Мольєр - Міщанин-шляхтич читати онлайн

МОЛЬЄР

 

1622-1673 рр.

Даремно заздрісна юрба Хотіла б оганьбить, тупа,

Мольєр, твої найкращі твори, — Навіки дивні чари їх,

Пройшовши крізь віки й простори, В серцях відіб'ються людських.

Нікола Буало

Сторінки життя та творчості

Мольєр прийшов у французьку літературу в період розквіту класицистичної трагедії. Тоді комедії сприймалися глядачами як несерйозне видовище, що мало лише розважати публіку. Він надав комедії зовсім іншого змісту. Його п’єси були не тільки цікавими, а й повчальними. Беручи образи й ситуації для своїх комедій із сучасного йому життя, драматург показував людям їхні вади, пристрасті й помилки. Мольєр поєднав правила класицизму з традиціями народного театру, що надало його творам особливої життєвості та динамізму. Вони стали виявом самого духу народу, вільнодумства та протесту проти всього ницого, фальшивого й порочного.

Жан Батист Поклеп (сценічне ім'я Мольєр) народився 15 січня 1622 р. в м. Парижі. Його батько, Жан Поклей, був хазяїном шпалерної крамниці й майстерні. Згодом купив посаду придворного шпалерника й через деякий час здобув почесне звання королівського камердинера. Жан Батист був сином Жана Поклсна від першого шлюбу. Його мати, Марія Крессе, померла, і батько одружився вдруге. Він дав синові блискучу освіту. Юнак навчався в Клермонському коледжі, де оволодів давньогрецькою мовою та латиною, вивчав античну літературу, історію й філософію. Після закінчення навчання вступив до Орлеанського університету, де здобув учений ступінь ліценціата права. Він мав змогу продовжити справу свого батька або зайнятися юридичною практикою.

Однак ще з дитинства його вабив театр. Сім’я Поклепів жила в одному з людних районів Парижа. Тут юнак мав змогу дивитися народні вистави, виступи мандрівних трун комедіантів. Відвідував і вистави стаціонарного паризького театру Бургундського отелю. Коли хлопець оголосив свій намір стати актором, батько був проти. Річ у тім, що професія актора в ті часи вважалася негідною порядної людини, вона засуджувалася церквою й зневажалася

Зауважте. мольєр був справжнім новатором у галузі літератури й театру, використав здобутки народної творчості та різних видів мистецтва.

суспільством. Хоча в 1641 р. король Людові к XIII видав наказ, який прирівнював гру акторів до інших видів мистецтва, діячі театру ні в кого не викликали поваги, а церковники продовжували вважати акторську професію гріховною. Незважаючи па це, Жал Батист вирішив присвятити своє життя театру.

1643 р. разом із сім'єю Бежар він заснував у Парижі театральну трупу так званий «Блискучий театр». Утім, молодим акторам було важко конкурувати з професійними паризькими театрами: вони не мали досвіду й власного репертуару, ставили переважно трагедії. «Блискучий театр» проіснував менше двох років і розпався, залишивши замість слави безліч боргів. Проте це не зменшило енергії молодого драматурга. Разом із своєю трупою він вирушив у мандри французькими провінціями. Роки блукань і поневірянь (1645 1658) не минули марно. Жан Батист почав писати комічні п’єси, узявши театральний псевдонім Мольєр, який залишився до кінця життя.

Слава Мольєра поступово зростала. 1658 р. молодий драматург разом із трупою вирішив повернутися до столиці й виступити в Дуврі перед королем Людовіком XIV. Тоді на суд монарха була представлена п'єса «Закоханий лікар». Сучасники згадували, що король багато сміявся під час вистави, а після завершення подарував Мольєрові 500 ліврів. Король велів надати драматургу та його трупі для роботи театр Пті-Бурбоп, неподалік від Лувра. З того часу він підтримував діяльність драматурга.

Через деякий час монарх дав розпорядження перевести трупу Мольєра в приміщення театру Пале-Рояль. Драматург перебудував цей театр: він зняв величезний амфітеатр» зробив три яруси лож і партер, щоб проста публіка могла там стояти, як в інших паризьких театрах. У цьому приміщенні, під опікою короля, трупа виступала до самої смерті митця.

1662 р. Мольєр одружився з Армаидою Бежар, молодшою сестрою Мад-лепи Бежар, з якою він був пов’язаний дружніми й творчими стосунками від початку своєї театральної кар'єри. Цей шлюб приніс письменникові чимало страждань. Він кохав Арманду, але вона була набагато молодша за нього і, як актриса, надто любила розкіш і увагу шанувальників. Мольєр болісно переживав кохання без взаємності, але розлюбити Арманду не міг.

 

Комедіям Мольєра аплодувала широка публіка. Разом із тим вони викликали й гнівні напади на автора з боку аристократії, церкви й інших драматургів. Мольєра звинувачували в аморальності, відсутності художнього смаку, порушенні правил класицизму. У той час митця підтримав Н. Буало, який схвалював «поєднання приємного з корисним» у його комедіях і підкреслював філософську глибину його творів. Мольєр відкрив новий принцип у мистецтві правдивість. Драматург відповідав своїм критикам, які орієнтується не на смаки завсідників лож, а па думку тих, хто стоїть у партері. Король усіляко підтри-

мував драматурга, використовуючи його талант для влаштування придворних розваг.

Починаючи а 1644 р. Мольєр паралельно з роботою в Пале-Роялі багато часу віддавав створенню комедій-балеті в, які мали величезну популярність при дворі Людовіка XIV'. У цих п'єсах комедійні сцени виконувалися акторами з трупи Мольера, а балетні інтермедії придворними., серед яких нерідко з'являвся й сам король.

Найвищого розквіту талант Мольєра досяг у 1664-1670 рр., коли були створені найкращі його комедії «Тартюф», «Дон Жуан», «Скнара», «Міщанин -шляхтич».

У 1664 р. для грандіозного свята у Версалі митець написав комедію «Тартюф», але королева-мати Анна Австрійська залишилася дуже незадоволенню виставою. Згодом проти Мольєра було висунуто звинувачення в образі релігії та церкви. Річ у тім, що письменник у тій п'єсі викрив святенництво й лицемірство, що стали нормою в тогочасному суспільстві й у діяльності церкви. Боротьба за п’єсу тривала п'ять років. Тільки завдяки королю Людо-віку XIV «Тартюф» не був заборонений.

У комедії «Міщанин-шляхтич» (1670) Мольєр викрив кумедне намагання буржуа «перетворитися» на дворянина. За часів митця дворянство переживало економічний і моральний занепад, але зберігало колишні привілеї. Уряд заохочував прагнення буржуазії купувати землі, посади та дворянські титули, бо за рахунок цих надходжень поповнювався державний бюджет. Драматург відобразив у комедії стосунки, що склалися між двома класами, і особливості суспільної моралі загалом.

 

Мольєр віддано служив королю Людовіку XIV. Він писав для нього п’єси й балети, а іноді виконував і обов'язки слуги: допомагав одягатися, був присутній на його обідах, що вважалося тоді за високу честь. Але в останні роки життя драматург утратив прихильність Людовіка XIV. Наприкінці 1660 — на початку 1670-х років Мольєр створював свої комедії-балети разом з італійським композитором Люллі, який незабаром цілком заволодів увагою короля. Людовік XIV не міг тепер обійтися без Люллі в придворних розвагах, і останній отримав монополію не тільки на всі музичні твори, що виконувалися у Франції, а й на тексти до них. Це означало, що Мольєр мав просто подарувати Люллі значну частину своїх творів.

