Найвідоміші цикли давньогрецьких міфів - Гомер читати онлайн
НАЙВІДОМІШІ ЦИКЛИ ДАВНЬОГРЕЦЬКИХ МІФІВ
Пригадайте: міфи — це спосіб пояснення дійсності, характерний для людей на ранніх стадіях цивілізації. Водночас міфи стали й початковими формами художнього мислення.
Як і вся грецька культура, література виросла на Грунті багатющої народної творчості, міфології. Без знання міфів важко зрозуміти не лише античну, а й світову (класичну і сучасну) літературу. Міфи маленького, але геніального народу стали основою духовної культури всієї Європи.
За уявленнями давніх греків, боги жили на горі Олімп, але час від часу з’являлися серед людей. Тих, хто ненароком кривдив їх, вони жорсто-
ко карали. Досвідчена ткаля-майстриия Арахна у змаганні перемогла Афіиу, і роздратована богиня перетворила її на павука. Аполлон убив Марсія за те, що той переміг його у грі на флейті. За злочини проти богів на вічні муки були приречені Сізіф і Тантал.
Іноді боги закохувалися в людей. Так морська богиня Фетіда народила Ахілла від смертного Пе-лея; Афродіта від Аихіза народила Енея. У Зевса також від смертних жінок народилися діти, в тому числі Геракл. Таких дітей греки вважали напівбогами і шанували їх, як і засновників міст, легендарних полководців. їм присвячували культи, складали героїчні поеми, міфи. Тому, крім міфів про створення світу, про богів різних поколінь, існують цикли міфів про героїв. Найвідомі-ші з них — про Геракла, а також Троянський, Фіваиський цикли та про аргонавтів. Ці міфи були записані в післягомерівську епоху (VII— VI ст. до н.д.) як епічні героїчні поеми.
Троянський цикл, в якому розповідається про історію Троянської війни, охоплював міфи, що не ввійшли в гомерівський епос або яких Гомер торкався побіжно. «Кіпрія», перша з поем циклу, присвячена опису міфу про «яблуко розбрату». На прохання матері Гєї позбавити її від тягаря — людей, боги вирішили розпочати війну. Богиня чвар Еріда кинула «яблуко розбрату» з написом «Найвродливішій», яке спричинило суперечку між Герою, Афіною й Афродітою. За порадою богині звернулися до пастуха Паріса, сина Пріа-ма — троянського царя. Афродіта, яка прагнула випередити суперниць, пообіцяла Парісу найкрасивішу жінку, дружищ' спартанського царя Ме-нелая — Єлену. Потрапивши до Спарти, Паріс з допомогою Афродіти викрадає Єлеиу, що спричиняє десятилітню Троянську війну. Про останній, десятий рік війни розповідає Гомер в «Іліаді».
Не менш цікавим був Фіваиський цикл, у якому зібрано поеми про події у «семикратних» Фівах.
Фіванському царю Лаєві було напророчено, що в нього народиться сип, який його вб’є. Коли дружина Лая Іокаста справді народила сина, цар віддав його рабові, щоб той заніс немовля на гору Кіферон і залишив там напризволяще. Проте раб віддав немовля пастухові, а той — своєму царю, який виховав Едіпа (так назвали хлопчика) як сина. Едіп виріс. Одного разу на бенкеті п’яний гість обізвав його знайдою. Едіпа це дуже образило, і він вирішив дізнатися правду про своє народження. Довідавшись від оракула19, що його чекає жахлива доля — вбити батька й одру-
житися з матір’ю, Едіп тікає від свого названого батька, бо вважає його рідним. Випадково Едіп зустрічається з Лаєм і під час сварки вбиває його, не підозрюючи, на кого підняв руку. Потім він іде до Фів, визволяє місто від страшенного лиха — Сфінкса1, що заліг біля міста і загадував кожному подорожньому загадки: хто не відгадував, того скидав у прірву. Загадку розгадав Едіп, і потвора у розпачі кинулася в безодню. Вдячні фіванці обрали Едіпа своїм царем, і той одружується з Іокастою...
Але жахливий, хоча й мимовільний злочин вимагає кари. За грішника відповідають його нащадки, наділені богами трагічними долями — Аптігоиа та її брати.
Як і з Троянського циклу, так і з Фі-ванського античні письменники запозичували сюжети й образи.
Історичною основою міфів про Ясона є опис подорожей греків із міста Мілет до чорноморських берегів під час колонізації ними нових територій.
Царя Есона позбавив влади його брат Пелій. Коли синові Есона, Ясону, виповнилося двадцять років, він став вимагати в Пелія повернення батьківського трону. Пелій пообіцяв повернути його за умови, що Ясон привезе з Колхіди (давня назва Грузії) золоте руно — диво-шкуру золотого барана, принесеного в жертву Зевсу. Разом із п’ятдесятьма іншими героями на кораблі «Арго» Ясон вирушає в Колхіду. Після багатьох, часто дуже небезпечних пригод мандрівники прибули до царя Еета. Цар погодився віддати золоте руно, якщо Ясон приборкає вогнедишних биків і засіє драконовими зубами поле Ареса. Виконати всі вимоги Еета аргонавтам20 21 допомагає закохапа в Ясона дочка Еета — чаклунка Медея. Вона зрадила батька, а потім заманила на «Арго» брата, вбила його, щоб припинити погоню. За підступне вбивство боги карають аргонавтів: насилають на них сирен22, ставлять на шляху Сциллу і Харібду23. Подолавши всі ці перепони, герої повертаються до Еллади.
