Іван Петрович Котляревський «Енеїда», «Наталка Полтавка» - аналіз твору, критика

Іван Петрович Котляревський (1769-1838)

«Енеїда»

Історія написання: маючи хист до римування (серед друзів у І. Котляревського було прізвисько «рифмач»), поет для розваги почав римувати жартівливі куплети про козаків, використовуючи сюжет героїчної поеми давньоримського поета Вергілія «Енеїда», які читав на недільних посиденьках друзів.

Жива мова й захоплюючий виклад сприяли тому, що твір став дуже популярним. 1798 р. конотопський поміщик-меценат Максим Парпура без дозволу автора видав перші три частини в Петербурзі, чим викликав обурення І. Котляревського (за що поет помістив «злодія» в пекло в третій частині «Енеїди», назвавши «мацапурою»). 1808 р. було здійснене друге видання так само без дозволу автора. Видання мали шалений успіх, унаслідок чого (на прохання друзів) автор продовжує роботу над трьома наступними частинами, але без великого ентузіазму. Це стало причиною того, що закінчена поема була лише близько 1825(26) р.

Рік створення: 1794-1825(26); 1798 — рік виходу у світ перших трьох частин поеми; 1842 — рік опублікування всієї поеми в Харкові професором І. Срезневським.

Поема «Енеїда» є першим твором нової української літератури завдяки тому, що вперше проста народна мова стала мовою літературного твору.

Напрям: ранній (просвітницький) реалізм з елементами класицизму.

Рід: лірика+епос (ліро-епос).

Жанр: поема.

Тематичний різновид жанру: бурлескно-травестійна соціально-побутова поема із елементами історичної й філософської.

Тема: пошуки козаками місця для нової Січі після зруйнування Катериною II Запорозької Січі; прихована історія визвольних змагань українського народу за незалежність; суспільне життя українців кінця XVII — початку XVIII ст. («енциклопедія українського життя»).

Ідея: утвердження невмирущості українського народу, його культури, історії; возвеличення найкращих рис української нації й пробудження національної самосвідомості; викриття соціальних проблем.

Мотиви: «відданість»; «патріотизм»; «щире побратимство»; «весела вдача українського народу»; «соціальна справедливість»; «гріхи» та ін.

Образи: людей: Еней — козацький ватажок, «парубок моторний» і «завзятіший од всіх бурлак», сміливий, відчайдушний, розумний, відважний, веселий гульвіса, захищає козацьку гідність і честь; Анхіз — батько Енея, перебуває в царстві мертвих, яким «керує» Плутон; Дарес — хвалькуватий сицилієць, який викликає Ентелпа (троянця) на бій і зазнає принизливої поразки; Низ та Евріал — хоробрі воїни, вірні козацькій присязі й бойовій дружбі, дотепні, добродушні, гинуть у бою з рутульцями; Сивілла — пророчиця, яка веде Енея в царство мертвих, нагадує Бабу Ягу, жадібна до грошей; Дідона — карфагенська цариця, яка кохає Енея й спалює себе, коли він її полишає; Ацест — цар Сицилії; Латин — цар Латинської землі, «скупиндя»; Лавинія — донька Латина, наречена Турна, яку потім віддають Енеєві, що стає причиною війни між троянцями й рутульцями; Амата — дружина Латина, яка симпатизувала Турну; Турн — князь рутульців, «куди не кинь, був Турн царьок», який починає війну з Енеєм і гине від його руки; Евандр — аркадський цар, у якого Еней просить допомоги у війні з рутульцями; Паллант — «дружелюбивий» до Енея син Евандра; козаки-троянці; міфологічних істот (богів): Зевс (Юпітер) — бог грому та блискавки, можновладний, грізний господар, бог над богами; п’яничка й лінтяй; Юнона (Гера) — дружина Зевса, яка під час війни була на боці греків (рутульців); зла, заздрісна, хитра інтриганка, яка заважає Енею; Венера (Афродита) — богиня краси та кохання, донька Зевса (але не Юнони), мати Енея, яка допомагала йому, захищаючи від Юнони; Геба — під час бенкетів підносила богам-олімпійцям нектар і амброзію; Еол — бог вітрів, що жив на плавучому острові Еолія; хитрий, підкупний; Нептун — бог морів і океанів; «іздавна був дряпічка» (здирник); Плутон — бог підземного царства; Прозерпіна — дружина Плутона, утілення всього поганого на землі; Вулкан — бог вогню, чоловік Венери; Меркурій (Гермес) — посланець богів, покровитель торгівлі; Борей — північний вітер; Нот — південний вітер-тиховій; Зефір — західний вітер, що приносить теплі весняні дощі; Евр — східний вітер, що приносить засуху.

