Народна Освіта » Світова література » Класицизм - Жан-Батист Мольєр читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Класицизм - Жан-Батист Мольєр читати онлайн

КЛАСИЦИЗМ

Сюжет високий ви обрали чи жартливий — Уму коритися, повинні завжди співи, Бо римі з розумом не слід ворогувать. Вона — невільниця і мусить послух мить.

Н. Буало

1.    Що ви знаєте з історії про абсолютизм?

2.    Які завдання ставилися перед французькою абсолютною монархією?

3.    Який вплив мав французький абсолютизм на розвиток культури і літератури?

4.    Візьміть участь у підготовці проектів:

■ живопис класицизму і рококо (на прикладі репродукції картин Ж.-Л. Давида,

О. Фрагонара, А. Ватто, Ф. Гойя);

•    музичне мистецтво XVII — XVIII ст. (з використанням аудіозаписів органної музики І. Баха, музичних творів В. Моцарта).

•    архітектура класицизму (з демонстрацією світлин, наприклад, Червоного кор-~)пусу Київського університету, сакральних споруд України: костелу Св. Олександра в Києві, Миколаївської церкви в с. Диканька Полтавської обл., Спа-со-Преображенського кафедрального собору в м. Дніпропетровську та ін.).

Класицизм виник в Італії в XVI столітті, поступово поширився у всій Європі, але найвищого розквіту досяг в XVII столітті у Франції. Термін класицизм утворений від латинського слова classicus — зразковий. Кла-сицисти ставили завдання наслідувати зразкам античного (класичного)

мистецтва, дотримувалися норм, викладених у працях давньогрецьких і римських авторів (Аристотеля і Горація).

Розвиток класицизму пов’язаний зі зміцненням французької абсолютної монархії, яка сприяла підйому всіх сфер життя, зокрема культури і літератури. Абсолютизм вносив організованість і впорядкованість в суспільну і культурну діяльність, зміцнював єдність національної держави з єдиними, обов’язковими для всіх законами. Життя в державі суворо нормувалося, тобто підпорядковувалася системі правил.

Кардинал Рішельє стежив за виконанням законів у державі, а за дотриманням правил в літературі він доручив стежити створеній ним Французькій академії. У 1674 р. французький поет, критик і теоретик класицизму Школа Буало узагальнив правила класицизму в поетичній формі, назвавши свій твір «Поетичним мистецтвом». Що ж послугувало підґрунтям класицизму?

Класицисти вірили в могутність розуму, в його здатність змінити на краще не тільки людину, а й суспільство. Завдання літератури і мистецтва вони вбачали у благодатному впливі на людський розум. Класицисти вважали, що твір мистецтва, літератури — плід не таланту, не натхнення, і не художньої фантазії, а наполегливого слідування велінням розуму: Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам Принадність і красу утворює пісням — ось чого вимагав Буало від письменників.

Вчення про розум визначало особливості творів класицистів, в яких обов’язок завжди був вище, ніж людські почуття, державні інтереси — вище за особисті бажання. Конфлікт класицистичної драми — боротьба між розумом, обов’язком перед державою і почуттями, особистими інтересами, пристрастями. Як би не вирішувався цей конфлікт — перемогою розуму і обов’язку чи перемогою пристрастей, — тільки герой, який ставить свій обов'язок перед державою вище приватного життя, є ідеалом у класицистів. Звідси поділ героїв на позитивних і негативних.

Друга вимога класицизму — дотримання зразка. Класицисти вважали, що лише в мистецтві античності створений справжній, досконалий ідеал, що він незмінний, і завдання письменника — наслідування зразкам, яке цінувалося вище оригінальної творчості. Трагедії Есхіла, Софокла, Ев-ріпіда, комедії римських поетів Теренція і Плавта — ось на кого рівнялися французькі класицисти. Але запозичуючи античні сюжети і образи, класицисти наповнювали свої твори гострими проблемами часу, а в образах героїв з античними іменами легко вгадувалися люди XVII — ХУЛІ століть.

Головними особливостями художнього твору, що свідчать про «гарний смак» його автора, було визнано гармонію і відповідність частин, стрункість композиції, простоту сюжету, ясність і чіткість мови.

Таким чином, основою класицизму с три складники: розум, зразок і художній смак.

Дотримуючись цих особливостей, класицисти створювали характер героя як носія якоїсь однієї риси чи пристрасті. «У Мольєра скнара скупий — і тільки...», — писав про цю особливість французького класицизму О. Пушкін. Інші герої представляють звичаї, в яких діє характер — головний герой.

Згідно названих особливостей класицизму, жанри розподілялися на «високі» і «низькі», «головні» і «неголовні».

До «високих» жанрів відносились трагедії, епічні поеми, оди, гімни. У них зображувалася життя держави, королівського двору, битви, перемоги, релігійна і міфологічна історія, громадянські звитяги. Герої — монархи, придворні, античні персонажі, подвижники віри. Мова урочиста, прикрашена пишними епітетами і порівняннями («високий штиль»). Такими були трагедії Корнеля і Расіиа91.

«Низькі» жанри — комедії, сатири, байки. У них показано життя приватних осіб, народний побут. Герої — звичайні люди, що говорять просторіччям («низький штиль»). До низьких жанрів зверталися комедіограф Мольєр, байкар Лафонтен і поет Буало, які прославили Францію і французьку літературу.

Особливе місце в літературі класицизму відведено правилам «трьох єдностей»: дії, місця і часу. Прагнучи до правдоподібності, тобто до «наслідування природі», письменники широко використовували «єдність місця»: дія мала відбуватися в одному і тому ж місці (наприклад, в палаці). Глядачі, перебуваючи в театрі, жили тим, що відбувалося на сцені. «Єдність часу» означала, що дія мала вкладатися в одну добу. Домагаючись простоти і ясності змісту, письменники будували п’єсу на одній сюжетній лінії. Глядачі мали повірити, що вони спостерігають не за грою, а живуть одним життям з акторами.

Таким чином розвивається й оформлюється літературний напрям, що отримав назву класицизм.

З Франції класицизм поширився в інші європейські країни. Розвиваючись, він набував характерних рис тієї чи іншої національної літератури.

1.    Яке значення терміну «класицизм»?

2.    Чому класицисти підтримували абсолютизм у Франції? Згадайте факти з історії Франції XVII століття і доповніть свою відповідь.

3.    Коротко охарактеризуйте кожен з трьох складників класицизму.

4.    Назвіть основні правила класицизму. У чому полягав їх сенс?

5.    У чому особливість героїв творів класицизму?

6.    Якого героя класицисти вважали ідеальним?

Для самостійної роботи

Відомо, що життя в абсолютистській Франції будувалася за принципом піраміди, на вершині якої перебував король. Як цей принцип відбився в розробленні жанрів в літературі Франції XVII століття?

Для майбутніх філологів

) Людовик XIV стверджував: «Держава — це я». Які взаємини складалися у людей мистецтва з верховною владою? Покажіть це на прикладі Мольєра, підготувавши виступ перед класом. Використайте як додаткову літературу роман М. Булгакова «Життя пана де Мольєра».

ЖАН-БАТИСТ МОЛЬЄР

 

(іб22 — 167¾)

Сильного удару порокам можна завдати, виставивши їх на загальне осміяння. Осуд легко переноситься, а глузування — не так.

Ніхто не хоче бути смішним.

Мольєр

Ім’я Мольєра по праву можна поставити поруч з видатними письменниками світу. За життя він отримав загальноєвропейське визнання, а після смерті здобув світову популярність.

Він був великим драматургом і актором, всією душею і всім життям належав театру. Потрібен був репертуар — він писав для театру п’єси, ставив їх як режисер. Для того, щоб театр мав успіх, потрібно було згуртувати акторів в єдину трупу, де любов до мистецтва поєднувалася б із суворою дисципліною, — і Мольєр очолив театр, став його директором. Вій створив жанр «високої комедії», відкривши нову сторінку в історії світового театру. «Основою високої комедії є не один лише сміх, а й розвиток характерів ... нерідко (вона) наближається до трагедії», — писав О. Пушкін, який вважав Мольєра «велетнем».

