Народна Освіта » Українська література » Леся Українка - Давня весна Читати онлайн

НАРОДНА ОСВІТА

Леся Українка - Давня весна Читати онлайн

 

ЛЕСЯ УКРАЇНКА 1871-1913

Леся Українка — видатна, усесвітньо відома поетка, перекладачка, драматург, фольклористка, активна учасниця українського визвольного руху.

“Леся Українка — не тільки один із найвідоміших, але й один із найоригінальніших поетів світу» (М. Рильський).

“У сузір'ї величних імен видатних українців їй належить невмируща слава невтомного борця за честь і гідність українців у їхній довготривалій боротьбі за свободу та незалежність. Саме тому її ім'я назавжди стало символом безкомпромісного служіння вищим ідеалам людського буття» (А. Бичко, доктор філософії).

•    Завдання основного £свн&

1.    Що ви знаєте про Лесю Українку та її матір?

2.    Які їхні твори пам'ятаєте з молодших класів?

3.    Назвіть імена жінок-письменниць, відомі вам із зарубіжної літератури. Чи багато їх? Чому?

Леся Українка (справжнє ім'я та прізвище Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871 р. па Волині, ум. Звягелі (тепер м. Новоград-Волинський) у сім’ї правилка Петра Косача й письменниці Ольги Косач з роду Драгоманових, яка відома під псевдонімом Олена Пчілка.

 

Лариса — друга дитина Косачів із шести (мала двох братів і трьох сестер). Особливо дружні стосунки в неї склалися з ненабагато старшим братом Михайлом.

Коли батька перевели на роботу до м. Луцька, родина оселилася поблизу — у с. Колодяжному.

Лариса виростала дуже жвавою, допитливою, чутливою до краси, залюблеиою в життя в усіх його виявах, була надзвичайно обдарованою. Уже в чотири роки навчилася читати, а п'ятирічною грати на фортепіано. Захопилася випіканням булочок так, що навіть конкурувала в цьому мистецтві з бабусею. Дуже любила доглядати квіти, а ще — танцювати, плавати, стрибати, бігати наввипередки, лазити по деревах, грати в різні рухливі ігри.

Оскільки мама збирала народні пісні й вишивки, цим захопилася й Леся. Уже в шість років вишила батькові сорочку, не полишала цього мистецтва й пізніше, незважаючи па хворобу.

У Шевченковій світлиці, що на Чернечій горі в м. Каневі, на чільному місці тривалий час висів поетів портрет, намальований І. Репіним і прикрашений рушником, який спеціально для цього вишила разом із подругою Леся Українка. Вишиваючи ж, дівчина завжди співала. Від мами, сільських подруг і домогосподарок вивчила силу-силенну народних пісень. Пізніше сама збирала фольклор. Після одруження витратила своє придане для фінансування фольклорної експедиції.

Під час тієї експедиції, як доводять деякі дослідники, було зафіксовано й голос Лесі Українки. Віднедавна його можна прослухати в Інтернеті. Довідайтеся більше про історію створення й збереження цього запису та послухайте його. Які почуття він у вас викликав?

Чоловік Лесі, фольклорист Климент Квітка, записав з її голосу на фонограф1 понад 200 пісень.

Згодом до цих інтересів додалися ще класична музика, малювання, театр, філософія, історія...

Проте Лесі судилося важке життя. Першого жорстокого удару доля завдала їй уже в 10 років. У січні 1881 р., па Водохреща, дівчинка пішла на річку подивитися, як святять воду. Так захопилася дійством, що не помічала ні холоду, ані промоченого взуття. У результаті захворіла на страшну, тоді невиліковну й нестерпну хворобу туберкульоз кісток.

1 Фонограф (від грецьк. онук і писати) — перший механічний пристрій для запису її відтворення звуку.

Батьки всіляко намагалися врятувати доньку: волили оперувати до Німеччини, лікували на найкращих курортах світу, проте здоров'я поліпшувалося ненадовго. Лесі доводилося місяцями, ато й роками нерухомо лежати в гіпсі. Коли недуга скувала й руку, дівчина втратила змогу грати на улюбленому фортепіано. Це стало для неї тяжким ударом, адже мала особливий хист до музики. Вишивати ж продовжувала навіть після цього пришпилюючи полотно до пов’язки на руці.

