Література Бароко і класицизму - читати онлайн

Розділ VI

БАРОКО І КЛАСИЦИЗМ

Бароко (від італ. Ьагоссо — вигадливий, химерний) — напрям у європейській літературі та мистецтві, що поширився наприкінці XVI — в сере-дині XVIII століть. Його характерними ознаками с декоративність, вигадливість, контрастність. Поезії бароко властива насамперед багата і пишна метафоричність.

Феодально-католицькі умовності позначилися на всьому духовном}' житті тодішньої Західної Європи. Смутком забарвлені сторінки «Проб» Монтеня, мотиви прощання з життям лунають в останніх п’єсах Шекспіра. Сумний Сервантес. І навіть Рабле, веселий і життєрадісний у перших книгах свого знаменитого роман}', стає похмурим і саркастичним в останніх.

Феодалізм поступово сходив з історичної сцени, його агонія тривала віками, була надзвичайно болісною і кривавою. На багатьох митців тодішня сувора дійсність справляла враження страшпого фатуму, що переслідує людство. Відтак з відчаю і зневіри постало мистецтво бароко.

Періодом розквіту бароко стало XVII ст. Тогочасних поетів, художників, скульпторів почали приваблювати жахітні, «потойбічні» теми. На зміну скептичному ставленню до релігії прийшов релігійний фанатизм (Кальдерон, «Поклоніння хресту»). Бог став похмурою, жорстокою і нещадною силою. Тема нікчемності, жалюгідності людини перед цією грізною владою вперше на повен голос пролунала в мистецтві бароко. Для барокових письменників світ видавався сповненим химерних поєднань, хаотичним, розірваним, суперечливим.

Проте художники бароко зберігали певний зв’язок з мистецтвом Ренесансу. Вони не могли визволитися від влади ідей та почуттів великої епохи. В Іспанії Кальдерон, поет-католик, фанатичний християнин, створив прекрасний гімн земній любові («Любов піал я смерті»). В поезії англійця Джона Донна релігійна містика переплелася з уславленням кохання.

В Україні XVII ст. бароко мало яскраво виражене релігійне забарвлення, оскільки духовною опорою українців була саме віра. В українській літературі періоду бароко, до якої насамперед належить поетичний «козацький епос» («Пісня про Байду», «Пісня про героїчну смерть Дмитра Вишневецького», «Дума про Марусю Богуславку»), прославляються віра і надія. Полемічна література України також мала бароковий характер. Релігійно-богословські трактати Г. Смотрицького,

3. Копистепського, І. Вишепського були відповіддю українських публіцистів па звинувачення католицьких полемістів проти православної церкви.

Українське бароко є органічною частиною світового мистецтва XVII ст.

АУЇС ДЕ ГОНГОРА-І-АРГОТЕ

 

1561-1627

Видатний іспанський поет доби бароко, Луїс де Гопгора-і-Арготе народився в іспанській Кордові, де його батько займав почесну і вигідну посаду корехідо-ра, тобто королівського урядовця, котрий виконував функції адміністратора та судді. П’ятнадцятирічним майбутній поет відправився у Саламанкський університет, де студіював право та вдосконалювався у танцях і фехтуванні. Перед прийняттям у 1585 року духовного сапу вій зазнав чимало пригод, дрібних і значних життєвих конфліктів. Певний час Гонгора-і-Арготе перебував на посаді ключника собору в Кордові, що не заважало його веселому та безтурботному життю. Через два роїш його звинуватили перед епископом Пачеко в тому, що вій абияк ставиться до церковних справ, відвідує бої биків, запрошує додому комедіантів і пише легковажні вірші. Ставши священиком, Гопгора-і-Арготе також не проявив особливої релігійності, очевидно, вважаючи свій сан лише засобом до існування.

Завдяки сприянню герцога Лерма Гонгора-і-Арготе став почесним капеланом короля Філіппа III. Це була примітна, але малоприбуткова посада. Живучи при дворі в Мадриді, Гопгора-і-Арготе не міг зробити кар'єру і постійно бідував. Щоби сплатити борги, йому доводилося навіть продавати речі.

Поетичні твори Гонгори-і-Арготе, відомі переважно в рукописах, породили заклятих ворогів і відданих прихильників. За два роки до смерті, вже хворий і безпам’ятний, поет повернувся у рідну Кордову.

Гонгора-і-Арготе — центральна постать лірики бароко. Недаремно з' першій поетичній збірці, яка вийшла дрзчюм у рік смерті поета, він б>гв названий «іспанським Гомером». За спиною в Гоигори-і-Арготе як поета величезна багатовікова культура. Вишз'кана поезія Стародавнього Риму та витончена схоластика середньовічної латинської літератури багато чого підказали йому для вироблення власного неповторного стилю. Як і в багатьох видатних барокових поетів, творчість Гоигора-і-Арготе розвивалась у двох планах. Він використовзчзав два стилі — один зрозз^іілий і простий, другий —складний і заплутаний, розрахований на вузьке читацьке коло. Проте було би помилкою вважати, що 3' перший період поет використовзшав «зроззлиілий» стиль, а в другий — «темний». Обидва стилі

існз'вали паралельно і навіть взаємодіяли, оскільки вопи — елементи єдиної поетичної системи Гонгора-і-Арготе.

Звертаючись до народнопоетичних жанрів, віл віддавав перевагу романсам і летрильям. У творах «ясного» стилю поет спирається па певний, чіткий сюжет, простий і завершений мотив. Вибравши з народної поезії такий сюжет і мотив, він створює свій варіант, досить відмінний від народного. Традиційні жанри народної поезії Гонгора-і-Арготе прикрашає різноманітними і складними художніми тропами — метафорами, антитезами, гіперболами. Загалом це створювало особливий стиль, позначений свідомою поетичною майстерністю, народний мотив поєднувався та контрастував з вишуканими мистецькими прийомами.

Стиль Гонгори-і-Арготе остаточно сформувався у його двох поемах — «Історія Поліфема та Галатеї» (1612) та «Поемах усамітнення» («Soledades», 1614).

Складність і «темнота» його поезії пояснюються не стільки глибиною висловлених у ньому ідей, скільки навмисним прагненням поета ускладнити саму манеру їхнього вираження. У листі з приводу свого стилю поет пояснював, що він прагне до «темного» та заплутаного: його мистецтво повинно бути доступним лише невеликій кількості освічених зиавців-аристократів, він пише для обраних.

Дійсності Гонгора-і-Арготе протиставляв ілюзорний світ, схожий на феєрію й умовну декорацію. Створенню цього світу слугував і стиль поета, який започаткував цілий напрям в іспанській поезії, відомий під назвою «гопгоризм».

ГАЛЕРНИК

На галері, на турецькій І до лави там прикутий,

Руки на весло поклавши,

Очі втупивши додолу,

Він, драгутівський невільник,

Біля .узбереж Марбельї Нарікав під звук суворий Ланцюга й весла своїх:

«О святе іспанське море,

Славний береже і чистий,

Коне, де незмірна безліч Сталася нещасть наморських!

Ти ж бо є те саме море,

Що прибоями цілує Краю батьківського мзфи,

Короновані і горді.

Про дрз'жину принеси ти

Вістку і скажи, чи щирі Плач її і всі зітхання,

Що мені і тут лунають.

Бо якщо полон мій справді Ще оплакує, як легко Ти могло б південні води Перлами перевершити!

Дай же, о криваве море,

Відповідь; тобі не тяжко Це вчинити, якщо правда,

Що і води мають мову.

Але ти німуй, о море,

Якщо смерть її забрала;

Хоч цього не сміє статись,

Бо живу я поза нею,

Бо прожив я десять років Без свободи і без неї В вічній каторзі при веслах Не вбиває сум нікого».

Враз потужно розгорнулось Шестеро вітрил галерних,

І звелів йому наглядач Всю свою ужити силу.

Переклав з іспанської Михайло Орест

1.    Поясніть значення терміну «бароко». Назвіть найприкметніші риси бароко як літературного напряму та найвидатніших його представників.

