Давньогрецький театр - Есхіл читати онлайн

ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ТЕАТР

Драма народилась в Афінах наприкінці VII ст. до н.д. Виникнення її, як і епосу та лірики, пов’язане з долітературною народною творчістю. Арістотель¹ писав, що «трагедія й комедія виникли з імпровізацій^{34 35}». Для трагедії характерні імпровізації творців дифірамбів — пісень, які входили до обряду на честь бога вина й виноградної лози Діоніса. Обрядові ігри у вигляді двох півхорів, що сперечаються, подекуди збереглись і донині. Проте лише в Греції, на землі Аттики, гра виявилася тією основою, на якій розвивалася європейська драма (з грецької — «дія»), що .зберегла свою будову до нашого часу.

Афінська драма розвивалась у трьох видах: трагедія, сатирівська драма і комедія. Із величезної кількості цих творів — тільки Софокл написав 123 трагедії! — до нас дійшло 32 трагедії, 15 сатирівських драм ill комедій.

Усі жанри античної драми пов’язані з культом Діоніса. Ексархонт — заспівувач — починав дифірамб, а хор відповідав йому. Так починався діалог, з якого народжувалася трагедія, що зберегла тісний зв’язок з хо-

ровою дифірамбічною піснею, але відрізнялась партією акторів. На четвертий день свят з храму Діоиіса виносили старовинну скульптуру цього бога й урочистою ходою прямували до театру. Там скульптуру ставили на оркестру — круглий чи підковоподібний майданчик з олтарем³⁶ у центрі, і після жертвоприношення 100 биків — гекатомби — два дні йшли змагання дифірамбічних хорів.

Далі відбувалися змагання (агони) трагедійних поетів, які готували до цього свята тетралогію — три сюжетно пов’язаних трагедії і сатирів-ську драму.

Трагедія починалася з пароду — урочистого входження хору на орхестру, де приносилась жертва. Тут розігрувалася драма. Після виступу хору починався діалог актора з хором. Закінчувалася трагедія ексодом — виходом актора з хором з орхестри. Під час ескоду виконувалися скорботні пісні — комос, бо трагедія часто завершувалася смертю героїв. Це пов’язувало трагедію з дифірамбом, у якому оспівувалось народження й оплакувалася смерть Діоніса.

Як і дифірамб, грецька трагедія писалася віршами. Це поєднує її і з епосом, і з лірикою, яка, апелюючи до людських сердець, виховувала в них патріотизм і громадянську відданість. Від лірики драматична поезія успадкувала гармонійну єдність слова, музики і ритму.

Назва «трагедія і» походить від двох слів: «трагос» — цап і «оде» — пісня («пісня цапів»). Назва підкреслює зв’язок з обрядовим святом Діоніса, в якому брали участь одягнені в козині шкури ряджені, що виступали в ролі супутників Діоніса — сатирів. Основою майже всіх трагедій були міфи і легенди, які драматург міг змінювати згідно з поставленими завданнями.

Поступово трагедія звільнялась від легковажних і комічних пісень сатирів і ставала серйозною. Це викликало невдоволення глядачів, особливо селян, яких не влаштовувало вилучення з трагедії сатирів. На догоду глядачам драматурги створювали «сатирівську драму» — дотепну, гостру, смішну. Вона брала участь у змаганнях разом із трьома трагедіями. Найвидатніші ноети-трагіки — Есхіл, Софокл і Евріпід — писали й сатирівські драми.

З культом Діоніса пов’язана й комедія. Слово виникло від назви веселого натовпу гуляк на сільських Діонісіях, грецькою — «комосу» (слово «комодія» пізніше перетворилося на «комедія»). Як пояснював невідомий античний автор, процесія сп’янілих селян проходила вулицями і висміювала тих, хто заподіяв їм кривду чи образив. Знаменитий грецький комедіограф Арістофаи створив понад 45 комедій.

Усі жанри драми користувалися великою популярністю і любов’ю серед глядачів, де були представники різних верств суспільства, навіть раби. Керівники держави виділяли невеликі кошти на вхід до театру, який користувався в античних глядачів великою популярністю.

1.    З чим пов'язане виникнення драми в Афінах?

2.    Як з'явилася сатирівська драма? Чим вона відрізнялася від трагедії?

3.    З якого спільного джерела виникли три види (жанри) драми? Як пов'язані вони з епосом і лірикою?

