Класицизм як літературний напрям - Мольєр - Міщанин-шляхтич читати онлайн

КЛАСИЦИЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ

У XVII столітті паралельно із поширеним бароко в Західній Європі активно розвішався й інший мистецький напрям класицизм, який залишався актуальним до кінця XVIII століття. Найбільшого розквіту класицизм набув у Франції, яка порівняно із сусідніми державами цього періоду була доволі благополучною.

 

У Франції розквітали мистецтва, а підтримка прихильних до правителів діячів культури навіть стала державною політикою. У зв’язку зі зміцненням влади монарха виникла потреба у появі нового типу громадянина законослухняного, взірцевого підданого, готового служити державі і його величності королю. Таким чином історичні реалії Франції XVII ст. ставили перед мистецтвом конкретні завдання — утвердження державних інтересів. Ці завдання зміг вирішити саме класицизм.

І безпідставний ренесансний оптимізм і бездіяльний бароковий песимізм були неприйнятні для раціоналізму, який ліг в основу класицистичного мистецтва.

Підтримана класицизмом ідея громадянського обов'язку опиралася на необхідність для людини керуватися у своїх вчинках саме розумом, а не почуттями. Кожен із нас потрапляв у ситуацію вибору між тим, що хочеться, і тим, що потрібно робити (у дітей: виконувати домашнє завдання чи фати у комп'ютерні ігри; у дорослих: справедливо підтримати сміливу думку колеги чи боягузливо змовчати). Усі ми чітко усвідомлюємо, як потрібно чинити, але попри цс часто йдемо не за велінням розуму й обов’язку, а дослухаємося до своїх слабкостсй.

На думку класицистів. недосконала, схильна до вагань і самозаспокоєння людина повинна вперто боротися зі своїми слабкостями й, зрештою, обрати розум, а не почуття, і обов'язок, а не бажання. Сила людини полягає в здатності зробити правильний вибір, у вмінні перемогти не тільки зовнішнього ворога, а й самого себе, що значно важче.

Ідеал такого героя класицисти знайшли в античних трагедіях, які у XVII столітті були визнані зразковими. Звідси і походить назва мистецького напряму класицизм — у перекладі з латини classicus означає зразковий. Класицисти захоплювалися силою характерів античних героїв, їхньою безстрашністю і жертовністю. Згадайте трагедію Есхіла «Прометей закутий» (V століття до н. с.), у якій титан пожертвував собою заради блага людей.

Класицисти, на відміну від барокових митців, фантазію й уяву визнавали зайвими, бо вони не підпорядковуються законам логіки. Тому прихильники класицизму вважали цілком припустимим опиратися на відомі сюжети з античної літератури та свідчення давніх грецьких і римських істориків, у творах яких давалися зразки пюмадянської мужності.

Крім того, класицисти, визнаючи античні твори ідеальніш утіленням законів розуму, запозичили давні жанри та вивели систему суворих правил. Одним з основних правил було тс, тцо мистецтво для читацької і глядацької аудиторії повинно мати не розважальне, а виховне значення. Відповідно до цього жанри поділяли на:

високі жанри	трагедія, героїчна поема, гіда
низькі жанри	комедія, сатира, байка

У високих жанрах зображували гідний наслідування ідеал. Наприклад, у хвалебних віршах — гідах оспівували чесноти короля, міністрів чи інших вельмож, їхні мудрі діяння, справедливе керівництво державою. Звичайно, особи, оспівані в одах, були реальнішії, але їхні якості — часто ідеалізованими. У героїчних поемах оспівували військові подвиги та державні діяння історичних осіб обов'язково шляхетного походження.

Центральними постатями трагедій були античні мудрі правителі, мужні полководці, безстрашні герої, тобто ті. від чиїх рішень залежала честі» роду або доля цілої нації. Потрапляючи в ситуацію вибору, персонажі мали після тяжких роздумів прийняти правильне рішення, пожертвувавши особистими інтересами.

Мова творів, які належали до високих жанрів, як і в античній літературі, була піднесеною й урочистою, але без складних вишуканих метафор та порівняні», властивих бароко.

У низьких жанрах класицизму автори опиралися не на давні героїчні сюжети, а на сучасність і повсякденність. Персонажами були купці, лихварі, ремісники, слуги, тобто людини простого походження, оскільки вважалося, що ні аристократи, ні особи королівської родини не можуть бути об’єктом глузувань на сцені.

У комедіях, байках і сатирах висміювали людські вади (скупість, тупість, неуцтво, хитрість, прагнення влади, лицемірство, розпусту та інші) і таким чином читачам або глядачам демонстрували, якими вони не повинні бути.

Розмовляли персонажі простою мовою, але без грубих зворотів і брутальних натяків, які траплялися в літературі Відродження.

Надзвичайно популярним у XVII столітті був театр. Він приваблював публіку розкішним інтер'єром, освітленням, пишністю декорацій і костюмів, пристрасною грою акторів і бурхліївим вітром емоцій, несподіваними сюжетними поворотами, миттєвою розв’язкою.

 

Проте в театральному мистецтві періоду класицизму існувало особливо багато суворих правил і обмежень.

Наприклад, драматур-ги-класицисти повинні були дотрігмувати у творах правила трьох єдностей: дії, часу і місця. Згідно з цим правилом, передбачалося зображення однієї події, що розвивалася впродовж ліпне однієї доби і в одному місці (палац імператора, будинок вельможі і т. под.).

Цс перетворювало мистецтво на гру розуму, на своєрідну задачу з певними умовами, яка виховувала творчу дисципліну митця. Також у трагедії чи комедії була невелика кількість дійових осіб, їхні характери не змінювалися протягом дії і акцент робився на одній головній рисі вдачі персонажа (відданість, мудрість, довірливість, скупість тощо).

Комедія до XVII століття вважалася лише низьким розважальним жанром. її завдання було в тому, іцоб дати публіці змогу відволіктись від повсякденних турбот і простодушно посміятись над часто непристойними жартами та анекдотичними ситуаціями, які мали щасливу розв'язку. Автори не ставили собі за мсту втілити у творі глибокі ідеї і змусити цим глядачів замислитися над побаченим на сцені.

У класицизмі ж комедія набуває нового звучання — вона уже не тільки розважає, а й за допомогою засобів комічного виховує своїх глядачів. Із легковажно-грубого на повноцінний класицистичний жанр комедія перетворилася завдяки таланту видатного французького актора і комедіографа Мольёра.

Мольєр (1622-1673)

 

Справжнє ім’я великого французького ко-мсдіографа-класициста, якого знає увесь світ піл сценічним псевдонімом Мольєр, — Жан-Батіст Поклін. Дата його народження невідома, тому біографи традиційно вказують день здійснення обряду хрещення —    15 січня

1622 року.

Жан-Батіст з’явився на світ у Парижі в заможній сім'ї майстра з інтер’єру та шпалерника, послугами якого користувалася паризька знать та навіть королівський двір.

Свідчень про тс, яким було дитинство Жана-Батіста, не залишилося. Можна припустити, що він допомагав батькові і оволодів його ремеслом, оскільки хлопця прийняли у гільдію (цехове об'єднання) оббивальників. Приблизно в 1635 році він вступив до Клермунського колежу — найкращого навчального закладу в Парижі, до якого віддавали своїх дітей аристократи й багаті буржуа. Після закінчення колежу Жан-Батіст вивчав право і отримав диплом адвоката.

Несподівано для родини Жан-Батіст серйозно зацікавився акторською професією. Один із біографів пише, що 21-річний Жан-Батіст разом із кількома своїми товаришами грав у любительських трагедійних постановках. У якийсь момент молоді актори наївно вирішили, що можуть конкурувати з професійними трагіками. Виник задум створити власний Блискучий театр і давати вистави за гроші. Саме тоді Жан-Батіст узяв собі за псевдонім ім'я Мольєр, яке проніс через усе життя.

Невдовзі Блискучий театр обріс боргами, а Мольєр, як неплатник, потрапив до в’язниці. З кредиторами довелося розраховуватися батькові Жана-Батіста, театр припинив своє існування, костюми були розпродані на торгах, а сам розорений юний засновник із частиною своєї трупи у 1645 році подався у мандри провінцією.

У провінції в XVII столітті були популярними мандрівні акторські групи, які виступали на ярмарках, міських площах та в дворянських маєтках. Провінційні актори були добре обізнані з паризьким репертуаром, залюбки ставили столичні комедії і навіть намагалися грати новомодні трагедії, при-стосовуючи їх до простих смаків своїх глядачів. До однієї з таких провінційних труп і приєднався Жан-Батіст. Про цей період життя Мольєра відомо дуже мало, ми знаємо, що з 23-річного віта' Жан-Батіст, син багатого буржуа,

12 років подорожував містами Франції. У провінції він формувався як драматург, пристосовуючи для своєї групи вже відомі п’єси.

Актори мольєрівської трупи виступали на міських площах і в палацах вельмож. Із часом вони отали доволі популярними, мали гідні заробітки та впливових покровителів. У 1в58 році Мольєр як керівник трупи вирішив, що актори набули достатньо сценічного досвіду' і тепер для них настав слушний момент повернутися в Париж.

Приїхавши до столиці, Мольєр зі своїми акторами отримав щасливу нагоду представити своє мистецтво юному королю Франції Людовіку XIV. Восени 1658 року трупа Мольєра дала виставу в королівському палаці. Від цього виступу' залежала доля у'сіх акторів. Показаний фарс викликав щирий сміх та захват у' короля і його придворних. Цс був справжній у'спіх. Акторам надали в Парижі приміщення, їхні постановки бу'ли популярнішії, а сам керівник театру' не тільки виконував головні комічні ролі, здійснював постановки, а й забезпечував у'спіганий репертуар своїм товаришам-акторам.