2.    Наскільки життєвий шлях Л. де Гонгори-і-Арготе узгоджується із епохою, в якій він жив?

3.    Визначте тему та характерні особливості вірша «Галерник».

4.    Як у вірші втілені основні теми барокової літератури — людина і Доля, блукання людини у світі, залежність від вищих сил, драматизм духовного життя?

5.    До якого стилю можна віднести «Галерника» — «темного» чи «світлого»? Обґрунтуйте свою думку.

6.    Що найпевніше вказує на близькість вірша Гонгора-і-Арготе до народно-пісенної лірики — форма, розмір чи образна система?

ЛІТЕРАТУРА КЛАСИЦИЗМУ

Класицизм — літературний напрям, поширений у XVII столітті, виник в університетських колах. Батьківщиною його була Італія. Класицизм з’явився разом з відродженим античним театром і спочатку тюків до прямого протиставлення «варварській» середньовічній драматургії. Відтак найбільш повного і яскравого втілення класицизм набув передусім у драматургії.

Гуманісти епохи Відродження вирішили умоглядно, не враховуючи своєрідності епох і народів, відродити трагедію Евріпіда і Сенеки, комедію Плавта і Терепція. Саме ці діячі Ренесансу і були першими теоретиками класицизму.

Вбачаючи в античній драмі зразок, еталон художньої досконалості, вони свідомо встановили певні «вічні» закони театрз', виходячи із закономірностей, зауважених ними в театрі античному.

В Італії, батьківщині класицистичного театру, до XVI ст. ще вельми популярними залишалися «духовні вистави». Проте гуманісти вже почали ставити трагедії Сенеки. Дж. Тріссіно в 1515 р. написав за зразком трагедій Софокла та Евріпіда трагедію «Софонізба», взявши сюжет з римської історії. Правильність, раціоналістична точність і логічність розвитку сюжету, стриманість сценічної дії, абстрактність художнього образу, велемовні діалоги і монологи, патетична лексика, величні пози і жести, одинадцятискладовий, неримований вірш — ось головні особливості цієї п’сси, що стали обов’язковими для всіх наступних класицистичних трагедій. П’сса Тріссіно стала джерелом численних наслідувань і, по суті, започаткувала епоху європейського класицизму. З Італії класицизм поширився у Франції, Англії, Іспанії, Німеччині.

 

Попри певний схематизм, класицизм містив здорове світовідчуття. Для нього були чужими настрої відчаю і песимізму. З Ренесансом його споріднює віра в розум.

Мистецтву високого бароко і класицизму однаковою мірою властива монументальність. Кальдерон, Мільтои, Корпель, Расін вибудовзтзали трагедійні історії на масштабних конфліктах. Але між трагедійністю барокових авторів і класицистів лежить прірва. Трагедія бароко пригнічує почуттям відчаю, ідеєю нікчемності людських сил. Натомість класицистична трагедія затверджує велич людини, сильної і прекрасної у своїх стражданнях і смерті.

Класицизм завжди сповнений громадянського пафосу. Саме з цієї причини ним скористалися як абсолютизм, так і Просвітництво. Герої Корнеля жертвують собою заради короля і держави; герої Вольтера — заради народу і свободи. Але усім їм однаково чужий егоїзм.

МОЛЬЄР

 

1622-1673

Мольер (Жап-Батист Поклен) пародився в Парижі 16 січня 1622 р. Його батько був буржуа, придворним майстром і зовсім не дбав про те, щоб дати синові освіту. Відтак у чотирнадцять років майбутній драматург ледве навчився читати і писати. Батько домігся, щоб його придворна посада перейшла до сипа, але Жан-Батист виявив неабиякі здібності і бажання вчитися. Невдовзі юнака на п’ять років віддають в Клермонський єзуїтський колеж. Ще з дитинства Мольср захоплювався театром, і після закінчення колежу та отримання диплома юриста він заснував у Парижі «Блискучий театр», який, щоправда, невдовзі закрився. Мольср з трупою мандрівних комедіантів протягом1646-1658 рр. подорожує містами Франції. Так народжувався найкращий комедіограф країни.

В 1658 році Мольср повертається до столиці, тепер він — досвідчений актор і драматург. Вистава його трупи у Версалі перед королівським палацом мала неабиякий успіх, і артисти вирішили залишитися в Парижі.

 

У 1664 році драматург написав і поставив комедію «Тартюф» — гостру сатиру па лицемірне французьке духовенство. Кінець 60-х років XVII ст. був часом розквіт^' творчих сил Мольєра. «Тартюф», «Доп Жуан», «Мізантроп», «Скупий», «Міщанин-шляхтич» — найкращі п’єси драматурга. Безпосередньо пов’язані з сучасністю, ці твори порушували важливі суспільні, моральні і філософські проблеми віку. Ось чом}' його комедії почали називати «високими комедіями».

За 14 років творчого життя в Парижі Мольср створив понад тридцять п’єс. Йому протегував король, який, утім, був далеким від розуміння того, яке значення мас Мольср у культурному житті Франції.

Драматург помер несподівано, на 52-му році життя, 17 лютого 1673 року. Архієпископ Парижа заборонив ховати тіло «комедіанта» за християнським звичаєм, бо Мольєра не встигли соборувати. Письменника поховали вночі на цвинтарі Сен-Жозеф.

«Для його пам’яті нічого не потрібно, але для нашої потрібен він...» — викарбувано на погрудді Мольєра, встановленому в залі урочистих засідань французької Академії.

МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ

Скорочено

У1670 році, отримавши від короля завдання показати модні на той час турецькі танці, Моль єр написав комедію «Міщанин-шляхтич», у якій східна екзотика була лише декоративним тлом, що аж ніяк не заступало основного змісту цієї сатиричної п’єси.

Драматург, обравши провідною темою комедії спробу буржуа Журдепа потрапити до вищого світу, категорично засуджує головного героя за його прагнення пристосуватися до дворянства, перейти в табір аристократії.

Комедія «Міщанин-шляхтич» довела, що Мольср є одним із найбільших творців комедійного жанру у світовій літературі. У цій п’єсі драматург постав видатним майстром комедійної інтриги, якому вдалося створити веселий, мальовничий спектакль. Водночас у комедії «Міщанин-шляхтич» не бракує й елементів суто балетного дійства. Однак це не просто танцювальні номери, а органічна частина комедійної дії — доволі умовної й театральної (з огляду на те, що п’єса написана за канонами класицизму і все у ній розвивається відповідно до класицистичних приписів).

Пан Журден, міщанин.

Пані Журден, його дружина.

Л ю с і л ь, дочка Журденів.

Клеонт, закоханий у Люсіль.

Дорімена, маркіза.

Д орант, граф, закоханий у Дорімену.

Н і к о л ь, покоївка в Журденів.

К о в ’ є л ь, слзта Кл еонта.

Учитель музики.

Учень учителя музики.

Учитель танців.

Учитель фехтування.

Учитель філософії.

Кравець.

Його учитель.

Два лакеї.

ДІЯ ПЕРША Ява 2

Пан Журден у халаті й нічному ковпаку, з'читель мз'зики, учитель танців, з'чень З'чителя музики, співачка, двоє співаків, танцюристи, двоє лакеїв.

Пан Журден. Нз', панове? То як же буде? Ви покажете мені ваш легенький жарт?

Учитель танців. «Жарт»!.. Який жарт?

Пан Журден. Ну, той... Чи як там, по-вашомз'? Ваш пролог чи діалог із співами й танцями?

Учитель танців. Ага-а!

Учитель музики. Ми до ваших послуг.

Пан Журден. Вам довелося-таки трохи почекати; це тому, що я сьогодні вбрався так, як убирається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені тага вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку падію їх натягти...

Учитель музики. Ми тут для того, щоб виконувати всі ваші бажання.

Пай Журден. Прошу вас обох залишитися тут, доїш мені не принесуть мого нового вбрання: я хочу, щоб ви побачили, яке воно ловке і як мені личить.

Учитель танців. Все, що накажете.

Пап Журден. Ви побачите, який я елегантний з голови до п’ят.

