Особливості розвитку давньогрецької літератури - Гомер, Іліада читати онлайн
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДАВНЬОГРЕЦЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Упродовж «темних сторіч» відбулися дві надзвичайно важливі зміни в житті племен, що заселяли Давню Грецію. Перша завойовники дорійці та завойовані ахейці злилися в один народ і стали називати себе Іллічами, а свою країну Еялйдою (звичні нам назви Греція та греки прийшли пізніше від римлян). Другою зміною стала поява незалежних лист-держав (полісів).
Невеликий розмір полісів дозволив створити систему управління, яка враховувала думку вільних громадян, — всі органи влади обиралися шляхом голосування на певніш термін. Такий високий рівень політичної свободи, якого не знала жодна давня країна, створив вільну особистість. Цс стало головною передумовою наступного злету культури та літератури давніх пісків. 14
Давньогрецький епос
Епічну традицію в Давній Греції започаткували героїчні пісні — твори усної народної творчості, в яких оспівували подвит могутніх героїв. Невеликі за обсягом, вони, зазвичай, описували одну подію і зосереджувалися на одному подвигові окремого героя. Достеменно відомо, що ці пісні під супровід ліри виконували в палацах правителів тце в Мікснську епоху. їх виконавцем міг бути будь-хто з оточення правителя і навітт» сам правитель такс проведення вільного часу вважалося гідним ахейського аристократа.
Пізніше з'явилися професійні співці-абди, для яких виконання пісень стало ремеслом. Суспільне становище аеда в Мікснську епоху було дуже високим. У ті часи лише віщуни й лікарі були настільки близькими до царів та племінної знаті. І в цьому нема нічого дивного, адже головним завданням аеда було зберегти для майбутніх поколінь славну пам'ять про діяння легендарних героїв, яких ахейські вожді вважали своїми предками.
Після навали дорійців у XII ст. до н. с. епічна традиція не перервалася, а разом із розгромленими ахейськими племенами поступово перемістилася в Малу Азію. Леди, її вірні хранителі, продовжували протягом всіх «темних сторіч» передавати з покоління в покоління героїчні пісні, які стали для вигнанців на тлі загального занепаду пам’яттю про славне минуле.
З часом на зміну співцям-асдам прийшли нові виконавці, яких називати рапсодами. Вони вже не співали під ліру героїчні пісні, а декламувати великі епічні поеми. Епічні поеми, на відміну від героїчних пісень, описували не одиничний подвиг воїна, а були масштабними оповідями про видатні події, які змінили долю цілих народів і в яких брата участь багато різних героїв. Дослідники давньогрецької літератури схиляються до думки, що деякі рапсоди не були простими виконавцями, а створювали власні епічні поеми, використовуючи фольклорний матеріал.
Слава давньогрецьких рапсодів значно перевищила славу ахейських аедів. Якщо звичним місцем виступу аеда був царський патац, то рапсод, як правило, виступав на центральній площі міста перед вслігкою кількістю людей. У багатьох давньогрецьких містах, зокрема й в Афінах, стало традицією під час великих свят влаштовувати змагання рапсодів.
Найпочссніптим на таких змаганнях було виконання творів Гомера.. Його «Іліада» та «Одіссея» викликали такий захват і такс поклоніння, що стали для давніх греків чимось на взірець священних книг, каноном поведінки та скарбницею мудрості. У VI ст. до н. е. тексти обох поем за наказом афінсько-го правителя записали та впорядкували. Записані твори Гомера стати викладати в давньогрецьких школах; їх почати вивчати і роз’яснювати дослідники, у них навіть знаходили алегоричні передбачення майбутнього.
Гомер
(VIII—VII ст. до н. е.)
Малоазійський грек Гомёр з античних часів вважається автором епічних поем «Іліада» та «Одіссея» — визначних пам'яток давньогрецької літератури, створення яких відносять до другої половини VIII ст. до н, е. І грецькі, й римські автори в усі періоди розвитку античної літератури беззаперечно визнавали велич і бездоганність Гомерових поем, вважаючи їх взірцями, які неможливо перевершити.
Давні греки не сумнівалися, що всі події, змальовані в поемах, відбуватися насправді. Не сумніватися вони і в існуванні Гомера, який ці події описав, хоча не знати ніяких вірогіднігх подробиць з його життя.
