Мольєр — майстер класицистичної комедії читати онлайн

Мольєр — майстер класицистичної комедії

 

їм*я, прізвище: Жан-Батіст Поклен. Псевдонім: Мольєр.

Роки життя: 1622-1673 рр.

Родина: батько — придворий шпалерник, камердинер короля.

Місце народження та проживання: Париж, Франція.

Освіта: Клермоптський єзуїтський колеж, курси Орлеанського університету.

Рід занять, діяльність: драматург. Основні твори: приблизно 40 п’єс.

До Мольєра серед драматичних жанрів французької сцени авторитет трагедії був священним. Тим більшим став тріумф Мольєра — творця класичної французької комедії, яка за рівнем художньої довершеності не тільки ні в чому не поступалася трагедії, але багато в чому и перевершувала її, здобувши в особі и автора світову славу французькій сцені та породивши традиції, які й донині продовжують і розвивають провідні театри світу.

«— Государю! Мольєр помер!

І Людовік XIV, знімаючи капелюха, промовляє:

— Мольєр безсмертний!

Що тут можна заперечити? Людина, яка живе вже четверте століття, таки безсмертна!»

(М. Булгаков «Життя пана де Мольєра» )

У сім’ї Жана Поклена, багатого буржуа, спадкового декоратора, який працював при дворі, народився син, Жан-Батіст. Мати померла, коли хлопчикові було 10 років. Батько хотів, щоби син продовжив його справу, і дав хлопцеві непогану освіту. Жан-Батіст закінчив єзуїтський коледж, витримав іспит на звання ліценціата прав у Орлеані. Але чудові перспективи не приваблювали юнака: він марив театром. У червні 1643 року, коли йому вже виповнився 21 рік, Жан-Батіст Поклен покинув сім’ю й відкрив «Блискучий театр» у Парижі. Цей заклад збанкрутував за два роки. Залишилися лише борги, які Жану-Батісту сплачувати було нічим. Через це йому довелося навіть провести деякий час у в’язниці. Після такої історії батько прокляв свого

сина й заборонив ганьбити прізвище.

 

Тоді акторську професію вважали найнижчою і називали не інакше як презирливо — «комедіант». Саме з цим пов’язують появу псевдоніма Мольєр.

Жан-Батіст волів скоріше зректися родового імені, адже він не уявляв свого життя без театру. Мольєр організував мандрівну трупу, з якою подорожував з одного міста до іншого. Репертуар був невеликий, тому він сам узявся за перо.

Починав із написання одноактних п’єс.

Одного разу в Ланґедоці Мольєр зустрівся зі шкільним товаришем, принцом Копті, який порекомендував його брату короля. І ось Жан-Батіст Мольєр разом зі своїми акторами отримав можливість грати в театрі при дворі, у Луврі. Останні півтора десятиліття життя Мольєр плідно попрацював для драматургії. У цей час було створено такі шедеври, як «Смішні манірниці», «Уявний рогоносець», «Міщанин-шляхтич», «Дон Жуан, або Кам’яний гість», «Тартюф», «Мізантроп», «Удаваний хворий». Його п’єси нещадно висміюють вади людей: жадібність, лицемірство, святенництво. Постановка при дворі комедії «Тартюф» завдала серйозного удару по католицькій церкві. У п’єсі Мольєр показав злочинність церковної влади, брехливість її моралі. Звісно, п’єсу заборонили, і Мольєр для її порятунку «зняв» із головного героя духовний сан, зробивши його звичайним святенником і ханжею. Забороняли до постановки й інші його п’єси. Одного разу навіть закрили театр, і цілих три місяці актори чекали можливості знову грати, хоча весь цей час навіть не отримували платні. Сам Мольєр — людина далеко не бідна, мав щорічну пенсію в 1500 ліврів від короля. Але до грошей ставився легко, не рахував їх. Витрачав не тільки на себе, а й допомагав нужденним. Про нього говорили як про людину добру, щиросердну. Пішов із життя Жан-Батіст Мольєр 1673 року і похований на цвинтарі Пер Лашез у Парижі.

Цікаві факти із життя Мольєра За іронією долі, майбутній драматург жив у будинку, який парижани називали «мавпячим». Піддашок його був прикрашений зображенням хвостатих мавпочок, які обривали плоди з апельсинових дерев. «Доброзичливці» казали, що

нічого дивного немає в тому, що старший син шановного Поклена став блазнем. У майбутньому драматург не відмовився від мавп, і на схилі віку, проектуючи свій герб, зобразив на ньому своїх хвостатих приятельок, які стерегли батьківський будинок.

Як і тогочасна трагедія, жанр високої комедії Мольєра містить усі характерні особливості класицистичного театру: композиційний поділ на 5 дій, дотримання закону трьох єдностей, чітке розмежування персонажів на позитивних і негативних із особливою увагою до якоїсь однієї риси характеру, яку автор навмисно підкреслює й гіперболізує.

Комедія — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викрито негативні суспільні та побутові явища, виявлено смішне в навколишній дійсності чи людині.

Сатира — різке осміяння суспільних вад за допомогою сатиричних засобів.

Сарказм — зле, в’їдливе висміювання серйозних вад у характері персонал<ів, подіях та явищах громадського або побутового життя з тим, щоби викрити їхню потворну сутність.

Гумор — художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді, а також твір літератури або мистецтва, що використовує цей прийом.

Іронія — лукавство, глузування, прихований гумор — художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Арістотель визначав її як «такий вид смішного, коли говоримо інакше, ніж відчуваємо». У вузькому значенні іронію розуміють як уживання слова з позитивною оцінкою для вираження негативної.

В Україні перші постановки п’єс Мольєра відбулися вже наприкінці XVIII ст., і донині його комедії є в репертуарі багатьох театрів. Узявши за основу сюжет п’єси «Міщанин-шляхтич», І. Карпенко-Карий написав комедію «Мартин Бору-ля». Головний герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло», який соромиться свого «малоросійського» походження, вбачаючи у власному прізвищі причину життєвих негараздів, а тому намагається «ввійти» в російську культуру, разюче нагадує «ходіння з міщан у шляхтичі» Журдена з мольєрівської комедії «Міщанин-шляхтич». П’ять комедій Мольєра переклав українською мовою Володимир Самійленко (серед них особливо слід вирізнити переклад «Тартюфа» 1901 року).

«Міщанин-шляхтич» — яскравий зразок «високої комедії»

Історія створення комедії

 

Комедія «Міщанин-шляхтич» — найзліша сатира на буржуазію, що наслідує дворянство. Драматург не шкодує фарб для висміювання багатого буржуа Журдена, який щосили лізе у дворянство, навчається хороших манер, відвертається від своєї плебейської дружини та приятелює зі збіднілими аристократами, що тільки оббирають його. Але якщо над Журденом Мольєр знущається за його дурість, нагадуючи йому стару міщанську мудрість «Знай, цвіркуне, свій припічок», то з іще більшою зневагою він зображає знатного шахрая й паразита Дюранта, який перебуває на утриманні Журдена. Цим негативним персонажам протиставлені позитивні — пані Журден і Клеонт, чесні, правдиві й свідомі, горді приналежністю до свого класу.

Можемо припустити, що п’єса Мольера «Міщанин-шляхтич» має й деякий мотив автобіографічності та історичності. Адже батько Мольєра, Жал Поклей, був успішним буржуа, купив посаду придворного шпалерника, до якої тоді додавалось ще й почесне звання королівського камердинера. 1669 року король Людовік XIV приймав у своїй резиденції у Вєрсалі турецьких послів па чолі з Солиманом-Агою. Турків змусили довго чекати, а потім прийняли їх у галереї Нового Палацу, що була прибрала надзвичайно розкішно. Король сидів на троні, а на вбранні короля було діамантів не менше, ніж на чотирнадцять мільйонів ліврів. Однак Со лиман-Ага ніяк не виказав свого захоплення. У нього був такий вираз обличчя, начебто в Турції всі носять костюми з діамантами. Поведінка турецької делегації не сподобалась королю, і він наказав придворному композиторові й драматургу написати п’єсу, яка б висміяла турків. Так було створено «Міщапина-шляхтича». Прем’єра вистави відбулася 14 жовтня 1670 року в Шамборі. Після закінчення п’єси жах охопив Мольєра: король не вимовив жодного слова. Мовчання короля всі одразу помітили й почали картати п’єсу. Про це писав

М. Булгаков у книзі «Життя пана де Мольера».

 

16 жовтня у Пале-Роялі відбулася друга вистава комедії.

І знову на ній був присутній король. Але його реакція вже була більш прихильною: король зааплодував, підвівся зі свого місця й привітав Мольера. Його слова були приблизно такими:

«Я нічого не сказав вам після першої прем’єри, оскільки ще не встиг скласти своє враження. Однак тепер я скажу. Ваші актори грають пречудово. Я бачу, що ви написати гарну п’єсу, і жодний з ваших попередніх творів не справляв на мене такого враження, як “Міщанин-шляхтич”».

Дія, або акт — закінчена частина драматичного твору, котра часто завершується подією, яка зумовлює наступний розвиток сюжету.

Інтрига (франц. intrique, від лат. intrico — заплутую) — спосіб організації подій за допомогою складних, напружених перипе-тій, гострої боротьби мотивів, часто прихованих намірів.

Ремарка (франц. remarque — примітка) — авторське пояснення у драматичному творі стосовно умов та часу дії, зовнішнього вигляду та поведінки дійових осіб тощо.

Репліка (лат. геріісо — повертаю назад, відбиваю) — вислів одного з учасників драматичного діалогу або розмови, який є реакцією на чуже висловлювання.

Ява — частина акту (дії) у драматичному творі, що визначається незмінним колом (кількістю) дійових осіб. Нова ява розпочинається з виходом зі сцени чи появою на ній нового персонажа.

1.    Який жанр домінував у драматургії французького класицизму? Назвіть головних його представників.

2.    Що ви можете розповісти про життя Мольєра?

3.    Чому перші театральні спроби Мольєра виявились невдалими?

4.    З якими драматургічними жанрами пов’язані перші театральні спроби Мольєра? У чому сенс його творчих пошуків?

5.    У чому полягає художнє новаторство створеного Мольером жанру високої комедії?

6.    Які п’єси Мольєра належать до жанру високої комедії?

7.    Схарактеризуйте основні тематичні лінії комедій театру Мольєра.

8.    Що стало поштовхом до написання комедії «Міщанин-шляхтич»?

Міщанин-шляхтич Комедія на п’ять дій

 

Дійові особи

Пан Журден, міщанин.

Пані Журден, його дружина.

Л ю с і л ь, дочка Журденів.

Клеонт, закоханий у Люсіль.

Дорімена, маркіза.

До рант, граф, закоханий у Дорімену.

Ніколь, покоївка Журденів.

К о в ’ є л ь, слуга Клеонта.

Кравець.

Учень кравця.

Учителі музики, танців, фехтування, філософії, їхні учні.

Інші дійові особи.

Дія відбувається в Парижі, в господі пана Журдена.

Дія перша

Ява 1

<...>

Учитель танців. Тепер у нас з вами діла — з головою.

Учитель музики. Ото, ще б пак! Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — вдавати з себе галантного кавалера — просто скарб для нас! І вам з вашими танцями, і мені з моєю музикою не завадило б, щоб усі були на нього схожі.

Учитель танців. Ну, не цілком. Мені б хотілося, щоб він краще розумівся на тих речах, які ми для нього компонуємо.

Учитель музики. Він справді нічогісінько не тямить, зате добре платить, а це тепер найголовніше для нашого мистецтва.

Учитель танців. Щодо мене, то признаюся вам,— мене вабить трохи ще й слава. Оплески мене хвилюють; на мою думку, для артиста справжня мука — тішити дурнів, марнувати час і сили на те, щоб зворушити якогось йолопа. Що не кажіть.

а все-таки дуже приємно працювати для людей, які здатні відчути всі тонкі нюанси мистецтва, вміють оцінити красу нашої праці й щирою похвалою дають нам кілька дійсно чудових хвилин. Найкраща нагорода за все, що ви створили,— це бачити, що вас зрозуміли, і чути оплески, якими вас вшановують! На мою думку, ніщо не може зрівнятися з такою нагородою за працю, а похвала досвідчених людей — найвища насолода.

Учитель музики. Що й казати! Я теж такої думки; немає нічого приємнішого за оплески, але й найщиріші оплески не нагодують шлунка! Самих оплесків для життя ще надто мало, людина потребує чогось соліднішого! Найкраща похвала для мене та, яка переходить із рук просто до кишені. Звичайно, пайок наш — людина зовсім темна, плеще про все, не тямлячи нічого, і аплодує кожній нісенітниці, та за його гроші можна пробачити йому всяку дурість. Розуміння мистецтва в нього у гаманці, а похвала його — червінці, і цей міщанин-неук, як бачите, платить нам далеко краще, ніж той високородний вельможа, який нас сюди привів.

Учитель танців. Я де в чому погоджуюся з вами... Та все ж мені здається, що для вас гроші надто вже багато важать; грошолюбство — така паскудна річ, що кожній чесній людині слід не показувати нахилу до неї.

Учитель музики. А проте ви ж не відмовляєтеся від тих грошей, що їх наш панок вам дає?

Учитель танців. Звичайно, не відмовляюсь, але запевняю вас, я дбаю не тільки про гроші. Я хотів би, щоб він при своїх достатках хоч трохи виховав свій смак.

Учитель музики. Я теж цього бажаю; ми ж обидва саме на це з усіх сил і працюємо. Чи так, чи інак, а він прославить наш хист серед вельможного товариства; він нам платитиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього.

Учитель танців. Ось він іде.

Ява 2

ГІан Журден у халаті й нічному ковпаку, учитель музики, учитель танців, учень учителя музики, співачка, двоє співаків, танцюристи, двоє лакеїв.

<...>

Учитель музики. Ми до ваших послуг.