4.    У чому особливості драми і її відмінність від інших родів літератури (лірики, епосу)?

ЕСХІЛ

(525—456 р.р. ДО н.д.)

Я присвячую свої трагедіїчасові.

Есхіл

Він закінчив своє життя далеко від рідного краю — Афін, які він любив, захищав і за які пролив кров при Марафоні¹.

Тут, у врожайній землі хлібами багатої Гели,

Мертвий Есхіл із Афін, Евфоріона син.

Гай Марафонський про мужність його своїм листям шепоче. Довговолосий перс рук його силу пізнав.

Переклад А. Содомори

Цю епітафію^{37 38} склав собі Есхіл, воїн і поет, геніальний «батько трагедії» і мужній захисник Еллади, що брав участь у всіх вирішальних битвах з персами: Марафонській, при Саламіні і Платеях. Як свідчить епітафія, поет понад усе цінив свої воїнські заслуги, не згадуючи про літературні й театральні досягнення, хоч саме завдяки їм світ дізнався й про військову звитягу Есхіла.

Тринадцять разів його вінчали плющевим вінком як переможця у змаганнях трагедійних поетів, але найдорожчим для нього був той вінок, що оповив його голову після вистави «Персів» (472 р. до н.д.), у якій він прославив подвиг своїх співвітчизників, свого народу, часткою якого був сам.

Існує легенда про те, як юнаком, охороняючи виноградник, він заснув. Уві сні з’явився йому Діоніс і наказав писати трагедії. І хоч першу

частину свого життя Есхіл присвятив захисту вітчизни, він встиг написати близько 90 творів — 70 трагедій і 20 сатиричних драм. Як трагедійний поет він заявив про себе у двадцятирічному віці: його трагедію було відібрано для агону³⁹ в 500 р. до н.д. Але змагання не відбулися: дерев’яний амфітеатр на афінській горі обвалився, не витримавши навантаження глядачів. І лише у 484 р. до н.д. Есхіл здобув першу перемогу. Як же прийшов до неї Есхіл?

Дорога до театру і визнання була непростою. Усе попереднє життя загартувало його. Виховання, освіта, війни — все це було лише підготовкою до того, щоб упродовж сорока років панувати на афінському театрі Діопіса. Адже в античні часи театр вимагав від автора майже неможливого: він був одночасно режисером і актором, композитором і керівником хору, постановником танців, декоратором і костюмером. Усе це щасливо поєднував у собі Есхіл.

Вій належав до старовинного царського роду. Народився в передмісті Афін — Елевсині. Батько Есхіла, Евфаріон, подбав про освіту своїх синів (поет мав ще двох братів, разом з якими захищав Елладу від перської навали (490 — 469 р.р. до н.д.).

З семи років починалося для хлопчиків шкільне навчання, метою якого був різностороиній гармонійний розвиток майбутніх громадян — за принципом калокагатії. У відповідності з цим поняттям (від грецьк. «калос» — красивий і «агатос» — добрий) елліни прагнули з дитинства розвивати як фізичну красу сильного, натренованого тіла, так і високу моральність, благородство і стійкість душі. У школі оволодівали письмом, читанням і рахунком, заучували напам’ять уривки з поем Гомера, вивчали міфи, байки Езопа, високу поезію (Гесіод, Солон, Феогнід, Тіртей), покликану виховувати в майбутніх громадян Афін благородний спосіб мислення, патріотизм і високі моральні правила.

Дуже рано вчили хлопчиків музики, грі на лірі та інших музичних інструментах. Від дітей вимагали засвоєння афоризмів стародавнього мудреця Піттака та інших — своєрідних правил людського життя: «Дотримуйся міри», «Добрим бути нелегко», «Перемагай гнів», «Пізнай себе самого», «Будь господарем своїх задоволень» тощо.

З дванадцяти років починалося поглиблене вивчення цих та нових предметів у мусичній (грецьк. муса — муза) школі: малювання, географії, ботаніки, риторики, астрономії. Після занять учні прямували в палестру¹, де тренувалися в бігу', стрибках, в метанні списа, диска, в боротьбі і верховій їзді. Так сини вільних афінян готувалися до основної своєї праці на благо вітчизни — до ратної справи. Таку школу пройшли і Есхіл, і Перікл, і Софокл, і багато інших видатних греків; цю школу проходили всі афінські громадяни. Ось чому Есхіл був не лише геніальним поетом-драматургом, але й музикантом, декоратором, режисером; як ніхто інший, удосконалив театральну справу. Засвоєне з дитинства почуття міри допомагало йому знаходити ідеальні пропорції між тим, що мовилось, і тим, що зображувалось, з допомогою театрального реквізиту; добиватись гармонії між музикою і пластикою рухів, зробити драматичну дію більш динамічною.