17 квітня 1673 р. Мольєр грав у своїй виставі «Удаваний хворий». Сучасники згадували, що він ще ніколи не досягав такої досконалості в акторській грі. Прямо на сцені митець знепритомнів. Його віднесли за лаштуй-

ки, на кілька хвилин Мольєр прийшов до тями, але потім знову впав у забуття.

У такому стані його перенесли додому, де він невдовзі помер. Церква заборонила ховати Мольера на місцевому цвинтарі (за католицьким звичаєм, актор на смертному одрі повинен був покаятися в лицедійстві, а він не зробив цього). Драматурга поховали як самогубця — уночі, без церковного обряду, за муром цвинтаря. Але його ім'я уславило епоху не менше, аніж ім'я короля Людо віка XIV.

Мольєр був не тільки видатним письменником, а й талановитим актором і режисером. На відміну від класицистичних трагедій, де переважно говорили й мало діяли, комедії Мольєра містять багато захоплюючих сцен і стрімких подій. До того ж він учив акторів не просто з пафосом декламувати тексти, а вживатися в роль Мольєр вимагав від своїх акторів природної гри, щоб глядач міг у сценічних персонажах упізнати самого себе.

Гумор різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах.

Іронія — прийом, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення, прихована насмішка, коли висловлювання набуває протилежного значення.

Сатй])а особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. Спрямована проти соціально шкідливих явищ; на відміну від гумору, має гострий непримиренний характер. Об’єктом сатири є вади людських характерів, негативні соціальні явища тощо.

СаркЛзм їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства. Сарказм не має подвійного, часто прихованого змісту, як іронія, близько до якої він стоїть, виражається завжди прямо. Сарказму притаманне поєднання гніву з гіркою посмішкою. Об’єктом сарказму виступають різко негативні й аморальні явища.

МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ (1670)

Історія створення. У 1669 р. король Людовік XIV приймав у своїй резиденції у Версалі турецьких послів на чолі із Солимаиом-агою. Турків змусили довго чекати, а потім запросили їх до галереї Нового Палацу, прибраної надзвичайно розкішно. Король сидів па троні, його вбрання було прикрашене діамантами на чотирнадцяті» мільйонів ліврів. Однак Солиман-ага та його почет не виказали очікуваного захоплення. Турецькі посли зробили вигляд, начебто в Туреччині всі носять костюми з діамантами. Поведінка гостей не сподобалася королю, і він наказав придворному драматургу Мо-льєру й композитору Жалу Батисту Люллі написати п'єсу, у якій би висміювалися турки. Так був створений «Міщании-шляхтич».

Прем’єра п'єси відбулася 14 жовтня 1670 р. у замку Шамбор. Після вистави комедію почали критикувати. Вищий світ зрозумів, що у творі висміювалися не стільки турки, скільки представники аристократії та буржуа, які хотіли здобути дворянські титули. Адже п’єса була пародією на мораль і спосіб життя вищих кіл суспільства.

 

Особливості жанру. За змістом «Міща-инн-шляхтич» є зразком соцйиьно-побутової комедії, у якій розкриваються норми моралі й спосіб життя буржуазії та аристократії. Однак у ній наявні також елементи любовної комедії. Конфлікти твору поділяються на два види: соціальні (стосунки між різними класами аристократами й буржуа) і психологічні (зіткнення здорового глузду, розуму (автор, читачі, глядачі) з пристрасним бажанням Журдсна стати дворянином). Автор майстерно поєднав соціальний зміст із любовними колізями, що зробило його п’єсу цікавою для глядачів. У захопливій розважальній формі він повчав публіку, нагадуючи про людську гідність, про необхідність долати ниці пристрасті й зберігати за будь-яких обставин честь, розум і власну особистість.

Характерною особливістю твору є те, що за формою це комедія-балет. У п’єсу було включено пісні, танці й музичні інтермедії. Автор надав гострого викривального змісту жанру для придворних розваг.

Драматург поєднав комедію характерів (у центрі уваги автора знаходиться характер, його цікавить передусім моральна сутність персонажів) з комедією ситуації (саме ситуації сприяють повнішому виявленню характерів, причому провідну роль відіграє розіграш, вигаданий Ков’єлем).

Мольєр узяв своїх героїв із реальної дійсності, зумів показати саму їхню суть, головне в цих характерах. Персонажі говорять природно й невимушено, мова їх індивідуалізована. Новим для класицистичної комедії було й використання елементів народного театру: фарсу', буфонадикомедіїдель орте^:і.

Тематика й проблематика комедії. Основною темою комедії є зображення прагнення багатого буржуа пана Журдсна потрапити до вищого товариства. Для цього він навчається, наймає вчителів, у всьому намагається бути схожим на дворян одягом, звичками й манерами. Сміх викликає не саме навчання, а плазування, лакейське приниження Журдсна перед придворними званнями й титулами, кумедні спроби зрівнятися з аристократами.

Бажання посісти вище місце в суспільстві природне для людини, тож комічного ефекту не виникло, якби автор не показав, у яке саме «пристойне

¹ Фарс — вид народной) театру, ща мав mcrrpy сатиричну спрямованість; герої фарсу — городяни, представники рівних соціальних груп.

- Буфонада — комедійна манера актора, у якій використовуються засоби надмірного комізму, окарикатурення персонажів.

^ Дель арте — комедія імпровізації, поширена в Західній Європі віє за часів середньовіччя.

товариство» хоче потрапити Журдеи. Тому другою темою комедії є викриття лицемірної моралі аристократії. Разом із Журдеиом комічними образами п'єси стають граф Дорапт і маркіза Дорімена. Автор показує, що вони живуть порожнім життям, увесь час тільки розважаються, прагнуть привласнити чужі гроші і, хоча не розумніші за інших, пишаються своїми титулами та близькістю до придворних кіл.

Мольєр порушує у своїй п’єсі важливі соціальні та моральні проблеми: місце людини в суспільстві, моральні пріоритети й ідеали держави, цінність особистості, освіти, виховання, мистецтва, кохання, честі, людської гідності та ін.

Водночас драматург проголошує цінність особистості незалежно від її соціального й майнового стану. Цю думку яскраво втілено в образі Клеонта. Мольєр захищав право чесних і добрих людей на щастя. У фіналі комедії Журден дає згоду па шлюб Клеонта й Люсіль, Ков’єля та Ні коль, які так прагнули цього. Уважаючи, що люди з ницими пристрастями та пороками заслуговують на покарання, автор розвінчує образи Доранта й Дорімеии, які, гадаючи, що зробили вигідну партію, насправді ж «узяли шлюб із злиднями».

Художні образи. Образна система п’єси відзначається чіткістю н симетричністю будови. Негативним персонажам протистоять позитивні. Образи об’єднані в певні нари: пан Журден і папі Журден, Дорапт і Дорімена, Люсіль і Клеопт, Ков’єль і Ніколь. Кожен із персонажів є художнім типом: Журдеи тип міщанина, утілення марнославства; Дорапт лицемірний і цинічний дворянин; папі Журден тип сварливої дружини; Ков’єль розумний і кмітливий слуга; Клеопт тип благородної людини, яка понад усе ставить честь і кохання. У персонажах підкреслено якусь одну рису, але разом з тим можна відзначити намагання драматурга показати їх різнобічно, у різних ситуаціях.

Сміх у комедії. У п’єсі Мольєра панує атмосфера сміху. Він використовує сміх для викриття негативних рис людей і вад суспільства. Сміх у комедії має величезну виховну силу, бо за його допомогою автор показує справжнє обличчя людства. Він допомагав людям посміятися над собою, побачити те, що вони раніше не помічали, марнославство, лицемірство, невігластво, пихатість тощо.