Найчастіше Гомера змальовувати як сліпого мандрівного рапсода, і навіть саме його ім’я, на думку дослідників, означає в перекладі сліпий. Сліпота в давнину вважалася невід'ємною ознакою виконавців героїчних пісень та поем — поширеним було уявлення, що замість зору аеди та рапсоди наділені даром богині Музи. Існує і більш приземлене пояснення — для сліпців у ті часи спів чи декламація епічних творів стати єдиним можливим заняттям (порів-няігге зі сліпиш» кобзарями в Україні).
Біографічних відомостей про Гомера нема. Є лише перелік семи давньогрецьких міст, іцо претендували на право називатися батьківщиною славетного поста (сучасні дослідники схиляються до думки, що цс було малоазійське місто Смірна — нинішній турецький Ізмір).
У XIX ст. питання авторства поем «Іліада» та «Одіссея» стало предметом гострих дискусій. Одні дослідники, які звертати увагу на традиційні фольклорні витоки поем, стверджувати, що «Іліада» та «Одіссея» є лише поєднанням різних героїчних пісень, і Гомер може бути тільки їхнім упорядником. Інші дослідники, які вбачали в поемах риси індивідуальної творчості, обстоювали цілісність поем та авторство Гомера. Вони звертати увагу на свідомо симетричну побудову «Іліадн» та «Одіссеї», прискіпливий відбір матеріалу для оповіді, докладний опис окремих епізодів тощо.
Незважаю'ш на відсутність прямих доказів існування Гомера та його авторства щодо поем «Іліада» та «Одіссея», сучасна наука визнала, тцо у VIII ст. до нашої ери видатний пост (ііого і надалі для зручності можна називати Гомером), використовуючи існуючу фольклорну традицію, відібрав із відомих йому епічних творів потрібний матеріал та створив на його основі дві великі епічні поеми.
Літературний коментар
Гомерова поема «іліада»
Поема «foidda»' — цс епічна розповідь про війну об'єднаного війська племен, що жили на території Греції і називали себе ахейцями, з об'єднаним військом племен, що жили на території Малої Азії. З основу поеми взято на троянський цикл міфів.
Проте Гомер в «ІліадЬ не переказує міфи і не відтворює історичну дійсність далекого для нього XII ст. до н. с. Він навіть не описав похід ахейського війська на чолі з мікснським царем Агамемноном під мури Трої та її десятирічну облогу. Хронологічні межі поеми охоплюють лише 53 дні десятого року війни, тобто ті події, що стали наслідком гніву Ахіїла, сина мірмідонсь-кого царя Пелся та безсмертної німфи Фстіди (згадайте «яблуко розбрату»).
Гнів Лхілла викликав верховний вождь усього ахейського війська Ага-мёмнон, який забрав у нього полонянку Бріссіду. Натомість Ахілл наймо-гутніпшй серед воїнів, відмовився виходити на поле бою. Цс призвело до низки важких військових поразок ахейців, і в якийсь момент уже не вони тримали в облозі Трою, а троянці оточили їхній табір і штурмували захисний вал, намагаючись підпалити кораблі.
Більшу частину поеми складають розлогі описи боїв, і хоча докладно описано лише 9 днів війни, авторові вдалося розгорнути справді широке епічне полотно. Гомер не просто змальовує поєдинки між ахейськими та троянськими вождями — він через опис подій і діалоги дає характеристик)' героям твору.
Так, наприклад, Ахілл у поемі — запальний, не надто розумний, але вірний друг і чудовий воїн; Агамемнон пихатий і жадібний; цар Ітаки Оді-сссй — розумний та хитрий. Серед троянців вирізняється брат Паріса царевич Гёктор наймогут-ніший троянський воїн, він сміліший, але нерозважливий. Характери цих героїв чітко окреслені й упродовж твору не змінюються.
Окремо потрібно зауважити загострене почуття власної гідності та честі, яким воїни керуються і в бою, і в повсякденному житті. Чудовою ілюстрацією цьому є гнів Лхілла, спричинений зовсім не тим, що цар Міксн Агамемнон у нього забрав полонянку, а тіш, що було ображено його честі.. Ахейські воїни після вдалих боїв ділили здобич відповідно до 15
військових заслуг, тому кількість полонених та пінних речей наочно демонструвала доблесть героя. Забрати бодай щось зі здобичі воїна означало принизити його гідність і применшити заслуги. Для відновлення честі герой міг вдаватися до будь-яких засобів. Саме тот' жоден ахеєць не побачив ознак зради у відмові Лхілла воювати під стінами Трої.