Глядачі були в захваті від комедій Мольєра, живої мови персонажів, їхніх яскравих характерів, близькості зображуваних подій до повсякденного життя французів. У своїх комедіях, на відміну' від популярних тоді фарсів з примітивними кривляннями і копняками, Мольєр порушував проблеми виховання й освіти; висміював скупість, лицемірство, зрадливість та інші вади людського характеру'. Мольєр зумів викристалізу'вати з народного ярмарково-

го фарсу усе найцінніше і найяскравіше та поєднати із законами високого мистецтва, створивши свій індивідуальний стиль.

Запорукою успіху трупи Мольєра стало й тс, що комедіограф не боявся експериментувати. Наприклад, він у деяких п’єсах відмовився від використання віршованої мови, яка сковувала автора і не завжди була доречною в комедіях про простуватих буржуа. Крім того, Мольєр фактично створив новий драматичний жанр — комедію-балет, — ввівши танцювальні номери, що зробило вистави більш видовищними і вишуканими.

Мольєр став основоположником жанру високої комедії, яка має не лише розважальне, а й велике повчальне значення. Цс були не просто комедійні побутові замальовки на сучасні теми, а пародії на суспільство і його викривлену мораль. Комедіограф створив узагальнену картину і недоліків людської вдачі, і всього французького суспільства XVII століття. Мольєр дав змогу глядачеві подивитися на себе зі сторони й замислитись: чи не може і моє життя стати приводом до карикатури? Проте автор зображує ці потворні суспільні явища не жахливішії і містично-моторошними (як в бароко), а смітними. Його мета не натякати до смерті своїх глядачів страшними пороками сучасників, а показати уже звичні повсякденні гріхи і грішки через засоби комічного, розкрити огидність і недолугість людських вчинків.

Літературний коментар

«Міщанин-шляхтич»

Ідея цієї комедії була підказана історичною ситуацією, що склалася у тогочасному французькому суспільстві. З мстою укріплення королівської влади ще кардинал Рігаельй⁹² проводив політику ослаблення феодальної знаті, яка постійно протистояла монархії і своїми інтригами та міжусобицями виснажувала країну. Внаслідок продуманих рішені, Ришельє французька аристократія втратила свої панівні позиції: її усували від політики і ключових державних постів; вона бідніла, а отже зазнавала і морального занепаду.

Одночасно французькі буржуа за допомогою великих грошей почали проникати у вищі кола, купуючи дворянські маєтки, титули, високі посади, одружуючись з нащадками збіднілих аристократичних родів. Але багаті фінансисти і торговці не мали вишуканих манер, говорили простою мовою, не розумілися на мистецтві і не вміли одягатися за аристократичною модою. Усе цс ставало приводом для зневажливих насмішок старої знаті над новояв-леними неотесанішії дворянами.

Комедія «Міщанин - шляхтич» була написана у 1670 році. Вона належить до популярно! в літературі класицизму комедії характерів, тобто уся дія п’єси відбувається навколо одного героя, який своїм характером і вчинками впливає на розвиток конфлікту у творі, визначає поведінку інших персонажів. Головний герой п’єси — пан Журдсн — багатий буржуа, який маніакально прагне стати аристократом. Для здійснення своєї мсти він готовий витратити шатені гроші, навіть зректися предків і віддати доньку за нелюба.

Журдсн перетворюється на справжнього сімейного тирана, вимагаючи від своїх рідних аристократичного поводження і повного підкорення своїм примхам. Крім того, він — поважна людина, успішний комерсант, глава сім’ї — стає загальним посміховиськом, довірливіш простаком, засліпленим лестощами усіх, хто хоче поживитися за його рахунок.

Мольєр не просто висміює Журдсна, а викриває суспільне явище: недолугі й безглузді намагання буржуазії наслідувати чужі манери та спосіб життя. Водночас комедіограф підводить нас до висновку, що будь-яка людина, прагнучи сліпо наслідувати чужу поведінку і бути не такою, якою вона є насправді, виглядає карикатурно.

Згідно з класицистичними законами, характер Журдсна визначає одна головна риса — безглузда пиха, і одне бажання стати дворянином. Образ дивака, свідомість якого повністю заполонила безглузда ідея, є традиційніш у комедіях Мольєра. Цьому образу' (теж традиційно) протиставляються тверезомислячі герої, які, на жаль, не в змозі протистояти забаганкам домашнього тирана і змушені пристосовуватися до його дивацтв (дружина, діти, слуги).

 

« комедії «Мі-щанин-шляхтич», як і в багатьох інших комедіях Мольєра, присутня юна пара, коханню якої загрожують серйозні перешкоди. Журдсн мріє будь-що віддати свою дочку Люсіль за маркіза, принца чи ще когось, аби з титулом, тому' він категорично проти її шлюбу З МОЛОДІШ багатим буфжу'а Клебнтом. Батько байдужий до почу'т-

ті в доньки і душевних якостей її обрання лише тот', що Клеонт не має шляхетного походження, не носить напудреної перуки і не вміє вклонятися з підстрибом.

Новими гібразами, введеними Мольєром в комедіографію, стали образи самих аристократів, до кола яких так прагнув увійти наш впертий буржуа. Зокрема, цс дуже ввічливий, з вишуканими манерами граф Дорант, арнсток-рат-злидар, ладний на обман і шахрайство заради вигоди. Хоча цей образ великосвітська публіка зустріла з обуренням, він був цілком типовим для тогочасної Франції.

Мольєр, буржуа за походженням, уважав, тцо благородство людини не може пов’язуватися лише з її манерами і одягом. Він симпатизує Клеонту, нездатному на підле відступництво від своїх батьків і дідів через їхнє нешляхетне походження. Юнак пишається, що він за званням просто міщанин.

У творах Мольєра часто звучить осуд тиранії: суспільної, майнової, подружньої, батьківської і навіть тиранії моди, тобто усього того, що заважає людині відчувати себе вільною особистістю. В комедії «Міщанин-шляхтич» від моди на дворянство страждає і сам пан Журдсн. Замість того, щоб спокійно займатися своїми справами, комерцією, насолоджуватися злагодою в родині, він стає причиною сварок і сліз, фактично примушує рідних до обману.

Торкаючись філософських категорій щастя і нещастя, Мольєр протиставляє трагедію і комедію. У трагедії нещастя звалюється на людину зненацька ззовні і не залежить від її волі (війни, смерть, хвороби). У комедії ж, на думку Мольєра, герой сам стає причиною власних негараздів. Тож автор «Міща-нина-шляхтича* підводить нас до думки, що щастя і нещастя часто залежать тільки від нас самих.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1.    Які були історичні підстави для утвердження к/ии;ици:іму у Франції?

2.    Який новий тип громадянина стан актуальним для французького суспільства XVIІ століття?

3.    Поясніть сутність головного конфлікт}' у класицистичній літературі.

і. Що прихильники класицизму запозичили з античного мистецтва? Поясніть, чому класи цисти обрати для себе взірцем саме античну літературу.

5. Схарактеризуйте високі та низькі жанри. Начніть відомі нам класицистичні правила і закони.

(і. Розкажіть про особливості мистецтва кмиїщиаму. Чим класицизм відрізнявся від ренесансного світогляду, а чим від барокового?

7.    Чи погоджуєтеся ви із класицистичним законом, що тловне завдання мистецтва виховувати, а не розважати? Відповідь обгрунтуйте.

8.    Проведіть паралель між підтримкою митців у добу Августа (Давній Рим) і в часи короля Людовіка XIV (Франція XVII ст).

9.    Розкажіть, чому до середини XVII століття комедійні жанри вважалися шшшш жанрами.

10.    Доведіть, що Мольер— творець високої комедії. Прокоментуйте його вислів: «Призначення комедії у тому, щоб розважати людей, вищмшляючи їх».

11.    Поясніть історичні причини проникнення буржуазії в аристократичні кола. Як, на вашу думку, дворянство ставилося до цього явища? Відповідь обірунтуйте.

12.    Розкажіть, як відбулося становлення Мольера як актора і драматурга.

13.    Поміркуйте, що є подібного у долях Вільяма Шекспіра та Мольера.

МІЩАНИН-ШЛЯХТИЧ

(уривки)

ДІЙОВІ ОСОБИ

Пан Журдён — міщанин⁹³, Пані Журден — його дружина, Люсіль    дочка

Журдснів, Клебнт — закоханий у Люсіль, ДорЫёна маркіза, Дорант граф, закоханий у Дорімсну, Нікбль — покоївка в Журдснів, Ков’ёлъ слуга Клсонта, учитель музики, учитель танців, учителі» фехтування, учителі» філософії, кравець та інші. Дія відбувається в Парижі, у господі пана Журдсна.

ДІЯ ПЕРШ А

Увертюру виконує велика кількість інструментів; посередині сцени учень учителя музики, сидячи за столом, компонує мотив до серенади, яку замовив пан Журден.

Ява 1

Учитель музики, учитель танців, співачка, двоє співаків, двоє скрипачів, чотири танцюристи.

Учитель музики (до співаків). Заходьте до цієї зали і відпочиньте тут, поки він прийде.

Учитель танців (до танцюристів). І ви теж заходьте сюди, на цей бік.

Учитель музики. Подивимось... О, та й справді добре!

Учитель танців. Щось новеньке?

Учитель музики. Так. Це музика дія серенади. Я загадав йому написати її для нашого панка, поки він прокинеться.

Учитель танців. Тепер у нас з вами діла з головою.

Учитель музики. Ого, ще б гіак! Ми знайшли саме такого чоловіка, якого нам треба! Його фантазія — вдавати з себе галантного кавалера — просто скарб для нас! І вам з вашими танцями, і мені з моєю музикою не завадило б, щоб усі були на нього схожі.

Учитель танців. Ну, не цілком. Мені б хотілося, щоб він краще розумівся на тих речах, які ми для нього компонуємо.

Учитель музики. Він справді нічогісінько не тямить, зате добре платить, а це тепер найголовніше для нашого мистецтва.

