Література давньої Греції - Гомер, Тіртей, Сапфо, Есхіл читати онлайн

Література Даньої Греції

 

 

2.2.1 Гомер

У часи Античності Гомсра, автора «Іліади» та «Одіссеї», сприймали як історичну особу, проте достовірні дані про його біографію відсутні. Уже стародавні греки не мали певних свідчень щодо місця його народження. За право називатися батьківщиною Гомера сперечалися сім міст — Смірна, Родос, Колофон, Са-малін, І рос, Лргос й Афіни.

Яким було справжнє ім’я Гомсра, також достеменно невідомо, бо слово гомер перекладається як «співець», а в Греції «гоме-рами» називали сліпих співців (наприклад, погруддя Гомера — це зображення сліпого старого).

Існує думка, що Гомер жив у кінці IX — VIII ст. до н. д.

Стародавні греки вважали «Іліаду» та «Одіссею» втіленням мудрості, справедливості та духовності. їх вивчали напам'ять, виконували на свята, переписували, за ними діти вчилися читати. Гомер став прикладом для багатьох письменників свого часу, у великого поета Античності черпали натхнення класики світової літератури.

Гомер — перший давньогрецький поет, літературна спадщина якого здобула світову популярність і дійшла до наших днів. Його без сумніву можна вважати засновником європейської літератури.

«Іліада» та «Одіссея»

Місто Троя мало ще одну назву — Іліон, звідси походить назва поеми Гомера.

До XIX століття панувала думка, що зміст «Іліади» та «Одіссеї» вигаданий, Трої не існувало, а Троянська війна — міфологічний сюжет.

Троянський цикл міфів був добре відомий грекам, тому Гомер у своїй поемі не розповідає ні про причини війни, ні про її перебіг.

 

 

У самій «Іліаді» йдеться про події приблизно п’ятдесяти днів останнього, десятого року війни під Троєю. Найбільш повно описано з них усього дев’ять днів, але цього короткого періоду достатньо поетові для того, щоб з епічним розмахом зобразити криваві сцени війни у всьому їх трагізмі.

 

 

Проте поема сповнена гуманістичного пафосу. Від війни страждають і гинуть як греки, так і троянці. Навіть Зсвс характеризує війну брутальними епітетами й каже, що ненавидить бога війни.

«Іліада» налічує 24 пісні (за числом букв грецького алфавіту), які складаються з 15 693 віршів. Сам Гомер не поділяв свою поему на пісні. У ЇІЇ ст. до н. д. її вперше розбили для зручності олександрійські вчені, кожну главу назвали за буквами грецького алфавіту.

За «Іліадою», у грецькому' (або ахейському) війську було близько ста тисяч воїнів і більше тисячі кораблів.

У центрі розповіді в «Іліаді» — грецький герой Лхілл і троянський царевич Гектор.

Поетичний розмір надає поемі патетичного звучання. «Іліаду» (як і «Одіссею») написано гекзаметром (грецьке «іпсстимірник»): кожний рядок складається з шести повторюваних поєднань складів: довгий — короткий — короткий.

146]    Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим

-UU -UU I -// ии І -UU I -UU І - и

147]    До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці

-UU -UU I -// UU -UU I -UU І - II

«Одіссея*» — поема про повернення на рідний острів Ітаку героя Троянської війни Одіссея та про його мандри. Він побував на острові німфи Каліпсо, на острові циклопів, де осліпив циклопа Поліфема, був у гостях у бога вітрів Еола, зустрічався з племенем людожерів, гостював у чарівниці Цирцеї, спускався в царство мертвих. Урешті-решт він повернувся додому, де на нього чекала вірна дружина Пенелопа.

«Одіссею» побудовано за таким самим принципом, як і першу' поему Гомера «Іліаду». Одісссй мандрував десять років, проте в поемі зображено з них лише сорок днів, а найважливіші події «Одіссеї» тривають дев’ять днів.

Сюжети й події «Іліади», її герої (троянський цар Пріам і його дружина Гекуба, їхній син Гектор і його дружина Андромаха, грецький герой Ахілл і його друг Патрокл та інші) зустрічаються в багатьох творах світового мистецтва наступних віків.

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Розкажіть, чи існував насправді поет на ім’я Гомер.

2.    Назвіть, автором яких поем вважають Гомера. До якого жанру вони належать? Поясніть значення терміна.

3.    Укажіть, коли було створено поеми «Іліада» та «Одіссея».

4.    Розкажіть, як побудовано «Іліаду».

5.    Поясніть, що спільного в побудові поем «Іліада» та «Одіссея».

6.    Навколо яких подій розгортається сюжет «Іліади»?

7.    Які археологічні знахідки підтверджують, що в основу поем Гомера покладено реальні подїі?

8.    Поміркуйте, чому Гомера вважають засновником європейської літератури.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Ахілл і Гектор

В епічних поемах життя людей зображено на тлі історичних подій І в тісному зв’язку з життям держави й волею богів. Почуття обов'язку та причетності до спільної справи робить їх героями.

У центрі драматичних подій поеми Гомера «Іліада» — образи героїв Ахілл а і Гектора.

Ахілла — сина фессалійського (Фессалія — давньогрецьке місто) царя Пелея та морської богині Фетіди — найхоробрішого з грецьких воїнів, зображено в поемі таким могутнім, що троянці не наважуються навіть вийти зі стін міста, якщо він бере участь в бою.

Ахіллу провіщали гучну славу та загибель у Троянській війні. Та попри це пророцтво, він вирушає під Трою, бо дізнається, що без нього греки не пере-

можуть троянців. Ахілл не тільки безстрашний і непереможний. Йому притаманне почуття справедливості та власної гідності. Він сміливо вступає в суперечку з Агамемноном, коли той нехтує рішенням зборів. Проте коли образа або гнів засліплюють йому очі, запальний Ахілл здатен на нерозсудливі вчинки й жорстокість. Від відмовляється повернутися на поле бою, навіть коли троянці починають перемагати греків, і тільки загибель Патрокла змушує його взяти до рук зброю. Те, як він повівся з тілом переможеного Гектора, викликає осуд. Та у зворушливій сцені зі старим Пріамом ми бачимо зовсім іншого Ахілл а — милосердного й шляхетного, він віддає

 

цареві Трої тіло сина й обіцяє навіть зупинити війну на час поховання Гектора.

Образ Ахілла — це образ епічного героя, мужнього воїна, у системі цінностей якого найголовніше — військова честь і доблесть.

Протистоїть Ахіллу в поемі улюбленець троянців Гектор, стійкий і безстрашний захисник рідного міста. Він герой десятилітньої оборони Трої, готовий захищати рідне місто до останнього подиху. Хоробрий лицар, Гектор відкидає пророцтво про загибель Трої — для нього немає вищої мети, ніж боротьба за вітчизну.

Водночас образ Гектора — один з найлюдяніших у поемі. Це людина, здатна на глибокі почуття ніжності й любові, на сумніви й вагання. Гектор — люблячий син, відданий чоловік, зворушливий у своїх почуттях батько. Сцена, коли Гектор прощається перед боєм з дружиною Андромахою та маленьким сином, одна з найвиразніших в «Іліаді», недаремно до неї часто звертаються митці різних часів і народів.

І образ Ахілла, який знає про свою загибель у війні, і образ Гектора, попередженого про падіння Трої, овіяні трагізмом, а їхня твердість у виконанні обов’язку до передвіщеного кінця надає їм епічної величі.

Зображуючи Троянську війну, Гомер, згідно з правилами давньої епічної поезії, не виказує симпатій жодній зі сторін. Він оспівує відвагу та мужність як грецьких, так і троянських воїнів. У той же час співець показує, що війна — це жорстокість і насильство, смерть і руйнування, горе втрат і наруга над людською гідністю.

 

Бог Гефест на прохання Фетіди, матері героя, викував для Ахілла нові обладунки замість тих, що він віддав Патроклу. У поемі докладно описано славнозвісний щит Ахілла, на якому в центрі було зображено космічні тіла: землю, сонце, місяць, різні сузір'я; краї щита обтікав Океан, а між краями й центром — картини життя: миру й війни, праці й відпочинку, веселощів і чвар.

