Леся Українка - Contra Spem Spero (Без надії сподіваюсь), Лісова пісня - аналіз твору, критика

Леся Українка

(1871-1913)

«Contra Spem Spero» («Без надії сподіваюсь»)

Справжнє ім'я: Лариса Петрівна Косач

Історія написання: Леся Українка хвора, душевні й фізичні страждання не дають спокою, але й у цих умовах юна дівчина (їй 19 років) знаходить силу волі й душевну міць, щоб як людина, поет і громадянин сказати: «Буду жити! Геть думи сумні!»

Рік створення: 1890.

Збірка: «На крилах пісень» (1893).

Напрям: модернізм. Течія: неоромантизм.

Рід: лірика.

Жанр: вірш.

Тематичний різновид: інтимна лірика з елементами громадянської й філософської.

Тема: роль митця в суспільстві, мистецьке кредо (девіз) поетеси.

Ідея: утвердження активної громадянської позиції митця в суспільстві, де народ перебуває в тяжкому стані; заперечення декадансних (песимістичних) настроїв і почуттів.

Мотиви: «роль митця»; «боротьба»; «особисте й загальне (громадське)».

Образи: людей: ліричний герой (героїня) — поет, який переживає миті невпевненості, але врешті знаходить сили для активного життя; міфологічних істот: Сизиф; природи: осінь, весна, квітки, хмари, переліг, гора, камінь, нічка, зірка-, предметів і явищ: думи, сльози, пісня.

Символічні образи: осінь / весна (символи духовного занепаду / відродження); гора крем’яная (символ важкої життєвої дороги, випробувань); камінь (символ важкої місії); Сизиф (прихований символ даремної нібито праці, вічної муки за любов до людини); квітки (символ життя, плоду роботи); вбогий сумний переліг (символ огрому робіт на полі тяжкого реального життя); мороз (символ життєвих випробувань); сльози гіркі (символ страждань і посильного внеску).

Композиція (зміст): 1 катрен: ліричний герой відганяє думи-хмари, бо тепер весна, і питає себе, як жити — 2 катрен: утверджує бажання жити й боротися — З катрен: стверджує готовність іти важким шляхом — 4 катрен: висловлює упевненість в успішності своїх трудів — 5 катрен: стверджує готовність робити навіть позірно марну справу з переможною піснею на устах — 6 катрен: шукає надію — зірку-провідну, яка б підтримала його у важкій боротьбі — 7 катрен: утверджує свою перемогу над собою: «Буду жити! Геть, думи сумні!»

Система віршування: силабо-тонічна.

Віршовий розмір: 3-стопний анапест

Строфа: катрен (чотиривірш).

Римування: перехресне (абаб).

Художні засоби виразності: епітет: хмари осінні; весна золота; молодії літа; думи сумні; барвисті квітки; сльози гіркі; сльози гарячі; кора льодовая міцна; весела весна; гора крута крем’яная; камінь важкий-, вага страшная; пісня весела; темна нічка невидна; зірка провідна ясна владарка темних ночей; оксиморон: Я буду крізь сльози сміятись, / Серед лиха співати пісні, / Без надії таки сподіватись...; символ: кора льодовая міцна; квітки на морозі; камінь важкий; гора крем’яная; весна, осінь; зірка провідна; гіпербола: і несучи вагу ту страшную; не стулю ні на хвильку очей; антитеза: хмари осінні — весна золота; сумний переліг — барвисті квітки; вага страшная — пісня весела; інверсія: хмари осінні; кора льодовая міцна; вага страшная; гора крута крем’яная; пісня весела; анафора: Буду сіять барвисті квітки, / Буду сіять квітки на морозі, Буду лить на них сьози гіркі.

«Лісова пісня»

Історія написання: цей шедевр світової літератури був створений за короткий час, про що відомо з листа Лесі Українки до сестри Ольги: «Писала я її дуже недовго, 10-12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго приходила до пам’яті. Далі я заходилася її переписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання». Така швидкість створення, очевидно, була зумовлена тим, що всі образи були відомі Лесі з дитинства, коли вона жила у свого дядька в селі Колодяжному, що на Волині, де народна міфологія ще була реальністю, водночас ідея твору — це одна з основних проблем, про яку поетеса розмірковувала протягом усієї своєї творчості.

Рік створення: 1911.

Напрям: модернізм.

Течія: неоромантизм.

Рід: лірика + епос (ліро-епос).