Учитель танців. Щодо мене, то признаюся вам, — мене вабить трохи ще й слава. Оплески мене хвилюють; на мою думку, для артиста справжня мука — тішити дурнів, марнувати час і сили на те, щоб зворушити якогось йолопа. Що не кажіть, а все-таки дуже приємно працювати для людей, які здатні відчути всі тонкі нюанси мистецтва, вміють оцінити красу нашої праці й щирою похвалою дають нам кілька дійсно чудових хвилин. На мою думку, ніщо не може зрівнятися з такою нагородою за працю, а похвала досвідчених людей — найвища насолода.

Учитель музики. Що й казати! Я теж такої думки; немає нічого приємнішого за оплески, але й найщиріші оплески не нагодують шлунка! Звичайно, панок наш — людина зовсім темна, плеше про все, не тямлячи нічого, і аплодує кожній нісенітниці, та за Його гроші можна пробачні й йому всяку дурість. І цей міщанин-неук, як бачите, платить нам далеко краще, ніж той високородний вельможа, який нас сюди привів.

Учитель танців. Я де в чому погоджуюся з вами... Та все ж мені здається, що для вас гроші надто вже багато важать.

Учитель музики. А проте ви ж не відмовляєтеся від тих грошей, що їх наш панок вам дає?

Учитель танців. Звичайно, але запевняю вас, я дбаю не тільки про гроші. Я хотів би, щоб він при своїх достатках хоч трохи виховав свій смак.

Учитель музики. Я теж цього бажаю. Чи так, чи інак, а він прославить наш хист серед вельможного товариства; він нам плаштиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього.

Учитель танців. Ось він іде.

Ява 2

Пан Журден у халаті й нічному ковпаку, учитель музики, учитель танців, учень учителя музики, співачка, двоє співаків, танцюристи, двоє лакеїв.

Пан Журден. Ну, панове? То як же буде? Ви покажете мені ваш легенький жарт? Чи як гам, по-вашому? Пролог чи діалог із співами й танцями?

Учитель музики. Ми до ваших послуг.

Пан Журден. Вам довелося трохи почекати; це тому, що я сьогодні вбрався так, як убирається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я віратив був усяку надію їх натягти...

Учитель музики. Ми тут для того, щоб виконувати всі ваші бажання.

Пан Журден. Прошу вас залишатися тут, доки мені не принесуть мого нового вбрання: я хочу', щоб ви побачили, яке воно ловке і як мені лишіть.

Учитель танців. Все, що накажете.

Пан Журден. Ви побачите, який я елегантний з голови до п’ят. Що ви скажете про цей індійський халат'?

Учитель типців. Він надзвичайно милий.

Пан Журден. Мій кравець запевняє мене, що все вельможне панство вбирається вранці в такі самісінькі халати.

Учитель музики. Він вам дуже до лиця.

Пап Журден. Лакеї, агов! Обидва мої лакеї!

Перший лакей. Чого бажаєте, пане?

Пан Журден. Нічого⁹⁴. Я хотів лише перевірити, чи ви мене добре чуєте. (До вчителя музики й до вчителя танців). Як вам подобаються мої лівреї³?

Учитель танців. Чудові!

Пан Журден (розгорнувши халат, показує, що на ньому вузькі червоні оксамитні штани й зелений оксамитний камзол⁴). Це моє ранішнє убрання, в ньому я робитиму різні вправи.

Учитель музики. Пречудово!

Пан Журден. Лакей! (скидаючи халат). Тримайте! (До вчителя музики й учителя танців) Я вам подобаюсь у цьому костюмі?

Учитель танців. Розкіш! Краще й бути не може.

Пан Журден. То що ж ви мені покажете?

Учитель музики. Я хотів би, щоб ви спочатку прослухали нову арію (показуючи на свого учня), він щойно скомпонував її для серенади⁵, яку ви мені замовили. Цс один з моїх учнів, у нього хист надзвичайний.

Пан Журден. Гаразд, але навіщо було доручати це учневі? Ви могли б самі скомпонувати гаку штуку.

Учитель музики. Але є такі учні, що розуміються на музиці незгірше від видатних маестро. Це чудова мелодія! Послухайте-но тільки...

Пап Журден (до лакеїв). Подайте мені мого халата, щоб я міг краще слухати. Стривайте... може, зручніше так, без халата... Ні, давайте його сюди.

Співачка.    Нудьгую день і ніч, нудьгую і страждаю,

Бо став немилий я чудовим цим очам;

Коли так мучите того, хто вас кохає, —

Що ж можете вчинить, Ipfco, ворогам?

Пан Журден. Ой, та й сумна ж яка пісня! Аж спати захотілося... Я волів би, щоб ви зробили з неї трохи веселішу.

Учитель мушки. Але ж, пане, треба, щоб мелодія відповідала словам.

Пан Журден. Мене оце недавнечко вивчили співати однієї прехорошої пісеньки. Стривайте-но... Як же її співати? Там щось про овечку... (Співає).

Я гадав, що Жанстон Ніжна, та гарненька, і ласкава, мов мала Овечка біленька.

Дарма! Дарма!

Я ж не відав тгіго,

Що ці білі зубки І гостріші, й зліпті,

Ніж в тигра лісного'.

Правда, гарна?

Учитель музики. Найкраща в світі.

Учитель танців. І ви її 'удово співаєте.

Пан Журден. Бачите, а ще й не вчився музики.

Учитель музики. А слід було б навчитися, пане, так само, як і танців. Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним...

Пан Журден. Хіба вельможне панство теж вчиться музики?

Учитель музики. Звичайно, пане.

Пан Журден. То й я вчитимусь. Тільки не знаю, як би його знайти час для того, бо, крім учителя фехтування, я запросив ще й учителя філософії.

Учитель музики. Філософія, звичайно, дає дещо, але музика, пане, музика...

Учитель танців. Музика й танці... Музика й танці — ось що найбільш потрібне людині.

Учитель музики. Без музики не може існувати жодна держава.

Учитель танців. Без танців людина не знала б, що їй робити.

Учитель музики. Все безладдя, всі війни, що кояться в світі, виникають саме через те, що ніхто не вчиться музики.

Учитель танців. Всі злигодні людства, всі фатальні зміни, якими сповнена історія, всі помилки дипломатів, усі невдачі великих полководців, — усе це сталося саме через те, що людство не вміє танцювати.

Пан Журден. Як то?

Учитель музики. Хіба ж війна не є наслідок того, що між людьми немає єдності? ⁹⁵

Пан Журден. Ваша правда.

Учитель танців. Коли людина чинить невірно — чи то в родинних, чи то в державних справах, чи то командуючи військом, — хіба ж не кажуть завжди: такий-то зробив невірний крок у такій-то справі?

Пан Журден. Авжеж, так кажуть.

Учитель танців. А невірний крок роблять чому? Хіба ж не тому, що не вміють добре танцювати?

Пан Журден. Це правда, ви марте рацію обидва.

Учитель музики. Ви маєте бажання познайомитися з нашими творами?

Пан Журден. Аякже! [...]

ДІЯ ДРУГА Ява 6

Учитель філософії, пан Журден, лакей.

Учитель фиософії. Ну, то чого ж я вас учити му?

Пап Журден. Навчіть мене орфографії. А потім навчіть мене, як його довідуватися, глянувши в календар, коли саме буває місяць, а коли не буває.

 

Учитель філософії. Гаразд. Щоб виконати ваше бажання, розглядаючи справу з філософського боку, треба почати все по порядку: по-перше, треба вивчити всі властивості літер і спосіб їх вимовляння. Отже, я мушу вам зазначити, що літери поділяються на голосні, які звуться так через те, що визначають звуки голосу, та на приголосні, які звучать при голосних. Вони потрібні для того, шоб показати різні зміни звуків. Існує п'ять голосних літер, або голосових звуків: а, е, і, о, у.

Пан Журден. Це все я розумію.

Учитель фіюсін/ш. Щоб вимовити звук а, треба широко розкрити рога: а.

Пан Журден. А, а. Так.

Учитель фиософії. Звук е треба вимовляти, наближаючи нижню щелепу до верхньої: а, е.

Пан Журден. А, е, а, е. Так, гак. Та й цікаво ж!

Учитель фічософії. А щоб вимовити звук і, треба шс більше наблизити шелепи, вигягаючи

куточки рота аж до вух: а, е, і.

Пан Журден. А, е, і, і, і, і. Так! Хай живе наука!

Учитель філософії. Щоб вимовили звук о, треба трохи розкрити щелепи і зблизити куточки губ: о.

Пан Журден. О, о. Авжеж, так, правда! А, е, і, о, і, о. Просто — чудо! І, о, і, о.

Учитель філософії. Рот набирає форму кружальця, що нагадує літеру О.

Пан Журден. О, о, о. Ваша правда. О. Як добре, коли дечого навчишся!

Учитель філософії. Завтра ми розглянемо інші літери — приголосні.

Пан Журден. І вони такі ж цікаві, як і оці?

Учитель філософії Безперечно. Ось, наприклад, щоб вимовити приголосну д, треба тільки кінчиком язика доторкнутися верхніх зубів: да.

Пан Журден. Да, да. Так. .Ах! Динна річ! Динна річ!

Учитель філософії. Я поясню вам усі тонкощі цієї вельми цікавої науки.

Пан Журден. А тепер я маю сказати вам дещо під секретом... Я закохався в одну вельможну даму і прошу вас дуже — допоможіть мені написати до неї ніжну записочку; я хочу її кинути цій дамі до ніг.

Учитель філософії. Гаразд.

Пап Журден. Адже ж цс буде ґречно? Чи не так?

Учитель філософії. Звичайно. Ви хочете написати до неї віршами?

Пан Журден. Ні, ні, навіщо віршами!

Учитель філософії. Ага! Ви вол і еге прозою?

Пап Журден. Ні, не хочу я ні прози, ні віршів.

Учитель філософії. Але ж конче треба щось: чи одне, чи друге.

Пан Журден. Чому?