Попри все, хвороба не зламала дівчину, тільки загартувала характер. Леся не втрачала надії на видужання, намагалася й далі жити повнокровним життям, нікому не відкривала своїх фізичних і душевних страждань. Її життєвим кредо став латинський афоризм «contra spem spero» «без надії сподіваюсь».

Прочитайте вірші Лесі Українки -Горить моє серце», -Contra spem spero», -До мого фортепіано», -Перемога». Як вони характеризують авторку?

Через хворобу Леся навчалася тільки вдома. Її першими вчителями були високоосвічені дядьки й тітки, а насамперед мати. Потім дівчина посилено займалася самоосвітою й досягла неабияких успіхів. Уже на 12 році життя з маминою допомогою вивчила відразу дві іноземні мови — німецьку та французьку, потім — польську й російську, давньогрецьку й латину, італійську, болгарську, англійську, грузинську, арабську. Більшістю з цих мов володіла вільно, перекладала з них, навіть писала ними деякі власні твори.

Дуже багато читала, особливо захоплювалася Т. Шевченком, І. Франком, В. Стефаником, О. Кобилянською, М. Коцюбинським, М. Старицьким, а також давньогрецькою міфологією, М. де Сервантесом, Вольтером, Ж.-Ж. Руссо, Г. Гейне, Ф. Шиллером, О. де Бальзаком, А. Міцкевичем, Ф. Достоєвським.

Залюбки не лише вчилась, а й навчала. Підготувала за програмою початкових класів гімназії молодших сестер і брата. Навіть написала для них книжку «Стародавня історія східних народів», яку 1918 р., за часів незалежності, було видано як підручник для шкіл.

 

Та найзаповітніїїшм захопленням Лесі стала літературна творчість. Перший вірш «Надія» дівчинка написала у вісім років і присвятила його рідній тітці Олені, яку заарештували за протнім перську діяльність. А па 13 році Леся була вже авторкою першої поетичної публікації у львівському журналі «Зоря». Саме тоді й обрала собі промовистий псевдонім Леся Українка.

1893 р. за сприяння І. Франка у м. Львові побачила світ перша збірка молодої поетки «На крилах пісень». Зверніть увагу, не випадково Лесипі твори Друкувались аж на Галичині (яка входила тоді до складу Австро-Угорщини), адже в Наддніпрянській Україні російська влада суворо забороняла будь-які у країііом овні ну бл і каї ц ї.

Прочитайте вірші з цієї збірки (наприклад, «Я сьогодні в тузі, в горі», «Конвалія», «Мій шлях», «В'язень», «Досвітніогні», «Сльози-перли», «Подорождо моря»).

З-під пера письменниці виходять і талановиті переклади - творів Гомера. Овідія, Данте, В. Шекспіра, Г. Гейне, М. Гоголя, А. Міцкевича, В. Ґюґо й інших класиків. Вона прагнула, щоб українська культура збагачувалася шедеврами світового письменства, підносилася до рівня найрозвинутіших культур планети.

1899 р. у м. Львові з'явилася друком друга Лесина збірка «Думи і мрії», 1902 р. — третя збірка «Відгуки».

З дитинства Леся захоплювалася театром, залюбки влаштовувала аматорські вистави («живі картини»), режисером, концертмейстером, а нерідко й автором яких була сама. Згодом, буваючи в культурних столицях Європи (з метою лікування), завжди насамперед відвідувала театри.

Драматичні прийоми письменниця часто використовувала й у поезії. Та поступово драматургія стає її улюбленим жанром. Такі геніальні драматичні твори Лесі Українки, як «Лісова пісня», «Бояриня», «Камінний господар», «Руфін і Прісіщлла», заклали основи нової вітчизняної драматургії і стали загальновизнаними мистецькими шедеврами світового рівня.

Незважаючи на важку недугу, Леся Українка вела активне громадське життя. Підтримувала постійні контакти з політичними емігрантами, привозила з-за кордону україномовну аитиімперську літературу, співпрацювала з підпільними організаціями, стала членом правління київської «Просвіти» товариства, що займалося відродженням української мови й культури. За це поліція встановила за нею таємний нагляд. 1907 р. її разом з М. Лисенком, Б. Грінченком та іншими керівниками «Просвіти» заарештували. Тільки через погіршення здоров'я ув'язненої арешт виявився нетривалим.