Міфи про аргонавтів стали поштовхом для написання різних за жанрами творів: трагедій Есхіла і Сенеки, творів Піндара, римського поета Валерія Флакка та ін. До сюжету про похід греків у Колхіду зверталися й інші поети і письменники світу.
<?
1. Які історичні події знайшли відображення в Троянському циклі міфів? Прочитайте самостійно міфи троянського циклу «Троя», «Паріс викрадає Єлену», «Облога Трої», «Троянський кінь» та ін. Підготуйте переказ міфу, який вам найбільше сподобався, і презентацію до нього із залученням міфологічних образів (Паріс, Єлена, Ахілл, Гектор та ін. і символів («яблуко розбрату», «троянський кінь», «Ахіллесова п'ята») цього циклу. У презентації використайте твори світового мистецтва (живопису, скульптури) на міфологічні сюжети.
2. Згадайте з уроків історії, чим знамените давньогрецьке місто Фіви. Чому з ним пов'язана назва цілого циклу міфів — Фіванського?
3. Що стало поштовхом для створення міфів про аргонавтів?
4. Яке значення давньогрецьких міфів у розвитку літератури?
ГОМЕР
(кін. IX — поч.УІІІ ст. до н.д.)
Подібно до того, як, за висловом Гомера, всі ріки й потоки беруть свій початок в Океані, так будь-яке словесне мистецтво виток мас в Гомері
Михаїл Хоніат1
Дві геніальні поеми — «Іліада» й «Одіссея» — поклали початок європейській літературі. Творцем цих поем вважають Гомера. Елліни не піддавали сумніву ні його існування, ні авторства знаменитих поем, що стали частиною життя кожного з них. Але достовірних свідчень про Гомера вони не зберегли. Тому пізніше деякі з європейських вчених повністю відкидали існування Гомера, Трої (Іліона), Троянської війни. До XIX століття в Європі гомерівські поеми сприймалися як чудові високохудожні казки. Справжньою сенсацією стали археологічні знахідки Генріха Шлімана, який пішов слідами Гомера і відкрив світові Трою, Мікеии, знайшов скарби, про які, як він гадав, розповідається в поемі. І світ повірив, що у творах зображено не казкові, а реальні події. Ось тільки знайти достовірні факти про життя Гомера навряд чи коли вдасться.
Ім’я поета оповите легендами. Гомера називали сліпим аєдом24 25 (го-мер — з грецького діалекту «сліпий» перекладається також як «співець»).
Чи це справді так, ви зможете переконатися, знайомлячись з текстом поеми: надзвичайно зримі картини створює поет.
За однією з легенд, Гомер народився неподалік малоазійського міста Смірна, на березі річки Мелес. Тут, в невеликій затишній колонії, знайшла притулок його мати Кретеїда. Хлопчика назвали Мелесіген (син Мелеса, бога тієї річки). Кретеїду взяв за дружину місцевий співець Фє-мій, усиновив хлопчика і зробив своїм учнем.
Уже юнаком Гомер самостійно як поет і співець виступав серед земляків і чужинців, що причалювали до берегів Смірни, і користувався успіхом серед них. Невдовзі Гомер залишився круглим сиротою.
У Смірні він познайомився з торговцем, і той узяв його з собою, щоб показати світ, познайомити з різними людьми. Подорож справила сильне враження на хлопця, але невдовзі з ним трапилося нещастя — хвороба очей. Надії на одужання на батьківщині, куди поет повернувся, не виправдалися: зір він утратив остаточно. Проте біда не вбила таланту Гомера. Перебування на батьківщині Одіссея, відвідини Пелопоннесу — краю ахейців — стали поштовхом до створення поем «Іліада» та «Одіссея».
З формінгою26 в руках Гомер ступив на шлях мандрівного співця, щоб заробляти на прожиток. У Фокеї такий собі Тесторід з о. Хіос викрав у нього записані твори й заробив чужою працею славу й багатство. Скривджений поет на попутному судні відправився на Хіос. У прибережному лісі він довго блукав, доки не натрапив на пастуха. Вражений мудрістю Гомера, пастух повів його до свого хазяїна — Ліка. Той доручив поетові виховання своїх дітей. Хіосці полюбили Гомера, зігріли його серце увагою і ласкою. Саме тут співець завершив роботу над своїми поемами, в яких із вдячністю згадує тих, хто допоміг йому в скрутну годину.
Слава Гомера поширилася по свій Елладі. Його кликали в Афіни — серце Еллади. І він відгукнувся на цей поклик, але на півдорозі до Афін життя його обірвалося. Поховали поета на острові Іос. Пам’ять про великого співця зберігає нагробний напис:
Тут божественний Гомер під покровом землі спочиває,
Той, хто словом своїм нездоланних героїв уславив.
Сім міст змагалося за право називатися батьківщиною Гомера. Поеми його вважалися священними, їх вчили напам’ять, передавали від покоління до покоління. Жоден з великих поетів Еллади не користувався такою славою, як Гомер. У місті Александрія в Африці було побудовано величний храм Гомерейон на честь поета, де йому поклонялись, як богові.
Про життя поета, його твори суперечки ведуться й сьогодні. В 50-ті роки XX століття двоє англійських дослідників взялися з допомогою комп’ютера довести, що «Іліада» й «Одіссея» належать одному авторові. Вони розбили поеми на тисячі фрагментів і для порівняння заклали їх у машину. Вона видала дві відповіді: «Іліада» — твір одного (а не багатьох, як стверджували деякі вчені) автора; і другу: «Іліаду» й «Одіссею» написав один і той же автор. Так було розв’язано «гомерівське питання.
Досліджуючи поему, вчені дійшли висновку, що Гомер жив у кінці IX — на початку VIII ст. до и.е., що «Іліаду» від «Одіссеї» відділяють 30-40 років.