Учитель філософії. А тому, що ми можемо висловлювати наші думки тільки прозою або віршами. Все, що не проза, — вірші, а що не вірші — проза.

Пан Журден. А коли ми розмовляємо, — цс шо ж таке?

Учитель філософії. Проза.

Пан Журден. Що? Коли я кажу: «Піколь, принеси мені пантофлі га подай мені мого нічного ковпака», —то це проза?

Учитель філософії. Так, пане.

Пан Журден. Сто чортів! Сорок років з гаком розмовляю я прозою, а мені таке ніколи й на думку не спадало. Велике, велике вам спасибі, що пояснили. Огож я хотів би їй написати: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». То чи не можна ці самі слова сказати галантніше? Знаєте, ну якось делікатніше висловитися?

Учитель філософії. Напишіть, що полум'я її очей обернуло в попіл ваше серце, що ви і вдень і вночі терпите через неї жорстокі...

Пан Журден. Ні, ні, ні, нічого такого я не хочу. Я хочу написати їй тільки те, шо я вам сказав: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання».

Учитель філософії. їх можна насамперед написати й так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченята віщують мені смерть від кохання». Або: «Від кохання смерть мені віщують, прекрасна маркізо, ваші чудові оченята». Або: «Ваші оченята чудові від кохання мені віщують, прекрасна маркізо, смерть». Або: «Смерть ваші чудові оченята, прекрасна маркізо, від кохання мені віщують».

Пан Журден. А як же воно найкраще?

Учитель філософії. Найкраще так, як ви самі сказали: «Прекрасна маркізо, ваші чудові оченяга віщують мені смерть від кохання».

Пан Журден. Ог така штука! Ніколи нічого не вчився, а вийшло відразу добре. Щиро вам дякую і прошу' вас прийти завтра трохи раніше.

Учитель філософії. Не турбуйтесь, я не запізнюсь.

Ява 7

Пан Журден, лакей.

Пан Журден (до лакея). Та невже й досі не принесли мого нового вбрання?

Лакей. Ні, пане.

Пан Журден. Той клятий кравець примушує мене чекати, коли в мене стільки діла. Ох, який же я лютий! Щоб його лихоманка замучила, того розбійника кравця! Щоб його чорти вхопили, того кравця! Щоб його чума задавила, того кравця! Хай тільки попадеться він мені зараз, цей негідник кравець, собака кравець, пройдисвіт кравець, я йому...

Ява 8

Пан Журден, кравець, учень кравця з убранням для пана Журдена, лакей⁹⁶.

Пан Журден. Ага! Ось і ви! А я вже почав був на вас гніватися.

Кранець. Я ніяк не міг прийти раніше, пане. Вже й так довелося засадити аж двадцятеро хлопців за ваше вбрання.

Пан Журден. Ви мені прислали такі вузькі шовкові панчохи, що я ледве в них вліз.

Ось маєте: аж дві петельки луснуло.

Кранець. Вони ще розтяїнугься.

Пан Журден. Так, так, коли всі петельки луснуть. Та ще й черевики, що ви їх замовили для мене, страх як муляють мені ноги.

Кранець. Зовсім не муляють, пане.

Пан Журден. А я вам кажу', що муляють.

Кранець. Це вам тільки так здається.

Пап Журден. Того й здається, бо я таки добре те відчуваю. Не боліло б, то не здавалося б!

Кравець. Гляньте-но: не кожний придворний має такс розкішне вбрання. Дивом дивуюся, як мені пощастило зробити вам такий строгий костюм, хоч і не чорного кольору, — для цього греба бути високим майстром.

Пан Журден. Що ж це таке? Ви пустили квіточки голівками донизу.

Кравець. Аякже. Всі аристократи носять тільки такі.

Пан Журден. Аристократи носять голівками донизу?

Кравець. Авжеж, пане.

Пан Журден. О! А й справді гарно.

Кравець. Коли хочете, то я можу пустити їх і дог ори.

Пан Журден. Ні, ні.

Кравець. Ви тільки скажіть.

Пан Журден. Ні, кажу ж вам, не греба: ви добре зробили. А як ви гадаєте, чи буде мені це вбрання до лиця?

Кравець. Ви ще й питаєте! Та жодний художник не зробив би своїм пензлем краще. Я маю одного учня: щодо штанів — це справжній геній, а другий у справі камзолів — просто герой.

Пан Журден. А перука й пера пристойні?

Кравець. Все як слід.

Пан Журден (придивляючись до кравцевого вбрання). Еге-ге, добродію кравець! А крам оцей дуже мені знайомий, — він же від мого останнього костюма, що ви мені пошили! Я пізнав його відразу.

Кравець. То був такий добрий крам, пане... Я не міг утерпіти, щоб не відкраяти й собі клаптик на вбрання.

Пан Журден. Так-то воно так, але навіщо ж було краяти від мого?

Кравець. Чи не хочете поміряти ваше нове вбрання?

Пан Журден. Аякже, давайте.

Кравець. Стривайте! Це так не робиться. Я привів із собою людей, щоб одягнути вас під музику: таке вбрання одягається звичайно з церемонією. Ей! Ввійдіть-но сюди!

ДІЯ ТРЕТЯ Ява З

Пані Журден, пан Журден, Ніколь, два лакеї.

Пані Журден. Горенько! Цього ще бракувало! Що це ти нап'яв на себе, чоловіче? Чи не здумав часом людей посмішити, що вбрався, наче городнє опудало? Чи хочеш, щоб на тебе всі пальцями тицяли?

Пан Журден. Тільки дурні та дурел і, жінко, тицятимуть на мене пальцями.

Пані Журден. Вже й так тицяють. З твого поводження давно всі сміються.

Пан Журден. Хто ж оті всі, дозвольте запитати?

Пані Журден. Всі ті, що мають здоровий глузд і розумніші за тебе. А мені просто сором дивитися на все, що ти виробляєш. Можна подумати, що в нас щодня

свято — тільки те й робиться, що з ранку й до смерку на скрипках терликають та пісень горлають. Сусіди не мають спокою.

ІІіколь. Пані правду кажуть. Я не зможу додержувати в господарстві порядку, якщо тут швендятиме така сила всякого люду. Понаносять сюди на підошвах болота мало не з цілого міста, а бідній Франсуазі — робота!

Пан Журдсн. Ой Ніко.ть, гляди! Ну й служниця ж у нас! Проста селючка, а така гостра на язик!

Пані Журдсн. Ніколь має рацію. А розуму в неї більше, ніж у тебе. Ну, скажи, будь ласка, нащо тобі здався вчитель танців у твої роки?

Ніколь. А отой довготелесий фехтувальник? Цілий будинок здригається, коли він гупає ногами... Він усю підлогу нам у залі повивертає.

Пані Журдсн. Може, ти хочеш вивчитися танцювати на старість, коли тобі вже ноги відбере?

Школь. Може, вам заманулося когось убити?

Пан Журдсн. Цитьте, я вам кажу! Нічого ви не тямите — ні одна, ні друга. Вам і не збагнути, які це дає переваги. [...]

Пані Журдсн. Та ги зовсім з глузду з’їхав, чоловіче! Чи чувано такс! 1 всі вигадки почалися в тебе відтоді, як ти з отими аристократами злигався.

Пан Журдсн. Якщо я вітаю в моїй господі аристократів, то це свідчить тільки про те, що я маю витончений смак. Далеко розумніше знатися з ними, ніж приятелювати з твоїми міщанами.

 

Пані Журдсн. Нічого й казати! Велику ти маєш користь від знайомства з шляхетними панами! А особливо від того красунчика графа, яким ти так захотівся, що Й розум втратив!

Пан Журдсн. Цить мені! Подумай перш, ніж маєш щось сказати. А чи знаєш ти, жінко, що ти зовсім не знаєш, про кого ти говориш, коли ти говориш про нього? Це дуже висока особа, далеко значніша, ніж ти собі уявляєш, — справжній вельможа; він розмовляє з самим королем гак само, як оце я з тобою. Хіба ж це не велика честь для мене, що така вельможна особа так до мене вчащає, називає мене своїм дорогим другом і вважає мене собі за рівню? Нікому й на думку не спадає, які послуги він мені робить, а при всіх він буває такий ласкавий до мене, що мені аж самому стає незручно.

Пані Журдсн. Еге ж, він робить тобі пос.туїн, він до тебе ласкавий, але за те ж і ірошенята в

тебе позичає.

Пан Журден. Ну то й що! Хіба ж те не робить мені чесгі, що я позичаю гроші такій вельможній людині?

Пані Журден. А той вельможний пан, що він робить для тебе?

Пан Журден. Ого-го! Всі здивувалися б, якби довідались.

Пані Журден. А саме?

Пан Журден. Годі! Цього вже я не скажу. Досить з тебе й того, що коли я й позичив йому грошей, — він поверне мені свій борг увесь до останнього су, і то дуже скоро.

Пані Журден. Атож, атож, наставляй кишені.

Пан Журден. Він дав мені шляхетне слово честі.

Пані Журден. Брехня!

Пан Журден. Замовкни! Та ось і він сам.

Пані Журден. Цього ще бракувало! Напевне, знову прийшов позичити в тебе грошей. Дивитися на нього гидко!

Ява 4

Дорант, пан Журден, пані Журден, Ніколь.

Дорант. Мій дорогий друже, пане Журдене, як ся маєте?

Пан Журден. Дуже добре, ваша вельможність. Милості прошу до господи.

Дорант. О! Пане Журдене, яке ж на вас розкішне вбрання!

Пан Журден. Атож. Ось гляньте.

Дорант. В цьому костюмі ви виглядаєте чудово. В нас при дворі не знайдеться жодного юнака, що мав би таку струнку постать, як ви.

Пані Журден (набік). Знає, як підійти!

Дорант. Ану ж бо, поверніться! Дуже елегантно!

Пані Журден (набік). Еге ж, однаковий дурень — що ззаду, що й спереду.