Сміх Мольєра багатозначний за своїм змістом. Він то веселий, доброзичливий, життєрадісний, то викривальний і нищівний. Багатозначність сміху зумовлює розмаїття засобів комічного в п’єсі. У зображенні Журдена, папі Журдеи, закоханих Клеонта й Люсіль автор віддає перевагу гумору й іронії. А при змалюванні образів аристократів застосовуються гостріші засоби комічного сатира й сарказм. Якщо вчинки Журдена лише висміюються, то спосіб життя Доранта та Дорімеии рішуче засуджується.

Зауважте. драматург утверджує гуманістичні ідеї: людина має бути сама собою, виховувати в собі внутрішню шляхетність, здобувати знання й досвід, але не поступаючись своєю гідністю.

Мольєр був блискучим майстром комізму. Комізм у «Мііцапині-іплях-тичі» виникає і в окремих ситуаціях, у які потрапляють герої п’єси, і в їхніх висловлюваннях (яскравий приклад словесного комізму вигадана «турецькая мова). Проте комізм криється передусім у характерах персонажів, що виявляються через їхні вчинки та діалоги. Комічні ефекти в комедії Мольєра ґрунтуються па широкому використанні можливостей народного театру, що надав п’єсі особливої життєвості та дієвості. Завдяки сміху драматург створив живі сатиричні образи, які не втратили свого значення й у наш час.

ДІЯ ПЕРША

Ява 2

Пан Журден у халаті її нічному ковпаку, учитель мушки, учитель танців, учень учителя музики, співачка, двоє співаків, танцюристи, двоє лакеїв.

Пан Журден. Ну, панове? То як же буде? Ви покажете мені ваш легенький жарт?

У читель танці в. «Жартя!.. Який жарт?

Пап Ж у р де н. Ну, той... Чи як там, по-вашому? Ваш пролог чи діалог із співами й танцями?

Учитель тан ці в. Ага-а!

У ч н гель м у з и к и. Ми до ваших послуг.

Пан Ж у р д е н. Вам довелося-таки трохи почекати; це тому, що я сьогодні вбрався так, як убирається шляхетне папство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку надію їх натягти...

У ч и тел ь муз и к и. Ми тут для того, щоб виконувати всі ваші бажання.

Пан Журден. Прошу вас обох залишитися тут, доки мені не принесуть мого нового вбрання: я хочу, щоб ви побачили, яке воно ловке і як мені личить.

У ч и те л ь танці в. Усе, що накажете.

Пап Ж у р д е н. Ви побачите, який я елегантний з голови до п’ят.

У ч и т е л ь м у з и к и. Ми цього певні.

Пап Ж у р д е и. ІДо ви скажете про цей індійський халат?

У ч и тел ь та н ці в. Він надзвичайно милий.

Пап Журден. Мій кравець запевняє мене, що все вельможне папство вбирається вранці в такі самісінькі халати.

У ч и т е л ь м у з и к и. Вій вам дуже до лиця.

Пап Ж у р д е н. Лакеї, агов! Обидва мої лакеї!

П е р ш и й лаке й. Чого бажаєте, пане?

Пан Ж ур де н. Нічого. Я хотів лише перевірити, чи ви мене добре чуєте. (До вчителя музики и до вчителя танців). Як вам подобаються мої лівреї?

Учитель танців. Чудові!

Пан Журден (розгорнувши халат, показує, що на ньому вузькі червоні оксамитні штани й зелений оксамитний камзол). Це моє ранішнє убрання, у ньому я робитиму різні вправи.

У ч и т с л ь м у з и к и. Пречудово!

Паи Ж у р д е н. Лакей!

Пер пі и й лаке й. Пане?

Пап Ж ур де и. Другий лакей!

Другий лаке й. Папе?

Пан Ж у р д е н (скидаючи халата). Тримайте! (До вчителя мушки й учителя танців). Я вам подобаюсь у цьому костюмі?

У ч и тел ь танці в. Розкіш! Краще й бути не може.

Паи Ж урдеи. То що ж ви мені покажете?

У ч и тел ь муз и ки. Я хотів би, щоб ви спочатку прослухали нову арію (показуючи на свою учня), він щойно скомпонував її для серенади, яку ви мені замовили. Це один з моїх учнів, у нього щодо таких речей хист надзвичайний.

Пай Ж урде и. Гаразд, але навіщо було доручати це учневі? Ви могли б самі скомпонувати таку штуку.

У ч и т е л ь м у з и к и. Вас, пане, бентежить слово «учень»? Але є такі учні, що розуміються на музиці незгірше від видатних маестро. Це чудова мелодія! Послухайте тільки...

Пан Журдеи (до лакеїв). Подайте мені мого халата, щоб я міг краще слухати. Стривайте... може, зручніше так, без халата... Ні, давайте його сюди, так буде краще.

Співачка.

Нудьгую день і ніч, нудьгую і страждаю,

Бо став немилий я чудовим цим очам;

Коли так мучите того, хто вас кохає,

Що ж можете вчинить, Ірісо, ворогам?

Пан Ж урде и. Ой, та й сумна ж яка пісня! Аж спати захотілося... Я волів би, щоб ви зробили з неї трохи веселішу.

У ч и тел ь м уз и к и. Але ж, папе, треба, щоб мелодія відповідала словам.

Пай Ж у р д е и. Мене оце недавнечко вивчили співати однієї прехорошої пісеньки. Стривайте-ио... Як же її співати?

У ч и тел ь т а и ц і в. На жаль, не знаю.

Пап Ж урде п. Там щось про овечку...

Учитель танці в. Про овечку?

Пан Ж у р д с и. Атож. Ага! (Стеш).

Я гадав, що Жапетон Ніжна та гарненька, І ласкава, мов мала Овечка біленька. Дарма! Дарма!

Я ж не відав того. Що ці білі зубки І гостріші, й зліші, Ніж в тигра лісного. Правда, гарна?

У ч и толь м у а и к и. Найкраща в світі.

У ч и т с ль та н ці в. І ви її чудово співаєте.

Пан Ж у р д е н. Бачите, а ще й не вчився музики.

У ч и те л ь м уз и к и. А слід було б навчитися, пане, так само, як і танців. Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним...

У ч и тел ь танці в. ...і виховують у людини почуття прекрасного.

Пан Ж у р д е и. Хіба вельможне папство теж вчиться музики?

У ч и те л ь м уз и к и. Звичайно, пане.

Пан Ж урде н. То й я вчитимусь. Тільки не знаю, як би його знайти час для того, бо, крім учителя фехтування, я запросив ще й учителя філософії, що має почати цього ранку.

Учитель музики. Філософія, звичайно, дає дещо, але музика, пане, музика...

У ч и те л ь та н ці в. Музика й танці... Музика й танці — ось що найбільш потрібне людині.

У ч и т е л ь м у з и к и. Найкорисніша річ для держави це музика.

У ч итель танці в. Найкорисніша річ для держави це танці.

У ч и гель м узи к и. Без музики не може існувати жодна держава.

У ч и тел ь та н ці в. Без танців людина не знала б, що їй робити.

У ч и тел ь м уз и к и. Усе безладдя, усі війни, що кояться в світі, виникають саме через те, що ніхто не вчиться музики.

Учитель танців. Усі злигодні людства, усі фатальні зміни, якими сповнена історія, усі помилки дипломатів, усі невдачі великих полководців, усе це сталося саме через те, що людство не вміє танцювати.

Пай Ж у р д є и. Як то?

У ч и тел ь м уз и к и. Хіба ж війна не є наслідок того, що між людьми немає єдності?

Пан Ж у р д е н. Так.

У ч и те л ь м у з и к и. І якби всі люди вчилися музики, чи не було б це засобом об’єднати їх усіх і встановити загальний мир на землі?

Пан Ж у р д е н. Ваша правда.

