Народна Освіта » Українська мова » 2.1. Фонетична транскрипція

НАРОДНА ОСВІТА

2.1. Фонетична транскрипція

Фонетична транскрипція (від лат. transcription — переписування) — це спосіб передачі на письмі усного мовлення з усіма його звуками та їх змінами й інтонаційними особливостями. Для такого письма використовують фонетичний алфавіт, який складається з літер звичайного алфавіту (крім деяких із них) та певних додаткових знаків.

2.1.1. Знаки орфографічного письма, що не використовуються у фонетичній транскрипції

Не використовують

Орфографічний запис

Фонетичний запис

літери я, ю, є

м'ясо, п’ю, б'є, ряд, тюк

[мйасо], [пйу], [бйе], [р'ад], [т'ук]

літеру ї

їсти

[йісти]

літеру щ

щука

[шчука]

літеру ь

тінь

[т'ін']

великі літери

мороз і Мороз

[мороз]

дефіс

сон-трава

[сонтрава]

розділові знаки

Любіть Україну, як сонце.

[л'уб’іт' украйіну / йак сонце//]

2.1.2. Знаки, що використовуються у фонетичній транскрипції як додаткові до літер звичайного алфавіту

Опис

Позначка

Використовується для

позначення

Приклад

квадратні дужки

[...]

початку й кінця транскрипції

[початок і к’інец]

невелика буква справа вгорі біля звичайних букв е, и, о

[е"]> М,

[о>]

наближення вимови го-лосних звуків у ненаголо-шеній позиції до інших

[сеило], [ди'та], [коужух]

скісна рисочка справа біля приголосного звука

[д’З, [т], [3], [сі

м’якості приголосного звука

[д'іти], [н'ійак], [з'л'ічйти]

нахилена вправо вертикальна риска над голосним

[а], [6], [у], И, [і], [є]

інтенсивнішої вимови одного голосного в слові — наголошеного голосного

[оса], [книга], [пара]

нахилена вправо вертикальна риска над голосним

[а], [6], [у], Н,

[і], и

слабшого наголосу одного з голосних у складному слові

[землеим’ір],

[сонтрава]

дужка (камора) над сполученням букв дз та дж

[дж], [дз],

[да]

злитої вимови складних звуків (африкат)

[джм’іл'], [дзиґа], [ґедз]

двокрапка після приголосних звуків

[д:], [д :],

[ж:], [ж’:]

подовженого звука

[п’ід:ати],

[з'б’іж’:а]

у з увігнутою дужкою вгорі

~

[у]

нескладотворчого (нескладового) звука [у]

[усипати],

[сказау]

і з увігнутою дужкою вгорі

~

[і]

нескладотворчого (нескладового) звука [і]

[їти], [нап’ії]

одна або дві скісні риски

[/], [//]

пауз усередині (одна риска) і в кінці (дві риски) фрази

[не” б итеис' загл'адати услоунйк // це пйшниї раї / анеисумне провал':а]

Апостроф використовується і в орфографічному, й у фонетичному записах

В орфографічному записі апостроф показує, що буква, яка стоїть перед ним, позначає твердий приголосний звук, а букви я, к>, є, ї, які стоять після нього, позначають два звуки, першим із яких є [й]: м’ята, п’єса — [мйата], [пйёса]

У фонетичному записі апостроф показує специфічну вимову звуків [б], [п], [в],

[м], [ф], [ґ], [к], [г], [х], [ж], [ш], [дж], [ч], які не бувають м’якими, але можуть бути напівпом’якшеними перед [і], [а], [у], [є]: [к’істка], [п’урё]

 

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури

 

Категорія: Українська мова

Автор: admin от 21-07-2014, 15:21, Переглядів: 9851