Дорант. Слово честі, пане Журдене, я страх як скучив за ваші! Знаєте, з усіх моїх знайомих ні до кого не почуваю я такої пошани, як до вас: саме сьогодні ранком я говорив про вас у королівській спочивальні.

Пан Журден. Я не вартий такої честі, вельможний пане. (До пані Журден). В королівській спочивальні!

Дорант. Ви ще не забули, звичайно, що я винен вам іроші?

Пані Журден (набік). Ще б пак! Ми пам'ятаємо це дуже добре.

Дорант. Ви були такі ласкаві, що кілька разів позичали мені іроші і, треба визнати, робили цс вельми делікатно. Я хочу поквитатися з ваші і прийшов зараз саме для того, щоб разом з ваші звести рахунки.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Ну, жінко, що скажеш? Тепер бачиш, як то набрехала на нього?

Дорант. Отже, подивимося, скільки саме я вам винен.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Все твої безглузді підозри!

Дорант, Ви добре пам’ятаєте, скільки ви мені позичили грошей?

Пан Журден. Здається, пам’ятаю. Я записав собі для пам’яті. Ось рахунок. Першого разу видано вам дві сотні луїдорів. Другого разу — сто двадцять.

Дорант. Так, так.

Пан Журден. Потім — ще сто сорок. Все те разом становить чотири сотні шістдесят луїдорів, або п’ять тисяч шістдесят ліврів.

Дорант. Рахунок точний. П'ять тисяч шістдесят ліврів.

Пан Журден. Тисячу вісімсот тридцять два ліври заплатив я за ваші плюмажі. Дві тисячі сімсот вісімдесят ліврів — вашому кравцеві.

Дорант. Дійсно.

Пан Журден. Чотири тисячі гриста сімдесят дев’ять ліврів дванадцять су і вісім де-ньє— вашому крамареві.

Дорант. Чудово. Дванадцять су і вісім деньє. Рахунок точний.

Пан Журден. І тисячу сімсот сорок вісім ліврів сім су чотири деньє — вашому сідляреві.

Дорант. Все правда. Скільки ж виходить разом?

Пан Журден. Разом — п’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів.

Дорант. Підсумок точний. П’ятнадцять тисяч вісімсот ліврів. Додайте до цього рахунка ще дві сотні луїдорів, що ви їх дасте мені сьогодні,— і буде рівно вісімнадцять тисяч франків, які я поверну вам незабаром.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ну що, хіба ж я не вгадала?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Мовчи!

Дорант. Може, це завдасть вам великого клопоту* — виконати моє прохання?

Пан Журден. Ба! Зовсім ні...

Пані Журден (стиха до Журдена). Цей панок робить з тебе дійну' корову. Він не заспокоїться, поки не пустить тебе з торбами.

Пан Журден (стиха до пані Журден). Цить, кажу тобі!

Дорант. Скажіть відверто, може, моє прохання для вас обтяжливе?

Пан Журден. Анітрохи, вельможний пане.

Дорант. Звичайно, я маю багато знайомих, які охоче позичили б мені потрібну суму, але ж ви мій найкращий друг, і я просто боявся, що ви образитесь, якщо я позичу' в когось іншого.

Пан Журден. Ви мені робите завелику честь. Зараз я принесу гроші.

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Що? Ти йому ще хочеш дати грошей?

Пан Журден (стиха до пані Журден). Що ж поробиш? Хіба ж я можу' відмовити такій високій особі, яка ще нині вранці говорила про мене в королівській спочивальні?

Пані Журден (стиха до пана Журдена). Ех! Ти таки справжній йолоп!

Пані Журден, Ніколь.

Піколь. Справді, пані, я таки добре заробила за мою цікавість. Але здається мені, що там не все чисто. Вони розмовляють про якісь справи, яких вам зовсім не можна знати.

Пані Журден. Вже давно, Ніколь, маю я підозру на мого чоловіка. Я певна, що він мене дурить, що він упадає коло когось, — от і намагаюся вивідати, коло кого саме. Крім того, час уже й про мою дочку подбати. Ти ж знаєш, як Клеонт її кохає; він і мені припав до серця, отож я й хочу віддати за нього Люсіль, якщо мені пощастить.

Піколь. Про правді вам скажу, моя пані, я просто в захваті, що ви погоджуєтеся на цей шлюб: вам подобається пан, а мені ще більше — його слуга. Ох, та й добре ж було б, коли б нас повінчали одночасно!

Пані Журден. Біжи ж мерщій до Клеонта та перекажи йому' від мене, щоб він зараз же сюди з'явився: ми підемо разом до мого чоловіка просити в нього згоди на цей шлюб.

Піколь. Біжу' з радістю! Ще ніколи ви мені не давали приємнішого доручення.

Ява 12

Клеонт, пан Журден, пані Журден, Люсіль, Ков’ель, Ніколь.

Клеонт. Добродію, я вирішив обійтися без посередників і дозволяю собі звернутися до вас із проханням... Отже, скажу вам без манівців: честь бути вашим зятем така для мене велика, що я вважав би себе за найщасливішу людину в світі, коли б міг заслужити такої ласки.

Пан Журден. Перше, ніж дати вам відповідь, добродію, я попрошу' вас сказати мені: ви шляхетного роду'?

Клеонт. Добродію, більша частина людей відповідає на таке запитання позитивно: слово сказати легко. Видавати себе за шляхетного тепер ніхто не соромиться, і такий звичай дозволяє носити крадену' назву. Але я, щиро кажучи, дивлюся на гакі речі трохи інакше. Я вважаю, що всякий обман принижує порядну людину. Негідно ховати своє справжнє походження, з'являтися товариству на очі під чужим титулом, видавати себе не за те, що ми є насправді. Звичайно, мої предки займали почесні посади, сам я чесно прослужив шість років у війську, і достатки мої такі, що я сподіваюся зайняти не останнє місце в товаристві, проте, незважаючи на все це, я не маю бажання привласнювати собі те звання, яке не належить мені з народження; отже, скажу' вам відверто, я — не шляхетного роду.

Пан Журден. Дозвольте потиснути вашу руку, проте дочка моя — не для вас.

Клеонт. Чому?

Пан Журден. Ви не шляхетний — ви не матимете моєї дочки.

Пані Журдсн. Шляхетний! Що тобі до того шляхетства? Хіба ми самі від ребра короля Людовіка Святого походимо, ли шо? Та хіба ж твій батько любісінько не був таким самим крамарем, як і мій?

Пан Журден. Ото кляті баби! Не дадуть і слова сказати! Якщо твій батько і був крамарем, — тим гірше для нього; шо ж до мого, то так його може лише лихий язик називати. Кажу вам востаннє: я холу, щоб мій зять був високого роду.

Пані Журдсн. Твоїй долці потрібен чоловік до пари: для неї чесний, заможний, гарний на врода хлопець багато кращий від будь-якого шляхтянчика — жебрака та потвори.

Пан Журдсн. Добра дня дочки маю чимало, тільки почестей мені бракує, тож і холу я зробити з неї маркізу. Це вже вирішена справа.

Пані Журдсн. Ну, то я тобі скажу, що цього ніколи не буде. Нерівний шлюб завжди нещасливий. Не хода я, щоб мій зять дорікав моїй дочці ріднею, щоб мої онуки соромилися називати мене бабунею... Одне слово, я хода' такого зятя, щоб він мені дякував за мою дочку, щоб я могла йому по-простому сказати: «Ну ж бо, зятьок, а сідай-но лишень до сгода' та пообідай з нами».

Пан Журдсн. Отак собі міркують обмежені люди: не мають навіть бажання видряпатися знизу нагору! Досить балачок! А таки наперекір вам усім моя дочка буде маркізою! А як розлютуєш мене ще дужче, то я з неї герцогиню зроблю!

Ява 14

Клеонт, Ков’єль.

Ков 'ель. Та чи ж можна ставитися серйозно до такого чоловіка, як пан Журден! Хіба ж ви не бачите, що він з глузду з’їхав?

Клеонт. Твоя правда. Але ж я й гадки не мав, шо треба довести своє шляхетне походження для того, щоб зробитися зятем пана Журдена.

Кон 'ель (сміється). Ха-ха-ха!

Клеонт. Чого ти смієшся?

Кон'ель. Одна кумедна витівка спала мені на дамку: одурити нашого шляхетного пана й добули вам те, чого ви так бажаєте. Тут у нас недавно був маскарад, а для мого жарту то саме до речі: я скористаюся з нього, щоб обкрутити нашого йолопа крут пальця. Це, звичайно, комедією пахне, та з ним можна собі дозволити все, що заманеться. Він і сам зіграє свою роль, чудово й легко повірить кожній нісенітниці, якої б йому не набалакали. В мене й актори, Й костюми напоготові; дозвольте мені взяги на себе всю справу. Я зараз вам усе поясню. Ходімо лишень звідси.

Ява 16

ІІан Журден, лакей.

Лакей. Пане, гам прийшов пан граф під руку з якоюсь дамою.

Пан Журдсн. Ах, Боже ж ти мій! Скажи їм, що я зараз вийду'.

Дорімена, Дорант.

Дорімена. Я не знаю, Доранте, чи не зробила я часом помилки, дозволивши вам привезти мене в дім, де я ні з ким не знайома.

Дорант. А в якому ж іншому місці, пані, могло б вітати вас моє кохання? Адже ж, боячися поголосу, ви не бажаєте зустрічатися зі мною сам на сам ні у вас, ані в мене.

Дорімена. Ви все ж не хочете визнати, що я непомітно для себе самої звикла до щоденних і надто великих доказів вашого до мене кохання. Як би я не протестувала, а зрештою все ж здаюся на ваші умовляння: своєю делікатною настійливістю ви доводите мене зрештою до того, що я виконую кожне ваше бажання.

Почалося з ваших частих візитів; за ними полилися освідчення в коханні, освідчення потягли за собою серенади й сюрпризи, а далі пішли вже подарунки. Я всьому тому противилась, але ви такий настійливий і крок за кроком примушуєте мене вам скорятися. Тепер я вже ні за що не відповідаю: чого доброго, вам пощастить вирвати в мене згоду на шлюб з вами, незважаючи на те, що я всіма способами цього уникаю.