Учитель музики. Ми цього певні.

Пай Журден. Що ви скажете про цей індійський халат?

Учитель танців. Він надзвичайно милий.

Пай Журден. Мій кравець запевняє мене, що все вельможне папство вбирається вранці в такі самісінькі халати.

Учитель музики. Він вам дуже до лиця.

Пап Ж.УРДЄИ. Лакеї, агов! Обидва мої лакеї!

Перший лакей. Чого бажаєте, пане?

Пай Журден. Шчого. Я хотів лише перевірити, чи ви мене добре чуєте. (До вчителя музики й до вчителя танців). Як вам подобаються мої лівреї?

Учитель танців. Чудові!

Пан Журден (розгорнувши халат, показує, що на ньому вузькі червоні оксамитові штани й зелений оксамитовий камзол). Це моє ранішнє убрання, в ньому я робитиму різпі вправи.

Учитель музики. Пречудово!

Пап Журдеп. Лакей!

Перший лакей. Пане?

Пап Журдеп. Другий лакей!

Другий лакей. Пане?

Пан Журден (скидаючи халата). Тримайте! (До вчителя музики йучителя танців). Я валі подобаюсь у цьому костюмі?

Учитель танців. Розкіш! Краще й бути пе може.

Пай Жзфдєп. То що ж ви мені покажете?

Учитель музики. Я хотів би, щоб ви спочатку прослухали нову арію (показуючи па свого учня), він щойно скомпонував її для серенади, яку ви мені замовили. Це один з моїх з'чпів, у нього щодо таких речей — хист надзвичайний.

Пай Жз'рден. Гаразд. Але навіщо було доручати це учневі? Ви могли б самі скомпонувати таку штуку.

Учитель музики. Вас, пане, бентежить слово «учень»? Але є такі учні, що розуміються па музиці незгірше від видатних маестро. Це чудова мелодія! Послухайте-ио тільки...

Пап Журден (до лакеїв). Подайте мені мого халата, щоб я міг краще слухати. Стривайте... може, зручніше так, без халата... Ні, давайте його сюди, так буде краще.

Співачка.

Нудьгую день і ніч, нудьгую і страждаю,

Бо став немилий я чудовим цим очам;

Коли так мучите того, хто вас кохає, —

Що ж можете вчинить, Ірісо, ворогам?

Пап Журдеи. Ой, та й сумна ж яка пісня! Аж спати захотілося... Я волів би, щоб ви зробили з неї трохи веселішу.

Учитель музики. Але ж, пане, треба, щоб мелодія відповідала словам. Пап Журден. Мене оце недавнечко вивчили співати однієї прехорошої пісеньки. Стривайте-по... Як же її співати?

Учитель танців. На жаль, не знаю.

Пап Журден. Там щось про овечку...

Учитель танців. Про овечку?

Пап Жз'рден. Атож. Ага! (Співає).

Я гадав, що Жанетон Ніжна та гарпепька,

І ласкава, мов мала Овечка біленька.

Дарма! Дарма!

Я ж не відав того,

Що ці білі зубки І гостріші, й зліші,

Ніж в тигра лісного.

Правда, гарна?

Учитель музики. Найкраща в світі.

Учитель танців. І ви її чудово співаєте.

Пап Журден. Бачите, а ще й не вчився музики.

Учитель музики. А слід було б навчитися, пане, так само, як і танців. Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним...

Учитель танців.... і виховують у людини почуття прекрасного.

Пап Журден. Хіба вельможне папство теж вчиться музики?

Учитель музики. Звичайно, пале.

Пап Журдеи. То й я вчитимусь. Тільки не знаю, як би його знайти час для того, бо, крім учителя фехтування, я запросив ще й учителя філософії, що має почати цього ранку.

Учитель музики. Філософія, звичайно, дає дещо, але музика, пале, музика... Учитель танців. Музика й танці... Музика й танці — ось що найбільш потрібне людині.

Учитель музики. Найкорисніша річ для держави — це музика.

Учитель танців. Найкорисніша річ для держави —це танці.

Учитель музики. Без музики не може існувати жодна держава.

Учитель танців. Без танців людина ие зпала б, що їй робити.

Учитель музики. Все безладдя, всі війни, що кояться в світі, виникають саме через те, що ніхто не вчиться музики.

Учитель танців. Всі злигодні людства, всі фатальні зміни, якими сповнена історія, всі помилки дипломатів, усі невдачі великих полководців, — усе це сталося саме через те, що людство не вміс танцювати.

Пай Журден. Як то?

Учитель музики. Хіба ж війна не є наслідком того, що між людьми немає єдності?

Пап Журден. Так.

Учитель музики. І якби всі люди вчилися музики, чи ие було б це засобом об’єднати їх усіх і встановити загальний мир на землі?

Пап Журдеи. Ваша правда.

Учитель танців. Коли людина чинить невірно — чи то в родинних, чи то в державних справах, чи то командуючи військом, — хіба ж не кажуть завжди: такий-то зробив невірний крок у такій-то справі?

Пап Журден. Авжеж, таї? кажуть.

Учитель танців. А невірний крок роблять чому? Хіба ж ие тому, що не вміють добре танцювати?

Пап Журдеи. Це правда, ви масте рацію обидва.

Учитель музики. Ми, власне, й хотіли довести вам, які корисні танці та музика й наскільки вопи вищі за всі інші мистецтва й науки.

Пап Журдеи. Тепер я розумію.

Учитель музики. Ви маєте бажання познайомитися з нашими творами?

Пай Жзфдєп. Аякже!

ДІЯ ДРУГА Ява 1

Пан Журден, учитель мз'зики, учитель танців.

Пап Журден. От так нпука! Та й зграбнеиько ж ці хлопці підстрибзтоть!

Учитель музики. Коли вони танцюватимуть під музику, буде ще краще. Побачите, який чудовий балет ми для вас приготували.

Пап Журден. Bin мені сьогодні саме до речі. Особа, на честь якої я все це влаштовую, мас скоро завітати до мене на обід.

Учитель танців. Все готове.

Учитель музики. Проте ще дечого бракує: така чарівна особа, як ви, що так високо шапус мистецтво і мас гроші, повинна щотижня влаштовувати в себе концерти — щосереди або щочетверга.

Пап Журдеи. А у вельможних панів такі ішуки бувають?

Учитель музики. Ну, звичайно, пане.

Пай Журден. О, тоді й у мене будуть. А чи ж добре вийде?

Учитель музики. Ще б пак! Потрібні три голоси: дискант, контральто і бас, яким акомпануватимуть альт, лютня та для партії баса — клавесин; ритурнелі¹ гратимуть дві скрипки.

Пан Журден. Можна бз'де взяти ще й морську сурму. Морська сурма дуже мені подобається, вона така милозвучна.

Учитель музики. Дозвольте вже нам усе влаштувати.

Пан Жу р де п. Не забудьте ж прислати співаків, щоб співали нам під час обіду. Учитель музики. Все буде як слід.

Пан Журден. А головне, щоб балет б}'в добрий.

Учитель музики. Не турбуйтесь, ви будете вдоволені. Між іншим, ми вам покажемо кілька різних менуетів^{113 114 115 116}...

Пан Журден. Ого-го! Щодо менуетів я дока. Гляпьте-по, як хвацько я танцюю. Ану лиш, пане вчителю.

Учитель танців. Візьміть же вашого капелюха, пане мій, прошу вас.

Пан Журден бере свого капелюха й надіває його поверх нічного ковпака. Вчитель танців бере пана Журдена за руку і, наспівзчочи менует, танцює разом з ним.

Ява 2

Пан Жз'рден, учитель музики, учитель танців, лакей.

Лакей. Пане, ваш з'читель фехтування прийшов.

Пан Журден. Скажи йомз', щоб ішов сюди та починав вправи. (До вчителя музики й до вчит&ш танців).Я хочу, щоб ви подивилися, як я фехтую.

Ява З

Пан Жз'рден, учитель фехтування, у^тчитель музики, з'читель танців,

лакей з двома рапірами.