У ч и тел ь та п ці в. Коли людина чинить невірно — чи то в родинних, чи то в державних справах, чи то командуючи військом, хіба ж не кажуть завжди: такий-то зробив невірний крок у такій-то справі?

Пан Ж у р д е н. Авжеж, так кажіть.

У ч и те л ь та її ці в. А невірний крок роблять чому? Хіба ж не тому, що не вміють добре танцювати?

Пан Ж у р д е и. Це правда, ви маєте рацію обидва.

У чител ь мули ки. Ми, власне, і хотіли довести вам, які корисні танці та музика й наскільки вони вищі за всі інші мистецтва й науки.

Пап Ж у р д е н. Тепер я розумію.

Учитель музики. Ви маєте бажання познайомитися з нашими творами?

Пан Журден. Аякже!

У ч и т е л ь м у з и к и. Я вже вам колись розповідав про мої спроби висловити музикою різні почуття.

Пап Ж у р д е н. Чудово!

У ч и тель м у з и к и (до співаків). Ідіть сюди. (До пана Журдена). Ви повинні собі уявити, що вопи одягнені як пастухи.

Пан Ж у р д е н. Чому це завжди як пастухи? Вічно у вас пастухи та й пас-тухи.

Учител ь танці в. Коли розмова ведеться в супроводі музики, то найкраща для того форма пастораль. Пастухи тільки те й робили, що співали, і було б зовсім ненатурально й недотепно, коли б вельможне папство або ситі міщани почали висловлювати свої почуття співом.

Пан Журден. Ну, гаразд, гаразд! Побачимо.

Музичний діалог Співачка та двое співаків.

С п і в а ч к а.

Душа в закоханості краю Спокою пі на мить не зна...

Там, кажуть, з радістю нудьгують і зітхають.

Хай кажуть, але добре знаю,

Що в світі кращого над воленьку нема.

Перший співак.

У світі кращого нема над ніжні чари.

Що дві душі запалюють пожаром,

Одним незміряним бажанням!

Немає щастя без любові жару!

Позбав життя солодкого кохання І радість, втіха зникнуть в хмарах...

Другий співак.

Як солодко було б спізнать любові,

Аби міг вірити я любки слову.

Даремна річ! Жорстока доля злая!

Я череднички вірної не знаю...

Через їх рід лукавий і неситий Отруєне кохання всього світу.

Перший співак.

Ніжна жага!

С ні в ач к а.

Щирість щасли ва!..

Другий с н і в а к.

Жінка брехлива!..

Перш и й спів а к.

О дорога!

Співачка.

Мого серця ти пара!

Друг и й с н і в а к.

Геть! Жахлива примаро!

Перший співак.

Ненависть смертельну покинь і кохай.

Співачка.

А дівчину вірну знайдеш пошукай!

Друг и й с и і в а к.

Даремне!.. Де її зустріну?..

С п і в а ч к а.

Щоб нашу честь оборонить —

Любов моя до послуг папа.

Другий с н і в а к.

Та чи ж повірю я на мить,

Що ти не зрада, не омана?

Спів ач к а.

Хто з двох віддані і не коха.

Ми легко перевірить можем.

Друг и й співак.

Того, чия любов лиха,

Скарай мерщій, о милий Боже!

Всі втрьох разом.

О, ніжні почуття Хай в серці запалають...

Кохання розцвітає,

Як вірність в нас буя!

Пап Ж у р д е її. Оце й усе?

Уч и т е л ь м у з и к и. Усе.

Пап Ж у р д е її. До ладу підібрано... ще й вирази такі ловкеиькі. Учитель танців. А ось і моя робота. Покажу вам невеличкий зразок граціозних рухів і різноманітних поз, що роблять танці такими чарівними.

Паи Журдеп. І знову пастухи?

У ч ител і> тан ці в. Цс вже як вам схочеться. (До танцюристів). Починайте!

ВИХІД БЛЛЕТУ

Чотири танцюристи виконують рівні па під керівництвом учителя танців.

(Переклад і) французької Ірини Стешенко)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Що викликало у вас сміх у процесі читання? 2. Які засоби комічного використав автор у поданому тексті? Наведіть приклади. 3. Розкрийте значення елементів убрання персонажа для його характеристики. 4. Що ви можете сказати про «систему освіти», за допомогою якої Журден прагне стати аристократом? Чи справді вона корисна?

Для обговорення. З якою метою пан Журден наймає різних учителів і хоче вчитися?

ДІЯ ДРУГА Ява 6

Учитель філософії, пан Журден, лакей.

(...)У читсль (|> і л ос о с|> і ї. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете я вас почну вчити логіки?

Пан Ж у р д е и. А що це за штука — логіка?

Учитель філософії. Вона вчить нас трьох процесів мислення!

Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?

У ч и т е л ь ф і л о с о ф ії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий у тому, щоб добре розбиратися в усьому па підставі категорій; і, нарешті, третій у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Celarent, Darii, Ferio, Baralipton тощо.

Пан Ж у р де и. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Хочете вчитися моралі?

Пан Ж у р д е 11. Морал і ?

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Так.

Пан Ж у р д е и. ІЦо ж вона розповідає, ота мораль?

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Вона розповідає про щастя, учить людей стримувати свої пристрасті і...

Пан Ж у р д е и. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись і лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою!

Паи Ж у р л е п. А що воно такс ота фізика?

Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вопіів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів і бурі.

Пан Ж у р д е п. Тут щось забагато галасу та плутанини.

У ч и т е л ь <|) і л о с о ф і ї. Ну, то чого ж я вас учити му?

Пан Ж у р д е и. Навчіть мене орфографії.

У ч и т е л ь ф і л о с о с|> і ї. Охоче.

П а н Ж у рде п. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все но порядку: по-нерше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків. Існує п’ять голосних літер, або голосових звуків: а, е, і, о, у.

Пап Ж у р д е н. Це все я розумію.

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рот: а.

Пан Ж у р д е п. А, а. Так.

Учитель філософії. Звук в треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.

Пан Ж у р д е п. А, е, а, е. Так, так. Та й цікаво ж!

У ч и те л ь (J) і л о с о ф і ї. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, є, і.

Пан Жу рдеи. А, е, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи й зблизити куточки губ: о.

Пап Журдеи. 0, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. Просто — чудо! /, о, і, о.

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру «О».

Пай Ж у р де и. 0, о, о. Ваша правда. 0. Як добре, коли дечого навчишся!

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Щоб вимовити звук у, ми майже стискаємо зуби, витягаємо губи вперед і стуляємо їх трохи, але не дуже міцно: у.

П а и Ж у р ден. У, у. Ай справді так. У.

У ч и те л ь ф і л о софі ї. Обидві ваші губи витягаються вперед так, ніби ви робите гримасу. Ось чому, коли вам захочеться посміятися з кого, скривити йому міну, вам досить тільки вимовити: у.

Пан Ж у р де и. У, у. Правда, правда! Ах! І чого ж то не вчився я раніше, щоб усе це знати!

Учитель філософії. Завтра ми розглянемо інші літери приголосні.

Пан Ж у р д е н. І вони такі ж цікаві, як і оці?

Учитель філософії. Безперечно. Ось, наприклад, щоб вимовити приголосну «д», треба тільки кінчиком язика доторкнутися верхніх зубів: да.

Пан Ж у р д е н. Да, да. Так. Ах! Дивна річ! Дивна річ!

Учитель філософії. А коли схочете вимовити притисніть верхніми зубами нижню губу: фа.

Пан Журдсп. Фа, фа. Таки правда! Ах, матінко ж моя іі батечку! Не добрим словом вас згадую!

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. А щоб вимовити «р», треба підперти кінчиком язика піднебіння, проте силою дихання язик щоразу повертається на попереднє місце, що спричиняється до невеличкого тремтіння: р, ра.