Дорант. Давно вже час, маркізо, запевняю вас. Ви — вдова і ні від кого не залежите. Я сам собі господар і кохаю вас над життя. Чому б вам уже нині не зробити мене найщаслпвішою людиною в світі?

Дорімена. Доранте, щасливе подружжя — це річ така непевна! Треба дуже багато, щоб спільне житгя було щасливе. Часто-густо навіть і найрозсудшвішим людям не щастить утворити союз, що міг би їх задовольнити!

Дорант. О пані! Ви надто перебільшуєте труднощі, а ваш власний життєвий досвід іще нічого не доводить.

Дорімена. Але ж вернімося до нашої розмови... Витрати, що ви на мене робите, турбують мене з двох причин: по-перше, вони зобов’язують мене більше, ніж я того хотіла б, а по-друге, — даруйте мені мою відвертість, — я певна, що вони не можуть вас не обтяжувати, а я зовсім того не бажаю.

Дорант. Ах, пані! То такі дрібниці, і те не повинно вас...

Дорімена. Я знаю, що кажу... Між іншим, діамантовий перстень, якого ви примусили мене прийняти, коштує великих грошей...

Дорант. О пані, благаю вас! Не переоцінюйте речі, що її кохання моє вважає недостойною вас прикрашати, і дозвольте... А ось і сам господар!

Ява 19

Пан Журден, Дорімена, Дорант.

Пан Журден (зробивши два поклони, спиняється занадто близько біля Дорімсни). Відступіться трохи далі, пані.

Дорімена. Що?

Пан Журден. На один крок, будьте ласкаві.

Дорімена. Що таке?

Пан Журден. Відступіться трохи, щоб я міг ще втрете вам уклонитися.

Дорант. Маркізо, пан Журден розуміється на витонченому поводженні.

Пан Журден. Це мені така честь, пані, що ви зробили мене щасливим... Я такий радий, що маю щастя... Ви були такі добрі... що обдарували мене такою ласкою... що вшанували мене своєю високою присутністю. Коли б я був гідним такої гідності, як ваша... коли б само небо... з заздрості до мого щастя... послало мені... дало мені перевагу... так би мовити...

 

Дорант. Досить, пане Журденс! Пані не любить довгих компліментів. Вона й без них багато вже чула про ваш гострий розум... (Стиха до Дорімени). В цього доброго міщанина, як бачите, вельми кумедні манери.

Дорімена (стиха до Доранта). Так, це відразу впадає в очі.

Дорант. Пані, дозвольте відрекомендувати вам мого найкращого друга...

Пан Журден. Це надто багато честі для мене...

Дорімена. Я відчуваю до нього глибоку пова-гу.

Пан Журден. Я ще нічого не зробив, пані, щоб заслужити такої ласки.

Дорант (стиха до пана Журдена). Глядіть же: ані найменшого натяку на діамант, який ви їй подарували...

Пан Журден (стиха до Доранта). А чи можна хоч поцікавитись, чи припав він їй до вподоби?

Дорант (стиха до пана Журдена). Та що ви!

Воронь Боже! Якщо ви бажаєте поводитися гак, як годиться у вишуканому' товаристві, го вдавайте, ніби то не ви його подарували. (Вголос). Пан Журден, маркізо, каже, що він щасливий вітати вас у своїй господі.

Дорімена. Це дія мене велика чест ь.

Пан Журден (стиха до Доранта). Який я вдячний вам, пане, що ви закинули їй добре слівце за мене!

Дорант (до пана Журдена). Я ледве умовив її поїхати до вас.

Пан Журден (стиха до Доранта). Не знаю, чим вам віддячити.

Дорант. Він каже, пані, що ви — красуня над красунями.

Дорімена. Він дуже ласкавий до мене.

Дорант. А чи не час уже й про обід подумати?

Ява 21

ВИХТД БАЛЕТУ

Третя інтермедія: шість кухарів, що готували пишний бенкет, танцюють раком; потім вони вносять накритого стола, наставленого різноманітними стравами.

ДІЯ ЧЕТВЕРТА Ява 5

Пан Журден, Ков ель переодягнений⁹⁷.

Ков ‘ель. Шановний добродію, не знаю, ни маю я честь бути вам знайомим?

Пан Журден. Ні, добродію.

Ков’єчь (показуючи рукою на фут від підлоги). А я вас пам’ятаю, як ви були ще отакенький. Ви були наймиліша дитина в світі, і всі дами брали вас на руки, щоб поцілувати.

Пан Журден. Щоб поцілувати?

Ков 'єяь. Атож. Я 63¾ великим другом вашого покійного батька.

Пан Журден. Мого покійного батька?

Ков ’є/іь. Атож. То був справжній чесний шляхтич.

Пан Журден. Мій батько? Ви його добре знали?

Ков ель. Ще б пак!

Пан Журден. І ви його такого й знали? То був шляхтич?

Ков ’єяь. Звичайно.

Пан Журден. Он як можна вірити людям! Знайшлися такі йолопи, які запевняють мене, що він був крамарем!

Ков'єяь. Ваш батько був крамарем?! То все лихі язики плетуть! Та він зроду не крамарював. Просію як людина надзвичайно привітна й послужлива, — до речі, він добре розумівся на різному крамі, — батько ваш охоче вибирав той крам по різних місцях, наказував приносити до себе додому, а потім уже роздавав його своїм приятелям за гроші.

Пан Журден. Я в захопленні, що познайомився з вами: ви їм посвідчите, що мій батько був шляхтичем.

Ков 'ель. Я ладен цс підтвердній перед цілим світом.

Пан Журден. Щиро вам дякую! А в яких справах довелося вам завітати до наших країв?

Ков 'ель. З того часу, як я товаришував з вашим батьком, — а він, як я вже сказав вам, був справжнім шляхтичем, — я встиг об’їздити цілий світ.

Пан Журден. А це, мабуть, дуже далеко звідси?

Ков 'ель. Та вже звісно. Всього чотири дні, як я повернувся з довгої мандрівки, мене завжди цікавило все, що стосується вас, а тому я й зараз заїхав сюди, щоб повідомити вам дуже приємну для вас новину.

Пан Журден. Яку ж то?

Ков 'є:іь. Чи знаєте ви, що син турецького султана завітав до нашого міста?

Пан Журден. Я? Ні.

Ков 'ель. Найважливіше для вас те, що він закохався у вашу дочку.

Пан Журден. Син турецького султана?

Ков’єль. Син турецького султана хоче стати вашим зятем. Сьогодні заходжу я до нього, розмовляю з ним про те, про се турецькою мовою — я знаю її досконало, коли це він мені й каже: «Акчіам крок солер онш алла мустаф гіделум аманахем карбулат?» — тобто: «Чи не бачив ти молодої вродливої дівчини, дочки пана Журдена, паризького шляхтича?»

Пан Журден. Син турецького султана так і сказав про мене?

Ков'єль. Еге. І коли я відповів йому, що знаю вас дуже добре і бачив вашу дочку, то він мені на це: «Ах, марабаба сахем!» — тобто: «Ах, як я закохався в неї»!

Пан Журден. Дуже вам дякую за те, що сказали. Я сам ізроду не додумався б, що «Марабаба сахем» означає: «Ах, як я закохався в неї!» Яка хороша ця турецька мова!

Ков'єль. Така прехороша, що важко уявити. А чи ви знаєте, що означає «Какарака-мушен»!

Пан Журден. «Какаракамушен»? Ні.

Ков'єль. Це означає: «Моя душко»!

Пан Журден. Чудасія! Хто б же мігтаке подумати?! От так штука!

Ков'єль. Дозвольте ж мені довести справу до кінця. Отож він прибув сюди просити у вас руки вашої донечки, а щоб його майбутній тесть був гідний такого вельможного зятя, він — з ласки своєї — надає вам звання «мамамуші⁹⁸», — цс в них такий високий сан у їхній країні.

Пан Журден. «Мамамуші»?

Ков'єль. Атож, «мамамуші», тобто по-нашому— паладин. Паладини— це... ну... одне слово, паладин. Це найпочссніший сан у цілому' світі, — таким чином, ви зрівняєтеся з найвидатнішими вельможами на землі.

Пан Журден. Син турецького султана робить мені велику честь. Прошу, проведіть мене, будьте ласкаві, до нього, щоб я міг подякувати особисто.

Ков 'ель. Навіщо? Він сам завітає до вас.

Пан Журден. Він сам завітає до мене?

Ков ‘ель. Авжеж, і привезе з собою все, що потрібне для церемонії вашого висвячення.

Пан Журден. Ач, який він прудкий!

Ков 'ель. Його кохання нс має сил чекати.

Пан Журден. Одне мене бентежить... Дочка моя страх яка вперта: закохалася по самісінькі вуха в такого собі Клеонта, та ще й присягається, що вийде заміж тільки за нього.

Ков 'ель. Вона передумає, тільки-но гляне на сина турецького султана. До того ж, уявіть собі, який дивний випадок! Син турецького султана напрочуд схожий на того Клеонта. Я його бачив, мені його показали... Кохання, яке вона відчуває до одного, дуже легко може перескочити на іншого, і... Та я чую, він наближається. Ось і він сам.

Ява 6

Клеонт у турецькому вбранні; три пажі, що несуть поли його каптана;

пан Журден, Ков’єль.

Клеонт. Амбусахім окі бораф, Жордіна, саламалекі!

Ков 'ель (до Журдена). Це означає: «Пане Журдене, нехай серце ваше цвіте цілий рік, як трояндовий кущ!» То звичайне привітання в їхній країні.

Пан Журден. Я покірний слуга їхньої турецької високості.

Ков 'ель. Карії ар камбото ус гін мораф.

Клеонт. Устін йок катамалекі басум басе алла моран!