Іліада

(Уривки)

Двобій Ахілла і Гектора (пісня 22)

 

Так же, як сокіл у горах, а пернатих усіх найбистріїпий,

Легко під хмарами гонитъ сполохану горлицю дику

Й мететься там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим

Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.

Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру

З трепетом Гектор тікаючи, дужими рухав коліньми.

Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,

Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.

До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці Витоки звідти дають течії вирового Скамандру.

Теплою перша струмує водою, і завжди парує Хмара над нею густа, як дим лісового пожару.

Друга ж і влітку холодним як лід струменіє потоком,

Наче той град крижаний або снігу завія студена.

Поряд із ними — просторі, обкладені каменем гладко,

Гарні водойми, що в них блискуче вбрання своє мили Жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки вродливі В мирні часи, як сюди не приходили вої ахейські.

Мимо промчали вони, той — рятуючись, той — здоганявши. Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато Дужчий від нього, — не бик-бо жертовний, не шкура бичача Ціллю була їм, як цс в бігових перегонах буває,—

TVt же ішлося за Гектора душу, впокірника коней.

До Пелеона ж богиня прийшла, ясноока Афіна,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:

«Зевсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,

Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.

Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись,

ГІе допоможе і Феб дальносяжний, хоч як би старався Й повзав у Зевса в ногах, у егідодержавного батька.

Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою».

Так говорила Афіна, і радо Лхілл їй скорився.

От зупинивсь він і спорся на ясен свій мідяногострий.

І до божистого Гектора миттю вона поспішила,

Постать Дейфоба прибравши і голос його неослабний,

Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате: «Любий, як тяжко Лхілл утісняє тебе прудконогий,

Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.

Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!» В відповідь Гектор великий промовив їй шоломосяйний: «Тож і раніше мені, Дсйфобс, ти був найлюбіпшй З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили. ІТині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,

Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».

В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:

«Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка наша,

Й товариші всі один перед одним уклінно благали В місті лишатись: таким-бо вони переповнені страхом! Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.

ІІу-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо В січі завзятій, — побачимо ще, чи Лхілл прудконогий Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве До кораблів глибодонних, чи ти його списом здолаєш!» Мовила так і підступно його повела за собою.

А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько, Пертий Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:

«Більш я не буду, Пеліде, як досі, тебе уникати.

Тфичі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши Стріти твій напад. А зараз — дух мій мене спонукає Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загин}'.

ЇТе оскверню я тебе, коли над тобою звитягу Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.

Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,

Тіло ж ахеям верну. Так само й зі мною ти вчиниш». Глянув спідлоба і мовив до нього Лхілл прудконогий:

«ІІе говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!

Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних, Як між вовками й я гнетами згоди не буде ніколи,

Л без кінця споконвік одне з одним вони ворогують,—

Так і між наші не бути любові, не бути ніяким Клятвам нерупіним, аж поки один з нас чолом не поляже Й крові його Лрей не нап’ється, боєць войовничий.

Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!» Мовивши так, розмахнувсь і свого довготі иного списа

Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор, Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши, В землю уп’явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.

Гектор тоді бездоганному сину Пелея промовив:

«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,

Ти не від Зсвса дізнався про долю мою, як хвалився.

ІТе утікатиму я, не вженеш мені списа у спину!

Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло! Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю Смертю. Для них-бо усіх найбільше являєш ти лихо!» Мовивши так, розмахнувсь, і свого довготінного списа Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.

Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно. Став він, збентежений: іншого-бо не було в нього списа. Голосно він білощитного став Дсїфоба гукати,

Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.

Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив: «Горе мені! Мабуть, справді до смерті бога мене кличуть! Я-бо гадав, що герой Деїфоб недалеко від мене,

Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!

Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї Tie утекти. Як видно, давно уже цс до вподоби Зевсу й його дальносяжному синові, котрі раніше Допомагали мені. І от доля уже настигає.

Але нехай уже не без борні, не без слави загину,

Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!» Так же й Ахі.лл тоді з серцем, сповненим буйної сили, Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,

Міддю окутий шолом, розвівалась над ним золотиста Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.

Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі Геспер, що в небі немає від нього яснішої зірки,

Сяяло так і відточене вістря на списі Ахілла.

Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним, Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу'. Там лиш, де кості-ключиці поєднують шию з плечима, Горло біліло, — найшвидше душі там сягає загибель,— Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,

І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт. Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки, Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.

В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Лхілл богосвітлий:

«Гекторе, вбивши Патрокла, — невже врятуватись самому Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?»

Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:

«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,

Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,

Глянув спідлоба і мовив до нього Лхілл прудконогий:

«Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.

Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,

Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший Викуп, і, зваживши на терезах, обіцяли ще стільки,

Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити Син Дарданів Пріам, — і тоді твоя мати шановна,

Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче,—

Пси липі та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»

Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:

Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля В п'ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,

До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.

Іїа колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,

Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.

Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,

В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу Зевс хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.

Пилом бруднилась його голова. А мати, на сина Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.

Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту.

Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала.

Переклад Бориса Теи/і

1.    Про що розповідається в пісні «Іліади» 22 «Двобій Ахілла й Гектора»?

2.    Простежте, як Гомер вплітає в розповідь про гонитву Ахілла за Гектором картини мирного минулого Трої.

3.    Як ви вважаєте, чому Гектор не повернувся під захист стін Трої, а дочекався Ахілла й прийняв бій?

4.    Як змальовано Ахілла й Гектора? Якими епітетами характеризує Гомер своїх героїв?

5.    Гомер характеризує Ахілла епітетом прудконогий. Чи може прудконогий Ахілл наздогнати Гектора? Доведіть свою думку на прикладах із тексту.

6.    З якими словами звернувся Гектор до Ахілла перед двобоєм? Що Ахілл йому відповів?

7.    Проаналізуйте, яку роль у поєдинку відіграв щит Ахілла та його спис. Як Ахілл наніс Гектору смертельну рану?

8.    Поясніть, які почуття у вас викликала пісня «Поєдинок Ахілла з Гектором». Аргументуйте своє ставлення до Гектора й Ахілла.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Пріам у Ахілла (пісня 24)

 

В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,

Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати

Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.

Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,

ЇІа чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши

В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,

Так здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,

Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних.

Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:

«Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!

Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.

Все ж він, принаймні почувши про те, то живий ти і цілий, Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.

Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.

Аж п’ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,

З них дев’ятнадцять від лона були однієї дружини,

Решту — інші жінки у моїх породили покоях,

Та багатьом із них лютий Лрей вже знесилив коліна.

Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас, Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий —

Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.

Бійся, Лхілле, богів і зглянься ласкаво на мене,

Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,

Те-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний,—

Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губами!»

Мовив це, й пам’ять про батька збудив, і викликав сльози. Взявши за руку, лагідно все ж одхилив гой старого.

Так спогадавши обидва, — той Гектора-мужезвитяжця,

Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,

Сам же Лхілл свого батька оплакував, тце й за Патроклом Тяжко журився, — і стогін їх сумно лунав по покоях.

Глянув на нього спідлоба і мовив Лхілл прудконогий:

«ІІе досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я Гектора тіло вернути, — від Зевса приходила з вістю Мати до мене моя, від морського народжена старця.

Знаю-бо й те я, Пріамс, цього не сховаєш від мене,—

Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.

З смертних ніхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний, В стан наш вступити — ні від сторожі б не міг він сховатись, Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.

Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,

Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,

Я не відмовив тобі і Зевсову б волю порушив».

Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,

В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили. Потім Лхілл підняв його сам і, на мари поклавши, Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:

«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді почуєш,

Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, — не нікчемний він дав мені викуп за нього.

Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».

Мовив це, й знов до намету вернувся Лхілл богосвітлий.

Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,

При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:

«Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти,— Вже він на марах лежить. ІІа світанку його ти побачити І повезеш. А зараз пора про вечерю згадати.

ЇТе забувала про їжу й сама пишнокоса ІІіоба,

Що але дванадцять дітей у неї загинуло в домі —

Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.

Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий В гніві на матір ІІіобу, дівчат — Артеміда мислива,

Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:

Двох-бо дітей породила Лето, а у неї — багато.

Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.

Дев'ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати їх не було кому: всіх обертав у каміння Крон іон.

Тільки десятого дня їх небесні бот поховали.

Слізьми знеможена вкрай, про їжу згадала Іїіоба.

В камінь богами обернена, там вона вічно сумує,

Отже, про їжу пора нам подумати, мій богосвітлий Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,

В Трою привізши, і там многослізний він буде для тебе!» Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.

Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,

Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,

Зросту його і красі, до богів-бо усім був подібний.

Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався, Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.

Як навтішались вони, один одного так споглядавши, Пертий промовив тоді староденний Пріам боговидий: «Спати пусти мене швидше, годованцю Зевсів, щоб, лігши, Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних.

ЇІі на хвилину повік не заплющував я над очима З дня, коли духу позбувся мій син під рукаті твоїми, Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».

З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий: «Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахеїв Хтось не ввійшов сюди радитись, — часто до мене заходять Радити раду мужі, як звичай того вимагає.

Тож, як у пітьмі нічній хто-небудь тебе тут побачить І Агамемнону зразу ж розкаже, людей вожаєві,

Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,

Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:

Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,

Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».

В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,

Ласку велику цим нині ти явиш до мене, Ахілле:

Дев’ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі

Т поховать на десятий та справити тризну для люду.

Па одинадцятий — пагорб насипати зверху могильний,

А на дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба». Знову йому відповів прудконогий Лхілл богосвітлий: «Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.

Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».

Переклад Бориса Тена

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Як потрапив Пріам до шатра Ахілла? Чи здогадався Ахілл, хто провів Пріама до грецького табору?

2.    З'ясуйте, чому поведінка Пріама викликала здивування в Ахілла та грецьких воїнів. Чим Пріам обеззброїв та зворушив героя з першої хвилини?

3.    Прокоментуйте, як повівся Ахілл із батьком Гектора.

4.    Яким у цій пісні постає Ахілл? Які риси його характеру тут розкрито?

5.    Про що розмовляють Ахілл із Пріамом?

6.    Поміркуйте, для чого Гомер уводить до тексту пісні міф про Ніобу та її дітей.

7.    Пригадайте, у якому контексті згадано в пісні Агамемнона.

8.    Які почуття викликала у вас пісня «Пріам у Ахілла»?

9.    Розгляньте ілюстрації до статті підручника й використайте їх у підготовці виступу на тему «Поеми Гомера в образотворчому мистецтві».

ЗАВДАННЯ ДЛЯ СПІВПРАЦІ

1.    Об’єднайтесь у творчу групу. Перегляньте мультфільм «Руйнування Трої та пригоди Одіссея». Виберіть уривок, підготуйте до нього дубляж українською мовою, візьміть участь у конкурсі на кращий продубльований уривок.

2.    Об’єднайтеся в пари, виберіть одну з екранізацій поем Гомера та підготуйте її презентацію.

ВИСОКА ПОЛИЧКА

Гомер і Гесіод. Перший відомий на ім'я давньогрецький поет — Гесіод (VIII — VII ст. до н. д.). Існує легенда про те, як Гесіод і Гомер змагалися в поетичній майстерності. Переміг Гесіод, тому що поеми Гомера про війну, а Гесіод оспівував мир. Він написав гекзаметром епічну поему «Труди і дні», у якій навчає людей основ житейської мудрості, дає десятки докладних господарських порад. Поеми Гомера — це епос героїчний, а поема Гесіода — це епос повчальний (дидактичний).

«Батрахоміомахія». У давніх греків є весела поема «Батрахоміомахія», що значить «Війна мишей і жаб». її мова, стиль і поетичний розмір (гекзаметр) дуже схожі на гомерівські. Греки вважали, що цю жартівливу поему написав сам автор «Іліади» та «Одіссеї». Закінчується війна мишей і жаб появою страшних раків, які перелякали обидві ворогуючі сторони.

2.2.2 Особливості розвитку і види лірики в Давній Греції

Грецька поезія нерозривно пов’язана з музикою. Слово лірика походить від грецького lyrikos — «лірикос», що означає «той, хто співає під ліру». Греки так називали пісні, які виконувались і соло, і хором.

Давньогрецька поезія звучала інакше, ніж сучасна європейська: вона будувалася на чергуванні довгих і коротких складів, а не наголошених і ненаголопіених. Була вона співучою, мелодійною, супроводжувалася музикою.

Хорові пісні були адресовані перш за все богам і називалися гімнами. Аполлону призначався особливий гімн — пеан, а Діонісу — дифірамб.

Були у греків також обрядові пісні: на весіллях співали епіталами, померлих ховали із френами — поховальним голосінням, на святах урожаю жартівливими піснями славили богиню родючості Деметру. Поширеними були застільні пісні — сколи, складалися також пісні на честь переможців у атлетичних змаганнях — епінікії. З військовими піснями — ембатеріями — вирушали в звитяжні походи. Сольні пісні створювалися «на випадок», наприклад, коли збиралися друзі. Пізніше з народної пісенної творчості сформувалися жанри ліричної поезії.

Термін лірика вперше застосували у ІІІ-ІІ ст. до н. д. античні вчені-філологи щодо поетичних творів, написаних не гекзаметром, як епічні поеми, а іншими поетичними розмірами. Відповідно до поетичних розмірів виділяли три жанри лірики: елегію, ямб і меліку (від грецьк. melos — пісня), до способу виконання — на декламаційну та пісенну. Пісенна лірика (меліка) поділялась на хорову і сольну.

Віршові розміри в Давній Греції

Елегії писалися двовіршем: перший рядок кожного двовірша — гекзаметр, а другий — пснта'мстр (від грецьк. pentometros — п’ятимірник).

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,

-ии ! -ии І -// ии -ти: | -ии | - и

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

-ии І -ии І -//-ии І -ии

г    г

Такий розмір називався елегійним двовіршем.

Популярним розміром був ямб, побудований на чергуванні короткого і довгого складів. Греки вважали, що цей розмір добре передає розмовну мову. Ним писали жартівливі вірпіі, а також всі акторські партії у трагедіях і комедіях.

 

Па противагу творцям епічної поезії, які відтворювали в своїх поемах міфологічні та історичні сюжети, давньогрецькі поети-ліри-ки прагнули до вираження власних індивідуальних почуттів і переживань. Вони складали військово-патріотичні та сатиричні вірші, а також поезії про кохання.

Кращими поетами Античності вважали:

Тіртея, Солона — майстрів декламаційної лірики; Алкея, Сапфо, Анакрсо'нта — непе-реверпіених творців лірики пісенної.

 

1.    Що означає термін лірика? Хто його вперше застосував?

2.    На які два види поділяється давньогрецька лірика? Чим відрізняється спосіб виконання кожного з них?

3.    Які жанри давньогрецької лірики ви знаєте?

4.    Чим відрізняється давньогрецька лірика від сучасної? На чергуванні яких складів вона будувалася?

5.    Розкажіть про походження терміна ямб?

6.    Розгляньте репродукцію картини «Сапфо І Алкей» Л. Альма-Тадема. Які настрої передав художник?

2.2.3 Тіртсй

 

Тіртсй (VII ст. до н. д.) — давньогрецький пост, автор героїко-патріотичних елегій.

Тіртей, якого називають «поетом-воїном», — напівлегендарна особа.

За легендою, спартанцям, які воювали з сусідами, дельфійський оракул (провісник із міста Дельфи) порадив запросити для перемога полководця-афінянина. Спартанці звернулися до мешканців Афін по допомогу'. Афіняни, які не дуже любили спартанців, вирішили з них поглузувати, відпгука-ли кульгавого учителя грамоти й поета Тіртся та відправили його до Спарти.

Далі версії розходяться. Одна стверджує, що талановитий полководець Тіртей у першому ж бою наголову розбив війська ворогів і назавжди залишився жити у Спарті.

Інша — що Тіртей, прибувши до Спарти, не очолив військо, однак зробив для перемога більше, ніж міг зробити досвідчений полководець. Його войовничі елегії так надихнули молодь Спарти, що під їхнім впливом спартанці швидко розбили ворога. У цій легенді втілено віру еллінів у силу поетичного слова, у великий виховний вплив мистецтва на людину.

Перша легенда малоймовірна, бо закон забороняв спартанцям призначати іноземця (та ще й з фізичною вадою) своїм полководцем.

Щодо другої — то, можливо, афінське громадянство приписували Тір-тею тому, що в Спарті було заборонене мистецтво. Вірші поета, об’єднані патріотичною тематикою, свідчать про його спартанське походження.