Жал-Батист Поклен народився в Парижі 22 січня 1622 року. Його батько — королівський шпалерник, торговець тканинами — був досить заможною людиною. Вій влаштував сина в кращий заклад Франції того часу — Клермонський коледж. П’ять років Жан-Батист вивчав науки. Він опанував давньогрецькою і латиною, читав античну' класику, а улюблену поему «Про природу речей» Лукреція переклав рідною французькою. Особливе значення для юнака мало спілкування з П’єром Гассенді — оригінальним французьким філософом і математиком, шанувальником Коперника. Він прищепив Жаиу здоровий глузд, «ненависть до схоластики, повагу до досвіду, презирство до фальші і манірності» (М. Булгаков). У коледжі, окрім глибоких системних знань, Жан-Батист знайшов друзів на все життя. Це були ІД алель, Бернье — майбутній знаменитий мандрівник, благородний Сіраио де Бержерак — письменник. Усі вони були вільнодумцями, як називали тоді допитливих, мислячих людей. У найважчі хвилини життя вони підтримували Мольєра. Навчаючись в коледжі, юнак любив разом з друзями бувати на Новому мосту , де виступали бродячі комедіанти, свої, французькі, й італійці, ґрунтовно ознайомився з репертуаром Болота і Бургундського Готелю, бачив усі п’єси Корнеля.

На одній з вистав він познайомився з прекрасною трагічної актрисою Мадленою Бежар і її родиною — пристрасними шанувальниками театру.

Саме вони стануть акторами створеного пізніше (1643 р.) Жаном-Батистом Поклепом Блискучого театру, який нікому з них не принесе ні слави, ні благополуччя. Проіснувавши два роки, театр прогорів. Поклен зник, «перетворившись» в Мольера. Актор змінив ім’я, щоб не ганьбити батька: професія актора в XVII ст. вважалася гріховною. На довгих тринадцять років Мольер зі своїми акторами поїде з Парижа, щоб повернутися знаменитим. Мандруючи країною, актори заробляли на життя виставами. Репертуар був бідний, і Мольер взявся за перо. Виявилося, що він талановитий поет, справжній комедіограф: веселі, дотепні п’єси припали до душі публіці. Успіх був неймовірний, слава про театр Мольера ширилась по всій Франції.

І от Мольер в Парижі. У 1858 році вій, заручившись підтримкою «єдиного брата короля» Філіпа Орлеанського, ставить нову трагедію Корнеля «Нікомед», яка, як і всі попередні трагедійні постановки Мольера, провалилася. Публіка, король і «єдиний брат» були глибоко розчаровані. Звернувшись до короля, Мольер запропонував подивитися комедію. Король прийняв пропозицію. Успіх був беззаперечний. Зал тремтів від реготу. «Закоханий лікар» Мольера приніс трупі визнання двору і дозвіл залишитися в Парижі. У розпорядження трупи було надано приміщення театру Пті-Бурбон.

 

Настав період творчості і театральних успіхів, які не давали спокою бургундцям: на голову Мольера посипалися нападки і глузування, їх викликала одна з нових п’єс Мольера — «Кумедні манірниці», яка висміювала прихильниць прєціозиої літератури, їхню химерну, ві-тіювату, малозрозумілу мову. Удар преціозниць прийшовся якраз на дні небувалого успіху і повного торжества Мо-льєра-актора, який зіграв головну роль в своїй комедії «Сганарель, або Уявний рогоносець». Розлючені дами зруйнувачи приміщення, декорації і весь реквізит мольерівського театру.

Король наказав дати Мольеру інше приміщення — палац Пале-Рояль, що потребував ремонту. Актори взялися за підробіток: трупу запрошували до своїх маєтків вельможі, серед них — кардинал Мазаріні, який від імені короля подарував театру три тисячі ліврів, — цієї суми вистачило на ремонт.

У січні 1661 р. трупа Мольера переїхала в Пале-Рояль — своє нове приміщення. Мольер грає в театрі і пише нові п’єси, пише, як сказали б зараз, сценарії свят, і ставить їх в палацах короля і його міністрів.

Одна за одною з’являються його кращі п’єси: «Школа чоловіків», «Школа дружин», нарешті, «Тартюф». Поставлений у Версалі, він викликав обурення королеви-матері і налаштував проти Мольєра католицьке духовенство — справжніх лицемірів-тартюфів92. Король заборонив постановку цієї їдкої сатиричної комедії. Цілих п’ять років Мольєр боровся за повернення її на сцену.

Боротьба з ворогами забрала у Мольєра чимало сил. Підтримували друзі, які часто відвідували його — незадовго до «Тартюфа» він одружився і став знімати житло в передмісті Парижа. Сюди приїжджали знаменитий байкар Лафонтен, сатирик Буало та ін. Якось Людовик XIV запитав Н. Буало, кого вій вважає найкращим письменником століття. «Володарю, це — Мольєр», — відповів Буало.

5 лютого 1669 року, через п’ять років після заборони, грізна комедія «Тартюф» постала перед паризькою публікою ...

Пригрітий господарем будинку Оргоном, Тартюф, видаючи себе за праведника, поступово все прибирає до рук. Він — лицемір, проноза, який видає себе за святенника, прикриваючись посиланнями па святе письмо. Доглядаючи за дружиною Оргона, він має намір одружитися на його дочці. Тартюф домігся вигнання сина господаря з дому, прибирає до рук усе майно Оргона і пише на нього донос у поліцію... Розв’язка зовсім несподівана: Тартюф приводить поліцейського, щоб вигнати всю родину з дому, а Оргона посадити до в’язниці. Але, на щастя, поліцейський від імені короля заарештовує і веде до в’язниці самого Тартюфа: як шахрая, його давно розшукували. Мольєр прикував до ганебного стовпа лицемірство — і те, яке використовує релігійні догми, і те, яке твердить про гріховність людини.

Слідом за цією видатною сатиричною комедією Мольєр створює не менш талановиті — «Дон Жуан», «Мізантроп», «Міщанип-шляхтич». У кожної з цих комедій своя доля, важка і блискуча, і сьогодні вони звучать і сприймаються не як музейні експонати, а як сучасні твори. Вони актуальні, бо спрямовані проти лицемірства, насильства, несправедливості.

Остання комедія і остання роль — «Уявний хворий». Жодна комедія Мольєра, крім «Тартюфа», не мала такого шаленого успіху. Смертельно хворий Мольєр грав уявного хворого, сміючись над його тваринним страхом перед смертю, над невіглаством лікарів, над їхнім користолюбством, над лицемірством дружини, яка живе з ним заради його грошей. Хворий, стомлений, відчуваючи наближення смерті, Мольєр грав у той вечір, 17 лютого 1673 року здорову людину, яка страждає, бо боїться померти ...

Його ховали па четвертий день: він не зрікся свого ремесла, а церква не дала здійснити обряд. Знадобилося втручання короля, щоб тіло Мольєра дозволили поховати на цвинтарі Святого Йосипа серед самогубців і нехрещених дітей.

Минуло понад сто років, коли вдячні нащадки прийшли, щоб з почестями перенести останки славного сина Франції в Пантеон93. Але ніхто не міг вказати з точністю місце його поховання.

Театр Французької Комедії, що по праву називається Будинком Мольера, й досі здригається від сміху публіки над його п’єсами.

1.    Які факти юності Мольєра (Поклена) вплинули на усвідомлення ним свого покликання?

2.    Що дало майбутньому актору і драматургу навчання в Клермонському коледжі?

3.    Зазнавши невдачі з організацією Блискучого театру, Мольєр з трупою акторів виїхав до провінції. Чим пояснити таке рішення акторів Блискучого театру? Що дало важке життя мандрівних акторів Мольєру і всій його трупі?

4.    Відомо, що Мольєр жодного разу не мав успіху в ролі трагічного героя.

• Його закидали яблуками, висміювали, а він знову і знову звертався до

трагедії.

Чим можна пояснити таку поведінку геніального комічного актора? 5^ Який період творчого життя Мольєра-драматурга найбільш плідний? Чому саме в цей період він створив найбільш досконалі комедії?

6.    Англійський письменник і драматург Сомерсет Моем вважав, що в коме-і дії «сміху слід домагатися заради сміху». Мольєр, який вийшов за межі

своєї країни і рубежі свого століття, по-іншому уявляв собі роль комедії.

У чому ж він бачив завдання комедії? Чому деякі його комедії називаються «школою» («Школа чоловіків», «Школа дружин»)?

