Лірика давньої Греції. Сапфо - "Барвношатна владарка, Афродіто" читати онлайн

Історичний період VII-IV ст. до н. е. характеризується неспокоєм, війнами, міжусобицями. Родові зв’язки розривалися, родючі

Ліричну поезію спочатку називати мелікою (грец. melos - пісня), що виконувалася під музичний інструмент - ліру.

Сучасні літературознавці давньогрецьку лірику поділяють на пісенну (виконувачася під супровід музичних інструментів) і декламаційну (яка виконувалася під музику, а пізніше і без музики). До декламаційної лірики належить елегія і ямб. Засновником елегії вважають Тіртея, ямбу - Архілоха.

Меліку поділяли на сольну (яка виконувалася самим поетом або солістом) та хорову( виконувалася хором). Батьківщина меліки - острів Лесбос, розташований недалеко від західного узбережжя Матої Азії. Яскравою представницею сольної лірики вважають Сапфо.

В ямбічному вірші ритмічний акцент припадає на парні (сильні) склади. Одним з найкращих представників ямбічної лірики Еллади був Архілох.

Тіртей - давньогрецький поет, котрий уславив себе написанням елегій. Біографічні відомості про Тіртея скупі.

Ще з античних часів дійшла легенда, що він був афінським громадянином і походив з дому Афідна. За легендою він був шкільним учителем, кульгав. Спарта на цей час вела Мессенеьку війну, але перемогти ворога не могла. За порадою дельфійського оракула спартанці ніби звернулися до Афін із проханням призначити для спартанського війська полководця. Афінські громадяни, які не дуже полюбляли спартанців за їхню схильність до монархії, вирішили з них поглузувати і виділили їм кульгавого вчителя і поета Тіртея. А той у першому ж бою вщент розбив військо мессенців. І назавжди залишився жити у Спарті.

Проте ця легенда малоймовірна, оскільки спартанці ніколи би не призначили іноземця, та й ще з фізичною вадою, своїм полководцем - це їм забороняв закон. На афінське походження Тіртея вказував збіг двох географічних назв: місто Афідна було і в Аттиці, і в Лаконіці. Та й афінянам, мабуть, надто вже кортіло приєднати до блискучої плеяди своїх поетів і талановитого Тіртея, тим більше, що Спарта взагалі їх не мала - мистецтво у ній було заборонене. Імовірнішим усе ж здається переказ про спартанське походження Тіртея. Це підтверджують значною мірою і його вірші - усі вони насичені ідеологією суворого воїна-спартанця. Поет постійно прославляє мужність і вірність високому обов’язкові спартанського вояка, закликає його до бою.

Урешті, питання про походження цього поета не таке вже й важливе. Хай там як, Тіртей постає автором талановитих елегій, що сприяли перемозі спартанського війська над ворогом. Перед тим, як іти в бій, він написав для спартанських вояків глибоко патріотичну елегію, яку вони й заспівати, вирушивши у вирішальну битву. І ця пісня так запатила їхні серця, що вони в єдиному нестримному пориві вмить зламати опір супротивника.

У творах Тіртея яскраво звучить тема захисту батьківщини. У його поетичних творах поєднуються сумні роздуми із закликом до рішучих дій. У вірші «Добре вмирати тому...» Тіртей закликає до героїзму. Звертаючись до героїв давніх міфів, поет прагне пробудити бойовий дух спартанців, переконати їх у необхідності бойових змагань. Вищим щастям він вбачає загибель на полі бою заради міста та його громадян. Тіртей прославляє бойову звитягу, закликає воїнів дотримуватися бойового кодексу. Пісні Тіртея про звитяги воїна спартанці співали і під час відпочинку, і після молитов Тіртей та його пісні надихнули спартанців на перемогу. У Греції твори Тіртея були широко розповсюджені.

Значну роль елегія відіграла у поезії Лесі Українки, Івана Франка, Богдана-Ігоря Антонина та інших українських поетів.

«Добре вмирати тому...»

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну.

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,

З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати. Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.

Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить,

Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.

Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє,

Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.

Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю, -Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.

В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.

О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,

Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.

Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте,

Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.

Віком похилих, у кого слабкі вже коліна, ніколи Не покидайте старих, з битви утікши самі.

Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних Воїн поляже старий, в перших упавши рядах, -Голову білу безсило схиляючи, сивобородий.

Дух свій відважний віддасть, лежачи долі в пилу,

Рану криваву свою не забувши руками закрити, -Страшно дивитись на це, соромно бачить очам Тіло старе без одежі! А от юнакові - все личить.

Поки ще днів молодих не осипається цвіт.

Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя еін -Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.

Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,

В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

Переклад Григорія Качура

Працюємо з текстом

1.    Визначте основну тему та ідею елегії Тіртея «Добре вмирати тому...».

2.    Як ви розумієте ці слова поета: «Він осоромить свій рід і безчестям лице

своє вкриє, Горе й зневага за ним підуть усюди слідом»?

3.    Чому елегія Тіртея користувалася такою популярністю серед воїнів-спар-

танців?

4.    Спробуйте порівняти героя елегії Тіртея з воїнами Гомера.

5.    Які почуття викликає у вас ця поезія? Що ви відчуваєте?

6.    Якою постає людина у творі Тіртея?

7.    На які відкриття в самому собі, у своїй душі налаштувала вас елегія Тір

тея «Добре вмирати тому...»?

Індивідуальне завдання

Складіть сенкан або діаманту до творчості Тіртея.

Сапфо

(VII-VI ст. до н.е.)

Визначна давньогрецька поетеса, народилася в аристократичній сім’ї на острові Лесбос.