До нас дійшли елегії Тіртся, де він оспівує військову доблесть суворого воїна-спар ганця. Поет називає спартанців нащадками славного Геракла, закликає їх до подвигів на честь бога війни Ареса, радить юнакам виховувати в собі сміливість і презирство до смерті.

G у Тіртея низка елегій, об’єднаних назвою «Поради», де він навчає мистецтва бою. У його творах можна знайти правила військового уставу й громадянські обов’язки спартанця.

Збереглося і кілька маршових пісень Тіртея, де також уславлено ідеального воїна, для якого найвище гцастя — загинути в бою за вітчизну.

Провідна ідея творчості Тіртея — перевага чесної смерті в бою за вітчизну над безславним боягузтвом. Віддати життя за батьківщину — ось найгероїчнідгий учинок, який уславлює не тільки воїна, але й місто, громадян, батьків і нащадків героя та зробить його ім’я безсмертним у віках. Той же, хто дрогне в бою й спробує зберегти своє життя ціною втечі, навіки зганьбить і себе, і весь свій рід.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

Ідея переваги чесної смерті воїна в бою над безслав’ям боягуза — головна в елегії Тіртея «Добре вмирати тому...». Ця елегія сповнена громадянського пафосу та патріотизму. Поет зображує тут різні типи поведінки людини під час війни: або битися за вітчизну, не шкодуючи свого життя, або втекти, знеславивши себе та втративши батьківщину. Він уславлює героїв, які полягли на полі бою, переконаний, що лише військова доблесть залишає по людині добру пам'ять, робить її достойною честі й хвали. Тому ж, хто втік від ворога, судилася жалюгідна доля, втрата батьківщини та ганьба.

Елегія «Добре вмирати тому...» має властиву для всієї поезії Тіртея композицію: на початку викладено тему, потім вона дістає розвиток, а на завершення твору лунає заклик — відважно боронити батьківщину й дітей, не жаліючи життя.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Добре вмирати тому...

Добре вмирати тому, хто, боронячи рідну країну,

Поміж хоробрих бійців падає в перших рядах.

Гірше ж немає нічого, як місто своє і родючі Ниви покинуть і йти жебракувати в світи,

З матір’ю милою, з батьком старим на чужині блукати, Взявши з собою діток дрібних і жінку смутну.

Буде тому він ненависний, в кого притулку попросить, Лихо та злидні тяжкі гнатимуть скрізь втікача.

Він осоромить свій рід і безчестям лице своє вкриє Горе й зневага за ним підуть усюди слідом.

Тож як справді не знайде втікач поміж людом ніколи Ані пошани собі, ні співчуття, ні жалю —

Будемо батьківщину і дітей боронити відважно.

В битві поляжемо ми, не пожалієм життя.

О юнаки, у рядах тримайтесь разом серед бою,

Не утікайте ніхто, страхом дуті не скверніть.

Духом могутнім і мужнім ви груди свої загартуйте.

Хай життєлюбних між вас зовсім не буде в бою.

Віком похилих, у кого слабі вже коліна, ніколи Tie покидайте старих, з битви утікши самі.

Сором несвітський вам буде тоді, як раніше за юних

Воїн поляже старий, в перших упавши рядах,—

Голову білу безсило схиляючи, сивобородий,

Дух свій відважний оддасть, лежачи долі в пилу,

Рану криваву свою не забувши руками закрити,—

Страшно дивитись на це, соромно бачить очам Тіло старе без одежі! А от юнакові — все личить,

Поки ще днів молодих не осипається цвіт.

Чоловікам він був милий, жінок чарував за життя він —

Буде прекрасний тепер, впавши у перших рядах.

Отже, готуючись, кожен хай широко ступить і стане,

В землю упершись міцніш, стиснувши міцно уста.

Переклад Григорія Копира

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    З’ясуйте, які почуття прославляє ліричний герой елегії.

2.    Аргументуйте, що ця елегія — гімн мужності та патріотизму.

3.    Визначте особливості побудови перших шести рядків елегії.

4.    Поміркуйте, який смисл поет вкладає в слова «добре» і «гірше».

5.    Наведіть рядки, де розкривається ставлення людей до того, хто тікає з поля бою.

6.    Сформулюйте, що, за Тіртеєм, личить юнакові і не личить старшій людині в бою.

7.    Прокоментуйте заклик, яким завершується твір.

8.    Доведіть, що поезія «Добре вмирати тому...» — елегія.

9.    Яким ви уявляєте ідеального громадянина своєї держави? Сформулюйте відповідь, спираючись на елегію Тіртея.

10.    Поясніть, чому елегії Тіртея користувалися великою популярністю серед воїнів-спартанців.

11.    Яке громадянство ви надали б поетові Тіртею: афінське чи спартанське?

12.    З яким пафосом, переважаючим настроєм треба читати цю елегію?

2.2.4 Сапфо

 

У кінці VII — на початку VI ст. до н. д.

на острові Лесбос жила славнозвісна Сапфо.

Видатна поетеса народилася в аристократичній родині на острові Лесбос. Вона організувала своєрідну школу, «дім служительок муз» при храмі Лфродіти — літературний гурток молодих дівчат аристократичного походження. Тут навчала вона їх складати і співати пісні, танцювати, розуміти прекрасне. Сапфо надихала краса у всіх її проявах: краса природи, квітів, вишуканих речей, прикрас, творів мистецтва. Саме для своїх учениць Сапфо написала більшість своїх пісень-елегій. Вона оспівувала красу своїх вихованок, а коли вони виходили заміж — складала

для них весільні обрядові пісні — епіталами та гіменеї. Ці пісні, щедро прикрашені порівняннями, запозиченими з фольклору (наприклад, наречена уподібнювалася до яблука), відображали різні моменти грецького весільного обряду.

Твори Сапфо складали дев’ять книг. ІІа жаль, до нас дійшли в основному уривки з них, тільки кілька поезій збереглися майже повністю. Піднесені й життєрадісні рядки поетеси сповнені світлих барв і палких почуттів, у них передано найтонгаі психологічні нюанси щастя, суму, мук нерозділеного кохання. Вона перша ввела в античну поезію тему кохання як глибоко особистого почуття, відкрила суперечливий характер любові, що приносить не тільки щастя, а й горе.

Сапфо порівнює кохання з буревієм, що лютує в горах, з гірко-солодкою змією, яка тривожить серце:

Як буря в горах бушує, аж дуби старезні тріщать,

Отак в моїм серці тривожнім той Ерос лютує оп’ять.

Знов Ерос той так мене мучить, як гірко-солодка змія.

І горе! Змії тій опертись не можу я.

Переклад Івана Франка

До нас дійшли численні свідчення про красу та поетичний талант Сапфо. Філософ Платон називав Сапфо десятою музою античності, на монетах острова Лесбос карбували профіль поетеси, її зображення прикрашано грецькі вази.

Життя і смерть Сапфо оповиті легендами. Збереглися розповіді, що в неї був закоханий поет Алкей, а вона без взаємності кохала юнака Фаона і з розпачу кинулася в море з високої скелі.

У своїй поезії Сапфо підносить любов до рівня високих почуттів. Жінка постає тут як незалежна особистість. З іменем Сапфо пов'язують становлення європейської любовної лірики.

Сапфо писала свої поезії названою на її честь шіфічною строфою: три оди на для тис кл ад о в і рядки й один п'ятискладовий. Відтворити сап-фічну строфу в українському перекладі складно, найбільше наблизився до неї в своїх перекладах Григорій Кочур.

Українською мовою твори Сапфо також перекладали Іван Котляревський, Іван Франко, Андрій Содомора.

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

У поезії «До Афродіти» поетеса благає богиню кохання вилікувати її від болісного любовного почуття (давні греки сприймали стан закоханості як хворобливий). Вірш побудовано у формі монологу-звернення, героїня нагадує богині, що й раніше зверталася з проханням прихилити до себе серце коханої людини. Ніколи Афродіта не відмовляла їй, то хай буде так і цього разу.

До Афродіти

Барвношатна владарко, Лфродіто, Дочко Зевса, підступів тайних повна,

Я молю тебе, не смути мені ти Серця, богине,

 

Ллє знов прилинь, як колись бувало: Здалеку мої ти благання чула, Батьківський чертог кидала й до мене На колісниці

Золотій летіла ти. Міцнокрила Горобина зграя, її несучи,

Над землею темною, наче вихор, Мчала в ефірі.