Виігги на поле бою змусила Лхілла лите смерть його побратима ІІат-рбкл/і, який загинув у поєдинку а Гектором. Лхілл легко переміг Гектора і забрав його тіло до ахейського табору. Лише за великий викуп вдалося троянському цареві Ilpidwy, який вночі таємно під захистом бога Гермеса пробрався в табір ахейців, викупити тіло свого загиблого сина.
І ахейських, і троянських вождів зображено як ідеальних епічних воїнів; кожен із них здатен, якщо буде на тс воля богів, сам розгромити все вороже військо. Племінні вожді у Гомера — цс могутні воїни, вони найкраще озброєні іі саме між ними спалахують основні сутички у війні. Сам спосіб ведення бойових дій підносив їх над інтими воїнами будь-яка битва відразу розпадалася на окремі двобої, які вели між собою супротивники. В таких двобоях чудово озброєний і спеціально підготований воїн піднімався над погано озброєним загалом племені. Він виступав могутнім і непереможним сином бога. В ним могли зрівнятися лише такі самі, як він, вожді, «паростки Зевса*, влада яких освячена богами.
Герої наділені нелюдською відвагою і силою, якої немає в рядових воїнів. Цю відвагу й силу в них вдихають боги. Програти бій герой може лише в тому випадку, коли боги від нього відвертаються. Найвищою нагородою для такого ідеального воїна є посмертна слава, найбільшою карою забуття.
Чільне місце в поемі посідають боги, вони беруть активну’ участі» у протистоянні між ахейцями та троянцями застерігають від небезпеки, дають мудрі поради, надихають своїх улюбленців або ж перешкоджають тим, хто їм не подобається. Троянська війна поділила і богів-олімпійців на два табори.
Так, ображені Парісом Гера та Лфіна, а також Поссйдбн, Гсфбст і Гермбе стали на бік ахейців, а Аполлон, Лфродіта, Лртсміда, Лрбй16 і бог річки Ска-мгСндр — троянців. Крім безсмертя і всемогутності, боги в поемі Гомера нічим не відрізняються від людей — чвари та інтриги на Олімпі, які вирішують долі людей та хід бойових дій, займають ключові місця в тексті «Іліади*-. У своїх діях вони керуються лише особистими симпатіями 'ш антипатіями. А «волею Зсвса» неодноразово змінюється хід подій у поемі.
За обсягом «Іліада» — твір надзвичайно великий, вона складається з 15 693 рядків і композиційно розбита на 24 пісні. Початково поділу на пісні не було, його зробили за кількістю букв у грецькому алфавіті давньогрецькі вчені у III ст. до н. с. Характерними для «Іліади» є традиційні епічні прийоми — повтори, уповільнення оповіді з детальними описами та постійними відступами від основної сюжетної лінії; широке використання постійних епітетів та розгорнутих порівнянь, які часто переростають у самостійні художні замальовки. Поема нернмована і написана специфічним віршованим розміром — гекзаметром, довгий рядок якого підсилює урочистість оповіді.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
N0
1. Як утворився народ еллінів? Що стало передумовою нового культурного злету Давньої Греції? Розкажіть про літературні досягнення Давньої Греції. Якими із цих досягнень ми послуговуємося досі?
2. Назвіть основні жанрові особливості героїчних пісень ахейців. Якою переважно була тематика цих фольклорних епічних творів?
3. Доведіть, що і,е|юїчні пісні Мікенської епохи відповідали войовничому духу ахейських народів.
4. Як виконували героїчні пісні Мікенської епохи? Поясніть, чому аеди були у великій пошані в ахейських вождів?
5. Чому побутування героїчних пісень перемістилося в Малу Азію? Якот особливого значення набули ці епічні твори для г[>еків, що змушені були оселитися в Малій Азії?
6. Як змінилася епічна традиція в часи Гомера? Що є спільного і відмінного між давніми героїчними піснями аедів та епічними поемами рапсодів?
7. Поясніть, чому дослідники називають героїчні пісні колективними фолмещтими творами, а епічні поеми — індивідуальними авторськими.
8. Що свідчить про надзвичайне значення Гомероних поем у культурі давніх греків?
9. Поясніть, у чому полягає сутність дискусії щодо гомерівського питання.