1. Яке враження справила на вас легенда про життя Гомера?
2. Чи є підстави вважати, що Гомер — історична особа? Яке значення для розв'язання цього питання мають його твори?
3. Який внесок зробив Генріх ІІІліман у розв'язання «гомерівського питання»? Як вплинуло відкриття Шлімана на дослідження творчості Гомера і на розвиток історичної науки?
«ІЛІАДА»
Коментар до твору. «Іліада» — один із найдавніших, найвидатиіших і иайвеличніших творів античної літератури. Його значення можна вимірювати не лише впливом на світову літературу, а й кількістю мов, на які було перекладено «Іліаду», чисельністю цих перекладів, їхніх видань і перевидань. Текст було зафіксовано приблизно у VIII ст. до н.д., він став класичним ще в Давній Греції. Ця епічна поема є основою всієї європейської літератури і культури. «Іліаду» — зрідка в оригіналі, а найчастіше в перекладі різними мовами світу — слухають і читають люди в усьому' світі вже понад 2700 років. Очевидно, є в ній щось таке, що привертає до себе увагу слухачів і читачів, учених і митців.
Велич цього давнього тексту' полягає в тому, що він вміщує в собі всю історію. Такі тексти відносяться до традиційної культури: те, про що в них розповідається, — всі знають (у випадку з «Іліадою», — із троянського циклу міфів) і можуть інтерпретувати1 змальовані в них події по-різному, щоразу даючи їм власну' оцінку і нове звучання. Так, одна з останніх інтерпретацій поеми — «Троя» (2004) — екранізація «Іліади» німецьким режисером Вольфгангом Петерсеном. Сюжет фільму' лише віддалено нагадує гомерівську поему'. Боги навмисно вилучені зі сценарію, за винятком сцени, коли Ахіллес бачиться зі своєю матір’ю — німфою Фетідою, зовні абсолютно схожою на звичайну жінку. Про успіх картини говорить комерційний збір від її прокату' в різних країнах світу — понад 600 мільйонів доларів.
Саме з огляду на численні інтерпретації «Іліади» важливим є знання гомерівського тексту, спроба наблизитися до його розуміння.
Сюжет поеми. «Іліада» починається з подій десятого року облоги Трої: там серед ахейців почалася моровиця. Щоб її припинити, Агамемнон, вождь ахейців, повинен повернути полонянку Хрізеїду її батькові. Віддавши Хрізеїду', Агамемнон силою відбирає в наймогутнішого героя 27
ахейського війська Ахілла красушо-полонянку Бризеїду. Розгніваний Ахілл, переживаючи образу, відмовляється брати участь в осаді Трої і просить матір допомогти йому в його «горі».
Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея,
Пагубный гнів, що лиха багато ахеям накоїв:
Душі славетних героїв навіки послав до Аїду Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу
Псам і птахам'...
Цей гнів Ахілла, оспіваний Гомером, є темою поеми, причиною кривавих подій і жахливих наслідків як для ахейців, так і для троянців.
Богиня Фетіда благає Зевса помститися ахейцям за образу сина: хай Зевс нашле перемогу троянцям, і тоді Агамемнон, отямившись, стане принижено молити Ахілла про допомогу. Зевс слухняно виконує бажання Фетіди.
Розпочинаються жорстокі бої, в яких перемагають троянці. Ахейці посилають до Ахілла послів, але він відмовляється брати участь у боях (IX пісня). Патрокл, товариш Ахілла, в його обладунках вступає в бій з троянцями і гине від руки їхнього героя Гектора. Ахілл, отримавши від Гефеста щит, вступає в бій, щоб помститися за друга, убиває Гектора, жорстоко знущається над його тілом. Батько Гектора, Пріам, з допомогою Гермеса з’явившись в намет Ахілла, вмовляє його повернути тіло сина. Розчулений батьківськими словами, Ахілл, згадуючи свого старого батька, якого він уже ніколи не побачить, повертає тіло Гектора і навіть встановлює перемир’я, щоб поховати Гектора й оплакати загиблих. Закінчується поема похованням убитих героїв із двох ворожих таборів.
«Іліада* — це 15693 вірші, які алексаіідрійські вчені28 29 в III ст. до и.д. розбили на 24 пісні.
ВЧИМОСЯ БУТИ КОМПЕТЕНТНИМИ ЧИТАЧАМИ
Гекзаметр
Гомерівські поеми читаються повільно, що дає можливість декламатору викликати відчуття величі давніх часів і значущості подій, що описуються. Зображення в них динамічних, тобто наповнених рухом картин бою, суперечок чи просто розмови, потребують зміни темпу читання. Цьому в поемах Гомера служить метричний розмір, який називається гекзаметром (від грецьк. hexametros — шестимірник). Вій складається із шести стоп дактиля (—' UU), остання стопа двоскладова скорочена:
—' ии| —' ии ! —' II UU І —' II UU І —' ии І —' и
Український гекзаметр виглядає так:
З шумом ве\лйким зі\ ткнулись во\нй; || аж зе\мля застог\нала.
(«Іліада», вірш 387 — пер. Б. Теиа)
В середині кожного рядка робилась логічна пауза — цезура ( || ), яка урізноманітнювала ритміку вірша, розставляла смислові акценти.
Невідомо, як стародавні аеди, творці й виконавці епічних поем, виконували їх: співали, як наші кобзарі, — мабуть, останні з аедів на землі, — чи читали речитативом. Еллінський вірш будувалася на чергуванні довгих і коротких складів, які в українських перекладах замінено наголошеними (—') і ненаголошеними складами (U). Таку заміну грецькому' гекзаметру залропоиу'вав М. І. Гнєдич, перший перекладач «Іліади» російською мовою, щоб зберегти широту' і розлогість звучання епічного вірша.