Так мені являлася ти, блаженна,

З усміхом ясним на лиці безсмертнім: «Що тебе засмучує, що тривожить, Чом мене кличеш?

І чого бажаєш бентежним серцем,

І кого схилити Пейто повинна У ярмо любовне тобі? Зневажив Хто тебе, Сапфо?

Хто тікає — скрізь піде за тобою,

Хто дарів не взяв — сам дари вестиме, Хто не любить нині, полюбить скоро, Хоч ти й не схочеш...»

О, прилинь ізнов, од нової туга Серце урятуй, сповни, що бажаю, Поспіши мені, вірна помічнице,

Па допомогу.

Переклад Григорія Качура

Україна і світ

До творчості античної поетеси неодноразово зверталася Леся Українка. Один із перших її творів — вірш «Сафо», а один з останніх — незакінчена драма «Сапфо». У вірші тринадцятирічна Лариса Косач подає власне тлумачення легенди про самогубство славнозвісної поетеси.

Леся Українка

Сафо

Над хвилями моря, на скелі, Хороша дівчина сидить, В лавровім вінку вона сяє, Співецькую ліру держить.

До пісні своєї сумної ТТа лірі вона приграє. Т з піснею тою у серці Велика їй туга встає.

 

1.    Розкажіть, що вам відомо про Сапфо.

2.    Поясніть, чому Сапфо присвятила своє життя.

3.    Знайдіть у тексті статті, як назвав Сапфо філософ Платон. Чому?

4.    Пригадайте, хто такі Афродіта та її син Ерос.

5.    Визначте, яку тему ввела Сапфо в античну поезію.

6.    Проаналізуйте, яким поетичним розміром Сапфо писала свої вірші.

7.    З'ясуйте, які почуття зображує поетеса у вірші «До Афродіти*.

8.    Про що просить лірична героїня пісні-елегії =До Афродіти» у богині?

9.    Як ви вважаєте, яка основна тема цієї поезії?

10.    Доведіть, що ця поезія Сапфо належить до любовної лірики.

11.    Як Леся Українка у своєму вірші «Сафо» тлумачить легенду про самогубство славетної поетеси?

12.    Поетеси у своїй творчості часто звертаються до образу Сапфо. Як ви думаєте, чому?

2.2.5 Давньогрецький театр

ГОТУЄМОСЯ ДО ДІАЛОГУ

1.    Які фольклорні обрядові свята вам відомі? У чому їхній смисл?

2.    Як ви вважаєте, чи пов’язані уявлення про важливість самого дійства з реальним життям? Поясніть свою думку.

 

Зародження театру

Фольклорні свята характерні для культур різних народів і країн. Усім добре відомі карнавали, пов’язані з переодяганнями, маскарадами, святковою ходою. Аналогом карнавалу в нашій країні є вертеп — традиційне дійство, учасники якого заздалегідь готували релігійну виставу, розподіляли ролі, вчили віршовані тексти, виготовляли костюми. Саме з фольклорними святами в Давній Греції пов’язано виникнення театру і трагедії, які нині знайомі кожній людині.

Давньогрецька культура була багатою на свята карнавального типу. Як правило, вони були пов’язані з культами сільських божеств.

Одним з таких був культ Діоніса — бога творчих сил природи, пізніше бога вина і виноробства.

 

Першу трагедію було поставлено саме на свята на честь бога Діоніса — Великі Діонісії — приблизно в IV ст. до н. д. У ті часи трагедія ще не була драмою у нашому розумінні цього слова.

на сцені хор і тільки один з акторів;

актор повідомляв хору певну інформацію або обмінювався репліками з хором чи його керівником (корифеєм);

хор стояв на сцені впродовж усієї вистави, а актор міг виходити на сцену або залишати її, повідомляти хору про те, що відбувається за лаштунками, перевдягатися, представляючи різних осіб; партії хору були великими за обсягом, а партії актора — короткими; за основу трагедії бралися релігійно-міфологічні сюжети; основний зміст трагедії — відображення певного «страждання», пов'язаного з релігійними і моральними правилами людської поведінки (але катастрофа наприкінці була не обов’язковою, багато трагедій завершувалися примиренням).

Структура трагедії:

Пролог (партія актора до виходу хору на сцену) —> парбд (вихід хору з двох боків сцени у супроводі пісні) -» спісбдії (виходи нових акторів) чергувалися з акторськими сценами і стасимами (пісенна партія хору із зупинкою, коли дія зупиняється) —» сксбд (вихід, підсумкова частина, по завершенні якої хор і актор залишали сцену).

 

 

ПРОЛОГ

і

ПЛРОД

і

ЕПІСОДІЇ,

АКТОРСЬКІ СЦЕНИ, стлсими і

ЕКСОД

З часом святкування Великих Діонісій дещо змінилися, але продовжували збирати

велику кількість людей і проходили за встановленим порядком. У V ст. до н. д. за проведення театралізованих дійств відповідала державна влада. Відповідальний член уряду — архонт — відбирав п’єси для трагедійних змагань, передбачених святковими заходами. Автор трагедії, який претендував на участь у змаганнях, мав скласти текст, підібрати музичну частину, виступити в ролі режисера і балетмейстера, а іноді й актора.

 

Витрати за постановку драм покладалися на одного із заможних громадян, якого призначали керівником хору — хорегом.

Йот внесок у постановку був не лише фінансовий. Хорсг набирав хор, оплачував роботу співаків, приміщення для репетицій, костюми тощо. Пишність і святковість вистави залежала від щедрості хорега.

Оскільки внесок поста-режисера та хорега були майже однаково значними, то й перемога присуджувалася обом.

 

Обов’язковою вимогою для участі у таких трагедійних змаганнях було те, що вистава ставилася лише один раз. Це спонукало поета, хорега й актора максимально розкрити свій талант і вразити глядачів.

 

Призначення поста, хорега та головного актора відбувалося за жеребкуванням на народних зборах.

 

У Давній Греції вважалося, що театр мав божественне походження, тому до нього ставилися як до святині. Постановки мали виховувати душу і серце, вчити людина' жити в суспільстві, служити державі, поклонятися богам. Вистави набували цілком серйозного характеру, символічна участь у дійстві всіх членів громади забезпечувалася майстерною грою хору й акторів, високою актуальною тематикою, музичним супроводом і видовищними ефектами. У такий спосіб можна було досягти високоморальної мети духовного очищення глядачів — катарсису, за Арнстбтелем.

Теорія літератури

Кйтарсис — естетичне переживання, коли глядач (читач) страждає разом з актором (літературним персонажем) і зазнає духовного очищення.

Тому державна влада прагнула дати можливість усім громадянам, незалежно від їхнього матеріального становища, відвідувати театр і запровадила систему субсидій у розмірі плати за вхід зацікавленим глядачам. Театралізовані дійства були розраховані на широку аудиторію. Вони тривали від ранку до вечора декілька днів поспіль, тому глядачі в театрі їли й пили, роздумували і відпочивали. Так виник театр.

Грецький театр суттєво відрізнявся від сучасного.

 

>    Дія відбувалася під відкритим небом, при сонячному світлі. Це було пов’язано з надзвичайними розмірами театру. Лфінський, наприклад, вміщав 17 000 осіб, театр в Лркадії, який нагадував стадіон, — 44 000.

 

>    Театр умовно поділявся на три зони: місця глядачів, або тса-трбн; майдан'гак для гри чи місце для хора, або орхестра; лаштунки, або місце для перевдягання акторів та збереження костюмів і декорацій — сксна («сцена», тобто палатка). Посеред орхестри розташовувався вівтар Дістіса.

>    У театрах використовували декорації та різні машини для відтворення дії (бог у повітрі, Зевс на колісниці...).

> Актори грали в масках, оскільки представляли не індивідуальні, а узагальнені героїчні образи. Маска відображала стать, вік, суспільне становище, моральні якості, внутрішній стан і настрій дійової особи. Зміни настрою героя супроводжувалися зміною масок. Статична маска компенсувалася декламаційною майстерністю й активними рухами актора.

 

>    За уявленням давніх греків, міфологічні герої були вищими і більшими за звичайних людей, тому актори грали у взутті на високих підборах — котурнах, підкладали подушки під одяг.