Останні роки життя письменниця провела в Криму та Грузії, куди було призначено на роботу її чоловіка. Померла мисткиия 1 серпня 1913р. ум. Cy-рймі. Але поховали геніальну доньку України на рідній землі, у м. Києві. Попрощатися з нею до Байкового цвинтаря, незважаючи па суворі поліційиі заборони, прийшли тисячі людей.

Страдницька й героїчна доля Лесі Українки яскраво засвідчує дивовижну здатність людського духу, окриленого любов'ю та мужністю, долати всі перешкоди й сягати мети.

“Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як з уст сеї слабосилої, хворої дівчини» (/. Франко).

Злв$лН/і& осіїавямо

1.    Що вас найбільше зацікавило й вразило в життєписі Лесі Українки?

2.    Як характеризує письменницю дібраний нею саме такий псевдонім?

3.    Скільки років прожила Леся Українка? При цьому видано зібрання її творів у 12 томах. Про що це свідчить?

4.    Уважно роздивіться портрети Лесі Українки, уміщені в розділі. Які риси характеру письменниці виявляються в її зовнішності?

Збірка «Думи і мрії». Докладніше з ліричною та драматичною творчістю Лесі Українки ви ознайомитеся в 10 класі. А зараз зосередимо увагу на другій її збірці.

Лірична героїня «Дум і мрій», як і сама авторка, мужня, незламна, вільнолюбна, незалежна жінка-борець, яка вболіває за свій уярмлений народ, гнівно таврує суспільне зло. Але разом з тим вона й чутлива, ніжна, замріяна, іноді безборонна й самотня, закохана, зачудована красою й таїною буття світу. Такою й має бути справжня людина різнограиною, душевно багатою, неповторною.

Композиція збірки ретельно продумана. Відкривають книжку драматичні поеми «Давня казкар і «Роберт Брюс, король шотландський», далі йдуть поетичні цикли «Мелодії», «Невільничі пісні»,«Крітські відгуки». Циклізація віршів стане однією з визначальних ознак стилю поетки.

У першому циклі «Мелодії» переважає інтимна лірика. Він побудований за музичним принципом: кожен вірш, ніби мелодія, передає певний емоційний стан, а разом вони творять величну симфонію душевного світу. Справжні перлини цього циклу — вірші «Давня весна» й «Хотіла б я піснею стати...».

Давня весна

Була весна весела, щедра, мила, Прилинув вітер, і в тісній хатині Промінням фала, сипала квітки, Він про весняну волю заспівав,

Вона летіла хутко, мов стокрила, Аз ним прилинули пісні пташині,

За нею вслід співучії пташки!    І любий гай свій відгук з ним прислав.

Все ожило, усе загомоніло —    Моя душа ніколи не забуде

Зелений шум, веселая луна!    Того дарунку, що весна дала;

Співало все, сміялось і бриніло, Весни такої не було й не буде,

А я лежала хвора й самотпа.    Як та була, що за вікном цвіла.

 

Я думала: «Весна для всіх настала,

Дарунки всім несе вона, ясна,

Для мене тільки дару не придбала,

Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.

Улюблена пора року Лесі Українки весна. Адже навіть її, «хвору й са-мотну», та зачаровує красою, дарує надію, примушує забути біль, кличе до повнокровного життя.

Вірш побудований, як вишукана мелодія: спочатку лад інтонації веселий, мажорний, несподівано його обриває сумовитий мінор (у 8 рядку), на зміну йому (у 4 6 строфах) знову приходить і щодалі наростає радісна й життєствердна інтонація.

Центральний у творі персоніфікований образ весни. Життєрадісність, одухотвореність, динамізм цього образу підкреслюють епітети, порівняння, численні дієслівні форми, а також антитеза (у 2 строфі) й риторичне заперечення (у 4 строфі). Стан душевного піднесення, окриленості й удячпості героїні засвідчує прикінцева гіпербола.

•    Завдання OCfurifotow firifoift. Знайдіть у тексті й процитуйте ці засоби.

