Леся Українка (Лариса Косач) - Я крицею зроблюсь на тім вогні Читати онлайн

ЛЕСЯ УКРАЇНКА
(Лариса Косач)

 

(1871-1913)

«Я КРИЦЕЮ ЗРОБЛЮСЬ
НА ТІМ ВОГНІ...»

хоче пізнати життя Лесі Укра-
їнки, повинен читати її твори. Саме в них
уся її біографія, саме в поезіях цієї муж-
ньої жінки концентрується її незглибиме
духовне життя. Твори геніальної поетеси
мають свій неповторний стиль, свою
окрему філософію, за якою можна одразу
впізнати авторку. Інтелект, поетична
інтуїція, глибока ніжність жіночої душі,
сильна творча воля, орлиний лет душі,
уміння відмежуватися від сірої буденнос-
ті й без галасу і самовихваляння творити образ вільної людини - усе
це гармонійно поєдналось у творчості Лесі Українки (Лариси Петрів-
ни Косач).

Великий поет завжди є незвіданим дивом. Кожне наступне поко-
ління відкриває нові глибини його творчості. І говорити про Лесю
Українку — означає говорити не лише про минуле, а й про сьогодення
і про завтра нашої літератури, про її національну самобутність, висо-
кі мистецькі ідеали, художню довершеність.

Що ви вже знаєте про дитинство Лесі Українки? Пригадайте
вивчені твори і розкажіть, «гам саме вони вразили вас.

«ТАК! Я БУДУ КРІЗЬ СЛЬОЗИ СМІЯТИСЬ...»

Війна з хворобою насправді означала війну за життя. Вона позба-
вила Лесю дитинства і юності, змушувала терпіти нелюдські страж-
дання. Навіть лікарі - щоденні свідки Лесиних мук — згадували, що
несила було дивитися в її бездонні страдницькі очі. Вони розуміли,
який нестерпний біль терзає тендітну дівчину і яка мужність живе в
стиснутих вустах, з яких ніколи не лунало жодного стогону!

Вона багато читала і, уявіть собі, в домашніх умовах оволоділа
німецькою, французькою, англійською, італійською, польською,
болгарською, грецькою та латинською мовами! Цікавилася не лише
гуманітарними, а й природничими науками. Особливо вражало Леси-
не знання історії. Вона так глибоко поринула в цю велику науку, що
у віці дев’ятнадцяти років написала для своїх молодших сестер під-
ручник «Стародавня історія східних народів». І цей підручник

виявився настільки досконалим, що за ним навіть певний час навча-
лися діти в українських школах у 20-х роках XX століття.

А які іноземні мови вивчаєте ви? Чи потрібне знання мов сучасній люди-
ні? А чи могли б ви самотужки вивчити хоча б одну іноземну мову?

Невиліковно хвора Леся Українка дарувала іншим свою снагу та
науку життєлюбства. Про те, що довелося їй пережити, свідчать
поезії. У них — і захоплення красою навколишнього світу, і недитяча
туга, і сльози, і надія — безмежна надія, яка давала силу жити...

У яких поезіях Лесі Українки наявні мотиви боротьби? Як ви можете про-
коментувати цей мотив у творчості поетеси?

Перші спроби пера поетеси-початківця дістали гарячу підтримку
матері, яка мріяла побачити доньку видатною українською письмен-
ницею. Бо з однією мрією талановитої дівчини довелося попрощати-
ся — у 1883 році Лесі було прооперовано ліву руку, тож вона мусила
відмовитися від гри на фортепіано. Музика стала затамованою сти-
хією, глибоким відлунням, яке лягло на літературну творчість.
А поміж тим сама Леся зізнавалася: «Мені інколи здається, що з
мене вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда,
що природа мені утяла кепський жарт». Мрія, не здійснена в парти-
турах і нотах, наскрізь пронизуватиме віршові строфи, а в побудові
ліричних творів втілиться справжня симфонія. І, як живому другові,
поетеса звірятиме своєму фортепіано сум і жаль, радість і горе:

З тобою звикла я ділитися журбою,

Вновідувать думки веселі і сумні.