Місце подій: Карфаген — острів Сицилія — пекло — Латинська земля.

Композиція (зміст): (експозиція) троянці після зруйнування Трої вирушають на пошуки місця для побудови Риму — (зав’язка) Юнона, «суча дочка» намагається їм завадити — (розвиток дії) пригоди троянців у Карфагені, на Сицилії, у пеклі, у Латинській землі — війна троянців із рутульцями — (кульмінація) Еней стає на двобій із Турном — (розв’язка) Еней убиває Турна за підступність.

Більш детально композицію можна подати за розділами: І ЧАСТИНА: поневіряння троянців на чолі з Енеєм — буря в морі — знайомство Енея з Дідоною — таємне відплиття Енея з Карфагена за велінням Юпітера — Дідона з горя спалює себе й місто; II ЧАСТИНА: подальші мандри Енея — приїзд на Сицилію — бій Дареса й Ентелла — спогади про батька — уболівання за справу — звернення у сні до батька — Анхіз просить Енея відвідати його в пеклі; III ЧАСТИНА: троянці в Кумській землі — зустріч Енея з Сивіллою — похід у пекло — зустріч з Ан-хізом; /V" ЧАСТИНА: троянці на острові Цирцеї — мандри до Латинської землі — зустріч із Латином — розповідь про Турна, нареченого Лавинії — сон Турна;

ЧАСТИНА: сутичка між Турном і Енеєм — Еней іде шукати підтримку до Евандра — перебування в Евандра — облога рутульцями троянців — героїчний подвиг Низа та Евріала; VI ЧАСТИНА: заборона Зевса небожителям утручатися в земні справи — підтримка Енея аркадським царем Евандром — Латин просить перемир'я — двобій Енея з Турном — перемога Енея.

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: 4-стопний ямб

Строфа: десятивірш (децима).

Римування: оповите (кільцеве) + паралельне + перехресне (аббаввгдгд).

Художні засоби виразності: увесь арсенал засобів з особливо широким використанням епітетів, порівнянь, фразеологізмів; засоби комічного — бурлеск, травестія, макаронічна мова, іронія, сарказм, сатира, гротеск.

«Наталка Полтавка»

«Наталка Полтавка» — перший драматичний твір нової української літератури.

Історія написання: як патріот, Котляревський переймався тим, що в театрах, які тільки-но почали на той час з’являтися в Україні, відсутній репертуар українською мовою. Це спонукало письменника написати п’єси українською мовою, які були б про українців, показуючи їх чесно й об’єктивно, і зрозумілі українцям. Свій мотив І. Котляревський розкрив у п’єсі «Наталка Полтавка» в II дії 7 яві, де розмовляють Петро з виборним Макогоненком і возним Тетерваковським про театр у Харкові.

Рік створення: 1819 (1819 році прем’єра в Полтавському театрі).

Збірка: уперше опубліковано 1838 р. в «Украинском сборнике» професором Харківського й Петербурзького університетів І. Срезневським.

Напрям: просвітницький реалізм (реальні, прості люди, типова ситуація) із елементами класицизму (єдність часу, місця, дії).

Рід: драма (драматургія). Жанр: драма (з елементами мелодрами); «малоросійська опера у двох діях» (за визначенням автора).