Учитель фехтування (бере в лакея обидві рапіри, одну з них подає Жур-деиові).Почнемо, пане! Вклоняйтеся! Корпус рівно! Спирайтеся трохи на ліве стегно. Ближче ноги. Тримайте їх па одній лінії. Рзжи проти стегна. Кінець рапіри проти плеча. Не простягайте так рзчси... Ліва рзжа врівні з оком... Ліве плече назад. Головз' вище. Дивіться сміливіше. Вперед! Корпус непорзшіпий. Відбивайте квартою¹ і відступайте так само. Раз-два. Спокійно. Починайте спочаткз'. Крок назад. Коли робите удар, пане, то виносьте рапіру вперед, обороняючи корпус. Раз-два. Починайте — терс¹. Вперед. Бийте, раз-два. Спокійно. Ще. Раз-два. Крок назад. Захищайтесь, пане, захищайтесь! (Коле кілька разів, вигукуючи: «Захищайтесь!»)

Паи Ж .у рдей. Ну як?

Учитель му з и к и. Ви зробили величезні успіхи.

Учитель фехтування. Я вже розповідав вам, що весь секрет фехтуваніш полягає в двох речах: завдавати ударів, а самому їх не діставати; коли ви робитимете так, як я показував вам минулого разу, то ніколи не дозволите себе вдарити, якщо тільки зумієте відкинути рапірз' вашого супротивника від лінії вашого тіла, а для цього треба зробити лиш невеличкий рух рукою — або до себе, або від себе.

Пан Журден. То виходить, що й боягуз може вбити свого сз'противника, а сам завжди зостанеться цілий?

Учитель фехтування. Безперечно. Хіба ж ви цього не бачили на власні очі?

Пан Журден. Атож.

Учитель фехтування. Тепер ви розумієте, на яку пошану заслужили в державі ми, учителі фехтування, й наскільки наше мистецтво вище за всякі інші некорисні науки, як, приміром, танці, музика або...

Учитель танців. Помалу, помалу, пане фехтмейстере! Прошу висловлюватися з повагою щодо танців.

Учитель музики. Будьте ласкаві, ставтеся з повагою до неперевершеної краси музики.

Учитель фехтування. Кумедні люди! Як можна рівняти ваші науки до моєї!

Учитель музики. Скажіть, будь ласка, яка поважна особа!

Учитель танців. Оце так кумедна тварина зі своїм нагрудником!

Учитель фехтування. Ах ви ж, нікчемний танцюристе! Стривайте-но, ви в мене затанцюєте! І вас теж, нікчемний ви музико, я примушу співати по-моєму.

Учитель танців. Стережіться, пане задирако, ось я вам пропишу науку!

Пан Журден (до вчителя танців).Чи ви не здуріти? Лаєтеся з людиною, що знає всі терси та кварти і може легко вбити вас для науки!

Учитель танців. Начхав я на його науку та на його терси та кварти!

Пан Журден (до вчителя танців).Постривайте, я вам кажу.

Учитель фехтування (до вчителя танців).Що таке?! Ах ти ж, миршавий ти зухвальцю!

Пан Журден. Та годі-бо, пане фехтмейстере!

Учитель танців (до вчителя фехтування).Що таке?! Ах ти ж, здоровенна ти шкапо!

Пан Журден. Та годі-бо, пане танцмейстере!

Учитель фехтування. Ось я вам зараз...

Пап Журден (до вчителя фехтування). Помалу, помалу!

Учитель танців. А підійдіть-но, підійдіть! Я вас навчу...

Пап Журден (до вчителя танців).Заспокойтесь!

Учитель фехтування. Ось я вам зараз почухаю спинку...

Пап Журден (до вчителя фехтування).Змилуйтесь!

Учитель танців. Ось я вам зараз полатаю боки...

Пан Журден (до вчителя танців).Я вас благаю...

Учитель музики. Дозвольте, ми його трохи помуштруємо, повчимо його, як слід розмовляти!

Пап Журден (до вчителя музики).Боліє мій! Та покипьте-бо!

Ява 4

Учитель філософії, пан Жз'рден, учитель музики, учитель танців,

учитель фехтування, лакей.

Пап Журден. Ах, пале філософе, ви прийшли саме вчасно із вашою філософією. Зробіть ласку, помиріть оцих добродіїв.

Учитель філософії. В чім справа? Що сталося, панове?

Пан Журден. Та, бачте, посварилися за те, яке мистецтво вище: музика, танці чи фехтування... Ображали тут один одного... Мало до бійки не дійшло.

Учитель філософії. Ах, панове, чи можна так аж зі шкури лізти? Та хіба ж ви не читали вченого трактату Сенеки¹¹⁷ «Про гнів»! Чи ж є що гіршого, ганебнішого за ту пристрасть, що робить людину подібною до лютого звіра? Хіба ж розум паш не повинен керувати всіма нашими почуттями?

Учитель танців. Даруйте, пане! Але ж він ображає нас обох, ставлячись із таким презирством до тапців, яких я навчаю, та до музики — його професії!

Учитель філософії. Серйозна людина не повинна зважати пі па які образи. Найкраща відповідь на них — стриманість і терпіння.

Учитель фехтування. Вони такі нахабні, що прирівнюють свої професії до моєї!

Учитель філософії. Та чи ж варто хвилюватися через таку дрібницю? Люди не повинні сперечатися за суєтну славу... Мудрість та чесноти найкраще нас кваліфікують.

Учитель танців. Я йому доводжу, що танці — така наука, яку всі повинні шанувати.

Учитель музики. А я кажу, що до музики людство споконвіку ставилося з повагою.

Учитель фехтування. А я доводжу їм обом, що фехтування — найкраща і пайнеобхідніша з .усіх наук на світі.

Учитель філософії. А що ж таке, на вашу думку, філософія? Мені здасться, що ви всі трос невігласи й нахаби! Та як ви смієте так самовпевнеио базікати в моїй присутності, так безсоромно називати наукою речі, які не варті навіть того, щоб називатися мистецтвом! Це просто злиденне, жалюгідне ремесло вуличних борців, співаків та комедіантів!

Учитель фехтування. Геть, собачий філософе!

Учитель музики. Геть, огидний педанте!

Учитель тапців. Геть, учена шкапо!

Учитель філософії. Що-о?! Ах ви ж, мерзенні шахраї!..

Всі вчителі, лупцюючи один одного, виходять.

Ява 5

Пан Журден, лакей.

Пай Журден. О! Бийте один одного скільки влізе; я не втр.учатимусь; чого доброго, ще порвеш собі вбрання, вас рознімаючи. Дурпем 634$ би я, коли б устряв у вашу бійку, щоб і мені ще перепало!

Ява 6

Учитель філософії, пан Жз'рден, лакей.

Учитель філософії (поправляючи комір). Вернімося до нашої лекції.

Пай Журдеи. Ах, пане, мені дуже прикро, що вони вас побили!

Учитель філософії. Пусте! Філософ до всього повинен ставитися спокійно, сприймати речі просто, я складу на пих сатиру в стилі Ювенала¹¹⁸, ого, вона їм добре дошкулить! Та годі про це. Чого, власне, ви хочете вчитися?

Пап Журден. Всього, чого зможу: я ж страх як хочу зробитися вчепим! Така лють мене бере, тільки-но згадаю, що батько з матір’ю пе вчили мене різних наук у дитинстві.

Учитель філософії. Ваші міркування дуже розумні; nam, sine, doctrina, vita est quasi mortis imago. Вам це зрозз'міло, бо ви, звичайно, зпасте латину?

Пан Журдеи. Атож, а ви, проте, поясніть мені так, якби я її зовсім не знаю. А що ж воно означає?

Учитель філософії. Це означає: «Без па}ч<и життя майже подібне до смерті».

Пан Журден. Та й мудра ж ота латина!

Учитель філософії. Ви масте якісь основи, якісь початкові наукові знання?

Пай Журден. Ну, звичайно! Я вмію читати й писати.

Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почнз' вчити логіки?

Пан Журден. А що це за ниука — логіка?