10. Які реальні історичні події стали основою троянського циклу міфів та епічної поеми «Іліада» Гомера?
ІЛІАДА
Двобій Ахілла й Гёктора
Так же. як сокіл у горах, з пернатих усіх найбистрітий,
Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику.
Мсчсться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.
Рвавсь так Ахілл1 уперед, та вздовж і ліонського муру З трепетом Гектор, тікаючи, дужими рухав коліньми.
Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,
Бігли вздовж муру міського обидва вони шляхом битим.
Мимо промчали вони, той — рятуючись, той — здоганявши.
Сильний попереду' мчав, настигав же. як вихор, багато Дужчий від нього, — не бик-бо жертовний, не шкура бичача Ціллю була їм, як цс в біговітх перегонах буває, —
Тут же ішлося за Гектора душу, впокірника коней.
Так вони тричі оббігли навколо Пріамовс місто В дужім бігу, але стали дивитись на них і богове.
Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних17 18 19:
«Горе! На власні очі я гнаного крут Іліона Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих Він на ущелинах Іди в верхів'ях і в високовсрхій Трої мені попалив'! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.
Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,
Чи врятувати від смерті його, чи дозволить 11 слід у20 Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».
В відповіді, мовить богиня йому ясноока Афіна:
«Батечку наш темнохмарний, о тцо ти сказав, громовладчс!
Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не ЗГОДНІ». І ...|
Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,
Кинув на тальки два жереби довгопечальної смерті Гектора, коней баских у повірника, її другий — Ахілла,
І по середині взяв. Долі Гектора день похилився,
Вниз, до Лїду пішов, — Аполлон одвернувся од нього.
До І Іслебна ж богиня прийшла, ясноока Афіна,
Та, перед ніш зупинившись, промовила слово крилате:
«Зсвсові любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині До кораблів принесемо з тобою велику ми славу,
Гектора, хоч і який він неситий в бою, подолавши.
Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись.
Тож зупинись на хвилину й спочинь! А сама я подамся До Пріаміда й схилю його вийти на бій із тобою*.
Так говорила Афіна, і радо Ахілл їй скорився.
От зупинивсь він і сперся на ясен свій мідяногострий.
І до божистого Гектора миттю вона поспішила.
Постать Дейфбба прибравіпи і голос його неослабний,
Та, перед ніш зупинивишсь, промовила слово крилате:
«Любий, як тяжко Ахілл утісняє тебе прудконогий.
Гонячи швидко навкруг священного міста ГІріама.
Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!*
В відповідь Гектор великий промовив їй, тполомосяйний: «Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили. Нині ж тебе я повинен тіш більш поважати дутпсю,
Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались*.
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіна:
«Ну-бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо В січі завзятій, — побачимо ще, чи Ахілл прудконогий Нас повбива й поволочить озброєння наше криваве До кораблів глибо донних, чи ти його списом здолаєш!*
Мовила так і підступно його повела за собою.
А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,
І іерпшй Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:
«Більш я не буду, Пслідс, як досі, тебе уникати.
Тричі оббіг я ІІріамовс місто священне, не смівши Стріти твій напад. А зараз дух мій мене спонукає Стати грудьми проти тебе здолаю чи смертю загину.
Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть Свідками нам і нашу пильніше доглянуть умову.
Нс оскверню я тебе, коли нал тобою звитягу Дасть мені Зеве і душу із тіла твого відберу я.
Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Лхілле,
Тіло ж ахсям верну. Так само й зі мною ти вчиниш»*.
Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
«Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!
Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних,
Як і між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,
А без кінця споконвік одне з одним вони ворогують, —
Так і між нами не бути любові, не бути ніяким
Клятвам нерупіним, аж поки один з нас чолом не поляже |...|»
Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,
Вчасно присів, і спис мідногострий, над ним пролетівши,
В землю уп'явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу.
Гектор тоді бездоганному сину Пелся промовив:
«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Лхілле,
Ти не від Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.
Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,
Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової! |...|»
Мовивши так, розмахнувсь і свого довготінного списа Кинув і прямо у щит Лхіллові вцілив несхибно.
Але далеко одскочив той спис од щита. І, розсердившись, Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно,
Став він, збентежений: інпюго-бо не було в нього списа. Голосно він білощитного став Дсіфоба писати,
Щоб йому ратиіце дав. а того уже не було й близько.
Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив:
«Горе мені! Мабуть, справді до смерті бот мене кличуть!
