Гомер - Іліада (скорочено), Двобій Ахілла й Гектора, Пріам у Ахілла
ГОМЕР
Приблизно VIII cm. до н. е.
Мертвий з АТду скоріш вернеться знов до життя, Ніж славнозвісне ім'я меонійця Гомера забудуть, Ніж його древні пісні кануть у млу забуття.
Невідомий грецький поет. І ст. до н.е.
Сторінки життя та творчості
Це ім'я стало легендою. Ніхто не знає достеменно місця його народження й навіть приблизно років його життя. Але, незважаючи на це, силу Гомерово-го слова ми відчуваємо й по сьогодні.
Сім грецьких міст сперечалися за честь називатися батьківщиною Гомера. проте це питання не розв’язане й досі. Достеменно можна сказати лише те, що Гомер був уродженцем одного з міст Малої Азії, тобто Іонії.
Згідно з давніми переказами, він був сином одного з богів, багато мандрував Грецією, брав участь у військових баталіях. Антична традиція зображує його сліпим (хоча саме слово гамер іноді тлумачать як «сліпий»).
Давнім ірекам був близький образ саме сліпого Гомера загадкового й натхненного ноета-провидця, який поєднує божественне й земне, знає все про минуле та теперішнє, може передбачити майбутнє.
Лише в VI ст. до и. е. поеми Гомера були записані в Афінах спеціальною комісією за часів правителя Пісістрата. Ці тексти дійшли до наших днів.
«Гомерівське питання». Комплекс проблем, пов’язаних із питанням про авторство й про саме існування Гомера, становить так зване «гомерівське питання». Уже в еллінську добу дехто заперечував, що Гомер був автором «Ілі-ади» і «Одіссеї». Наприкінці XVIII ст., коли в Західній Європі поширився інтерес до усної народної творчості, «гомерівське питання» знову вийшло на перший план. Деякі вчені (наприклад, Ф. А. Вольф) висловили припущення про те, що «Іліада» являє собою сукупність різних героїчних пісень, поєднаних воєдино лише в середині VI ст. до н. е. Це припущення поділяв па початку XIX ст. К. Лахман, котрий висунув «теорію малих пісень». Однак не всі погодилися з його теорією, адже «Іліада» та «Одіссея» мають незаперечну сюжетну-композиційну цілість. Особливо активно виступили проти цієї
Зауважте. здавна Гомерові приписувалося багато творів, але найвизначніші з них — епічні поеми «Іліада» та «Одіссея». Тривалий час вони передавалися з вуст в уста, тому в цих творах є нашарування подій різних епох.
теорії письменники, які високо цінували художню майстерність Гомера (Й. В. Гете. Ф. Шиллер, М. Гнєдич,
О. Пушкін, М. Гоголь та іи.).
Наприкінці XIX ст. в науці сформувалося два напрями щодо Гомерових ноем: прихильники першого обстоювали авторську єдність ноем; а прихильники другого заперечували авторство Гомера, виокремлюючи в його поемах різні за часом створення частини, що могли належати різним митцям. Багато вчених зосередили зусилля па пошуку так званого «основного ядра» (первісної поеми про «гнів Ахілла»), утім, у науці довго тривали суперечки й щодо цього «ядра».
У XX ст. вчені здійснили низку порівняльних досліджень фольклорних творів народів Європи. Це дало підстави стверджувати, що гомерівські поеми аж до середини VI ст. існували в усній традиції і в них начебто немає слідів індивідуального авторства. Проте цей висновок не узгоджується з тим, що поеми Гомера мають незаперечну художню цілість. Отже, науковий пошук триває. До «гомерівського питання» знову й знову повертаються вчені різних країн. І нині висловлюються різні версії щодо Гомерових поем.
Коментарі«Основою "Іліади" стала міфологізована історія мікенського періоду Стародавньої Греції. На межі І тис. до н. е. вона сформувалася як героїчне сказання на стародавньому еолійському діалекті. Згодом це героїчне сказання було перенесене до давньогрецької Іонії, де його стали оповідати вже на іонійському діалекті Там воно побутувало у вигляді окремих усних оповідей аж до середини другої половини VIII ст., тобто до того часу, коли Гомер, скориставшись вже існуючою традицією й прийомами фольклору, силою свого художнього таланту об’єднав у єдине ціле окремі оповіді, створивши величну поему “Іліада”» (Юрій Султанов).
«Дослідження “Іліади" та “Одіссеї” дає підстави для висновку про те, що поеми створені індивідуальним автором на основі багатовікової фольклорної традиції» (3/-наїда Кирилюк).
В Україні поеми Гомера відомі з часів Київської держави. У XVII—XVIII ст. вони вивчалися в Києво-Могилянській академії, Львівській братській школі. Мотиви й образи, створені Гомером, використовували Г. Сковорода, Т. Шевченко, П. Куліш, М. Рильський та ін. Українською мовою найповніші переклади «Іліади» та «Одіссеї» зробив Борис Тен (Микола Хомичевський).
Книжка і комп 'ютер
У 70-80-х роках XIX ст. археолог Г. Шліман вирішив пройти «шляхом Гомера», поставивши собі за мету знайти Трою та інші факти, про які згадується в поемах легендарного співця.
• З’ясуйте за допомогою Інтернету успіхи й невдачі Г. Шлімана. Як би ви оцінили його діяльність?
ІЛІАДА (Скорочено )
Міфологічна основа гомерівського епосу. Гомер почав створювати «Іліаду» приблизно через чотири століття після Троянської війни, тож він спирався на народнопоетичну традицію, па значну кількість міфів, які передавалися з вуст в уста. У зв’язку з цим у поемі простежується нашарування елементів різних епох не тільки часів Троянської війни, а й пізніших періодів, у тому числі часу самого Гомера.
