірики й робить оди Горація неповторними.

Молодим поетом захоплювались, його твори читав і обговорював весь Рим. Сам знаменитий Вергілій рекомендував його Меценатові, з яким Горацій дружив усе життя. Меценат подарував поетові невеликий маєток неподалік Рима.

Горацій витримав випробування славою, він ніколи не зловживав дружбою з Меценатом, намагався зберігати особисту духовну свободу'. Він відмовився від почесної посади секретаря імператора. Одного разу Август навіть образився на поета і спитав, чи той боїться, що нащадки осудять його за тс, що він служив імператору. У відповідь Горацій присвятив йому три віріпі зі своєї книги пісень.

ТТі один античний автор в епоху книгодрукування не видавався стільки, скільки Горацій. Його цінували і в Середні віки, і в часи Відродження, а знаменитий вірш Горація «До Мельпомени» («Пам’ятник») наслідували пости багатьох країн, як і його останній твір «Посланіє».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    З якої родини походить Горацій? Де і яку поет здобув освіту?

2.    Розкажіть, які випробування випали Горацію в молоді роки?

3.    До яких тем звертався Горацій у своїй творчості? Чому твори Горація користувалися успіхом у римлян?

4.    Як Горацій познайомився з Меценатом? Які стосунки їх пов’язували? Які стосунки пов’язували поета з імператором Августом?

5.    З’ясуйте, чому Горація називають реформатором римської поезії.

6.    Поміркуйте, що спільного в долях двох найвідоміших поетів Риму — Вергілія й Горація.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Римляни прагнули залишити пам'ять про себе: вони споруджували храми, тріумфальні арки, статуї з мармуру та бронзи. Численні пам’ятники мали увічнювати імператора Августа. У поезії Горація «До Мельпомени», однієї з дев'яти муз — покровительок мистецтв, ідеться про зовсім інший пам'ятник, не з каменю або металу. Ода «До Мельпомени» — це розгорнута метафора, бо пам'ятник поетові — його творчість. Цей пам'ятник переживе століття, він міцніший за мідь, вищий за царські піраміди, йому не страшні дощі й вітри, невпинний літ часу і довгі роки. Поет житиме в серцях людей, його пам’ятатимуть, доки шумить ріка, на берегах якої він народився, поки стоїть Рим і в Капітолії правлять обряди жерці. Свою заслугу Горацій вбачає в тому, що він «перший положив на італійську міру Еллади давній спів», тобто переніс лірику своїх улюблених грецьких поетів на римський грунт. Стверджуючи, що поезія не менш важлива річ, ніж подвиги царів і воїнів, поет просить музу Мельпомену увінчати його чоло лавровим вінком від самого бога Аполлона, покровителя мистецтв, гз

До Мсльпомсни

 

Мій пам’ятник стоїть триваліший від міді. Піднісся він чолом над царські піраміди.

Його не сточить дощ уїдливий, гризький,

Не звалить налітний північний буревій,

ТІі років довгий ряд, ні часу літ невпинний,

Я не умру цілком: єства мого частина Переживе мене, і від людських сердець Прийматиму хвалу, поки понтифік-жрець Ще сходить з дівою в високий Капітолій,

І де шумить Лвфід в нестриманій сваволі,

І де казковий Давн ратайський люд судив, — Скрізь говоритимуть, що простих син батьків Я перший положив на італійську міру Еллади давній спів. Так не таїсь від миру І лавром, що зростив святий дельфійський гай, О, Мельпомено, ти чоло моє звінчай.

Переклад Миколи Зерова

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Пригадайте, що таке ода.

2.    Чому поезія, на думку Горація, є витривалішою за мідь?

3.    Поміркуйте, що зробить поета безсмертним.

4.    Поясніть, у чому поет вбачає свою заслугу перед мистецтвом.

5.    Як можна пояснити прохання Горація до музи увінчати його лавровим вінком?

6.    Чому Горацій звертається у своїй оді до Мельпомени?

Діалог літератур

У XIX ст. оду Горація «Пам’ятник» переспівав класик російської поезії Олександр Пушкін. У XX столітті переспів Пушкіна переклав українською мовою поет-неокласик Максим Рильський. Отакий діалог постів у віках. Ars longa — мистецтво вічне...

Олександр Пушкін

Exegi monumenrum Я воздвиг пам'ятник (лат.).