А яке, на вашу думку, значення музики в житті людини? Яких українських
і зарубіжних композиторів ви знаєте? Спробуйте написати невеликий
твір-роздум, який би розпочинався так: «Музика для мене - це...».

 

Перші Лесині твори з’явилися дру-
ком у галицькому журналі «Зоря» в
1884 році. Водночас Леся випробовує
свій хист і в царині перекладацької
роботи — з-під її пера виходять пере-
клади з Гомера, Гейне, Гюго, Міцкеви-
ча. Гоголя.

І ось, нарешті, 1893 рік. За допомо-
гою І. Франка у Львові виходить пер-
ша збірка поезій Лесі Українки, що
отримала назву «На крилах пісень».
До цієї книжки увійшли цикли «Сім
струн», «Зоряне небо», «Подорож до
моря», «Кримські спогади», «Дитячі»,
окремі поезії, написані в 1880-х та на

початку 1890-х рр., а також поеми «Русалка», «Самсон», «Місячна
легенда».

Думка і читачів, і критиків була одностайною: видання є явищем,
що має залишити помітний слід у тогочасній українській літературі.

Що ж такого було в цій невеличкій книжечці, що вона по-справж-
ньому збурила літературну громадськість України по обидва боки
Дніпра? Це була проба поетичного голосу, щирого і талановитого,
саме в цій збірці юна поетеса заприсяглася на все життя:

Так! Я буду крізь сльози сміятись.
Серед лиха співати пісні,

 

Без надії таки сподіватись.

Буду жити! Геть думи сумні!

(«Contra зрет зрего!» )

Перша збірочка була освідченням у любові до тих, хто був поряд
із Лесею впродовж перших кроків у літературу, — коханій мамі (вірш
«Вечірня година»), братові Михайлу (цикл «Кримські спогади»), рід-
ному брату матері Михайлові Драгоманову (цикл «Сім струн»), сестрі
Ользі Косач (вірш «Веснянка»), подрузі Олександрі Судовщиковій,
що згодом стала дружиною брата Лесі (поезія «Сон»), родині Михай-
ла Комарова³ (цикл «Подорож до моря»), Іванові Франкові (вірш
«Сльози-перли»). А поезія «Надія» змальовує долю тітки Лесі Укра-
їнки, Олени Косач, засланої в Сибір за участь у революційному русі.

Леся вперше взяла до рук свою книжечку, коли дорогою до Бол-
гарії, у 1894 році, ненадовго зупинилася у Львові.

У Болгарії було написано більшу частину віршів, що склали цикл
«Невільничі пісні». У ці роки напружених творчих шукань і безна-
станної боротьби із хворобою народилися поема «Давня казка», багато
сатиричних творів, полемічних статей. Поетеса продовжувала доскона-
лити мистецтво перекладу (твори Тургенева, Байрона), пробувала свої
сили у прозовому жанрі (оповідання «Така її доля», «Метелик», «Вес-
няні співи», «Лелія», «Жаль» та інші).

Пригадайте, хто ще з українських письменників цього періоду так само
плідно працював у царині перекладу.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

1.    Пригадайте, де й коли народилася Леся Українка, хто були її
батьки, де мешкала родина, на яку хворобу і за яких обставин
захворіла поетеса в дитинстві.

2.    Як називалася перша збірка Лесі Українки, які твори до неї
входили?

3.    Перелічіть мови, якими володіла поетеса.

4.    Коли і де були надруковані перші твори поетеси?

Міркуємо

1.    Розкажіть, підтверджуючи свою відповідь прикладами, які саме
враження дитинства були найяскравішими для Лесі.

2.    Яку відому вам давньогрецьку поетесу оспівала у своєму вірші
Леся Українка і про що саме вона творить у ньому?

3.    З якими видатними людьми свого часу спілкувалася Леся в ди-
тинстві? Що ви про них знаєте?

Аналізуємо

1.    Поясніть, як ви розумієте життєве кредо поетеси: «Так! Я буду
крізь сльози сміятись!».

2.    Який резонанс мала перша збірка Лесі Українки і чому?

3.    Оберіть правильне твердження і прокоментуйте кожне із них.
Поясніть, чому решта - неправильні.