>    Актори виступали у святковому одязі — театральних хітонах, які нзгадували одяг царів і жерців.

>    Жіночі ролі виконували чоловіки.

1.    Розкажіть, як виникла давньогрецька трагедія. З якими народними святами вона пов’язана?

2.    Пригадайте, коли було поставлено першу трагедію.

3.    Якими рисами вона характеризувалася?

4.    Розкажіть, як організовували трагедійні змагання в Афінах.

5.    Розгляньте ілюстрацію із зображенням давньогрецького театру. Що мало бути в театрі?

6.    Опишіть, як мали бути вдягнуті актори. Які технічні засоби використовувалися в постановках?

7.    Розгляньте ілюстрацію з масками для ролей у давньогрецькому театрі. Який настрій і душевний стан виражає кожна з них?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Уявіть себе режисером давньогрецького театру. Який з відомих вам міфологічних сюжетів ви вибрали б для постановки і чому?

 

 

2.2.6 Есхіл

Від давньогрецької трагедії до нашого часу збереглися твори різних відомих поетів. Лише одного з них називають «батьком трагедії»- — Есхіла. Його ім’я символізує часи значного поступу в розвитку афінської держави і мистецтва.

Біографічних відомостей про Есхіла залишилося дуже мало. Відомо, що він народився 525 року в місті Елевсині неподалік Афін у родині землевласника. Поет був свідком зміни влади в Афінах, встановлення рабовласницької демократії, виборювання прав афінським народом, безпосередньо брав участь у військових подіях. У своїх творах він постає прибічником демократії, громадянином, який хвилювався за долю міста-держави і залишався вірним власним поглядам.

Доля митця була непростою. Відомо, що суттєві непорозуміння з афінським народом змусили його залишити рідну землю. Помер Есхіл на чужині у 456 р.

Творчий спадок Есхіла налічує приблизно 90 драматичних творів, повністю збереглося 7 з них. І кожна п’єса розкриває основні світоглядні переконання митця та погляди на мистецтво.

Есхіл не підтримував деспотизм як спосіб управління державою, але і безвладдя вважав не менпі шкідливим. Влада грошей, зневажливе ставлення до рабів, загарбницькі війни — все викликало обурення людини, яка тонко реагувала на чуже страждання.

«Прометей закутий*

 

«Через страждання приходить пізнання*,— вважав Есхіл. Ці переконання поста з особливою яскравістю розкриваються у трагедії «Прометей закутий*, побудованій на широковідомих міфах про Прометея, який викрав у Зевса вогонь і віддав його людям.

Трагедія була написана у 444-443 роках до н. д. Але Есхіл не переписував уже відомі історії, а переосмислював їх, наповнюючи сучасним змістом і обмірковуючи актуальні проблеми. У боротьбі за владу Прометей завжди був на боці Зевса. Але коли після перемоги Зевс вирішив позбутися людського роду, Прометей виступив проти. Він подарував людям божественний вогонь і пробудив до свідомого життя.

Дія трагедії розгортається у Скіфії, серед диких гір. У пролозі зображено, як бог вогню і ковальства Гефест за наказом Зевса приковує Прометея до скелі. При цьому Гефеста супроводжують дві алегоричні фігури — Влада і Сила.

Гефестові важко виконати наказ, але він має коритися волі Зевса. «Ти до людей понад міри був співчутливим*, — зауважує він Прометею. Руки, плечі, ноги Прометея оковують кайданами, в груди забивають залізний клин. Але Прометей гідно тримається, не принижується перед катами. Перед тим, як піти, Влада кидає зневажливо: «Ти — Промисли-тель, от і промисли, як самому врятуватися!*. Але, як покаже подальше розгортання дії, титан навіть не думає про порятунок.

Воля Зевса прикувати Прометея була зумовлена тим. що титан розгнівав його. По-перше, він був милосердним до людей і зробив те, що давно вирішив — віддав вогонь, навчив ремесел і медицини, подарував письмо і математику... По-друге, Прометей відмовився розкрити Зевсу таємницю про його подальшу долю і того, хто скине його з трону, яку випадково почув від богинь долі — Мойр. Відразу зрозуміла гірші и на конфлікту’ — непримиренність позицій Прометея та Зевса. Зевс у трагедії наділений усіма рисами тирана: він жорстокий, мстивий, невдячний, брехливий. Його владу над усіма автор підкреслює тим, що виводить на сцену бога Гермеса, який умовляє приреченого титана поступитися Зевсові, і Океана, який колись воював проти Олімпійців разом з іншими титанами, але змирився, скорився, прощений і мирно хлюпається по всіх кінцях світу. Оксан радить скоритися і змириться й Прометеєві, інакше не оминути йому ще гіршої кари. У такий спосіб Есхіл протиставляє слабкість і ницість тих, що примирилися зі свавіллям Зевса, та силу і незламність Прометея, засуджує тиранію, прославляє самопожертву та силу духу у боротьбі з деспотичною владою. Свободолюбство, слідування власним переконанням, готовність взяти на себе відповідальність — визначальні риси Прометея. Він гордо відповідає на репліки Гермеса про той ганебний стан, до якого дійшов, не скорившися Зевсові:

«Свого нещастя на негідне рабство я

Не проміняю, це запам’ятай собі».

Жорстокість верховного бога поет підкреслює тим, що виводить на сцену ще одну жертву його свавілля — змучену стражданнями царівну Іо.

 

Уся природа співчуває Прометею. Коли у фіналі трагедії Зевс, роздратований незламністю приреченого на страждання Прометея, насилає на нього бурю і разом зі скелею Прометей провалюється під землю, хор німф Океанід (дочок Океану) готовий розділити його долю.

Основна проблематика творчості Есхіла — божественне рішення і власна воля особистості, мета і засоби досягнення своєї мети, справедливість, перемога правди — розкривається через зображення долі героя і його страждань. Доля і страждання окремо взятої особистості розглядаються автором як одна із складових загальної історії роду чи держави, яка розгортається у трилогії і завершується оптимістично. Так трилогію про тигана-богоборця Прометея, крім трагедії -Прометей закутий», складають ще трагедії е Прометей-вогненосець» та «Звільнений Прометей», і в останній зображується звільнення Прометея Гераклом.

 

Есхіл не подає всебічних індивідуальних характеристик. Сила образів визначається провідним мотивом, послідовно і аргументовано розкритим у творі. Великий трагік зображував людей таким, якими вони мають бути. Саме таким і зображено Прометея — здатним зробили правильний вибір на користь держави і суспільства та нести за нього відповідальність, незламним, «людиною слова», сміливим, безкомпромісним.

Майстерність Есхіла-трагіка

Переконливо зобразити головного героя та розкрити конфлікт автору вдається завдяки тому, що поет:

>    обрав одну ситуацію (дотримано принцип єдності дії);

>    дія завершена в часі (дотримано принцип єдності часу);

>    увів другого актора;

>    увів діалог між акторами та актором і хором, що дозволяє не лише розповідати, а й показувати подію;

>    зменшив партії хору і збільшив роль діалогів;

>    сильні емоції передаються святковим і величним стилем.

За такі нововведення Есхіла називають «батьком трагедії».

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Чи можна припустити, що, подарувавши людям божественний вогонь, Прометей порівняв їх із богами? Навіщо він це зробив?

2.    У чому полягає гуманістичний смисл вчинку Прометея?

3.    Які моральні цінності характеризують особу Прометея? Поясніть їхню вартість у сучасній культурі.

4.    Відвідайте театр, вивчіть його будову і з'ясуйте, чим сучасний театр відрізняється від давньогрецького.

ДІАЛОГ ІЗ ТЕКСТОМ

Прометей закутий

(Уривки)

Розповідь Прометея про його благодіяння людям Епісодій 2

ПРОМЕТЕЙ Не думайте, що то з сваволі й гордощів Мовчу я,— в грудях серце розривається, Коли погляну на оцю ганьбу свою!

Хто, як не я, новітнім божествам оцим Розподілив почесної судьби дари?

Мовчу вже, ви-бо знаєте й самі про це,— Ось про недолю смертних ви послухайте:

То я ж їм, дітям нетямущим, розум дав,

Я наділив їх мудрою розважністю.

Ис для докору людям цс розказую,—

Лише щоб силу показать дарів моїх.