Учитель філософії. Перший, другий і третій закони. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий — у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій — у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігзф: Barbara, Daril, Ferio, Baralipton тощо.

Пан Журдеи. Ех, та й слова ж які хитромз'дрі! Ні, ця логіка мепі пе до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?

Пан Журден. Моралі?

Учитель філософії. Так.

Пай Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?

Учитель філософії. Вона розповідас про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і...

Пап Жу р ден. Ні, це пе для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!

Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою!

Пан Журдеп. А що воно таке ота фізика?

Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, град}', вітрів та бурі.

Пан Журдеп. Тут щось забагато галасу та плутанини.

Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?

Пап Журден. Навчіть мене орфографії.

Учитель філософії. Охоче.

Пан Журден. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме бз'вас місяць, а коли не буває.

Учитель філософії. Гаразд. Щоб викопати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються па голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’ять голосних літер, або голосних звуків: а, е, і, о, у.

Пан Журден. Це все я розумію.

Учитель філософії. Я поясшо вам усі тонкощі цієї цікавої науки.

Пан Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель філософії. Гаразд.

Пан Журден. Адже ж це буде гречно? Чи не так?

Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії. Ага! Ви волісте прозою?

Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пан Журден. Чому?

Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати паші думки тільки прозою або віршами.

Пан Жз'рдеи. Тільки прозою або віршами?

Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза, — вірші, а не вірші — проза.

Пан Журден. А коли ми розмовляємо,— це що ж таке?

Учитель філософії. Проза.

Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака», — то це проза?

Учитель філософії. Так, пане.

Пап Журдеи. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаете, ну, якось делікатніше висловитися?

Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень, і віючі терпите через неї жорстокі...

Пап Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочз'. Я хочу написати їй тільки те, що я вам казав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.

Пан Журден. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.

Учитель філософії. їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують». Або ж: «Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання».

Пан Журден. А як же воно найкраще?

Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Пап Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу вас прийти завтра трохи раніше.

Учитель філософії. Не турбз'йтесь, я не запізнюсь.

Ява 8

Пан Жз'рден, кравець, учень кравця з убранням для пана Жз'рдена, лакей.

Пан Журдеи. Ага! Ось і ви! А я вже почав був на вас гніватися.

Кравець. Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Вже й так довелося засадити аж двадцятеро хлопців за ваше вбрання.

Пан Журден. Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них вліз. Ось масте: аж дві петельки луснуло.

Кравець. Вони ще розтягнуться.

Пап Журден. Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що ви їх замовили для мене, страх як муляють ноги.

Кравець. Зовсім не муляють, пане.

Пап Журден. Як то не муляють?!

Кравець. Ні, вони зовсім вам не муляють.

Пап Журден. А вам кажу, що муляють.

Кравець. Це вам тільки так здається.

Пап Журден. Того й здасться, бо я-таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!

Кравець. Гляпьте-по: не кожний придворний мас таке розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, — для цього треба бути справді високим майстром. Б’юсь об заклад, що й найкращий кравець не зуміє такого пошити.

Пап Журден. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.

Кравець. Але ж ви й слова не сказали, що хочете догори.

Пап Журден. А хіба це треба говорити?

Кравець. Аякже. Всі аристократи носять тільки так!

Пап Журден. Аристократи носять голівками донизу?

Кравець. Авжеж, пане.

Пап Журден. О! А й справді гарно.

Кравець. Коли хочете, я можу пустити їх і догори.

Пап Журден. Ні, ні.

Кравець. Ви тільки скажіть.

Пап Журден. Ні, кажу ж вам, не треба: ви добре зробили. А як ви гадаете, чи буде мені це вбрання до лиця?

Кравець. Ви ще й питаете! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справленій геній, а дрз'гий у справі камзолів — просто герой.

Пан Журден. А перука й пера пристойні?

Кравець. Все як слід.

Пан Журден (придивляючись до правцевого вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий, — він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.

Кравець. То був такий добрий крам, пане... я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.

Пап Журден. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?

Кравець. Чи не хочете поміряти ваше нове вбрання?

Пап Журден. Аякже, давайте.

Кравець. Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути вас під музику: таке вбрання одягається звичайно з церемонією. Ей! Ввійдіть-но сюди!

ДІЯ ТРЕТЯ Ява 1

Пан Журден, два лакеї.

Пап Журден. Йдіть за мною. Я хочу пройтися трохи в новому вбранні, показати себе в місті, та глядіть мені: йдіть слідом за мною, не відставайте ні на крок, — нехай усі бачать, що ви мої лакеї.

Лакей. До ваших послуг, папе.

Паи Жур д еп. Покличте до мене Ніколь: мені треба їй дещо наказати. Стійте, ось вона сама йде.

Ява 2

Пан Журден, Ніколь, два лакеї.

Пан Журден. Ніколь!

Ніколь. Прошу?

Пан Журден. Слухай-по...

Ніколь (сміючись). Хі-хі-хі-хі-хі!

Пап Журден. Ти чого смієшся?

Ніколь. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!

Ніколь. Дарз'йте, папочку, але ж ви такі кумедні, що я ніяк не втримаюся від сміху. Хі-хі-хі!

Пан Журден. Ні, ви гляпьте-по, яка зухвалість!

Ніколь. Ой, ви ж такі кумедні-прекумедні в цьому вбранні! Хі-хі!

Пап Ж .у р ден. Я ж тобі...

Ніколь (падаючи від сміху). Стривайте, пане, краще побийте мене, а тільки дайте насміятися досхочу — так мені буде легше. Хі-хі-хі-хі!

Пан Жз'р ден. Ну, чи бачив хто таку негідницю? Зз'хвало сміється простісінько мені в вічі, замість того, щоб слухати моїх наказів!

Ніколь. Що ви бажаєте, щоб я зробила, пане?

Пап Жз'рдеп. Бажаю, щоб ти, дурисвітко, поприбирала добре в кімнатах; до мене незабаром мають завітати гості.

Ніколь (підводячись). Ах! Далебі, я вже не маю більше охоти сміятися! Всі ваші гості завжди такого понаробляють, так понасмічують у кімнатах, що від самого цього слова в мене починає шуватися настрій.

Пап Журден. Може, ти бажаєш, щоб я заради тебе позамикав двері для всіх знайомих?

Ніколь. Принаймні для декого з них не вадило б їх замкпути.

Ява З

Пані Жз'рден, пан Жз^грден, Ніколь, два лакеї.

Пані Жз'рден. Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап’яв па себе, чоловіче? Чи не задз'мав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб па тебе всі пальцями тицяли?

Пап Журден. Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимз'ть на мене пальцями.

Папі Журден. Вже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.

Пан Жз'рден. Хто ж оті всі, дозвольте запитати?

Папі Журден. Всі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мені просто сором дивитися на все, що ти виробляєш. Власної господи не впізнати! Можна подумати, що в нас щодня якесь свято — тільки те й робиться, що з ранку й до смерку па скрипках тирликають та пісень горлають. Бідні сусіди, ніколи не мають спокою.

Ніколь. Пані правду кажуть. Я не зможу додержувати в господарстві порядку, якщо тут швендятиме така сила всякого люду. Понаносять сюди па підошвах болота мало не з цілого міста, а бідній Франсуазі — робота! Вона геть замучилася, натираючи щодня підлоги після ваших славнозвісних учителів, які до нас учащають.

Пан Журден. Ой Ніколь, гляди! Ну й служниця ж у нас! Проста селючка, а така гостра па язик!

Пані Журден. Ніколь мас рацію. А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, нащо тобі здався .учитель танців у твої роки?

Ніколь. А той довготелесий фехтувальник? Цілий будинок здригається, коли він іупає ногами... І не зчусшся, як він усю підлогу нам у залі повивертає.

 

Пан Журден. Цитьте ви, і покоївко, і жінко! Пані Журден. Може, ти хочеш навчитися танцювати па старість, коли тобі вже ноги відбере?

Ніколь. Може, вам заманулося когось убити? Пан Журден. Цитьте, я вам кажу! Нічого ви не тямите — пі одна, ні друга. Вам і не збагнути, які це дає переваги.