Есхіл увів другого актора, скоротив партію хору, ввів маски з різними виразами обличчя і котурни^{40 41}, красиві костюми і театральні машини тощо.

Те, що Феспід⁴² змудрував, — хори селянські та ігри,

Все це повніше зробив і досконаліш Есхіл.

Працею тонкоручною не вразили вірші пісень його,

Та, як лісні ручаї, стрімко неслися вони.

Вигляд змінив він і сцени самої.

О, істинно був ти Кимось із напівбогів!.. —

так відгукнувся про Есхіла поет Діоскорід.

Серед творів геніачьного поета-драматурга, які дійшли до нас, — «Благальииці», «Перси», «Семеро проти Фів», «Прометей закутий» і трилогія «Орестея» — все, що збереглося від людського невігластва, пожеж, війн і часу.

Єдина з трагедій, «Перси», відображає події війни — поразку персів під Саламінами; всі решта створено за сюжетами міфів та подій Троянської війни. Майже всі твори Есхіла пронизані патріотизмом, милосердям до тих, хто страждає, зверненням до закону світової Справедливості. Поет стверджував, що будь-який злочин — це порушення міри, викликане гординею і зухвальством, яке обов’язково буде покарано. Тільки велике страждання може привести до розуміння і пізнання істини — до Справедливості. Це — катарсис, пізнання, очищення через страждання. Через кожну свою трагедію Есхіл проводить цю думку.

У своїх трагедіях Есхіл застерігає афінських громадян від зневаги старих неписаних законів, від братовбивчої війни, наближення якої він відчував: уже після смерті драматурга почалася війна між Афінами і Спартою (Пелопоннеська війна 431—404 рр.), яка втягнула всі поліси Еллади і призвела Афіни до занепаду. Знаючи велику виховну силу театру, Есхіл створював могутні й величні характери головних героїв — учасників грандіозних конфліктів, у яких втілював нечувані пристрасті. До скарбниці світової драматургії увійшли образи Прометея, Клітемнестри, Ореста, Кассандри,

Електри. До них зверталися письменники й митці різних часів. З українських письменників — Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко та ін.

У 1996 р. німецький режисер П. Штайн поставив «Орестею». Ця постановка стала видатною подією світової культури. До неї прилучилися й кияни.

1.    Що привернуло вашу увагу в біографії Есхіла? Чому в епітафії поета нічого не сказано про його літературну творчість?

2.    Чим можна пояснити різнобічність діяльності Есхіла?

3.    Які проблеми, що хвилювали його сучасників, піднімав драматургу своїх трагедіях?

4.    Сюжети майже всіх трагедій Есхіл брав з міфів, які були добре знані кожним елліном. Чому ж із таким нетерпінням чекали афіняни Великих Діонісій, на яких ставилися нові трагедії? Чим вони приваблювали глядачів?

5.    Чому Есхіла називають найславетнішим серед афінських драматургів?

«ПРОМЕТЕЙ ЗАКУТИЙ»

Епісодій 2

Прометей

Не думайте, що то з сваволі й гордощів Мовчу я, — в грудях серце розривається,

Коли погляну па оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це, —

Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

Не для докору людям це розказую, —

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й дивлячись не бачили І слухавши не чули, в соннім маренні Ціле життя без просвітку блукаючи.

Не знали ні теслярства, ні підсонячних Домів із цегли, а в землі селилися.

Мов комашня моторна, десь у темряві Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями. Таємничий схід І захід зір небесних пояснив я їм.

З усіх наук найвидатнішу винайшов Науку чисел, ще й письмен сполучення І творчу дав їм пам’ять — цю праматір муз.

І в ярма перший уярмив тварини я.

Щоб у важкій роботі, приневолені.

Людей своїми заступили спинами.

Я віжколюбних коней в колісниці впріг —

Забагатілих розкошів оздоблення.

Хто, як не я, для мореплавців вигадав Між хвиль летючі льнянокрилі повози?