Пан Ж у р д е и. Р, р, ра, р, р, р, р, р, ра. А таки правда. Ах, який же ви молодець! А я? Скільки часу я прогайнував! Р, р, р, ра.

Учитель філософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.

П а н Журде н. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму й прошу вас дуже допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Гаразд.

Пай Ж у р д е н. Адже ж це буде ґречно? Ч и не так?

У ч ител ь філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пай Журден. Ні, пі, навіщо віршами!

У ч н т е л ь ф і л о с о ф і ї. Ага! Ви волієте прозою?

Пан Журде и. Ні, не хочу я пі прози, ні віршів.

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пай Ж у р д е н. Чому?

Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.

Пан Ж у р д е и. Тільки прозою або віршами?

У ч ител ь філософії. Так, пане. Усе, що не проза, - вірші, а що не вірші — проза.

Пай Ж у р д е н. А коли ми розмовляємо, це що ж таке?

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Проза.

Пай Журде п. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака», — то це проза?

У ч и тель ф і л о с о ф і ї. Так, пане.

Пап Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?

Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, ІЦО ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі...

Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, що я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

У ч и т с л ь ф і л о с о ф і ї. Треба було б написати докладніше.

Пан Ж у рдей. Ні, кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так, щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще це зробити.

У ч ите л ь <|> і л о с о ф і ї. їх можна пасам перед написати й так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від коханням. Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченятам. Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смертьм. Або: «Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщуютьм. Або ж: «Віщують мені ваші оченята чудові смерть, прекрасна маркізо, від коханням.

Пап Ж у р д е п. А як же воно найкраще?

Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від коханням.

Пан Ж у р д е н. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую й прошу вас прийти завтра трохи раніше.

У ч и т е л ь ф і л о с о ф і ї. Не турбуйтесь, я не запізнюсь.

(Переклад із французької Ірини Стешенко)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Про які галузі науки йдеться в цьому розділі? 2. Чому пан Журден відкидає деякі галузі? Як ви думаєте, він має рацію у своїй позиції? 3. Знайдіть у тексті приклади гумору й іронії. 4. Про які почуття героя йдеться в цьому розділі?

Для обговорення. Чому пан Журден наполягає на власному тексті записки?

Ява 7

Пан Журден, лакей.

Пап Журден (до лакея). Та невже ще й досі не принесли мого нового вбрання?

Л акей. Ні, пане.

Пан Ж у рде н. Той клятий кравець примушує мене чекати, коли в мене стільки діла. Ох, який же я лютий! Щоб йому добра не було! Щоб його лихоманка замучила, того розбійника кравця! Щоб його чорти вхопили, того кравця! Щоб його чума задавила, того кравця! Хай тільки попадеться він мені зараз, цей негідник кравець, собака кравець, пройдисвіт кравець, я йому...

Ява 8

Пан Журден, кравець, учень кравця з убранням для паші Журдена, лакей.

Пан Ж у р д е н. Ага! Ось і ви! А я вже почав був на вас гніватися.

К ра в е ц ь. Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Уже й так довелося засадити аж двадцятеро хлопців за ваше вбрання.

Пан Ж у р д е и. Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них вліз. Ось маєте: аж дві петельки луснуло.

К р а в е ц ь. Вони ще розтягнуться.

Пан Журдеи. Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що ви їх замовили для мене, страх як муляють мені ноги.

Кравець. Зовсім не муляють, пане.

Пан Ж у р д е и. Я к то і іе мул я ють?!

Кравець. Ні, вони зовсім вам не муляють.

Пан Ж у р д е н. А я вам кажу, що муляють.

Крав е ц ь. Це вам тільки так здається.

Пан Журдеи. Того й здається, бо я таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!

К р а в е ц ь. Гляньтс-по: не кожний придворний має таке розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, для цього треба бути справді високим майстром. Б’юсь об заклад, що й найкращий кравець не зуміє такого пошити.

Пай Журдеи. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.

К р а в е ц ь. Але ж ви й слова не сказали, що хочете догори.

Пап Ж у р д е и. А хіба про це треба говорити?

Кравець. Аякже. Усі аристократи носять тільки так!

Пап Журдеи. Аристократи носять голівками донизу?

К р а в е ц ь. Авжеж, пане.

Пай Ж у р д е и. О! А й справді гарно.

К р а в е ц ь. Коли хочете, то я можу пустити їх і догори.

Пай Журдеи. Ні, ні.

К р а в е ц ь. Ви тільки скажіть.

Пай Журдеи. Ні, кажу ж вам, не треба: ви добре зробили, А як ви думаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?

Кравець. Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.

Пай Ж урде п. А перука й пера пристойні?

К р а в е ц ь. Усе як слід.

Пап Журдеп (придивляючись до правцевого вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий, він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.

Кравець. То був такий добрий крам, пане... Я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.

Пай Журдеи. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?

Кравець. Чи не хочете поміряти ваше нове вбрання?

Пан Ж у р д е н. Аякже, давайте.

Кр а в є ц ь. Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути вас під музику: таке вбрання одягається звичайно з церемонією. Ей! Ввійдіть-но сюди!

(Переклад із французької Ірини Спишенко)

Осмислюємо прочитане. 1. Чому панові Журдену не сподобалося нове вбрання? 2. Які аргументи наводить кравець? Чи справили вони вплив на Журдена? 3. Як ви думаєте, для чого Журденові новий костюм? 4. Які риси характеру виявляються в образі кравця? Назвіть їх і наведіть відповідні цитати з тексту. 5. Охарактеризуйте образ пана Журдена в цій сцені.

Для обговорення. 1. Чи вміє пан Журден бути практичним і спостережливим? Доведіть. 2. Яка риса домінує в характері Журдена?

Ява 9

Пан Журден, кравець, учень кравця, учні кравця, що танцюють, лакей.

Кравець (до учнів). Одягніть це вбрання на пана Журдена так, як ви одягаєте вельможних осіб.

ПЕРШИЙ ВИХІД БАЛЕТУ

Чотири хлопці, танцюючи, набліижаютмя до пана Журдена. Двоє знімають з нього штани для вправ, а двоє інших — камзол; після цього, рухаючись весь часу такт, вони одягають на нього нове вбрання. Пан Журден походжає між них, а вони роздивляються, чи добре той костюмі на нього припасований.

У ч е н ь к р а в ц я. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за ваше здоров'я.

Пан Ж у р д е н. Як ти на мене сказав?

Учень кравця. Шляхетний пан.

Пан Журден. «Шляхетний пан!» Ось воно що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися-по по-міщанському, то па тебе зроду не скажуть «шляхетний най». (Даючи гроші). Маєш, оце тобі за «шляхетного пана».

Учень к р а в ц я. Дуже вам вдячні, ваша ясновельможносте.

Пан Журден. «Ясновельможність!» Ото! «Ясновельможність!» Постривай друже мій... «Ясновельможність» теж дечого варта; це ж неабияка дрібничка «ясновельможність»! Маєш! Ось що дає тобі його ясновельможність.

У ч е н ь к р а в ц я. Ваша ясновельможносте, ми всі вип’ємо за здоров'я вашої світлості.

Пай Ж у р д е н. «Вашої світлості»! Ого-го! Стривай, не йди ще. До мене «ваша світлосте»! (Стиха, набік). От, їй-право, якщо дійде до «високості», увесь гаманець йому віддам. (Уголос). Тримай, ось тобі за мою «світлість»!

Учен ь кравця. Глибока вам дяка, ваша ясновельможносте, за вашу ласку.

Пан Ж у р д е н (набік). Добре зробив, що спинився, а то я б йому всього гаманця віддав.