Для самостійної роботи

7.    Однією з вершин творчості Мольєра є комедія «Тартюф», що викриває лицемірство і святенництво. Підготуйте виразне читання за ролями уривка з цієї комедії, який вам найбільше сподобався.

8.    Після першої постановки комедію «Тартюф» була заборонено, незважаючи на те, що Людовіку XIV вона сподобалася. Поміркуйте, яку роль у долі Мольєра зіграла ця комедія?

Творча історія комедії « МІЩ АНИН-ПІЛЯХТИЧ »

18 липня 1668 року в Версалі було представлено невеличку п’єсу в прозі «Жорж Даиден». У ній показано засмучення заможного буржуа, котрий одружився з панною шляхетного роду. Головний герой «Міща-нин-шляхтич» пан Журдеи — найближчий побратим Жоржа Дандена. Проблема, поставлена Мольєром в комедії, була дуже актуальною для його часу. Багаті аристократи з часом розорялися і втрачати свої економічні позиції, зберігаючи всі привілеї і політичну' владу. Буржуа, що на-

копичили багатство, намагалися зайняти гідне місце в суспільстві, прагнучи породичатися з аристократами і купуючи їхні титули.

Цікаво, що трохи пізніше в Україні таке ж прагнення охопило козацьку старшину. Як і французькі буржуа, козацька верхівка і багаті селяни мріяли стати шляхтою — привілейованою частиною суспільства. Тема ця порушувалася в українській літературі кінця XIX — початку XX століття, коли буржуазні відносини у нас розвивалися найбільш інтенсивно («За двома зайцями» М. Старицького, «Мартин Боруля» І. Карпен-ка-Карого та ін.).

Була безпосередня причина появи комедії Мольера «Міщанин-шлях-тич». Восени 1669 року до Парижу прибуло турецьке посольство. Зверхня поведінка посла не сподобалося королю: турецький посол заявив, що на коні його повелителя дорогоцінних каменів більше, ніж на королі Франції. Людовик XIV вислав посла з країни і замовив Мольеру комедію, в якій би висміювалися турецькі церемонії.

Мольер любив створювати яскраві правдиві характери, був добре обізнаний зі звичаями тих соціальних станів, які зображував в комедіях. Але Людовик XIV вимагав від нього музичних і танцювальних інтермедій. Як можна було поєднати пристрасть драматурга до викриття пороків і тягу короля до балету? Тільки Мольер міг виконати таке завдання: він написав чудову комедію-балет «Міщанин-шляхтич», яку було розіграно перед королем 14 листопада 1670 року.

Мольер вже важко хворів, але веселість його комедій з роками не згасала, а ставала все яскравішою і багатшою. Вона то кипіла натхненням, вибухала сміхом соковитих фарсів — улюблених публікою майданних сценок, — дивуючи розумною іронією або гірким сарказмом, то раптом ставала м’якою і мудрою, вражаючи глибиною думки і ненав’язливим повчанням.

Подивившись «Міщанина-шляхтича», король не сказав авторові ні слова. За справу взялися придворні, організувавши проти Мольера справжнє цькування.

Через п’ять днів вистава йшла вдруге. Усі ці дні Мольер не виходив з дому, намагаючись зрозуміти, в чому причина невдачі. Увесь двір одностайно відкидав нову комедію. Після другої вистави Людовик XIV висловив, нарешті, свою думку: «Я нічого не сказав вам про вашу п’єсу після першої вистави, мені здавалося, що я зачарований тільки її постановкою. Справді, Мольер, з усього створеного вами ніщо мене так не розважило, і сама ваша п’єса чудова».

23 листопада відбулася прем’єра вистави в Парижі. Непідкупні парижани відразу оцінили «Міщанина-шляхтича». їх щире захоплення змусило Мольера забути про муки тих п’яти днів, коли краяли душу злі язики придворних.

«МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ»

Комедія на п'ять дій

ДІЙОВІ ОСОБИ КОМЕДІЇ

Пан Журдеп — міщанин.

Пані Журдеп — його дружина.

Люсіль — дочка Журденів.

Клеонт — закоханий у Люсіль.

Дорімена — маркіза.

Дорант — граф, закоханий у Дорімену.

Ніколь — покоївка в Журденів.

Ков'ель — слуга Клеонта.

Учитель музики.

Учень учителя музики.

Учитель танців.

Учитель фехтування.

Учитель філософіі.

Кравець.

Його учитель.

Два лакеї.

ДІЙОВІ ОСОБИ БАЛЕТУ

В першій дії

Співачка. Двоє співаків. Танцюристи.

В другій дії

Учні кравцеві, що танцюють.

В третій дії Кухарі, що танцюють.

В четвертій дії Троє співаків.

Турецька церемонія.

Муфтій, що співає.

Дервіші, що співають.

Турки — помічники муфтія, що співають.

Турки — помічники муфтія, що танцюють.

В п'ятій дії Балет націй.

ДІЯ відбувається в Парижі, в господі пана Журдена.

ДІЯ ПЕРША

Увертюру виконує велика кількість інструментів; посередині сцени учень учителя музики, сидячи за столом, компонує мотив до серенади, яку замовив пан Журден.

Ява 1

Учитель музики, учитель танців, співачка, двоє співаків, двоє скрипалів, чотири танцюристи.

Учитель музики (до співаків). Заходьте до цієї зали і відпочиньте тут, поки він прийде.

Учитель танців (до танцюристів). І ви теж заходьте сюди, па цей бік. Учитель музики (своєму учневі). Готово?

Учень. Так.

Учитель музики. Подивимось... О, та й справді добре!

Учитель танців. Щось новеньке?

Учитель музики. Так. Це музика для серенади. Я загадав йому написати її для нашого панка, поки він прокинеться.

Учитель танців. Дозвольте глянути?

Учитель музики. Ви її почуєте разом із діалогом, коли з’явиться пан Журдси. Зараз він вийде.

Учитель танців. Тепер у нас з вами діла з головою.

Учитель музики. Ото, ще б пак! Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — вдавати з себе галантного кавалера — просто скарб для нас! І вам з вашими танцями, і мені з моєю музикою не завадило б, щоб усі були на нього схожі.

Учитель танців. Ну, не цілком. Мені б хотілося, щоб він краще розумівся на тих речах, які ми для нього компонуємо.

Учитель музики. Він справді нічогісінько не тямить, зате добре платить, а це тепер найголовніше для нашого мистецтва.

Учитель танців. Щодо мене, то признаюся вам, — мене вабить трохи ще й слава. Оплески мене хвилюють; на мою думку, для артиста справжня мука — тішити дурнів, марнувати час і сили на те, щоб зворушити якогось йолопа. Що не кажіть, а все—таки дуже приємно працювати для людей, які здатні відчути всі тонкі нюанси мистецтва, вміють оцінити красу нашої праці й щирою похвалою дають нам кілька дійсно чудових хвилин. Найкраща нагорода за все, що ви створили, — це бачити, що вас зрозуміли, і чути оплески, якими вас вшановують! На мою думку, ніщо не може зрівнятися з такою нагородою за працю, а похвала досвідчених людей — найвища насолода.

Учитель музики. Що й казати! Я теж такої думки; немає нічого приємнішого за оплески, але й найщиріші оплески не нагодують шлунка! Самих оплесків для життя ще надто мало, людина потребує чогось соліднішого! Найкраща похвала для мене та, яка переходить із рук просто до кишені. Звичайно, панок наш — людина зовсім темна, плеще про все, не тямлячи нічого, і аплодує кожній нісенітниці, та за його гроші можна пробачити йому всяку дурість. Розуміння мистецтва в нього у гаманці, а похвала його — червінці, і цей міщанин — неук, як бачите, платить нам далеко краще, ніж той високородний вельможа, який нас сюди привів.

Учитель танців. Я де в чому погоджуюся з вами... Та все ж мені здається, що для вас гроші надто вже багато важать.; Грошолюбство — така паскудна річ, що кожній чесній людині слід не показувати нахилу до неї.

Учитель музики. А проте ви ж не відмовляєтеся від тих грошей, що їх наш панок вам дає?

Учитель танців. Звичайно, не відмовляюсь, але запевняю вас, я дбаю не тільки про гроші. Я хотів би, щоб він при своїх достатках хоч трохи виховав свій смак.