Пан Журден. Вам довелося-таки трохи почекати; це тому, що я сьогодні вбрався так, як убирається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку надію їх натягти...

Учитель музики. Ми тут для того, щоб виконувати всі ваші бажання.

 

<...>

Все безладдя, всі війни, що кояться в світі, виникають саме через те, що ніхто не вчиться музики.

Учитель танців. Всі злигодні людства, всі фатальні зміни, якими сповнена історія, всі помилки дипломатів, усі невдачі великих полководців,— усе це сталося саме через те, що людство не вміє танцювати.

Пан Ж у р д е н. Як то?

Учитель музики. Хіба ж війна не є наслідок того, що між людьми немає єдності?

Пан Журден. Так.

Учитель музики. І якби всі люди вчилися музики, чи не було б це засобом об’єднати їх усіх і встановити загальний мир на землі?

Пан Журден. Ваша правда.

Учитель танців. Коли людина чинить правильно — чи то в родинних, чи то в державних справах, чи то командуючи військом,— хіба ж не кажуть завжди: таїшй-то зробив правильний крок у такій-то справі?

Пан Журден. Авжеж, так кажуть.

Учитель танців. А правильний крок роблять чому? Хіба не не тому, що не вміють добре танцювати?

<...>

Дія друга

Ява 1

Пан Журден, учитель музики, учитель танців.

Пан Журден. От так штука! Та й зграбненько ж ці хлопці підстрибують!

Учитель музики. Коли вони танцюватимуть під музику, буде ще краще. Побачите, який чудовий балет ми для вас приготували.

<...>

Ява 2

Пан Журден, учитель музики, учитель танців, лакей.

Лакей. Пане, ваш учитель фехтування прийшов.

Пан Журден. Скажи йому, щоб ішов сюди та починав вправи. (До вчителя музики й до вчителя танців.) Я хочу, щоб ви подивилися, як я фехтую.

Ява З

Ті самі та вчитель фехтування.

<...>

Учитель фехтування. Тепер ви розумієте, на яку пошану заслужили в державі ми, учителі фехтування, й наскільки наше мистецтво вище за всякі інші некорисні науки, як, приміром, танці, музика або...

Учитель танців. Помалу, помалу, пане фехтмейстере! Прошу висловлюватися з повагою щодо танців.

Учитель музики. Будьте ласкаві, ставтеся з повагою до не-перевершеної краси музики.

<...>

Ява 4

Учитель філософії; пан Журден; учителі музики, танців, фехтування; лакей.

Пан Журден. Ах, пане філософе, ви прийшли саме вчасно із вашою філософією. Зробіть ласку, помиріть оцих добродіїв.

Учитель філософії. В чім справа? Що сталося, панове?

Пан Журден. Та, бачте, посварилися за те, яке мистецтво вище: музика, танці чи фехтування... Ображали тут один одного... Мало до бійки не дійшло.

Учитель філософії. Ах, панове, чи ж можна так аж із шкури лізти? Та хіба ж ви не читали вченого трактату Сенеки «Про гнів»! Чи ж є що гіршого, ганебнішого за ту пристрасть, що робить людину подібною до лютого звіра? Хіба ж розум наш не повинен керувати всіма нашими почуттями?

Учитель танців. Даруйте, пане! Але ж він ображає пас обох, ставлячись із таким презирством до танців, яких я навчаю, та до музики — його професії!

Учитель філософії. Серйозна людина не повинна зважати ні на які образи. Найкраща відповідь на пих — стриманість і терпіння.

Учитель фехтування. Вони такі нахабні, що прирівнюють свої професії до моєї!

<...>

Учитель філософії. А що ж таке, на вашу думку, філософія? Мені здається, що ви всі троє невігласи й нахаби! Та як ви смієте так самовпевнено базікати в моїй присутності, так безсоромно називати наукою речі, які не варті навіть того, щоб називатися мистецтвом! Це просто злиденне, жалюгідне ремесло вуличних борців, співаків та комедіантів!

Учитель фехтування. Геть, собачий філософе!

<...>

Усі вчителі, лупцюючи один одного, виходять.

Ява 5

Пан Журден, лакей.

Пан Журден. О! Бийте один одного скільки влізе; я не втручатимусь; чого доброго, ще порвеш собі вбрання, вас рознімаючи. Дурнем був би я, коли б устряв у вашу бійку, щоб і мені ще перепало!

Ява 6

Учитель філософії, пан Журден, лакей.

Учитель філософії (поправляючи комір). Вернімося до нашої лекції.

Пан Журден. Ах, пане, мені дуже прикро, що вони вас побили!

Учитель філософії. Пусте! Філософ до всього повинен ставитися спокійно, сприймати речі просто. Я складу на них сатиру в стилі Ювенала. Ого, вона їм добре дошкулить! Та годі про це. Чого, власне, ви хочете вчитися?

 

Пан Журден. Всього, чого зможу: я ж страх як хочу зробитися вченим! Така лють мене бере, тільки-но згадаю, що батько з матір’ю не вчили мене різних наук у дитинстві.

<...>

Учитель філософії. Ви маєте якісь основи, якісь початкові наукові знання?

Пан Журден. Ну, звісно!

Я вмію читати й писати.

Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?

<...>

Пап Журден. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?

Пан Журден. Моралі?

Учитель філософії. Так.

Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?

Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і...

Пан Журден. Ні, це не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю на те охоту!

<...>

Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?

Пан Журден. Навчіть мене орфографії.

Учитель філософії. Охоче.

<...>

Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. <...>

<...>

Щоб вимовити звук А, треба широко розкрити рота: А.

Пан Журден. А, А. Так.

Учитель філософії. Звук є треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: А, Е.

Пан Журден. А, Е, А, Е. Так, так. Та й цікаво ж!

Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: А, Е, І. Пан Ж у р д єн. Л, Е, І, І, І, І. Так! Хай живе наука!

<...>

Ах! І чого ж то не вчився я раніше, щоб усе це знати! Учитель філософії. Завтра ми розглянемо інші літери — приголосні.

<...>

Пай Журден. Будьте такі ласкаві! А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку;

••••    • о    •    •

я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель філософії. Гаразд.

Паи Журден. Адже ж це буде ґречно? Чи не так?

Учитель філософії. Звісно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?

Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пан Журден. Чому?

Учитель філософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.

Пан Журден. Тільки прозою або віршами?

Учитель філософії. Так, пане. Все, що не проза,— вірші, а що не вірші — проза.

Пан Журден. А коли ми розмовляємо,— це що ж таке?

Учитель філософії. Проза.

Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого нічного ковпака»,— то це проза?

Учитель філософії. Так, пане.

Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. <...>

<...>

Ява 8

Пан Журден, кравець, учень кравця, лакей.

Пан Журден. Ага! Ось і ви! А я вже почав був на вас гніватися.

Кравець. Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Вже й так довелося засадити аж двадцятеро хлопців за ваше вбрання.

Пап Журден. Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них вліз. Ось маєте: але дві петельки луснуло.

Кравець. Вони ще розтягнуться.

<...>

Пан Журден (придивляючись до кравцевого вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий,— він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.