A.    Леся Українка писала завжди тужливі, сповнені болем поезії.

B.    Твори Лесі Українки пронизані мотивом боротьби.

В. Леся Українка у своїх віршах завжди намагалася передати свої
муки й страждання.

Г. У Лесиних поезіях немає трагічних і меланхолійних мотивів,
вона намагалася демонструвати лише оптимістичний настрій і
ставлення до світу.

Дискутуємо

1.    Що саме, на вашу думку, завжди вирізняло Лесю серед її одно-
літків?

2.    Ви знаєте, що Леся захоплювалася грою на фортепіано. А як ви
гадаєте, чи стала б вона такою ж знаменитою композиторкою, як
була поетесою? Чому?

3.    Пригадавши вивчені вами иоезії, визначте основні мотиви Леей-
ної творчості.

«А В СЕРЦІ МОЄМУ СПІВАЄ ВЕСНА...»

У Львові вийшла і друга поетична збірка Лесі Українки - «Думи
і мрії» (1899). У її творчості, вочевидь, відбувся певний злам, подіб-
ний до того, який пережив Тарас Шевченко в період «трьох літ».
Вона без жалю прощається з романтичними мріями:

Мрії рожеві, тепер я розстануся з вами.

Мрія новая літа надо мною орлом.

Прощається зі сльозами, бо «що сльози там, де навіть крові мало!».

Ці рядки з’явилися друком через рік по тому, як Іван Франко
визначив місце Лесі в українській літературі поруч із Шевченком
(«Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте”
Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова»)
і охрестив її «чи не одиноким мужчиною на новочасну соборну Ук-
раїну». Ця характеристика назавжди закарбувалася в Лесиному
життєписі, хоча в поезіях ми бачимо
насамперед жінку — мужню, незламну,
почасти самотню, як більшість її героїв,
геніальну, як народ, пісні й легенди якого
вона збирала все життя.

 

Як ви гадаєте, чому Іван Франко саме так
сказав про Лесю Українку? Що він мав на
увазі, називаючи її «мужчиною»?

Усі поезії другої збірки розміщені в
строгій хронологічній послідовності, ком-
позиція — струнка і продумана, усі твори
об’єднані в тематичні цикли, що стало
однією з основних характерних особли-
востей ліричної творчості Лесі Українки.

Збірка відкривалася поемами «Давня
казка» і «Роберт Брюс, король шотланд-
ський», далі — поетичні цикли «Мелодії»,
«Невільничі пісні», «Відгуки».

У циклі «Мелодії» вміщені справжні поетичні перлини — «Хотіла
б я піснею стати» і «Давня весна».

ХОТІЛА Б Я ПІСНЕЮ СТАТИ...

Хотіла б я піснею стати У сюю хвилину ясну, Щоб вільно по світі літати, Щоб вітер розносив луну. Щоб геть аж під яснії зорі Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі. Буяти над морем хибким. Лунали б тоді мої мрії І щастя моє таємне. Ясніші, ніж зорі яснії, Гучніші, ніж море гучне.

У першому циклі збірки «Мелодії» представлена інтимна лірика.
Про органічний для Лесиної творчості музичний принцип, що ліг в
основу циклу, творячи із окремих віршів-мелодій могутню емоцій-
нозвукову симфонію, свідчить хоча б той факт, що три поезії циклу:
«Стояла я і слухала весну», «Дивлюсь я на яснії зорі...», «Хотіла б я
піснею стати...» - перетворилися на блискучі романси, музику до
яких написав видатний український композитор Кирило Стеценко.

Під чарівливим впливом весни окрилене серце поетеси хоче стати
піснею. Зворушливо радісне відчуття розквітлої природи, здатність
перейматися її настроєм, характерні для ліричної героїні, властиві й
самій Лесі.

Пригадайте вірш «Тиша морська». Яким зображене море в обох цих
поезіях?

Поетеса багато уваги приділяє змалюванню моря. Воно оживає під
її майстерним пером, немов під пензлем художника.

Для цього авторка добирає особливий ритм, віршовий розмір,
який дозволяє створити ефект «оживлення» пейзажного малюнка.
І перед очима читача поволі вимальовується мінлива картина полу-
дневого дня, гладінь моря, що грає різними барвами під щирим золо-
том сонячного проміння, ми чуємо неповторну симфонію звуків.