Я пам'ятник собі воздвиг нерукотворний,

Тропа народна там навіки пролягла,

Олександрійський стовп, в гордливості незборний,

Йому не досягне чола.

Hi, весь я не умру я в лірі жити буду,

Від праху утече нетлінний заповіт,—

Т славу матиму допоки серед люду Лишиться хоч один піїт.

Про мене відголос пройде в Русі великій,

І нарече мене всяк сущий в ній язик,

І гордий внук слов'ян, і фін, і нині дикий Тунгус, і друг степів калмик.

І довго буду тим я дорогий народу,

ІЦо добрість у серцях піснями викликав,

Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу І за упалих обставав.

Виконуй божеське, о музо, повеління,

Огуди не страшись, вінця не вимагай,

Спокійна завжди будь на кривди й на хваління І в спір із дурнем не вступай.

Переклад Максима Рильського

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Римська елегія

Любовна елегія — оригінальний винахід римлян. Тут кожний вірш є частиною книги, яка має постійних персонажів: це поет, його кохана, друзі і покровителі. Римська елегія стала одним з головних взірців для наслідування у європейській любовній ліриці. Меланхолійний Тібулл, пристрасний та іронічний Проперцій, легковажний Овідій — ці поети до XIX століття постійні персонажі європейської поезії.

2.3.3 Публій Овідій Назон

Публій Овідій ІІазбн (43 р. до н. д. — 18 р. н. д.) — один з найбільш знаних давніх постів, наступник Вергілія та Горація, останній поет «золотої доби» римської літератури. Овідій, молодший за своїх великих сучасників, народився в знатній і заможній родині неподалік Рима. Він учився в Римі та в Афінах, одержав блискучу риторичну освіту, проте вирішив цілком присвятити себе поезії.

Легковажний, життєлюбний поет відійшов від філософської проблематики та громадянського пафосу, характерних для попереднього літературного покоління (Вергілій, Горацій). Перу Овідія належать любовні елегії й поеми «Наука кохання», «Ліки від кохання», «Масть для обличчя», а також славнозвісні «Метаморфози».

У своїх елегіях поет постає знавцем жіночої душі, демонструє грунтовне знання міфології, віртуозну легкість і тонку іронічність.

Поема «Наука кохання» складається з трьох книг. Перша вчить, як завоювати жінку, друга — як утримати, третя звернена до жінок. До «Науки кохання» примикають поеми «Ліки від кохання» і «Масть для обличчя». Всі три поеми заперечують і висміюють ідею, що кохання сильніше за людину. Овідій вважав любов розвагою, у його творах головне — не глибокі почуття, а блискуча дотепність, іронічна гра з переспівами традиційних літературних мотивів. Твори Овідія відрізняються досконалістю стилю та вишуканим естетизмом.

 

У 8-му році н. д. імператор Август несподівано заслав Овідія на західний берег Чорного моря у місто Томи (зараз Констанца в Румунії). Причини заслання поета точно не відомі. Існують дві гіпотези: або він був причетний до скандалу з онукою Августа Юлією, або імператору, який був прихильником суворої моралі, не подобалась легковажність Овідія. Можливо, Август розраховував на те, що римляни замисляться над вчасною поведінкою й мораллю, коли дізнаються про вигнання знаменитого поета.

У засланні Овідій написав дві збірки елегійних послань: «Сумні елегії» і «Листи з Понта». Вони були звернені до милосердя імператора, але ні Августа, ні його наступника Тіберія не розчулили. У вигнанні Овідій і помер. Всі його книги були вилучені з публічних бібліотек.

Смерть Овідія ознаменувала закінчення «золотого» століття римської поезії.

«Метаморфози»

ТІайзнаменитіїпим твором Овідія є поема «Метаморфози» («Перевтілення»). У пошуках сюжетів для своєї поеми Овідій, як і Вертій, звертається до Гомера.

«Метаморфози» — це п'ятнадцять книг, у яких біля 260 поетизованих міфів, розташованих у хронологічній послідовності від творення світу до правління Августа. Перші одинадцять книг — цс світ до Троянської війни. Наступні три — від Троянської війни до заснування Рима. Остання книга — від римського царя Пуми до імператора Августа.