У поемі «Іліада» розповідається лише про один епізод десятого року Троянської війни. Основою твору став міфологічний сюжет про гнів Ахілла, у якого цар Агамемнон відібрав полонянку Брісеїду, а також наслідки цього гніву для грецьких воїнів. Чому ж Агамемнон виявив неповагу до Ахілла, иайхороб-рішого воїна грецького війська? За велінням Зевса, Агамемнон мусив повернути свою полонянку Хрісеїду її батькові Хрісу жерцю Аполлона. Агамемнон, не наважившись порушити волю Зевса, віддав Хрісеїду, а замість неї узяв полонянку Ахілла, Брісеїду. Ображений царем, Ахілл покидає військо. Й Агамемнон залишається без найсильнішого героя. Унаслідок цього троянці починають брати верх над греками. Тоді друг Ахілла, Патрокл, узявши його зброю та обладунок, вступає у двобій із вождем троянців Гектором. Цей бій закінчується для Патрокла трагічно: Гектор убиває його. Смерть друга змушує Ахілла забути про особисту образу, і він повертається до війська. Тепер починають перемагати греки. Від руки Ахілла загинуло багато троянців, у тому числі — Гектор. Похоронами загиблих героїв — Патрокла й Гектора — закінчується поема.
Гуманістичний зміст поеми. Для давніх греків і римлян твори Гомера втілюванії найвищу мудрість. Вони й тепер навчають нас патріотизму, відданості, мужності, героїзму й честі. В «Іліаді» створено прекрасні образи героїв, котрі можуть забути про власні інтереси й вийти па бій заради вітчизни. За словами Г. Сковороди, «Гомер був першим пророком давніх греків, котрий показав їм світлий ідеал».
Ахілл і Гектор. В «Іліаді» закладено традицію створення художнього образу персонажа в героїчному епосі. Характери героїв «Іліади» зафіксовані небагатьма ознаками, протягом сюжетної дії вони мало змінюються, зберігаючи свою головну суть. Ахілл і Гектор є супротивниками, але обидва є носіями героїчних рис. їхні образи побудовано відповідно до фольклорної традиції, згідно з якою в характері вождя племені чи війська домінують сила, відвага, почуття власної гідності. Оцінка героїв визначається їхньою вірністю обов’язку, відданістю батьківщині, упевненістю, надзвичайною силою. Тому, створюючи образи цих героїв, автор нерідко вдається до гіперболи (перебільшення), що має фантастичну основу. Наприклад, спис Ахілла ис може підняти ніхто, крім самого героя. Сам його вигляд на полі бою наводить жах на ворогів.
Зауважте! ...... „ -
Ахілл є носієм світовідчуття вільного грека, котрим почував себе
володарем у своєму місті-державі. А Гектор утілює кодекс честі епічного героя.
Але йому не поступається й Гектор. І Ахі.пл, і Гектор здатні виступити проти цілого війська іі перемогти.
Водночас спільність основних рис характерів персонажів героїчного епосу не виключає їхніх індивідуальних особливостей. Так. Ахілл — могутній, гріяпий герой, гордий і упевнений у собі. Він не може етерніти обрану Агамемнона. І це можна пояснити, спираючись на особливості світосприйняття того часу.
Обран Гектора, крім спільних якостей, має відмінності від обрану Ахілла. Поведінка Гектора — пранок вірності кодексу честі епічного героя. Він мужній захисник рідного краю. Разом інтим Гектор змальований у зворушливих сценах у колі сім’ї.
Прощаючись ін дружиною Андромахою, він виявляє турботливість і ніжність. У характері Гектора поєднуються риси могутнього воїна, коханого чоловіка й ніжного батька, котрий мріє, щоб його син виріс і став величнішим на нього.
Художня довершеність твору. «Іліада» охоплює події загальнонаціонального значення, у ній діє велика кількість персонажів, розвивається багато сюжетних ліній, поданих в історичному, міфологічному й реалістичному планах, що тісно взаємопов'язані. Характерною особливістю «Іліади» є значна роль богів у земних справах: вони втручаються в хід бою, допомагають одним і перешкоджають іншим героям. Попід стінами Трої йде битва, а па Олімпі боги спостерігають за нею, скеровуючи хід подій. Але міфологічна основа поеми «Іліада» не відміняє «земного» змісту твору. Описуючи сцени мирною життя, автор милується полями, винограді и ками, містами, де вирує життя. Яскраві епізоди побуту, праці й стосунків дають уявлення про звичаї та інтереси давніх греків.
Відображення зовнішніх подій, які ніби розгортаються самі по собі, а також певна дистанція автора, котрий не втручається в хід битви, дають підстави стверджувати, що в «Іліаді» є ознаки епосу. А відображення почуттів героїв, віршована форма засвідчують елементи лірики. Отже, «Іліада» це епічна поема.
«Іліаду» написано віршованим розміром, який називається гекзаметр. Створений гекзаметр грецькими асдами (співці-імпровізатори, творці героїчного епосу). З цим поетичним винаходом пов’язують і ім’я Гомера. Пізніше гекзаметр став обов'язковим для епічної поезії.
Героїчний ёпос збірна назва фольклорних творів різних жанрів, у яких відтворено волю, завзяття народу в боротьбі зі злом, кривдою, гнітом, прославляються розум, сила й мужність воїнів, богатирів і народних заступ 11 и кі в.
Ознаки давнього (класичного) героїчного епосу:
• героїчна ідеалізація минулого;
• поєднання реалістичних елементів із міфом;
• відображення народних уявлень про добро і зло, життя і смерть, правду і кривду, справедливість і несправедливість;
• створення визначних образів народних героїв захисників народу;
• використання фантастики;
• своєрідний стиль (повтори, звертання, олюднення явищ і сил природи, постійні епітети, метафори, символи, порівняння тощо) та ін.
Гекзіметр (з грсцьк. шестимірник) — метричний вірш шестистопного дактиля. Остання стопа завжди двоскладова, з цезурою (паузою) переважно на третій стопі. Мст пічна схема гекзаметра така:
ЗАСПІВ (пісня 1, вірші 1-10)
Коментарі Ліспів — усталений початок співаного твору, що існував в усній ірадиції. Це є ліричний всіун до оповіді. Він нриверіае уваї у чиїача, психолої ічно готує його до сприйняття змісту твору, ознайомлює з основними героями, налаштовує на подальші події.
Гнів оспівай, богине1, Ахілла, сина Пелся,
Пагубиий гнів, що лиха ахеям2 багато накоїв:
Душі славетних героїв навіки послав до Аїду3 Темного, їх же самих він хижим лишив на поталу Псам і птахам. Так Зевсова воля над ними чинилась,
Ще відтоді, як у зваді лихій розійшлись ворогами Син Атреїв, володар мужів, і Ахілл богосвітлий.