Вони раніше й дивлячись не бачили І слухавши не чули, в соннім маренні Ціле життя без просвітку блукаючи.

ГІе знали ні теслярства, ні підсонячних Домів із цегли, а в землі селилися,

Мов комаїпня моторна, десь у темряві Печер глибоких, сонцем не осяяних.

І певної ще не було прикмети в них Для зим холодних, і весни квітучої,

І золотого літа плодоносного.

Весь труд їх був без тями. Таємничий схід 1 захід зір небесних пояснив я їм.

З усіх наук найвидатпііпу винайшов Науку чисел, ще й письмен сполучення І творчу дав їм пам’ять — цю праматір муз. І в ярма перший уярмив тварини я,

Щоб у важкій роботі, приневолені,

Людей своїми заступили спинами.

Я віжколюбних коней в колісниці впріг — Забагатілих розкотів оздоблення.

Хто, як не я, для мореплавців вигадав Між хвиль летючі льнянокрилі повози?

Для смертних всі знаряддя ці я винайшов, Собі ж, бездольний, не знайду я способу Як із біди своєї увільнитися.

ХОР    Вже й розум губиш у ганебних муках ти!

Немов поганий лікар недосвідчений,

Що сам захворів, блудиш і сумуєш ти,

Собі самому ліків не знаходячи. ПРОМЕТЕЙ Та вислухайте далі, і здивуєтесь,

Які я мудрі винайшов умілості Й мистецтва, — з них найважливіші ось які: Хто занедужав, ні пиггя цілющого З трави-гойниці, ні мастей не знаючи,

Без допомога загибав лікарської,—

Я їх навчив вигойні ліки змішувать,

Щоб цим перемагати всякі хворості.

Для них я різні віщування способи Установив, і пертий сни я визначив,

Що справджуються; роз’яснив я значення Прикмет дорожніх, і таємних висловів,

І льоту хижих, кривопазуристих птиць — Яка на добре чи на зле провісниця;

Усі пташині з’ясував я звичаї —

І як живе з них кожна й чим годується,

Яка в них ворожнеча і любов яка.

Я показав, якими мають нутрощі У жертви бути, щоб богам подобатись, Якими — жовчі і печінок кольори.

Товстенні стегна попаливши й тельбухи

Тварин жертовних, викрив перед смертними Я потаємну вмілість передбачення В огнистих знаках, ще ніким не бачених.

Це все — від мене. Хто посміє мовити,

Що глибоко попід землею сховані Скарби — залізо, мідь, срібло і золото —

Він па вигоду людям, а не я, знайшов?

Ніхто, крім тих, хто безсоромно хвастає.

А коротко сказати, то довідайтесь:

Від Прометея — всі в людей умілості.

ХОР    Про смертних не турбуйся понад міру ти.

І не занедбуй у нещасті сам себе,—

Ми певні, що, звільнившись із кайданів цих,

Ти перед Зевсом міццю не поступишся.

ПРОМИТИЙ Всевладна Доля вирок не такий дала,—

Ще безліч муки й катувань ще тисячі Я перетерплю, поки з пут цих визволюсь:

Безсила вмілість перед Неминучістю.

ХОР    Л хто стерничий тої Неминучості?

ПРОМИТИЙ Три Мойри і всепам’ятні Прінії,

ХОР    Невже сам Зевс їм силою поступиться? —

ПРОМИТИЙ Йому своєї долі не уникнути.

ХОР    Хіба Кронід не завжди царюватиме?

ПРОМИТИЙ Про це вам не дізнатись — не випитуйте.

ХОР    Велику, видно, криєш таємницю ти.

ПРОМИТИЙ Зверніть на інше мову, — розголошувать —

Про цс не час, це мушу якнайглибше я Ховати, — таємниці як дотримаю,

То з мук ганебних і кайданів визволюсь.

Ексод

 

Хоч Зевс і гордий серцем — злагідніпіає, До шлюбу він такого-бо ладнається,

Який його із трону скине й царської Позбавить влади. Отоді-то батькове Кляття справдиться, що наклав на кривдника, З престолу Крон упавши стародавнього.

А як з біди такої Зевсу вимкнути —

З богів нікому не добрати способу.

Лиш я це знаю. Хай, на троні сидячи,

Він тішиться громами піднебесними,

Хай сипле з рук вогнями-блискавицями.

Та вже не допоможе це ніяк йомл' —

Впаде безславно і не підведеться він,

Такого-бо на себе нездоланного Тепер противоборника готує він,

Що той палкіше блискавиці полум’я Знайде і грім грімкіший від небесного;

Морям грозу і землям потрясателя — Тризубця він розтрощить Поссйдонові,—

Тоді довідається Зевс повалений,

Що рабство — це щось інше, аніж влади трон. ХОР    Чого бажаєш, те й пророчиш Зевсові.

ПРОМЕТЕЙ Не тільки я бажаю, але й буде так.

ХОР    Хтось, видно, і над Зевсом пануватиме?

ПРОМЕТЕЙ Він кару тяжчу, аніж я, терпітиме.

ХОР    Як слів цих вимовляти не боїшся ти?

ПРОМЕТЕЙ Чого ж боятись? Смерті непідлеглий я.

ХОР    Наслати муки ще .лютіші може він.

ПРОМЕТЕЙ Хай шле — нема для мене несподіванок.

ХОР    Той мудрий, Ддрастеї хто вклоняється.

ПРОМЕТЕЙ Шануйте ви владущих і улещуйте,

Для мене ж менше від нічого важить Зевс,— Хай робить що захоче цей короткий час, Недовго він богами керуватиме.

Та он від Зсвса, бачу, посланець біжить — Прийшов він, певно, із новою звісткою,

Оцей служник тирана новочасного.

З'являється Гермес.

ГЕРМЕС    До тебе, мудрія гостроязикого,

Богів зрадливця, а людей шановника.

До тебе, вогнекрадця, промовляю я!

Звелів отець все розказать про пілюб отой,

Що через нього, похвалявсь ти, влади він Позбудеться. Докладно і виразно все Ти, Прометею, розкажи без загадок!

Цю путь удруге не примушуй міряти, —

Сам знаєш-бо, цим Зевса не власкавити. ПРОМЕТЕЙ Яка зарозуміла й гордовита вся

Розмова ця прислужника боннського!

Недавно ви при владі стали й мислите.

У замках безпечальних домувать повік? Падіння двох тиранів чи не бачив я?

Побачу, як і третій, що при владі є,

Впаде ганебно й скоро. Сподівався ти,

Що цих богів новітніх я злякаюся?

Далеко ще до цього. Поспішай назад Дорогою, якою і прийшов сюди,—

Нічого ти від мене не дізнаєшся.

ГЕРМЕС    Отож-бо цим зухвальством і сваволею

Себе й завів ти в безвихідь страждань оцих.

ПРОМЕТЕЙ Свого нещастя на негідне рабство я Не проміняю, — цс запам’ятай собі.

ГЕРМЕС    Мабуть, у рабстві краще бути в скель оцих,

Ніж Зевса-батька вісником довіреним?

ПРОМЕТЕЙ Отак і треба зневажать зневажників.

ГЕРМЕС    Ти муками своїми мовби тішишся?

ПРОМЕТЕЙ Я тішуся? Такої ворогам моїм

Жадав би я утіхи, й серед них — тобі.

ГЕРМЕС    За ці нещастя і мене винуеш ти?

ПРОМЕТЕЙ Скажу одвсрто, — всіх богів ненавиджу,

За добре злим мені вони віддячили.

ГЕРМЕС    Як подивлюсь я — справді тяжко хворий ти.

ПРОМЕТЕЙ Як хворість то — ненавидіти ворога.

ГЕРМЕС    Ллє ти в щасті був би ще нестерпніший!

ПРОМЕТЕЙ Ой-ой!

ГЕРМЕС    Ой-ой? Це слово невідоме Зевсові.

ПРОМЕТЕЙ Старіючи, усього час навчить його.

ГЕРМЕС    А ти ще й досі не навчився розуму.

ПРОМЕТЕЙ Ба ні, — не розмовляв би я з прислужником.

ГЕРМЕС    Нічого, видно, батькові не скажеш ти?

ПРОМЕТЕЙ Не дякувать чи можу, власкавлений!