Тематичний різновид: соціально-побутова драма.

Тема: історія української дівчини, її спроби відстояти своє право на щастя в умовах соціальної нерівності.

Ідея: утвердження думки про те, що на шляху до щастя не може бути жодних перешкод; засудження невігластва, національного звиродніння людей під впливом влади й статків; возвеличення кохання.

Мотиви: «щире кохання завжди перемагає»; «злі» можуть стати «добрими»; «соціальна нерівність»; «національне звиродніння».

Образи: Наталка — українка, найбільшим багатством якої є «добре ім’я», проста, чесна, працьовита й розумна («не багата я і проста, но чесного роду, не стиджуся прясти, шити і носити воду»); кохає Петра; жаліючи матір, дає згоду вийти заміж за возного; утілює найідеальніші моральні риси української дівчини; Петро — сирота, заробітчанин, бурлака; чесний, великодушний, працьовитий, сповідує неминучість долі, цілісна натура, не має достатньої сили волі й рішучості; кохає Наталку, але заради її щастя здатний поступитися своїм щастям; Микола — сирота-бурлака, чесний, розумний, розсудливий, веселий, любить співати, утілення душевних якостей найбідніших верств населення, має тверду вдачу; возний Тетерваковський — представник «сільської аристократії», «юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить»; освічений, вироджений українець; може діяти шляхетно; виборний Макогоненко — хитрий як лисиця, любить випити, добре закусити, знається на людях, «де не посій, там і вродить»;

Горпина Терпилиха — бідна вдова, знедолена жінка, має добре серце, любить свою дочку, дотримується принципів народної моралі, бажає видати доньку за багатого; Терпило — (згадується) померлий чоловік Горпини, який програв усе багатство в карти, пропив, а потім помер.

Символічні образи: Тетерваковський (символ українців-перевертенців).

Композиція (сюжет): (експозиція) Наталка на березі Ворскли співає пісню «Віють вітри, віють буйні», з якої стає зрозуміло, що вона чекає коханого (Петра), а він десь забарився — (зав’язка) зустріч возного Тетерваковського з Наталкою, який пропонує їй одруження — (розвиток дії) розмова возного з виборним, прохання про допомогу щодо згоди Наталки вийти за нього заміж — Макогоненко розмовляє з Терпелихою — Терпелиха просить Наталку поступитися — Наталка з любові до матері погоджується — у селі з’являється Петро — розмови Петра з Макогоненком і возним про Харків, театр — Петро дізнається від Миколи про сватання возного до Наталки — (кульмінація) Наталка категорично відмовляється одружитися з Тетерваковським — Петро поступається власним щастям, радить їй покоритися долі матері й готовий віддати всі зароблені гроші — розчулений возний відмовляється від Наталки, щоб вона могла одружитися з Петром — (розв’язка) благословення матері Петра й Наталки, радісне гуляння.

Композиційна особливість: наявність 22 пісень — народних («Віють вітри, віють буйні» (Маруся Чурай), «Дід рудий, баба руда», «Сонце низенько», «Що за того Петруся»); літературного походження («Всякому городу нрав і права» (Г. Сковорода), «Ой доля людськая»), авторські («Видно шляхи полтавськії», «Ой мати, мати, серце не вважає», «Ой я дівчина Полтавка», «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Чого вода каламутна», «Ей, Наталко схаменися», «Де згода в сімействі», «Підеш, Петре, до тієї», «Чи я тобі, дочко, не добра желаю», «Начинаймо веселиться») тощо.

Художні засоби виразності: п’єса, маючи фольклорне підґрунтя, вражає чудовими зразками народнопісенної мови, зокрема у творі активно вживаються метафори, порівняння, епітети (дівка проста, некрасива, з добрим серцем, не спесива); синекдохи (козак в лузі окликнувся, — швед, татарин, лях здригнувся)-, гіперболи (віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться); фразеологізми тощо, а також елементи поетичного синтаксису (інверсії, тавтології, риторичні фігури т. ін.).

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури