Література класицизму - Мольєр - Міщанин-шляхтич читати онлайн

ЛІТЕРАТУРА КЛАСИЦИЗМУ

Любіть же розум ви! Нехай він тільки сам Принадність і красу утворює пісням...

Ніколи Буало

Класицизм (від латин, classicus взірцевий, еталонний) цс папрям у європейському мистецтві й літературі XVII ст. (у деяких країнах і у XVIII ст.), зорієнтований на античні зразки, котрі проголошувались ідеальними (взірцевими), а тому гідними наслідування. Класицизм вирізнявся суворою регламентацією, вимогою твердого дотриманням чітких, раз і назавжди встановлених норм і правил, викладених у різноманітних поетиках (наприклад, у «Мистецтві поетичному:-» Н. ІЗуало). Цей напрям виявився як у літературі, так і в інших видах мистецтва (живописі, архітектурі, музичному, парковому та іи.).

Найвидатніпіі представники літератури класицизму: II. Корнель, Ж. Расіи, Мольєр, Н. Буало, Ж. Лафонтен, Ф. Маллерб, згодом Вольтер (Франція), У. Фосколо (Італія), А. Поуп (Англія), М. Опіц, Й. К. Готінсд (Німеччина) та іи.

Хоча бароко і класицизм народилися в XVII ст., між ними існували докорінні відмінності. Якщо митці бароко «подібіпім відтворювали подібне» хаотичність, ілюзорність і швидкоплинність життя вони втілювали у так само «хаотичних, ілюзорпих і швидкоплинних» образах і художніх засобах, то класицисти якраз навпаки: хаотичності, ілюзорності і швидкоплинності навколишнього світу’ протиставляли демонстративну упорядкованість, нормативність і «незмінність» законів мистецтва.

КЛАСИЦИЗМ І БАРОКО

Класицисти різко критикували барокове мистецтво. «Слово й поняття «бароко» народилося як вираз осуду, як визначення відхилень від норми, від канонізованих уявлень і форм. Ця точка зору на бароко була підхоплена класицистами й просвітителями, які, претендуючи на роль єдиних спад коємців Ренесансу, прагнули повністю усунути свого противника, який, слід сказати, мав не менші права на згадану спадщину» (Д. Наливайко). Класицисти взагалі вирізнялися неабиякою естетичною агресивністю, особливо в цитаделі класицизму - абсолютистській Франції. Так, Вольтер лише за

те, що твори Шекспіра не відповідали правилам класицизму, назвав геніального англійця... «п'яним дикуном». А Жан-Жак Руссо в знаменитій «Енциклопедії» буквально «знищив» музику бароко: «Бароко в музиці означає музику, гармонія якої заплутана, переповнена прикрасами і дисонансами, з нечіткими інтонаціями і штучним ритмом». І це сказано про божественну музику Йоганна Себастьяна Баха, Генделя і Антоніо Вівальді! І лише пізніші епохи визнали, що бароко - це не «фальшивий самоцвіт» (Н. Буало), а коштовна перлина в скарбниці всесвітньої культури.

4 Вілла Ротонда, Віченца (Італія), архітектор Андреа Палладіо

 

Великий венеціанський майстер Палладіо був серед тих, хто наприкінці доби Відродження сформулював архітектурну мову класицизму: ідеальна симетрія, що грунтується на ретельно вирахуваних математичних пропорціях, простота, гармонія з довкіллям. За образом і подобою Ротонди були створені тисячі будівель по всьому світу.

Філософським підгрунтям класицизму був раціоналізм (від латин, ratio розум) учення про тс, що головним інструментом пізнання світу є розум. Навіть віра відсувалася на другий план, а життєвий досвід ставився під сумнів, якщо вони не мали раціонального («розумного») пояснення. А заразом па задній план відходили і почуття людини, бо раціональне проголошувалося вищим за емоційне. У повній згоді з вимогами античної поетики теоретики класицизму закликали не до спонтанної творчості, не до миттєвого осяяння митця, а до добре продуманого аналітичного процесу: «Ви вчіться мислити, тоді уже писать» або «Спішіть поволі ви; не здавшися зарання, / Вертайте знов і знов до вашого писання; / Шліфуйте, щоб іще не раз пошліфувать, / Не бійтесь креслити, а інколи й додать» (Н. Вуало).

Засновником філософії раціоналізму Нового часу був француз Рене Декарт (1596 1650). Цс він проголосив відому формулу тотожності людського життя й розумової діяльності, що стала крилатим висловом: Cogito ergo sum («Мислю отже, існую»). Тож естетична програма класицистів створювалася згідно з «ро-зумопентричними» побудовами філософів-рапіопалістів. Спонтанній і нерегла-ментовапій фантазії митця чітко протиставлялася дисципліна творчості, якій надавалася безумовна перевага: «...Уму коритися повинні завжди співи, / Бо римі з розумом не слід ворогувать. / Вона невільниця і мусить послух мать»; «Здоровий розум нам хай сяє, як мста» (Н. Буало).

Зародившись ще в ренесансній Італії, класицизм остаточно сформувався та досяг найвищого розквіту у Франції в XVII ст., звідки поширився практично по всій Європі, передовсім у тих країнах, де були сильні монархічні режими. Цс невипадково, оскільки саме у Франції існувала «взірцева» на той час монархія абсолютизм, тобто в руках короля була скоп центрована абсолютна, неподільна влада. А ця форма правління робить усе в країні (зокрема, й культуру та літературу) вкрай уніфікованим, зорієнтованим на особисті смаки й уподобання монарха, та жорстко регламентованим. Регламент цс чіткий припис, кому, що і в

якій конкретно ситуації можиа/нс можна робити. Гака регламентація, унормо-ваність і жорстка субординація в державі якнайкраще узгоджується із духом, регламентацією та унормованістю класицизму найрегламентовапішої з-поміж усіх естетичних теорій, які коли-небудь знало людство. Для тогочасних правителів Франції свобода й незалежність творчості митців чітко асоціювалася з некерованістю та анархією в державі. Недаремно провідні теоретики класицизму та літературні критики, які регламентували та скеровували художню творчість митців-практиків, були наближені до двору, ставали академіками, отримуючи величезні пенсії. Через іпіх король упливав на літературний і культурний процес.

 

 

ПОВЧАННЯ ПОЕТИЧНОГО МИСТЕЦТВА: ГОРАЦІЙ

Римський поет Горацій (автор оди «До Мельпомени») є ще й автором «поетики» - послання «До Пізонів» (19-14 рр. до н. е.). У ньому він дає поради своїм друзям, батькові й синам Пізо-нам, як стати поетом. Він радить обирати предмет зображення по силах: «Отже, хто пише, - беріться за те, що було 6 вам по силі, / Зваживши добре, що втримають плечі, під чим - подадуться». Інакше поет ризикує виявитися неспроможним реалізувати величну тему, і вийде, що «гори в пологах важких, а родиться... мишка маленька».

Далі римлянин розмірковує, що для поета важливіше: «Хист чи майстерність потрібніша вір шам». Відповідь була близька до «золотої середини»: «...Як на мене, то й пильність сама, без природного хисту, / Як і без пильності хист, - це слово пусте: вони в парі, / В дружбі й у праці взаємній і сили, й ваги набирають». Але все-таки античний поет віддає переваїу досвіду, майстерності, розуму: «Тільки в знанні - джерело й запорука справжнього вірша».

Однією з важливих естетичних засад класицизму була його орієнтація на античні зразки. Ще італійські гуманісти доби Відродження прагнули створити літературні шедеври, котрі не поступалися б античним взірцям. Але значно далі за них у цьому папрямі просунулися французькі класицисти. Діяльність трагіка Жана Расіна, комедіографа Мольєра чи теоретика літератури Буало сприймалася як своєрідна паралель до творчості давніх греків: трагіка Нехіла, комедіографа Менандра, теоретика літератури Арістотсля. Наприклад, Расін наполягав: «Ми повинні постійно питати себе: що сказали б І’омср чи Вергілій, прочитавши ці вірші? Що сказав би Софокл, побачивши постановку цієї сцени?» Лише згодом. уже в добу романтизму (перша третина XIX ст.), надмірне замилування класицистів античними шедеврами було порівняно... з марними намаганнями людини наздогнати зростом гігантську пальму, постійно п'ючи її сік.

Підкреслену рсгламснтоваїгість класицизму було помітно вже на рівні чіткої ієрархії літературних родів. Найпрсстижнітпою з-поміж них вважалася драма. Своєю чергою, вона поділялася па жанри: «високу» трагедію та «низьку» комедію. Тому комедія могла бути як віршованою, так і прозовою («низькому» жанру така пільга надавалася), тоді як «висока трагедія» писалася виключно віршами. Згідно з приписами класицизму, змішувати жанри (наприклад, поєднувати комедію і трагедію у трагікомедію) категорично заборонялося.

У ліриці й епосі регламентація була менш суворою, але теж досить жорсткою. «Високим» жанром епосу вважалася епопея, а лірики ода, яку відродили саме класицисти, наслідуючи античні зразки.

Література класицизму пропонувала не лише взірцеві правила, за якими треба було писати твори, а ще й «взірцевого героя». Герой класицистичної трагедії зазвичай зображувався у ситуації складного вибору між, з одного боку, виконанням державного обов’язку, і, з іншого, особистими почуттями. Вибір робився на користь інтересів держави, закону, суспільства, натомість особисті іптсрсси приносилися в жертву.

Це її був приклад для иаслідуваїпія правителям і громадянам держави. Кла-енцнети взагалі акцентували увагу на дидактичній функції літератури, на відповідальності письменника перед суспільством, тож естетичне (художнє) мало тісно пов’язуватися із морально-етичним, виховним.

Для «високої» трагедії теми, сюжети її образи часто запозичувалися з міфології та історії (античної і національно-героїчної): про конфлікт доньки Ндіпа Аптігоии зі своїм дядьком Креолом, про кохання Федри до Іпполіта, про римлянина Юлія Цезаря і єгипетську царівну Клеопатру тощо. Але навіть античні герої належали саме до вищих кіл свого суспільства.

Правда, класицисти зображували її людей нешляхетпого стану, наприклад буржуа, міщан (як пан Журдсн у «Міщанині-шляхтичі» Мольєра). Але зазвичай такі герої висміювалися, тобто були персонажами не «високих» трагедій, а «низьких» комедій і слугували «негативним прикладом». Зображувати ж простолюд як головних героїв у «високих» жанрах суворо заборонялося.

Прагнучи дати раціональний, «упорядкований» аналіз людської психіки,

класицизм прийшов до виокремлення однієї основної риси в людському характері. Наголошення на такій рисі створювало таку постать літературного героя,

 

«щоб від початку вона й до кінця мала цілісну вдачу, / їй лиш одній притаманну і їй відповідну» (Горацій).

І срой як носій однієї домінуючої риси характеру або пристрасті існував від часів античності, отже, у цьому класицисти теж наслідували давніх греків і римлян.

Відтак, персонажів класицистичних творів зазвичай наділено лише одпією-двома рисами. Позитивні риси чесність, вірність, хазяйновитість, доблесть, талановитість притаманні зображеним героям античної або національної історії, представниками панівної верхівки. Негативні хитрість, підступність, недоумкуватість, лсдачкуватість властиві переважно вихідцям із соціальних низів.

Зрозуміло, що «високі жанри» адресувалися передовсім вищим суспільним станам (самот* королю, придворним і шляхті), а жанри «низькі» нижчим суспільним прошаркам (міщанам, селянам). 'Гак закріплювалася зручна для панівних класів схема: представники нижчих суспільних класів заслуговували на

зображення у «низьких жанрах», тобто зазвичай висміювалися, а з вищими, правлячими колами асоціювалися високі поривання та кращі риси характеру. Тому стає зрозумілим, наскільки сміливо Мольєр пішов проти течії, зобразивши у «Міщаиииі-шляхтичі» дворян Дораита й Дорімсиу як персонажів негативних.

Композиція класицистичного твору була традиційною: суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість будови; чіткість, ясність, простота викладу; єдність почуття для лірики тощо. Продовження античної традиції відчувалося й на рівні поділу творів на частини: так, героїчна поема мала складатися з 24 (як «Іліада» й «Одіссея» Гомера) або з 12 пісень.

Одним із основних для класицистичної драми було «правило трьох єдностей»: часу, місця і дії. Воно бере початок ще в «Поетиці» Лрістотсля (IV ст. до н. с.), де зазначено, що «трагедія має відбуватися протягом одного обігу сонця і лише трохи вийти за його межі». Тож дія трагедії мала відбутися приблизно протягом доби. Правило єдності місця: дія мала відбуватися в одному місці (наприклад, в будинку Журдена). А правило єдності дії вимагало, щоб основна дія твору не переривалася сторонніми сюжетними лініями. Буало в «Мистецтві поетичному» вимагає від трагіків одночасного дотримання усіх «трьох єдностей».

Класицисти вимагали вживання в літературних творах прозорої та нормативної мови: «Закони язика ви майте за свящепиі, / Хоч би в найвищому писалося натхненні. / 1 мелодійністю не знадити мене, / Як бачу слово я невірне чи чудне» (Н. Буало). Велику увагу воші приділяли також питанням стилістики, керуючись насамперед відомою «теорією трьох стилів»: високого, середнього і низького, започаткованою іде в античній риториці, але найповніше унормованою саме в класицизмі. У «високих» жанрах передовсім використовуються слова «високого стилю». Так, для досягнення урочистості вживалися архаїзми, слова-алсгорії (Марс війна, Венера кохання тощо).

Боротьба за ясність, чіткість і точність висловлювання, за прозорість думки («хто ясно мислить, той ясно іі викладає»), втіленої в літературному творі, була неабиякою заслугою класицизму. Вопа сприяла подоланню прийнятих тоді над-литпковості у мові аристокатів, їхньої ізольованості від загальнонаціональної мови. Гак, Мольєр у комедії «Смішні манірниці» їдко висміяв наміри аристократії відгородитися від народу за допомогою умовної культури, химерної мови та штучних манер.

Зрозуміло, що класицизм не обмежився літературою, а охопив інші види мистецтва. Чітка симетрія, прямі лінії та кути, підкреслена акуратність, портрети та скульптури античних історичних і міфологічних персонажів, ось його провідні риси...

Літературні закони, сформульовані класицистами, розкривали важливі секрети та закономірності поетичної творчості. Проте з плином часу вони почали сприйматися як рутинні штампи, котрі гальмують розвиток поезії. І людство знову вирушило шукати дорогу до вершин творчості, намагаючись, як раніше Арістотсль, Горацій чи Буало, віднайти верстові знаки, котрі б указали правильний шлях.

Максим Рильський ПОЕТИЧНЕ МИСТЕЦТВО Лише дійшовши схилу віку. Поезію я зрозумів Як простоту таку велику, Таке єднання точних слів. Коли ні марній позолоті, Ні всяким викрутам тонким Немає місця, як підлоті У серці чистім і палкім, Коли епітет б’є стрілою У саму щонайглибшу суть, Коли дорогою прямою Тебе метафори ведуть,

Коли зринає порівняння. Як з моря синього дельфін. Адже не знає він питання, Чом саме тут зринає він! Слова повинні буть покірні Чуттям і помислам твоїм, І рими мусять бути вірні, Як друзі В ПОДВИГ)' святім. Свій парус ладячи крилатий, Пливти без компаса не смій!.. Світ по-новому відкривати. Поете, обов’язок твій!

Гордість французького театру МОЛЬЄР. МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ

На іпекспірівському театрі було написано, що весь світ театр. А видатний комедіограф і актор Жан Батист Поклеп, якого світ знає як нспсрсвсрптс-ного Мольєра, міг би про себе сказати, що театр все його життя, адже саме його віп поклав па вівтар музи комедії Талії. Навряд чи була у Фраіщії, та й у всій Європі, професія, більш шанована і водночас зневажена суспільством,

як професія актора, особливо комедійного. 3 одного боку, він міг бути настільки близьким до вінценосної особи, про що інші й мріяти не могли, а з іншого йому могли відмовити у визнанні тільки через його фах: свого часу Мольєр не став членом Французької академії, так званим безсмертним, через тс, що інші академіки не хотіли сидіти па одній лаві з комедіантом...

МОЛЬЄР (1622-1673)

 

Народився Жан Батист Поклеп 13 січня 1622 року в родині заможного шпалерника, який згодом викупив у свого брата посаду королівського шпалерника, що навряд «га суттєво позначилося па його статках, але значно додало ваги в суспільстві.

Жап Батист рано втратив матір і його вихованням опікувався дід. Але батько не забував про свого первістка і домігся зарахування його в найкращий привілейований навчальний заклад тих часів, де вчилися діти аристократів і надзвичайно заможних буржуа: серед шкільних товаришів маленького Поклепа були навіть принци крові. У п'ятнадцять років хлопчина вступив до цеху шпалерників, щоб згодом мати змогу успадкувати батьківську посаду. Чесно кажучи, батько не дуже хотів, щоб син успадкував його професію: дуже вже не благозвучною і міщанською вона була, а от ліценціат права, поважний адвокат вишуканої публіки інша справа. Тож грошей на освіту Жана Батиста він не шкодував. Але юнак

майбутньою блискучою кар'єрою ис надто переймався, його більше приваблювали філософія, література і театр.

 

Спочатку батька це не дуже хвилювало, адже молодості властива легковажність та й, зрештою, вся Франція тоді «хворіла** театром. Але коли син зачастив до будинку Бежа-рів, де молодь просто марила сценою, і почав вести мову про створення нового паризького театру, батько занепокоївся. Спочатку він, сподіваючись звабити сипа придворними спокусами, відправив його замість себе у складі королівського почту супроводжувати Людовіка XI11. Але коли після цієї подорожі Жан Батист відмовився не від своєї затії, а від почесного звання королівського шпалерника, треба було вдаватися до рішучих дій. А що може бути кращим учителем, ніж необхідність самотужки розв’язувати життєві, передовсім, матеріальні проблеми? Тож Жап Батист Поклеп отримав належну йому частину материного спадку і заборону використовувати у своїх фіглярських забавах славне і горде прізвище Поклепів. Так народився Мольєр.

У 1G44 році Мольєр разом із родиною Бежарів відкрив «Блискучий театр**, якиіі хотів ставити високі трагедії, де головні ролі шляхетних героїв мав грати молодий красень, що прагнув завоювати весь Париж і так рішуче відмовився від свого респектабельного середовища. Для цієї славної кампанії були витрачені всі гроші, що отримав юнак. Але па спектаклі, які в інших театрах давали чималі збори, публіка не йшла. Тож замість слави і визнання Мольєр отримав безліч боргів, з якими розрахуватися не зміг, за що і потрапив до боргової ями, звідки його визволив батько. Тоді Мольєр вирішив змінити тактику і спочатку завоювати провінцію. В 1G45 році молоді театральні ентузіасти спорядили фургон і з нехитрим начинням попрямували за славою в провінцію.

На такий крок могли відважитися лише молоді відчайдухи, бо провінційна сцена вже мала своїх улюбленців. Цс були ярмаркові трупи, що ставили народні фарси, іноді грубуваті і страмні, та виступи італійських акторів-імпровізаторів так званої комедії дсль артс з їхніми живими діалогами і веселими сюжетами. 1 провінція їх па молодих парижан, що привезли трагічний репертуар, міняти не збиралася. Що залишалося робити Мольєрові? Він кинув виклик своїм суперникам і, об’єднавши дві комічні традиції, створив свій особистий театр. Відтепер трупа отримала не тільки Мольєра-актора, а ще й драматурга, що спершу переробляв чужі, а потім почав писати і свої поки що невеличкі веселі п'єси.

