Сапфо - Давньогрецький театр читати онлайн

САПФО

VII-VI cm. дон. е.

Найпрекрасніше на землі — це те, що ми можемо кохати.

Сапфо. Фреска. Помпеї. IVст. до н. е.

Сторінки життя та творчості

Сапфо була сучасницею Алкея і, як і він, жила на острові Лесбос. Поетеса користувалася славою й популярністю ще за життя.

Вона походила з аристократичної родини. Крім знайомства з поетом Ал-кеєм, відомо, що Сапфо була дружиною яиатпого вельможі Керколая, народила доньку Клеїду, яку дуже любила й присвятила їй багато віршів. Під час гонінь на аристократію мусила залишити рідну домівку й шукати притулку на острові Сицилія, але потім знову повернулася па батьківщину. На острові Лесбос Сапфо створила поетично-музичну щколу для багатих і знатих дівчат, яку називали будинком муз.

Коментарі у Стародавній Греції чоловіки мали свої товариства, де вони обговорювали важливі для них питання й проводили дозвілля, але жінкам туди не було доступу. Тому жінки утворювали свої гуртки, де співали, грали на музичних інструментах, складали вірші, спілкувалися.

Гурток Сапфо став своєрідним мистецьким осередком, де молоді еллінки вчилися пізнавати світ. Її називали десятою музою, часто зображували на вазах, у скульптурі. Культ Сапфо сягнув далеко за межі острова Лесбос.

Твори Сапфо наближені до жанру народної пісні. У них розкриваються особисті переживання й почуття. Центральна тема поезій Сапфо кохання, що змальовано в різних барвах і відтінках. Уперше у світовій літературі про це почуття розповіла жінка пристрасно. водночас дуже тонко й шляхетно.

Цій темі підпорядковано різноманіття мотивів: передчуття, страждання, очікування зустрічі, звернення до богів по допомогу в сердечних справах тощо.

Згідно з давньою легендою, Сапфо кинулась у море від порозділеного кохання до юнака Фаона. Легенда була настільки популярною за античних часів, що приблизно через шість століть римський поет Овідій, уражений силою поетичного генія Сапфо, написав ніби від її імені передсмертний лист «Сапфо до Фаона» (збірка Овідія «Героїди»). Ця міфологічна історія стала основою багатьох творів мистецтва.

Проте, незважаючи на трагічний ореол образу Сапфо, вона залишилася в історії літератури як мисткиня, котра розкрила красу кохання.

«БАРВНОШАТНА ВЛАДАРКО, АФРОДГГО...»

КоментаріIP- Вірш присвячений Афродіті (Венері). Авторка змальовує любовне почуття, тому звертається до богині кохання й краси із закликами й молитвами, сподіваючись на щастя. Згідно з античним міфом, Афродіта народилася з морської піни, а там, де вона ступала, виростали трави та квіти. У вірші згадується також Пей-то — богиня умовляння, переконування, супутниця й помічниця Афродіти й Гермеса.

Барвношатна владарко, Афродіто,

Дочко Зевса, підступів гайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти Серце, богине,

Але знов прилинь, як колись бувало:

Здалеку мої ти благання чула,

Батьківський чертог кидала й до мене На колісниці

Золотій летіла ти. Міцнокрила Горобина зграя, її несучи,

Над землею темною, наче вихор,

Мчала в ефірі.

Так мені являлася ти, блаженна,

З усміхом ясним палиці безсмертнім:

«Що тебе засмучує, що тривожить,

Чом мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто повинна У ярмо любовне тобі? Зневажив Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає — скрізь піде за тобою,

Хто дарів не взяв сам дари нестиме,

Хто не любить нині, полюбить скоро,

Хоч ти й не схочеш...»

О, прилинь ізнов, од пової туги Серце урятуй, сповни, що бажаю,

Поспіши мені, вірна помічнице,

На допомогу.

(Переклад із давньогрецької Григорія Качура)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Яким зображується кохання у вірші Сапфо — щасливим чи нещасливим? Поясніть свою думку, використовуючи текст. 2. Про що просить Афродіту лірична героїня? 3. За допомогою яких художніх засобів змальовано образ богині кохання? 4. Як ви розумієте значення епітету барвношатна? Розкрийте його міфологічну основу. 5. Яку роль виконує образ Пейто у творі?

Для обговорення. Поясніть слова Сапфо, подані як епіграф.

Творче завдання. Доведіть, що в поезії Сапфо утверджується самоцінність особистості.

Перевірте себе. 1. Розкрийте значення творчості Сапфо в історії світової літератури. 2. Визначте форму розвитку ліричного сюжету у вірші «'Барвношатна владарко, Афродіто...». 3. Охарактеризуйте образ ліричної героїні вірша.

ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ТЕАТР

Виникнення театру. Одним із найпопулярніших персонажів міфів Ста-родавиьої Греції був Діоніс. Його ще називали Вакх і Бахус. Це бог рослинності, родючості, покровитель виноградарства й виноробства, який для давніх греків утілював не тільки силу природи, а радість і повноту буття.

У Стародавній Греції існував культ Діоиіса, на його честь відбувалися різноманітні імпровізовані дійства, що супроводжувалися співом, танцями, виступами хора. Ці дійства називалися діонісіями (або пристрасті Діоніса) і припадали на цикли землеробства, особливо на весну й осінь, коли приходила нора нового селянського року або збирання плодів. Хор переодягнутих цаио-иогими сатирами селян славив свого бога й у піснях розповідав про його мандри та пригоди. Спочатку співали тільки одягнені в козячі шкури хористи, а потім їхній ватажок (корифей) та актор у ролі бога Діоніса вели розмову з хором і один з одним. Спочатку діалог між хором і корифеєм був пов'язаний із міфами про Діоніса, але поступово хор став прославляти героїв інших міфів, сюжет яких тлумачили відповідно до потреб суспільства. Поклоніння Діоігісо-ві й іншим богам (Корі, Деметрі) па території Стародавньої Греції в VII VI ст. до п. е. спонукали до виникнення драми як роду літератури й театру. Грецький поет Феспід використав одного актора-декламатора, який вступав у діалог із хором. Пізніше Есхіл додав до хору другого актора- декламатора, а Софокл третього. Так були закладені засади театру.

Характерні особливості античного театру. Давні греки будували театри в найкрасивіших місцях. Тоді не було спеціальних приміщень для вистав, але, починаючи з V ст. до н. с., для них стали будувати спеціальні майданчики. Так званий «театр Діоніса» в Афінах був розташований просто неба, на схилі Акрополя (верхня частина

міста). Він міг умістити до 17 тисяч глядачів (половина населення Афін того часу). Театр складався з таких основних частин: оркестри (місце перед сценою для гри акторів), де розміщалися хор і жертовник богу Діоііісові; театропу (місця для глядачів), де в першому ряду стояло крісло для жерця Діопіса; скени (споруди позаду оркестри), де переодягалися актори, а перед скеною знаходився проскеній дерев’яний фасад або особлива декоративна стіна. З обох боків проскеиія були проходи для публіки. За цією схемою будувалися всі давньогрецькі театри.

Вистави ставили на міфологічні й історичні сюжети. Усі ролі виконували чоловіки, хор теж був виключно чоловічим (від 12 до 15 чоловік).

Коментарі Актори виступали в масках і на котурнах (високі відкриті чобітки з м’якої шкіри з товстими підошвами). Котурни давали змогу збільшити зріст актора, зробити його поступ величнішим. А в масках рот був широко відкритий, що створювало ефект рупору. Маски відображали різні людські почуття — жорстокість, радість, горе, біль, їх можна було роздивитися здалеку.

Декорацій тоді ще не було. До речі, жінок не завжди допускали па вистави, а якщо допускали, то вони сиділи окремо від чоловіків. У Стародавній Греції професія актора вважалася дуже престижною, бо актор, згідно з уявленнями тот часу, забезпечував культ богів. Серед драматургів відбувалися змагання, а в процесі визначення переможця враховували думку публіки. Серед давньогрецьких драматургів особливою популярністю користувалися Есхіл, Софокл та Еврінід.

Організацію вистав брала па себе держава в особі багатих людей, котрі вважали це своїм громадянським обов’язком. Театральні вистави влаштовували кілька разів на рік, вони могли тривати з ранку до темної ночі. Глядачі починали збиратися на світанку й протягом дня дивилися три-чотири п’єси.

Крім офіційного, існував також античний народний театр, у якому виступали мандрівні комедіанти, вони розігрували свої дійства (переважно сатиричні) прямо па площах і не завжди в масках.

Основні жанри давньогрецької драми. Основними жанрами давньогрецької драми були трагедія та комедія. Етимологія слова трагедія пов’язана з античними культовими обрядами, сценічними розігруваннями міфу, неодмінним атрибутом яких був цап (з грецьк. tragos козел).

Першим творцем трагедії вважається письменника Афін Феспід. У 534 р. до н. е. під час діонісій була поставлена його трагічна п’єса, у якій, крім хора, виступав актор, котрий робив повідомлення хору, а хор йому відповідав і брав активну участь у розвитку сюжету. Якщо спочатку вистави в античному

.Зауважте! Театр — 1) видовищний вид мистецтва, що є синтезом літератури. музики, хореографії, вокалу, образотворчого мистецтва та ін.; 2) приміщення для театральних вистав.

театрі нагадували перегукування соліста з хором., то Есхлл, увівши другого актора, зробив сюжет трагедії динамічиішим і на пружені тим.

Згодом у змагання з Есхілом вступив Софокл, котрий хотів захопити глядачів гостротою дії.