Пані Журден. Ти подумав би краще, як дочку заміж віддати: вона в пас якраз па порі.

Пан Журден. Я подумаю про це, коли нагодиться добра партія для неї, а тим часом хочу думати про те, щоб самому дечого хорошого навчитися.

Ніколь. Я чула, папі, що вони, щоб ситіша юшка варилася, ще й учителя філософії найняли.

Пап Журден. Авжеж. Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві.

Папі Журден. А чи не пішов би ти краще до школи, щоб там тебе добре відшмагали на старості літ?

Пап Жу р ден. А чому б то й ні? Я б з радістю дозволив відшмагати себе отут при всіх хоч і зараз, аби тільки знати все те, чого вчать у школі!

Папі Журден. Все це, ох, яке потрібне, щоб вести наше господарство!

Пап Журден. А щоб ти знала! Ви обидві міркуєте собі, як дві курки, і мені сором, що ви такі темні. Ось, приміром (до папі Журден), чи зпасш ти, що ти зараз кажеш?

Папі Журден. Ще б пак! Дуже добре знаю, що кажу до діла і що тобі треба почати жити іншим ладом.

Пап Журден. Не про це мова. Я тебе питаю, що то за слова, що ти їх допіру сказала?

Папі Журден. Розумні слова, а твоя поведінка дуже нерозумна.

Пап Журден. Кажу ж тобі, не про це мова. Я тебе ось про що питаю: те, про що я з тобою розмовляю, те, що я тобі зараз кажу, — що це таке?

Папі Журден. Дурниці.

Пап Журден. Ба ні. Не так... Те, що ми обоє говоримо? Вся наша з тобою розмова?..

Папі Журден. Про мене, називай як хочеш.

Пап Журден. Це — проза, неосвічена ти жінко!

Папі Журден. Проза?

Пап Журден. Еге ж, проза. Все, що проза — топе вірші, а все, щопе вірші — то проза. Чула? Одне слово — наука! О!..

Папі Журден. Що це за нісенітниця?

Ні коль. Кому це потрібне?

Пап Журден. Як же воїш мене дратують, оці дурелі!

Папі Журден. Вижени ти всіх отих панків з їхніми дурощами.

Ні коль. А особливо того, довготелесого фехтувальника: де не пройде по хаті, там і насмітить.

Пап Журден. Ти ба! їм з'читель фехтувашія не припав до серця! А ось я тобі зараз доведу, що ти нічогісіиького ие тямиш. (Наказує подати собі рапіри, і одну з них подає. Ніколь). На, тримай. Стій рівно! Коли хочеш колоти квартою, то треба зробити так, а коли хочеш колоти торсом, то треба зробити так. Це найвірніший засіб, щоб тебе ніколи пе вбили, а коли б’єшся з ким-небудь, то найважливіше знати, що тобі не загрожує небезпека. Ану лишень спробуй, кольни мене разочок!

Ніколь. Ну ось, маєте! (Кількаразів коле панаЖурдена).

Пап Журден. Помалу! Ей, ти! Ой! Обережно... Хай тобі чорт, негіднице!

Ніколь. Ви ж самі звеліли колоти.

Пап Журден. Звелів, але ти почала колоти мене терсом, замість того, щоб колоти мене квартою, і ти пе маєш навіть тсрпіпня почекати, поїси я відіб’ю удар.

Папі Журден. Та ти зовсім з глузду з’їхав, чоловіче! Чи чувано таке! І всі вигадки почалися в тебе відтоді, як ти з отими аристократами злигався.

Пан Журдеп. Якщо я вітаю в моїй господі аристократів, то це свідчить тільки про те, що я маю витончений смак. Далеко розумніше знатися з ними, ніж приятелювати з твоїми міщанами.

Пані Журден. Нічого й казати! Велику ти маєш користь від знайомства з шляхетними панами! А особливо від того красунчика графа, яким ти так захопився, що й розум втратив!

Пан Журден. Цить мені! Подумай перш, ніж маєш щось казати. А чи знаєш ти, жінко, що ти зовсім не знаєш, про кого ти говориш, коли ти говориш про нього? Це дуже висока особа, далеко значніша, ніж ти собі уявляєш, — справжній вельможа; він розмовляє з самим королем так само, як оце я з тобою. Хіба ж це не велика честь для мене, що така вельможна особа так до мене вчащає, називає мене своїм дорогим другом і вважає мене собі за рівню? Нікому й на думку не спадає, які послуги він мені робить, а при всіх він буває такий ласкавий до мене, що мені аж самому стає незручно.

Пані Журден. Еге ж, він робить тобі послуги, вій до тебе ласкавий, але за те ж і грошенята в тебе позичає.

Пан Журдеп. Ну то й що! Хіба ж те не робить мені честі, що я позичаю гроші такій вельможній людині? Та чи ж можу я не зробити такої дрібнички для людніш, що зве мене своїм дорогим другом?

Папі Журден. А той вельможний пан, що він робить для тебе?

Пан Журден. Цього я не скажу. Досить з тебе й того, що коли я позичив йому грошей, — він поверне мені свій борг увесь до останнього су, і то дуже скоро.

Пані Журден. Овва! Дожидайся!

Пай Журден. Побачиш. Він же мені сам сказав.

Папі Журден. Атож, атож, наставляй кишені.

Пай Журден. Він дав мені шляхетне слово честі.

Пані Журден. Брехня!

Пай Журден. Та невже? Ну, та й уперта ж ти, жінко! А я тобі кажу, що він додержить свого слова, я цього певний!

Пані Журден. А я певна, що ні! І всі його милі розмови тільки для того, щоб якнайкраще пошити тебе в дурні.

Пай Журден. Замовкни! Та ось і він сам.

Пані Журден. Цього ще бракувало! Напевне, знову прийшов позичати в тебе грошей. Дивитися на нього гидко!

Пан Журден. Замовкли, кажз' тобі!

Ява 4

Дорант, пан Журден, пані Ж/урден, Ніколь.

Д орант. Мій дорогий друже, пане Журдене, як ся масте?

Пан Журден. Дуже добре, ваша вельможність. Милості прошу до господи.

Дораит. А пані Журдеп як поживає?

Папі Журдеп. Пані Журдеп живе собі як може.

Дорапт. О! Пале Журдепе, яке ж па вас розкішне вбрання!

Пап Журдеп. Атож. Ось гляньте.

Д о рант. В цьому костюмі ви виглядаегге чудово. В пас при дворі не знайдеться жодного юнака, що мав би таку струнку постать, як ви.

Пан Журден. Хе-хе!

Пані Журден (набік). Знає, як підійти!

Дорант. Ану ж бо поверніться! Дуже елегантно!

Папі Журден (набік). Еге ж, однаковий дурень — що ззаду, що й спереду. Дорант. Слово честі, пане Журдепе, я страх як скучив за вами! Знаєте, з усіх моїх знайомих ні до кого не почуваю я такої пошани, як до вас: саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні.

Пан Журден. Я не вартий такої честі, вельможний пане. (До пані Журдеп). В королівській спочивальні!

Дорант. Надіньте ж капелюха.

Пап Журден. Вельможний пане, з глибокої пошани до вас...

Дорант. Боже мій, та надіньте ж! Прошу вас, без церемоній.

Пап Журден. Вельможний пане, я ваш покірний слуга.

Дорант. Тоді і я не надіну капелюха, якщо ви не надінете свого.

Пан Журден (надіваючи капелюха). Краще здатися нечемним, ніж упертим. Дорант. Ви ще не забули, звичайно, що я винен вам гроші?

Папі Журден (набік). Ще б пак! Ми пам’ятаємо це дуже добре.

Дорант. Ви були такі ласкаві, що кілька разів позичали мені гроші і, треба визнати, робили це вельми делікатно.

Пан Журден. Вельможний пане, ви жартуєте...

Дорапт. Проте я вважаю за мій найсвятіший обов’язок платити борги і вмію цінувати послуги тих, хто стає мені в пригоді.