* * *

Хотіла б я піснею стати    Щоб геть аж під яснії зорі

У сюю хвилину ясну,    Полинути співом дзвінким,

Щоб вільно но світі літати,    Упасти на хвилі прозорі,

Щоб вітер розносив луну.    Буяти над морем хибким1.

Лунали б тоді мої мрії І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.

•    Завдання основного £<вня

1.    З чим у вас асоціюється пісня?

2.    Поміркуйте над ключовою метафорою вірша. Чому лірична героїня хоче стати саме піснею, чого вона прагне? Процитуйте відповідні рядки.

3.    Прочитайте виразно вірш і вивчіть напам'ять.

Леся Українка в збірці «Думи і мрії» осмислює роль поета й художнього слова в суспільстві. Цій проблемі присвячена й поема «Давня казка*.

Давня казка

(Скорочено)

Може б, хто послухав казки?

Ось послухайте, панове!

Тільки вибачте ласкаво,

Що не все в ній буде нове. (...)

І

Десь, колись, в якійсь країні,    На обличчі у поета

Де захочете, там буде,    Не цвіла урода гожа,

Бо у казці, та іце в віршах,    Хоч не був він теж поганий, —

Все можливо, добрі люде.    От собі людина Божа!

Десь, колись, в якійсь країні    Той співець — та що робити!

Проживав поет нещасний,    Видно, правди не сховати,

Тільки мав талап до віршів    Що не був співцем поет наш,

Не позичений, а власний.    Бо зовсім не вмів співати.

1 Хибкий — мінливий, тремтливий.

Та була у нього пісня    «Ей, я лиха не боюся,

І дзвінкою, і гучною,    3 ним ночую, з ним і днюю,

Бо розходилась по світу    Ти втікай, бо я, мосьпане1,

Стоголосою луною.    На таких, як ти, полюю!

І не був поет самотнім, —    В мене рими-соколята,

До його малої хати    Як злетять до мене з неба,

Раз у раз ходила молодь    То вони мені вполюють,

Піспі-слова вислухати.    Вже кого мені там треба!» (...)

Теє слово всім давало    «Він, напевне, божевільний,

То розвагу, то пораду;    Крикнув лицар. — Ну, рушаймо!

Слухачі співцю за теє    Хай він знає нашу добрість —

Ділом скрізь давали раду. (...)    Стороною обминаймо.

Як навесні шум зелений    А ти тут зажди, небоже,

Оживляв сумну діброву,    Хай-но їхатиму з гаю,

То щодня ноет приходив    Я ще дам тобі гостинця,

До діброви на розмову.    А тепер часу не маю». (...)

Так одного разу ранком    Геть одбившися від гурту,

Наш поет лежав у гаю,    їде лицар в самотині.

Чи він слухав шум діброви,    Зирк! — поет лежить, як перше,

Чи пісні складав — не знаю!    На самісінькій стежині.

Тільки чує — гомін, гуки,    «Ах, гостинця ти чекаєш!

Десь мисливські сурми грають,    Мовив лицар і лапнувся

Чутно разом, як собачі    По кишенях, — ой, небоже,

Й людські крики десь лупають. (...) Вдома гроші я забувся!»

Попереду їхав лицар,    Усміхнувсь поет на теє:

Та лихий такий, крий Боже!    «Не турбуйсь за мене, пане,

«Бачте, крикнув, то за птиця! Маю я багатства стільки,

Чи не встав би ти, небоже?»    Що його й на тебе стане!»

«Не біда, поет відмовив, —    Спалахнув від гніву лицар,

Як ти й сам з дороги звернеш,    Був він гордий та завзятий,

Бо як рими повтікають,    Але ж тільки на упертість

Ти мені їх не завернеш!»    Та на гордощі багатий.

«Се ще также полювання!    «Годі жартів! крикнув згорда.

Мовить лицар з гучним сміхом.    Бо задам тобі я гарту!»19 20

Слухай, ти, втікай лиш краще,    А поет йому: «Та й сам я

Бо пізнаєшся ти з лихом!»    Не люблю з панами жарту...

Бачиш ти оця діброва,    Щось пост хотів відмовить

Поле, небо, синє море —    На недбалу горду мову,

То моє багатство-панство    Та вже сонечко червоне

І розкішне, і просторе. (...)    Заховалось за діброву.