(Переклад із французької Ірини Стешенко)

Осмислюємо прочитане. 1. За що пан Журден готовий щедро винагородити учня кравця? 2. Яке значення пан Журден надає своєму вбранню? 3. Які засоби комічного використано в цій частині п'єси?

Для обговорення. Прокоментуйте останню фразу яви 9. Чи вміє пан Журден рахувати гроші?

ДІЯ ТРЕТЯ Ява 1

Пан Журден, два лакеї

П аи Журден. Ідіть за мною. Я хочу пройтися трохи в новому вбранні, показати себе в місті, та глядіть мені: ідіть слідом за мною, не відставайте ні на крок, нехай усі бачать, що ви мої лакеї.

Л акей. До ваших послуг, пане.

Пан Журден. Покличте до мене Ніколь: мені треба їй дещо наказати. Стійте, ось вона сама йде.

Ява 2

Пан Журден, Піколь, два лакеї.

Пан Ж у р д е н. Ні кол ь!

Нікол ь. Прошу?

Пан Ж у р д е н. Слухай-по...

Ніколь (сміючись). Хі-хі-хі-хі-хі!

Пап Ж у р д е н. Ти чого смієшся?

Н і кол ь. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!

Пай Ж у р д е и. Що з цим паскудним дівчиськом?

Н і кол ь. Хі-хі-хі! На кого ви схожі! Хі-хі-хі!

Пан Журден. Що таке?

Н і к о л ь. Ах, ах! Боже ж ти мій! Хі-хі-хі-хі!

Пан Ж у р д е н. Ти що ж це, нахабнице... з мене смієшся?

Ніколь. Ні, ні, пане, як то можна?.. Хі-хі хі-хі-хі-хі!

Пан Журден. Осьну лишень, засмійся ще раз! Постривай, заробиш від мене.

Н і кол ь. Ніяк не можу спинитися, пане. Хі-хі-хі-хі хі-хі!

Пан Ж у р д е п. Ти не перестанеш?

Н і кол ь. Даруйте, папочку, але ж ви такі кумедні, що я ніяк не втримаюся від сміху. Хі-хі-хі!

Пай Журден. Ні, ви гляпьте-по, яка зухвалість!

Н і кол ь. Ой, ви ж такі ку м е д н і - п ре куме д н і в цьому вбранні! Хі-хі!

Пан Ж у р д е н. Я ж тобі...

Н і к о л ь. Вибачте, будь ласка, Хі-хі-хі-хі!

Паи Ж у рд с н. Слухай-но, якщо ти зараз же нс перестанеш,    присяга

юся, я дам тобі такого ляпаса, якого ти ще зроду не діставала.

Н і кол ь. Гаразд, пане! Уже перестала, я не сміятимуся більше.

Пан Ж у р д е и. То ж то! Ти мені гляди! Поприбираєш зараз же...

Н і кол ь. Хі-хі!

Пап Ж у р д е и. Поприбираєш як слід...

Н і коль. Хі-хі!

Пан Ж у р д е и. Поприбираєш, кажу тобі, у залі, та...

Н і кол ь. Хі-хі!

Пап Ж у р д е п. Ти знову?

Ні коль (падаючи від сміху). Стривайте, пане, краще побийте мене, а тільки дайте насміятися досхочу — так мені буде легше. Хі-хі-хі-хі!

Пан Ж у р ден. Ой, як візьмуся я за тебе...

Н і кол ь. Пане, я просто лусну, якщо не посміюся... Хі-хі-хі!

П а н Ж у рде п. Ну, чи бачив хто коли таку негідницю? Зухвало сміється простісінько мені у вічі, замість того, щоб слухати моїх наказів!

Н і к о л ь. Що ви бажаєте, щоб я зробила, пане?

Пан Ж у рде п. Бажаю, щоб ти, дурисвітко, поприбирала добре в кімнатах; до мене незабаром мають завітати гості.

Ні коль (підводячись). Ах! Далебі, я вже не маю більше охоти сміятися! Усі ваші гості завжди такого понароблюють, так понасмічують у кімнатах, що від самого цього слова в мене починає псуватися настрій.

Пан Ж у р д е и. Може, ти бажаєш, щоб я заради тебе позамикав двері для всіх знайомих?

Н і к о л ь. Принаймні для декого з них не вадило б їх замкнути.

Ява З

Пані Журден, пан Журден, ІЧколь, два лакеї.

Пані Журден. Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап'яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?

Пан Ж у р д е н. Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимуть на мене пальцями.

Пані Журден. Уже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.

П а н Ж у рде и. Хто ж оті всі, дозвольте запитати?

Пані Журден. Усі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мені просто сором дивитися па все, що ти виробляєш. Власної господи не впізнати! Можна подумати, що в пас щодня якесь свято тільки те й робиться, що з ранку й до смерку на скрипках терликають і пісень горлають. Бідні сусіди, ніколи не мають спокою.

Hi коль. Пані правду кажуть. Я не зможу додержувати в господарстві порядку, якщо тут швендятиме така сила всякого люду. Понаносять сюди на підошвах болота мало не я цілого міста, а бідній Франсуазі робота! Вона геть змучилася, натираючи щодня підлоги після ваших славнозвісних учителів, які до нас учащають.

Пан Журден. Он Ні колі», гляди! Ну й служниця ж у нас! Проста селючка, а така гостра на язик!

Папі Ж урден. Ніколи має рацію. А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, пащо тобі здався вчитель танців у твої роки?

Ніколи. А отой довготелесий фехтувальник? Цілий будинок здригається, коли він гупає ногами... І незчуєшся, як він усю підлогу нам у залі повивертає.

Пан Ж у р д е и. Цитьте ви, і покоївко, і жінко!

Пані Журден. Може,ти хочеш вивчитися танцювати на старість, коли тобі вже ноги відбере?

Ніколи. Може, вам заманулося когось убити?

Пан Журден. Цитьте, я вам кажу! Нічого ви ие тямите ні одна, ні друга. Вам і не збагнути, які це дає переваги.

Пані Журден. Ти подумав би краще, як дочку заміж віддати: вона в пас якраз на норі.

Пан Ж у р д е п. Я подумаю про це, коли нагодиться добра партія для неї, а тим часом хочу думати про те, щоб самому дечого хорошого навчитися.

Н і к о л ь. Я чула, пані, що вони, щоб ситіша юшка варилася, ще й учителя філософії собі найняли.

Пап Ж у р д е н. Авжеж. Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві.

Пані Ж у р ден. А чи не пішов би ти краще до школи, щоб тебе там добре відшмагали на старості літ? (...)

(Переклад із французької Ірини Стешенко)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Як пан Журден уявляє своє входження у вищий світ? 2. Чому Ніколь не може втриматися від сміху? 3. Які оцінки вона висловлює?

4. Як пані Журден ставиться до примх свого чоловіка?

Творче завдання. Прокоментуйте фразу пана Журдена: «Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві». Що він вкладає в поняття «розум» і «пристойне товариство»?

Ява 11

Коментарі пан журден стоїть на заваді коханню своєї дочки Люсіль і Клеонта, який не має багато грошей, але має гідність і бажання чесно зробити свою кар'єру. Пан Журден має бажання віддати її заміж за аристократа, незважаючи на її почуття Під час першої прем'єри п’єси найбільше обурення у великосвітської публіки викликав образ Клеонта, котрий не тільки не приховував свого низького походження, а, навпаки, підкреслював його, проголошуючи, що титули та звання не мають жодного значення, бо головне для людини — це її розум і високі моральні якості.

Пані Журден, Клеонт, Люшь, Ков'ель, Піколь.