Була засновницею та начальницею «Дому Муз» при храмі Афродіти, гуртка знатних дівчат, яких навчала музиці, віршуванню й танцям. У центрі її лірики— теми любові, ніжного спілкування подруг, дівочої краси.

Ще за життя Сапфо стала легендою, Платон називав її «десятою музою», Катулл та Горацій її наслідували. ІІа острові Лесбос карбували монети із зображенням поетеси. Образ поетеси часто зустрічається у творах живоїшсців, скульпторів, романістів, драматургів. Іван Котляревський, Іван Франко, Агатангел Кримський перекладали її твори. На еолійському діалекті, яким писала свої твори поетеса, її ім’я звучить, як «світла, осяйна»

Вже в юному віці Сапфо писала оди, гімни, елегії, святкові і застільні пісні. За свідченням сучасників, Сапфо була невисокого зросту, дуже смаглява, з живими блискучими очима і довгими темними локонами уздовж щік.

Є відомості,що ніби нею захопився поет Алкей, однак зв’язок не переріс у сильне почуття.

Такими словами поетеса з Лесбосу дала відпір Алкею «Коли б твій намір чистий і добрий був, тоді б і слово легко злетіло з уст, і вниз очей не опускав би, сміло казав би чого бажаєш».

Головною темою її сольної лірики стала тема кохання, утвердження ідеалу жіночої краси. У своїй ліриці Сапфо звертається до народної творчості,використовує міфологічні сюжети. Вона приділяє увагу внутрішньому світу людини, її коханню, переживанням.

Творам Сапфо притаманні щирість почуттів, тонке відчуття краси природи, поетична виразність, мелодійність мови. Лірика Сапфо рідко виходила за межі сугубо жіночих переживань, однак переживання ці були виражені поетесою з надзвичайною простотою і яскравістю.

Поезії Сапфо вплинули на творчість Лесі Українки.

Примітка

9 муз, покровительок різноманітних видів мистецтва та науки:

Мельпомена — муза трагедії,

Кліо - муза історії,

Талія — муза комедії,

Евтерпа - муза ліричної поезії,

Ерато - муза любовної лірики,

Терпсіхора - муза танців,

Полігімнія — муза гімнів,

Калліопа — муза епічної поезії,

Ураніл — муза астрономії.)

У сучасній мові у переносному значенні муза - натхнення, творчість. «Барвношатна владарка, Афродіто...»

Барвношатна владарка, Афродіто,

Дочко Зевса, підступів тайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти Серце, богине,

Ода - вірш урочистого характеру на честь богів, видатних осіб або по дій, пишномовна пісня.

Аче знов прилинь, як колись бувало. Здалеку мої ти благання чула. Батьківський чертог кидала й до мене На колісниці

Золотій летіла ти. Міцнокрила Горобина зграя, її несучи.

Над землею темною, наче вихор,

Мчала в ефірі.

Так мені являлася ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертнім:

«Що тебе засмучує, що тривожить,

Чом мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто повинна У ярмо любовне тобі? Зневажив Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає - скрізь піде за тобою.

Хто дарів не взяв - сам дари нестиме, Хто не любить нині, полюбить скоро, Хоч ти й не схочеш...»

На допомогу.

Переклад Григорія Конур

Працюємо з текстом

1.    Виразно прочитайте поезію. Висловіть свої відчуття від прочитаного.

2.    Якими епітетами наділяє Сапфо Афродіту в поезії? Зачитайте і прокоментуйте.

3.    В чому особливість поезії Сапфо?

4.    Чому поезію «Барвношатна владарка, Афродіто...» називають одою? Доведіть.

5.    Про що ми дізнаємося з поезії про її авторку? Зачитайте.

6.    Випишіть епітети, якими Сапфо наділяє Афродиту.

7.    Які кольори відповідають вашому сприйняттю цієї поезії? Емоційна забарвленість яких слів, словосполучень відповідає обраним кольорам?

8.    Яка за характером мелодія відобразила б настрій оди Сапфо?

9.    Проведіть диспут поетів Тіртея і Сапфо, у якому кожен з поетів намагається відстояти свою творчу позицію.

Індивідуальне завдання

Спробуйте написати твір за метафорою на тему «Сапфо».

Український контекст

Григорій Кочур

(1908-1994)

Народився в селі Феськівка Менсько-го району Чернігівської області в селянській родині. Навчався в Київському інституті народної освіти. Викладав у Тираспольському та Вінницькому педінститутах. У1943 разом з дружиною безпідставно заарештований, засуджений до каторжних робіт на шахтах системи ГУЛАГ м. Інта (Комі АРСР). Тут носів провідне місце в інтернаціональному гуртку інтелігенції, не припиняв творчої діяльності, перекладав, писав вірші, вивчав із допомогою в’язнів нові мови, зокрема, естонську, латвійську, вірменську, грузинську, долучав до цього друзів. Активне духовне життя допомагало протистояти реаліям каторги. Після звільнення у1953році і реабілітації у 1962 році Кочур повернувся в Україну й оселився в м. Ірпінь, під Києвом.

Його переклади охоплюють 26 століть, починаючи від Архі-лоха (давньогрецька поезія) і закінчуючи сучасними поетами, три континенти (Європа, Америка й Азія), близько 30-ти літератур. Він автор статей з теорії перекладів, кваліфікованих передмов до видань зарубіжних авторів, численних рецензій і спогадів. Кочур - лауреат премії ім. М. Рильського за переклади і Державної премії ім Т. Шевченка за книгу «Друге відлуння».

Тільки у 82-річному віці дістав можливість прийняти зарубіжні запрошення і виступити з доповідями на наукових конференціях у США (Іллінойський університет, 1991), у Польщі й Чехії (1992) Кочур був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка, нагороджений медаллю 1ІТШ ім. М. Грушевського.