Таким чином, гекзаметр — метричний розмір, який складається із шести стоп дактиля. Всередині віршованого рядка витримується пау'-за — цезура.
Поясніть особливості гекзаметру як віршованого рядка. Під час читання уривків з поеми «Іліада» дотримуйтесь необхідного ритму та інтонації.
«ІЛІАДА»
(переклад Бориса Теча )
Пісня 22, вірші 139 — 411. Двобій Ахілла і Гектора.
131] ...До нього Ахілл наближався,
132] Мов Еиіалій — Арей войовничий — в шоломі гривастім.
133] Ясень страшний пеліонський на правім рамені у' нього
134] Злегка похитувавсь, мідь його зброї блищала світлистим
135] Сяйвом вогню чи промінням яскравого сонця на сході.
136] Гектор же, щойно побачив його, затремтів. Не посмів він
137] Ждать його й кинувсь тікать, за собою лишаючи браму'.
138] Слідом погнався Пелід, на швидкі покладаючись ноги,
139] Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистріший,
140] Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику
141] Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим
142] Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.
143] Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру
144] 3 трепетом Гектор тікаючи, дужими рухав коліньми.
145] Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,
146] Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.
147] До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці
148] Витоки звідти дають течії вирового Скамандру.
149] Теплою перша струму'є водою, і завжди пару'є
150] Хмара над нею густа, як дим лісового пожару.
151] Друга ж і влітку' холодним як лід стру'меніє потоком,
152] Наче той град крижаний або снігу' завія студена.
153] Поряд із ними — просторі, обкладені каменем гладко,
154] Гарні водойми, що в них блиску'че вбрання своє мили
155] Жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки вродливі
156] В мирні часи, як сюди не приходили вої ахейські.
157] Мимо промчали вони, той — рятуючись, той — здоганявши.
158] Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато
159] Дужчий від нього, — не бик-бо жертовний, не шкура бичача
160] Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває, —
161] Тут же ішлося за Гектора душу', впокіриика коней.
162] Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши,
163] Однокопиті проносяться коні, й їх жде нагорода —
164] Мідний триніг або жінка — на шану померлого мужа, —
165] Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто
166] В дужім бігу', аж стали дивитись на них і богове.
167] Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:
168] «Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона
169] Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко
170] Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих
171] Він на ущелинах Іди в верхів’ях і в високоверхій
172] Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий
173] Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.
174] Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,
175] Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду
176] Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».
177] В відповідь мовить богиня йому ясноока Афіна:
178] «Батечку наш темнохмарний, о що ти сказав, громовладче!
179] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
180] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
181] Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні».
182] Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний:
183] «Трітогенеє, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом
184] І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний.
185] Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє».
186] Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця, —
187] Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських.
188] А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.
189] Наче на оленя юного пес по узгір’ях полює,
190] Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,
191] Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись,
192] Пес по сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить.
193] Так від Пеліда не міг прудконогого й Гектор умкнути.
194] Скільки не кидався він, щоб Дардапської брами добігти
195] 1 заховатись під захистом міцно збудованих мурів,
196] Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху.
197] Стільки й Пелід забігав наперед і на голу рівнину
198] Знов одганяв його, сам же міської тримався твердині.
199] Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа —
200] Ані цей утекти, ані той наздогнати не може, —
201] Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.
202] Як пощастило б од Кер ухилитись йому і від смерті,
203] Коб Аполлон далыюсяжиий востаннє йому не з’явився
204] На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?
205] Боям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий
206] Ратищ на Гектора довгих і стріл гірких не метати,
207] Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився.
208] А як обидва вони до джерел учетверте добігли,
209] Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,
210] Кинув на шальки два жереби довгопечальної смерті —
211] Гектора, коней баских упокірника, й другий — Ахілла,
212] І посередині взяв. Долі Гектора день похилився,
213] Вниз, до Аїду пішов, — Аполлон одвернувся од нього.
214] До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіиа,
215] Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:
216] «Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині
217] До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,
218] Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.
219] Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись,
220] Не допоможе і Феб дальносяжний, хоч як би старався
221] Й повзав у Зевса в ногах, у егідодержавпого батька.
222] Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся
223] До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».
224] Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.
225] От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.
226] І до божистого Гектора миттю вона поспішила,
227] Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,
228] Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:
229] «Любий, як тяжко Ахілл утіспяє тебе прудконогий,
230] Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.
231] Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!»
232] В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйиий:
233] «Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший
234] 3 рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.
235] Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,
236] Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь
237] Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».
238] В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
239] «Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша,
240] Й товариші всі один перед одним уклінно благали
241] В місті лишатись: таким-бо вони переповнені страхом!
242] Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.
243] Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо
244] В січі завзятій, — побачимо ще, чи Ахілл прудконогий
245] Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве
246] До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!»
247] Мовила так і підступно його повела за собою.
248] А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,
249] Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:
250] «Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.
251] Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши
252] Стріти твій напад. А зараз — дух мій мене спонукає
253] Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загину.
254] Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть
255] Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.
256] Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу
257] Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.
258] Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,
259] Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш».
260] Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
261] «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!
262] Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,
263] Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,
264] А без кінця спокоивік одне з одним вони ворогують, —
265] Так і між нами не бути любові, не бути ніяким
266] Клятвам нерушиим, аж поки один з нас чолом не поляже
267] Й крові його Арей не нап’ється, боєць войовничий.
268] Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо
269] Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.
270] Більше тобі не втекти. Незабаром Пал лад а Афіна
271] Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині
272] Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!»