Лесю Українку завжди вабила потужна сила морської стихії, її
вічна загадка. Адже люди справедливо вважають, що море зберігає
чи не найбільше таємниць цивілізації. Разом з ліричною героїнею
твору ми переймаємося радісним хвилюванням і трепетним очіку-
ванням зустрічі з морем.

А які ще важливі для свого світобачення слова вживає в цьому творі
поетеса?

Ключовими для розуміння стану героїні є слова «ясну, яснії».
Вони налаштовують на душевну просвітленість, очікування прекрас-
ного, спокій, світлі помисли.

ДАВНЯ ВЕСНА

Була весна весела, щедра, мила, Промінням грала, сипала квітки, Вона летіла хутко, мов стокрила, За нею вслід співучії пташки! Все ожило, усе загомоніло - Зелений шум, веселая луна! Співало все, сміялось і бриніло, А я лежала хвора й самотна. Я думала: «Весна для всіх настала. Дарунки всім несе вона, ясна, Для мене тільки дару не придбала, Мене забула радісна весна».

Ні, не забула! У вікно до мене Заглянули від яблуні гілки, Замиготіло листячко зелене, Посипались білесенькі квітки. Прилинув вітер, і в тісній хатині Він про весняну волю заспівав, А з ним прилинули пісні пташині, І любий гай свій відгук з ним прислав. Моя душа ніколи не забуде Того дарунку, що весна дала; Весни такої не було й не буде, Як та була, що за вікном цвіла.

Образ весни був найулюбленішим в інтимній ліриці поетеси. У ній
Леся бачила свою подругу, їй здавалося, що пора, яка пробуджує все
навколо, є для неї найближчою. Адже весна навіть її, «хвору і самот-
ну», спонукала відчути радість і повноту життя, змусила забути про
біль і страждання, про осоружне ліжко, до якого була прикута сама
молодість! У ті дні Леся написала в одному з листів: «Надворі така
розкішна весна, що ніхто не повинен слабувать...».

Образ весни в цьому творі — персоніфікований, динамічний. Пое-
теса не шкодує словесних барв, які увиразнюють картину і відповід-
ний їй стан ліричної героїні. Леся персоніфікує весну за допомогою
епітетів, які вживаються для характеристики звичайної жінки, —
«весела, щедра, мила», дієслів - «грала, сипала, летіла».

 

Одухотворена весна настільки владно
завоювала все довкола, що воно не просто
«ожило», ай «загомоніло», «співало», «смі-
ялося» .

Композиційне осердя твору - строфа, у якій лірична героїня зізна-
ється у своїй трагічній безпомічності, відмежованості від такого при-
вабливого потоку життя. Ця антитеза - «все сміялось, бриніло, а я
лежала хвора й самотина» — лише поглиблює і вияскравлює одухот-
вореність весняного буяння.

 

Емоційний зліш авторка подає надзви-
чайно просто — прийомом ствердження-
залеречення: «Мене забула... Ні, не забу-
ла!». Цей емоційний підйом надалі лише
посилюється, замикаючи вірш вдячними мажорними нотами.

Зримі, легкі, знайомі і привабливі образи творять силою Лесиного
генія неповторну картину, яка всуціль є «живою» метафорою, а
поетичне перебільшення «Весни такої не було й не буде» максималь-
но демонструє стан душевного підйому, окриленості, волі до життя —
усе те, що весна принесла в «тісну хатину» поетеси.

І, мабуть, віршів таких «не було й не буде»...

Саме в цій збірці (цикл «Невільничі пісні») з’явився в Лесиній
поезії образ Прометея. У ньому вона, як свого часу Тарас Шевченко,
уособлювала всі підневільні народи, яким завдавали страждань не
могутні небожителі, а підлі нікчеми:

Брати мої, нащадки Прометея!

Вам не орел розшарпав груди горді, -

Бридкі гадюки в серце уп’ялись.

Важливе місце в збірці посідає тема ролі митця і мистецтва в
суспільному житті - йдеться передовсім про поему «Давня казка».