Для смертних всі знаряддя ці я винайшов, Собі ж, бездольний, не знайду я способу,

Як із біди своєї увільнитися.

Хор

Вже й розум губиш у ганебних муках ти!

Немов поганий лікар недосвідчений.

Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,

Собі самому ліків не знаходячи.

Прометей

Та вислухайте далі, і здивуєтесь.

Які я мудрі винайшов умілості Й мистецтва, — з них найважливіші ось які:

Хто занедужав, ні пиття цілющого З трави-гойииці, ні мастей не знаючи,

Без допомоги загибав лікарської, —

Я їх навчив вигойні ліки змішувать.

Щоб цим перемагати всякі хворості.

Для них я різні віщування способи Установив, і перший сни я визначив.

Що справджуються; роз’яснив я значення

Прикмет дорожніх, і таємних висловів,

І льоту хижих, кривопазуристих птиць — Яка на добре чи на зле провісниця;

Усі пташині з’ясував я звичаї —

І як живе з них кожна й чим годується,

Яка в них ворожнеча і любов яка.

Я показав, якими мають нутрощі У жертви бути, щоб богам подобатись.

Якими — жовчі і печінок кольори.

Товстенні стегна попаливши й тельбухи Тварин жертовних, викрив перед смертними Я потаємну вмілість передбачення В огнистих знаках, ще ніким не бачених.

Це все — від мене. Хто посміє мовити,

Що глибоко попід землею сховані Скарби — залізо, мідь, срібло і золото —

Він на вигоду людям, а не я, знайшов? Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.

А коротко сказати, то довідайтесь:

Від Прометея — всі в людей умілості.

Хор

Про смертних не турбуйся понад міру ти.

І не занедбуй у нещасті сам себе, —

Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих. Ти перед Зевсом міццю не поступишся.

Прометей

Всевладна Доля вирок не такий дала, —

Ще безліч муки й катувань ще тисячі

Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:

Безсила вмілість перед Неминучістю.

Хор

А хто стерничий тої Неминучості?

Прометей

Три Мойри і всепам’ятні Еріннії,

Хор

Невже сам Зевс їм силою поступиться? —

Прометей

Йому своєї долі не уникнути.

Хор

Хіба Кронід не завжди царюватиме?

Прометей

Про це вам не дізнатись — не випитуйте.

Хор

Велику, видно, криєш таємпицю ти.

Прометей

Зверніть па інше мову, — розголошувать —

Про це не час, це мушу якнайглибше я

Ховати, — таємниці як дотримаю.

То з мук ганебних і кайданів визволюсь.

Переклад Бориса Теча

ю Заглибимось у текст трагедії

1.    З давньогрецьких міфів відомо, що перед тим, як Зевс став верховним володарем Олімпу, у богів відбулося ряд переворотів: давнішого бога Урана (Небо) — батька шістьох могутніх титанів скинув один з його синів — Кро-нос, якого, в свою чергу, скинув молодший з його синів — Зевс. Зевс подолав й інших титанів. У цій боротьбі титан Прометей був на боці Зевса. Але коли Зевс вирішив знищити людський рід, Прометей виступив проти нього. Щоб врятувати людей, він викрав для них вогонь з Олімпу (з цим пов'язують початок цивілізації), навчив їх різних мистецтв і промислів («умілостей»). За це Зевс наказав прикути Прометея до скелі на самому краю землі, в пустинній Скіфії. Про це йдеться в трагедії Есхіла «Прометей закутий».

Прочитайте запропонований уривок трагедії. Які «вмілості» і мистецтва подарував Прометей людям? Чи можна розцінювати це як подвиг? Чому?

2.    Між Прометеем і хором у трагедії відбувається діалог. Океаніди (хор) вірять в сили Прометея звільнитися від влади Зевса. Прокоментуйте відповідь Прометея хорові. Яке значення вкладає він у слова: «Безсила вмілість перед Неминучістю» (долею)?

3.    Мовчання трагічного героя, коли мова йде про його вчинки чи долю, названо «трагічним мовчанням». Есхіл показує, що коли Гефест приковував Прометея до скелі, той мовчав. Не відповідає він і хору на запитання про свою долю і долю Зевса. Чому?

4.    Зверніть увагу на непрямий порядок слів у назві трагедії: не «Закутий Прометей», а «Прометей закутий»? Чи має це значення для розуміння образу Прометея і трагедії в цілому? 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Сімакова