273] Мовивши так, розмахнувсь і свого довготіпного списа
274] Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,
275] Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,
276] В землю уп’явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна
277] Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.
278] Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:
279] «Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,
280] Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.
281] Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,
282] Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!
283] Не утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!
284] Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки
285] Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися
286] Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло!
287] Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю
288] Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!»
289] Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа
290] Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.
291] Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь
292] Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно.
293] Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа.
294] Голосно він білощитного став Деїфоба гукати,
295] Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.
296] Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:
297] «Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть!
298] Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,
299] Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!
300] Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї ЗОЇ] Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби
302] Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше
303] Допомагали мені. І от доля уже настигає.
304] Але нехай уже не без борні, не без слави загину,
305] Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!»
306] Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій,
307] Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди,
308] Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетиий,
309] Що на рівнину раптово із темної падає хмари
310] Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця, —
311] Кинувся так же і Гектор, підносячи гострений меч свій.
312] Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили,
313] Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим
314] Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,
315] Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста
316] Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.
317] Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі
318] Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,
319] Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла,
320] Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо
321] І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.
322] Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,
323] Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу'.
324] Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима,
325] Горло біліло, — найшвидше душі там сягає загибель, —
326] Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,
327] І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.
328] Мідиоважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,
329] Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.
330] В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:
331] «Гекторе, вбивши Патрокла, — невже врятуватись самому
332] Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?
333] Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший
334] Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишався —
335] Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають
336] Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».
337] Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:
338] «Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,
339] Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,
340] Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:
341] Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,
342] Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове
343] Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали».
344] Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
345] «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.
346] Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м'ясо
347] Рвав би із тебе й сирим пожирав би, — таке ти накоїв!
348] Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,
349] Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший
350] Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки,
351] Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити
352] Син Дарданів Пріам, — і тоді твоя мати шановна,
353] Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче, —
354] Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»
355] Смертю конаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:
356] «Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався
357] Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!
358] Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене
359] В день, коли славний Паріс і Феб-Аполлон дальпосяжний
360] Вб’ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий».
361] Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,
362] Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,
363] 3 плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,
364] А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:
365] «Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як
366] Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!»
367] Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа
368] Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,
369] Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські
370] І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню
371] Гектора. Й жоден із них не минув його списом кольнути.
372] Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:
373] «Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м’якший,
374] Аніж коли на човни до нас полум’я кидав палюче!»
375] Мовлячи так, його ратищем кожен старався вколоти.
376] Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,
377] Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:
378] «Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
379] Нині, коли мені вічні богове дали подолати
380] Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом,
381] Спробуймо збройно на місто ударить, щоб знати напевно,
382] Що у троян тих на думці і що вопи мають робити —
383] Чи покидать по загибелі Гектора місто високе,
384] Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає.
385] Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
386] При кораблях-бо лежить иеоплаканий, без поховання,
387] Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими
388] Перебуваю і поки мене мої носять коліна.
389] Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати,
390] Свого товариша любого й там пам’ятатиму завжди!
391] Нині ж, пеап заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське,
392] До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо.
393] Слави сягли ми великої — Гектор поліг богосвітлий,
394] Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»
395] Мовивши так, він па Гектора діло замислив негідне:
396] Попробивав на обох йому дужих йогах сухожилля
397] В п’ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,
398] До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.
399] На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,
400] Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.
401] Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось
402] Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,
403] В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу
404] Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.
405] Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина
406] Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши
407] Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.
408] Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо
409] Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.
410] Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока
411] Полум’ям вся невгасимим од верху до низу палала.
ю Заглибимось у текст поеми
1. Ви, напевно, помітили, що гомерівська поема не має рими, але вирізняється своєрідністю ритму. Прочитайте виразно уривок, який вам сподобався, дотримуючись ритму й урочистої інтонації.
2. Прочитайте уважно, який вигляд мав Ахілл в обладунку, зробленому для нього Гефестом? Чому Гектор, «впокірник коней», «неситий в бою», побачивши Ахілла, став тікати (вірші 131 — 137)?
3. Читаючи поему, ви переконатися, що вчинки героїв у ній тісно переплітаються з діями богів. Прочитайте вірші 209—219 і дайте відповідь на запитання: як давні греки уявляли собі долю людини?
4. У поемі Гомера майже завжди боги приймають рішення замість людей. Вони з’являються у вирішальні моменти й підказують, що робити. На шляху Ахілла, Гектора та інших героїв боги з’являються часто: і Зевс, і Гефест-ковать, й Афіна. Якою змальовано в поемі богиню Афіну? Яку роль відіграє вона в долях героїв — Ахілла і Гектора ( вірші 214—247)?
5. З давньогрецьких міфів відомо, що Ахілл і Гектор — славетні герої, до яких прихильно ставилися боги-олімпійці. Прокоментуйте вірші 248— 272 і висловіть власну думку про людські чесноти цих героїв? Кому з них ви симпатизуєте більше?
6. Яке враження справив на вас епізод двобою Гектора з Ахіллом? Які думки і почуття викликав?
7. Чи помітили ви, що Гомер не уникає зображення жорстокості на війні, звірячого ставлення до суперників? То був час постійних племінних війн (це було у XII ст. до н.д.), коли звірячі звичаї і вчинки були дуже поширені, вони йшли від стародавнього дикунства. І Гомер намагається перебороти їх новою культурою більш пізньої епохи, в яку він жив (IX— VIII ст. до н.д.). Осуд жорстоких, хижих інстинктів людей тієї доби автор вкладає в уста героїв поеми. Так Аполлон, який і сам не позбавлений жорстокості, обурений дикою поведінкою Ахілла:
Волите завжди зловмисному ви помагати Ахіллу,
Мужеві, що справедливості в серці і щирого в грудях Розуму в ньому не має. Він схожий на дикого лева.