Засміявсь па теє лицар:    Надійшла сільськая молодь,

«Давню байку правиш, друже!    Що з роботи поверталась,

Я ж тобі скажу на теє:    І побачила поета,

Ти щасливий, та не дуже.    З ним приязно привіталась.

Я б віддав отой химерний    Тут поет взяв мандоліну21,

Твій таємний світ надхмарний    І на відповідь гуртові

За наземне справжнє графство, Він заграв, і до музики За підхмарний замок гарний.    Промовляв пісні чудові.

Я б віддав твоє багатство    Всі навколо нерухомі,

І непевнії країни    Зачаровані стояли,

За єдиний поцілунок    А найбільше у дівчаток

Від коханої дівчини...»    Очі втіхою палали.

Довго й лицар слухав пісню,

Далі мовив иа відході:

«Що за дивна сила слова!

Ворожбит якийсь, та й годі!»

• Зяй$лМ& основ tow fu&Hji. Якими змальовані обидва герої твору? Підтвердьте свої спостереження цитатами з тексту.

Як ви вже знаєте, образ народного співця виводить також T Шевченко в поезії ^Перебендя». Перечитайте ще раз цей твір. Чим подібні й чим відрізняються герої T Шевченка й Лесі Українки?

II

Літнім вечором пізненько    «Хто ж се “я”?» — ноет питає.

Сам поет сидів в хатині,    «Я, Бертольдо, лицар з гаю».

Так од ранку цілу днину    Тут поет пізнав той голос:

Він просидів в самотині. (...)    «А, мисливий! Знаю, знаю! (...)»

Що за диво! Під віконне    «Де ж твоя, мій гостю, справа?»

Хтось помалу підступає.    Далі вже поет озвався.

Тут поет не втерпів: «Хто там?» Лицар стиха одмовляє:

Невідомого питає (...).    «Я, мій друже, закохався...» (...)

«Що ж? — поет па тс говорить.    За пораду все, іцо хочеш,

То за ручку та й до шлюбу!»    Дам тобі я в над городу».

«Ох! — зітхає лицар. — Візьме    «Ну, па се, — поет відмовив,

Інший хтось дівчину любу!    Не надіюся я зроду.

Під балкон моєї донни1    Можу я знайти й без плати

Кожен вечір я приходжу,    Для приятеля пораду.

І в журбі тяжкій, в зітханнях    Ось пожди лиш трохи, зараз

Цілу нічку я проводжу.    Будеш мати серенаду. (...)

На мою журбу й зітхання    Показав слова Бертольду,

Я відповіді не маю,    Мандоліну дав у руки

Чим я маю привернути    Та написанії вірші. (...)

Серце милої, — не знаю!

«От спасибі!» крикнув лицар.

Може б, краще їй припали    ІЦе ж поет не відозвався,

До сподоби серенади2?..»    А вже лицар був надворі.

Тут поет на тс: «Запевне,    На коня! і геть погнався.

Треба пташечці принади!»

І погнався лицар хутко «Голос маю, каже лицар, —    Через доли, через горн,

Та не тямлю віршування...»    І спинився під віконцем

«Певна річ, поет говорить, —    У своєї Ізідори.

То нелегке полювання» (...).

Хутко в неї під віконцем

«Правду кажеш, — мовив лицар, — Мандоліна залунала,

Але ж я тебе благаю,    Із потоку гуків чулих

Щоб поміг мені в сій справі.    Серенада виринала. (...)

Пам'ятаю, як у гаю

А як стихли ігід балконом

Ти своїм віршем чудовим    Любі гуки мандоліни,

Чарував усю громаду,    До Бертольда полетіла

Тільки ти один тепера    Квітка з рожі від дівчини. (...)

Можеш дать мені пораду!

• Злв$лН/і& ос/ювмго /гів/цг. Як ви думаєте, чому кохана відповіла лицареві взаємністю лише після того, як він заспівав для неї серенаду, складену поетом?

III

Боже, Боже! що то може    Як же бучно, як же втішно

Наробити серенада!..    Всім тулялось на весіллі!