Пап Журден. Я цього певний, вельможний пане.

Д ораит. Я хочу поквитатися з вами і прийшов зараз саме для того, щоб разом з вами звести рахунки.

Пан Журден (стиха до папі Журдеп). Ну, жінко, що скажеш? Тепер бачиш, як ти набрехала на нього?

Дорант. Я така людина, що любить сплачувати всі свої борги відразу.

Пап Жз'рдеп (стиха до папі Журдеп). Хіба ж я тобі цього не казав? Дорант. Отже, подивимося, скільки саме я вам винен.

Пап Журдеп (стиха до пані Журден). Все твої безглузді підозри!

Дорапт. Ви добре пам’ятаєте, скільки ви мені позичили грошей?

Пан Ж₍урдеи. Разом — п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів.

Дорант. Підсумок точний. П’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів, додайте до цього рахунка ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні, — і тоді буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ну що, хіба ж я не вгадала?

Пан Журден (стиха до папі Журден). Мовчи!

Дорант. Може, це завдасть вам великого клопоту — виконати мос прохання?

Пан Журден. Ба! Зовсім ні...

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Цей панок робить з тебе дійну корову.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить!

Дорант. Якщо вам це незручно, то я звернуся до когось іншого.

Пан Журден. Ні, ні, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до паиаЖурдепа). Він не заспокоїться, поки не пустить тебе з торбами.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить, кажу тобі!

Дорант. Скажіть відверто, може, мос прохання для вас обтяжливе?

Пан Журден. Анітрохи, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Це справжній пройдисвіт!

Пан Журден (стиха до пані Журден). Чи ти замовкнеш нарешті?

Дорант. Звичайно, я маю багато знайомих, які охоче позичили б мені потрібну суму, але ж ви мій найкращий друг, і я просто боявся, що ви образитесь, якщо я позичу в когось іншого.

Пап Журден. Ви мені робите завелику честь, вельможний пане. Зараз я принесу гроші.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Що? Ти йому ще хочеш дати грошей?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Що ж ти робиш? Хіба ж я можу відмовити такій високій особі, яка ще нині вранці говорила про мене в королівській спочивальні!

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ех! Ти таки справжній йолоп!

ДІЯ П’ЯТА Ява 1

Пані Журден, пан Журден.

Папі Журден. Ах, Боже мій милосердний! Ой лишенько! На кого ти схожий! Що ти на себе нап’яв? Чи не зібрався ти часом до маскараду? Та кажи ж нарешті, що це все означає? Хто тебе так вичепурив?

Пан Журден. Чи чувано коли таке зухвальство! Розмовляти так з «мама-муші»?

Пані Журден. Що ти сказав?

Пап Журден. Так, так, тепер усі повинні мене поважати. Мене щойно зроблено «мамамупгі». Чула?

Папі Журден. Ще що вигадай! «Мамамупгі»?

Пан Журден. «Мамамупгі», кажу ж тобі. Я — «мамамупгі»!

Пані Журден. А що це за звір такий?

Пап Журден. «Мамамупгі» — це по-нашому «паладин».

Пані Журден. Балазии? Ти таки й справді блазень! Чи не записався ти часом на старість до балету?!

Пап Журден. От дуреля! Я кажу — паладин, розумієш? Це такий високий сан. Мене щойно висвятили на нього з цілою церемонією.

Пані Журден. З якою ж то церемонією?

Пан Ж.урдеи.

Магомета за Жордіпа Я проситиму щоднини...

Пані Журден. Що ж воно означає?

Пап Журден. Жордіна — означає Журден.

Папі Журден. Ну, нехай Журден. Ну, то й що з того?

Пан Ж.урдеи. Щоб зробити паладина із Жордіна...

Пані Журден. Як?

Пан Ж.УРДЄИ. Дам тюрбана й шаблю нині...

Пані Журден. Що таке?

Пан Журден.

И відішлю на бригантині Захищати Палестину.

Папі Журден. Що ти верзеш?

Пап Журден. Бийте, бийте — не жалійте!

Пані Журден. Що це за мова така чудернацька?

Пап Журден.

Не стидитись, не кричати,

Коли хочеш паном стати!

Папі Журден. Та що ти мелеш?

Пан Журден (співаючи й пританцьовуючи). Га-ла-ба, ба-ла-шу, ба-ла-ба, ба-ла-да! (Падає додолу).

Пані Журден. Ой Боже ж мій милосердний! Чоловік мій з глузду з’їхав! Пан Журден (підводиться й виходить). Цить, нахабо! Мусиш з повагою ставитися до пана «мамамуші»!..

Папі Журден (сама). Де він розум свій втратив? Побіжу ж я за ним... Крий Боже, ще на вулицю вискочить! (Побачивши Доріиеиу йДораита). Ой лишенько! Вас іще тут бракувало! З усіх боків біда!

Ява 2

Дорант, Дорімена.

Дорант. Так, пані, на вас чекає тут дуже цікава розвага. Ручуся вам, що другого такого навіженого, як оцей наш дивак, у цілому світі не знайдеш! Крім того, маркізо, треба допомогти Клеонтові здобути кохану дівчину й підтримати його вигадку щодо цього маскарад}'. Він дуже милий хлопець і заслуговує на те, щоб йому допомогти.

Дорімена. Я маю про нього добру думку і вважаю, що він цілком вартий свого щастя.

Дорант. Крім того, пані, па пас чекає тут балет, що його, власне, для нас же і влаштовують, — нам не слід його пропускати. Побачимо, як виправдає себе моя ідея.

Дорімена. Я помітила, що тут готується щось дуже пишне. Але ж, Доранте, я більше не можу цього терпіти. Так, таї?. Я хочу покласти край вашому марнотратству і, щоб ви більше не витрачалися на мене, вирішила якнайшвидше одружитися з вами. Це єдине, що нам залишається. Після шлюбу — кінець усяким безумствам.

Дорант. Ах, маркізо! Невже ви й справді подаруєте мені нарешті таке щастя?

Дорімена. Це тільки для того, щоб урятувати вас від краху, а то бачу я — не за горами вже той час, коли у вас не лишиться ані шеляга в кишені.

Дорант. Я без міри вам вдячний, маркізо, за ваше піклування про моє добро! Воно належить тільки вам, таї? само, як і моє серце; і те, і друге — до ваших послуг.

Дорімена. Я скористаюся з обох. Та ось і наш панок. Чудова постать!

Ява З

Пан Журден, Дорімена, Дорант.

Дорант. Шановний пане, ми з маркізою прийшли висловити вам наш}' поваг}' і привітати вас із новим саном. Ми хочемо потішитися разом з вами з нагоди шлюбу вашої дочки з сином турецького султана.

Пан Журден (вклоняючись по-турецькому). Вельможний пане, зичу вам силу гадюки й мудрість лева.

Дорімепа. Я маю приємність, добродію, одна з перших привітати вас із тим високим саном, що його ви досягли собі па славу.

Пап Журден. Шановна пані, зичу вам, щоб ваш трояндовий кущ цвів протягом цілого року. Я вам безмежно вдячний за те, що ви завітали мене вшанувати, і невимовно радий, що бачу вас знову в своїй господі та що можу покірно просити вас пробачити зухвалий вибрик моєї жінки.

Дор імен а. То пусте! Я охоче прощаю їй її гпів. Ваше серце, мабуть, дуже дороге для неї, і немає нічого дивного в тому, що, володіючи таким скарбом, вона завжди в тривозі.

Пап Журден. Серце моє належить тільки вам, маркізо.

Д о рант. Ви бачите, маркізо, що пан Журдеп не з таких людей, яких засліплює щастя: високий сан не заважає йому пам’ятати своїх друзів.

Д орім єна. Це ознака вельми шляхетної душі.

Д ораит. А де ж його турецька високість? Ми хотіли б, як ваші друзі, засвідчити пашу пошану і йому.

Пан Журден. Ось він іде. Я вже послав по дочку, щоб вона віддала йому свою руку.

Ява 4

Пан Журден, Дорімена, Дорант, Клеонт, переодягнений турком.

