2.2. Система звуків української мови

Фонетична система сучасної української мови складається з 38 звуків — б голосних і 32 приголосних.

Голосні — це звуки, що творяться лише за допомогою голосу.

Приголосні — це звуки, що творяться за допомогою голосу та шуму або лише шуму.

Голосний звук є найбільш звучним, завдяки чому стає вершиною при поєднанні з іншими звуками. Інші ж звуки наділені меншою звучністю. Вони у звуковому потоці доєднуються до голосного, через що й отримали назву приголосних, тобто таких, що стоять при голосних.

Характер звучності голосних і різних приголосних звуків можна подати схематично так:

Тут Г позначає наявність голосу, Ш — наявність шуму, а математичні знаки «більше» (>) та «менше» (<) переважання голосу чи шуму; цифри також позначають зменшення звучності від голосних (4), де сила голосу найбільша, до шумних глухих (1), де сила голосу найменша (відсутня).

Користуючись цифровими позначеннями звуків, можна легко навчитися ділити слова на склади, адже типовий склад у словах української мови будується за принципом посилення звучності, тобто від менш звучного до найбільш

2.2.1. Голосні звуки

Голосних звуків в українській мові — 6: [а],[о],[у],[е],

Кожен голосний звук має свою специфіку, зумовлену ступенем підняття язикової спинки до твердого піднебіння та рухом язика в горизонтальному напрямі. Відповідно до цього голосні звуки найпростіше запам’ятати, вимовляючи їх у тій послідовності, у якій вони творяться в ротовій порожнині, а саме так: [аоуеиі].

Усі голосні звуки в українській мові вимовляються чітко, якщо стоять у слові в сильній (наголошеній) позиції.

Звуки [і], [у], [а] вимовляються чітко й у ненаголошеній позиції.

Звуки [и], [е], [о] можуть зазнавати змін у ненаголошеній позиції, наближаючись до інших звуків: [и^е], [е^и], [о^у].

Позначення голосних звуків на письмі

6 голосних звуків співвідносні з 10 буквами: а, о, у, е> и, і, я, ю, є, ї.

Букви а, о, у, е, и, і позначають відповідно звуки [а], [о]> [у], [е], [и], [і]. Буква ї позначає завжди два звуки: [й+і] — їжа [йіжа].

Букви я, ю, є позначають відповідно звуки [а], [у], [е] після букв на позначення приголосних: буряк [бур'ак], бюро [б’уро], Пєнцов [п’енцоу].

Букви я, ю, є позначають відповідно два звуки [й+а],[й+у],[й+е]:

•    на початку слова: [йаблуко], [йун'іс'т'], [йед'н'іс'т'];

•    після голосного: [мойа], [сво^уйу], [свойе];

•    після апострофа: [с'імйа], [пйу], [пйеса];

•    після м’якого знака: [м'іл'йард], [с'йу], [дос'йе].

2.2.2. Приголосні звуки

Приголосних звуків в українській мові — 32.

Розподіл приголосних на групи здійснюється на підставі врахування

ступеня й характеру участі голосу й шуму в їх творенні

місця їх творення в ротовій порожнині

способу їх творення

Розподіл приголосних за участю голосу й шуму

Щоб краще запам’ятати розподіл звуків за участю голосу й шуму, можна вивчити такі «скоромовки»:

•    «Ми ВиНиЛи РІЙ» — сонорні;

•    «БуДе ГоЖе ҐеДЗю у ДЖаЗі» — дзвінкі;

•    «Це уСе КаФе ПТаХ і ЧаШа» — глухі.

Розподіл приголосних за місцем творення

Гортанний		Язикові (26)		Губні
(1)	Задньо язикові (3)	Середньо язиковий (1)	Передньо язикові (22)	(5)
і М	И, [к], [х]	[й]		[б], [п], [в], [м], [ф]

Щоб краще запам’ятати розподіл звуків за місцем творення в ротовій порожнині, можна уявити собі своєрідну дугу — язик, де по краях по п’ять звуків, а всі інші скупчилися біля правого кінця дуги:

Розподіл приголосних за способом творення

Проривні (8)	Прохідні (5)	Щілинні (11)	Злиті (6)	Дрижачі (2)

Щоб запам’яти розподіл звуків за способом творення, варто відчути, як при вимові проривних струмінь повітря проривається, прохідних — вільно проходить, щілинних — шукає прохід, злитих — і проривається, і шукає прохід водночас, а при творенні дрижачих — примушує вібрувати язик.

Дзвінкі та глухі приголосні звуки

Шумні приголосні поділяються на:

Щоб визначити, який звук дзвінкий, а який глухий, треба покласти пальці на гортань: при творенні дзвінких там можна відчути досить сильне дрижання голосових зв’язок (яке, щоправда, менше, ніж при вимовлянні сонорних звуків), а при творенні глухих дрижання майже немає.