Що лиш на поклик могутньої сили й зухвалого духу Напади чинить на людські стада, щоб поживу здобути.
Так же утратив Ахілл милосердя та навіть і сором...
Прочитайте виразно в особах діалог приреченого Гектора з переможцем Ахіллом. Яке враження справив на вас цей діалог?
8. Як ви розцінюєте поведінку Ахілла після смерті Гектора? Які почуття викликають у вас його вчинки?
9. З великою художньою силою зображено в поемі людське горе, особливо горе батьків, горе дружин, сестер. Пріам і Гекуба, батьки Гектора, з високої троянської стіни спостерігають, як Ахілл знущається над тілом їхнього сина. У розпачі краються серця старих від болю, горя, ганьби. Прочитайте вірші 405—411. Яке порівняння вживає автор, щоб передати горе батьків і співвітчизників Гектора?
«ІЛІАДА»
(Пісня 24, вірші 469—670) Пріам у Ахілла.
469] ...На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив
470] І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих
471] Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний
472] Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.
473] Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє —
474] Автомедонт благородний і Алкім, Ареєва парость, —
475] Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив він —
476] їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався.
477] В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,
478] Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати
479] Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.
480] Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,
481] На чужину утікає в нестямі і, рантом зайшовши
482] В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,
483] Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,
484] Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.
485] Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:
486] «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!
487] Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.
488] Може, в цю саму хвилину сусіди йому учиняють
489] Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
490] Все ж він, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий,
491] Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію
492] Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.
493] Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я
494] В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.
495] Аж п’ятдесят їх у мене було до приходу ахсїв,
496] 3 них дев’ятнадцять від лона були однієї дружини,
497] Решту — інші жінки у моїх породили покоях,
498] Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.
499] Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,
500] Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий —
501] Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських
502] Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.
503] Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,
504] Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,
505] Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земиородний, —
506] Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»
507] Мовив це, й пам’ять про батька збудив, і викликав сльози.
508] Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.
509] Так спогадавши обидва, — той Гектора-мужезвитяжця,
510] Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,
511] Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом
512] Тяжко журився, — і стогін їх сумно лунав по покоях.
513] А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,
514] 3 серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,
515] 3 крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого,
516] Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,
517] 1, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:
518] «О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!
519] Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
520] Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних
521] Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.
522] Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,
523] Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.
524] Не допоможуть нічого найревніші сльози й ридання.
525] Долю таку вже богове нам, смертним, напряли, нещасним, —
526] Жити весь вік у журбі, самі лиш вони безпечальиі.
527] Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі.
528] Повні дарів: нещастя — в одному, а в другому — блага.
529] Той, кому їх у суміші Зевс подає громов лад ний,
530] Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.
531] Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,
532] Голод нужденний скрізь гонить його по землі богосвітлій,
533] От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.
534] Так і Пелея боги дарами блискучими зроду
535] Обдарували; поміж людей він усіх виділявся
536] Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідонських,
537] Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну.
538] Та недолю й йому приділили богове — не мав він
539] В домі своєму дітей, владущого роду нащадків.
540] Син у Пелея один лише, коротковічний; я й нині
541] Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко
542] В Трої сиджу — і тобі, і дітям твоїм лиш на горе.
543] Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:
544] Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова, з моря,
545] 3 півночі ж — гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая —
546] Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством.
547] Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,
548] Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивства.
549] Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,
550] Не допоможе нічого печаль за сином убитим, —
551] Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»
552] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
553] «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор
554] Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,
555] Хай я на власні очі побачу. А сам ти від мене
556] Викуп багатий прийми, що-привіз я. Нехай він на радість
557] Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,
558] Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло».
559] Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
560] «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я
561] Гектора тіло вернути, — від Зевса приходила з вістю
562] Мати до мене моя, від морського народжена старця.
563] Зиаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, —
564] Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.
565] 3 смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,
566] В стан наш вступити — ні від сторожі б не міг він сховатись,
567] Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.
568] Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,
569] Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,
570] Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».
571] Мовив вій так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,
572] Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,
573] Та не один, за ним поспішили соратників двоє —
574] Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів
575] Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім.
576] Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв’язавши,
577] І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,
578] В крісло його посадили, і з міцноколіспого воза
579] Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.
580] Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканий,
581] Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.
582] Сам же покликав служниць помити його й намастити,
583] Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.
584] Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,
585] Сипа побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши,
586] Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю.
587] Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,
588] В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.
589] Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,
590] 3 товаришами поставив на добре гембльованім возі.
591] Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:
592] «О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,
593] Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому
594] Батькові я, — не нікчемний він дав мені викуп за нього.
595] Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».
596] Мовив це, й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.
597] Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,
598] При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:
599] «Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, -
600] Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш
601] І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.
602] Не забувала про їжу й сама пишнокоса ІГіоба,
603] Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі —
604] Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.
605] Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібиолукий
606] В гніві на матір Ніобу, дівчат — Артеміда мислива,
607] Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:
608] Двох-бо дітей породила Лето, а у неї — багато.
609] Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.
610] Дев’ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати
611] їх не було кому: всіх обертав у каміння Кропіои.
612] Тільки десятого дня їх небесні боги поховали.
613] Слізьми знеможеиа вкрай, про їжу згадана Ніоба.
614] Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сіпілу,
615] Де, як розказують, захисток мають для себе божисті
616] Німфи, що вздовж берегів Ахелою ведуть хороводи, —
617] В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,
618] Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий
619] Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,
620] В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!»
621] Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий
622] Сам заколов; білували ж, як личить, і справили друзі,
623] М’ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши,
624] Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.
625] Автомедонт заходився ще й хліб по столі розставляти
626] В кошиках гарних, а м’ясо ділив сам Ахілл богосвітлий.
627] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
628] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
629] Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,
630] Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.
631] Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався,
632] Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.