Кравець. То був такий добрий крам, пане... Я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.

Пан Журден. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?

<...>

Перший вихід балету.

Учень кравця. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за ваше здоров’я.

Пап Журден. Як ти на мене сказав?

Учень кравця. Шляхетний пан.

Пан Журден. «Шляхетний пан!» Ось воно що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися-но по-міщанському, то па тебе зроду не скажуть «шляхетний пан». (Даючи гроші.) Маєш, оце тобі за «шляхетного пана».

Учень кравця. Дуже вам вдячні, ваша ясновельможність.

Пан Журден. «Ясновельможність!» Ото! «Ясновельможність!» Постривай, друже мій... «Ясновельможність» теж дечого варта; це ж неабияка дрібничка — «ясновельможність»! Маєш! Ось що дає тобі його ясновельможність.

<...>

(Набік.) Добре зробив, що спинився, а то я б йому всього гаманця віддав.

<...>

1.    Яким постає перед нами пан Журден? Опишіть його зовнішність та риси характеру, що вимальовуються з його слів та вчинків.

2.    Розкажіть про вчителів пана Журдена. Хто з них вирізняється своєю чесністю та моральністю, а хто — навпаки?

3.    За що Журден постійно винагороджував учня кравця? Як це його характеризує?

4.    Що смішного, а що сумного ви помітили в прочитаних розділах?

Дія третя

<...>

Ява З

Пані Журден, пан Журден, Ніколь, два лакеї.

Пані Журден. Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап’яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?

Пап Журден. Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимуть на мене пальцями.

Пані Журден. Вже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.

Паи Журден. Хто ж оті всі, дозвольте запитати?

Пані Журден. Всі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. <...>

<...>

Ява 4

Дорант, пан Журден, пані Журден, Ніколь.

<...>

Дорант. Слово честі, пане Журдене, я страх як скучив за вами! Знаєте, з усіх моїх знайомих ні до кого не почуваю я такої пошани, як до вас: саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні.

Пан Журден. Я не вартий такої честі, вельможний пане. (До пані Журден.) В королівській спочивальні!

<...>

Дорант. Ви ще не забули, звісно, що я винен вам гроші?

Пані Журден {набік). Ще б пак! Ми пам’ятаємо це дуже добре.

<...>

Пай Журден. Здається, пам’ятаю. Я записав собі для пам’яті. Ось рахунок. Першого разу видано вам дві сотні луїдорів.

Дорант. Так.

Пан Журден. Другого разу — сто двадцять.

Дорант. Так, так.

Пан Журден. Потім — ще сто сорок.

Дорант. Ви маєте рацію.

Пан Журден. Все те разом становить чотири сотні шістдесят луїдорів, або п’ять тисяч шістдесят ліврів.

Дорант. Рахунок точний. П’ять тисяч шістдесят ліврів.

<...>

Підсумок точний. П’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів. Додайте до цього рахунка ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні,— і тоді буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ну що, хіба ж я не вгадала?

<...>

Дорант. Якщо вам це незручно, то я звернуся до когось іншого.

Пан Журден. Ні, ні, вельможний пане.

Пані Журден {стиха до пана Журдена). Він не заспокоїться, поки не пустить тебе з торбами.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить, кажу тобі!

Дорант. Скажіть відверто, може, моє прохання для вас обтяжливе?

Пан Журден. Анітрохи, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Це справжній пройдисвіт!

Пан Журден (стиха до пані Журден). Чи ти замовкнеш нарешті?

Дорант. Звісно, я маю багато знайомих, які охоче позичили б мені потрібну суму, але ж ви мій найкращий друг, і я просто боявся, що ви образитесь, якщо я позичу в когось іншого.

Пан Журден. Ви мені робите завелику честь, вельможний пане. Зараз я принесу гроші.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Що? Ти йому ще хочеш дати грошей?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Що ж поробиш? Хіба ж я можу відмовити такій високій особі, яка ще нині вранці говорила про мене в королівській спочивальні!

<...>

Ява 6

Пан Журден, пані Журден, Дорант, Ніколь.

Пан Ж у р д е н (до Доранта). Маєте. Тут рівно дві сотні луїдорів.

<...>

Дорант (стиха до пана Журдена). Наша чарівна маркіза, як я вже сповістив вас запискою, завітає зараз до вас пообідати й подивитися балет. Мені пощастило умовити її прийняти нарешті той подарунок, що ви його хочете їй презентувати.

Пан Журден. Відійдімо, про всякий випадок, трохи далі.

<...>

Дорант. А вам таки пощастило зворушити її серце! Жінки більш за все люблять, щоб задля них не жалкували грошей; ваші щоденні серенади, ваші численні букети, той чудовий феєрверк на воді, діамант, який ви їй подарували, і, нарешті, новий сюрприз, що ви його для неї готуєте,— все це набагато красномовніше розповідає про ваше кохання, ніж усі слова, які ви могли б сказати їй особисто.

<...>

Ява 7

Пані Журден, Ніколь.

Ніколь. Справді, пані, я таки добре заробила за мою цікавість. Але здається мені, що там не все чисто. Вони розмовляють про якісь справи, яких вам зовсім не можна знати.

Пані Ж у р д е н. Вже давно, Ніколь, маю я підозру на мого чоловіка. Я певна, що він мене дурить, що він упадає коло когось,— от і намагаюся вивідати, коло кого саме. Крім того, час уже й про мою дочку подбати. Ти ж знаєш, як Клеоит її кохає, він і мені припав до серця, отож я й хочу допомогти йому в цій справі та віддати за нього Люсіль, якщо мені пощастить.

Ніколь. По правді вам скажу, моя папі, я просто в захваті, що ви погоджуєтеся на цей шлюб: вам подобається пан, а мені ще більше — його слуга. Ох, та й добре ж було б, коли б нас повінчали одночасно!

Папі Журден. Біжи ж мерщій до Клеонта та перекажи йому від мене, щоб вій зараз же сюди з’явився: ми підемо разом до мого чоловіка просити в нього згоди на цей шлюб.

Ніколь. Біжу, папі, з радістю! Ще ніколи ви мені не давали приємнішого доручення.

Пані Журдеи (виходить). Ото зрадіють обидва!

<...>

Ява 10

Люсіль, Клеонт, Ков’єль, Ніколь.

<...>

Люсіль. В чому річ, Клеонте? Що з вами?

Ніколь. Та що з тобою, Ков’єлю?

Люсіль. Чому ви такі сумні?

Ніколь. Чого це ти намурмосився?

<...>

Люсіль. Я бачу, вас збентежила наша сьогоднішня зустріч?!

Клеоит (до Ков’єля). Ага-а! Зрозуміли, що накоїли!

<...>

Люсіль. Хіба ж я в тому винна? Коли б ви тільки захотіли мене вислухати, справа пояснилася б дуже просто: я сказала б вам, що винна в тій ранішній пригоді, яка завдала вам такої кривди, тільки моя стара тітка. Ми йшли разом з нею, а вопа поклала собі в голову, що досить чоловікові лише наблизитися до дівчини, як він уже збезчещує її. Ця стара пані завжди гризе нас за легковажність і уявляє всіх чоловіків чортами, від яких чесні дівчата повинні тікати світ за очі.

Ніколь (до Ков’єля). В цьому-то й увесь секрет.

Клеонт. Ви мені правду кажете, Люсіль?

<...>

Ах, Люсіль, єдиним словом, що злітає з ваших уст, ви можете заспокоїти всю бурю мого серця! Як легко віриш тим, кого кохаєш!

Ков’єль. Ах, ви ж бісенята! Та й ловко ж ви вмієте улестити нашого брата!

Ява 11

Пані Журден, Клеонт, Люсіль, Ков’єль, Ніколь.

Пані Журден. Дуже рада вас бачити, Клеонте; ви нагодилися саме до речі. Зараз прийде мій чоловік, скористайтеся нагодою і попросіть його віддати за вас Люсіль.

Клеонт. Ах, пані, які це солодкі слова! Як вони збігаються з моїми власними бажаннями! Чи міг я чекати на такий приємний наказ, чи міг я сподіватися на таку велику ласку?

Ява 12

Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’єль, Ніколь.

Клеонт. Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... <...> Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину в світі, коли б міг заслужити такої ласки.

Пан Журден. Перше, ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?

Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає па таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження, хоч, може, інші на моєму місці і вважали б, що вони мають право це зробити; отже, скажу вам відверто, я — не шляхетного роду.

Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя — не для вас.

Клеонт. Чому?

Пан Журден. Ви не шляхетний — ви не матимете моєї дочки.

<...>

Ява 13

Пані Журден, Люсіль, Клеонт, Ніколь, Ков’єль.

Пані Журден. Не втрачайте мужності, Клеонте. (До Люсіль.) Ходім зі мною, дочко моя. Ти просто так батькові й відріж, що, крім Клеонта, ти ні за кого іншого не підеш.

Ява 14

Клеонт, Ков’єль.

Ков’єль. Ну, та й накоїли ж ви лиха з вашим благородством!

Клеонт. Що ж поробиш! Я маю власні переконання і ніколи їх не зречуся.

<...>

Ков’єль (сміється). Ха-ха-ха!

Клеонт. Чого ти смієшся?

Ков’єль. Одна кумедна витівка спала мені на думку: одурити нашого шляхетного пана й добути вам те, чого ви так бажаєте.

Клеонт. Як саме?

Ков’єль. Є прехороша ідея!

Клеонт. Та в чому ж річ?

Ков’єль. Тут у нас недавно був маскарад, а для мого жарту то саме до речі: я скористаюся з нього, щоб обкрутити нашого йолопа круг пальця. Це, звичайно, комедією пахне, та з ним можна собі дозволити все що заманеться. Чого там панькатись! Він і сам зіграє свою роль чудово й легко повірить кожній нісенітниці, якої б йому не набалакали. В мене й актори, й костюми напоготові; дозвольте мені взяти на себе всю справу.

Клеонт. Але ж поясни мені...

Ков’єль. Я зараз вам усе поясню. Ходімо лишень звідси: він повертається.

Ява 15

Пан Журден сам.

Пан Журден. Сто чортів! Усі мені дорікають, що я, мовляв, злигався з вельможними панами, а на мою думку, немає нічого приємнішого, як знатися з вельможним панством. Від них маєш тільки повагу та шану. Далебі, я дав би собі на руці два пальці відрубати, аби народитися вдруге — графом чи маркізом.

<...>

Ява 18

Дорімена, Дорант.

Д орім єн а. Я не знаю, Доранте, чи не зробила я часом помилки, дозволивши вам привезти мене в дім, де я ні з ким не знайома.

Дорант. А в якому ж іншому місці, пані, могло б вітати вас моє кохання? Адже ж, боячися поголосу, ви не бажаєте зустрічатися зі мною сам на сам ні у вас, ані в мене.

Дорімена. <...> Я непомітно для себе самої звикаю до щоденних і надто великих доказів вашого до мене кохання. <...> Почалося з ваших частих візитів, за ними полилися освідчення в коханні, освідчення потягли за собою серенади й сюрпризи, а далі пішли вже подарунки. Я всьому тому противилась, але ви такий настійливий і крок за кроком примушуєте мене вам скорятися. <...>

Дорант. Давно вже час, маркізо, запевняю вас. Ви — вдова і ні від кого не залежите. Я сам собі господар і кохаю вас над життя. Чому б вам уже нині не зробити мене найщасливішою людиною в світі?

<...>

Ява 19

ГІан Журден, Дорімена, Дорант.

Пан Журден (зробивши два поклони, спиняється занадто близько біля Дорімєни). Відступіться трохи далі, пані.

Дорімена. Що?

Пан Журден. На один крок, будьте ласкаві.

Дорімена. Що таке?

Пан Журден. Відступіться трохи, щоб я міг ще втретє вам уклонитися.

Дорант. Маркізо, пан Журден розуміється на витонченому поводженні.

Пан Журден. Це мені така честь, пані, що ви зробили мене щасливим... Я такий радий, що маю щастя... <...> щоб я міг заслужити... так би мовити...

Дорант. Досить, досить, пане Журдене! Пані не любить довгих компліментів. Вона й без них багато вже чула про ваш гострий розум... (іСтиха до Дорімени.) В цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні манери.

Дорімена (стиха до Доранта). Так, це одразу впадає в очі.

<...>

Дорант (стиха до пана Журдена). Глядіть же: ані найменшого натяку на діамант, який ви їй подарували...

Пан Журден (стиха до Доранта). А чи можна хоч поцікавитись, чи припав він їй до вподоби?

Дорант (стиха до пана Журдена). Та що ви! Воронь боже! То було б з вашого боку страх як нечемно. Якщо ви бажаєте

поводитися так, як годиться у вишуканому товаристві, то вдавайте, ніби то не ви його подарували. (Вголос.) Пан Журден, маркізо, каже, що він щасливий вітати вас у своїй господі.

Дорімена. Це для мене велика честь.

Пан Журден (стиха до Доранта). Який я вдячний вам, пане, що ви закинули їй добре слівце за мене!

<...>

1.    Хто такі Дорант і Дорімена?

2.    Чи знає Дорімена про справжні наміри Журдена та Доранта? Як це її характеризує?

3.    Які нові риси Журдена виявляються в прочитаних діях?

4.    Що думає пані Журден про шлюб? Про що мріє?

5.    Опишіть Клеонта за його словами та діями. Чому він ледь не розірвав взаємини з Люсіль?

6.    Розкажіть про слуг — Ніколь та Ков’єля.

7.    Прокоментуйте найсмішніший, на ваш погляд, епізод комедії.

Дія четверта

Ява 1

Дорімена, пан Журден, Дорант, троє співаків, лакей.

Дорімена. О Доранте! Та це ж розкішний бенкет!

Пан Журден. Ви глузуєте з мене... Я волів би запропонувати вам щось достойніше вас, пані!

Дорімена, пан Журден, Дорант і троє співаків сідають до столу.