Зникли в серденьку в Бертольда    Танцювали, попивали

Темна туга і досада. (...)    Від неділі до неділі.

1 Донна — слово, що додається до імен знатних жінок в 1 талії.

‘ Ctqieuida (від і гал. вечір) — лірична вітальна пісня, що виконувалась увечері або вночі під вікном коханої.

Всіх приймали, всіх вітали.    Вийшли тут наперед війська

Всім уміли догодити,    Військові співці славутні,

Тільки нашого поста    Всі воин були при зброї,

Пап забувся запросити. (...)    А в руках тримали лютні. (...)

І якраз серед бенкету    Тут один із них тихенько

В замку нашого Бертольда    Струпи срібнії торкає,

Залунала гучна сурма    Усміхається лукаво

Королівського герольда.    І такої починає:

Прощавай, дружимо люба,    «Був собі одважний лицар,

Всі розкоші, всі вигоди!    Нсім його згадать до речі,

Все те треба проміняти    Вій робив походи довгі

На далекії походи. (...)    Від порога та до печі.

І Бертольдові спочатку    Він своїм язиком довгим

Справді щастя панувало —    Руйнував ворожі міста...

Довелося звоювати    Чули ви його розповідь:

Городів чужих чимало.    “Я один, а їх аж триста!”

От вже він на стольне місто    Ну, та сей одважний лицар

Погляда одважним оком,    Якось вибрався до бою.

Але тут-то саме щастя    І вернувсь живий, здоровий:

Обернулось іншим боком. (...)    Талісман він мав з собою.

Тут пришилось Бертольду з лихом:    Я гадаю, талісман сей

Край чужий, ворожі люди,    Кожен з вас тут знать готовий,

Голод, злидні, військо гине...    Ce буде речення мудре:

Що то буде, що то буде?!    Утікай, поки здоровий!»

Місяць, другий вже ведеться    «Утікай, поки здоровий!»

Тая прикрая облога,    Всі співці тут заспівали;

Серед війська почалися    Вояки стояли тихо,

Нарікання і тривога. (...)    Очі в землю поспускали.

Х'гів Бертольд розумним словом    Раптом зброя заблищала,

Люте військо вгамувати,    І гукнуло військо хором:

Та воно дедалі гірше    «Ми готові йти до бою,

Почало репетувати.    Краще смерть, ніж вічний сором!»

Далі кинулись до зброї...    І метнулися у напад

Бог зиа чим би то скінчилось...    Так запекло, так завзято,

Але тут хтось крикнув: «Стійте!» Що не встигла й піч настати, Військо раптом зупинилось.    Як було вже місто взято. (...)

Тут на радощах Бертольдо    Та співці відповідали:

Всіх співців казав зібрати    «Ні, не нам, ласкавий пане:

І, коли вони зібрались,    Той, хто сих пісень навчив нас,

Привселюдно став казати:    Нагороду хай дістане?*.

«Ви, співці славутні наші,    «...Тільки б дав нам Бог щасливо

Ви, красо всього народу!    Повернутися додому,

Ви нам честь відрятували,    Срібла, золота насиплю

Вам ми винні надгороду!»    Я співцеві дорогому!..»

• Злв^лнт основною рівня

1.    Які властивості художнього слова підкреслює в цьому епізоді авторка?

2.    З якими переказами про кобзарів перегукується ця історія?

IV

(...) Сила статків та маєтків!    Пан гуляв у себе в замку, —

Вже Бертольдо граф заможний! У ярмі стогнали люде,

Він живе в свойому графстві,    І здавалось, що довіку

Наче сам король вельможний. Все така неволя буде.

Та околиця, де жив він,    Розливався людський стогін

Вся була йому віддана,    Всюди хвилею сумною,

Люд увесь в тім краю мусив    І в серденьку у поета

Узнавать його за пана.    Озивався він луною...

Тож спочатку того щастя    Ось одного разу чує

Справді був Бертольдо гідний:    Граф лихі, тривожні вісті:

Правий суд чинив у панстві,    Донесла йому сторожа,

До підданих був лагідний.    Що не все спокійно в місті;

Але то було недовго,    Що співці по місті ходять

Він дедалі в смак ввіходив    І піснями люд морочать,

І потроху в себе в графстві    Все про рівність і про волю

Інші звичаї заводив.    У піснях своїх торочать. (...)

Що ж, напитки, та наїдки,    «Ну, гукнув Бертольд, то байка!

Та убрання прехороші,    Я візьму співців тих в руки!»

Та забави, та турніри,    Рантом чує — десь близенько

А на все ж то треба гроші! (...)    Залунали пісні гуки:

Трудно навіть розказати,    «В мужика землянка вогка,

Що за лихо стало в краю, —    В пана хата на помості;

Люди мучились, як в пеклі,    Що ж, недарма люди кажуть,

Пан втішався, як у раю.    Що в панів біліші кості!

У мужички руки чорні,    Усміхаючись, він слухав

В пані рученька тендітна;    Tc запрошення знаднеє,

Що ж, недарма люди кажуть,    А коли вони скінчили,

Що в панів і кров блакитна!    Так промовив їм на сеє (...).

Мужики цікаві стали,    «Ви скажіть, що я не хочу

Чи ті кості білі всюди,    Слави з рук його приймати,

Чи блакитна кров поллється,    Бо лихую тільки славу

Як пробити пану груди?»    Тії руки можуть дати.

«Що се, що? кричить Бертольдо.    Золотих не хочу лаврів,

Гей, ловіть співця, в’яжіте!    З ними щастя не здобуду.

У тюрму його, в кайдани!    Як я ними увінчаюсь,

Та скоріш, скоріш біжіте!»    То поетом вже не буду.

Коли се з-за мурів замку    Не поет, у кого думки

Обізвався голос долі:    Не літають вільно в світі,

«Гей, біжіте, папські слуги,    А заплутались навіки

Та спіймайте вітра в полі!» (...)    В золотії тонкі сіті.

Тут він двох що най вірніш их    Не поет, хто забуває

Слуг до себе прикликає    Про страшні народні рани,

І до нашого поета    Щоб собі на вільні руки.

У хатину посилає:    Золоті падіть кайдани! (...)»

«Ви скажіть йому від мене,    Аж скипів Бертольд, почувши

Що я досі пам'ятаю,    Гордовитую відмову,

Як пісні його втішали    До поета посилає

Нас колись в чужому краю.    Посланців тих самих знову:

Власне, я тепер бажаю    «Ви скажіть сьому зухвальцю,

Дать йому за них заплату,    Що тепер настав день суду,

Я поетові дарую    Що терпів його я довго,

В себе в замку гарну хату. (...)    Але більш терпіть не буду (...)»

Ви скажіть, що вій у мене    Знову слуги подалися

Буде жити в шані, в славі,    До убогої хатини

Тільки, звісно, хай забуде    І, підходячи, почули

Різні вигадки лукаві».    Тихий бренькіт мандоліни.

Слуги зараз подалися    У вікно зирнули слуги,

До убогої оселі,    Бачать: зібрана громада,

Принесли вони поету    Всі стоять навколо ліжка,

Ті запросини веселі.    Мов якась таємна рада!

Утомивсь поет від праці,    Та й в темниці буду вільний.

Третій день лежить в недузі,    Маю думи-чарівниці,

Слухачі навколо нього    Що для них нема на світі

Посхиляли чола в тузі.    Ні застави22, ні границі». (...)

А поет усе то грає,    Так довіку у темниці

То щось пише на папері    Довелось поету жити,

Й роздає писання людям, —    За тюремний спів він мусив

Тут вступили слуги в двері.    Головою наложити.

Всі метнулись хутко з хати,    Та зосталися на волі

T ноет один зостався,    Молоді його нащадки,

Подививсь на слуг спокійно,    Що взяли собі у спадок

Гордовито привітався.    Всі пісні його, всі гадки.

Всі Бертольдові погрози    Здійнялось повстання в краю,

Слухав мовчки, усміхався.    І Бертольда вбили люде,

А коли скінчили слуги,    Та й гадали, що в країні

Так до них він обізвався:    Більш неволі вже ие буде.

«Ви скажіть свойому пану,    Та зостався по Бертольду

Що готовий я в дорогу,    Молодий його нащадок,

Тільки хай велить прислати    І пиху його, й маєтки

Слуг ще двох вам на підмогу.    Він забрав собі у спадок.