633] Як навтішались вони, один одного так споглядавши,
634] Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:
635] «Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши,
636] Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.
637] Ні на хвилину повік не заплющував я над очима
638] 3 дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми,
639] Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,
640] В куряві й бруді з одчаю валяючись серед подвір’я.
641] Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним
642] Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».
643] Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям
644] Ліжка стелить в передсінку, пурпурними їх подушками
645] Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати,
646] І покривала вовняні подать їм укритися зверху.
647] Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці
648] Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.
649] 3 жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:
650] «Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв
651] Хтось не ввійшов сюди радитись, — часто до мене заходять
652] Радити раду мужі, як звичай того вимагає.
653] Толе, як у пітьмі нічній хто-иебудь тебе тут побачить
654] І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,
655] Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,
656] Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:
657] Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,
658] Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».
659] В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
660] «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,
661] Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:
662] Замкнені ми в Іліоні, ти знаєш, а дерево треба
663] Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.
664] Дев’ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі
665] І поховать на десятий та справити тризну для люду.
666] На одинадцятий — пагорб насипати зверху могильний,
667] А па дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба».
668] Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:
669] «Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.
670] Я припиняю війну на час, що його зажадав ти», ео Заглибимось у текст поеми
1. У поемі розповідається, як посланий Зевсом Гермес допомагає вбитому горем батьку Гектора, Пріаму, дістатися стану Ахілла. Гермес наводить сон на стражників і проводить Пріама з дарами на кораблі Ахілла, який святкує перемогу. Розкажіть, опираючись на текст (вірші 469—506), як Гомер передає горе батька, що втратив на війні всіх своїх синів.
2. Які почуття ви переживали, читаючи епізод появи Пріама перед Ахіл-лом? Що схвилювало вас?
3. Як відгукнувся «зловмисний» Ахілл на просьбу Пріама? Чим можна пояснити такий неочікуваний його вчинок? Що пробудило людяність в «залізному серці» Ахілла? Знайдіть відповіді на ці запитання у тексті віршів 510—599.
4. У поемі постійно підкреслюється, що все на землі — війни, мир, вчинки і долі людей відбуваються по волі богів. Рефреном звучать в «Іліаді» слова про те, що прийде день — і загине священна Троя, а разом з нею — Пріам і його народ. Відблиск неминучої загибелі падає на всю «Іліаду». Про сумний кінець Іліона (Трої), а також про загибель усіх ахейських вождів, навіть тих, що повернуться з Трої, нагадує і початок поеми, де мова йде про здійснення волі Зевса, його задуму. Це грізний задум матері Геї і головного олімпійця знищити рід героїв за їх безмежну гордість, незалежність і зухвалість.
Прокоментуйте з цього приводу вірші 525—533. Розкрийте у цьому уривку значення алегорії про «глиняні глеки».
5. За уявленням давніх греків, Ахілл і Гектор — приклади ідеальної людини. Що вкладали греки в це поняття?
6. У поемах Гомера, як і в усій античній літературі, використовувався принцип катарсису («від страждання — до очищення»). Спираючись на свої знання «Іліади», доведіть, що цей принцип Гомер використав і в ній.
7. Розгляньте ілюстрації Михайла Пікова до поеми «Іліада». У якому стилі їх виконано? Як передано у них зміст поеми?
І Для самостійної роботи
1. Підготуйте виразне читання уривка з однієї із пісень (за власним вибором). Прокоментуйте цей уривок.
2. Дайте розгорнуті відповіді на запитання:
А) У поемі «Іліада», яка розповідає про війну, картини мирного життя
зображено на щиті наймогутнішого воїна — Ахілла. У чому сенс такого
зображення?
Б) Чому поема називається «Іліадою»?
3. Складіть усний твір на тему: «Зображення Ахілла (або Гектора) як воїна і людини в поемі Гомера «Іліада» (за вибором).
Для майбутніх філологів
Підготуйте виступ за поемою «Іліада» на тему «Люди і боги в поемі».
ВЧИМОСЯ БУТИ КОМПЕТЕНТНИМИ ЧИТАЧАМИ Про епос та епічні поеми Гомера
Епос (грецьк. epos — розповідь, оповідь, слово) — розповідь про події героїчного чи побутового характеру, які відбувалися в далекому минулому. Епос зародився в добу общинно-родового устрою і був пов’язаний з трудовою діяльністю людини, з пізнанням природи, зіткненням племен тощо. Сюжетом епосу були важливі для роду (племені) події — битва, поєдинок з ворогом, який завершується перемогою героя, мандри героя, пов’язані з фантастикою, трудові будні, мета яких повчання, тощо.
Герой епосу — воїн, богатир, у якому втілено кращі риси народного характеру, який відзначається надзвичайною силою і мужністю. Образ героя розкривається у його вчинках; це здебільшого узагальнений характер, хоч не позбавлений деяких індивідуальних рис.
Зразком епосу (героїчного й побутового) є поеми Гомера «Іліада» й «Одіссея», написані на основі фольклорних переказів та міфів у IX— VIII ст. до и.д.
Особливістю епічних поем Гомера є визначеність наперед змальованих у них подій. Так, в «Іліаді» Пріам, звертаючись до Єлени, викрадення якої спричинило Троянську війну, каже:
«Передо мною не винна ти, винні лиш вічні богове, —
То лиш вони повели на війну многослізну ахеїв»
(III, 164-165)
З огляду на це уславлені герої — Ахілл, Агамемнон, Менелай, Одіссей, Гектор, Еней, Паріс та інші — лише маріонетки в руках олімпійських богів, що керують їх долями, активно втручаючись в хід подій. Між троянцями і греками (ахейцями) немає ніякої різниці: вони моляться одним і тим же богам, розмовляють однією мовою. Серед воїнів обох таборів немає позитивних і негативних героїв, але є гідні і негідні вчинки. Так, Гектор поєднує в собі патріотизм, благородство й ніжну любов до своєї родини. Його противник Ахілл має більше сміливості й самовладання, хоч багато в чому поступається Гекторові, особливо в людських якостях.