<...>

Дорімена. Я їм з великою насолодою,— оце вам відповідь на ваші компліменти.

Пан Журден. Ах, які чудові ручки!

Дорімена. Руки найзвичайнісінькі, пане Журдене; ви, мабуть, хочете сказати — цей діамант? О, він і справді чудовий!

<...>

Ява 2

Пані Журден, пан Журден, Дорімена, Дорант, співаки, лакеї.

Пані Журден. Ага-а! Та тут зібралася веселенька компанійка! Бачу добре, що на мене тут не чекали! То ось чому ви, коханий мій чоловіче, так поспішали вирядити мене на обід до моєї сестри? Там — до якоїсь вистави лаштуються, тут — бенкет на всю губу справляють! Ось на що ти своє добро гайнуєш?! Невідомих

дам без мене приймаєш, наймаєш для них співаків та комедіантів, а мене — геть із власної господи?!

До рант. Що ви хочете сказати, пані Журден? Що це у вас за фантазія? Звідки ви взяли, що ваш чоловік витрачає на нас свої гроші, що це він дає обід на честь цієї дами? То знайте ж: обід улаштовую я, а він лише запропонував мені свою господу для розваги, і вам слід спершу зважити те, що ви хочете сказати, а потім уже говорити!

Пап Журден. Авжеж, авжеж, негіднице! Обід улаштовує пап граф для цієї вельможної дами. Він зробив мені велику честь, що вибрав для цього мою господу, та ще й запросив і мене самого до столу.

<...>

Ява З

Пані Журден, пан Журден, лакеї.

Пан Журден. Ах!.. Ну що ти наробила, негіднице?! Ти осоромила мене перед цілим світом!.. Отаких вельможних панів вигнати з моєї господи!

Пані Журден. Начхати мені на їхню вельможність!

Пан Журден. Не знаю, що мене стримує, клята бабо, що я ще й досі не тріснув тебе тарілкою по довбешці! Не дала й пообідати як слід!

<...>

Ява 5

Пан Журден, Ков’єль (переодягнений).

Ков’єль. Шановний добродію, не знаю, чи маю я честь бути вам знайомим?

Пан Журден. Ні, добродію...

<...>

Ков’єль. Я був великим другом вашого покійного батька.

Пан Ж у р д е н. Мого покійного батька?

Ков’єль. Атож. То був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Як ви сказали?

Ков’єль. Я кажу, що він був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Мій батько?

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. Ви його добре знали?

Ков’єль. Ще б пак!

Пан Журден. І ви його такого й знали? То був шляхтич?

К о в ’ є л ь. Звісно.

Пан Журден. Он як можна вірити людям!

Ков ’єл ь. А що?

Паи Журден. Знайшлися такі йолопи, які запевняють мене, що він був крамарем!

Ко в ’єл ь. Ваш батько — був крамарем! То все лихі язики плетуть! Та він зроду не крамарював. Просто як людина надзвичайно привітна й послужлива,— до речі, він добре розумівся на різному крамі, — батько ваш охоче вибирав той крам по різних місцях, наказував приносити до себе додому, а потім уже роздавав його своїм приятелям за гроші.

Пан Журден. Яв захопленні, що познайомився з вами: ви їм посвідчите, що мій батько був шляхтичем.

Ко в ’ель. Я ладен це підтвердити перед цілим світом.

Пан Журден. Щиро вам дякую! А в яких справах довелося вам завітати до наших країв?

<...>

Ков’єль. <...> я зараз заїхав сюди, щоб повідомити вам дуже приємну для вас новину.

Пан Журден. Яку ж то?

Ков’єль. Чи знаєте ви, що син турецького султана завітав до нашого міста?

Пан Журден. Я? Ні.

Ков’єль. Та невже? З ним разом і пишний почет; всі збігаються на нього подивитися; його вітають і вшановують у нас як дуже високу особу.

Пан Журден. Ая цього й не знав.

Ков’єль. Найважливіше для вас — те, що вій закохався у вашу дочку.

Пан Журден. Син турецького султана?

Ков’єль. Атож. І хоче її сватати.

<...>

Дозвольте ж мені довести справу до кінця. Отож він прибув сюди просити у вас руки вашої донечки, а щоб його майбутній тесть був гідний такого вельможного зятя, він — з ласки своєї — надає вам звання «мамамуші»,— це в них такий високий сан у їхній країні.

Пай Журден. «Мамамуші»?

Ков’єль. Атож, «мамамуші», тобто по-нашому — паладин. Паладини — це стародавні... ну... одне слово, паладин. Це найпо-чесніший сан у цілому світі, — таким чином, ви зрівняєтеся з най-видатнішими вельможами на землі.

Пан Журден. Син турецького султана робить мені велику честь. Прошу вас, проведіть мене, будьте ласкаві, до нього, щоб я міг подякувати йому особисто.

 

Ков’єль. Навіщо? Він сам завітає до вас.

Пан Журден. Він сам завітає до мене?

Ков’єль. Авжеж, і привезе з собою все, що потрібне для церемонії вашого висвячення.

Пан Журден. Ач, який він прудкий!

Ков’єль. Його кохання не має сил чекати.

Пан Журден. Одне мене бентежить... Дочка моя страх яка вперта: закохалася по самісінькі вуха в такого собі Клеонта та ще й присягається, що вийде заміж тільки за нього.

Ков’єль. Вона передумає, тільки-но гляне на сина турецького султана. До того ж уявіть собі, який дивний випадок! Син турецького султана напрочуд схожий на того Клеонта. Я його бачив, мені його показали... Кохання, яке вона відчуває до одного, дуже легко може перескочити на іншого, і... Та я чую, він наближається. Ось і він сам.

Ява 6

Клеонт у турецькому вбранні, три пажі, пан Журден, Ков’єль.

Клеонт. Амбусахім окі бораф, Жордіпа, саламалекі!

Ков’єль (до пана Журдена). Це означає: «Пане Журдене, нехай серце ваше цвіте цілий рік, як трояндовий кущ!» То звичайне привітання в їхній країні.

Пан Журден. Я покірний слуга їхньої турецької високості.

<...>

Ява 13

Муфтій; дервіші; пан Журден; турки, що танцюють.

<...>

Турки, що танцюють, надівають під звуки музики на пана

Журдена тюрбан.

Муфтій (подаючи панові Журденові шаблю). Ти вже шляхтич, я не брехай. Шаблю приймай!

Турки (видобуваючи шаблі). Ти вже не шляхтич, ми не бре-хай. Шаблю приймай!

<...>

Дія п'ята

Ява 1

Пані Журден, пан Журден.

Пані Журден. Ах, боже мій милосердний! Ой лишенько! На кого ти схожий! Що ти на себе нап’яв? Чи не зібрався ти часом до маскараду? Та кажи ж нарешті, що це все означає? Хто тебе так вичепурив?

Пан Журден. Чи чувано коли таке зухвальство! Розмовляти так з «мамамуші»?

Пані Журден. Що ти сказав?

Пан Журден. Так, так, тепер усі повинні мене поважати. Мене щойно зроблено «мамамуші». Чула?