ГЕРМЕС    Глузуєш ти із мене, ніби з хлопчика.

ПРОМЕТЕЙ Чи ти ж не хлопчик? Навіть ще дурніший ти Якщо від мене сподівавсь довідатись.

Ні мук таких немає, ані хитрощів,

Щоб ними Зевс присилував сказати це,

Аж поки пут ганебних не розв’яже він.

Нехай палючим кидав він полум’ям,

Завіє все снігами білоперими,

Громами хай загрожує підземними,—

Нічим мене сказати не присилує,

Кому його належить з трону скинути.

ГЕРМЕС    Побачиш сам, чи допоможе це тобі...

ПРОМЕТЕЙ Все передбачив і давно вже зважив я.

ГЕРМЕС    Наважся, о наважся, нерозсудливий,

Хоч задля мук цих розумніше мислити.

ПРОМЕТЕЙ Дарма, мов хвиль прибоєм докучаєш ти.

Вмовлянням. Не думай, що, лякаючись Погрози Зевса, стану я, мов женщина. Благать, кого ненавиджу, й ламатиму

я руки по-жіночому, щоб змилувавсь І увільнив з кайданів, — ні, не буде так.

ГЕРМ ЕС    Багато, але марно розмовляв я тут.

Ні, цього серця не зм’якшить благаннями. Мов огир неїжджалий, він узду гризе, Пручається і з віжками змагається.

Та кволі, недоречні хитрування ці,—

Сама лиш самопсвність нерозумного Не варта аж нічого. Як словам моїм Ти не скоришся — глянь, якою бурею,— Хвилепіна хвиля муки неминучої Тебе настигне. Скелі стрімковерхі ці Розтрощить батько громом-блискавицею Полум'яною, і обійми каменю Твоє сховають тіло. Довгі сповняться Віки, аж поки вийдеш знов на світло ти Й орел кривавий, цей крилатий Зевсів пес, Шматки великі рватиме пожадливо Від твого тіла, і щодня приходити Цей буде гість незваний і печінкою Живитися твоєю почорнілою.

Стражданням цим не дожидай закінчення, Покіль з богів котрий у тяжких муках цих Тебе заступить і в Аі'д безпремінний За тебе зійде, в глиб сумного Тартару.

Над цим подумай. Не хвальба порожня то, А вирок найсуворіший, бо в Зевсових Устах нема неправди, свого слова він Додержує. Тож роздивись, роздумайся І не вважай зарозумілих гордощів За кращі від звичайної розважності.

ХОР    .Здається, все до речі говорив Гермес:

Пихи позбутись радить він і мудрої Розважності шукати. Тож послухайся, Ганьба для мудрих — помилки триматися.

ПРОМЕТЕЙ Все я знав наперед, що звістив він мені.

Мук зазнати ворогу від ворогів —

Не ганьба. Хай же ринуть на мене вогню Дволезого кучері, неба ефір Хай від грому, від натиску буйних вітрів Розірветься на частки: землю важку Аж до самих основ, до коріння її, Переможний хай похитне буревій;

В шумуванні шаленім хвилі морські Хай сплетуться з шляхами небесних світил.

В вировому коловертні долі нехай Закинуть в Тартару чорну глибінь Моє знесилене тіло — на смерть Ніколи мене не вбити!

ГЕРМЕС Такі розмови, такий рішенець.

При громі й блискавці скеля з Прометеем провалюється у безодню.

Переклад Бориса Тена

ОЦІНКИ ТА ОБГОВОРЕННЯ

1.    Підсумуйте, що відомо про Есхіла.

2.    Пригадайте, за який внесок у розвиток давньогрецької культури ім'я Есхіла не забуте.

3.    Що подарував Прометей людству? Який смисл мали такі подарунки?

4.    Прометей порушив заборону Зевса з власної користі чи задля людей? Поясніть свою думку.

5.    Проаналізуйте, якими мотивами визначався вчинок Прометея.

6.    З’ясуйте, чи змінилася оцінка власного вчинку Прометеем після того, як його покарали. Підтверджуйте свої слова описом поведінки героя.

7.    Знайдіть у творі постійні епітети. Яку роль вони виконують? З якою метою їх використовує автор? Чи створюють вони урочистий фон?

8.    Яку роль у трагедії виконує хор?

9.    На прикладі трагедії «Прометей закутий» проаналізуйте, у чому полягає внесок Есхіла-драматурга в розвиток трагедії.

10. Чи справедливо його називають «батьком трагедії»?

11 _ Яким має б\/ти сучасний Ппометей?

ЗАВДАННЯ ДЛЯ ГЕЙМЕРА

Перегляньте одну з мультиплікаційних стрічок «Прометей». Порівняйте сюжет мультфільму й трагедії Есхіла. Що в них спільне, а що різниться? Підготуйте запитання для літературної вікторини на цю тему. 5¾

 

Елемента компаративістики

Прометей — один із «вічних образів» світової літератури. Міф про Прометея неодноразово розроблявся найкращими майстрами художнього слова. Міфологічний герой постає символом науки і мудрості у Боккіччо, бунтарем у молодого Готе, активним борцем у Б&йрона і ПІеллі, патріотом у Лесі Українки і Малишка. Образ Прометея надихав славетних художників Мікеланджело, Тиціана, Рібейру, композиторів Бстхо'всна, Ліста, Скря'біна та багатьох інших митців.

Література- 'Datmuo іа Тііщ

 

 

У римлян не було ні поезії як особливого заняття, ні особливого слова для неї. Але поруч із цим народом жили інші, у яких пости були. Це перш за все — греки, а також держави під володарюванням греків, що виникли внаслідок завоювань Олександра Македонського.

Римляни вважали, що у греків ті самі головні боги, що й у них, тільки з іншими іменами: грецький Зевс — це римський Юпітер, Гера — Юнона, Гермес — Меркурій та інші. Крім того, герої грецьких міфів — Геракл, Одіссей, Енсй — мандрували колись по краях, де тепер жили римляни. Не маючи таких яскравих власних міфів, римляни пізнавали себе в грецьких.

Внаслідок перемога у Першій і Другій пунічних війнах Рим став найсильнішою державою Середземномор’я. Римське вельможне панство швидко переймало спосіб життя грецької аристократії. До числа нових занять поряд з гастрономією, парфумерією, входили освіта і література. Римські аристократи давали дітям грецьку освіту, заняття в школах будувалися на читанні поем Гомера. Лівій Андрбник (III ст. до н. д.), грек, який жив у Римі, переклав латиною «Одіссею» Гомера. Це був перший поетичний текст латиною і пертий у Європі поетичний переклад.

Упродовж II і III віків до н. д. римська література ще не існувала як самостійне ціле, як система взаємопов’язаних жанрів. Фактично, вона була частиною елліністичної літератури, тільки латинською мовою.

Золота доба римської літератури - це епоха Октавіана Августа, пертого римського імператора (31 р. до н. д. — 14 р. н. д.). За часів Августа римська література перетворилася на цілісну систем)' і здобула нарешті самостійність. Вергілій написав свою «Енеїду», творчість Гора-ція стала класикою римської лірики.

Октавіан Август розумів важливість мистецтва для державної ідеології, тому активно сприяв розвитку культури й літератури.

У середині І ст. н. д. у Римській державі відбувалася гостра боротьба за владу. Юлій Цезар, який спробував установити особисту диктатуру, був убитий республіканцями. Внаслідок громадянської війни до влади прийшов Гай Октавіан, який проголосив повернення до народовладдя. Але 27 р. до н. д. Октавіан отримав почесний титул ^Август» і став засновником Римської імперії.

 

Один із соратників імператора Августа, поет-любитель і покровитель поезії вельможа Меценат (його ім’я стало загальною назвою покровителя мистецтв), зібрав навколо себе постів і письменників — так званий гурток Мецената. Серед них були Вергілій і Горацій, проте творчість видатних поетів виходить далеко за рамки оспівування імперії та імператора. Вергілій і Горацій уславили «золоту добу» римської літератури.

 

1.    Як співвідносяться давньогрецька й давньоримська міфологія?

2.    Який період давньоримської літератури вважається її найвищим розквітом? Як його називають?

3.    Що означає слово меценат? Поясніть його походження.

 

Це матеріал з Підручника Зарубіжна Література 8 Клас Кадоб’янська