1 Богиня, до якої звертається поет і яка повинна надихнути його на оспівування гніву Ахілла, — це Муза, Ц дев'яти муз богинею епічної поезії вважали Калліопу.
2 Axes (ахайці, ахаї) — у Гомера спільна назва для всіх грецьких племен, що воювали під Троєю. Він іще називає їх данайцями, аріів'янамн.
* Аи) — потойбічний світ, місце перебування померлих; одне з імен бога потойбічного світу.
Хто ж із безсмертних богів призвів їх до лютої сварки?
Син то Зевса й Лето1. Владарем тим розгніваний тяжко, Пошесть лиху він на військо наслав...
(Переклад із давньогрецької Бориса Тема)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Про який епізод Троянської війни йдеться в заспіві? 2. Як автор пояснює причину війни? 3. Які міфологічні персонажі згадуються в тексті? Якими епітетами й метафорами вони характеризуються? 4. Знайдіть у заспіві свідчення того, що автор засуджує війну. 5. До кого звертається автор? Чому саме до цієї богині?
ДВОБІЙ АХІЛЛА Й ГЕКТОРА (пісня 22, вірші 140 410)
Коментарі Двобій Ахілла й Гектора — кульмінаційний момент твору. Ахілл пе
реслідує Гектора, щоб помститися йому за загибель друга Патрокла й інших ахейців. І Ахілл, і Гектор надзвичайно сильні, могутні, рішучі, вони не бояться смерті, мужньо воюють за свій народ. Гектор спочатку тікає від Ахілла, але це не свідчить про його боягузтво, просто, за волею богів, ще не настав час боротися. Коли боги остаточно вирішили долю героїв, Гектор із високо піднятою головою йде назустріч смерті. Він прагне померти, як справжній герой. Тому й пропонує Ахіллові угоду про повернення тіла переможеного додому, бо смерть без належного поховання зганьбить його ім'я й не дасть душі потрапити в царство мертвих. Однак Ахілл невблаганний. Коли Гектор героїчно загинув, Гомер із співчуттям змальовує його посмертний шлях за колісницею ахейців. Автор пише про те, що Ахілл, керований помстою й розпачем, «діло затіяв негідне». Без Гектора Троя неначе осиротіла, а народ залишився без свого захисника.
139 Так же, як сокіл у горах, з пернатих усіх най бистріший,
140 Легко під хмарами гонить сполохану горлицю дику Й мечеться там на всі боки, а сокіл із клекотом хижим Швидко її настигає, здобичі прагнучи серцем.
Рвавсь так Ахілл уперед, та вздовж іліонського муру
З трепетом Гектор тікаючи, дужими рухав коліньми.
14.5 Мимо дозорного пагорба й смоков, овіяних вітром,
Бігли вздовж муру міського обидва шляхом вони битим.
До струменистих джерел вже добігли вони. Дві криниці Витоки звідти дають течії вирового Скамандру.
Теплою перша струмує водою, і завжди парує
150 Хмара над нею густа, як дим лісового пожару.
Друга ж і влітку холодним, як лід, струменіє потоком, 7
Наче той град крижаний або снігу завія студена.
Поряд із ними просторі, обкладені каменем гладко,
Гарні водойми, що в них блискуче вбрання своє мили
155 Жони прекрасні хоробрих троян та їх доньки вродливі В мирні часи, як сюди не приходили вої ахейські.
Мимо промчали вони, той рятуючись, той здоганявши. Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато Дужчий від нього, не бик бо жертовний, не шкура бичача
160 Ціллю була їм, як це в бігових перегонах буває,
Тут же ішлося за Гектора душу, виокіриика коней.
Як в бігових перегонах, змагання мету обминувши, Однокопитні проносяться коні, й їх жде нагорода Мідний триніг або жінка на шану померлого мужа, —
165 Так вони тричі оббігли навколо Пріамове місто В дужім бігу, аж стали дивитись на них і богове.
Отже, почав тоді мовити батько людей і безсмертних:
«Горе! На власні очі я гнаного круг Іліона Любого воїна бачу, журбою за Гектора тяжко
170 Серце моє засмутилося! Скільки биків круторогих Він на ущелинах Іди в верхів'ях і високоверхій Трої мені попалив! Сьогодні ж Ахілл богосвітлий Гониться швидко за ним круг священного міста Пріама.
Отже, богове, подумайте й пильно тепер обміркуйте,
175 Чи врятувати від смерті його, чи дозволить Пеліду
Все ж подолать його, хоч він великою доблестю славен».
В відповідь мовить йому ясноока Афіпа:
«Батечку наш темнохмариий, о що ти сказав, громовладчс! Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
180 Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
Дій, як волієш, та ми, усі інші боги, з цим не згодні». Відповідаючи, так їй сказав на це Зевс хмаровладний: «Трітогепее, дитя моє любе, не бійся! Хоч часом І не ласкаво я мовлю, до тебе я завжди прихильний.
185 Зробиш, як розум підказує, хай тебе це не спиняє».
Те, що він мовив Афіні, було і самій їй до серця, — Кинулась швидко вона із високих вершин олімпійських.
А прудконогий Ахілл безустанно за Гектором гнався.
Наче на оленя юного пес по узгір'ях полює,
190 Вигнавши з лігва, й жене по ярах та ущелинах диких,
Той, хоч умкне на хвилину, у хащах густих затаївшись, Пес но сліду його знайде й женеться за ним, поки схопить. Так від Пеліда не міг прудконого й Гектор умкнути. Скільки не кидався він, щоб Дарданської брами добігти
195 І заховатись під захистом міцно збудованих мурів,
Де б і трояни його захистили, стріляючи зверху,
Стільки й Пелід забігав наперед і па голу рівнину Знов одгапяв його, сам же міської тримався твердині.
Як уві сні не впіймать чоловікові іншого мужа
200 Ані цей утекти, ані той наздогнати не може, —
Так ні настигнуть Ахілл, ані Гектор не міг і умкнути.
Як пощастило б од Кер ухилитись йому і від смерті,
Коб Аполлон дальносяжннй востаннє йому не з’явився На допомогу, надавши снаги й підбадьоривши ноги?
