Відображення тяжкої долі селян-кріпаків у поезіях Т. Г. Шевченка «Якби ви знали, паничі...», «І золотої, й дорогої...»

Т. Г. Шевченко — видатний український поет, захисник прав знедоленого народу. У своїх поезіях він не тільки захоплюється красою української природи, а й показує тяжке становище українського народу. Ненависть до панів пече невидимим вогнем душу поета.
У вірші «Якби ви знали, паничі...» Т. Г. Шевченко на прикладі свого дитинства показує всі тяготи знедолених кріпаків. Згадки про рідну хату, сирітство лягають сумними рядками на папері. Шевченко у вірші використовує прийом підтексту, щоб яскравіше показати кріпацьку оселю. Він хоче сказати, що хатина кріпака — це не тихий рай, як твердять поети-паничі. Це справжнісіньке пекло!

За що, не знаю, називають
Хатину в гаї тихим раєм.

У вірші «І золотої, й дорогої...» поет розповідає про хлопчика під тином. Шевченко згадує своє безрадісне дитинство, душа поета переповнюється скорботою.

Мені здається, що ніколи

Воно не бачитиме волі...

Хлопчикові доведеться нести весь тягар кріпосного життя. У дитини немає майбутнього, марно пролетять його найкращії літа. Спочатку піде у найми, її потім його віддадуть у москалі.
У цих двох віршах Шевченко реалістично відображує життя селян-кріпаків.
У вірші «Якби ви знали, паничі...» поет показує його на прикладі власного життя, а в поезії «І золотої, й дорогої...» — через життя хлопчика-кріпака. Вірші викликають ненависть до поневолювачів, до пригноблення людини людиною. Я  вважаю, що кріпацтво — це ганьба для держави і для всього людства.