ДАВНЯ КАЗКА

( Скорочено )

Може б, хто послухав казки? Ось послухайте, панове! Тільки вибачте ласкаво, Що не все в ній буде нове. (...). І ...Десь, колись, в якійсь країні Проживав поет нещасний. Тільки мав талан до віршів Не позичений, а власний. На обличчі у поета Не цвіла урода гожа, Хоч не був він теж поганий, - От собі — людина божа! Той співець - та що робити! Видно, правди не сховати,

Що не був співцем поет наш. Бо зовсім не вмів співати. Та була у нього пісня І дзвінкою, і гучною. Бо розходилась по світу Стоголосою луною. І не був поет самотнім, — До його малої хати Раз у раз ходила молодь Пісні-слова вислухати. (...). Про що, на вашу думку, свідчить така характеристика поета? Так одного разу ранком Наш поет лежав у гаю.

Чи він слухав шум діброви, Чи пісні складав — не знаю! Тільки чує — гомін, гуки. Десь мисливські сурми грають. Чутно разом, як собачі Й людські крики десь лунають. (...). Попереду їхав лицар, Та лихий такий, крий Боже! «Бачте, — крикнув, — що за птиця! Чи не встав би ти, небоже?». «Не біда, - поет відмовив, - Як ти й сам з дороги звернеш. Бо як рими повтікають. Ти мені їх не завернеш!». «Се ще также полювання! - Мовить лицар з гучним сміхом. — Слухай, ти, втікай лиш краще. Бо пізнаєшся ти з лихом!». «Ей, я лиха не боюся, 3 ним ночую, з ним і днюю, Ти втікай, бо я, мосьпане, На таких, як ти, полюю! В мене рими-соколята, Як злетять до мене з неба, То вони мені вполюють Вже кого мені там треба!». (...). «Він, напевне, божевільний! - Крикнув лицар. — Ну, рушаймо! Хай він знає нашу добрість - Стороною обминаймо». (...). Геть одбившися від гурту, їде лицар в самотині. Зирк! - поет лежить, як перше. На самісінькій стежині. «Ах, гостинця ти чекаєш! — Мовив лицар і лапнувся По кишенях. — Ой, небоже, Вдома гроші я забувся!». Усміхнувсь поет на теє: «Не турбуйсь за мене, пане,

Маю я багатства стільки. Що його й на тебе стане!». Спалахнув від гніву лицар, Був він гордий та завзятий, Але ж тільки на упертість Та на гордощі багатий. «Годі жартів! — крикнув згорда. - Бо задам тобі я гарту!». А поет йому: «Та й сам я Не люблю з панами жарту... Бачиш ти - оця діброва, Поле, небо, синє море — То моє багатство-панство І розкішне, і просторе. При всьому сьому багатстві Я щасливий завжди й вільний». Тут покликнув лицар: «Боже! Чоловік сей божевільний!». «Може буть, - поет відмовив, - Певне, всі ми в Божій волі. Та я справді маю щастя, І з мене його доволі». (...). Засміявсь на теє лицар: «Давню байку правиш, друже! Я ж тобі скажу на теє: Ти щасливий та не дуже. Я б віддав отой химерний Твій таємний світ надхмарний За наземне справжнє графство, За підхмарний замок гарний. Я б віддав твоє багатство І непевнії країни За єдиний поцілунок Від коханої дівчини...». (...). Тут поет взяв мандоліну, І на відповідь гуртові Він заграв і до музики Промовляв пісні чудові. Всі навколо нерухомі, Зачаровані стояли.

А найбільше у дівчаток Очі втіхою палали. Довго й лицар слухав пісню, Далі мовив на відході: «Що за дивна сила слова! Ворожбит якийсь, та й годі!». Якими постають перед нами обидва герої поеми? На яких рисах поета і графа наголошує авторка? II Літнім вечором пізненько Сам поет сидів в хатині. Так од ранку цілу днину Він просидів в самотині. (...). Що за диво! Під віконце Хтось помалу підступає. Тут поет не втерпів: «Хто там?» - Невідомого питає. (...). «Хто ж се “я”?» - поет питає. «Я, Бертольдо, лицар з гаю». Тут поет пізнав той голос: «А, мисливий! Знаю, знаю! Вибачай, прошу до хати, Хоч у мене трошки темно, Бо коли я сам у хаті, Не палю вогню даремно; Та для гостя запалю вже». І добув вогню з кресала. Перед ним лицарська постать Владаря Бертольда стала. «Добрий вечір!». - «Добрий вечір!» — Став тут лицар і - ні слова. Щось ніяк не починалась Тая пильная розмова. «Де ж твоя, мій гостю, справа?» - Далі вже поет озвався. Лицар стиха одмовляє: «Я, мій друже, закохався...».