Я-бо гадав, ідо герой Деїфоб недалеко від мене,
Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!
Але нехай уже не без борні, не без слави затну,
Діло зробивши велике, ідоб знали про нього іі потомки!»* Мовивши так, він із піхов загострений вихопив меч свій, Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди.
Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили, Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим Гарного виробу, а на чолі красувався блискучий,
Мідлю окутий толом, розвівалась нал ним золотиста Грива густа, що вправив Гсфсст її щільно у гребінь.
Але ховалося Гектора тіло в озброєнні міднім,
Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову21 силу. Там ліпи, де кості ключиці поєднують птию з плечима, Горло біліло, — найшвидше душі там сягає загибель, —
Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,
І пройняло його вістря тс ніжную тпию навиліт.
Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,
Щоб у розмові з Пслідом мінятися міг він словами.
В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий:
«Гекторе, вбивши Натрокла, невже врятуватись самому Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?
Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший
Ззаду, поміж кораблів глибодонних, товариш лишився —
Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають Птахи з ганьбою і пси. а його поховають ахеї».
Весь знемагаючи, Гектор од рік йому, птоломосяйний:
«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних.
Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,
Матимеш золота й міді за цс ти від мене багато:
Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,
Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали22».
Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
«Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.
Нині ніхто вже від псів не врятує голови твоєї,
Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»
Смертю конаючи, Гектор одрік йому, шоломоносний:
«Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!
Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене В день, коли славний Паріє і Феб-Лполлон дальносяжний Вб'ють біля Сксйської брами тебе, хоч який ти хоробрий2».
Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,
Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда,
З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,
А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:
«Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як Зеве та інші безсмертні мені її схочуть послати!»
Мовлячи цс, із убитого витяг він мідного списа Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,
Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню Гектора. И жоден із них не минув ііого списом кольнути.
Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий,
Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:
«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
Нині, коли мені вічні богові дали подолати
Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом. Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
При кораблях-6о лежить нсоплаканий, без поховання, Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими І Ісрсбуваю і поки мене мої носять коліна.
Нині ж, пеан заспівавши, звернімось, юнацтво ахейське, До кораблів глибодонних і трупа з собою візьмімо.
Слави сягли ми великої — Гектор поліг богосвітлий,
Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»
Мовивши так. він на Гектора діло замислив негідне:
1 Іопробивав на обох йому дужих ногах сухожилля В п’ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі, До колісниці припнув, голові ж дав в пилу волочитись.
На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши, Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.
Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,
В поросі билась густім. Ворогам-бо його на наругу Зеве хмаровладний віддав у ріднім вітчизнянім краї.
1 Іилом бруднилась його голова. А мати, на сина Глянувши, стала ридати й, далеко від себе жбурнувши Світлу намітку свою, вирішать почала свої коси.
Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту'.
Схоже було цс найбільше на тс, ніби Троя висока Полум’ям вся невгасимим од верху' до низу палала.
Викуп Пріамом тіла Гектора
На землю тоді ІІріам з колісниці зіскочив І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний Прямо до дому, де Зсвсові любий Ахілл мав оселю.
Там він застав його й друзів, що одаль сиділи |...|
В дім непомітно ввійшов великий ІІріам і, схилившись, Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати Руки страшні, що в нього численних синів повбивали. Здивувався Ахілл, боговидого старця впізнавши,
Враз здивувались і інші, й одні позирнули на одних. Тільки ІІріам, озвавшись, промовив до нього з благанням:
«Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!
Так же, як я, стоїть він на старості скорбнім порозі.
Може, в цю cam’ хвилину сусіди йому учиняють Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
Все ж він, принаймні, почувши про тс, що живий ти і цілий, Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.
Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.
Аж п’ятдесят їх у мене було до приходу' ахеїв,
Та багатьом із них лютий Арей вже знесилив коліна.
Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас, Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий — Гектор.
Тож задля нього й до щтх кораблів я ахейських Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний.
Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,
Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,
Тс-бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородный, —
Рук убивці синів своїх я доторкаюсь губаті!»
Мовив цс, й пам’ять про батька збудив і викликав сльози. Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.
Так спогадавши обидва, — той Гектора-мужезвитяжця,
Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,
Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Ііатроклом Тяжко журився, — і стогін їх сумно лунав по покоях.
А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,
В серця ж його і грудей одлягло скорботне бажання,
В крісла він швидко підвівся й за руку підводить старого, Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,
І, промовляю'ш, з словом до нього звернувся крилатим:
«О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти! |...|
Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських Сам, перед очі того, хто стільки синів твоїх славних Вброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.
Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,
Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.
Не допоможуть нічого найревніпті сльози й ридання.
Долю таку вже боговс нам, смертним, напряли, нещасним. |... | Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:
Скрізь визначався ти, старче, те кажуть, синами й багатством. Та як наслали на тебе цс лихо боговс небесні,
Вічно під містом твоїм лиш січі та людоубивегва.
Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,
Не допоможе нічого печаль за сином убитим, —
Нс воскресши його, тільки ще більше горя зазнаєш!»
В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий: «Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор Десь у наметі лежить нспоховашгіі. Дай його швидше, Хай я на власні очі побач}'. А сам ти від мене Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він на радість Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо, Ти-бо дав жити мені і сонячне бачити світло». |...|
Син же Пслсїв, як лев, за двері з намету подався,
Та не один, за ним поспішили соратників двоє. Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв’язавпти,
І, до намету з окличником старця Пріама ввійшовши,
В крісло його посадили, і з міцноколісного воза Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.
Два лиш плащі залишили вони і хітон добротканний. Щоб, загорнувши в них тіло, додому ііого виряджати. Сам же покликав служниць помити ііого іі намастити, Тільки десь далі поклавші, щоб сина ГІріам не побачив. Міг-бо не стримати гніву старий у засмученім серці.
Тіло помили служниці і, маслом його намастивши,
В чистіш вгорнули хітон і плащем його зверху накрили.
Потім Лхілл підняв його сам і, на мари поклавши,
В товаришами поставив на добре гембльованім возі. |...|
Знов до намст\? вернувся Лхілл богосвітлий.
Сів у крісло, оздоблене гарно, і так до Пріама промовив:
«Син твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти, —
Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш. |...|
В Трою привізши, і там, многослізний, він буде для тебе!
Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:
Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,
Щоб не виходив на битву я сам і воїв стримав».
В відповіді, мовив йому староденний ГІріам боговидий:
«Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,
Ласку велику цим ніші ти явиш до мене, Лхілле:
Замкнені ми в І Ліоні, ти знаєш, а дерево треба Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.
Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі І поховать на десятий та справити тризну' для люду.
На одинадцятий — пагорб насипати зверху' могильний,
А на дванадцятий — бій відновити, якщо вже так треба».
Знову йому відповів прудконогий Лхілл богосвітлий:
«Хай так і буде, старче Пріамс, як ти того хочеш.
Я припиняю війну' на час, що його зажадав ти».
Мовивши цс, правицею руку він біля зап'ястя Стиснув ласкаво, щоб острах у ш.ого розвіяти в серці |...|
В шатах шафранних Еос над всією простерлась землею.
Коней з плачем і стогнанням вони до міста погнали,
Вбитого ж мули везли. Та тільки ніхто не побачив їх ні з мужів, ні з жінок, підперезаних питно, раніше,
Аніж Кассандра23, на золоту' Лфродіту' подібна.
Вздріла вона із твердіші псргамської любого батька На колісниці й міського при ньому окличника з Трої.
Мулів побачила далі і Гектора тіло на марах.
Заголосила вона і на весь Іліон заволала:
«Швидше, троянські му'жі і троянки, на Гектора гляньте:
З радістю ви зустрічали, коли він живий повертався З битви, — він завжди був радістю міста й цілого народу!»
Мовила так. І ніхто із жінок і мужів тоді в місті Не залишився, велика людей огорнула скорбота.
В брамі вони оточили Пріама, що віз його тіло.
І Ісред всіма його люба дружина і мати шановна,
Коси рвучи на собі, до бистрих коліс припадала,
Щоб хоч обняті» його голову. Й плакав народ весь навколо.
Так біля брами вони цілий день аж до заходу сонця Сльози рясні проливали 6 над Гектора мертвого тілом.
Як досягли вони славного дому Пріама та мертве Тіло поклали на ложе різьблене, навкруг посадили Заводіїв голосіння, і з стогоном ті і риданням Спів почали похоронний, і в тузі жінки голосили.
Перша плачем із них білораменна зайшлась Андромйха',
Голову Гектора-мужезвитяжця обнявиш руками:
«Рано ти, мужу мій любий, пішов із життя і вдовою В домі мене залишаєш. Тож син наш — мале ще дитятко,
Що породили його ми, бездольні, — квітучого віку Не досягне він, гадаю. Раніш-бо наш город дощенту Буде зруйновано. Сам-бо загинув ти, наш оборонцю,
Що рятував його, й вірних дружин, і дітей нетямущих.