205 Боям ахейським кивав головою Ахілл богосвітлий Ратищ па Гектора довгих і стріл гірких не метати,
Щоб не здобув би хто слави, а він тоді б другим лишився. А як обидва вони до джерел учетверте добігли,
Батько безсмертних богів, терези золоті натягнувши,
210 Кинув на шальки два жереби довгоиечальної смерті Гектора, коней баских упокірпика, й другий Ахілла,
Т посередині взяв. Долі Гектора день похилився,
Вниз, до Аїду пішов, Аполлон одвернувся од нього.
До Пелеоиа ж богиня прийшла, ясноока Афіїга,
215 Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:
4 Зевсов і любий Ахілле ясний! Сподіваюся, нині
До кораблів принесемо а тобою велику ми славу,
Гектора, хоч який він неситий в бою, подолавши.
Не пощастить відтепер йому більше від нас ухилятись,
220 Не допоможе і Феб1 дадьиосяжний, хоч як би старався Й повзав би в Зевса в ногах, у егідодержавиого8 9 батька.
Тож зупинись на часину й спочинь! А сама я подамся До ІІріаміда н схилю його вийти на бій із тобою».
Так говорила Афіиа, і радо Ахілл їй скорився.
225 От зупинивсь він і сперся па ясен свій мідяиогострий.
І до божистого Гектора миттю вона поспішила,
Постать Дейфоба10 прибравши і голос його неослабний,
Та, перед ним зупинившись, промовила слово крилате:
«Любий, як тяжко Ахілл утісііяє тебе прудконогий,
230 Гонячи швидко навкруг священного міста Пріама.
Отже, спинімось, заждім його й будемо вдвох боронитись!»
В відповідь Гектор великий промовив їй ШОЛОМОСЯЙІІИЙ:
«Тож і раніше мені, Дейфобе, ти був найлюбіший З рідних братів моїх, котрих Гекуба й Пріам породили.
235 Нині ж тебе я повинен тим більш поважати душею,
Що, мене в скруті на власні побачивши очі, ти зваживсь Вийти з-за мурів, тоді як інші за ними сховались».
В відповідь мовить йому ясноока богиня Афіші:
«Любий мій брате! Наш батько, й шановна матінка паша,
240 Й товариші всі один перед одним уклінно благали
В місті лишитись: таким бо вони переповнені страхом!
Тільки ж за тебе тривогою там моє серце смутилось.
Ну бо, сміливо ставаймо до бою й списів не щадімо В січі завзятій, «побачимо ще, чи Ахілл прудконогий
245 Нас новбива й поволочить озброєння наше криваве
До кораблів глибодоииих, чи ти його списом здолаєш!»
Мовила так і підступно його повела за собою.
А як, один проти одного ставши, зійшлись вони близько,
Перший Ахіллові Гектор сказав тоді шоломосяйний:
250 «Більш я не буду, Псліде, як досі, тебе уникати.
Тричі оббіг я Пріамове місто священне, не смівши Стріти твій напад. А зараз дух мій мене спонукає Стати грудьми проти тебе — здолаю чи смертю загину. Але звернімось до вічних богів: вони кращими будуть
255 Свідками нам і пашу пильніше доглянуть умову.
Не оскверню я тебе, коли над тобою звитягу Дасть мені Зевс, і душу із тіла твого відберу я.
Тільки славетне озброєння з тебе зніму я, Ахілле,
Тіло ж ахеям верну. Так само зі мною ти вчиниш».
260 Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий: «Не говори мені, Гекторе клятий, про жодні угоди!
Як не бува між людьми і між левами клятв непорушних, Як між вовками й ягнятами згоди не буде ніколи,
А без кіпця спокопвік одне з одним вони ворогують,
265 Так і між нами не буде любові, не бути ніяким
Клятвам перушпим, аж поки один з нас чолом не поляже Й крові його Арен не нап'ється, боєць войовничий.
Всю спогадай свою доблесть. Слід нині тобі особливо Списником бути несхибним і дужим бійцем войовничим.
270 Більше тобі не втекти. Незабаром Паллада Афіна Списом моїм подолає тебе. Спокутуєш нині Сум мій по друзях моїх, повбиваних лютим тобою!» Мовивши так, розмахнувсь і свого довготі»його списа Кинув, та вгледів його й ухиливсь осяйливий Гектор,
275 Вчасно присів, і спис мідиогострий, над ним пролетівши, В землю уп'явся. Вирвавши спис той, Паллада Афіна Потай від Гектора, люду вождя, повернула Ахіллу. Гектор тоді бездоганному сипу Пелея промовив:
«Схибив ти! Видно, усе ж таки, богоподібний Ахілле,
280 Ти не віл Зевса дізнався про долю мою, як хвалився.
Був балакун ти, словами готовий мене ошукати,
Щоб з переляку я сили позбувся й снаги бойової!
Не утікатиму я. не вженеш мені списа у спину!
Прямо іду проти тебе, проймеш мені груди, як тільки
285 Дасть тобі бог. А тим часом і сам ти мого стережися
Мідного списа. Бодай би цілком ти прийняв його в тіло! Легшою стала б, напевно, війна й для троян із твоєю
Смертю. Для них бо усіх найбільше являєш ти лихо!» Мовивши так, розшахиувсь, і свого довготі иного списа
290 Кинув, і прямо у щит Ахіллові вцілив несхибно.
Але далеко одскочив той спис од щита. І розсердивсь Гектор, як глянув, що спис пролетів із руки його марно. Став він, збентежений: іншого бо не було в нього списа. Голосно він бідолашного став Деїфоба гукати,
295 Щоб йому ратище дав, а того не було уже й близько.
Все зрозумів тоді Гектор, і так він до себе промовив: «Горе мені! Мабуть, справді до смерті боги мене кличуть! Я бо гадав, що герой Дейфоб недалеко від мене,
Він же за мурами, в місті, й мене обманула Афіна!
300 Ось вже зловісна наблизилась смерть, і нікуди від неї Не утекти. Як видно, давно уже це до вподоби Зевсу й його дальносяййому синові, котрі раніше Допомагали мені. І от доля уже настигає.
Але нехай уже не без борні, не без слави загину,
305 Діло зробивши велике, щоб знали про нього й потомки!» Мовивши так, він з піхов загострений вихопив меч свій, Довгий, важенний, що при стегні його дужім був завжди, Зщуливсь і кинувся, наче орел отой високолетний,
Що на рівнину раптово із темної падає хмари
310 Ніжне ягнятко вхопити або полохливого зайця,
Кинувся так же і Гектор, підносячи гострий меч свій.