Ков 'ель. Він каже: «Нехай пошле вам небо силу лева і мудрість гадюки!»

Пан Журден. їхня турецька високість роблять мені надто велику честь, і я бажаю їм найбільшого щастя та доброї долі!

Ков 'ель. Осса бінамен садок бабаллі оракаф у рам.

Клеонт. Бель-мен.

Ков'еіь. Він каже, щоб ви мерщій ішли з ним готуватися до церемонії; він бажає швидше побачитися з вашою дочкою й справити весілля.

Пан Журден. І все це він сказав двома словами?

Ков 'atb. Еге: то вже така турецька мова, що кількома словами можна сказати дуже багато. Йдіть же мерщій за ним!

Ява 7

Ков’єль сам.

Ков'ечь. Ха-ха-ха! Ну й комедія, слово честі! Ох і дурень!. Та коли б він вивчив свою роль напам’ять, то й тоді не зіірав би її краще. Ха-ха-ха!

Ява 8

Дорант, Ковель.

Ков 'ель. Прошу' вас, пане, допоможіть нам, будьте такі ласкаві, в одній справі, що має тут відбутися.

Дорант. Та це ж Ков’єль! Тебе й не впізнати! Навіщо ти так одягнувся?

Ков'єль. Ось побачите! Ха-ха-ха! Тут має відбутися одна штука, пане!.. Б'юсь об заклад, пане, що ви зроду не відгадаєте, яку ми приготували пастку для пана Журдена, щоб примусити його віддати дочку за мого панича.

Дорант. Що це за пастка — не відгадаю; проте знаю добре, що успіх забезпечений, коли вже ти за неї берешся. Розкажи ж мені, в чому річ.

Ков 'ель. Будьте ласкаві, пане, відійдіть трохи далі, щоб звільнити місце для того, що тут має відбутися. О, вже йдуть! Зараз ви побачите частину комедії, решту розповім пізніше. [...]

ДІЯ П’ЯТА Ява 1

Пані Журден, пан Журден.

Пані Журден. Ах, Боже мій милосердний! Ой лишенько! На кого ти схожий! Що ти на себе нап'яв? Чи не зібрався ти часом до маскараду? Та кажи ж нарешті, що це все означає? Хто тебе так вичепурив?

Пап Журден. Чи чувано такс зухвальство! Розмовляти так з «мамамуші»!

Пані Журден. Що ти сказав?

Пан Журден. Так, так, тепер усі повинні мене поважані. Мене щойно зроблено «мамамуші». Чула?

Пані Журден. А що це за звір такий?

Пан Журден. «Мамамуші» — це по-нашому «паладин».

Пані Журден. Балазин? Ти таки й справді блазень! Чи не записався ти часом на старість до балету?!

Пап Журден. От дуреля! Я кажу — паладин, розумієш? Це такий високий сан. Мене щойно висвятили на нього з цілою церемонією.

Пані Журден. З якою ж то церемонією? [...]

Пан Журден (підводиться й виходить). Цить, нахабо! Мусиш з повагою ставитися до пана «мамамуші»!

Пані Журден (сама). Де він розум свій втратив? Побіжу ж я за ним... Крий Боже, ще на вулицю вискочить! (Побачивши Дорімену й Доранта). Ой лишенько! Вас іще тут бракувало! З усіх боків біда!

Ява З

Пан Журден, Дорімена, Дорант.

Дорант. Шановний пане, ми з маркізою прийшли висловити вам нашу повагу і привітати вас із новим саном. Ми хочемо потішитися разом з ваші з нагоди шлюбу вашої дочки з сином турецького султана.

Пан Журден (вклоняючись по-турецькому). Вельможний пане, зичу вам силу гадюки й мудрість лева.

Дорімена. Я маю приємність, добродію, одна з перших привітати вас із тим високим саном, що його ви досягни собі на славу.

Пан Журден. Шановна пані, зичу вам, щоб ваш трояндовий кущ цвів протягом цілого року. Я вам безмежно вдячний за ге, що ви завітали мене вшанувати... Серце моє належить тільки вам, маркізо.

Дорант. Ви бачите, маркізо, що пан Журден не з таких людей, яких засліплює щастя: високий сан не заважає йому пам'ятати своїх друзів.

Дорімена. Це ознака вельми шляхетної душі.

Дорант. А де ж його турецька високість? Ми хотіли б як ваші друзі засвідчити нашу пошану і йому.

Пан Журден. Ось він іде. Я вже послав но дочку, щоб вона віддала йому свою руку.

Ява 4

Пан Журден, Дорімена, Дорант, Клеонт, переодягнений турком.

Дорант (до Клсонта). Ваша високість, ми як друзі вашого шановного тестя завітали сюди, щоб засвідчити вам нашу глибоку пошану та найпокірнішу відданість.

Пан Журден. Де ж огой перекладач, щоб відрекомендувати вас принцові й перекласти йому все, що ви маєте сказати? Ось ви почуєте, як він вам відповідатиме: він чудово розмовляє по-турецькому. Агов! Та де ж це він до дідька подівся? (До Клсонта, показуючи на Доранта). Вельможний пане, він — французький «мамамуші», а ця дама — французька «мамамушка». Ясніше висловитись я не можу... Ось і перекладач.

Ява 5

Пан Журден, Дорімена, Дорант, Клеонт, переодягнений Ков’ель.

Пан Журден. Куди це ви зникли? А ми без вас — ні в тин ні в ворота. (Показуючи на Клеонта). Скажіть йому, будьте ласкаві, що цей пан і ця пані — дуже вельможні особи, що вони мої друзі й завітали сюди, щоб засвідчити йому свою відданість та пошану. (До Дорімени й Доранта). Ви зараз почуєте, як він вам відповідатиме.

Кок'ель. Алабала, крочіам акчі борам алабамен.

Клеонт. Каталекі ту бал ь урін сотер амалушан.

Пан Журден (до Дорімени й Доранта). Чуєте?

Коч 'ель. Він каже: «Нехай дощ усгііх>' зрошує садок вашої родини».

Пан Журден: Я ж вам недурно сказав, шо він говорить по-турецькому!

Дорант. Надзвичайно!

Ява 6

Лкхіль, Клеонт, пан Журден, Дорімена, Дорант, Ковель.

Пан Журден. їди сюди, донечко моя, нідійди-но ближче і подай руку цьому' панові, який робить тобі чес гь, обираючи тебе собі за дружину.

Люсічь. Що з вами, тату? Що ви зробили з собою? Чи не комедію ви граєте?

Пан Журден. Ні, ні, яка там комедія! Це дуже серйозна справа і дуже почесна для тебе — кращого й не придумаєш! (Показуючи на Клеонта). Ось твій майбутній чоловік — я даю його тобі.

Люсічь. Мені, тату?

Пан Журден. Атож, тобі. Мерщій подай йому' руку і дякуй небові за щастя.

Люсічь. Я зовсім не хочу виходит и заміж.

Пан Журден. Що це за вигадки? Ну! Кажу' тобі, зараз же подай йому руку!

Люсічь. Ні, тату, я вже вам казала, що нізащо в світі не вийду' ні за кого, крім Клеонта, і я радніше зважуся на щось лихе, ніж... (Пізнаючи Клеонта). Звичайно, ви — мій батько, і я повинна вам у всьому' коритися...

Пан Журден. Ах, який же я радий, що ти так скоро зрозуміла свій обов'язок! Як приємно мати таку слухняну дочку.

Ява 7

Пані Журден, Клеонт, пан Журден, Люсіль, Дорант, Дорімена, Ков’ель.

Пані Журден. Як? Це що таке? Кажуть, що та хочеш видати свою дочку- за якогось маскарадного блазня?

Пап Журден. Чи ти замовкнеш, нахабнице? Вічно осою в вічі лізеш!

Пані Журден. Що ти надумав і до чого тут це зборище?

Пан Журден. Я хочу видати нашу дочку за сина турецького султана. (Показую'пі на Ков'єля). Негайно ж вислови йому свою пошану- через цього перекладача.

Пані Журден. Навіщо мені той перекладач! Я й сама скажу йому просто в вічі, що дочки моєї він не бачитиме ніколи.

Пан Журден. Чи ти замовкнеш нарешті, кажу тобі ще раз!

Дорант. Як, пані Журден! Та невже ви відмовляєтеся від такої честі? Невже ж ви не хочете, щоб його турецька високість був вашим зятем?

Пані Журден. Боже мій, пане, не суньте ви свого носа до чужих справ!

Дорімена. Чи ж можна відмовлятися від такої великої честі?

Дорант. Таж ваша дочка сама дала згоду- виконати бажання свого батька.

Пані Журден. Моя дочка згодна одружитися з турком?

Дорант. Звичайно.

Пані Журден. Я задушу її власними руками, якщо вона встругне таку- штуку!

Пан Журден. Сказано тобі раз — весілля буде, та й по всьому-!

Пані Журден. А я тобі кажу, що не буде нічого!

Люсічь. Мамо...

Пані Журден. Геть від мене, гидке дівчисько!

Ков'єль (до пані Журден). Пані... Одно слово.

Пані Журден. Дуже мені потрібне ваше слово!

Кон 'ачь (до пана Журдена). Пане, якщо дружина ваша захоче вислухати мене сам на сам, то я обіцяю, що вона дасть свою згоду- на все, що схочете.

Пані Журден. Нічого знати не хочу!

Пан Журден (до пані Журден). Вислухай його!

Пані Журден. Не хочу' я, щоб він до мене балакав!

Пан Журден. Ого чортів! Чи тобі що станеться, як ти його вислухаєш?

Ков’ель. Ви тільки вислухайте мене, а тоді робіть, як самі знаєте. (Стиха до пані Журден). Ми вже цілісіньку годину' подаємо вам різні знаки, пані. Невже ж ви ще й досі не бачите, що все це робиться тільки для того, щоб підробитися під пана Журдена з його кумедними химерами? Адже це сам Клеонт — оцей син турецького султана. А я, Ков’єль, перекладач.