На запросини ласкаві    І тепер нащадки графські

Я не можу встать з постелі,    Тюрми міцнії будують,

Вам нести мене прийдеться    А поетові нащадки

Аж до нової оселі.    Слово гостреє гартують. (...)

• Злв$аМ& осНавJiato

1.    Які епізоди поеми зображені на ілюстраціях? Підберіть і процитуйте відповідні уривки.

2.    Розіграйте в особах сцену першої зустрічі поета й лицаря. Постарайтеся передати інтонаціями характери героїв.

3.    Чому граф жодного разу не віддячив співцеві за допомогу? Як характеризує його остання пропозиція співцеві стати «придворним поетом»?

4.    Чому, на ваш погляд, співець відмовився від цієї спокусливої пропозиції?

5.    Складіть цитатний план характеристики поета й графа.

6.    Розкажіть, спираючись на кожен із розділів поеми, у чому, на думку авторки, полягає суспільна місія митця.

7.    Через ниций егоїзм граф протиставив себе народові. Це протиставлення у творі увиразнюється численними антитезами. Знайдіть у IV розділі й випишіть у зошити приклади цього художнього засобу.

8.    Співець часто вдається до іронії (глузування, прихованої насмішки). Знайдіть у НІ і IV розділах і процитуйте відповідні фрагменти.

9.    Перенесіть у зошит таблицю і заповніть її.

Етапи розгортання конфлікту

Епізоди

Експозиція

 

Зав'язка

 

Розвиток дії

 

Кульмінація

 

Розв’язка

 

Епілог

 

10. Чи випадково поема названа казкою? Які казкові елементи використано у творі (зверніть увагу на зачин, коли й де розгортаються події, скільки разів зустрічаються головні герої)? Чи казковий у творі фінал? Чи можна «Давню казку» назвати алегоричним твором?

1.    Чому авторка твердить, що '«давня казка» триває досі? Що означає, на переконання Лесі Українки, настання «правди нової»? Чи втратила поема свою актуальність нині?

2.    Ви вже знаєте про багатьох вітчизняних і зарубіжних письменників. Хто з них долею та творчістю суголосний із поетом із «Давньої казки»? Відповідь докладно аргументуйте.

3.    Спираючись на погляди Лесі Українки та власні міркування, підготуйте усну розповідь на одну з тем: «Місія митця в суспільстві», «Чим "Давня казка" є повчальною для митців і можновладців усіх часів?», «Чому справжній поет не може бути "придворним"?».

• Ийдсущимс MneHC

1.    Що ви знаєте про родину Лесі Українки, про дитячі роки письменниці?

2.    Чим захоплювалася Лариса в дитинстві?

3.    Які основні мотиви першої збірки Лесі Українки «На крилах пісень»?

4.    Розкажіть про участь письменниці в громадському житті.

5.    Охарактеризуйте ліричну героїню збірки «Думи і мрії».

6.    За яким музичним принципом побудований вірш «Давня весна»?

7.    Які художні засоби увиразнюють центральний у цьому творі образ весни?

8.    Як у поемі «Давня казка» розкрито проблему ролі поета в суспільстві?

9.    Дайте розгорнуту характеристику образів поета й графа. За допомогою яких художніх засобів авторка змальовує ці образи?

10. Назвіть епізоди — етапи розгортання конфлікту в «Давній казці».

Прочитайте на дозвіллі

1.    Українка Леся. Усі твори в одному томі. — К.; Ірпінь: Перун, 2008.

2.    Денисюк Іван. Дворянське гніздо Косачів. — Л.: Академ, експрес, 1999.

Я. Косач-KjmewmK Ольга. Леся Українка. Хронологія життя і творчості. — Луцьк : Волин, обл. друк., 2000.

4. Леся Українка: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях: альбом / У поряд. М. В. Гуць, Н. Л. Россошинська — К.: Рад. шк, 1980.

♦ Подивіться в Інтернеті фільми: «НашаЛеся», «Великі українці — Леся Українка»·, «Леся Українка. Сподівання».

 

Це матеріал з Підручника Українська Література 8 Клас Пахаренко

 

Автор: evg01 от 20-08-2016, 21:27, Переглядів: 2628