Так же й Ахілл тоді з серцем, сповненим буйної сили, Кинувся, груди могутні щитом прикриваючи круглим Гарного виробу, а па чолі красувався блискучий,
315 Міддю окутий, шолом, розвівалась над ним золотиста Грива густа, що вправив Гефест її щільно у гребінь.
Так же, як сяє між зір незліченних у темряві ночі
Геспер11, що в небі немає від нього яснішої зірки,
Сяяло так і відточене вістря па списі Ахілла,
320 Що у правиці стрясав ним, готуючи Гектору лихо І виглядаючи, де б йому ніжне уразити тіло.
Але ховалося тіло вождя під озброєнням мідним,
Славним, здобутим, коли подолав він Патроклову силу.
Там лиш, де кості ключиці поєднують шию з плечима,
325 Горло біліло — найшвидше душі там сягає загибель,
Саме туди своїм списом ударив Ахілл богосвітлий,
І пройняло його вістря те ніжную шию навиліт.
Мідноважкий не пробив, проте, Гектору ясен горлянки,
Щоб у розмові з Пелідом мінятися міг він словами.
330 В куряву впав він, і крикнув, зрадівши, Ахілл богосвітлий: «Гекторе, вбивши Патрокла, невже врятуватись самому Ти сподівався? Й мене не страшився, бо я був далеко?
Дурню ти! На допомогу йому набагато сильніший Ззаду, поміж кораблів глибодоииих, товариш лишався
335 Я, що коліна розслабив твої! Тебе розтерзають Птахи з ганьбою і пси, а його поховають ахеї».
Весь знемагаючи, Гектор одрік йому шоломосяйний:
«Задля твоєї душі, і колін, і батьків твоїх рідних,
Псам, я благаю, не кидай мене під човнами ахеїв,
340 Матимеш золота й міді за це ти від мене багато:
Щедрі дарунки мій батечко дасть тобі й мати шановна,
Тільки верни моє тіло додому, щоб Трої синове Й жони троянські, вогнем попаливши, його поховали».
Глянув спідлоба і мовив до нього Ахілл прудконогий:
345 «Псе, не благай мене задля колін і батьків моїх рідних.
Тільки б дав волю я серцю і гніву своєму, то м'ясо Рвав би із тебе її сирим пожирав би, таке ти накоїв!
Нині ніхто вже від псів голови не врятує твоєї,
Хоч би і в десять, і в двадцять разів привезли мені більший
350 Викуп, і, зваживши па терезах, обіцяли ще стільки,
Й золотом чистим вагу твого тіла звелів замінити Сни Дарданів Пріам, і тоді твоя мати шановна,
Що народивсь ти від неї, на ложі тебе не оплаче,
Пси лиш та хижі птахи розірвуть на шматки твоє тіло!»
355 Смертю конаючи, Гектор одрік йому толомосяйний: «Бачу, що добре я знаю тебе і дарма намагався Переконати, бо серце у грудях у тебе залізне!
Та начувайся, щоб гніву богів не зазнати за мене В день, коли славний Ларисі Феб-Аполлон далыюсяжиий
360 Вб'ють біля Скейської брами тебе, хоч який ти хоробрий». Мовив він так, і смерть йому пітьмою очі окрила,
Вийшла із тіла душа й подалась до оселі Аїда З плачем за долю свою, покидаючи юність і силу,
А до померлого все ж промовив Ахілл богосвітлий:
365 «Смертю умри! А я свою стріну загибель тоді, як Зевс та інші безсмертні мені її схочуть послати!»
Мовлячи це, із убитого витяг він мідного списа Й набік одкинув, а зброю його, закривавлену вельми,
Зняв із плечей. Звідусіль позбігались синове ахейські
370 І дивувались, красу споглядаючи й постать могутню
Гектора. Й жоден із них не минув його списом кольнути. Дехто іще, на сусіда свого позираючи, мовив:
«Леле! А Гектор сьогодні на дотик неначебто м’якший, Аніж коли на човни до нас полум’я кидав палюче!»
375 Мовлячи так. його ратищем кожен старався вколоти.
Зняв тоді зброю його прудконогий Ахілл богосвітлий, Серед ахеїв він став і слово промовив крилате:
«Друзі мої, аргеїв вожді і порадники мудрі!
Нині, коли мені вічні боговс дали подолати
380 Мужа, що більше нам лиха накоїв, ніж інші всі разом,
Спробуймо збройне на місто ударить, щоб знати напевно, Що у троян тих на думці і що вони мають робити Чи покидать по загибелі Гектора місто високе,
Чи залишатися й твердо стоять, хоч його вже й немає.
385 Нащо, проте, цими мислями любе тривожити серце?
При кораблях бо лежить неоплаканий, без поховання, Мертвий Патрокл. Не забуду його, поки я між живими Перебуваю і поки мене мої носять коліна.
Й хоч у Аїді про мертвих маємо ми забувати.
390 Свого товариша любого й там пам’ятатиму завжди!
Нині ж, пеан заспівавши, вернімось, юнацтво ахейське,
До кораблів глибодоігиих і трупа з собою візьмімо.
Слави сягли ми великої Гектор поліг богссвітлий,
Той, що у Трої на нього усі, як на бога, молились!»
395 Мовивши так, він на Гектора діло замислив негідне:
Попробивав на обох йому дужих ногах сухожилля В п'ятах, де щиколоть; ремені в них протягнувши бичачі,
До колісниці припнув, голові ждав в пилу волочитись.
На колісницю зійшов, славну зброю убитого взявши,
400 Коней стьобнув батогом, і охоче вони полетіли.
Куряви хмара знялась над волоченим тілом, звихрилось Чорне волосся, і вся голова його, досі прекрасна,
В поросі билась густім. Ворогам бо його на наругу Зове хмаровладиий віддав у ріднім вітчизнянім краї.
405 Пилом бруднилась його голова. А мати, на сипа
Глянувши, стала ридати, й, далеко від себе жбурнувши Світлу намітку свою, виривать почала свої коси.
Жалібно й любий ридав його батько, й усюди навколо Плач і сумне голосіння лунали по цілому місту'.