Пані Ж у р д е її. Дуже рада вас бачити, Клеопте; ви нагодилися саме до речі. Зараз прийде мій чоловік, скористайтеся пагодою й попросіть його віддати за вас Люсіль.

К л со и т. Ах, пані, які це солодкі слова! Як вони збігаються з моїми власними бажаннями! Чи міг я чекати на такий приємний наказ, чи міг я сподіватися на таку велику ласку?

Ява 12

Кіеонт, пан Журден, пані Журден, Люшь, Ков'ель, Піколь.

Клсоит. Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Є одна річ, про яку я давно вже мрію. Це прохання надто важливе для мене, і тому я звертаюся до вас сам особисто. Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за иайщасливішу людину у світі, коли б міг заслужити такої ласки.

Пан Ж урде н. Перше, ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?

Кл ео н т. Добродію, більша частина людей відповідає па таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся па такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякій обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч; може, інші па моєму місці й уважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я не шляхетного роду.

Пан Ж у р д е н. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя не для вас.

К л е о н т. Чому?

Пан Ж у р д е іг. Ви не шляхетний ви не матимете моєї дочки.

Пані Ж у р де и. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра Людовіка Святого походимо, чи що?

Пан Ж у р д е и. Цить, жінко! Я вже бачу, до чого воно йдеться!

Пані Ж урде и. Хіба ж ми з тобою самі не чесні міщани з діда-прадіда?

Пай Журден. Ото хтос ь тебе за язи ка тя п іе!

Пані Журден. Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?

Пан Ж у р л с н. Ото кляті баби! Нс дадуть і слова сказати! Якщо твій батько і був крамарем, тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востаннє: я хочу, щоб мій зять був високого роду.

Пані Журдеи. Твоїй дочці потрібен чоловік до нари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду хлопець багато кращий від будь-якого піляхтян-чика — жебрака та потвори.

Н і кол ь. Що правда, то правда! Бачили ми в нашому селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й у цілому світі другого такого не стрінеш!

Пай Ж у р д е н (до Ніколь). Цить, грубіянко! Вічно втручаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало, тільки почестей мені бракує, тож і хочу я зробити з неї маркізу.

Пані Ж у р д е н. Маркізу?

Пан Ж у р д е и. Еге ж, маркізу.

Пані Ж у рдс и. Ой лишечко! Крий нас, Боже!

Пан Ж урде н. Це вже вирішена справа.

Пані Ж у рде п. Ну, то я тобі скажу, що цього ніколи не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої онуки соромилися називати мене бабунею. Та коли б вона приїхала до мене в гостину в екіпажі, вельможною дамою, та не вклонилася б, бува, комусь із наших сусідів, то її і вся вулиця засміяла б! «Гляньте-бо, загомоніли б усі, як оця пані маркіза носа задерла! А це ж Журденова дочка, яка ще недавнечко, малою дитиною, уважала за велике щастя погратися з нами у «вельможну даму». Колись не була вона така пихата, адже ж обидва діди її торгували сукном коло брами Святого Іпокенгія. Надбали своїм діткам добра, грошеняток та й розплачуються тепер, мабуть, недешево на тім світі за те, що придбали! Чесній-бо людині зроду так не розбагатіти». Не хочу я поговору! Одне слово, я хочу такого зятя, щоб він мені дякував за мою дочку, щоб я могла йому по-простому сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до столу та пообідай з нами».

Пай Ж у р д е н. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!

(Переклад із французької Ірини Сіпешенко)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Чому пан Журден не хоче видати свою дочку заміж за Клеонта? 2. Хто підтримує Клеонта в цій ситуації? Чому? 3. Які чесноти Кле-онта розкриваються в його розмові з паном Журденом? 4. Як ви думаєте, на чиєму боці автор?

Для обговорення. 1. Як розуміють «шляхетність» пан Журден і Клеонт? 2. А як розумієте поняття «шляхетність» ви?

Маючи ніжне почуття до Дорімени, пан Журден просить Доранта всіляко сприяти його коханню, що має також допомогти йому відчинити двері у вищий світ. Дорант зовні допомагає, але при тому має власні інтереси (діамант, що Журден передав через нього Дорімені, Дорант дарує від свого імені) У той час кохання розумілося як “любовна гра», де є своя стратегія і тактика, де за допомогою три можна було зробити кар’єру. Мольєр протиставляє цій грі, фальшу справжні почуття Клеонта та Люсіль. А пан Журден змальований сатирично, оскільки в стосунках із жінкою його хвилює передовсім те, щоб він діяв за прийнятими у вищому товаристві «правилами».

Пан Журден, Дорімена, Дорант,

Пан Журден (зробивши два поклони, спиняється занадто близько біля Дорімени). Відступіться трохи далі, папі.

Д о р і м е н а. Що?

Пап Ж у р д е н. На один крок, будьте ласкаві.

Д о р і м е н а. Що такс?

Пан Ж у р д е н. Відступіться трохи, щоб я міг іце втретє вам уклонитися.

Дорант. Маркізо, пан Журден розуміється на витонченому поводженні.

Пан Журден. Це мені така честь, пані, що ви зробили мене щасливим... Я такий радий, що маю щастя... Ви були такі добрі... що обдарували мене такою ласкою... що вшанували мене своєю високою присутністю. Коли б я був гідний бути гідним такої гідності, як ваша... коли 6 само небо... з заздрості до мого щастя... послало мені... дало мені перевагу... щоб я міг заслужити... так би мовити...

Дорант. Досить, досить, пане ЖурдеиеІ Пані не любить довгих компліментів. Вона й без них багато вже чула про ваш гострий розум... (Стиха до Дорімени). У цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні манери.

Д орім єна (стіш/ до Доранта). Так, це відразу впадає в очі.

Дорант. Папі, дозвольте відрекомендувати вам мого найкращого друга...

Пай Ж у р д єн. Це надто багато честі для мене...

Доран т. ...Людину дуже шляхетну.

Д о р і м е н а. Я відчуваю до нього глибоку повагу.

Пан Ж у р д єн. Я ще нічого не зробив, папі, щоб заслужити такої ласки.

Дорант (стиха до пана Журдена). Глядіть же: ані найменшого натяку па діамант, який ви їй подарували...

Пан Журден (стіші до Доранта). А чи можна хоч поцікавитись, чи припав він їй до вподоби?

Дорант (стиха до пана Журдена). Та що ви! Воронь, Боже! То було б з вашого боку страх як нечемно. Якщо ви бажаєте поводитися так, як годиться у вишуканому товаристві, то вдавайте, ніби то не ви його подарували. (Уголос). Пан Журден, маркізо, каже, що він щасливий вітати вас у своїй господі.

Д о р і м е и а. Це для мене велика честь.

П а п Ж у рде и (стиха до Доранта). Який я вдячний вам, пане, що ви закинули їй добре слівце за мене!

Дора и т (до пана Журдена). Я ледве умовив її поїхати до вас.

Пан Журдеи (стиха до Доранта). Не знаю, чим вам віддячити.

До рант. Він каже, пані, що ви красуня над красунями.

Д о рі м е н а. Він дуже ласкавий до мене.

Пап Ж у р д е и. Пані, то ви дуже ласкаві до мене, що ви...

Д о р а н т. А чи не час уже й про обід подумати?

(Переклад із французької Ірини Ствшенко)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Розкрийте підтекст кумедної сцени з поклонами пана Журдена. 2. Про що стиха говорять між собою Дорант і Дорімена? Як вони ставляться до пана Журдена? 3. Чому Дорант просить пана Журдена мовчати про діамант? Яка риса характеру Доранта виявляється в цій сцені? 4. Чому Дорант перериває пана Журдена наприкінці яви?

Порівнюємо. Зіставте почуття до Дорімени пана Журдена й Доранта. Хто з них, на вашу думку, більш щирий?