Учитель музики. Я теж цього бажаю; ми ж обидва саме на це з усіх сил і працюємо. Чи так, чи інак, а він прославить наш хист серед вельможного товариства; вій нам платитиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього.

ДІЯ ДРУГА Ява 6

Учитель філософїі, пан Журден, лакей.

Учитель філософії (доправляючи комір). Вернімося до нашої лекції.

Пан Журден. Ах, пане, мені дуже прикро, що вони вас побили!

Учитель філософії. Пусте! Філософ до всього повинен ставитися спокійно, сприймати речі просто. Я складу на них сатиру в стилі Ювенала. Ого, вона їм добре дошкулить! Та годі про це. Чого, власне, ви хочете вчитися?

Пан Журден. Всього, чого зможу: я ж страх як хочу зробитися вченим! Така лють мене бере, тільки — но згадаю, що батько з матір’ю не вчили мене різних наук у дитинстві.

Учитель філософії. Ваші міркування дуже розумні; пат, sine doctrina, vita est quasi mortis imago. Вам це зрозуміло, бо ви, звичайно, знаєте латину?

Пан Журден. Атож, а ви, проте, поясніть мені так, ніби я її зовсім не знаю. А що ж воно означає?

Учитель філософії. Це означає: «Без науки життя майже подібне до смерті».

Пан Журден. Тай мудра ж ота латина!

Учитель філософії. Ви маєте якісь основи, якісь початкові наукові знання?

Пай Журден. Ну, звичайно! Я вмію читати й писати.

Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?

Пан Журден. А що це за штука — логіка?

Учитель філософії. Вона вчить пас трьох процесів мислення.

Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?

Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий — у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій — у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Fario, Baralipton тощо.

Пан Журден. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?

Пан Журден. Моралі?

Учитель філософії. Так.

Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?

Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і...

Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!

Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою!

Пай Журден. А що воно таке ота фізика?

Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вогнів, комет, зірниць, грому/, блискавки, дощу, снігу, граду', вітрів та бурі.

Пан Журдеп. Тут щось забагато галасу та плутанини.

Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?

Пап Журдеп. Навчіть мене орфографії.

Учитель філософії. Охоче.

Пап Журдеп. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.

Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по — перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’ять голосних літер, або голосових звуків: а, є, і, о, у.

Пан Журдеп. Це все я розумію.

Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рота: а.

Пап Журдеп. А, а. Так.

Учитель філософії. Звук є треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, є.

Пап Журдеп. А, є, а, є. Так, так. Та й цікаво ж!

Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, є, і.

Пан Ж у р д є н. А, є, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!

Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.

Пап Журдеп. О, о. Авжеж, так, правда! А, є, і, о, і, о. Просто — чудо! А, о, і, о.

Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.

Пап Журдеп. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся!

Учитель філософії. Щоб вимовити звук у, ми майже стискаємо зуби, витягаємо губи вперед і стуляємо їх трохи, але не дуже міцно: у.

Пап Журдеп. У, у. Ай справді так. У.

Учитель філософії. Обидві ваші губи витягаються вперед так, ніби ви робите гримасу. Ось чому, коли вам схочеться посміятися з кого, скривити йому міну,— вам досить тільки вимовити: у.

Пап Журдеп. У, у. Правда, правда! Ах! 1 чого ж то не вчився я раніше, щоб усе це знати!

Учитель філософії. Завтра ми розглянемо інші літери — приголосні.

Пап Журдеп. І вони такі ж цікаві, як і оці?

Учитель філософії. Безперечно. Ось, наприклад, щоб вимовити приголосну д, треба тільки кінчиком язика доторкнутися верхніх зубів: да.

Пап Журден. Да, да. Так. Ах! Дивна річ! Дивна річ!

Учитель філософії. А коли схочете вимовити ф, притисніть верхніми зубами нижню губу: фа.

Пап Журдеп. Фа, фа. Таки правда! Ах, матінко ж моя й батечку! Не добрим словом вас згадую!

Учитель філософії. А щоб вимовити р, треба підперти кінчиком язика піднебіння, проте силою дихання язик щоразу повертається на попереднє місце, що спричиняється до невеличкого тремтіння: р, ра.

Пап Журден. Р, р, ра, р, р, р, р, р, ра. А таки правда. Ах, який же ви молодець! А я? Скільки часу я прогайнував! Р, р, р, ра.

Учитель філософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.

Пап Журдеп. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель філософії. Гаразд.

Пап Журден. Адже ж це буде ґречно? Чи не так?

Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пап Журден. Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?

Пан Журдеп. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пап Журден. Чому?

Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.

Пап Журдеп. Тільки прозою або віршами?

Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза, — вірші, а що не вірші — проза.

Пап Журден. А коли ми розмовляємо, — це що ж таке?

Учитель філософії. Проза.

Пап Журдеп. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака», — то це проза?

Учитель філософії. Так, пане.

Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?

Учитель філософії. Напишіть, що полум’я и очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі...

Пап Журдеп. Ні, ні, пі, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.

Пан Журден. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по — модному, так, щоб вийшло делі-

катпо, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.

Учитель філософії. їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують». Або ж: «Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від кохання».

Пан Журден. А як же воно найкраще?

Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Пай Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу вас прийти завтра трохи раніше.

Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь.

Ява 8

Пан Журден, кравець, учень кравця з убранням для пана Журдена, лакей.

Пай Журден. Ага! Ось і ви! А я вже почав був на вас гніватися.

Кравець. Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Вже й так довелося засадити аж двадцятеро хлопців за ваше вбрання.

Пан Журден. Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них вліз. Ось маєте: аж дві петельки луснуло.

Кравець. Вони ще розтягнуться.

Пан Журден. Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що ви їх замовили для мене, страх як муляють мені ноги.

Кравець. Зовсім не муляють, пане.

Пан Журден. Як то не муляють?!

Кравець. Ні, вони зовсім вам не муляють.

Пан Журден. А я вам кажу, що муляють.

Кравець. Це вам тільки так здається.

Пан Журден. Того й здається, бо я таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!

Кравець. Гляньте-но: не кожний придворний має таке розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, — для цього треба бути справді високим майстром. Б’юсь об заклад, що й найкращий кравець не зуміє такого пошити.

Пан Журден. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.

Кравець. Але ж ви й слова не сказали, що хочете догори.

Пан Журден. А хіба про це треба говорити?

Кравець. Аякже. Всі аристократи носять тільки так!

Пан Журден. Аристократи носять голівками донизу?

Кравець. Авжеж, пане.

Пан Журден. О! Ай справді гарно.

Кравець. Коли хочете, то я можу пустити їх і догори.

Пан Журден. Ні, ні.

Кравець. Ви тільки скажіть.

Пап Журден. Ні, кажу ж вам, не треба: ви добре зробили. А як ви гадаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?

Кравець. Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.

Пап Журден. А перука й пера пристойні?

Кравець. Все як слід.

Пап Журден (придивляючись до правцевого вбрання). Еге — ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий, — він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.

Кравець. То був такий добрий крам, пане... Я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.

Пап Журден. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?

Кравець. Чи не хочете поміряти ваше нове вбрання?

Пап Журден. Аякже, давайте.

Кравець. Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути вас під музику: таке вбрання одягається звичайно з церемонією. Би! Ввійдіть — но сюди!

Ява 9

Пан Журден, кравець, учень кравця, учні кравця, що танцюють, лакей.

Кравець (до учнів). Одягніть це вбрання на пана Журдеиа так, як ви одягаєте вельможних осіб.

ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Чотири хлопці, танцюючи, наближаються де пана Журдена. Двоє знімають з нього штани для вправ, а двое інших — камзол; після цього, рухаючись весь час у такт, вони одягають на нього нове вбрання. Пан Журден походжає між них, а вони роздивляються, чи добре той костюм на нього припасований.

Учень кравця. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за ваше здоров’я.

Пап Журден. Як ти на мене сказав?

Учень кравця. Шляхетний пан.

Пап Журден. «Шляхетний пан!» Ось воно що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися — но по — міщанському, то на тебе зроду не скажуть «шляхетний пан». (Даючи гроші). Маєш, оце тобі за «шляхетного пана».

Учень кравця. Дуже вам вдячні, ваша ясновельможність.