З усього розмаїття грецьких міфів Овідій вибирає ті, в яких присутній мотив перетворення — людей на квіти, рослини, каміння, тварин або навпаки, звідси й назва поеми. Майстер короткої поетичної оповіді, де переконливі психологічні деталі сприяють достовірності вигадки, Овідій змушує читача мимоволі повірити у справжність перетворення.

У «Метаморфозах*• переважна більшість розповідей закінчується любовною історією. Ллє якщо в поемах та елегіях Овідій писав про кохання легке і веселе, то у «Метаморфозах** любов майже завжди пов'язана зі стражданням, а іноді й загибеллю персонажа, що надає поемі трагічного забарвлення.

 

 

Наприклад: Пірам убиває себе, помилково вирішивши, що кохану Фісбу загризла левиця. А Фісба знаходить тіло коханого Пі рама і заколюється його мечем. Ця історія — одне з джерел сюжету про Ромео і Джульетту.

Кохання і краса постають у поемі крихкими й беззахисними перед владою всемогутніх богів. Так, ревнива Гера перетворює на телицю дівчину Іо, в яку закохався Зсвс; перетворюється на лавр німфа Дафна, рятуючись від бога Аполлона; богиня Діана перевтілює в оленя юнака Лктеона, який випадково побачив її під час купання; тоне в струмку красень ТІарцис, замилувавшись власним зображенням, і перетворюється на білу квітку.

А найбільше страждають ті, у кого занадто палкі почуття. Наприклад, Орфей так сумував за померлою красунею Еврідікою, що боги дозволили йому забрати дружину зі світу тіней, поставивши одну тільки умову — щоб він не озирався, коли буде виводити дружину з підземного царства. Орфей не витримав, порушив заборону й втратив Еврідіку назавжди.

Проте є в поемі й приклад безхмарного щастя зворушливої пари — Філемона і Бавкіди. Оповідь про подружжя, яке зберегло теплоту й ніжність до похилого віку, незважаючи на бідність, є надзвичайно популярною, до неї зверталися письменники різних часів і народів (зокрема, великий німець Гете в славнозвісній поемі «Фауст», яку ви будете читати в старших класах).

 

Овідій мав намір оспівати в «Метаморфозах» історичну велич Італії, роду Юліїв, а намалював складний і суперечливий портрет своєї доби.

Перед засланням поет у відчаї спалив рукопис свого уславленого твору, над яким у той час працював. Поема збереглася завдяки тому, що її списки були у друзів Овідія.

Діалог культур

Творчість Овідія — унікальне явище у світовій літературі. За ступенем впливу на європейське мистецтво з «Метаморфозами» не може зрівнятися жоден з творів епохи античності. Музику до поеми писали Глюк, Гайдн, Ліст та багато інших композиторів. Сюжети з «Метаморфоз» надихали великих художників від Веласкеса і Ботічеллі до Пікассо та Далі.

Поема Овідія була улюбленим твором багатьох видатних людей, зокрема, ІІІекспіра, Гете, Монтеня, Пушкіна. Мотив перевтілення присутній у творах різних письменників світу від Середньовіччя до наших днів. У старших класах ви будете читати новелу письменника XX ст. Фра'нца Кафки, яка так і називається — «Перетворення».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Про які факти з життя Овідія ви дізналися?

2.    З’ясуйте, у чому полягає трагізм долі поета.

3.    Дослідіть, якою була тематика поезій Овідія і як вона змінилася під ударами долі.

4.    Розкажіть, який твір Овідія є найзнаменитішим.

5.    Поясніть, що означає назва «Метаморфози».

6.    Які відомі міфи використовує поет у «Метаморфозах»?

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Блискучий модний поет, улюбленець муз і публіки, Овідій був позбавлений вишуканого столичного життя, з волі Августа опинився в найвід-даленішій частині імперії, серед напівдиких варварів, які навіть не знали латинської мови.

У його творах часів заслання легкість і дотепність розповіді, витонченість поетичного стилю поступаються місцем печальним, навіть трагічним інтонаціям і тяжким роздумам вигнанця. Про це свідчать і назви його поезій — «Сумні елегії» та «Листи з Понта».

 

«Сумні елегії» складаються з п’яти книг. У першій книзі поет описує морську бурю під час свого плавання на кораблі до місця заслання (елегії 2 і 4), прощальну ніч у Римі перед вигнанням (елегія 3). Ці елегії вирізняються почуттям безвиході, глибоким душевним болем. Інші елегії першої книги Овідій присвячує своїм римським друзям і дружині. Першу книгу поет написав під час вимушеної подорожі на чужину й негайно відправив до Риму кораблем, на якому приплив до північних берегів Чорного моря.