У 1655 році в Ліоні була поставлена перша велика комедія Мольєра «Шалиіі, або Все невпопад», що користувалася неабиякою популярністю серед глядачів. Сподобалася вона і принцу Копті, а яким Мольер колись учився і який дозволив трупі іменуватися «Власними комедіантами принца Копті». Тринадцять років трупа Мольєра завойовувала провінцію і, досягти мети, відправилися брати в полон Париж.

 

 

Там провінційну трупу, звичайно, ніхто не чекав. Але чи то слава їх все-таки випередила, чи просто примхлива Фортуна привітно посміхнулася Мольеру, але його театр таки домігся виступу перед молодим королем Людовіком XIV. Роль цього виступу важко переоцінити. Тож ІІС дивно, іцо Мольер надзвичайно серйозно поставився до майбутнього спектаклю і вибрав для постановки, звичайно ж, «високу трагедію» Корнеля, який користувався у Франції безперечним авторитетом. 1 вкотре трагедія Мольєра підвела зал залишався незворушніш. 1 ось тоді драматург наважився на ризикований і водночас зухвалий крок: він попросив у короля дозволу показати невеликий дивертисмент, що так подобався провінційній публіці. Успіх перевершив усі сподівання: королі» передав Моль-ерові старий театр «Пті Бурбон», виділив чималий пснсіои, а брат короля дозволив театру називатися трупою «Крата короля».

Нарешті в Мольєра з'явився час віддатися драматургічній творчості: одна за одною з'являються його комедії, а гра самого Мольєра була незрівнянною. Дуже швидко «Брати короля» стали одним із найулюбленіших театрів парижан. Але цей успіх породив і заздрісників. Через них у розпал сезону моль-єрівська трупа була позбавлена приміщення і опинилася на вулиці. Конкуренти Мольєра засилали своїх агентів до ііого акторів, щоб переманити до себе. Але, до їхпьої честі, жоден із них не зрадив драматурга у цей скрутний період. Тим часом Фортуна знову посміхнулася Мольеру: сам король Франції перейнявся майбуттям його театру. Група отримала приміщення Пале-Роялю і дозвіл відремонтувати театр за королівський кошт. Парадокс: колись старий Поклей мріяв за допомогою королівського двору відвадити свого сина від лицедійства, а зараз саме театр наблизив Мольєра до вінценосної особи.

Якось непомітно, крок за кроком. Мольер змінив сам підхід до комедії. Якщо раніше веселий жанр тільки розважав і тішив публіку, часто потураючи її вульгарним смакам, то п’єси Мольєра, викриваючи і особистісні, і суспільні вади.

намагалися виховувати її, утверджуючи певні громадянські ідеали. Гака п'єса отримала назву високої комедії. Сміх викликала не ситуація, в яку потрапляла дійова особа, скажімо, як у Шскспіра в його комедіях помилок, а її характер і норов: пан Журдсн через маніакальне прагнення стати шляхтичем сам виставляє себе на глум. А уважний глядач, порівнюючи, наприклад, поведінку графа Доранта та міщанипа Клеонта, приходить до висновку, що благородним насправді є простолюдин, а не дворянин... Тож якщо раніше серед недоброзичливців Мольєра були в основному його конкуренти, то поступово до них долучилися і певні суспільні групи, які висміювалися у творах комедіографа.

Найгучштий скандал вибухнув 12 травня 16G4 року, коли мольєрівський театр поставив «Тартюфа». Б ті часи у Франції надзвичайно потужною силою були єзуїти, що прагли впливати на життя французів від сільської кухні до королівського кабінету. Релігійність суспільства була такою великою, що нерідко люди позбавляли спадку своїх близьких, відписуючи майно церкві. Тільки часто між проповідями святенників і їхніми ділами різниця була такого ж, як між пеклом, якігм вони лякали обивателя, і раєм, куди за свої гріхи навряд чи мали шанс потрапити.

Головним героєм скандальної п’єси був Тартюф, що мешкав у родині дворянина Оргопа. Він настільки підкорив своєму впливові господаря, що той, у всьому вбачаючи гріх і мріючи тільки про спасіїпія дуті, не помічає, що насправді криється за лицемірними проповідями його приживали. А Тартюф хотів накласти лапу на майно пана Оргопа і водночас спокусити його дружину. Очі у господаря на 'Тартюфа відкриваються пізно: маєток уже переданий лицеміру. І тільки втручання короля, всі розуміли, що мова йшла про короля-соицс, відновлювала справедливість. Відтоді у Франції, і не тільки в ній, лицемірну, підступну людину, що прикривала свої темні справи благочестивими проповідями, стали називати тартюфами.

Під час вистави на знак протесту покинула зал королсва-мати, фанатична католичка. Мольер нажив собі надзвичайно потужного ворога у вигляді єзуїтів і католицької церкви, які домоглися заборони вистави, а в церквах священики проклинали і «Тартюфа», і його автора. Довгі роки боровся драматург за повернення свого твору на сцену і домігся дозволу лите після смерті королсви-ма-тері, скориставшись, як завжди, добрим ставленням до нього короля. Але не тільки монарх допомагав комедіографу.

Особливою гордістю Людовіка XIV був тільки-но збудований Версаль, яким він завжди вихвалявся перед іноземними посольствами. Тож коли в Париж приїхав посол турецького султана, французький король не без відчуття зверхності, сказав, що навряд чи у султана є щось подібне за красою і пишністю. Ображений турок відповів, що на коні його повелителя дорогоціппоетей більше, ніж на королі Франції. Такої зухвалості король-сонце стерпіти не міг. Але що робити? Дипломата не стратиш, та й війною на Оттомаиську імперію не підеш. Ось тоді на допомогу прийшов Мольєр, якому король замовив комедію, в якій би висміювалися всякі турецькі церемонії. Гак з’явився «Мііцанин-шляхтич». Уперше

п’єса була поставлена 14 жовтня 1G70 р. в присутності короля Луї XIV. Папа Журдсна грав Мольєр.

Будова твору струнка і добре продумана: вона складається з 5 дій, як і було усталено в класицизмі. Дія комедії розгортається протягом одного дня (єдність часу дотримана) у будинку пана Журдсна (витримана і єдність місця). Основна дія теж не переривається другорядними сюжетними лініями (якщо не вважати за таку лінію кохання Ков'єля і Ні коль), отже й цс правило виконане.

Ось тільки Мольєр сміливо уводить до драматичного твору балет. А цс вже було прямим порушенням вимог класицистів, які забороняли змішувати різні жанри, адже балет окремий вид мистецтва.

Втім, якщо хтось уявляє Мольєра таким собі королівським підлесником, що ладен витерпіти будь-що заради моиаріпої милості, той дуже помиляється: не король посварився з Мольєром, все відбулося навпаки. Коли Людовік XIV віддав пільгове право на музичні вистави видатному французькому композитору Люллі, то Мольєр не тільки скасував прем'єру нової комедії в королівському палаці, але й викинув з неї пролог, в якому славився король. Що й казати, вчинок як на ті часи досить мужній. Вистава («У да вашій хворий») користувалася у публіки шаленим успіхом і закінчувалася овацією Мольєру і як автору, і як актору. Коли йшов четвертий спектакль, 17 .лютого 1673 року, великий комедіограф відчув себе зле він уже давно хворів. Але присутність у залі членів королівської родини її іноземних гостей примусила його почати виставу. Публіка помітила стан Мольєра, але комедія була зіграна до кінця. Після вистави драматурга віднесли додому і кинулися шукати священика. Тільки третій абат згодився піти до автора «Тартюфа», але було вже пізно Мольєра не стало. Після смерті великого комедіографа церква захотіла взяти реванш і відмовилася хоронити його за католицьким обрядом. На допомогу знову прийшов король. Тіло драматурга було віддано землі таємно в ніч з 21 на 22 лютого 1673 року. Попри цс в осташпо путь Мольєра проводжало близько 800 чоловік.

На початку XIX століття у Французькій академії, яка свого часу відмовилася прийняти до своїх лав Мольєра, встановили його бюст, де було написано: «Дія його слави нічого не потрібно, але для нашої слави він потрібен», а щороку 17 лютого у славетному театрі «Комеді Фрапсез» ставиться п’єса великого француза, яка незмінно закінчується сценою, в якій востаннє зіграв великий пересмішник, що так любив життя і людей Жап Батист Мольєр.

Пригадайте основні особливості класицистичної комедії.

Чому Мольєр звернувся до жанру комедії? Які комедійні традиції об’єднав драма-__тург?

Чому комедії Мольєра називають високими?

МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ

Комедія на п’ять дій

Дійові особи

Пан Журден - міщанин. Пані Журден - його дружина. Люсіль - дочка Журденів. Клеонт -закоханий у Люсіль. Дорімена маркіза. Дораюті - граф, закоханий уДорімену. Ніколи - покоївка в Журденів. Ков’єль - слуга Клеонта. Учитель музики. Учень учителя музики. Учитель танців. Учитель фехтування. Учитель філософії. Кравець. Його учень. Два лакеї.

Дія відбувається в Парижі, в господі пана Журдена.

ДІЯ ПЕРША

Ява 1

Учитель музики, учитель танців.

Учитель танців. Тепер у нас з вами діла з головою.

Учитель музики. Ого, ще б пак! Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія вдавати з себе галантного кавалера - просто скарб для нас! Звичайно, панок наш людина зовсім темна, плеще про все, не тямлячи нічого, і аплодує кожній нісенітниці, та за його гроші можна пробачити йому всяку дурість. Розуміїшя мистецтва в нього у гаманці, а похвала його червінці, і цей міщанин-нсук, як бачите, платить нам далеко краще, ніж той внеокородний вельможа, який нас сюди привів.

Учитель танців. Ось він іде.

До зали входить пан Журден у наряді, вбраний так, «як убирається шляхетне панство». Вчителі музики та танців починають вихваляти його зовнішній вигляд.