410 Схоже було це найбільше на те, ніби Троя висока Полум'ям вся невгасимим од верху до низу палала.
(Переклад із давмьогр&цькоі Бориса Теми)
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. За що Ахілл переслідував Гектора? 2. Визначте найбільш напружений момент пісні. 3. Яку роль відігравали боги в житті героїв?
4. Чому, на вашу думку, Ахілл учинив наругу над тілом Гектора? 5. Визначте позицію автора щодо вчинку Ахілла над тілом Гектора.
Порівняйте. Зіставте образи Ахілла й Гектора. Визначте їхню подібність і відмінність.
Краса слова
Хоча образи персонажів узяті з міфів, вони наділені виразними людськими рисами. Характери й почуття героїв у «Іліаді» виявляються переважно в їхніх вчинках або подаються в авторських характеристиках. Важливу роль у змалюванні персонажів відіграють також епітети, метафори, порівняння та гіперболи. Більшість із них «закріплені» за певними образами, тому вони називаються постійними.
• За допомогою яких художніх засобів змальовано образи Ахілла й Гектора?
Наведіть відповідні цитати.
ПРІАМ У АХІЛЛА (пісня 24, вірші 470 670)
Коментаріпісля загибелі Гектора й після того, як Ахілл учинив наругу над ним, батько Гектора, Пріам, прийшов до Ахілла просити тіло свого сина, щоб поховати його належним чином як героя, — так його душа могла б потрапити до обителі богів. Волання старого дійшли до серця Ахілла, і він, зглянувшись на горе батька, віддає тіло ворога. Це психологічна кульмінація «Іліади» — момент катарсису, коли душа грізного героя звільняється від люті й ненависті.
(...) На землю тоді Пріам з колісниці зіскочив
470 І, візника залишивши Ідея на місці, щоб бистрих Коней і мулів стеріг, подався їздець староденний Прямо до дому, де Зевсові любий Ахілл мав оселю.
Там він застав його й друзів, що одаль сиділи. Лиш двоє Автомедопт1 благородний і Алкім2, Ареєва парость,
1 Автомедонт — візник Ахілла.
2 А.ікім (Ачкімедонт) — мірмідонянин, якому передав віжки Автомедонт, коли залишив колісницю після того, як був убитий ІІатрокл, соратник і товариш Ахілла.
475 Услугували йому. Вечеряти щойно скінчив вій
їжі спожив і пиття. Перед ним іще стіл залишався.
В дім непомітно ввійшов великий Пріам і, схилившись,
Став обнімати коліна Ахіллові, ще й цілувати
Руки страшні, що в нього численних синів повбивали.
480 Так, наче муж, що, в рідному краї убивши людину,
На чужину утікає в нестямі і, раптом зайшовши В дім до мужа багатого, подив усіх викликає,
Так здивувався Ахілл, боговидного старця впізнавши,
Враз здивувались і інші, й одні позирнули па одних.
485 Тільки Пріам, озвавшись, промовив до нього з благанням: «Батька свого спогадай, до богів подібний Ахілле!
Так же, як я, стоїть вій на старості скорбнім порозі.
Може, в що саму хвилину сусіди йому учиняють Утиски й нікому ту небезпеку й біду відвернути.
490 Все ж вій, принаймні почувши про те, що живий ти і цілий, Серцем радіє своїм і щоденно плекає надію Любого бачити сина, коли він повернеться з Трої.
Я ж, нещасний без краю, найкращих синів породив я В Трої розлогій, а нині нікого мені не лишилось.
495 Аж п’ятдесят їх у мене було до приходу ахеїв,
З них дев'яті і адцять від лона були однієї дружини,
Решту — інші жінки у моїх породили покоях.
Та багатьом із них лютий Арен вже знесилив коліна.
Хто ж був єдиний у мене, що й Трою, й самих захищав нас,
500 Той в обороні вітчизни недавно тобою убитий
Гектор. Тож задля нього й до цих кораблів я ахейських Нині з благанням прийшов і викуп приніс незліченний. Бійся, Ахілле, богів і зглянься ласкаво на мене,
Батька свого спогадавши, бо жалю ще більше я гідний,
505 Те бо терплю, чого інший ніхто не зазнав земнородний,
Рук убивці сипів своїх я доторкаюсь губами!»
Мовив це, й нам'ять про батька збудив, і викликав сльози. Взявши за руку, лагідно все ж одхилив той старого.
Так спогадавши обидва, той Гектора-мужезвитяжця,
510 Плакав невтішно, до ніг Ахіллових тужно припавши,
Сам же Ахілл свого батька оплакував, ще й за Патроклом
Тяжко журився, і стогін їх сумно лунав ПО ІІОКОЯХ.
А після того, як слізьми наситивсь Ахілл богосвітлий,
З серця ж йот і грудей одлягло скорботне бажання,
515 3 крісла вій швидко підвівся й за руку підводить старого,
Сиве чоло пожалівши й на бороду зглянувшись сиву,
І, промовляючи, з словом до нього звернувся крилатим:
«О бідолашний, багато печалі душею зазнав ти!
Як же наблизитись до кораблів ти наваживсь ахейських
520 Сам, перед очі того, хто стільки сипів твоїх славних Зброї позбавив? Мабуть, і серце у тебе залізне.
Та заспокойся і в крісло сідай. Хоч як боляче нам,
Глибоко в серці сховаймо свою ми журбу і скорботу.
Не допоможуть нічого иайревігіші сльози й ридання.
525 Долю таку вже ботве нам, смертним, напряли, нещасним, Жити весь вік у журбі, самі лиш вони беяпечальиі.
Глиняні глеки подвійні у Зевса стоять при порозі,
Повні дарів: нещастя — в одному, а в другому блага.
Той, кому їх у суміші Зевс подає громовладиий,
530 Інколи горя, а інколи й радості має зазнати.
Той же, кому тільки лихо пошле, здобуває ганьбу лиш,
Голод нужденний скрізь гонить його но землі богосвітлій,
От і блукає він скрізь, і в богів, і в людей у зневазі.
Так і Пелея боги дарами блискучими зроду
535 Обдарували; поміж людей він усіх виділявся
Щастям, багатством, ще й був владарем у мужів мірмідбпських, Смертний, дружиною мав од богів він богиню безсмертну12.
Та недолю й йому приділили богове не мав він В домі своєму дітей, владущого роду нащадків.