У другій книзі поет звертається до імператора Августа з віршованими посланнями, у яких благає пробачення за невідому йому провину і молить про помилування. Останні три книги — це тяжкі роздуми про життя у вигнанні, заклики до милосердя влади, звернення до дружини та друзів по допомогу.

10 елегія четвертої книги «Сумних елегій» — це поетична автобіографія Овідія, де він розповідає про місце свого народження, батька і рано померлого брата, про три одруження та дочку, про відданість мистецтву й сучасників-поетів, звертається до Музи, яка єдина підтримує його в тяжких випробуваннях, міркує про власну творчість. Саме з цієї елегії читач і довідується про достовірні факти з життя поета Овідія, відкриває для себе внутрішній світ Овідія — людини, яка сумує за батьківщиною й важко переживає трагедію вигнання.

Усі чотири книги «Сумних елегій» об’єднують такі мотиви: розлука із сім'єю, туга за Батьківщиною, ненависть до чужини, прохання про милосердя, прославляння поезії як єдиної опори в тяжкому житті. З поеми, провідна ідея якої — любов до Вітчизни, постає трагічний образ відторгненого батьківщиною поета.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

«Сумні елегії» («Життя поста» IV, 10)

Любощів ніжний співець, як свій шлях життьовий перейшов я,— Друже-нащадку, тобі повість розкаже моя.

Мила вітчизна моя — Сульмон, на джерела багатий;

Дев’ятдесят туди миль треба від Рима пройти.

Там я на світ народивсь, а щоб добре ти рік той затямив,

Знай, що однакова смерть консулів стріла тоді.

З Діда і прадіда рід наш поважний із вершників римських,

Не випадковість, не гріш в люди виводили нас.

Парость не перша в сім’ї, — коли я на світ появився,

Був уже брат у батьків, старілий віл мене на рік;

Ллє зірниця одна привітала народження наші,

День святкувався один, тільки на два пиріжки.

Серцю ж моєму з дитинства подобались святощі неба, Муза до тихих пісень кликала дуіпу мою.

Часто мій батько мовляв: «Іїе за хлібне ти діло берешся, Славний Гомер, але й він так і помер нуждарсм». Батькове слово узяв до душі я і, Муз призабувши, Спробував прозу писать, кинув я метри дзвінкі,— Тільки ж писання моє самохіть окрилялося ритмом,

Що б не почав я писать, вірші складались самі.

Роки тим часом минали — нечутною перше ходою,

Вільної тоги настав день для обох юнаків,

Туніки наші прикрасив широкий рубець пурпуровий.

Нахили серця, проте, не відмінилися в нас.

Брат мій подвоїти встиг у житті своїм десять липі років,— Вмер, і я мав почуття, ніби себе я втеряв.

Потім посаду прийняв я, зеленим літам відповідну,

Членом колегії трьох деякий час я пробув.

Курія далі чекала; та звузив я рубчик червоний,

Не до снаги бо мені був той почесний тягар:

Тіло незвичне було, та й душа не лежала до праці,

Л честолюбство мені завжди огидне було;

Сестри до того ж аонські шептали про творче дозвілля, Що уявлялось і так даром найкращим мені.

Як шанував, як любив я прославлених Римом поетів!

В кожнім улюбленці муз бога я серцем вчував.

Як я старіших колись, так мене привітали молодші;

Хутко Талія моя стала відомою всім.

Л виступав я з читаннями перед громадою в Римі,—

Ледве чи й раз поголить бороду вправився я.

Хист мій співецький збудила прославлена в місті Корінна.

Так неправдивим ім’ям владарку звав я свою.

Досить тоді написав я, та все, що вважав негодящим.

Сам я — суворий співець — кидав в огонь без жалю... Правда, тоді як я йшов на вигнання, багато спалив я Навіть достойних пісень, в гніві на Музу свою.

Серце було в мене чуле, покірне Еротові серце;

Часто з найменших причин поломеніло воно.

Ллє хоч був я такий, хоч займавсь од найменшої іскри,

Та на іменні моїм плям і чуток не було.