ДІЯ ДРУГА

Коли у залі з'являється вчитель фехтування, між ним та іншими вчителями починається сварка. Пан Журден просить учителя філософії, який теж прийшов на урок, розборонити суперечку, яка з втручанням учителя філософії перетворюється на бійку. Зрештою всі вчителі залишають залу.

Ява 6

Учитель філософії, пан Журден, лакей.

Учитель філософії (иоправляючи комір). Вернімося до нашої лекції.

Чан Журден. Ах, пале, мені дуже прикро, що вопи вас побили!

Учитель фиіософії. Пусте! Філософ до всього повинен ставитися спокійно, сприймати речі просто. Я складу на них сатиру в стилі Ювенала. Ого, вона їм добре дошкулить! Та годі про це. Чого, власне, ви хочете вчитися?

Чан Журден. Всього, чого зможу: я ж страх як хочу зробитися вчепим! Така

лють мене бере, тільки-но згадаю, що батько з матір'ю не вчили мене різних наук у дитинстві.

Учитель філософії. Ваші міркування дуже розумні; паш, sine doctrina, vita cst quasi mortis imago. Вам цс зрозуміло, бо ви, звичайно, знаєте латину?

Пан Журден. Атож, а ви. проте, поясніть мені так, ніби я її зовсім не знаю. А що ж воно означає?

Учитель філософії. Цс означає: Без науки життя майже подібне до смерті».

Пан Журден. Та й мудра ж ота латина!

Учитель філософи. Ви маєте якісь основи, якісь початкові наукові знання?

Пан Журден. Ну, звичайно! Я вмію читати її писати.

Учитель філософії. З чого ж ми з вами почнемо? Чи не хочете, я вас почну вчити логіки?

Пан Журден. А що цс за штука логіка?

Учитель філософії. Вона вчить нас трьох процесів мислення.

Пан Журден. Хто ж вони такі, оці три процеси мислення?

Учитель філософії. Перший, другий і третій. Перший полягає в тому, щоб добре розуміти все на підставі універсалій; другий у тому, щоб добре розбиратися в усьому на підставі категорій; і, нарешті, третій у тому, щоб складати правильні висновки за допомогою фігур: Barbara, Cclarcnt, Darii, Ferio, Baralipton тощо.

Пан Журден. Ех, та й слова ж які хитромудрі! Ні, ця логіка мені не до смаку. Давайте вивчати щось цікавіше.

Учитель філософії. Хочете вчитися моралі?

Пан Журден. Моралі?

Учитель філософії. 'Гак.

Пан Журден. Що ж вона розповідає, ота мораль?

Учитель філософії. Вона розповідає про щастя, вчить людей стримувати свої пристрасті і...

Пан Журден. Ні, цс не для мене: я запальний, як тисяча чортів, і ніяка мораль мене не стримає. Я волію гніватись та лаятись скільки влізе, коли маю па тс охоту!

Учитель філософії. Ну, то, може, бажаєте попрацювати над фізикою!

Пан Журден. А що воно такс ота фізика?

Учитель філософії. Фізика вивчає закони всіх природних явищ і властивості тіл, природу стихій, ознаки металів, мінералів, каміння, рослин і тварин, вона пояснює причини виникнення райдуги, мандрівних вопіів, комет, зірниць, грому, блискавки, дощу, снігу, граду, вітрів та бурі.

Пан Журден. Тут щось забагато галасу та плутанини.

Учитель філософії. Ну, то чого ж я вас учитиму?

Пан Журден. Навчіть мене орфографії.

Учитель філософії. Охоче.

Пан Журден. А потім навчіть мспс, як ного довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.

Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи спра-

ву з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через тс, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, щоб показати різні зміни звуків, існує п'ять голосних літер, або голосових звуків: я, е, і, о, у.

Пан Журден. Це все я розумію.

Учитель філософії. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рота: а.

Пан Журден. А, а. 'Гак.

Учитель філософії. Звук е треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.

Пан Журден. А, е, а, е. Так, так. Та й цікаво ж!

Учитель філософії. А щоб вимовити звук і, треба ще більше наблизити щелепи, витягаючи куточки рота аж до вух: а, е, і.

Пан Журден. А, е, і, і, і, і. 'Гак! Хай живе наука!

Учитель філософії. Щоб вимовити звук о, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.

Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. 1 Іросто чудо! І, о, і, о.

Учитель філософії. Рот набирає форми кружальця, що нагадує собою літеру О.

Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся!

Учитель філософії. Щоб вимовити звук у, ми майже стискаємо зуби, витягаємо губи вперед і стуляємо їх трохи, але не дуже міцно: у.

Пан Журден. У, у. А й справді так. У.

Учитель фічософії. Обидві ваші губи витягаються вперед так, ніби ви робите гримасу. Ось чому, коли вам схочеться посміятися з кого, скривити йому міну, вам досить тільки вимовити: у.

Пан Журден. У, у. Правда, правда! Ах! і чого ж то не вчився я раніше, щоб усе цс знати!

Учитель фічософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.

Пан Журден. Вудьте такі ласкаві! А тепер я мато сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму і прошу вае дуже допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель фічософії. Гаразд.

Пан Журден. Адже ж цс буде гречно? Чи не так?

Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії. Ага! Ви волієте прозою?

Пан Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель фічософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пан Журден. Чому?

Учитель фічософії. А тому, пане, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами.

Пан Журден. Тільки прозою або віршами?

Учитель філософії. Гак, пане. Все, що не проза, вірші, а що ис вірші проза.

Пан Журден. А коли ми розмовляємо, цс що ж такс?

Учитель філософії. Проза.

Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Ніколь, принеси мені пантофлі та подай мені мого пічного ковпакам, то цс проза?

Учитель філософії. Гак, пане.

Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мспі таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Отож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну, якось делікатніше висловитися?

Учитель філософії. Напишіть, що полум’я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі...

Пан Журден. Ні, пі, ні, нічого такого я ис хочу. Я хочу написати їй тільки тс, що я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Учитель філософії. Треба було б написати докладніше.

Пан Журден. Ні. кажу ж вам! Я хочу, щоб у листі були саме ці слова. Тільки треба розставити їх як слід, по-модному, так. щоб вийшло делікатно, як нині заведено. Будьте такі ласкаві, навчіть мене, як найкраще цс зробити.

Учитель філософії. їх можна насамперед написати іі так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохаїпія». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують». Або ж: «Віщують мені ваші оченята чудові смерті., прекрасна маркізо, від кохання».

Пан Журден. А як же воно найкраще?

Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщу юті. мені смерть від кохання».

Пан Журден. От так штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу вас прийти завтра трохи раніше.

Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь.

Кравець приніс нове вбрання. Коли пан Журден запитав, чому квіточки на костюмі голівками донизу, то його запевнили, що «зараз так носять усі аристократи)*.

Ява 9

Пан Журден, кравець, учень кравця, учні кравця, що танцюють, лакей.

Кравець (до учнів). Одягніть цс вбрання на пана Журдсна так, як ви одягаєте вельможних осіб.

Чотири хлопці, танцюючи, наближаються до пана Журдена. Двоє знімають з нього штани для вправ, а двоє інших камзол; після цього, рухаючись весь час у

такт, вони одягають на нього нове вбрання. Пан Журден походжає між них, а вони роздивляються, чи добре той костюм на нього припасований.

Учень кравця. Шляхетний пане, зробіть ласку, дайте хлопцям дещицю, щоб вони випили за ваше здоров’я.

Пан Журден. Як ти на мене сказав?

Учень кравця. Шляхетний пан.

Пан Журден. «Шляхетний пай!» Ось воно що значить убратися так, як убираються вельможні особи! А вберися-но по-міщанському, то на тебе зроду пс скажуть «шляхетний пан». (Даючи гроші). Маєш, оце тобі за «шляхетного пана».

Учень кравця. Дуже вам вдячні, ваша ясновельможність.

Пан Журден. «Ясновельможність!» Ого! «Ясновельможність!» Постривай, друже мій... «Ясновельможність» теж дечого варта; цс ж неабияка дрібничка «ясновельможність»! Маєш! Ось що дає тобі його ясновельможність.

Учень кравця. Ваша ясновельможність, ми всі вип’ємо за здоров'я вашої світлості.

Пан Журден. «Вашої світлості»! Ого-го! Стривай, не йди ще. До мене «ваша світлість»! (Стиха, набік). От, їй-право, якщо дійде до «високості», увесь гаманець йому віддам. (Уголос). Тримай, ось тобі за мою «світлість»!

Учень кравця. Глибока вам дяка, ваша ясновельможність, за вашу ласку.

Пан Журден (набік). Добре зробив, що спішився, а то я 6 йому всього гаманця віддав.

ДІЯ ТРЕТЯ

Ява 2

Пан Журден, Ніколь, два лакеї.

Пан Журден. Ніколь!

Ніколь. Прошу?

Пан Журден. Слухай-но...

Ніколь (сміючись). Хі-хі-хі-хі-хі!

Пан Журден. Ти чого смієшся?

Ніколь. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!

Пан Журден. Що з цим паскудним дівчиськом?

Ніколь. Хі-хі-хі! На кого ви схожі! Хі-хі-хі!

Пан Журден. Що такс?

Ніколь. Ах, ах! Вожс ж ти мій! Хі-хі-хі-хі!

Пан Журден. Ти що ж цс, нахабнице... з мене смієшся?

Ніколь. Ні, ні, пане, як то можна?.. Хі-хі-хі-хі-хі-хі!

Пан Журден. Ось ну лишень, засмійся ще раз! Постривай, заробиш від мене.

Ніколь (падаючи від сміху). Стривайте, пане, краще побийте мене, а тільки дайте насміятися досхочу так мені буде легше. Хі-хі-хі-хі!

Пан Журден. Ну, чи бачив хто коли таку негідницю? Зухвало сміється простісінько мені в вічі, замість того щоб слухати моїх наказів!