<...>

Ява 6

Люсіль, Клеонт, пан Журден, Дорімена, Дорант, Ков’єль.

Пан Журден. Іди сюди, донечко моя, підійди-но ближче і подай руку цьому панові, який робить тобі честь, обираючи тебе собі за дружину.

Люсіль. Що з вами, тату? Що ви зробили з собою? Чи не комедію ви граєте?

Пан Журден. Ні, ні, яка там комедія! Це дуже серйозна справа і даже почесна для тебе — кращого й не придумаєш! (Показуючи на Клеонта.) Ось твій майбутній чоловік — я даю його тобі.

Люсіль. Мені, тату?

Пан Журден. Атож, тобі. Мерщій подай йому руку і дякуй небові за своє щастя.

Люсіль. Я зовсім не хочу виходити заміж.

Пан Журден. А я, твій батько, цього хочу.

Люсіль. А я не хочу!

Пап Журден. Що це за вигадки? Ну! Кажу тобі ще раз, зараз же подай йому руку!

Люсіль. Ні, тату, я висе вам казала, що нізащо в світі не вийду ні за кого, крім Клеонта, і я радніше зважуся на щось лихе, ніж... (Пізнаючи Клеонта.) Звісно, ви — мій батько, і я повинна вам у всьому коритися...

Паи Журден. Ах, який же я радий, що ти так скоро зрозуміла свій обов’язок! Як приємно мати таку слухняну дочку.

Ява 1

Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімена, Ков’єль.

<...>

Пані Журден. Моя дочка згодна одружитися з турком?

Дорант. Звісно.

Пані Журден. Вона може забути Клеонта?

Дорант. Чого часом не зробиш, щоб перетворитися на вельможну даму!

<...>

Ков’єль (до пана Журдена). Пане, якщо дружина ваша захоче вислухати мене сам на сам, то я обіцяю вам, що вона дасть свою згоду на все, що схочете.

Пані Журден. Нічого знати не хочу!

<...>

Ков’єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже це сам Клеонт — оцей син турецького султана.

Пані Журден (стиха до Ков’єля). Ага-а-а!

Ков’єль (стиха до пані Журден). А я, Ков’єль, перекладач при ньому.

Пані Журден (стиха до Ков’єля). Ага! Ну, коли і так — я здаюсь.

Ков’єль (стиха до пані Журден). Тільки і взнаки не давайте.

Пані Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, даю згоду на цей шлюб.

Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден.) От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що вій пояснить тобі, що то значить — син турецького султана.

Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати по иотаря.

Дорант. Чудова ідея! А щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт з маркізою.

Пані Ж у р д е н. І на це залюбки даю мою згоду.

Пан Журден (стиха до Доранта). Це ви для того, щоб відвести їй очі?

Дорант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.

Пан Журден (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос.) Пошліть по нотаря!

До рант. А поки він прийде і складе шлюбні контракти, давайте подивимося наш балет і потішимо ним його турецьку високість.

Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця. Папі Журден. А Ніколь?

Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!

Ков’єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік.) От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Комедія закінчується балетом.

(Переклад І. Стешенко)

Вікторина «Чи уважні ви читачі?»

Заверште речення.

1.    Головним героєм комедії «Міщанин-шляхтич» є... .

2.    Пан Журден прагне... .

3.    Слуги в комедії — це... .

4.    Люсіль — це... .

5.    Вигадка про сина турецького султана належить... .

6.    У турецького вельможу переодягнувся... .

7.    Пана Журдена посвятили у неіснуючий сан... .

8.    На банкет пан Журден запросив... .

9.    Маркіза Дорімеиа закохана у... .

10. Наприкінці комедії плануються весілля... .

1.    Чим пояснюється жага пана Журдена здобути титул дворянина?

2.    Що є провідною рисою характеру пана Журдена?

3.    Чи можемо ми сказати, що основним об’єктом сатиричного зображення в п’єсі є пан Журден?

4.    Яку мету, на вашу думку, має граф Дорант? Яку роль відведено графом панові Журдену?

5.    Про які риси характеру Доранта можна говорити?

6.    Чи протиставляє Мольєр Журденові його міщанське оточення? Розкрийте ідейну суть образів пані Журден, Люсіль та Клеонта.

7.    Яку функцію в п’єсі Мольєра виконують образи слуг — Ніколь і Ков’єля?

8.    Які засоби комічного автор використав, щоб якнайвлучні-ше змалювати своїх персонажів?

9.    Як автор ставиться до бажання пана Журдена стати аристократом?

10.    Що приваблює Журдена в аристократах і які вони насправді?

11.    Які моральні висновки можна зробити, розглянувши образ пана Журдена?

12.    У чому полягає комізм образу Журдена? Аргументуйте свою відповідь цитатами з тексту комедії.

13.    Що висміює і що прославляє Мольєр у цій комедії?

14.    Які висновки ви зробили для себе після ознайомлення з твором Мольєра?

За словами героїв дайте їм характеристику. Висловіть свою ' думку щодо актуальності цих тверджень у наш час.

1.    У людях не так смішні якості, якими вони наділені, як ті, на які вони претендують.

2.    Найбільший подвиг дружби не в тому, щоб показати другові наші недоліки, а в тому, щоб відкрити йому очі на його власні.

3.    Як тільки дурень похвалить нас, він вже не видається нам таким дурнем.

4.    Будь-яка пристрасть підштовхує до помилок, але до найбільш дурних підштовхує кохання.

5.    Можна дати іншому корисну пораду, але не можна його навчити розумної поведінки.

6.    Немає нічого дурнішого за бажання завжди бути найрозумнішим.

7.    Люди невтішні, коли їх обманюють вороги або зраджують друзі, але вони нерідко дістають задоволення, коли обманюють або зраджують себе самі.

Основною темою комедії є тема марнославства. Пан Жур-ден прагне будь-що потрапити до вищого суспільства, стати шляхтичем. Для цього він і вчиться, наймає учителів, у всьому намагається бути схожим на дворян — і в одязі, і в звичках, і в манерах. Сміх викликає не власне процес навчання — у тому, що людина хоче здобути освіту, немає нічого смішного,— а ганебне плазування, лакейське приниження Журдена перед придворними званнями й титулами, кумедне прагнення досягти аристократичного становища, не докладаючи зусиль для здобуття відповідної освіти.

Бажання посісти вище місце у суспільстві — природне для людини, тож комічного ефекту у п’єсі не виникло б, якби автор не показав, у яке саме «пристойне товариство» хоче потрапити Журден. Тому ідеєю комедії є викриття лицемірної моралі аристократії.

 

Разом із паном Журдеиом комічними образами є граф До-рант і маркіза Дорімена. Автор критично зображує їх, оскільки вони живуть беззмістовним життям, весь час тільки розважаються, прагнуть нажитися за чужий рахунок і, хоча за інтелектуальним рівнем не розумніші за інших, пишаються своїми титулами, належністю до вищого товариства, придворних кіл. Викриваючи плазування Журдена перед аристократією, автор викриває всю соціальну систему — від верхів до низів. Аристократи живуть за рахунок інших, міщани соромляться свого становища і прагнуть стати дворянами, кравці улещують клієнтів, щоб побільше вкрасти, вчителі дбають не про знання, а про гроші, а митці вважають, що «найщиріші оплески не нагодують шлунок».