Скоро відділі» повезуть ЇХ усіх в кораблях глибо донних.
З ними й мене. А ти, мій синочку, або вслід за мною Підеш до краю чужого роботу робить примусово Немилосердним владикам, або тебе хтось із ахеїв Схопить за руку і з башти жбурне на загибель жорстоку’2 В гніві за тс, що брата забив у боях йому Гектор.
Батечко твій неласкавий до них був у січі жорстокій,
Тим-то й оплакують так його люди усі в Іліоні.
Гекторе, горя завдав ти батькам, до ридань невимовних їх призвівши, мені ж дав найбільш катувань ти жорстоких.
Не простягнув-бо до мене руки ти із смертного ложа,
Не заповів мені слова останнього, щоб пам'ятала Я його днями й ночами, рясні проливаючи сльози!»
Мовила так крізь ридання, і в тузі жінки голосили.
IlejteKMii) і'і давньогрецької Бориса Тена 24
Для тих, хто хоче знати більше
Багато століть була поширена думка, що місто Троя й усі події, пов’язані з Троянською війною, — цс лише втілена у міфах та поемі Гомера вигадка, яка не має історичного підгрунтя. Проте в 1871 році німецький археолог-любитель ГёнрЬс Шліман, який був упевнений, що все описане в «Іліаді» — правда, розпочав розкопки на пагорбі Гисарлйк у Туреччині.
На його думку, цс місце повністю відповідало опису розташування міфологічної Трої. І, несподівано для всього світу, він справді розкопав руїни давнього багатого міста, яке неодноразово знищувалося, але знову відбудовувалося на тот- ж самому місці. Одне із цих міст було спалене на початку XII століття до нашої ери. Цс місто було ідентифіковане як Троя Гомера.
Окрилений дослідник-любитсль, а разом із ним і професійні археолога розпочали розкопки інших міст, про які йдеться в «Іліаді». Так було знайдено стародавні міста Міксини та ГІілос, де вчені відкопали глиняні таблички з написами, які вдалося розшифрувати. їх здивуванню не було меж, коли вони прочитали на цих табличках імена багатьох богів та людей, про яких ідеться в поемі Гомера.
('тало зрозуміло, що в XIII XII ст. до н. с. на території сучасної Греції існували могутні держави, які справді в XII ст. до н. є. вели війну на території Малої Азії, взявши в облогу та знищивши малоазійське місто Трою. Географічне положення Трої було надзвичайно вигідніш. Вона панувала над важливіш морським шляхом — протокою Дарданелли, що могло стати причиною військових нападів на багате місто. Один із таких нападів, вочевидь, ліг в основу давньогрецького троянського циклу, отримавши в міфі нове тлумачення історичних причин війни.
ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ. ВІРШОВИЙ РОЗМІР. ГЕКЗАМЕТР
“ <9\©
Із вивченого у попередніх класах ви вже знаєте, що в літературі є прозові і віршові твори. Віршовим творам властива ритмічність мови. Вона досягається певніш порядком чергування наголошених складів із ненаголошеними. Такс чергування складів у віршових творах може здійснюватися за різними схемами, які називають віршовими розмірами. Ритмічний принцип побудови тексту зберігається впродовж усього твору.
Гекз&метр основний віршовий розмір в античній літературі. Слово гекзаметр перекладається з грецької як шестимірник (hex — шість, metros — міра), оскільки у віршорядку налічується в наголошених складів'.
Схема гекзаметра (чергування наголошених і нснаголопісних складів)
така: 25
-и и I -UU | - I | и и I -Lx Lx I -Lx Lx I — U
— означає наголошений склад;
L. означає ненаголошений склад.
У гомсрових епічних поемах використано гекзаметр:
«Тйм же й до берега ми з кораблем потаємно пристали В зЗтиппгій бухті, якимось до Hdl приведені богом». («Одіссея»).
«А прудконогий Ахілл бсзуста'нно за Гбктором гнався.
Наче на гіленя юного ndc по узгір'ях полтоє...» («Іліада»)
В епоху античності цей віршовий розмір був надзвичайно поширений. Твори, написані гекзаметром, виконувалися наспівним речитативом і відрізнялися повільністю й особливою урочистістю мови. У наступних епохах цей віршовий розмір використовувався як наслідування античним авторам.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Готуємося до роботи я текстом
1. Розкажіть, що вам відомо про Гомера.