Шкодь. Що ви бажаєте, щоб я зробила, пане?

Пан Журден. Бажаю, щоб ти, дурисвітко, поприбирала добре в кімнатах; до мене незабаром мають завітати гості.

Ніколь (підводячись). Ах! Далебі, я вже ис маю більше охоти сміятися! Всі ваші гості завжди такого понароблюють, так понасмічують у кімнатах, що від самого цього слова в мене починає псуватися настрій.

Пан Журден. Може, ти бажаєш, щоб я заради тебе позамикав двері для всіх знайомих?

Ніколь. І Ірииаймні для декого з них ис вадило б їх замкнути.

Ява З

Пані Журден, пай Журден. Ніколь, два лакеї.

Пані Журден. Горенько! Цього ще бракувало! Що цс ти нап'яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, паче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?

Пан Журден. Тільки дурні та дурелі, жінко, тицятимуть на мене пальцями.

Пані Журден. Вже й так тицяють. З твого поводження давно вже всі сміються.

Пан Журден. Хто ж оті всі дозвольте запитати?

Пані Журден. Всі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мспі просто сором дивитися на все, що ти виробляєш. Власної господи не впізнати! Можна подумати, що в нас щодня якесь свято тільки тс її робиться, що з ранку й до смерку па скрипках терликають та пісень горлають. Відні сусіди, ніколи не мають спокою.

Ніколь. 1 Іані правду кажуть. Я не зможу додержувати в господарстві порядку, якщо тут півсидятимс така сила всякого люду. Понаносять сюди на підошвах болота мало не з цілого міста, а бідній Франсуазі робота! Вопа геть змучилася, натираючи щодня підлоги після ваших славнозвісних учителів, які до пас учащають.

Пан Журден. Ой Ніколь, гляди! Ну й служниця ж у нас! Проста селючка, а така гостра на язик!

Пані Журден. Ніколь має рацію. А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, нащо тобі здався вчитель танців у твої роки?

Ніколь. А отой довготелесий фехтувальник? Цілий будинок здригається, коли він гупає ногами... 1 незчуєшся, як він усю підлогу нам у залі повивертає.

Пан Журден. Цитьте, я вам кажу! Нічого ви не тямите пі одпа, ні друга. Вам і не збагнути, які цс дає переваги.

Пані Журден. 'Ги подумав би краще, як дочку заміж віддати: вона в нас якраз на порі.

Пан Журден. Я подумаю про це, коли нагодиться добра партія для неї, а тим часом хочу думати про тс, щоб самому дечого хорошого навчитися.

Ніколь. Я чула, пані, що вони, щоб ситіша юшка варилася, ще й учителя філософії собі найняли.

Пан Журден. Авжеж. Я хочу розуму набратися, щоб не пасти задніх у пристойному товаристві.

Пані Журден. А ти не пішов би ти краще до школи, щоб тебе там добре відшмагали на старості літ?

Пан Журден. А чому б то й ні? Я б з радістю дозволив відшмагати себе отут при всіх хоч і зараз, аби тільки знати все тс, чого вчать у школі!

Пані Журден. Все це, ох, яке потрібне, щоб вести наше господарство!

Пан Журден. А щоб ти знала! Ви обидві міркуєте собі, як дві курки, і мені сором, що ви такі темпі. Ось, приміром (до пані Журден), чи знаєш ти, що ти зараз кажеш?

Пані Журден. Ще 6 пак! Дуже добре знаю, що кажу до діла і що тобі треба почати жити іншим ладом.

Пан Журден. Не про цс мова. Я тебе питаю, що то за слова, що ти їх допіру сказала.

Пані Журден. Розумні слова, а твоя поведінка дуже нерозумна.

Пан Журден. Ба ні. Не так... Тс, що ми обоє говоримо? Вся наша з тобою розмова?..

Пані Журден. Ну?

Пан Журден. Як цс зветься?

Пані Журден. Про мене, називай як хочеш.

Пан Журден. Цс проза, псосвічсиа ти жінко!

Пані Журден. Проза?

Пан Журден. Нгс ж, проза. Все, що проза то пс вірші, а все, що не вірші то проза. Чула? Одне слово наука! О!.. (До Ніколь). А ти, чи ти тямиш, як треба стулити губи, щоб вимовити у?

Ніколь. Що такс?

Пан Журден. Атож. Що ти робиш, коли кажеш ;/?

Ніколь. Що?

Пан Журден. А спробуй лишень сказати у.

Ніколь. Ну, у.

Пан Журден. Що ти робиш?

Ніколь. Кажу у.

Пан Журден. Гаразд, але коли ти кажеш у, то що ж ти робиш?

Ніколь. Я роблю те, що ви мені наказуєте.

Пан Журден. Ох! Ну й рахуба, коли маєш справу з дурноверхими! Ти витягаєш губи вперед і наближаєш верхню щелепу до нижньої. У ось, бачиш? Я роблю гримасу у.

Ніколь. Кому цс потрібне?

Пан Журден. Як же вони мене дратують, оці дурелі!

Пані Журден. Вижени ти всіх отих пайків з їхніми дурощами.

Ніколь. А особливо того, довготелесого фехтувальника: де не пройде по хаті, там і насмітить.

Пан Журден. Ти ба! їм учитель фехтування не припав до серця! А ось я тобі

зараз доведу, що ти нічогісінько не тямиш. (Наказує подати собі рапіри, і одну з них дає Ніколь). На, тримай. Стій рівно! Коли хочеш колоти квартою, то треба зробити так, а коли хочеш колоти терсом, то треба зробити так. Цс найвірніпшй засіб, щоб тебе ніколи не вбили, а коли б’єшся з ким-псбудь, то найважливіше знати, що тобі пс загрожує небезпека. Ану лишень спробуй, кольни мене разочок!

Ніколь. Ну ось, маєте! (Кілька разів коле пана Журдена).

Пан Журден. Помалу! Ей, ти! Ой! Обережно!.. Хай тобі чорт, негіднице!

Ніколь. Ви ж самі звеліли колоти.

Пан Журден. Звелів, але ти почала колоти мене терсом, замість того щоб колоти мене квартою, і ти не маєш навіть терпіння почекати, поки я відіб'ю удар.

Пані Журден. Та ти зовсім з глузду з’їхав, чоловіче! Чи чувано такс! 1 всі вигадки почалися в тебе відтоді, як ти з отими аристократами злигався.

Пан Журден. Якщо я вітаю в моїй господі аристократів, то цс свідчить тільки про тс, що я маю витончений смак. Далеко розумніше знатися з ними, ніж приятелювати з твоїми

Пані Журден. Нічого й казати! Велику ти маєш користь від знайомства з шляхетними панами! А особливо від того красунчика графа, яким ти так захопився, що й розум втратив!

Пан Журден. Цить мспі! Подумай перш, ніж маєш щось сказати. Цс дуже висока особа, далеко значніша, ніж ти собі уявляєш, справжній вельможа; він розмовляє з самим королем так само, як оце я з тобою. Хіба ж це не велика честі» для мене, що така вельможна особа так до мене вчащає, називає мене своїм дорогим другом і вважає мене собі за рівню? Нікому й на думку пс спадає, які послуги він мені робить, а при всіх він буває такий ласкавий до мене, що мені аж самому стає незручно.

Пані Журден. Еге ж, він робить тобі послуги, вій до тебе ласкавий, але за тс ж і грошенята в тебе позичає.

Пан Журден. Ну то й що! Хіба ж тс не робить мені честі, що я позичаю гроші такій вельможній людині?

Пані Журден. А той вельможний пан, що він робить для тебе?

Пан Журден. Ого-го! Всі здивувалися б, якби довідались.

Пані Журден. А саме?

Пан Журден. Годі! Цього вже я пс скажу. Досить з тебе й того, що коли я й позичив йому грошей, він поверне мені свій борг увесь до останнього су, і то дуже скоро.

Пані Журден. Овва! Дожидайся!

Пан Журден. Замовкни! Та ось і він сам.

Ява 4

Дорант, пан Журден, пані Журден, Ніколь.

Дорант. Мій дорогий друже, папе Журдсис, як ся маєте?

Пан Журден. Дуже добре, ваша вельможність. Милості прошу до господи.

Дорант. А пані Журдсн як поживає?

Пані Журден. Пані Журдсн живе собі як може.

Дорант. О! Пане Журдеис, яке ж иа вас розкішне вбрання!

Пан Журден. Атож. Ось гляньте.

Дорант. В цьому костюмі ви виглядаєте чудово. В нас при дворі не знайдеться жодного юнака, що мав би таку струнку постать, як ви.

Пан Журден. Хе-хе!

Пані Журден (набік). Знає, як підійти!

Дорант. Ану ж бо, поверніться! Луже елегантно!

Пані Журден (набік). Нге ж, однаковий дурень що ззаду, що й спереду.

Дорант. Слово честі, пане Журдеис, я страх як скучив за вами! Знаєте, з усіх моїх знайомих ні до кого не почуваю я такої поіпапи, як до вас: саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні.

Пан Журден. Я не вартий такої честі, вельможний пане. (До пані Журден). В королівській спочивальні!

Дорант. Ви ще не забули, звичайно, що я винен вам гропті?

Пані Журден (набік). Ще б пак! Ми пам'ятаємо цс дуже добре.

Дорант. Ви були такі ласкаві, що кілька разів позичали мені гроті і, треба визнати, робили цс вельми делікатно.

Пан Журден. Вельможний пане, ви жартуєте...

Дорант. Проте я вважаю за мій найсвятіший обов'язок платити борги і вмію цінувати послуги тих, хто стає мені в пригоді.

Пан Журден. Я цього певний, вельможний пане.

Дорант. Я хочу поквитатися з вами і прийшов зараз саме для того, щоб разом з вами звести рахунки.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Ну, жінко, що скажеш? Тепер бачиш, як ти набрехала па іпюго?