Майстер комедії Мольер поєднує соціальний аспект із любовною інтригою.

Згідно із законами класицистичної комедії, негативним образам п’єси протистоять образи позитивні: пані Журден — утілення здорового глузду, Клеонт — уособлення честі й гідності, слуги Ков’єль і Ніколь — утілення народного гумору, розуму, спритності й винахідливості. У їхніх висловах і зауваженнях виражено й авторську позицію.

Мольєр розробляв два види комедії — комедію характерів і комедію ситуацій. У «Міщапині-шляхтичі» поєднано обидва жанрові різновиди. З одного боку, ми маємо яскраві типові характери, а з іншого, тут безліч індивідуальних кумедних ситуацій, у які потрапляють герої.

Комедія «Міщанин-шляхтич» має неабияке виховне значення: людина повинна бути собою, виховувати в собі почуття гідності, вчитися, але ні перед ким не плазувати. Водночас автор утверджує право чесних і добрих людей на щастя.

Особливості комедії Мольера «Міщанин-шляхтич»

Утілення правил класицизму • •• в комедії	Порушення правил класицизму в комедії
•    Єдність місця (будинок Журдена); •    єдність часу (дія обмежується однією добою); •    протиставлення негативних і позитивних персонажів; •    викрито соціальні та людські вади	•    Порушено правило трьох єдностей (не витримано єдність дії: крім сюжетної лінії закоханого пана Журдена, у комедії розгортаються ще три лінії: Люсіль і Клеонта, Доранта і Д орім єни, Ніколь і Ков’єля); •    порушено жанрові межі, наявні сцени балету

1.    Складіть характеристику пана Журдена з точки зору сучасного читача.

2.    Уявіть, що вам дали завдання поставити шкільну виставу за комедією Мольєра «Міщанин-шляхтич». Як ви добиратимете акторів, які декорації використаєте?

Розв’яжіть кросворд.

Правильно розв’язавши кросворд, у виділених кольором клітинках ви зможете прочитати прізвище композитора, який написав музику до комедії «Міщанин-шляхтич».

1.    Автор книги «Життя пана де Мольєра».

2.    П’єса Мольєра, яку заборонили ставити.

3.    Ім’я дочки Журдена.

4.    Напрям французької літератури XVII ст. із суворими правилами.

5.    Батьківщина Мольєра.

«Міщанин-шляхтич» — комедія-балет на 5 дій із музикою Жана Люллі уперше була поставлена 1670 року.

«Ось він, насмішкуватий і чарівний галл, королівський комедіант і драматург! Ось він — у бронзовій перуці і з бронзовими бантами на черевиках! Ось він — король французької

драматургії!» — так змальовував французького драматурга Мольера в романі «Життя пана де Мольера» російський письменник Михайло Булгаков.

У літературознавчих колах віддавна панує дещо зневажливе ставлення до цих грубуватих, але зі справжнім внутрішнім комізмом п’єсок. Це упередження походить від самого законодавця класицизму Буало, що засуджував Мольера за блюзнірство і потурання грубим смакам натовпу.

Це помітив і Пушкін, який писав, протиставляючи Мольера Шекспіру: «Особи, створені Шекспіром, не суть, як у Мольера,— типи такої-то пристрасті, такого-то пороку, але істоти живі, сповнені багатьох пристрастей, багатьох вад. У Мольера скупий є скупим та й годі».

То хто ж він — король драматургії чи раб натовпу і його ницих смаків, оспівувач людини з усіма її пристрастями, позитивними рисами та недоліками чи викривач вад абстрактної людини?

Підсумуємо знання з теми

1.    Які літературні напрями домінували в XVII столітті?

2.    Назвіть основні ознаки мистецтва бароко.

3.    Яке місце в культурі бароко посідає людина?

4.    На ґрунті яких філософських ідей виник класицизм?

5.    Яким чином ідеологія класицизму протиставила себе ідеології бароко?

6.    Яких представників європейського класицизму ви знаєте?

7.    Чому літературу античності класицисти сприймали як взірець для наслідування?

8.    Схарактеризуйте жанрову систему класицизму.

9.    Якими були вимоги, що визначали правила побудови класицистичної трагедії?

10.    У чому полягала специфіка зображення характеру людини в літературі класицизму?

1.    Що спільного і що відмінного в зображенні людини у представників класицизму, з одного боку, та письменників античності й епохи Відродження, з іншого?

2.    На прикладах творів мистецтва проаналізуйте особливості стилів бароко та класицизму в західноєвропейській архітектурі. Порівняйте характерні особливості вивчених стилів.

3.    Сформулюйте 3-4 відмінності, які особливо контрастно протиставляють стилі класицизму і бароко.

4.    Як ви вважаєте, чи можуть твори доби бароко та класицизму зворушити, зацікавити сучасного читача і глядача? Що важливе нам у мистецтві попередніх епох?

5.    Поміркуйте: чи є проблеми комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич» актуальними сьогодні, чи продовжують у нашому житті своє існування Журдени, Доранти, Дорімени?

Світ і час вимагають розмаїття. Від химерного, непередба-чуваного, розквітчаного бароко ми помандрували в епоху суворих канонів класицизму з його єдністю часу, місця та дії, з упорядкованістю, де чорне є чорним, а біле — білим. Ми ознайомилися зі сповненим драматизму баченням світу в епоху бароко у віршах Луїса де Ґонґора-і-Арґоте та Джона Донна, з духовними шуканнями людини, що заблукала у Всесвіті й залежить від вищих сил, з її тривогами та розчаруваннями, багатою символікою поетичного слова. Знайомство з іскрометною французькою комедією Мольєра, про якого В. Гюґо писав: «...Три великі найхарактерніші генії нашої сцени — Корнель, Мольєр і Бомарше»,— це свято сміху, але сміху очищувального, адже стільки ще в наш час Журденів із їхнім прагненням слави та переконанням, що все купується за гроші, Доріменів, які впевнені, що завжди знайдуться простаки, котрих лестощами можна обдурити й скористатися їхніми коштами.

Отже, наш багаж знань поповнився такими духовними надбаннями попередніх епох, до яких і нині звертаються митці різних країн.

Бордонов Ж. Мольєр. — М. : Просвещение, 1983.

Булгаков М. А. Жизнь господина де Мольєра.— М. : Просвещение, 1991.

Комедії: пер. з франц. / Мольєр; передмова : В. Пащенка. — К. : Дніпро, 1981.

Мольєр. Комедії / пер. з франц.; передмова Н. Орлик. — X. : Фоліо, 2004.

Луїс де Гонгора — Вікіпедія. http://uk.wikipedia.org/wiki/ Луїс де Гонгора.

Джон Донн — Вікіпедія. http://uk.wikipedia.org/wiki/Джон Донн.

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Паращич