Тут поет йому говорить: «Що ж на се тобі пораджу? А проте доказуй далі. Може, чим тебе розважу». «Закохався я і гину, — Каже лицар, - вдень і вночі Бачу я перед собою Ясні оченьки дівочі». (...). «Правду кажеш, - мовив лицар, — Але ж я тебе благаю, Щоб поміг мені в сій справі. Пам’ятаю, як у гаю Ти своїм віршем чудовим Чарував усю громаду, — Тільки ти один тепера Можеш дать мені пораду! За пораду все, що хочеш, Дам тобі я в нагороду». «Ну, на се, — поет відмовив, — Не надіюся я зроду. Можу я знайти й без плати Для приятеля пораду. Ось пожди лиш трохи, зараз Будеш мати серенаду. Та мені для сього треба Ймення й вроду панни знати», «їй наймення Ізідора, А вродлива!., не сказати!..». Більш поет вже не питався, Сів, задумавсь на хвилину'. Записав щось на папері. Зняв з кілочка мандоліну, Показав слова Бертольду, Мандолину дав у руки Та написанії вірші... (...). «От спасибі!» — крикнув лицар. Ще ж поет не відозвався, А вже лицар був надворі. На коня! і геть погнався... (...).

Чому Бертольдо саме в поета попросив про допомогу? III Боже, Боже! що то може Наробити серенада!.. Зникла в серденьку в Бертольда Темна туга і досада. (...). Як же бучно, як же втішно Всім гулялось на весіллі! Танцювали, попивали Від неділі до неділі. Всіх приймали, всіх вітали, Всім уміли догодити, Тільки нашого поета Пан забувся запросити. (...). І якраз серед бенкету В замку нашого Бертольда Залунала гучна сурма Королівського герольда.	Попереду всього війська Три старшії виступали: Карлос, Гвідо і Бертольдо; За одвагу їх обрали. їдуть, їдуть, врешті бачать - Три дороги розійшлися. Розлучились три найстарші, Кожний різно подалися... (...). І Бертольдові спочатку Справді щастя панувало, Довелося звоювати Городів чужих чимало. От вже він на стольне місто Погляда одважним оком. Але тут-то саме щастя Обернулось іншим боком. (...). Тут прийшлось Бертольду з лихом: Край чужий, ворожі люде. Голод, злидні, військо гине... Що то буде, що то буде?! Місяць, другий вже ведеться Тая прикрая облога. Серед війська почалися Нарікання і тривога. (...). Прокоментуйте змальований епізод. Вийшли тут наперед війська Військові співці славутні, Всі вони були при зброї, А в руках тримали лютні. (...). Тут один із них тихенько Струни срібнії торкає, Усміхається лукаво І такої починає: «Був собі одважний лицар. Нам його згадать до речі. Він робив походи довгі — Від порога та до печі.
Прощавай, дружина люба. Всі розкоші, всі вигоди! Все те треба проміняти На далекії походи. (...).

Він своїм язиком довгим Руйнував ворожі міста... Чули ви його розповідь: “Я один, а їх аж триста!” Ну, та сей одважний лицар Якось вибрався до бою. І вернув живий, здоровий: Талісман він мав з собою. Я гадаю, талісман сей Кожен з вас тут знать готовий. Се буде речення мудре: “Утікай, поки здоровий!”». «Утікай, поки здоровий!» — Всі співці тут заспівали; Вояки стояли тихо, Очі в землю поспускали. Раптом зброя заблищала, І гукнуло військо хором: «Ми готові йти до бою! Краще смерть, ніж вічний сором!». І метнулися у напад Так запекло, так завзято. Що не встигла й ніч настати. Як було вже місто взято. (...). Тут на радощах Бертольдо Всіх співців казав зібрати, І, коли вони зібрались, Привселюдно став казати: «Ви, співці славутні наші. Ви, красо всього народу! Ви нам честь відрятували, Вам ми винні нагороду!». Та співці відповідали: «Ні, не нам, ласкавий пане. Той, хто сих пісень навчив нас. Нагороду хай дістане». (...). «Знаю я сього поета І його величну душу, І тепер йому по-царськи Я подякувати мушу.