Дорант. Отже, подивимося, скільки саме я вам винен.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Все твої безглузді підозри!

Дорант. Ви добре пам’ятаєте, скільки ви мені позичили грошей?

Пан Журден. Здається, пам’ятаю. Я записав собі для пам'яті. Ось рахунок. Першого разу видано вам дві сотні луїдорів. Другого разу сто двадцяті*. Потім ще сто сорок. Все тс разом становить чотири сотні шістдесят луїдорів, або п’ять тисяч шістдесят ліврів. Тисячу вісімсот тридцять два ліври заплатив я за ваші плюмажі. Дві тисячі сімсот вісімдесят ліврів вашому кравцеві. Чотири тисячі триста сімдесят дев'ять ліврів дванадцять су і вісім доньє вашому крамареві. І тисячу сімсот сорок вісім ліврів сім су чотири деньє вашому сідляреві. Разом п’ятнадцяті* тисяч вісімсот ліврів.

Дорант. Підсумок точний. П’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів. Додайте до цього рахунка ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні, і тоді буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром.

Пані Журден (стиха до панаЖурдена). Ну що, хіба ж я не вгадала?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Мовчи!

Дорант. Може, цс завдасть вам великого клопоту виконати моє прохання?

ПанЖурден. Ва! Зовсім ні...

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Цей папок робить з тебе дійну корову.

Пан Журден (стиха до пані Журден). 1 Ідіть!

Дорант. Якщо вам цс незручно, то я звернуся до когось іншого.

Пан Журден. Анітрохи, вельможний пане.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Цс справжній пройдисвіт!

Пан Журден (стиха до пані Журден). Чи ти замовкнеш нарешті?

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Що? Ти йому ще хочеш дати грошей?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Що ж поробиш? Хіба ж я можу відмовити такій високій особі, яка ще нині вранці говорила про мене в королівській спочивальні!

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ех! Ти таки справжній йолоп!

Пан Журден знову позичає графу Доранту гроші. Останній говорить, що він передав маркізі Дорімені подарунок від пана Журдена (діамантовий перстень) і радить робити побільше таких дарунків, аби здобути прихильність дами. Крім того, повідомляє, що сьогодні маркіза завітає до будинку пана Журдена, щоб подивитися балет. Пані Журден підозрює, що її чоловік залицяється до якоїсь дами. Вона хвилюється за дочку і хоче, щоб Люсіль вийшла заміж за Клеонта. Ніколь це подобається, бо вона мріє одружитися зі слугою Клеонта. Тож пані Журден відправляє служницю до Клеонта, щоб той прийшов до них просити дозволу

на шлюб.

Ява 12

Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков'кль, Ніколь

Клеонт. Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливіпіу людину в світі, коли 6 міг заслужити такої ласки.

Пан Журден. Перше, ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу вас сказати мені: ви шляхетного роду?

Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на такс запитаїпія позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на такі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Нсгідпо ховати своє справжнє походження, з’являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за тс, що ми є насправді. Отже, скажу вам відверто, я не шляхетного роду.

Пан Журден. Дозвольте, добродію, потиснути вашу руку, проте дочка моя не для вас.

Клеонт. Чому?

Пан Журден. Ви не шляхетний ви не матимете моєї дочки.

Пані Журден. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?

Пан Журден. Ото кляті баби! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько і

був крамарем, тим гірше для нього; що ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востанпє: я хочу, щоб мій зяті, був високого роду.

Пані Журден. Твоїй дочці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на вроду' хлопець багато кращий від будь-якого піляхтяичика жебрака та потвори.

Ніколь. Що правда, то правда! Бачили ми в нашому селі одного паничика... Такий тюхтій, такий йолоп, що й у цілому світі другого такого не стрінеш!

Пан Журден (до Ніколь). Цить, грубіянко! Вічно втручаєшся в розмову. Добра для дочки маю чимало, тільки почестей мені бракує, тож і хочу я зробити з неї маркізу.

Пані Журден. Маркізу?

Пан Журден. Нгс ж, маркізу.

Пані Журден. Ой лишечко! Крий нас, боже!

Пан Журден. Цс вже вирішена справа.

Пані Журден. Ну, то я тобі скажу, що цього ніколи не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хочу я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої онуки соромилися називати мене бабунею. Та коли б вона приїхала до мене в гостину' в екіпажі, вельможною дамою, та не вклонилася б, бува, комусь із наших сусідів, то її вся вулиця засміяла б! Одне слово, я хочу такого зятя, щоб він мені дякував за мою дочку, щоб я могла йому* по-простому сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до столу та пообідай з нами».

Пан Журден. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!

Ява 14

Клеонт, Ков’єль.

Ков'єль. Ну, та її накоїли ж ви лиха з вашим благородством!

Клеонт. Що ж поробиш! Я маю власні переконання і ніколи їх не зречуся.

Ков'єль. Ви жартуєте! Та чи ж можна ставитися серйозно до такого чоловіка, як пан Журден! Хіба ж ви не бачите, то вій з глузду з’їхав? Чи то вже так важко потурати його химерам?

Клеонт, Твоя правда. Але ж я й гадки не мав. що треба довести своє шляхетне походження для того, щоб зробитися зятем пана Журдсна.

Ков'єль. Одна кумедна витівка спала мені па думку: одурити нашого шляхетного пана й добути вам те, чого ви так бажаєте.

Ков'єль. Тут у пас недавно був маскарад, а для мого жарту то саме до речі: я скористаюся з нього, щоб обкрутити нашого йолопа круг пальця. Цс, звичайно, комедією пахне, та з ним можна собі дозволити все що заманеться. Чого там панькатись! Він і сам зіграє свою роль чудово й легко повірить кожній нісенітниці, якої б йому не набалакали. В мене її актори, й костюми напоготові; дозвольте мені взяти па себе всю справу. Я зараз вам усе поясню. Ходімо лишень звідси: він повертається.

Ява 15

Пан Журден сам.

Пан Журден. Сто чортів! Усі мені дорікають, що я, мовляв, злигався з вельможними панами, а на мою думку, немає нічого приємнішого, як знатися з вельможним панством. Від них маєш тільки повагу та шат*. Далебі, я дав би собі на руці два пальці відрубати, аби народитися вдруге графом чи маркізом.

Маркіза вагається, чи правильно вона зробила, коли прийшла до оселі пана Журдена. Вона говорить графові, що надзвичайно вражена його дарунками, особливо діамантовим перснем і готова дати йому згоду на шлюб. Граф Дорант попереджає папа Журдена, щоб він нічого не говорив про подарунки маркізі Дорімені, бо в шляхетному товаристві так не прийнято.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

З'являється пані Журден і починає сварити присутніх, говорячи, що вона боронить свої

права і всі жінки стоятимуть за неї.

Ява 5

Пан Журден, Ков’єль переодягнений.

Ков'єль. Шановний добродію, не знаю, чи маю я честь бути вам знайомим? Пан Журден. Ні, добродію.

Ков'єль (показуючи рукою на фут від підлоги). А я вас пам’ятаю, як ви були ще отакенький.

Пан Журден. Мене?

Ков’єль. Атож. Я був великим другом вашого покійного батька.

Пан Журден. Мого покійного батька?

Ков'єль. Атож. То був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Мій батько?

Ков’єль. Атож.

Пан Журден. Он як можна вірити людям!

Ков ’єль. А що?

Пан Журден. Знайшлися такі йолопи, які запевняють мене, що він був крамарем! Ков’єль. Ваш батько був крамарем! То все лихі язики плетуть! Та вій зроду не крамарював. Просто як людина надзвичайно привітна й послужлива, до речі, він добре розумівся на різному крамі, батько ваш охоче вибирав той крам по різних місцях, наказував приносити до себе додому, а потім уже роздавав його своїм приятелям за гроші.

Пан Журден. Я в захопленні, що познайомився з вами: ви їм посвідчите, що мій батько був шляхтичем.

Ков’єль. Я ладен цс підтвердити перед цілим світом.

Пан Журден. Щиро вам дякую] А в яких справах довелося вам завітати до наших країв?

Ков'єль. З того часу, як я товаришував з вашим покійним батьком, а він, як я вже сказав вам, був справжнім шляхтичем, я встиг об’їздити цілий світ.

Пан Журден. А цс, мабуть, дуже далеко звідси?

Ков’єль. Та вже звісно... Всього чотири дні, як я повернувся з довгої мандрівки; мене завжди цікавило все, що стосується вас, а тому я й зараз заїхав сюди, щоб повідомити вам дуже приємну для вас новішу.

Пан Журден. Яку ж то?

Ков'єль. Чи знаєте ви, що син турецького султана завітав до нашого міста?

Пан Журден. Я? Ні.

Ков'єль. Та невже? З ним разом і пишний почет; всі збігаються на нього подивитися; його вітають і вшановують у нас як дуже високу особу.

Пан Журден. А я цього й не знав.

Ков’єль. Найважливіше для вас тс, що він закохався у вашу дочку.

Пан Журден. Син турецького султана?

Ков'єль. Атож. 1 хоче її сватати.

Пан Журден. Її сватати? Син турецького султана?

Ков’єль. Син турецького султана хоче стати вашим зятем. Сьогодні заходжу я до пього, розмовляю з ним про тс, про се, звичайно, турецькою мовою я знаю її досконало, коли цс він мені й каже: «Акчіам крок солср оиіп алла мустаф гідс-лум аманахем варахіні усссрс карбулат?» тобто: «Чи не бачив ти молодої вродливої дівчини, дочки пана Журдсна, паризького шляхтича?»

Пан Журден. Син турецького султана так і сказав про мене?

Ков'єль. Кгс. і коли я відповів йому, що знаю вас дуже добре і бачив вашу дочку, то він мені на це: «Ах, марабаба сахсм!» тобто: «Ах, як я закохався в неї!».