Пап Журден. «Ясновельможність!»Ото! «Ясновельможність!» Постривай, друже мій... «Ясновельможність» теж дечого варта; це ж неабияка дрібничка — «ясновельможність»! Маєш! Ось що дає тобі його ясновельможність.

Учень кравця. Ваша ясновельможність, ми всі вип’ємо за здоров’я вашої світлості.

Пап Журден. «Вашої світлості»! Ого — го! Стривай, не йди ще. До мене — «ваша світлість»! (Стиха, набік). От, їй — право, якщо дійде до

«високості», — увесь гаманець йому віддам. (Уголос). Тримай, ось тобі за мою «світлість»!

Учень кравця. Глибока вам дяка, ваша ясновельможність, за вашу ласку.

Пан Журден (набік). Добре зробив, що спинився, а то я б йому всього гаманця віддав.

ДІЯ ТРЕТЯ Ява З

Пані Журден, пан Журден, Ніколь, два лакеї.

Пані Журден. Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап’яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?

Пан Журден. Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимуть на мене пальцями.

Пані Журден. Вже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.

Пан Журден. Хто ж оті всі, дозвольте запитати?

Пані Журден. Всі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мені просто сором дивитися на все, що ти виробляєш. Власної господи не впізнати! Можна подумати, що в нас щодня якесь свято — тільки те й робиться, що з ранку й до смерку на скрипках терликають та пісень горлають. Бідні сусіди, ніколи не мають спокою.

 

Ніколь. Пані правду кажуть. Я не зможу додержувати в господарстві порядку, якщо тут швендятиме така сила всякого люду. Понаносять сюди на підошвах болота мало не з цілого міста, а бідній Фрапсуазі — робота! Вона геть змучилася, натираючи щодня підлоги після ваших славнозвісних учителів, які до нас учащають.

Пап Журден. Ой Ніколь, гляди! Ну й служниця ж у нас! Проста селючка, а така гостра на язик!

Папі Журден. Ніколь має рацію.

А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, нащо тобі здався вчитель танців у твої роки?

Ніколь. А отой довготелесий фехтувальник? Цілий будинок здригається, коли він гупає ногами... І незчуєшся, як він усю підлогу нам у залі повивертає.

Пан Журден. Цитьте ви, і покоївко, і жінко!

Пані Журден. Може, ти хочеш вивчитися танцювати на старість, коли тобі вже ноги відбере?

Ніколь. Може, вам заманулося когось убити?

Пап Журден. Цитьте, я вам кажу! Нічого ви не тямите — ні одна, ні друга. Вам і не збагнути, які це дає переваги.

Пані Журдеп. Ти подумав би краще, як дочку заміж віддати: вона в нас якраз на порі.

Пап Журдеп. Я подумаю про це, коли нагодиться добра партія для неї, а тим часом хочу думати про те, щоб самому дечого хорошого навчитися.

Ніколь. Я чула, пані, що вони, щоб ситиіша юшка варилася, ще й учителя філософії собі найняли.

Пан Журдеп. Авжеж. Я хочу' розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві.

Пані Журден. А чи не пішов би ти краще до школи, щоб тебе там добре відшмагали на старості літ?

Пап Журден. А чому б то й ні? Я б з радістю дозволив відшмагати себе отут при всіх хоч і зараз, аби тільки знати все те, чого вчать у школі!

Ніколь. Так, так. Оце б вам добре кісточки розім’яло.

Пап Журден. Атож.

Папі Журден. Все це, ох, яке потрібне, щоб вести наше господарство!

Пан Журден. А щоб ти знала! Ви обидві міркуєте собі, як дві курки, і мені сором, що ви такі темні. Ось, приміром (до пані Журден), чи знаєш ти, що ти зараз кажеш?

Папі Журден. Ще б пак! Дуже добре знаю, що кажу до діла і що тобі треба почати жити іншим ладом.

Пап Журден. Не про це мова. Я тебе питаю, що то за слова, що ти їх допіру сказала.

Пані Журден. Розумні слова, а твоя поведінка дуже нерозумна.

Пап Журден. Кажу ж тобі, не про це мова. Я тебе ось про що питаю: те, про що я з тобою розмовляю, те, що я тобі зараз кажу, — що це таке?

Пані Журден. Дурниці.

Пап Журден. Ба ні. Не так... Те, що ми обоє говоримо? Вся наша з тобою розмова?..

Папі Журден. Ну?

Пан Журден. Як це зветься? Журден. Про мене, називай як хочеш. Журден. Це — проза, неосвічеиа ти жінко!

Папі Журден. Проза?

Пан Журден. Еге ж, проза. Все, що проза — то не вірші, а все, що не вірші — то проза. Чула? Одне слово — наука! О!.. (До Ніколь). А ти, чи ти тямиш, як треба стулити губи, щоб вимовити у?

Ніколь. Що таке?

Пан Журден. Атож. Що ти робиш, коли кажеш у? А спробуй лишень сказати — у. Що ти робиш?

Ніколь. Що?

Пан Журден.

Ніколь. Ну, у.

Пап Журден.

Ніколь. Кажу у.

Пап Журден. Гаразд, але коли ти кажеш у, то що ж ти робиш?

Ніколь. Я роблю те, що ви мені наказуєте.

Пап Журден. Ох! Ну й рахуба, коли маєш справу з дурноверхими! Ти витягаєш губи вперед і наближаєш верхню щелепу до нижньої. У — ось, бачиш? Я роблю гримасу — у.

Ніколь. Та й ловко ж!

Пані Журден. Чудасія, та й годі!

Пан Журден. Ви б ще й не таке сказали, коли б побачили о або да, да і фа, фа.

Пані Журден. Що це за нісенітниця?

Ніколь. Кому це потрібне?

Пан Журден. Як же вони мене дратують, оці дурелі!

Пані Журден. Вижени ти всіх отих панків з їхніми дурощами.

Ніколь. А особливо того, довготелесого фехтувальника: де не пройде по хаті, там і насмітить.

Пан Журден. Ти ба! їм учитель фехтування не припав до серця! А ось я тобі зараз доведу, що ти нічогісінько не тямиш. (Наказує подати собі рапіри, і одну з них дає Школь). На, тримай. Стій рівно! Коли хочеш колоти квартою, то треба зробити так, а коли хочеш колоти терсом, то треба зробити так. Це найвірніший засіб, щоб тебе ніколи не вбили, а коли б’єшся з ким-небудь, то найважливіше знати, що тобі не загрожує небезпека. Ану лишень спробуй, кольни мене разочок!

Ніколь. Ну ось, маєте! (Кілька разів коле пана Журдена).

Пап Журден. Помалу! Ей, ти! Ой! Обережно!.. Хай тобі чорт, негіднице!

Ніколь. Ви ж самі звеліли колоти.

 

Пап Журден. Звелів, але ти почала колоти мене терсом, замість того щоб колоти мене квартою, і ти не маєш навіть терпіння почекати, поки я відіб’ю удар.

Папі Журден. Та ти зовсім з глузду з’їхав, чоловіче! Чи чувано таке! І всі вигадки почалися в тебе відтоді, як ти з отими аристократами злигався.

Пап Журден. Якщо я вітаю в моїй господі аристократів, то це свідчить тільки про те, що я маю витончений смак. Далеко розумніше знатися з ними, ніж приятелювати з твоїми міщанами.

Пані Журден. Нічого й казати! Велику ти маєш користь від знайомства з шляхетними панами! А особливо від того красунчика графа, яким ти так захопився, що й розум втратив!

Пап Журден. Цить мені! Подумай перш, ніж маєш щось сказати. А чи знаєш ти, жінко, що ти зовсім не знаєш, про кого ти говориш, коли ти говориш про нього? Це дуже висока особа, далеко значніша, ніж ти

собі уявляєш, — справжній вельможа; він розмовляє з самим королем так само, як оце я з тобою. Хіба ж це не велика честь для мене, що така вельможна особа так до мене вчащає, називає мене своїм дорогим другом і вважає мене собі за рівню? Нікому й на думку не спадає, які послуга він мені робить, а при всіх він буває такий ласкавий до мене, що мені аж самому стає незручно.

Папі Журден. Еге .ж, він робить тобі послуги, він до тебе ласкавий, але за те ж і грошенята в тебе позичає.