2. Який міфологічний цикл ліг в основу «Ідіади» Гомера?
3. Що вам відомо про історичну основу описаних у поемі Гомера подій?
4. Який епізод 'Троянсько! війни зображується в поемі «Іліада»?
Працюємо над змістом твору
5. Назвіть імена персонажів, зображених у поданих фрагментах.
6. Чому Гектор не сховався за мурами 'Гро!, щоб уникнути смерті від руки Ахілла?
7. Розкажіть про двобій Гектора та Ахілла. Які епітети і порівняння використовує автор, зображуючи героїв?
8. Доведіть, що Гомер не принижує царевича Гектора, якому притаманні, як звичайній смертній людині, також і слабкості.
9. У чому виявилася підступність богині Афіни?
10. Спробуйте уявити, що переживали батьки і дружина Гектора, спостерігаючи з міських мурів за двобоєм. Чому образи Нріама, Гекуби й Андромахи викликають співчуття?
11. Що вчинив Ахілл із тілом троянського царевича? Чому долю Гектора можна назвати символічною для 'Гро! та її мешканців?
12. Чому для давніх воїнів важливо було не залишити тіла вбитих на полі бою?
13. Із якою метою цар ІІріам прийшов до Ахілла? Що вражає в словах Нріама «ІЬук убивці синів своїх я дото/таюсь губами!»?
14. Порівняйте, яким постає Ахілл у сцені двобою з Гектором і в сцені зустрічі з Пріамом.
15. Колись Гектор сказав Андромасі: «Війна — чоловіча турбота». У чому, на вашу думку, з ним можна погодитися, а в чому — ні?
16. Як у голосінні дружини п/ютиставляються картини життя сина до і після смерті батька?
17. Які види зброї і обладунків описано в поемі? Доведіть, що герої твору надають їм особливого знамення.
Міркуємо самостійна
18. Як у поемі Гомера поясиюються причини військових перемог і поразок, людського щастя і горя? Чому люди в цій поемі створюють враження іграшок?
19. Чи завжди боги-олімпійці справедливі до людей? Доведіть, що в поемі «Іліада» боги не ідеалізуються. Якими людськими рисами наділено античні божества?
20. Які звичаї та обряди описано в «Іліаді»? Поясніть, якого знамення надають герої твору обряду поховання.
21. Доведіть, що в поемі подано чоловічий погляд на війну. Спробуйте уявити, яким був би зміст цієї поеми, якби автором твору була жінка.
Уиігальнюемо і підсумовуємо
22. Схарактеризуйте образ Ахілла. Доведіть, що Ахілл був ідеальним воїном.
23. Схарактеризуйте образ Гектора. Які ідеальні риси втілені в його образі?
24. Що вас вразило в образі 1 Іріама? У чому полягає трагізм цієї постаті?
25. Визначте тему та ідею Гомерово! «Іліади».
26. Охарактеризуйте жанрові особливості героїчної поеми ііяіада», створеної давньогрецьким рапсодом.
27. Поясніть, як виконувався цей твір в античні часи.
Застосовуємо теоретичні поняття
28. Поясніть особливості героїчної поеми як жанру.
29. Що таке гекзаметр'*
30. Доведіть, що поема Гомера написана гекзаметром.
Пов’язуємо повий материи із вивченим раніше,
31. Поясніть відмінність між авторською і шіродпою творчістю. Чому поему «Ідіада* називают ь авторським, тобто літературним твором?
32. Вгадайте з вивченого у 7 класі, які твори ми називаємо героїчними піснями.
33. Що є спільного і відмінного в образах, наприклад, билинних богатирів та міфологічних героїн?
34. У чому, на вашу думку, відмінність між героїчними піснями та епічними поемами? Виконуємо творчі завдання
35. Спробуйте уявити, як давні аеди чи рапсоди оспівали б подвиги українських військових у героїчних піснях.
36. На яких рисах вдачі давні митці акцентували б увагу насамперед?
37. Придумайте назву для героїчної пісні, присвяченої подіям минулого або сучасності.
Радимо прочитати_
Гомер «Одіссея»
Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Міляновська
Автор: evg01 от 21-08-2016, 22:00, Переглядів: 6934