Творче завдання. Про що не сказав Дорімені Журден у цій яві? Продовжте (усно) від його імені обірване речення.

Коментарі у четвертій дії слуга Ков’єль вигадує план, за допомогою якого можна буде одружити Клеонта з Люсіль. Знаючи захоплення пана Журдена знатними титулами, Ков’єль вирішив «посвятити» пана Журдена в «мамамуші», а Клеонта видати за «сина турецького султана». Цей план вдається. І в п'ятій дії настає щаслива розв’язка комедії. Тут збираються всі учасники п’єси.

ДІЯ П’ЯТА Ява 7

Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімена. Ковель.

Пані Ж у р д е п. Як? Цс що такс? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?

Пай Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою у вічі лізеш, ніяк тебе па добрий розум не наставиш!

Папі Ж у р де н. Це тебе ніяк на добрий розум не наставиш! Що далі, то більше безглуздя! Що ти надумав і до чого тут це зборище?

Пан Ж у р д е н. Я хочу видати пашу дочку за сина турецького султана.

Пані Ж у рд е и. За сипа турецького султана?!

Пан Журден. Атож. (Показуючи на Ков'єля). Негайно ж вислови йому свою пошану через цього перекладача.

Пані Журден. Навіщо мені той перекладач! Я й сама скажу йому просто у вічі, що дочки моєї він не бачитиме ніколи.

Паи Ж у р д с и. Чи ти замовкнеш нарешті, кажу тобі ще раз!

До рант. Як, пані Журден! Та невже ви відмовляєтеся від такої честі? Невже ж ви не хочете, щоб його турецька високість був вашим зятем?

Пані Журден. Боже мій, пане, не суньте ви свого носа до чужих справ! Д о р і м е и а. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?

Пані Журден. Я б і вас попросила, шановна пані, не турбуватися тим, що вас зовсім не обходить!

До рант. Ми дбаємо насамперед про вас. Нам дуже близькі ваші інтереси — ми ж бо ваші друзі.

Пані Ж у р д є н. Чудово обійдуся я й без вашої дружби.

Д оран т. Таж ваша дочка сама дала згоду викопати бажання свого батька. Пані Ж урден. Моя дочка згодна одружитися з турком?

До рант. Звичайно.

Пані Журден. Вона може забути Клеонта?

Д ора н т. Чого часом не зробиш, щоб перетворитися на вельможну даму! Пані Ж у р д е и. Я задушу її власними руками, якщо вона встругне таку штуку!

Пан Ж у р д е н. Безглузде базікання! Сказано тобі раз весілля буде, та й но всьому!

Пані Ж у р д е н. А я тобі кажу, що не буде нічого!

Пан Ж у р д е и. Ах, скільки зайвого галасу!

Л ю сіль. Мамо...

Пані Ж у р д е и. Геть від мене, гидке дівчисько!

Пан Журден (до пані Журден). ІЦо?! Ти її лаєш за те, що вона послухалася батька?

Пані Ж у р д єн. Атож. Вона так само і моя дочка, як і твоя.

К о в ’ є л ь (до пані Журден). Пані...

Папі Ж у р д е п. А ви що маєте мені сказати, ви?

К о в ’ є л ь. Одне слово.

Пані Ж урде и. Дуже мені потрібне ваше слово!

К о в ’ є ль (до пана Журдена). Папе, якщо дружила наша захоче вислухати мене сам на сам, то я обіцяю вам, що вона дасть свою згоду на все, що схочете.

Пані Ж у р д с и. Нічого знати не хочу!

К о в ’ є л ь. Та ви тільки вислухайте мене!

Пані Журден. Ні.

Пан Ж у р д е н (до пані Журі)єн). Вислухай його!

Пані Ж у р д е її. Ні, я не хочу його слухати!

Пан Ж у р д е и. Він тобі скаже...

Пані Ж у р д е н. Не хочу я, щоб він до мене балакав!

Пан Журдсп. Сто чортів! Ну, та й уперта ж! Чи тобі що станеться, як ти його вислухаєш?

К о в ’ є л ь. Ви тільки вислухайте мене, а тоді робіть, як самі знаєте.

Пан Ж у р д е и. Ну, що там таке?

К о в ’ель (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеоит оцей син турецького султана.

Пані Ж у р д е н бстиха до Ков'єля). Ага-а-а!

К о в ’ є л ь (стиха до пані Журден). А я, Ков’єль, перекладач при ньому.

Пані Ж у рде и (стиха до Ков’єля). Ага! Ну, коли так — я здаюсь.

Ков’єль (стиха до пані Журден). Тільки і взнаки не давайте.

Пані Ж у р д е п (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.

Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить - син турецького султана.

Пані Ж у р Д е п. Вій мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати і ю нотаря.

Доран т. Чудова ідея! А щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий иотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт із маркізою.

Пані Ж у р д е и. І на це залюбки даю мою згоду.

Пан Ж у рде и (стиха до Доранта). Це ви для того, щоб відвести їй очі?

Д орант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.

Пап Журден (апиха). Гаразд, гаразд! (Уголос). Пошліть по нотаря!

Д о рай т. А поки він прийде й складе шлюбні контракти, давайте подивимося паш балеті потішимо ним його турецьку високість.

Пай Ж у рд е и. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.

Пані Журден. А Ніколь?

Пан Ж у р д е и. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!

Ков’єл ь. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп гак йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Комедія закінчується балетом.

(Переклад із французької Ірини Ствшенко)

Робота з текстом

Осмислюємо прочитане. 1. Які риси характеру пана Журдена дали підстави для здійснення плану Ков’єля? 2. Як реагує пані Журден на те, що відбувається? Що її врешті-решт переконало дати згоду на шлюб Клеонта та Люсіль? 3. Хто з присутніх нічого не відав про те, що відбувається насправді? 4. Чому, на вашу думку, Мольєр віддає останні слова п’єси Ков’єлю?

Краса слова

 

Художнє новаторство Мольєра в драматургії. Спираючись на правила класицизму, Мольєр разом з тим зробив ряд важливих художніх відкриттів, що зумовили подальший розвиток жанру комедії. Він прагнув наблизити комедію до сучасності, умів бачити в конкретному типове, характерне для всього людства. Його образи, узяті із самого життя, надзвичайно правдиві й достовірні. Драматург уважав, що театр повинен відображати дійсність і вади людей, до того ж не тільки розважати глядачів, а й виховувати їх. Він розвивав два види комедії: комедію характерів і комедію положень, нерідко поєднуючи їх. Мольєр використовував у своїх п’єсах співи, музику й танці. Він умів майстерно поєднувати комічне та трагічне, і це надавало його персонажам особливої виразності. Він закликав акторів спостерігати дійсність, говорити на сцені живою мовою, грати природно й невимушено. Комедії Мольєра просякнуті народним духом, вони ґрунтуються на народних оцінках і поглядах.

• Які оцінки дають учинкам і поведінці пана Журдена різні персонажі? З якими, на вашу думку, збігається авторська позиція?

Перевірте себе. 1. Що вам відомо про життя та творчість Мольєра? 2. Що нового він привніс у класицизм? 3. Розкажіть про художні відкриття Мольєра в галузі жанру комедії? 4. Як змінилися класицистичні вистави в процесі драматургічної і театральної діяльності митця? 5. Визначте провідні проблеми п’єси «Міщанин-шляхтич». 6. Розкрийте символічне значення назви твору 7. Які засоби комічного використовує Мольєр у п’єсі? Наведіть приклади з твору. 8. У чому виявляється народний характер сміху в комедії?

Радимо прочитати

Мольєр. Міщанин-шляхтич / Переклад Ірини Стешенко. — К., 1993.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ніколенко