Пані Журден (стиха до Ков’єля). Ага! Н\', коли так — я здаюсь.

Пан Журден. Ох! Нарешті всі до розуму прийшли! (До пані Журден). Я знав, що він пояснить тобі, що то значить — син турецького султана.

Пані Журден. Він мені все пояснив як слід, і тепер я задоволена. Треба послати по нотаря.

Дорант. Чущова ідея! А щоб ви, пані Журден, зовсім заспокоїлися й від сьогодні перестали ревнувати вашого шановного чоловіка, то той самий нотар, що підпише контракт вашої дочки, підпише й мій шлюбний контракт з маркізою. Пані Журден. І на це залюбки даю мою згоду.

Пан Журден (стиха до пана Доранта). Це ви для того, щоб відвести їй очі?

Дорант (стиха до пана Журдена). Нехай собі втішається цією вигадкою.

Пан Журден (стиха). Гаразд, гаразд! (Уголос). Пошліть по нотаря!

Дорант. А поки він прийде і складе шлюбні контракти, давайте подивимося наш балет і потішимо ним його турецьку' високість.

Пан Журден. Блискуча думка! Ходімо ж сядьмо на свої місця.

Пані Журден. А Ніколь?

Пан Журден. Я віддаю її перекладачеві, а мою жінку' хай бере, хто хоче!

Ков’ель. Дуже вам дякую, пане! (Набік). От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!

Комедія закінчується балетом.

Переклад Ь французької Ірини Стешснко

Для тих, хто хоче знати більше

Задум комедії «Міщанин-шляхтич» виник у' Мольєра внаслідок дипломатичного скандалу', який стався при дворі Людовіка XIV. У 1669 році у Париж, культурний і політичний центр Європи, прибув посол турецького султана. Він вирізнявся надзвичайною пихатістю, яку придворні пліткарі пояснювали тим, іцо на батьківщині при палаці султана посол обіймав скромну посаду садівника. Проте французький король, за правління якого країна досягла небувалого розквіту, готувався до прийому дуже ретельно. Йому хотілося справити враження на посланця далекої могутньої країни.

На прийомі почет Людовіка XIV мав розкішний вигляд: очі сліпили коштовності, ордени, пряжки, дорога зброя придворних, які потопали у хмарі прикрас із пір'я та мережива. Сам король-сонцс з’явився в одязі, який просто палав у сяйві діамантів. Проте, коли у турецького посла запитали про враження, він гордовито відповів, що кінь його султана має розкішніші прикраси, ніж правитель Франції. Можете собі уявити, яким було обурення Людовіка — монарха наймогутніпюї європейської держави XVII століття!

Про недоумкуватість і пихатість посланця говорив увесь Париж; з екзотичних турецьких костюмів і незвичних для європейців манер підсміювався королівський двір. Мольєр, влаштовуючи чергове придворне свято, вирішив написати комедію з турецькими сценами і балетом. Головним героєм п’єси мав стати неотесаний буржуа, який щосили пнеться у вищий світ.

ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. КОМЕДІЯ ЯК ДРАМАТИЧНИЙ ЖАНР_

Як і трагедія, комедія бере свої витоки з давньогрецької літератури і належить до драматичних жанрів, тобто призначена для сценічного втілення. Однак на відміну від трагедії, яка закінчується катастрофою і загибеллю героїв, комедія має щасливий фінал.

Грецьке слово комедія може перекладатися і як свято на честь Діоніса, і весела процесія, і пісня. В комедії за допомогою засобів комічного піддаються осміянню недоліки людської натури. Розрізняють комедію характерів (негативні риси вдачі) і комедію ситуацій (збіг обставин, несподіваніш поворот подій).

У цьому жанрі поряд з гумором та іронією часто використовується і сатира. — гостіте засудження та осміяння негативних рис характеру людини та негативних явищ в житті суспільства.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

N£>

4' Працюємо над змістом твору

1.    Яка подія при дворі Людовіка XIV став поштовхом до створення комедії «Міщанин -шляхти ч» ?

2.    До якого соціального прошарку належить родина Журдвпів? Яким е, на вашу думку, їхнє фінансове становище?

3.    Що стало найбільшою мрією пана Журдена? Чи принесе вона благополуччя і спокій сім’ї? Чому?

і. Що у дії І яві 2 свідчить про бажання пана Журдена наслідувати стиль життя аристократів?

5. Журден каже: «Я ж страх як хочу зробнтш-я вченим! Така лють мене бере, тіль-ки-но згадаю, що батько з матір'ю не вчили мене різних наук у дитинствір.Як ви

вважаєте, а чи розуміє Журден, у чому полягає сенс навчання? Які науки, на вашу думку, най більше йому згодилися б?

(і Хто користується довірливістю простака-Журдена? .'і якою метою усі йому лестять? Як контрастує поведінка домочадців та тих, хто приходить до Журден а?

7.    Як у дії II яві 9 виявляється його марнославство? Як ви гадаєте, що думали про Журдена в ту мить учні кравця?

8.    Доведіть, що кравець — нахабний шахрай. Як він зміг переконати Журдена в тому, що йому личить «сщюгий костюм, хоч і не чорного кольору»?

9.    Дружина Журдена каже: «Мені просто сором дивитися но все, що ти виробляєш». Доведіть, що пані Журден більш розважлива, ніж її чоловік.

10.    Спробуйте уявити, яким було життя родини до тот, як батько захопився незвичайною ідеєю. Чи існує реальна загроза благополуччю сім’ї? Відповідь обгрунтуйте.

11.    Чому пан Журден відмовляється віддати за Клеонта свою дочку? Чи справді він думає про щастя Люсіль, коли каже: «Добра для дочки маю чимало, тільки почестей мені бракує, тож і хочу зробити з неї маркізу»?

12.    А як пані Журден ставиться до Клеонта? Прочитайте, які аргументи вона наводить на користь зятя нешляхетного походження (дія III ява 12)? Поясніть, чому для неї титул не має значення? Чи погоджуєтеся ви з її поглядами? Чому?

13.    Прочитайте відповідь Клеонта на запитання пана Журдена, чи шляхетного він роду. Чому проблема походження має для юнака принципове значення?

1-і. Поміркуйте, який зміст вкладає Журден в поняття «шляхетство»? А як ви розумієте це поняття? Для вас ближчою є позиція Журдена чи Клеонта? Поясніть чому.

15.    Доведіть, що граф Дорант безсовісно обманює Журдена і діє з холодним розрахунком. Як ви гадаєте, чи мають для Журдена значення моральні якості його «шляхетного друга»? Чому?

16.    Поміркуйте, де знаходиться межа між поведінкою дивака і деспота. У чому, на вашу думку, полягає обов’язок Журдена як глави родини?

17.    Як домочадці намагаються протистояти безглуздим вимогам глави родини? Як манія Журдена змушує близьких пристосовуватися?

Узагальнюємо та підсумовуємо

18.    Схарактеризуйте образ Жу/н)ена. Поміркуйте, які позитивні риси притаманні характеру цього героя. Доведіть, що характер Журдена зіпсується зовсім, якщо він не відмовиться від своїх «кумедних химер».

19.    Поясніть сутність протиставлетія образів Журдена — Доранта; Журдена — Клеонта; Клеонта — Доранта.

20.    Прокоментуйте назву комедії Мольера.

21.    Наведіть приклади комічних ситуацій. Які образи цього твору можна назвати комічними?

22.    Згадайте особливості сатири, як виду комічного. У змалюванні яких образів Мольер удався до сатири? Які риси людської вдачі засуджуються у творі?

23.    Чому твір Мольера «Міщанин-шляхтич» має назву комедія-балет?

24.    Згадайте особливості класицистичного мистецтва. Доведіть, що комедія Мольера «Міщанин-шляхтич» належить до класицистичного напрямку.

25.    Якими законами і правилами класицизму керувався у своєму творі автор?

26.    Поміркуйте, чи змінюється впродовж твору характер хоч одного персонажа? А хто, на думку автора, повинен був змінитися під виливом комедії?

27.    На прикладі комедії «Міщанин-шляхтич» поясніть особливості мольєрівського принципу «розважаючи повчати».

28.    Сформулюйте головну повчальну думку цієї комедії. Доведіть, що твір «Міща-нин-ішшхтич» належить до високої комедії.

29.    Які мольєрівські нововведення є в комедії «Міщанин-шляхтич»?

30.    Які образи твору символізують протистояння двох соціальних прошарків: аристократів і буржуа?

Пов’язуємо повий материи із вивченим раніше

31.    Чому про пана Журдена говорять, що він з'їхав з глузду?

32.    А через що втратив розум Дон Кіхог?

33.    Порівняйте божевілля Жуі*дена і Дон Кіхота. Чому Дон Кіхота називають мудрим безумцем, а Журдена — телепнем?

~'^А ° Застосовуємо теоретичні поняття

34.    Які особливості властиві комедії як драматичному жанру?

35.    Доведіть, що твір Мольера «Міщанин-шляхтич» належить до жанру комедії.

36.    Поміркуйте, чому <«Міщанина-шляхтича» ми називаємо комедією характерів?

37.    На прикладах вивчених вами драматичних творів поясніть відмінність між ш/ме-діею і трагедією.

38.    Поясніть відмінність між гумором, іронією і сатирою.

39.    Знайдіть приклади схипщтчного зображення вад людської вдачі у комедії Мольера.

40.    Які явища в житті Франції XVII століття засуджує і висміює автор цього твору?

“•А-* Виконуємо творчі завдання

41.    Згідно класицистичної ідеології людина у своїх вчинках повинна керуватися обов'язком, а не почуттями. Придумайте приклад класицистичш/го конфлікту між почуттями і обов'язком.

42.    На користь чого розв'яжете ви придуманий вами конфлікт?

Радимо прочитати_

Мольср «Тартюф», Бомарше «Севільський цирульник»

 

Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Міляновська