Пан Журден. Дуже вам дякую за тс, що сказали. Я сам ізроду не додумався б, що «Марабаба сахсм» означає: «Ах, як я закохався в неї!» Яка хороша ця турецька мова!

Ков'єль. Дозвольте ж мені довести справу до кінця. Отож він прибув сюди просити у вас руки вашої донечки, а щоб його майбутній тесті» був гідний такого вельможного зятя, він з ласки своєї надає вам звання «мамамуіпі», цс в них такий високий сан у їхній країні.

Пан Журден. «Мамамуші»?

Ков’єль. Атож, «мамамуші», тобто по-нашому паладин. Паладини цс стародавні... ну... одне слово, паладин. 11с найпочссніший сап у цілому світі, таким чином, ви зрівняєтеся з най ви дати і ні ими вельможами на землі.

Пан Журден. Син турецького султана робить мені велику честь. 1 Іроніу вас, проведіть мене, будьте ласкаві, до нього, щоб я міг подякувати йому особисто.

Ков’єль. Навіщо? Вій сам завітає до вас.

Пан Журден. Він сам завітає до мене?

Ков'єль. Авжеж, і привезе з собою все, що потрібне для церемонії вашого висвячення.

Пан Журден. Ач, який він прудкий!

Ков'єль. Його кохання не має сил чекати.

Пан Журден. Одне мене бентежить... Дочка моя страх яка вперта: закохалася по самісінькі вуха в такого собі Клсонта та ще її присягається, що вийде заміж тільки за нього.

Ковель. Вона передумає, тільки-но гляне на сина турецького султана. До того ж уявіть собі, який дивний випадок! Син турецького султана напрочуд схожий на того Клеонта. Я його бачив, мені його показали... Кохання, яке вона відчуває до одного, дуже легко може перескочити на іншого, і... Та я чую, він наближається. Ось і він сам.

Ява 6

Клеонт у турецькому вбранні; три пажі, що несуть поли його каптана; пан Журден, Ков’єль.

Клеонт. Амбусахім окі бораф, Жордіна, саламалскії

Ковель (до пана Журдена). Цс означає: «Пане Журдснс, нехай серце ваше цвіте цілий рік, як трояндовий кущ!» То звичайне привітання в їхній країні.

Пан Журден. Я покірний слуга їхньої турецької високості.

Ков’ель. Карігар камбото устін мораф.

Клеонт. Устін йок катамалекі басум басе алла моран!

Ков’ель. Він каже: «Нехай потпле вам небо силу лева і мудрість гадюки!»

Пан Журден. їхня турецька високість роблять мені надто велику честь, і я бажаю їм найбільшого щастя та доброї долі!

Ков'ель. Осса бінамсн садок бабаллі оракаф урам.

Клеонт. Бсль-мсн.

Ков’ель. Він каже, щоб ви мерщій ішли з ним готуватися до церемонії; він бажає швидше побачитися з вашою дочкою й справити весілля.

Пан Журден. І все цс він сказав двома словами?

Ков’ель. Нге: то вже така турецька мова, що кількома словами можна сказати дуже багато. Йдіть же мерщій за ним!

Ява 9

 

Турецька церемонія

Шестеро турків урочисто входять під музику по двоє на сцену. Вони несуть три килими і, протанцювавши кілька фігур, піднімають їх високо вгору. Інші турки, співаючи, проходять під тими килимами і стають по обидва боки сцени. Муфтій із дервішами закінчує цей похід. Потім турки простилають на підлозі килими і стають на них навколішки. Муфтій з дервішами стає посередині, і в той час, коли муфтій різними жестами та гримасами, але без слів, прикликає Магомета, турки-помічники падають долілиць, співаючи «Аллі», потім здіймають руки до неба, співаючи «Алла»¹; вся ця церемонія повторюється кілька разів до кінця молитви, після чого всі вони підводяться, співаючи «Алла екбер»², а двоє дервішів ідуть до пана Журдена у турецькому вбранні, з поголеною головою, без тюрбана й без шаблі. Муфтій повертається у величезному святковому тюрбані, прикрашеному чотирма або п'ятьма рядками засвічених свічок; за ним двоє дервішів у гостроверхих шапках, теж прикрашених засвіченими свічками, несуть коран. Двоє інших дервішів вводять пана Журдена і ставлять його навколішки так, щоб він руками доторкався землі, а спина його служила пюпітром для корана; муфтій кладе йому на спину Коран і знову починає, кривляючись, прикликати Магомета: то насуплює брови, то б’є раз по раз рукою по корану, то швиденько перегортає сторінки, після чого, зводячи очі й підносячи руки до неба, він голосно вигукує: «Гу!» Під час цієї другої церемонії турки-помічники то нахиляються, то випростуються, теж співаючи: «Гу, гу, гу!»

ПанЖурден (після того, яку нього зняли коран зі спини). Уф!..

Муфтій (до пана Журдена). Ти не шахрай?

Турки. Ні. ні, ні!

Муфтій. Ти не брехай?

Турки. Ні, ні, ні!

Муфтій (до турків). Тюрбан йому дай!

Турки. Ти не шахрай? Ні, ні, ні!

Ти не брехай? Ні, ні, ні!

Тюрбан йому дай!

Турки, що танцюють, надівають під звуки музики на пана Журдена тюрбан.

Муфтій (подаючи панові Журденові шаблю). Ти вже шляхтич, я не брехай. Шаблю приймай!

'Турки (видобуваючи шаблі). Ти вже шляхтич, ми не брехай. Шаблю приймай! Турки, що танцюють, б'ють пана Журдена в такт шаблями.

Муфтій. Бийте, бийте,

Не жалійте!

Турки. Бийте, бийте,

Не жалійте!

Муфтій. Не стидатись, не кричати,

Коли хочеш паном стати!

Турки. Не стидатись, пс кричати,

Коли хочеш паном стати!

Муфтій утрете починає прикликати Магомета. Дервіші шанобливо беруть його попід руки, потім турки - і ті, що співають, і ті, що танцюють, - починають стрибати навколо муфтія і нарешті виходять разом із ним і виводять пана Журдена.

ДІЯ П’ЯТА

Яиа 1

Пані Журден, пан Журден.

Пані Журден. Ах, боже мій милосердний! Ой лишенько! На кого ти схожий! Що ти на себе нап’яв? Чи не зібрався ти часом до маскараду? Та кажи ж нарешті, що цс все означає? Хто тебе так вичепурив?

Пан Журден. Чи чувано коли таке зухвальство! Розмовляти так з «мамаму ші»?

Пані Журден. А що цс за звір такий?

Пан Журден. «Мамамупті» цс по-нашому «паладин».

Пані Журден. Балазии? Ти таки й справді блазень!

Пан Журден. От дурел я! Я кажу паладин, розумієш? Де такий високий сан. Мене щойно висвятили па нього з цілою церемонією.

Пані Журден. З якою ж то церемонією?

Пан Журден. Магомета за Жордіпа Я проситиму щоднини...

Пані Журден. Та що ти мелеш?

Пан Журден (співаючи й пританцьовуючи). Га-ла-ба, ба-ла-піу, ба-ла-ба, 6а-ла-да! (Падав додолу).

Пані Журден. Ой боже ж мій милосердний! Чоловік мій з глузду з'їхав!

Пан Журден (підводиться й виходить). Цить, пахабо! Мусиш з повагою ставитися до пана «мамамупгі»!

Пані Журден (сама). Де вій розум свій втратив? Побіжу ж я за ним... Крий боже, ще на вулицю вискочить! (Побачивши Дорічену й Доранта). Ой лишепь-ко! Вас іще тут бракувало! З усіх боків біда!

Дорант пропонує: Дорімені допомогти Клеонтові здобути кохану дівчину й підтримати його вигадку щодо цього маскараду. А маркіза відповідає, щоб граф більше не витрачався на неї

і що вона вирішила вийти за нього заміж.

Ява 6

Люсіль, Клеонт, пан Журден, Дорімена, Дорант, Ков’єль.

Пан Журден. Іди сюди, донечко моя, підійди-но ближче і подай руку цьому панові, який робить тобі честь, обираючи тебе собі за дружину.

Люсіль. Що з вами, тату*? Що ви зробили з собою? Чи не комедію ви граєте?

Пан Журден. Ні, ні, яка там комедія! Цс дуже серйозна справа і дуже почесна для тебе кращого й не придумаєш! (Показуючи на Клеонта). Ось твій майбутній чоловік я даю його тобі.

Люсіль. Ні, тату*, я вже вам казала, що нізащо в світі не вийду' ні за кого, крім Клеонта, і я радніше зважуся на щось лихе, ніж.. (Пізнаючи Клеонта). Звичайно, ви - мій батько, і я повинна вам у всьому коритися...

Пан Журден. Ах, який же я радий, що ти так скоро зрозуміла світі обов'язок! Як приємно мати таку слухняну* дочку.

Ява 7

Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімена, Ков’єль.

Пані Журден. Як? Цс що такс? Кажуть, що ти хочеш видати свою дочку за якогось маскарадного блазня?

Пан Журден. Я хочу' видати нашу' дочку за сина турецького султана.

Пані Журден. За сипа турецького султана?!

Дорант. Як, пані Журден! Та невже ви відмовляєтеся від такої честі? Невже ж ви не хочете, щоб його турецька високість був вашим зятем?

Пані Журден. Ііожс мій, пане, не сучтьтс ви свого носа до чу*жих справ!

Доріиена. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?

Пані Журден. Я б і вас попросила, шановна пані, не ту^грбу'ватися тим, що вас зовсім пс обходить!

Дорант. Ми дбаємо насамперед про вас. Нам дуже близькі ваші інтереси ми ж бо ваші друзі.

Пані Журден. Чудово обійдуся я й без вашої дружби.

Дорантп. Таж ваша дочка сама дала згоду виконати бажання свого батька.

Пані Журден. М оя дочка згодна одружитися з турком?

Дорант. Звичайно.

Пані Журден, Вона може забути Клеонта?