Характерними для епосу Гомера є повтори, які супроводжують бенкети, жертвоприношення, спорядження і спуск на воду кораблів, початок і кінець прямої мови. В обох поемах зустрічається 9250 повторів: «Руки до поданих страв одразу усі простягнули» — початок бенкету; на початку і в кінці прямої мови: «так він сказав», «із словом звернувся», «розмову почав», «так відповів» і т. ін. Поширені повтори давали змогу слухачам перепочити, а аедам полегшували запам’ятовування великого тексту'.
В поемах багато докладних описів, які підкреслюють невимушеність розповіді. Гомер коротко розповідає про кожного із загиблих воїнів, називає його ім’я та ім’я його батька, місце, де він народився, та чим займався до троянського походу. Слухачі епічних поем мали уявити те, що чули від аеда. Тому так докладно зображено зброю, обладунки воїна.
Важливе місце в епічних поемах посідають промови героїв: греки любили красиве («крилате») слово й цінували в людях уміння добре, гарно й переконливо говорити. З промовами в поемах виступають і боги, й люди в різних ситуаціях. Ці промови сприяють уявленню про індивідуальні риси героїв, пожвавлюють розповідь.
В гомерівські часи епос сприймався як одкровення богів. Що ж робило твори Гомера «одкровенням»?
Поеми «Іліада» та «Одіссея» вражають читача високою культурою їх автора. Свідченням його поетичної майстерності є прекрасно розроблений, багатий, пластичний гекзаметр, що відповідає урочистому змістові епосу. Надзвичайно багато в поемах художніх засобів: порівнянь, постійних епітетів, риторичних запитань, які створюють той монументальний, піднесений стиль, що дістав назву епічного.
З допомогою постійних епітетів характеризуються індивідуальні особливості героїв, предмети навколишнього світу чи явища природи. Так, Ахілл — «прудконогий», навіть тоді, коли нерухомо сидить в наметі. Загалом 46 епітетів використовує Гомер для його характеристики. «Хитромудрого» Одіссея характеризують 45 епітетів. Еос — «златоволоса», «розоперста», «рожева». Кораблі — «швидкі», навіть коли стоять на березі. Зустрічаються епітети, які створюють яскраві мініатюри, наприклад, чорні кораблі з червоними бортами і світло-червоними парусами, що колишуться на винноколірному морі, тощо.
Оригінальні в поемах метафори: «земля сміється» під весняним сонцем, «земля стогне», «море радіє», «мідне небо трубить» та ін.
Характерною для епосу є особистість автора, що не втручається в перебіг зображуваних подій. Так, автор «Іліади» веде розповідь з незворушним спокоєм, оскільки події уже відбулися і відомі всім. Його урочистий, піднесений монолог не затьмарений моралізаторством і відображає погляд на події з висоти свободи, спокою і об’єктивності. За це Гомера нерідко уподібнювали небожителям-олімпійцям і називали «божественним».
Роль автора-оповідача і його позиція в епічному творі дуже важлива. В «Іліаді» авторське ставлення до зображуваного особливо яскраво виявляють завершальні епізоди. У піснях XXIII і XXIV показано ахейських і троянських героїв не лише як нещадних вояків, а й як людей, що мають жаль і співчуття. Як би Гомер не ховався в тіні подій і героїв «Іліади»,
ми чуємо його голос, відчуваємо порухи його душі. Трепет його серця ми відчуваємо в порівняннях:
Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,
Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу.
Так же й шоломом об тяжену голову набік схилив він.
У цьому порівнянні — співчуття і сум автора за юним воїном, що поліг у кривавій битві; тут — ненависть до війни, в якій гинуть люди, відірвані від мирної праці, від рідного дому. Серце поета не байдуже до смерті людини в розквіті сил, до якого б табору вона не належала.
Ще від античних часів дослідники «Іліади» звертали увагу на її драматизм, створений поєднанням трагічних і комічних моментів. Цей драматизм виявляється і в переважанні діалогів дійових осіб над авторською оповіддю. Постійна напруженість дії, незважаючи на численні відхилення від основної сюжетної лінії і уповільнення викладу, посилюється тим, що обидві сторони — і ахейська, і троянська — заздалегідь знають свою долю: місто Пріама буде зруйноване, але ціною багатьох людських жертв з обох ворогуючих сторін:
День той настане колись, і Троя священна загине,
З нею загине й Пріам, і народ списоборця Пріама.
(VI, 448-449)
Епічні героїчні поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея» були і залишаються неперевершеиими зразками грецької і європейської літератур. Свідченням цього є численні переклади поем. В Україні «Іліаду» переклав С. Руданський, «Одіссею» — П. Ніщинський; окремі пісні поем перекладали І. Франко і Леся Українка, П. Куліш та інші. Найбільш майстерні переклади зробив Борис Теи — поет, археолог, перекладач.
d_
1. Що таке епос? Назвіть його характерні риси.
2. Чому поеми Гомера «Іліада» й «Одіссея» називають зразком епосу?
3. Розкажіть про художні особливості поеми Гомера «Іліада».
4. Чи можна назвати поему «Іліада» енциклопедією життя стародавніх греків? Свою
відповідь обґрунтуйте.
Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Сімакова
Автор: evg01 от 25-08-2016, 20:48, Переглядів: 9277