Тільки б дав нам Бог щасливо Повернутися додому, Срібла, золота насиплю Я співцеві дорогому!..». Хто і що знову стали в пригоді Бертольдо? IV (...) Сила статків та маєтків! Вже Бертольдо граф заможний! Він живе в свойому графстві, Наче сам король вельможний. (...). Тож спочатку того щастя Справді був Бертольдо гідний: Правий суд чинив у панстві, До підданих був лагідний. Але то було не довго, Він дедалі в смак ввіходив І потроху в себе в графстві Інші звичаї заводив. (...). Трудно навіть розказати, Що за лихо стало в краю, — Люди мучились, як в пеклі, Пан втішався, як у раю. Пан гуляв у себе в замку, - У ярмі стогнали люде, І здавалось, що довіку Все така неволя буде. Розливався людський стогін Всюди хвилею сумною, І в серденьку у поета Озивався він луною... Ось одного разу чує Граф лихі, тривожні вісті: Донесла йому сторожа, Що не все спокійно в місті; Що співці по місті ходять І піснями люд морочать. Все про рівність і про волю У піснях своїх торочать. (...).

«Ну, - гукнув Бертольд, - то байка! Я візьму співців тих в руки!». Раптом чує десь близенько Залунали пісні гуки: «В мужика землянка вогка, В пана хата на помості; Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів біліші кості! У мужички руки чорні, В пані рученька тендітна; Що ж, недарма люди кажуть, Що в панів і кров блакитна! Мужики цікаві стали, Чи ті кості білі всюди, Чи блакитна кров поллється, Як пробити пану груди?». «Що се, що? - кричить Бертольдо. — Гей, ловіть співця, в’яжіте! У тюрму його, в кайдани! Та скоріш, скоріш біжіте!». Коли се з-за мурів замку Обізвався голос долі: «Гей, біжіте, панські слуги. Та спіймайте вітра в полі!». (...). Тут він двох щонайвірніших Слуг до себе прикликає І до нашого поета У хатину посилає: «Ви скажіть йому від мене, Що я досі пам’ятаю, Як пісні його втішали Нас колись в чужому краю. Власне я тепер бажаю Дать йому за них заплату, Я поетові дарую В себе в замку гарну' хату. Я його талан співацький Так високо поважаю, Що співцем своїм придворним Я зробить його бажаю.	Ви скажіть, що він у мене Буде жити в шані, в славі, Тільки, звісно, хай забуде Різні вигадки лукаві». Який персонаж «Давньої казки» зображений на цій ілюстрації?
	Слуги зараз подалися До убогої оселі, Принесли вони поету Ті запросини веселі. Усміхаючись, він слухав Те запрошення знаднеє, А коли вони скінчили, Так промовив їм на сеє: (...). «Ви скажіть, що я не хочу Слави з рук його приймати, Бо лихую тільки славу Тії руки можуть дати. Золотих не хочу лаврів, 3 ними щастя не здобуду Як я ними увінчаюсь. То поетом вже не буду.

Не поет, у кого думки Не літають вільно в світі, А заплутались навіки В золотії тонкі сіті. Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани! А хто змальований тут? Яка Ілюстрація, на ваш погляд, точніше передає характер героя?

Тож підіте і скажіте. Що поки я буду жити, Не подумаю довіку Зброї чесної зложити!». (...). Так довіку у темниці Довелось поету жити. За тюремний спів він мусив Головою наложити. Та зосталися на світі Молоді його нащадки, Що взяли собі у спадок Всі пісні його, всі гадки. Здійнялось повстання в краю, І Бертольда вбили люде, Та й гадали, що в країні Більш неволі вже не буде. Та зостався по Бертольду Молодий його нащадок, І пиху його, й маєтки Він забрав собі у спадок. І тепер нащадки графські Тюрми міцнії будують, А поетові нащадки Слово гостреє гартують. (...). А коли війна скінчиться Того діла й того слова, То скінчиться давня казка, А настане правда нова.

