Територія і населення України напередодні 1917 року
У новітню добу історії Україна була розподілена поміж двома великими сусідніми імперіями - АвстроУгорською і Російською.
Більшість земель, населених українцями, опинилась у складі Росії. Це передовсім територія Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської, Харківської, , Катеринославської, Таврійської, Полтавської і Херсонської губерній. Але цими губерніями не обмежувались українські етнічні терени. Багато українців проживало на території Чорноморської губернії, Кубані, Війська Донського, частина Воронізької, Сідлецької, Курської, Могилівської, Мінської, Гродненської і Люблінської губерній, Хотинський, Аккерманський, Ізмаїльський повіти Бессарабії. Таким чином, адміністративнотериторіальний поділ у Російській імперії не враховував географії національного розселення: частина компактно заселених українцями територій опинилась у складі губерній з переважно російським, польським, білоруським чи молдавським населенням. У цьому проявлялася шовіністична спрямованість політики царату на позбавлення українського народу, інших народів Російської імперії права на власний державний і національно культурний розвиток.
До АвстроУгорщини відійшли українські землі, розташовані на захід від річки Збруч. Це — насамперед Східна Галичина і Буковина, що були окремими адміністративними одиницями Австрії з елементами територіального самоврядування (крайові сейми з правом законодавчої ініціативи), а також Закарпаття, що входило до складу Угорщини.
Загальна площа українських земель становила понад 700 тисяч кв. км. Українські землі були досить щільно залюдненими, а загальна кількість українського населення в них перевищувала 48 мільйонів чол.
Людність була багатонаціональною, 2/3 її становили українці. Решту складали національні меншини, серед яких своєю чисельністю виділялися росіяни, євреї і поляки.
Україна була переважно землеробським, селянським краєм. Більшість населення займалася сільським господарством і проживало у сільській місцевості. В містах зосереджувалося до 20% жителів України. Найрозвинутішими у промисловому відношенні регіонами були Донбас і Придніпров’я, що використовувалися Російською імперією як її паливна та металургійна база.
Українські села залишалися однонаціональними, в той час як в містах корінне українське етнічне населення займало лише третю частину від всього люду, а переважали росіяни та євреї, на Західній Україні - тульські та єврейські національності. Вся промисловість міст - ремесла, торгівля, фінанси знаходилися під керуванням іноземців. В селах розмовляли на українській, а в містах — здебільшого російською, на заході — німецькою, польською та угорською, тому створювався серйозний мовний бар'єр між містом та селом.
Більшість земель, населених українцями, опинилась у складі Росії. Це передовсім територія Київської, Волинської, Подільської, Чернігівської, Харківської, , Катеринославської, Таврійської, Полтавської і Херсонської губерній. Але цими губерніями не обмежувались українські етнічні терени. Багато українців проживало на території Чорноморської губернії, Кубані, Війська Донського, частина Воронізької, Сідлецької, Курської, Могилівської, Мінської, Гродненської і Люблінської губерній, Хотинський, Аккерманський, Ізмаїльський повіти Бессарабії. Таким чином, адміністративнотериторіальний поділ у Російській імперії не враховував географії національного розселення: частина компактно заселених українцями територій опинилась у складі губерній з переважно російським, польським, білоруським чи молдавським населенням. У цьому проявлялася шовіністична спрямованість політики царату на позбавлення українського народу, інших народів Російської імперії права на власний державний і національно культурний розвиток.
До АвстроУгорщини відійшли українські землі, розташовані на захід від річки Збруч. Це — насамперед Східна Галичина і Буковина, що були окремими адміністративними одиницями Австрії з елементами територіального самоврядування (крайові сейми з правом законодавчої ініціативи), а також Закарпаття, що входило до складу Угорщини.
Загальна площа українських земель становила понад 700 тисяч кв. км. Українські землі були досить щільно залюдненими, а загальна кількість українського населення в них перевищувала 48 мільйонів чол.
Людність була багатонаціональною, 2/3 її становили українці. Решту складали національні меншини, серед яких своєю чисельністю виділялися росіяни, євреї і поляки.
Україна була переважно землеробським, селянським краєм. Більшість населення займалася сільським господарством і проживало у сільській місцевості. В містах зосереджувалося до 20% жителів України. Найрозвинутішими у промисловому відношенні регіонами були Донбас і Придніпров’я, що використовувалися Російською імперією як її паливна та металургійна база.
Українські села залишалися однонаціональними, в той час як в містах корінне українське етнічне населення займало лише третю частину від всього люду, а переважали росіяни та євреї, на Західній Україні - тульські та єврейські національності. Вся промисловість міст - ремесла, торгівля, фінанси знаходилися під керуванням іноземців. В селах розмовляли на українській, а в містах — здебільшого російською, на заході — німецькою, польською та угорською, тому створювався серйозний мовний бар'єр між містом та селом.
Категорія: Історія України
Автор: admin от 3-04-2012, 21:17, Переглядів: 5253