Д орант (до Клеопта). Ваша високість, ми, як друзі вашого шановного тестя, завітали сюди, щоб засвідчити вам нашу глибоку пошану та пайпогарпішу відданість.

Пан Журден. Де ж отой перекладач, щоб відрекомендувати вас принцові й перекласти йому все, що ви масте сказати? Ось ви почуєте, як він вам відповідатиме: він чудово розмовляє по-турецькомз'. Агов! Та де ж це він до дідька подівся? (До Клеонта). Струф, стріф, строф, страф. Цей вельможний пан — гранде сеньйоре, гранде сеньйоре, гранде сеньйоре, а ця шляхетна пані — гранда дама, грапда дама... (Бачачи, що принц його не розумів). Ага! (До Клеопта, показуючи па Доранта). Вельможний пале, він — французький «мамамуші», а ця дама — французька «мамамушка». Ясніше висловитись я не можу... Нарешті! Ось і перекладач.

Ява 6

Люсіль, Клеонт, пан Журден, Дорімена, Дорант, Ков’ель.

Пап Журден. Іди сюди, донечко моя, підійди-по ближче і подай руку цьому панові, який робить тобі честь, обираючи тебе собі за дружину.

Люсіль. Що з вами, тату? Що ви зробили з собою? Чи не комедію ви граєте?

Пан Журден. Ні, ні, яка там комедія! Це дуже серйозна справа і дуже почесна для тебе — кращого й не придумаєш! (Показуючи па Клеонта). Ось твій майбутній чоловік — я даю його тобі.

Люсіль. Мені, тату?

Пай Журден. Атож, тобі. Мерщій подай йому руку і дякуй иебові за своє щастя.

Люсіль. Я зовсім не хочу виходити заміж.

Пап Журдеп. А я, твій батько, цього хочу.

Люсіль. А я не хочу!

Пап Журден. Що це за вигадки? Ну! Кажу тобі ще раз, зараз же подай йому руку!

Люсіль. Ні, тату, я вже вам казала, що нізащо в світі не вийду ні за кого, крім Клеоита, і я радніше зважуся на щось лихе, ніж... (Пізнаючи Клеонта). Звичайно, ви — мій батько, і я повинна вам у всьому коритися...

Пан Журдеп. Ах, який же я радий, що ти так скоро зрозуміла свій обов’язок! Як приємно мати таку слухняну дочку.

Ява 7

Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Д орімена, Ков’єль.

Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?

Пай Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою в вічі лізеш, ніяк тебе на добрий розум не наставиш!

Пані Журден. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав, і до чого тут це зборище?

Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана.

Пані Журден. За сина турецького султана?!

Пан Журден. Атож. (Показуючи наКов ’еля). Негайно ж вислови йому свою пошану через цього перекладача.

Пані Журден. Навіщо мені той перекладач! Я й сама скажу йому просто в вічі, що дочки моєї він не бачитиме ніколи.

Пан Журден. Чи ти замовкнеш нарешті, кажу тобі ще раз!

Д орант. Як, пані Журден! Та невже ви відмовляєтеся від такої честі? Невже ж ви не хочете, щоб його турецька високість був вашим зятем?

Папі Журден. Боже мій, пане, не суньте ви свого носа до чужих справ!

Д орімена. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?

Пані Журден. Я б і вас попросила, шановна пані, не турбуватися тим, що вас зовсім не обходить!

Д орант. Ми дбаємо насамперед про вас. Нам дуже близькі ваші інтереси — ми ж бо ваші друзі.

Пані Журден. Чудово обійдуся я й без вашої дружби.

Д орант. Таж ваша дочка сама дала згоду виконати бажання свого батька.

Папі Журден. Моя дочка згодна одружитися з турком?

Дорант. Звичайно.

Пані Журден. Вона може забути Клеонта?

Д орант. Чого часом не зробиш, щоб перетворитися на вельможну даму!

Папі Жу р ден. Я задушу її власними руками, якщо вона встругне таку штуку!

Пап Журден. Безглузде базікання! Сказано тобі раз — весілля буде, та й по всьому!

Папі Журден. А я тобі кажу, що не буде нічого!

Пап Журден. Ах, скільки зайвого галасу!

Люсіль. Мамо...

Папі Журден. Геть від мене, гидке дівчисько!

Пап Жз'рдеп (до пані Журден). Що?! Ти її ласш за те, що вона послухалася батька?

Папі Журден. Атож. Вона так само і моя дочка, як і твоя.

Ков’сль (до папі Журден). Папі...

Папі Журден. А ви що масте мені сказати, ви?

Ков’сль. Одне слово.

Папі Журден. Дуже мені потрібне ваше слово!

Ков’сль (до пана Журдена). Папе, якщо дружина ваша захоче вислухати мене сам па сам, то я обіцяю вам, що вона дасть свою згоду на все, що схочете.

Папі Журден. Нічого знати не хочу!

Ков’сль. Та ви тільки вислухайте мене!

Папі Журден. Ні.

Пап Журден (до пані Журден). Вислухай його!

Пані Журден. Ні, я не хочу його слухати!

Пан Журден. Він тобі скаже...

Папі Журден. Не хочу я, щоб він до мене балакав!

Пай Журден. Сто чортів! Ну, та й уперта ж! Чи тобі що станеться, як ти його вислухаєш?

Ков’сль. Ви тільки вислухайте мене, а тоді робіть, як самі знаєте.

Пан Журден. Нз', що там таке?

Ков’сль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Жз'рдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеонт — оцей сип тзфецького султана.

Папі Журден (стиха до Ков’вля). Ага-а-а!

Ков’сль (стиха до пані Журден). А я, Ков’сль, перекладач при ньому.

Папі Журден (стиха до Ков’єля). Ага! Ну, коли так — я здаюсь.

Ков’сль (стиха до пані Журден). Тільки і взнаки не давайте.

Папі Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.

Пай Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). От бачиш, а ти ще не хотіла його вислзгхати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить — сип тзфецького султана.

Папі Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати по нотаря.

Д орант. Чудова ідея! А щоб ви, папі Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт з маркізою. Папі Журден. І па це залюбки даю мою згоду.

Пап Журден (стиха до Дорапта). Це ви для того, щоб відвести їй очі?

Д орант (стиха до папа Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою. Пап Жз'рдеп (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос). Пошліть по нотаря!

Д орант. А поки віл прийде і складе шлюбні контракти, давайте подивимося паш балет і потішимо пилі його турецьку високість.

Пап Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.

Папі Журден. А Ніколь?

Пап Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче! Ков ’сл ь. Дуже вам дякую, пале! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Комедія закінчується балетом.

Переклала з французької Ірина Стеиіенко

1.    На яке століття припадає розквіт класицизму у Франції? З якими суспільними явищами він пов’язаний?

2.    Що характерно для ідейного змісту трагедії класицизму? Який ідейно-художній зміст закладений у дотриманні закону «трьох єдностей»?

3.    Простежте за розвитком сюжету в комедії «Міщанин-шляхтич». Придумайте заголовки до кожної дії п’єси.

4.    Дайте визначення конфлікту у драматичному творі. Сформулюйте та розкрийте основний конфлікт у комедії «Міщанин-шляхтич».

5.    Ким прагне бути Журден і яким він виглядає у цьому прагненні? Чого навчають його учителі і чому ці уроки викликають сміх?

6.    Простежте, як у третій яві третьої дії розкривається образ Журдена. Поясніть, як «вчена» мова головного героя допомагає розкрити його характер.

7.    Розкажіть про сатиричні засоби викриття новітніх «шляхтичів», до яких вдається Мольєр у комедії «Міщанин-шляхтич».

8.    Які сцени особливо яскраво характеризують Журдена?

9.    Як зображені граф Дорант і графиня Дорімена?

10. Яку роль відіграє образ пані Журден в комедії?

11.    Кому з персонажів симпатизує автор?

12. Сформулюйте основні думки автора, виражені у комедії.

13. Уявіть себе театральним режисером і придумайте мізансцену до дії другої.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Щавурський