От уже шлях свій проміряьпіи, батько помер мій спокійно, Дев’ять десятків прожив він на своєму віку.

Гірко я плакав за ним, так оплакував сина свого б він. Матері скоро своїй шану останню я склав.

Щастя їм випало, що мого горя вони не діждали,

Що мого вислання день їх в домовині застав.

Мертвим належне віддав я; для тебе, читачу сердечний, Знову продовжую я повість скорботну свою.

Роки найкращі минули; прийшла сивина незабаром,

В кучері чорні мої позапліталася скрізь,

І переможний їздець на моєму віку олімпійський Десять вже взяв нагород і заквітчався вінком,—

Як несподіваний Цезаря гнів мене вислав у Томи,

Де чорноморський бурун в західні б'є береги.

Кари моєї причина і так аж занадто відома,

Ллє про власну біду свідчить не вільно мені.

Зрада супутників, прикрості слуг — що я згадувать маю? Лихо те тяжче було, аніж вигнання само.

Тільки ж дух мій не стих, не скорився лихій я негоді, Скупчив всі сили свої — перетерпіти біду.

Бід же на мене звалилося стільки на суші й на морі, Скільки зірок золотих в небі високім горить.

Давнє дозвілля, солодке життя довелося забути Т в нспривичній руці зброю належну піднять.

Берег сарматський, суміжний із племенем гетів стрілецьким, Зрештою нас привітав після набридлих блукань.

Зброя дзвенить тут довкола, та я, щоб недолю забути,

На самотині свою пісню складаю сумну.

І хоч нікого нема, хто б її привітав благодушно,

Ллє скорочує день, час забирає вона.

Дяка, о Музо, тобі, що живу я, страждання я зношу.

І що це трудне життя не підломило мене.

Ти-бо потіху даєш, ти приходиш до мене, як ліки,

Т заспокоюєш ти серце турботне моє.

Ллє прихильні були людські й до мене уста.

Т хоч на думку мою є багацько співців поважніших,

Поруч із ними й мене ставить ласкавий читач.

Передчування ж співецьке говорить мені — та чи правда? — Що і по смерті не весь буду я, земле, твоїм.

Чи то мій хист, чи то ласка твоя оцю славу з’єднали,— Дякую красно тобі, любий читальнику мій.

Переклад Миколи Зерова

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкажіть, як побудовано «Сумні елегії».

2.    Дослідіть, які мотиви об'єднують усі книги поеми.

3.    Визначте головну думку «Сумних елегій».

4.    Проаналізуйте, яким постає з поеми образ ліричного героя.

5.    Чому десяту елегію четвертої книги можна назвати поетичною автобіографією Овідія?

6.    Знайдіть у тексті, з якими словами поет звертається до Музи. Як він розуміє роль поезії у своєму житті?

Діалог літератур

Микола Зеров

Безсмертність

Вінець Овідія во віки не зов’яне;

Безсмертний «Плач» його, гіркий і незрівнянний,

Душні елегії, мов цвіт весняних лоз,

І чари сонячні його «Метаморфоз»,

Т мудрі тонкощі ученого кохання.

Хай Цезар злобствує, і хай літа вигнання Зігнуть високий стан і сивину вплетуть.

І хай гуде Сармат і Гети смерть несуть,

А гнівний Понт реве і горами вергає,—

Народи і віки не раз іще згадають Дзвінких його пісень легкий свавольний лад Стогнанням ніжних альб і дзвоном серенад.

Україна і світ

 

Знайомство українських читачів із творчістю славетного давньоримського поета розпочав у XVIII ст. Феофан Прокопович. Звертався до творчості Овідія Григорій Сковорода, Тарас Шевченко вважав його «найдосконалішим творінням всемогутнього Творця», Іван Франко написав велике дослідження про його творчість.

Перекладали елегії поета І. Стешенко та

І. Франко, «Метаморфози» Олена Пчілка та О. Маковей. ІІа початку XX ст. Д. ІІиколи-гпин виконав переклад першої пісні народним віршем, користуючись прийомом перероблення імен (наприклад, «батько Сатурненко», «Дафна Пенеївна» тощо). Гекзаметр елегій Овідія став могутнім виражальним засобом під рукою майстра М. Зерова. Повний і довершений переклад «Метаморфоз» здійснив А. Содомора.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 8 Клас Кадоб’янська