Пан Журден. Ну той що! Хіба ж те не робить мені честі, що я позичаю гроші такій вельможній людині? Та чи ж можу я не зробити такої дрібнички для людини, що зве мене своїм дорогим другом?

Пані Журден. А той вельможний пан, що він робить для тебе?

Пан Журден. Ого — го! Всі здивувалися б, якби довідались.

Пані Журден. А саме?

Пан Журден. Годі! Цього вже я не скажу. Досить з тебе й того, що коли я й позичив йому грошей, — він поверне мені свій борг увесь до останнього су, і то дуже скоро.

Пані Журден. Овва! Дожидайся!

Пан Журден. Побачиш. Він же мені сам сказав.

Пані Журден. Атож, атож, наставляй кишені.

Пан Журден. Він дав мені шляхетне слово честі.

Пані Журден. Брехня!

Пан Журден. Та невже? Ну, та й уперта ж ти, жінко! А я тобі кажу, що він додержить свого слова, я цього певний!

Пані Журден. А я певна, що ні! і всі його милі розмови тільки для того, щоб якнайкраще пошити тебе в дурні.

Пан Журден. Замовкни! Та ось і він сам.

Пані Журден. Цього ще бракувало! Напевне, знову прийшов позичити в тебе грошей. Дивитися на нього гидко!

Пан Журден. Замовкни, кажу тобі!

Ява 4

Дорант, пан Журден, пані Журден, Ніколь.

Дораит. Мій дорогий друже, пане Журдене, як ся маєте?

Пан Журден. Дуже добре, ваша вельможність. Милості прошу' до господи.

Дораит. А пані Журден як поживає?

Пані Журден. Пані Журден живе собі як може.

Дорант. О! Пане Журдене, яке ж на вас розкішне вбрання!

Пан Журден. Атож. Ось гляньте.

Дорант. В цьому костюмі ви виглядаєте чудово. В нас при дворі не знайдеться жодного юнака, що мав би таку струнку постать, як ви.

Пан Журден. Хе-хе!

Пані Журден (набік). Знає, як підійти!

Дораит. Ану ж бо, поверніться! Дуже елегантно!

Пані Журден (набік). Еге ж, однаковий дурень — що ззаду, що й спереду.

Дорапт. Слово честі, пале Журдене, я страх як скучив за вами! Знаете, з — усіх моїх знайомих пі до кого не почуваю я такої пошани, як до вас: саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні.

Пап Журдеп. Я не вартий такої честі, вельможний пане. (До пані Журден). В королівській спочивальні!

Дорапт. Надіньте ж капелюха.

Пан Журден. Вельможний пане, з глибокої пошани до вас...

Дорапт. Боже мій, та надіньте ж! Прошу вас, без церемоній.

Пан Журден. Вельможний пане...

Дорапт. Надіньте капелюха, кажу ж вам, пане Журдене, — адже ж ви мій друг.

Пап Журден. Вельможний пане, я ваш покірний слуга.

Дорапт. Тоді і я не надіну капелюха, якщо ви не надінете свого.

Пап Журден (надіваючи капелюха). Краще здатися нечемним, ніж упертим.

Дорапт. Ви ще не забули, звичайно, що я винен вам гроші?

Пані Журден (набік). Ще б пак! Ми пам’ятаємо це дуже добре.

Дорапт. Ви були такі ласкаві, що кілька разів позичали мені гроші і, треба визнати, робили це вельми делікатно.

Пан Журден. Вельможний пане, ви жартуєте...

Дорапт. Проте я вважаю за мій найсвятіший обов’язок платити борги і вмію цінувати послуги тих, хто стає мені в пригоді.

Пап Журден. Я цього певний, вельможний пане.

Дорапт. Я хочу поквитатися з вами і прийшов зараз саме для того, щоб разом з вами звести рахунки.

Пап Журден (стиха до пані Журден). Ну, жінко, що скажеш? Тепер бачиш, як ти набрехала на нього?

Дорапт. Я така людина, що любить сплачувати всі свої борги відразу.

Пап Журден (стиха до пані Журден). Хіба ж я тобі цього не казав?

Дорапт. Отже, подивимося, скільки саме я вам винен.

Пан Журдеп (стиха до пані Журден). Все твої безглузді підозри!

Дорапт. Ви добре пам’ятаєте, скільки ви мені позичили грошей?

Пап Журден. Здається, пам’ятаю. Я записав собі для пам’яті. Ось рахунок. Першого разу видано вам дві сотні луїдорів.

Дорапт. Так.

Пан Журден. Другого разу — сто двадцять.

Дорапт. Так, так.

Пап Журден. Потім — ще сто сорок.

Дорапт. Ви маєте рацію.

Пап Журдеп. Все те разом становить чотири сотні шістдесят луїдорів, або п’ять тисяч шістдесят ліврів.

Дорапт. Рахунок точний. П’ять тисяч шістдесят ліврів.

Пай Журдеп. Тисячу вісімсот тридцять два ліври заплатив я за ваші плюмажі.

Дорапт. Саме так.

Пап Журдеп. Дві тисячі сімсот вісімдесят ліврів — вашому кравцеві.

Дорапт. Дійсно.

Пап Журдеи. Чотири тисячі триста сімдесят дев’ять ліврів дванадцять су і вісім деньє — вашому крамареві.

Дорапт. Чудово. Дванадцять су і вісім деньє. Рахунок точний.

Пап Журден. І тисячу сімсот сорок вісім ліврів сім су чотири деньє — вашому сідляреві.

Дорапт. Все правда. Скільки ж виходить разом? Пан Журден. Разом — п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів.

Дорапт. Підсумок точний. П’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів. Додайте до цього рахунка ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні, — і тоді буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром. Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ну що, хіба ж я не вгадала?

Пап Журден (стиха до пані Журден). Мовчи! Дорант. Може, це завдасть вам великого клопоту — виконати моє прохання?

Пап Журден. Ба! Зовсім ні... Пані Журдеи (стиха до пана Журдена). Цей панок робить з тебе дійну корову.

Пап Журден (стиха до пані Журден). Цить! Дорант. Якщо вам це незручно, то я звернуся до когось іншого.

Пан Журден. Ні, ні, вельможний пане. Пані Журден (стиха до пана Журдена). Він не заспокоїться, поки не пустить тебе з торбами.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить, кажу тобі!

Дорапт. Скажіть відверто, може, моє прохання для вас обтяжливе?

Пап Журден. Анітрохи, вельможний пане. Пані Журден (стиха до пана Журдена). Це справжній пройдисвіт!

Пап Журден (стиха до пані Журден). Чи ти замовкнеш нарешті?

Дорапт. Звичайно, я маю багато знайомих, які охоче позичили б мені потрібну суму, але ж ви мій найкращий друг, і я просто боявся, що ви образитесь, якщо я позичу в когось іншого.

Пап Журден. Ви мені робите завелику честь, вельможний пане. Зараз я принесу гроші.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Що? Ти Йому ще хочеш дати грошей?

Пап Журден (стиха до пані Журден). Що ж поробиш? Хіба ж я можу відмовити такій високій особі, яка ще нині вранці говорила про мене в королівській спочивальні!

Папі Журдеи (стиха до пана Журдена). Ех! Ти таки справжній йолоп!

Ява 12

Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’сль, Ніколь.

Клеонт. Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам особисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину в світі, коли б міг заслужити такої ласки.

Пан Журден. Перше, ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?

Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто

Т** Л    І* не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму' місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я — не шляхетного роду.

Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя — не для вас.

Клеопт. Чому?

Пан Журден. Ви не шляхетний — ви не матимете моєї дочки.

Пані Журден. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовіка Святого походимо, чи що?

Пан Журден. Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!

Пані Журден. Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда — прадіда?

Пан Журден. Ото хтось тебе за язика тягне!

Пані Журден. Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?

Пан Журден. Ото кляті баби! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько і був крамарем, — тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу', щоб мій зять був високого роду.

Пані Журден. Твоїй дочці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду' хлопець багато кращий від будь — якого шляхтяичика — жебрака та потвори.

Ніколь. Що правда, то правда! Бачили ми в нашому селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й у' цілому світі другого такого не стрінеш!

Пан Журден (до Школь). Цить, грубіянко! Вічно втру'чаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало, тільки почестей мені бракую, тож і хочу я зробити з неї маркізу.

Пані Журден. Маркізу?