540 Син у Пелея один лише, коротко віч ний; я й нині Старості не доглядаю його й од вітчизни далеко В Трої сиджу і тобі, і дітям твоїм лиш па горе.
Чули ми, старче, раніше колись і ти був щасливий:
Скільки обмежує Лесбос, оселя Макарова2, з моря,
545 3 півночі ж — гори Фрігійські та хлань Геллеспонту безкрая
Скрізь визначався ти, старче, як кажуть, синами й багатством. Та як наслали на тебе це лихо богове небесні,
Вічно під містом твоїм липі січі та людоубивства.
Мусиш терпіти, журби не тримай безнастанної в серці,
550 Не допоможе нічого печаль за сипом убитим,
Не воскресиш його, тільки ще більшого горя зазнаєш!»
В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
«Ні, я не сяду, годованцю Зевсів, допоки мій Гектор Десь у наметі лежить непохований. Дай його швидше,
555 Хай я на власні очі побачу, а сам ти від мене
Викуп багатий прийми, що привіз я. Нехай він па радість Буде тобі, щоб вернувсь ти до рідного краю щасливо,
Ти бодав жити мені і сонячне бачити світло».
Глянув на нього спідлоба і мовив Ахілл прудконогий:
560 «Не досаждай мені, старче, бо вирішив серцем і сам я Гектора тіло вернути, від Зевса приходила з вістю Мати до мене моя, від морського народжена старця.
Знаю-бо й те я, Пріаме, цього не сховаєш від мене, —
Хтось із богів тебе до кораблів супроводив ахейських.
565 3 смертних піхто б не насмілився, навіть юнак нерозважний,
В стан наш вступити — пі від сторожі б не міг він сховатись, Ані так легко затвори на брамах відсунути наших.
Тож не хвилюй уже більше моє ти печалями серце,
Щоб у наметі цім, старче, хоч ти і з благанням приходиш,
570 Я не відмовив тобі і Зевеову б волю порушив».
Мовив він так, і, злякавшись, послухав старий тої мови,
Син же Пелеїв, як лев, за двері з намету подався,
Та не один, за ним поспішили соратників двоє Автомедонт благородний і Алкім, що їх поміж друзів
575 Більше від інших Ахілл шанував по Патроклі убитім. Випрягли коней і мулів вони, від ярма одв’язавши,
І, до намету з окличпиком старця Пріама ввійшовши,
В крісло його посадили, і з міцноколісиого воза Викуп за голову Гектора зносити стали безцінний.
580 Два лиш плащі залишили воші і хітон добротканий,
Щоб, загорнувши в них тіло, додому його виряджати.
Сам же покликав служниць помити його й намастити,
Тільки десь далі поклавши, щоб сина Пріам не побачив.
Mir-бо не стримати гніву старий у засмученім серці,
585 Сина побачивши, сам же Ахілл, умить спалахнувши,
Зопалу вбить його міг би й порушити Зевсову волю.
Тіло помили служниці, і, маслом його намастивши,
В чистий вгорнули хітон, і плащем його зверху накрили.
Потім Ахілл підняв його сам і, на мари поклавши,
590 3 товаришами поставив на добре гембльованім возі.
Заголосивши тоді, до друга взивав він і мовив:
«О, не гнівися, Патрокле, як навіть в Аїді ночуєш,
Що богосвітлого Гектора тіло віддав дорогому Батькові я, — не нікчемний він дав мені викуп за нього.
595 Гідну й для тебе я долю із нього вділю, як належить».
Мовив це й знов до намету вернувся Ахілл богосвітлий.
Сів у крісло, оздоблене гарно, що встав був із нього,
При протилежній стіні, і так до Пріама промовив:
«Сип твій, старче, померлий до тебе вернувсь, як велів ти,
600 Вже він на марах лежить. На світанку його ти побачиш І повезеш. А зараз йора про вечерю згадати.
Не забувала про їжу й сама пишнокоса Ніоба1,
Що аж дванадцять дітей у неї загинуло в домі —
Шестеро дочок і шість синів у квітучому віці.
G05 Стрілами тих юнаків Аполлон повбивав срібнолукий В гніві на матір Ніобу, дівчат Артеміда мислива,
Саме за те, що з Лето ясноликою хтіла рівнятись:
Двох бо дітей породила Лето, а у неї багато.
Хоч їх лиш двоє було, а тих багатьох повбивали.
610 Дев’ять днів у крові ті валялися трупи, й ховати їх не було кому: всіх обертав у каміння Кротон2 .
Тільки десятого дня їх небесні боги поховали. 13
Слізьми знеможеиа вкрай, про їжу згадала Ніоба.
Нині у скелях далеких, у горах безлюдних Сігалу,
615 Де, як розказують, захисток мають для себе божисгі Німфи, що вздовж берегів Ахелоіо ведуть хороводи,
В камінь богами обернена, там вона вічно сумує.
Отже, про їжу нора нам подумати, мій богосвітлий Старче, встигнеш і потім оплакати милого сина,
620 В Трою привізши, і там мпогослізний він буде для тебе!» Мовив і, скочивши, білу вівцю Ахілл прудконогий Сам заколов; білували, як личить, і справили друзі,
М’ясо усе на шматки порубали й, рожнами проткнувши, Смажити стали старанно й готове з рожнів познімали.
625 Автомедонт заходився ще й хліб на столі розставляти В кошиках гарних, а м'ясо ділив сам Ахілл богосвітлий. Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
Довго Пріам Дарданід дивувався тоді із Ахілла,
630 Зросту його і красі, до богів бо усім був подібний.
Так же й Ахілл з Дарданіда Пріама собі дивувався, Спостерігавши вигляд поважний і слухавши мову.
Як навтішались вони, один одного так споглядавши, Перший промовив тоді староденний Пріам боговидий:
635 «Спати пусти мене швидше, годованцю Зевса, щоб, лігши, Сном утішатись солодким могли ми на ложах спокійних. Ні на хвилину попік не заплющував я над очима З дня, коли духу позбувся мій син під руками твоїми, Тільки стогнав я весь час і муки терпів незліченні,
G40 В куряві й бруді з одчаїо валяючись серед подвір’я.
Тільки ось нині я їжі спожив і вином іскрометним Горло своє покропив, а то зовсім не їв я нічого».