Дорант. Чого часом не зробиш, щоб перетворитися на вельможну даму!

Пані Журден. Я задушу її власними руками, якщо вона встругне таку штуку!

Ков’єль (до пана Журдена). Пане, якщо дружина ваша захоче вислухати мене сам на сам, то я обіцяю вам. що вона дасть свою згоду на все, що схочете.

Пані Журден. Нічого знати не хочу!

Ков’єль. Та ви тільки вислухайте мене!

Пані Журден, Ні.

Пан Журден (до пані Журден). Вислухай його!

Пані Журден. Ні, я не хочу його слухати!

Ков’єль. Ви тільки вислухайте мене, а тоді робіть, як самі знаєте.

Пан Журден. Ну, що там такс?

Ков’єль (стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все цс робиться тільки для того, щоб підробитися під папа Журдена з його кумедними химерами? Ми намагаємося обдурити його цим маскарадом. Адже цс сам Клеопт оцей син турецького султана.

Пані Журден (стиха до Ков'єля). Ага-а-а!

Ков’єль (стиха до пані Журден). А я. Ков’єль, перекладач при ньому.

Пані Журден (стиха до Ков'єля). Ага! Ну, коли так я здаюсь.

Ков’єль (стиха до пані Журден). Тільки і взнаки не давайте.

Пані Журден (уголос). Так! То інша річ. Гаразд, дато згоду на цей шлюб.

Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). От бачиш, а ти ще не хотіла його вислухати! Я знав, що він пояснить тобі, що то значить син турецького султана.

Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати по иотаря.

Дорант. Чудова ідея! А щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний коїгтракт з маркізою.

Пані Журден. І па це залюбки даю мою згоду.

Пан Журден (стиха до Доранта). Цс ви для того, щоб відвести їй очі?

Дорант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.

Пан Журден (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос). Пошліть по иотаря!

Пані Журден. А Ні коль?

Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку хай бере, хто хоче!

Ков’єль. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Переклад з французької Ірини Стешенко

Сформулюйте тему, визначте провідну ідею та основні проблеми комедії «Міщанин-шляхтич».

Знайдіть у п'єсі ознаки класицизму. Чим незвична комедія Молькра? Які види мистецтва поєднані в ній? У чому автор відходить від канонів класицизму?

Якими засобами досягає Мольєр комічного ефекту в п'єсі «Міщанин-шляхтич»? Проти кого спрямований головний сатиричний удар твору?

Розподіліть героїв п'єси на позитивних і негативних, визначте їхню соціальну належність. Прокоментуйте результати ваших спостережень.

Складіть цитатну характеристику образу Журдена. Чого він прагне, намагаючись стати шляхтичем?

У комедії Мольєр іронізує над естетикою класицизму. Порівняйте пісеньки з другої яви першої дії. Що між ними спільного, а чим вони різняться? Як вони співвідносяться з теорією «високого» та «низького» стилів класицизму? Як ви думаєте, для чого Мольєр увів їх до п'єси?

За що пан Журден ображається на своїх батьків? Чи дійсно він прагне стати освіченою людиною? Що означає для нього «видряпатися зайву нагору»?

Порівняйте образи шляхтича Доранта та міщанина Клеонта. Кого з них можна назвати шляхетним? Відповідь аргументуйте.

Луї' XIV замовив комедію, де були 6 висміяні турецькі церемонії. Чи вдалося це Мольєру? А кого ще висміяв великий комедіограф?

Спробуйте продовжити комедію й написати шосту дію. Як, на вашу думку, складуться подальші стосунки в родині Журдена? Між Журденом і Доранто.м? Між Дорантом і Доріменою?

У комедії «Міщапип-піляхтнч» реалізована важлива настанова класицизму не лише розважати, а її виховувати глядача. У комедії порушено низку проблем. Першу можна сформулювати за допомогою крилатого вислову «Не у свої сани не сідай»: чи варто, як сказав Клсонт, сховати своє справжнє походження, з'являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді»? Може, краще реалізувати себе у своєму природному стані? Із цією тісно пов'язана наступна проблема: чи може людина в жорстко регламентованому становому суспільстві (яким була тогочасна абсолютистська Франція) піднятися на вищий щабель суспільної драбини, перейти зі етапу міщанства (буржуазії) до стану аристократів (шляхтичів)? Ця проблема мала й інший бік: а чи такі вже бездоганні шляхтичі, до кола яких прагне потрапити пап Журден? Якщо прості міщани (пап і папі Журдсни, Люсіль, Клсонт) і навіть їхні слуги (Ков’єль і Ніколь) набагато симпатичніші за шляхетних лицемірів Дорапта й Дорімсиу, то, власне, яке право мають такі «доранти» іі «дорімсни» правити нацією, країною? Лише тому, що, на відміну від міщанина Журдена, їм пощастило народитися шляхтичами?

До Великої французької революції (1789), яка написала на своїх знаменах гасла свободи, рівності, братерства (зокрема рівності усіх людей від народження) і зрештою усунула аристократів («дорантів» і «дорімсн*) від влади, залишалося майже сто двадцять років, але її ключову проблему Мольєр порушив уже в XVII ст.

ВЯ Чому, на вашу думку, найвища театральна премія Франції названа на честь Мольера?

Напишіть мініатюру на тему «Похвала Мольєрові».

П Як традиції Мольера втілилися в українській літературі XIX-XX ст.?

іІ'ЛшшйЖ

Серед найвідоміших театрів світу особливе місце належить паризькому театру «Комеді Франсез». Його іноді називають Театром слова, адже він сповідує прихильність до високої драматургії, посилену увагу до мови і мовлення, які шануються як найвеличніші національні надбання.

Після смерті Мольера у Парижі існувало два провідних театри «Генего», основу якого становила колишня трупа Мольера, і «Бургундський отель», що ставив переважно трагедії, між якими розгорілася справжня війна за прихильність короля. Зайняті інтригами, власники театру не помітили, як на виставах глядачів ставало все менше і менше. Для збереження національного театру 18 серпня 1680 р. король Луї XIV, палкий прихильник Мельпоменм, своїм указом об’єднав ці дві трупи. У новий театр, що отримав назву «Театру французьких комедіантів», переходили лише кращі актори. Це було унікальне театральне явище, адже, за декретом короля, театр фінансувався державою, а володіли ним актори.

Хоча «Комеді Франсез» з’явилася уже після смерті великого комедіографа, її часто називають Домом Мольера. Розташована вона в Пале-Роялі, саме там, де востаннє у своєму житті вийшов на сцену великий Мольєр.

УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА РОЗДІЛОМ «Література бароко і класицизму»

Бароко доба і напрям у літературі та мистецтві XVII XVIII ст., що прийшов на зміну Відродженню, але водночас не був його запереченням.

►    Література бароко характеризується тяжіпиям до різких контрастів, часто надмірної метафоричності, алегорій, прагнепням уразити читача пишним стилем, риторичним оздобленням творів. Усе цс зумовлене памаганням приголомшити читача, щоб потім, через емоції, впливати на його розум.

►    Представник іспанського бароко Луїс де Гоигора вживав у віршах складні синтаксичні конструкції та метафори, складні алегорії (як у вірші «Галерник*). Його ім’ям названо вигадливий манірний стиль в іспанській літературі «гопгоризм».

►    Творчість представника англійського бароко Джона Донна позначена філософічністю, роздумами про сенс людського життя, аналізом душевного

стану людини. У сонеті «Щоб мучить мене...» яскраво втілена одпа з провідних рис поетики бароко схильність до різких контрастів.

►    Ііароко стало пертим спільним художнім стилем, що поєднав Західну та Східну Європу (у т. ч. Україну). Тому говорити про загальноєвропейську культуру (а не окремо про культури Західної та Східної Європи) можна, починаючи лише від доби бароко.

Класицизм напрям у європейському мистецтві й літературі XVII1 ст., котрий орієнтувався па античні зразки, що проголошувались ідеальними, класичними, гідними наслідування. Він вирізнявся суворою регламентацією, вимогою твердого дотримання чітких, раз і назавжди встановлених норм і правил, викладених у різноманітних поетиках (наприклад, у «Мистецтві поетичному» Нікола Буало).

►    Для драматургії цс «правило трьох єдностей» часу, місця і дії.

►    У мовному оформленні творів класицизм орієнтувався па теорію трьох стилів (високого, середнього, низького), вимагалися ясність і чистота мовних висловів.

►    Найпрсстижпіишм родом літератури вважалася драма, яка поділялася на жанри: «високу» трагедію та «низьку» комедію. Згідно з приписами класицизму, змішувати жанри категорично заборонялося.

►    «Високі» жанри призначалися для високих суспільних станів (передовсім дворян), а «низькі* суспільним низам (міщанам, селянам).

►    Класицизм досяг найвищого розюйту у Франції, поширившись майже по всій Європі, особливо в тих країнах, де були сильні монархічні режими.

►    Класицисти закликали не до спонтанної творчості, не до миттєвого осяяння, а до продуманого аналітичного процесу: «Ви вчіться мислити, тоді уже писать».

►    Героя літературного твору класицисти часто наділяли однією-двома основними рисами характеру (як Журдсна). Позитивні риси чесність, вірність, доблесть, талановитість притаманні персонажам античної або національної історії, представникам панівної верхівки. Негативпі риси хитрість, підступність, недоумкуватість властиві переважно вихідцям із соціальних низів.

►    Тематика цих творів мала бути загально важливою, основна тема держава й особистість. Типовим для класицистичної трагедії є конфлікт особистого й державного інтересів на користь останнього.

►    Твори класицизму пропонували образ «взірцевого героя», були прикладом для паслідувапия громадянами держави, виховувати читача.

►    Композиція класицистичного твору усталена й нормативна: необхідне суворе дотримання пропорцііпюсті всіх частин твору, стрункість будови, чіткість, ясність, простота викладу, єдність почуття в ліриці.

Той, хто побачив найголовніше

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ковбасенко