Жанр: драма-феєрія (драма-казка), оскільки в ній розповідається про події, учасниками яких є як люди, так і істоти, створені людською уявою, а самі ж події проходять у різних світах (цьогобічному й потойбічному, людському й природному). Ознаки драми: наявність драматичного конфлікту, що підпорядкований ідеї твору; призначення — для постановки на сцені. Ознаки казки: перетво^ ення сил природи, казкових персонажів на образи, подібні до людей і наділені людською мовою та почуттями; перетворення людей у звірів, наявність алегоричних образів — Долі, злиднів.

Тематичний різновид: філософська драма.

Тема: життя людини в природі, де існує гармонія, і в соціумі, де наявна дисгармонія.

Ідея: утвердження краси вільнолюбного духу, кохання й мрії, людського життя, гармонійного й цілісного, як природа, єднання людини й природи, гімн сильній вільній людині; засудження людського матеріалізму й обмеженості.

Мотиви: «гармонія»; «вічне повторення»; «єдність душі й тіла»; «любов як вища сила», «роздвоєність особистості»; «природа й людина», «неодновимірність життя».

Образи: людей: Лукаш — образ юнака розкривається через образ Мавки; має багату душу, що промовляє до Мавки голосом сопілки; здатен щиро покохати, але потім затягується в «житейське болото»; не зміг «своїм життям до себе дорівнятись»; Мавка — лісова істота, юна дівчина, безкорислива, щира, ніжна, мрійлива, романтична, волелюбна, стійка у випробуваннях; дотримується високих моральних цінностей; пізнає складність і біль «роздвоєного» людського буття, але перемагає в боротьбі проти згубної людської моралі; мати Лукаша; Килина; дядько Лев; діти Килини; міфологічних істот: Мавка, Лісовик,Водяник, Русалка, Перелесник, «Той, що греблі рве», «Той, що в скалі сидить», Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні, Доля; природи: ліс, озеро, верба, дуб, поле, квіти, сніг; предметів і явищ: сопілка, серп, косовиця, хата; потойбіччя; вогонь.

Символічні образи: Мавка (символ гармонійного існування, відданої любові, твердості духу); Лукаш (символ дисгармонії людської натури, слабкості, пізнання істини); дядько Лев (символ гармонійного співжиття з природою); Килина (символ «приземленої», нікчемної людини); сопілка (символ творчої, гармонійної сутності людини; неперервності потягу до краси); верба, вогонь (символи духовного очищення, вічного повторення, відродження); міфологічні образи драми так само є носіями певних символічних смислів.

Час подій: весна — літо — осінь — початок зими (природний цикл, один рік). Місце подій: прадавній ліс на Волині, село біля нього.

Композиція (сюжет): твір складається з прологу та трьох дій, у яких події співвіднесені з різними порами року та різними етапами стосунків Мавки й Лукаша (зародження — занепад — прозріння): (пролог) знайомство з персонажами драми на лоні волинської весняної прирди; (дія І) зустріч із людьми, які живуть неподалік від лісу, зародження кохання між лісовою істотою Мавкою та людським хлопцем Лукашем — (дія II) прихід Мавки в літній час до світу людей, її боротьба за своє кохання, за своє місце серед людей — одруження Лукаша з Килиною — (дія ІІГ) у почуття Лукаша й Мавки вривається осінь із холодними дощами, опалим листям і пронизливими вітрами — Лісовик карає Лукаша за зраду Мавці, перетворюючи того на вовкулаку, — злидні обсіли хату Килини — Мавка прощає коханому, силою любові виривається із царства Того, хто в скалі сидить, й повертає Лукашеві людську подобу, а сама ледь не гине від руки Килини — горить хата Лукаша — востаннє лісова красуня з’являється перед Лукашем у постаті Долі, просячи дати їй душу — останній монолог Мавки сповнений оптимізму: вона в серці має те, що не вмирає, а отже, з весною вона оживе зеленою вербицею, адже життя знищити не можна.

Основний композиційний принцип драми — паралелізм, тобто зображення життя природи у зв’язку з життям людини. Наприклад, уже з прологу читач може з’ясувати різницю між світом природи й людини: у першому не існує уявлень про добро й зло, а в іншому — вони є. Мавка ж, потрапивши у світ людей і спізнавши кохання, відчуває цю людську роздвоєність, яку їй удається подолати силою кохання, «яке не вмирає».

Система віршування: силабо-тонічна, яка варіюється з римованими строфами, наближеними до народнопісенних (силабічних).

Віршовий розмір: 5-стопний ямб

Строфа: нестрофічна будова.

Художні засоби виразності: епітет; постійний епітет; порівняння; метафора, символ, метонімія, синекдоха; алітерація, асонанс; інверсія; антитеза; риторичні фігури та ін.

Цей матеріал взято з книги Довідник ЗНО з української мови та літератури