Пан Журден. Еге ж, маркізу.

Пані Журден. Ой лишечко! Крий нас, боже!

Пан Журден. Це вже вирішена справа.

Пані Журден. Ну7, то я тобі скажу, що цього ніколи не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хочу' я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої онуки соромилися називати мене бабунею. Та коли б вона приїхала до мене в гостину' в екіпажі, вельможною дамою, та не вклонилася б, бу'ва, комусь із наших сусідів, то її вся ву'лиця засміяла б! «Гляньте — бо, — загомоніли б усі, — як оця пані маркіза носа задерла! А це ж Журденова дочка, яка ще недавнечко, малою дитиною, вважала за велике щастя погратися з нами у «вельможну даму». Колись не була вона така пихата, адже ж обидва діди її торгували су'кном коло

брами Святого Інокентія. Надбали своїм діткам добра, грошеняток та й розплачуються тепер, мабуть, недешево на тім світі за те, що придбали! Чесній — бо людині зроду так не розбагатіти». Не хочу я поговору! Одне слово, я хочу такого зятя, щоб вій мені дякував за мою дочку, щоб я могла йому по — простому сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай — но лишень до столу та пообідай з нами».

Пан Журден. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить бачачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Ява 5

Пан Журден, Ков'сль переодягнений.

Ков’єль. Шановний добродію, не знаю, чи маю я честь бути вам знайомим?

Пан Журден. Ні, добродію.

Ков’єль (показуючи рукою на фут від підлоги). А я вас пам’ятаю, як ви були ще отакенький.

Пан Журден. Мене?

Ков’єль. Атож. Ви були наймиліша дитина в світі, і всі дами брали вас на руки, щоб поцілувати.

Пан Журден. Щоб поцілувати?

Ков’єль. Атож. Я був великим другом вашого покійного батька.

Пан Журден. Мого покійного батька?

Ков’єль. Атож. То був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Як ви сказали?

Ков’єль. Я кажу, що він був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Мій батько? Ков’єль. Атож.

Пан Журден. Ви його добре знали? Ков’єль. Ще б пак!

Пан Журден. І ви його такого й знали? То був шляхтич?

Ков’єль. Звичайно.

Пан Журден. Он як можна вірити людям!

Ков’єль. А що?

Пан Журден. Знайшлися такі йолопи, які запевняють мене, що вій був крамарем!

Ков’єль. Ваш батько — був крамарем! То все лихі язики плетуть! Та вій зроду не крамарював. Просто як людина надзвичайно привітна й послужлива, — до речі, він добре розумівся на різному крамі, — батько ваш охоче вибирав той крам по різних місцях, наказував приносити до себе додому, а потім уже роздавав його своїм приятелям за гроші.

Пан Журден. Яв захопленні, що познайомився з вами: ви їм посвідчите, що мій батько був шляхтичем.

Ков’єль. Я ладен це підтвердити перед цілим світом.

Пай Журден. Щиро вам дякую! А в яких справах довелося вам завітати до наших країв?

Ков’єль. З того часу, як я товаришував з вашим покійним батьком, — а він, як я вже сказав вам, був справжнім шляхтичем, — я встиг об’їздити цілий світ.

Пап Журден. Цілий світ?

Ков’є ль. Атож.

Пап Журден. А це, мабуть, дуже далеко звідси?

Ков’є ль. Та вже звісно... Всього чотири дні, як я повернувся з довгої мандрівки; мене завжди цікавило все, що стосується вас, а тому я й зараз заїхав сюди, щоб повідомити вам дуже приємну для вас новину.

Пап Журден. Яку ж то?

Ков’єль. Чи знаєте ви, що син турецького султана завітав до нашого міста? Пан Журден. Я? Ні.

Ков’єль. Та невже? З ним разом і пишний почет; всі збігаються на нього подивитися; його вітають і вшановують у нас як дуже високу особу.

Пап Журден. А я цього й не знав. Ков’єль. Найважливіше для вас — те, що він закохався у вашу дочку.

Пан Журден. Син турецького султана?

Ков’єль. Атож. І хоче її сватати.

Пап Журден. її сватати? Син турецького султана?

Ков’єль. Син турецького султана хоче стати вашим зятем. Сьогодні заходжу я до нього, розмовляю з ним про те, про се, звичайно, турецькою мовою — я знаю її досконало, — коли це він мені й каже: «Акчіам крок солер онш алла мустаф гіделум аманахем варахші уссере кар — булат?» — тобто: «Чи не бачив ти молодої вродливої дівчини, дочки пана Журдеиа, паризького шляхтича?»

Пап Журден. Син турецького султана так і сказав про мене?

Ков’єль. Еге. І коли я відповів йому, що знаю вас дуже добре і бачив вашу дочку, то вій мені на це: «Ах, марабаба сахем!» — тобто: «Ах, як я закохався в неї»?

 

Пап Журден. «Марабаба сахем» означає: «Ах, як я закохався в неї!»

Ков’єль. Атож.

Пап Журден. Дуже вам дякую за те, що сказали. Я сам ізроду не додумався б, що «Марабаба сахем» означає: «Ах, як я закохався в неї! Яка хороша ця турецька мова!

Ков’єль. Така прехороша, що важко уявити. А чи ви знаєте, що означає «Какара-камушен»?

Пап Журден. «Какаракамушен»? Ні.

Ков’єль. Це означає: «Моя душко»!

Пап Журден. «Какаракамушен» означає «моя душко»?

Ков’єль. Атож.

Пап Журден. Чудасія! «Какаракамушен» — «моя душко»! Хто б же міг таке подумати?! От так штука!

Ков’єль. Дозвольте ж мені довести справу до кінця. Отож він прибув сюди просити

у вас руки вашої донечки, а щоб його майбутній тесть був гідний такого вельможного зятя, він — з ласки своєї — надає вам звання «мамаму-ші», — це в них такий високий сан у їхній країні.

Пан Журден. «Мамамуші»?

Ков’єль. Атож, «мамамуші», тобто по — нашому — паладин. Паладини — це стародавні... ну... одне слово, паладин. Це иайпочесніший сан у цілому світі, — таким чином, ви зрівняєтеся з иайвидатнішими вельможами на землі.

Пан Журден. Син турецького султана робить мені велику честь. Прошу вас, проведіть мене, будьте ласкаві, до нього, щоб я міг подякувати йому особисто.

Ков’єль. Навіщо? Він сам завітає до вас.

Пан Журден. Він сам завітає до мене?

Ков’єль. Авжеж, і привезе з собою все, що потрібне для церемонії вашого висвячення.

Пан Журден. Ач, який він прудкий!

Ков’єль. Його кохання не має сил чекати.

Пан Журден. Одне мене бентежить... Дочка моя страх яка вперта: закохалася по самісінькі вуха в такого собі Клеонта та ще й присягається, що вийде заміж тільки за нього.

Ков’єль. Вона передумає, тільки-но гляне на сина турецького султана. До того ж уявіть собі, який дивний випадок! Син турецького султана напрочуд схожий на того Клеонта. Я його бачив, мені його показали... Кохання, яке вона відчуває до одного, дуже легко може перескочити на іншого...

Переклад Ірини Стешепко

ю Ваші перші враження, роздуми, оцінки

1.    Чим знаменна перша поява пана Журдена в п’єсі? Від чого він відчуває справжню насолоду? Дайте відповідь словами з тексту (дія 1, ява 2).

2.    Над чим і над ким ми сміємося, читаючи діалог вчителів музики і танців з паном Журденом? Укажіть на прояви в цьому діалозі гумору та іронії.

ю Заглибимосьу текст комедії

Дія І, яви 1

1.    Чому читач вже після першої сцени п’єси «Міщанин-шляхтич» відчуває, що це комедія?

2.    Гумористичний чи сатиричний зміст має репліка вчителя музики (від слів «Звичайно, панок наш — людина зовсім темна, плеще про все, не тямлячи нічого...» до кінця фрази)? Прокоментуйте метафори, що містяться в цій репліці?

Дія II, ява 6

1.    Згадаймо, що громадянськими ідеалами епохи класицизму були розум, обов’язок перед батьківщиною, освіченість. Головний герой комедії Мольера пан Журден справді прагне бути освіченим чи для нього важливіше здаватися таким?

2.    У чому комізм сцени навчання Журдена правильної вимови голосних?