А Евріпід дивився на міф із позиції сучасного суспільства, тому переживания його героїв були наближені до публіки. До того ж монологи персонажів Евріиіда супроводжувалися музикою, що посилювало враження від сказаного. Такі творчі змагання сприяли розвитку драми.

Як правило, давньогрецька трагедія починалася з прологу (декламації), потім виходив хор із піснею (парод), а далі йшли епісодії (епізоди), що переривалися час від часу піснями хора (стасими). Остання частина трагедії заключний етасим і вихід акторів і хору (ексод). Отже, хорові пісні ділили трагедію на частини, що в сучасній драматургії називаються актами. Кількість частин була різною навіть в одного автора. Протягом вистави хор не полишав свого місця: він сприяв акторам у розкритті змісту трагедії, давав оцінку вчинкам і почуттям персонажів з точки зору моралі того часу. Оскільки хор постійно знаходився па сцені, а декорацій тоді ще не використовували, у давньогрецькій трагедії використовували принцип єдності часу, місця і дії, тобто всі події мали відбутися в одному місці й в один час (протягом одного дня). Про події, які виходили за межі цього часу та простору, розповідали так звані вісники. До речі, Евріпід придумав оригінальну розв'язку для трагедії deus ex machina («бог із машини», який вирішував усі конфлікти). Традиції давньогрецької трагедії розвивали драматурги Стародавнього Риму.

Розвиток давньогрецької рабовласницької демократії спричинив появу нового драматичного жанру комедії, яка починає свій відлік від творчості Арістофана на межі V IV ст. до п. е. Поняття «комедія» утворилося від грецьких слів komodia, komos весела процесія та ode пісня. Основи комедії були закладені на острові Сицилія, а потім вони утвердилися в Афінах.

Зміст комедії становить не міф або історичне минуле, а реальне життя, актуальні питання суспільства. Давішогрецька комедія спиралася на фольклорні джерела (пісні, драматизовані дійства), надаючи їм викривального змісту. Важливою особливістю давньогрецької комедії була абсолютна свобода й право автора па висміювання окремих громадян чи негативних явищ. У ті часи комічні персонажі поставали не як індивідуальності, а як певні соціальні типи, що всіляко підкреслювалося за допомогою масок. На сцені з'явилися шахраї, користолюбці, безсоромні чиновники, довірливі дурні, демагоги-філосо(})и та in. .Vie в комедіях діяли й позитивні герої звичайні люди, дрібні землевласники, котрі втілювали уявлення про народну мораль.

Сюжет давньогрецької комедії наснований, як правило, на фантастичних подіях. Найчастіше йшлося про якийсь нереальний проект, зміну усталених стосунків, випробування героя. Комічний хор складався а 24 чоловік, інколи він поділявся на дві частини, що змагалися між собою. Центром античної комедії була парабаса звернення хору не до актора, а безпосередньо до глядачів. У давньогрецьких комедіях, крім виступів хору й акторів, уводилися бійки, сварки й сутички, у яких брали участь усі персонажі.

У сучасному значенні комедією називають драматичний твір, у якому засобами комічного (гумор, сатира, іронія, сарказм та іи.) висміюються негативні явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи в людині.

Трагедія (з грецьк. tmgoedia пісня козла) — один із жанрів драми; драматичний твір, який грунтується на гострому, непримиренному конфлікті героя, що прагне високої мсти й реалізації своїх творчих можливостей, з непереборним началом: богами, долею, суспільством, моральними забобонами, обов'язком тощо.

Характерні ознаки трагедії:

•    в основі сюжету трагічний конфлікт особистості, яка бажає втілити високі прагнення з неможливістю їх реалізації;

•    конфлікти трагедії пов'язані не з буденністю, а з важливими проблемами й суперечностями буття;

•    події завжди важливі, доленосні, значущі для суспільства, світу й особистості;

•    герой сильна особистість, борець, бунтівник, протиставлений іншим персонажам, світу, традиціям тощо;

•    утвердження високих ідей, моральних якостей па противаг)' злу та ницості;

•    напружений сюжет і дія, що відображають гостроту конфліктів;

•    тяжіння до філософських узагальнень;

•    специфічні особливості (поетика): пафосні монологи й діалоги; велика увага характеристиці головного героя; трагічний фінал, безвихідь таіп.

Робота з текстом

Перевірте себе. 1. Коли виник давньогрецький театр? Що сприяло його розвитку? 2. Назвіть основні частини приміщення давньогрецького театру. 3. Розкажіть про походження й особливості давньогрецької трагедії. 4. Назвіть видатних представників жанру трагедії в Стародавній Греції. Які художні відкриття вони здійснили? 5. Визначте характерні особливості давньогрецької комедії. 6. Які театральні поняття доби Стародавньої Греції збереглися до сьогодні?

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ніколенко