Так він сказав. Ахілл тоді друзям звелів і служницям Ліжка стелить в передсішсу, пурпурними їх подушками
645 Викласти, ще й килимами чудовими постіль заслати І покривала вовняні подать їм укритися зверху.
Вийшли із світлом ясним у руках із покоїв служниці Й два для них ложа небавом старанно вони постелили.
З жартом звернувся тоді до Пріама Ахілл прудконогий:
650 «Ляжеш ти, старче мій любий, знадвору, щоб часом з ахсїв Хтось не ввійшов сюди радитись, — часто до мене заходять Радити раду мужі, як звичай того вимагає.
Тож, як у пітьмі пічній хто-небудь тебе тут побачить І Агамемнону1 зразу ж розкаже, людей вожаєві,
655 Може, напевно, затриматись видача мертвого сина,
Ти ж мені нині усе розкажи і повідай одверто:
Скільки ти днів богосвітлого Гектора маєш ховати,
Щоб не виходив на битву я сам і воїнів стримав».
В відповідь мовив йому староденний Пріам боговидий:
660 «Якщо даси нам ховать богосвітлого Гектора тіло,
Ласку цим нині ти явиш до мене, Ахілле:
Замкнені ми в іліоііі, ти знаєш, а дерево треба Здалеку, з гір нам возить, та й трояни залякані дуже.
Дев'ять би днів нам хотілось оплакувать Гектора в домі
665 І поховать на десятий та справити тризну для люду.
На одинадцятий пагорб насипати зверху могильний,
А на дванадцятий бій відновити, якщо вже так треба». Знову йому відповів прудконогий Ахілл богосвітлий:
«Хай так і буде, старче Пріаме, як ти того хочеш.
670 Я припиняю війну на час, що його зажадав ти».
Мовивши це, правицею руку він біля зап’ястя Стиснув ласкаво, щоб острах у нього розвіяти в серці.
В передпокої небавом і спати вони полягали
Старець Пріам і окличішк з думками розумними в грудях.
(Переклад із давньогрецької Бориса Тена)
Роздивіться репродукцію картини О. Іванова «Пріам благає Ахілла віддати тіло Гектора» (1824) і дайте відповіді на запитання.
1. За допомогою яких засобів художник увиразнює скорботу Пріама?
2. Яким зображений на картині Ахілл?
3. Зверніть увагу на кольорову гаму картини. Чому тут переважають темні, червоні й золоті кольори?
Робота з текстом
Осмислюємо прочитане. 1. Які почуття й роздуми викликала у вас ця пісня?
2. Яким постає в цій сцені Пріам? 3. Чому поведінка Пріама викликала здивування Ахілла та грецьких воїнів? 4. Як під впливом благань Пріама змінюється Ахілл? 5. Які нові риси характеру Ахілла розкриваються в цій пісні?
Перевірте себе. 1. Що вам відомо про життя та творчість Гомера? 2. Чому його називають легендарним співцем? 3. У чому полягає сутність «гомерівського питання»? які версії вам відомі? 4. визначте міфологічну основу, тему й провідні мотиви «Іліади». 5. Охарактеризуйте образи Ахілла, Гектора та Пріама. 6. Доведіть, що «Іліада» — епічна поема. 7. Які ознаки давньогрецької концепції світу й людини виявилися в «Іліаді»? 8. Які духовні цінності утверджуються в «Іліаді»?
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ І ВИДИ ЛІРИКИ В СТАРОДАВНІЙ ГРЕЦІЇ
У давнину слово й спів були невіддільні одне від одного. До того ж співаки могли танцювати, а ще розігрувати різні дійства. Це означало, що мистецтво мало тоді синкретичний характер. Із часом стародавнє мистецтво поділилося па самостійні роди та жанри. Ці поняття живі й динамічні, зміст їх із часом змінювався. Лірикою давні греки називали тільки ті пісні, що виконувалися в супроводі струнного інструмента ліри. Її винахід приписували богу Гермесу. Давні греки відрізняли від ліричних такі жанри, які супроводжувалися, наприклад, звуками флейти, скажімо, елегію. Пізніше лірика стала
узагальненим поняттям для цілої групи жанрів, а в сучасному значенні це рід літератури.
КоментаріСлово музика походить від «муза» (у міфах — музи є супутницями бога мистецтв Аполлона). Згідно з уявленнями давніх греків, лірикою опікувалися три музи: Полігімнія — муза гімнів, урочистих пісень на честь богів і героїв; Ерато — муза любовної поезії; Евтерпа — покровителька власне лірики.
Термін «лірика» почали вживати за елліністичної доби античні філософи й поети (представники александрійської ніколи). Те, що написано гекзаметром, вони називали епосом, а твори, написані іншими поетичними розмірами, лірикою. Залежно від способу виконання віршів декламація чи спів античні філологи виокремлювали лірику (іек-ишсщйну й пісенну (мелос). У свою чергу, пісенна лірика поділялася на хорову та сольну (що викопувалася окремим співцем).
У класичний період розвитку давньогрецької літератури відбувається бурхливий розквіт лірики. Визначними представниками мелосу (пісенної лірики) були Алкей, Сапфо, Анакреонт, Піидар, а декламаційної лірики Тіртей, Архілох, Солоп та ін.
Ерато. Скульптури, XVIII ап,
Ел&гія(з грецьк. журлива пісня, скарга) — віртп, у якому виражені настрої смутку, журби, філософські роздуми. У Стародавній Греції елегія ще не мала сумного настрою. Елегії виконували на бенкетах і народних зібраннях у супроводі флейти. Ознакою елегії була особлива віршована структура чергування гекзаметра з пентаметром, що утворювало строфу з двох рядків (віршів). Цс так званий елегійний дистих. Жанр елегії яскраво виявився у творчості давньогрецьких (Тіртей, Архілох та ін.) і давньоримських (ІІропсрцій, Тібулл, Овідій та ін.) постів.
Пентаметр (з грецьк. п’ятимірник) — в античному віршуванні дактилічний віртп, утворений подвоєнням псріпого піввірша гекзаметра. Піввірші розмежовані цезурою. Метрична схема пентаметру така:
Це матеріал з Підручника Світова Література 8 Клас Ніколенко
Автор: evg01 от 25-08-2016, 18:24, Переглядів: 42841