3.    Як характеризує діалог про записку маркіза Журдена і його вчителя? Чи перевершує вчитель філософії в цій сцені свого дорослого учня?

Ява 8 і 9

1.    Класицисти створювали образ-характер, якому приписували рису, властиву великій кількості людей, типову для багатьох. Журден — це характер. Носієм якої основної риси він є? Чому його вчинки викликають сміх?

2.    За часів Мольєра при королівському дворі були дуже популярними театральні вистави, які супроводжувалися музикою, танцями, піснями. Яку роль, на вашу думку, відіграє балет в аналізованих сценах комедії?

3.    Яке справжнє ставлення до Журдена людей, яким він платить чималі гроші за їхні послуги?

4.    Чому буржуа Журден так щедро винагороджує кравця за явні лестощі?

Дія III, ява З

1.    Марнославство Журдена, який прагне стати шляхтичем, розкривається у взаєминах з різними персонажами, що представляють звичаї. Як підтверджується це в суперечках Журдена з дружиною і зі служницею Ніколь? Як виявляється справжня сутність Журдена в його мові?

2.    Що викликає захоплення Журдена в житті аристократів? Яких життєвих цінностей він прагне?

Ява 4

1.    Як Мольєр викриває представника придворної знаті графа Доранта? Проаналізуйте цю сцену.

2.    З якою метою, на вашу думку, в цій сцені діє пані Журден?

Ява 12

1. Як відомо, в класицистичній п’єсі діють позитивні і негативні персонажі. Клеонт, наречений дочки Журдена, належить до позитивних персонажів. Уважно перечитайте монолог Клеонта. Порівняйте життєву позицію Журдена і Клеонта. У чому Клеонт протиставляється Журдену?

Дія 4, ява 5

Прагнення Журдена бути схожим на шляхтича, призводить його до повної втрати здорового глузду. Поспостерігайте, як він стає заручником свого марнославства, як розігрує Журдена його власний слуга — Ков’єль. Чому Журден так легко погоджується на авантюрну пропозицію — стати «мамамуши»?

До всієї комедії

1.    Конфлікт комедії «Міщанин-шляхтич» побудований на «божевільній» боротьбі Журдена з розумним порядком речей. Що змусило Журдена змінити звичний спосіб життя?

2.    Над чим сміється Мольєр:

•    над запізнілим потягом Журдена до наук?

•    над захопленням хибними кумирами, що доходить до низькопоклонства, коли людина втрачає свою людську гідність?

/ У яких сценах комедії це виявляється найбільш яскраво?

3^ Особливістю класицистичної комедії є і те, що автор в уста одного з героїв вкладає своє ставлення до зображуваного, передає через нього власні думки. Такі герої називаються резонерами. Чи є в комедії Мольєра резонер? Хто він? Які думки доносить до глядача і читача?

4. Однією з важливих проблем творчості Мольєра є викриття аристократичної культури. Як висміюється ця культура в «Міщанині-шляхтичі»? З якими образами вона пов’язана?

б Як ви вважаєте, чому після першої постановки «Міщанина-шляхтича» придворна знать не прийняла нову комедію?

6.    Мольєр є творцем комедії-балету. З якими обставинами пов’язана поява цього жанру в його творчості?

7.    Яке враження залишилося у вас після знайомства з комедією «Міща-нин-шляхтич»? Чи застаріла вона? Якщо ні, то чим вона хвилює нашого сучасника?

І Для самостійної роботи

8.    Прочитайте вірш, написаний сучасником і другом Мольєра Н. Буаю.

Н. Буало

Пока дощатый гроб и горсть земли печальной Не скрыли навсегда поэта прах опальный.

Его комедии, что все сегодня чтут,

С презреньем отвергал тупой и чванный шут.

Надев роскошные придворные одежды,

На представленье шли тупицы и невежды,

И пьеса новая, где каждый стих блистал.

Была обречена их кликой на провал.

Иного зрелища хотелось бы вельможе.

Графиня в ужасе бежала вон из ложи,

Маркиз, узнав ханже суровый приговор,

Готов был автора отправить на костёр.

И не жалел виконт проклятий самых чёрных За то, что осмеять поэт посмел придворных.

Перевод В. Нестеровой 94

сту, дотримання трьох єдностей — усі ці принципи Мольєр блискуче втілив у своїй творчості.

Як і інші комедії Мольера, «Міщанин-шляхтич» вирізняється чіткою композицією, динамічним розвитком дії. Веселий сміх поєднується в комедії з сатирою, спрямованою на викриття вад не тільки однієї людини, а й суспільства в цілому — і заможних буржуа, й аристократів, які розорилися і зазирають в їхні гаманці.

Сцени посвячення Журдеиа в «мамамуши» (слово придумав Мольєр) — це кульмінація комедії (ІУ-Удії).

У IV-V діях починається справжня блискуча гра — буфонада1, де все взаємозумовлене, логічне, яскраве. Тут переплелися дві сюжетні лінії. Перша — лінія молодих закоханих (Клеоита і дочки Журдеиа, Люсіль), що прагнуть з’єднати свої долі.

Друга сюжетна лінія є розвитком традиції французького фарсу95 96, сюжетом якого була сварка між дурним чоловіком і розумною дружиною. У комедії Мольєра — це зображення господаря родини, який втратив здоровий глузд і сам змушує сім’ю йти на обман і дурити його.

Обидві сюжетні лінії нерозривно пов’язані (єдність дії) образами комедії. Комедія характеру (Журдена) постає на тлі комедії звичаїв (звичаї, звички, традиції суспільства). Відобразити звичаї можуть тільки разом узяті персонажі: Дорант і Дорімена; Люсіль, Клеонт і пані Журден, слуги; вчителі музики, танців, фехтування, філософи тощо. Такий закон класицистичної комедії моралі, що надає їй своєрідності.

Глядачі і читачі легко відзначають і таку особливість класицизму в мо-льєрівській комедії, як поділ героїв на позитивних і негативних. Клеонт, слуги Ніколь і Ков’єль, пані Журден, Люсіль демонструють позитивні риси (розсудливість, щирість тощо). Дорант, Дорімена, вчителі, кравець та ін. втілюють якості явно негативні.

У комедії дотримано також єдності місця і часу: дія відбувається в Парижі, в будинку пана Журдена в один день.

Комедія моралі «Міщанин-шляхтич» має ще й інше жанрове визначення — комедія-балет. Яскрава, насичена музикою, балетом і буфонадою комедійна форма дала змогу Мольєру виставити на посміховисько всіх французьких «мамамуші» (такий «шляхетний» титул присвоїли «турки» Журдену), не зважаючи на їхнє походження. Музика, балет і буфонада об’єднали в нерозривне ціле два компоненти: «повчати» і «розважати», говорити яскраво і захоплено не про античні чесноти, а про сучасні пороки.

1.    Чому п'єсу Мольєра «Міщанин-шляхтич» вважають зразком комедії класицизму?

2.    У чому виявляється єдність дії в комедії?

3.    Чому комедію «Міщанин-шляхтич» називають комедією моралі?

4.    Що таке буфонада? Як вона пов'язана із завданнями, які ставив перед собою драматург?

5.    Які ще особливості характерні для класицистичної комедії «Міщанин-шляхтич»?

ПЕРЕВІРТЕ СВОЮ КОМПЕТЕНТНІСТЬ

1.    Якими були історичні і культурні передумови розвитку літератури бароко і класицизму?

2.    Назвіть представників літератури європейського бароко.

3.    До яких літературних традицій зверталися письменники і поети бароко?

4.    У чому оригінальність літературних творів бароко?

5.    Що таке класицизм? Які його основні правила?

6.    Які жанри розробляли письменники цього літературного напряму?

7.    Якого героя класицисти вважали ідеальним?

8.    Розкажіть про творчість Мольєра? Чому вона актуальна і в наші дні?

9.    Які теми розробляв Мольєр у своїх комедіях?

10.    В чому особливість мольєрівських героїв?

11.    На чому побудовано драматургічний конфлікт комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич»?

12.    Як збагатив Мольєр жанр трагедії? Чому його комедії називаються «високими»?

13.    Які характерні особливості комедії класицизму? 

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Сімакова

 

Автор: evg01 от 25-08-2016, 21:21, Переглядів: 5606