Шумні звуки, крім глухого [ф], утворюють пари:

1.    Сонорні звуки пар не утворюють.

2.    Пари «дзвінкий! глухий» слід добре пам’ятати, оскільки в разі, коли глухий вимовляється перед будь-якими дзвінкими, він починає одзвінчуватися (набувати голосу) й вимовлятися як його дзвінкий відповідник ([фудбол] — орф. футбол), і навпаки, коли дзвінкий вимовляється перед глухим, він може оглушуватися й вимовлятися як його глуха пара ([лехко] — орф. легко).

3.    Глухий [ф] не має пари: [ф’ізи'ка], [факт], [ферма].

4.    Дзвінкі приголосні в кінці складу (слова) не оглушуються: [дуб], а не [дуп].

Шиплячі та свистячі приголосні

За акустичним виявом, тобто за сприйняттям на слух, виділяють звуки:

шиплячі (4)	свистячі (8)

1. Шиплячі звуки, як і свистячі, утворюють пари за дзвінкістю / глухістю:

2. Шиплячі не бувають м'якими, а лише напівпом’якшеними.

Злиті приголосні звуки (африкати)

Злитими звуками, або африкатами, є шиплячі

та свистячі

Африкати однією своєю частиною чимось схожі на проривні [д], [т], [д'], [т'], а іншою — на щілинні [ж], [ш], [з], [с], [з'], [с']: [д+ж], [д+з], [д'+з'], [т+ш], [т+с], [т'+с'].

На відміну від виразного звучання окремих звуків ([д], [т], [ж], [ш], [ш], [с]), в африкатах поєднані звуки вимовляються злито, тобто формують нові звуки.

Для позначення африкат на письмі використовують або спеціальні букви (ч, ц), або поєднання двох букв (дж, дз).

1. Африкати утворюють пари за дзвінкістю / глухістю:

2. При передачі африкат

на письмі букви д і ж та ^? д і з не можна розривати за необхідності перенесення частин слова з одного на інший рядок: ку-ку-ру-дза, а не ку-ку-руд-за; хо-джу, а не ход-жу.

Тверді, м'які та напівпом'якшені приголосні

М’якість звуків виникає при піднятті середньої спинки язика до верхнього піднебіння. При творенні звука [й] середня спинка язика завжди піднімається до верхнього піднебіння, а тому цей звук завжди м’який. При творенні ж інших приголосних звуків спинка або піднімається, або ні, відповідно виникають або тверді, або м’які звуки. З огляду на це можна стверджувати, що всі приголосні поділяються на тверді, крім [й], і м’які, які утворюють співвідносні пари, пор.: биї] — [б’ії], [тик] — [т'ік]. Проте традиційним стало розрізнення приголосних за ознакою «м’якість» на дві групи:

Причина розрінення звуків за м’якістю полягає в тому, що одні приголосні можуть стояти в кінці складу (або абсолютному кінці слова) та бути як м’якими, так і твердими й за рахунок цього розрізняти значення слів, пор.: [лаз'] (орф. лазь) і [лаз] (орф. лаз); інші приголосні в такій самій позиції ніколи не бувають м’якими, а отже, не здатні виконувати значеннєворозрізнювальну функцію.

М’які звуки не є варіантами твердих, а становлять цілком окремі звуки, утворюючи з твердими пари (крім звука [й], який завжди м’який):

тверді
м'які

Напівпом’якшеними можуть бути 13 звуків: [б’], [п’], [в’], [м’], [ф’], [ґ’], [г’], [к], [х], [ж’], [ш’], [ч*],

Напівпом якшені звичайно з являються перед наступним голосним [і] ([ч’ітко] — орф. чітко), рідше в разі подовження відповідного приголосного

1. Пари «м’який/твердий» треба добре пам’ятати, оскільки лише тверді (крім [р]), які мають м’яку пару, можуть ставати м’якими під впливом наступного в слові м’якого або напівпом’якшеного ([п’іс'н'а], [с'в’ато] — орф. пісня, свято). Щоб запам’ятати м’які звуки, можна вивчити таку фразу: «Де Ти З’ЇСИ Ці ЛиНи, РиДЗю?»

2. Звук [р ] майже ніколи не може міститися в кінці складу або слова, крім як у винятках ([гор'-кий], [зор'-к’ін] — орф. Горький, Зорькін).

3. М’якість приголосного на письмі може позначатися літерами: ь, і, я, ю, є (сіль, ряд, люк, Репкін).

4. Напівпом’якшеність приголосного на письмі може позначатися лише літерами: і, я, ю, є (піч, Присивашшя, кювет, Пєчкін).

5. Подовжені м’які ([д':], [т':] та ін.) й напівпом’якшені не є окремими звуками, а лише варіанти неподовжених.

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури