Давньогрецька лірика як поєднання поезії і музики - Тіртей, Сапфо читати онлайн

ДАВНЬОГРЕЦЬКА ЛІРИКА ЯК ПОЄДНАННЯ ПОЕЗІЇ І МУЗИКИ

У VII ст. до нової ери в еллінській літературі з’являються нові жанри — поетичні твори малої форми. Що вплинуло па їх появу? Чому епос як улюблений жанр Еллади втрачав свої позиції?

У УП—VI ст. до н.д. на зміну общинно-родовому ладу приходить рабовласництво. В процесі гострої боротьби кожна зі сторін — евпатриди, що становили родову еліту, і демагоги, вожді демосу, — намагалася привернути на свою сторону народ: селян, ремісників, воїнів, торговців. Силу поетичного слова елліни високо цінували і вірили в нього. Тому вожді, щоб бути переконливішими і емоційно впливовішими, звертались до віршованого слова як до зброї. Так використовував віршоване слово Солон — поет, державний діяч, який провів в Афінах дуже важливі державні реформи.

Віршоване слово стало формою агітації і сприяло перемозі демосу над евпатридами. Закони набирали форми віршованих рядків, заклики до

воїнів — форми похідних пісень. Нові жанри поезії виникли на основі народних пісень.

Античність не знала різниці між віршем та піснею, тому поезія виконувалась у супроводі музичних інструментів. Вірші, які супроводжувались грою на лірі (арфі, кіфарі), греки називали мелосом (піснею) або мелікою (ліричною піснею). Пізніше, у III ст. до н.д., що поезію стали називати лірикою, від назви інструменту — ліри, який супроводжував виконання вірша-пісні. Такі вірші не виконувались на площах і багатолюдних місцях, а тільки у вузькому колі друзів чи шанувальників.

Інша частина віршів виконувалась під акомпанемент флейти (авлоса), сопілки, дудки. Різницю виконання меліки і немеліки, яка в III столітті до н.д. отримала назву декламаційної поезії, можна легко встановити. Вона стала так називатись, бо на той час зовсім відірвалась уже від музики. Це була ямбічна і елегійна поезія, і греки не відносили її до лірики, бо виконувалась вона в супроводі флейти, а не ліри. Проте і меліку і декламаційну поезію можна об’єднати спільною назвою — лірика, тому що в них відображались особисті почуття людини, втілені в образі-пере-живанні, викликаному різноманітними явищами життя.

Видатними творцями меліки були Сапфо, Анакреонт (сольна лірика), Алкей та ін.

Декламаційна поезія ділилась за жанрами на ямбічну і елегійну. Ямбічним поетом був Архілох, елегійним — Тіртей.

Антична лірика збагатила європейську поезію і жанрами, і ритмі-кп-мелодійними засобами.

1.    Як пояснити появу нових літературних жанрів? Чим це викликано?

2.    Чому почав занепадати епос?

3.    За яким принципом лірика ділилась на меліку і декламаційну (ямбічну і елегійну)?

4.    Чому всі ці жанри все-таки можна об'єднати спільною назвою — лірика?

ТІРТЕЙ

(VII ст. до н.д.)

Будемо батьківщину і дітей боронити відважно, В битві поляжемо ми, не пожалієм життя

Тіртей

Відомості про життя давньогрецького поета Тіртея майже відсутні, а ті що збереглися, досить суперечливі. Зміст елегій Тіртея дає можливість припустити, що він був громадянином Спарти, навіть полководцем, а головне — прекрасним поетом, твори якого через віки дійшли до нас.

Існує легенда про иадихаючу силу його патріотичних елегій. Спартанці не могли перемогти Мессєиію, з якою воювали сімнадцять років, і

звернулись за допомогою до афінян. Ті прислали до них кульгавого шкільного вчителя Тіртея. Спартанці сприйняли це як глузування, але Тіртей став читати свої вірші, і вони так запалили дух воїнів, що зразу ж було здобуто перемогу.

У цій легенді знайшла відображення непереможна віра еллінів у силу поетичного слова.

Дві важливі події спартанського суспільного життя визначили тематику елегій Тіртея: війна Спарти з Мессенією і правова реформа в держа-ві-полісі. В його віршах звучить заклик рятувати вітчизну, бо з її добробутом пов’язані свобода і щастя усього народу'. Ідея масового героїзму' в ім’я батьківщини і народу свідчить про зміни у свідомості громадян: гомерівські герої бились заради особистої честі, слави і здобичі. Єдність роду чи племені (у Гомера) витісняється новою єдністю громадян держави-полісу — спільністю батьківщини.

Тіртей брав участь у' політичному житті держави. Про це свідчать елегії під загальною назвою «Благозаконність». У них стверджується справедливість установлених у Спарті законів; в деяких елегіях поет торкається різних сторін політичного життя Спарти.

Слово поета було справжньою могутньою зброєю, яка ще довго після його смерті супроводжувала спартанців у боях. ³⁰

Не утікайте ніхто, страхом душі не скверніть.

Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте.

Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.

Віком похилих, у кого слабкі вже коліна, ніколи Не покидайте старих, з битви утікши самі.

Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних Воїн поляже старий, в перших упавши рядах,—

Голову білу безсило схиляючи, сивобородий.

Дух свій відважний оддасть, лежачи долі в пилу.

Рану криваву свою не забувши руками закрити,—

Страшно дивитись на це, соромно бачить очам Тіло старе без одежі! А от юнакові — все личить.

Поки ще днів молодих не осипається цвіт.

Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він —

Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.

Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,

В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

Переклад Григорія Кочура

ьо Заглибимось у текст вірша

1.    Яке враження справляє на вас вираз «Добре вмирати...», яким починається вірш? Як далі Тіртей розкриває, чому він поєднує ці два слова?

2.    Кому протиставляє поет героя-захисника батьківщини?

3.    Які переконливі і зворушливі слова знаходить поет, навчаючи юних мужності? Прочитайте виразно рядки, що містять ці слова.

4.    Як розуміє поет роль молодих бійців у битві? Яка доля чекає на боягу-за-дезертира?

5.    Чим хвилюють вас рядки, в яких поет підносить смерть юних, що віддали своє життя за батьківщину?

ВЧИМОСЯ БУТИ КОМПЕТЕНТНИМИ ЧИТАЧАМИ

Про елегію

Як і багато інших ліричних жанрів, елегія прийшла в літературу з античних часів.

Елегія (грецьк. гАєугіо.) — ліричний жанр, пройнятий змішаним почуттям радості і печалі або тільки смутком, роздумами.

Антична елегія (у перекл. — «двовірш») складалася з гекзаметра і пентаметра (шестистопника і п’ятистопиика):

I    рядок — гекзаметр: Кожен ту|ди поспі|шай, || де жор|стока бор|ня заки|пає,

II    рядок — пентаметр: Ратищем j довгим, мс|чем || гострим вра|жай вороігів.

(Тіртей, перекл. Г. Кочура) Антична елегійна лірика мала суспільно-громадянський характер. У ній переважали патріотичні мотиви, теми воїнської доблесті, філософські роздуми. Заклики, поради, що звучали в ній, мали повчальний характер. Загалом елегію вважали перехідним жанром від епосу до лірики. Перші елегії нового часу було створено в епоху Відродження.

Прочитайте вірш афінського поета Солона. Доведіть, що це — елегія. Визначте тему та ідею вірша. Яке враження справив на вас цей вірш?

* * *

Не звинувачуйте марно богів: не вони завдали вам Горя; картайте себе, власну нікчемність кленіть.

Ви ж над собою тиранів наставили й бережете їх,

От і ганебне ярмо нині над вами тяжить.

Кожен із вас, коли сам по собі,— то мов лис хитромудрий, Разом усі ви — ніщо, тупоголова юрба.

Мов заворожені, ловите мову облудного мужа,

Діла ж, яке він почав, не помічає ніхто.

Переклад А. Содомори

САПФО

(кінець VII ст. — початок VI ст. до н.д.)

Кажуть, девять є муз¹, та мені видається, що більше: Лесбос для нас народив музу десяту — Сапфо.

Платон^{31 32}

Її твори, зібрані александрійськими вченими в дев’яти книгах, — очевидно за числом муз, покровительок мистецтв, — було спалено за папи Григорія VII у Візантії і Римі разом із творами деяких інших античних поетів: духовні отці середньовіччя вважали, що її пристрасна лірика шкідлива для християнської моралі. Відомі імена близько тридцяти жіиок-поетес античної Еллади, але з них тільки Сапфо внесено до александрійського канону дев’яти найвидатніших античних поетів (III ст. до н.д.). Серед усіх давньогрецьких поетів тільки Сапфо порівнювали з Гомером. Один із семи грецьких мудреців. Солон (638-558рр. до н. д.), зізнавався, що йому прикро було б померти, не почувши останньої пісні Сапфо. Острів Лесбос, батьківщину поетеси, називали «краєм Сапфо».

Дослідник давньогрецької літератури А. Боннар зазначав: «Сапфо — це область дивного, повного чудес... Загадкою можна назвати і її життя, і особистість... Загадка і диво: і те, й інше найкраще підходить до и поезп...»

Чи варто дивуватися такій оцінці! Адже серцебиття видатної поетеси ми відчуваємо після сотень і сотень років, як відчували його французький

поет Поль Верлен, австрійський — Райнер Марія Рільке, які зробили Сапфо героїнею своїх віршів, французький композитор Шарль Гуно, який створив оперу «Сапфо», російський художник Іван Айвазовський — автор картини «Сапфо біля Левкадської скелі» та багато інших митців різних країн.

Водночас про саму Сапфо відомо зовсім мало. На фресці з Помпеї зберігся легендарний портрет поетеси: на ньому зображена граціозна жінка з великими, чорними, як маслини, очима, з темними кучерями, що спадають на чоло. Жила вона в місті Мітілені на острові Лесбос, де заснувала «Дім Муз» при храмі Афродіти.

Тут багаті дівчата з різних місць колоніальної й острівної Греції навчались музики й поезії. Для них Сапфо написала більшість своїх пі-сеиь-елегій, епіталам (весільних пісень), гімнів та любовних пісень, що пізніше увійшли до дев’яти її книг. Свої твори поетеса виконувала в супроводі кіфари (вид арфи).

Перше, на що звертає увагу читач у віршах Сапфо, — це «присутність» у них автора, його особистісне ставлення до життя, відтворення власного настрою, думок і переживань. Покажемо це на прикладі уривку з оди Сапфо:

Кажуть ті — піхота найкраща в світі,

Ті — кіннота, інші — військові судна,

Я ж кажу: найкраще є те на світі,

Що полюбив ти.

Впевнитись у цім дуже легко можуть Всі, хто хоче, бо між жінок найкраща Чарівна Єлена свого лишила Славного мужа...

Переклад А. Содомори

Твердження особистісиого характеру — «найкраще є те на світі, Що полюбив ти» — висловлено досить категорично, причому, воно протиставлено важливим для епосу цінностям війни: строю вершників, кораблів, пішого війська. Поетеса відразу ж заявляє про себе: «Я ж кажу ...», і далі «Впевнитись у цім дуже легко можуть всі», що цей вибір абсолютно правильний, тобто «найкраще є те на світі, що полюбив ти».

Поети ліричного напряму, поети-меліки, до яких належала Сапфо, використовуючи теми та образи місцевого фольклору (в наведеному вірші — міфологічний сюжет викрадення Слеші Парісом), відтворювали особисті почуття, описували власні переживання. У тексті поета-лірика важливий не тільки факт як такий, — вій стає приводом для діалогу ліричного героя з іншою особою: Кажуть ті / Я ж кажу.

Присутність автора, його сповідь перед читачем (у Давній Греції — перед слухачем), відстоювання власного погляду на життя у діалозі з іншим, — характерні ознаки лірики:

Жереб мені Випав такий:

Серцем палким Любити Ласку весни,

Розкіш, красу.

Сонця ясне Проміння.

Переклад А. Содомори

Сучасники Сапфо і наступні покоління називали її поетесою кохання. Твори Сапфо вирізняються особливою поетичністю — щирістю почуттів, тонким відчуттям природи, художньою досконалістю, мелодійністю мови. Саме ці особливості приваблювали перекладачів. Українською мовою твори Сапфо перекладали Іван Котляревський і Іван Франко. Найбільш досконалими є наведені в підручнику переклади Андрія Содомори та Григорія Кочура.

(У_

1.    Чому Сапфо називали «десятою музою»?

2.    Поміркуйте, чому літературознавець А. Боннар назвав життя Сапфо «загадкою», а її вірші — «дивом».

3.    У чому виявилася новизна поезії Сапфо?

***

Барвношатна владарка, Афродіто,

Дочко Зевса, підступів тайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти Серце, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало.

Здалеку мої ти благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене На колісниці

Золотій летіла ти. Міцнокрила Горобина зграя, її несучи,

Над землею темною, наче вихор,

Мчала в ефірі.

Так мені являлася ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертнім:

«Що тебе засмучує, що тривожить,

Чом мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто³³ повинна

У ярмо любовне тобі? Зневажив Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає — скрізь піде за тобою.

Хто дарів не взяв — сам дари нестиме.

Хто не любить нині, полюбить скоро,

Хоч ти й не схочеш...»

О, прилинь ізнов, од нової туги Серце урятуй, сповни, що бажаю.

Поспіши мені, вірна помічнице.

На допомогу.

Переклад Григорія. Кочура

во Заглибимось у текст вірша

1.    Чим приваблює вас вірш «Барвношатна владарка, Афродіто...»?

2.    Якою постає перед вами лірична героїня Сапфо? Як можна назвати її звернення до богині кохання Афродіти?

3.    Як поетеса передає внутрішній стан, силу почуттів своєї героїні у вірші «Барвношатна владарка, Афродіто...»?

4.    Гімн Афродіті — так визначили жанр цього твору літературознавці — єдиний, повністю збережений вірш Сапфо. Як хвалебна пісня античної поезії, гімн побудований на зверненнях до божества, перераховуванні його подвигів і чудес, похвальних епітетах, метафорах, порівняннях. Античний гімн часто закінчувався молитвою або закляттям. Знайдіть і проаналізуйте ознаки античного гімну у вірші Сапфо.

15. Поміркуйте, чим було обумовлено виникнення гімну в античній ліриці,

о. Для гімну характерна емоційна насиченість, нагромадження окличних і риторичних речень, звернень, повторів. Підготуйте виразне читання вірша «Барвношатна владарка, Афродіто...» з урахуванням особливостей його виразних засобів. 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Сімакова