У яких рядках, на вашу думку, міститься розв’язка поеми? Чи є у творі
епілог? Якщо так, прочитайте і прокоментуйте його.

У поемі «Давня казка» Леся Українка продовжує магістральну
для своєї творчості тему - значення поезії в житті, роль поета в
суспільстві, його взаємини з тим соціальним оточенням, якому він
або покликаний служити, або з яким бореться. Образ слова-зброї -
ключовий у поезіях. Так чи інакше, темою поетового служіння гро-
маді поетеса окреслювала своє ставлення до вічної філософської дис-
кусії про місію митця.

Іван Франко оцінив цей твір як краще надбання Лесиної поезії до
1898 року.

Ви погоджуєтеся з такою думкою Івана Яковича?

Поема-казка складається із чотирьох окремих епізодів, об’єднаних
спільним ідейним задумом, а також центральним образом народного
співця-поета, який своїм словом здатен і запалити воїнів на звитяжну
боротьбу з ворогами, і полонити серце дівчини Ізідори, і підняти уярм-
лений люд на «страшну затяту» битву проти деспотичного графа Бер-
тольдо. Бо поет для Лесі Українки - завжди проводир, навіть коли
«всі пісні його, всі гадки» замкнено в холодних в’язничних мурах.

Подвійне смислове навантаження має, власне, і сам заголовок
поеми, оскільки зображені поетесою давноминулі казкові події є пря-
мою аналогією до її сучасності, про яку з болем вона писала в листі
до письменника Михайла Павлика: «Сором і жаль за мою країну
просто гризе мене (се не фраза, вірте), і я не думала, що в душі моїй
є такий великий запас злості. Я не знаю, що буду робити, вернув-
шись в Росію, сама думка про се тюремне життя сушить моє серце.
Не знаю, як хто, а я не можу терпіти мовчки під'яремного життя».

У цьому творі Леся виявила себе майстром іронії, сарказму. Особ-
ливо яскраво це простежується в пісні, яку співають селяни.

Так само іронічно звучать рядки про панування Бертольдо, про
тих, хто завжди відмежовує себе від суспільних змагань.

Образ поета-подвижника, що готовий загинути в ім’я правди, волі,
вітчизни, образ, у якому прочитувалося єство самої Лесі, — один з
найяскравіших у її творчому доробку.

Чи можна віднайти спільні риси в поета з «Давньої казки» та самої поетеси?

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

1.    Де і коли вийшла друга збірка Лесиних творів? Як вона назива-
лася?

2.    Перелічіть твори, які увійшли до другої збірки.

3.    Назвіть поезії, у яких Леся Українка звергається до образу вес-
ни. Виразно прочитайте їх.

4.    Вивчіть напам’ять вірш «Хотіла б я піснею стати...».

Міркуємо

1.    Як молода дівчина боролася з хворобою? У яких творах вона
згадує про неї і як саме?

2.    Яким видається поетесі море? Дайте відповідь, використовуючи
цитати.

3.    Доповніть розпочату думку: «Весна постає в Лесиних творах як...».

4.    Перекажіть власними словами сюжет поеми «Давня казка».

Аналізуємо

1.    Які риси характеру поетеси виявилися в її зрілій творчості?

2.    Якими почуттями сповнені Лесині твори про прихід весни? Що
в них спільного і що відмінного?

3.    Складіть цитатні плани-характеристики образів поета і графа
Бертольдо. Чим, на вашу думку, принципово різняться ці люди?

4.    Визначте тему, ідею, провідні мотиви поеми «Давня казка».

Дискутуємо

1.    Доведіть, підтвердивши свою відповідь цитатами, що творчість
Лесі Українки має потужне ліричне начало, у ній виявилися ро-
мантичні мотиви, волелюбність, оптимізм, сила духу.

2.    Як ви розумієте образ ліричної героїні, що постає з прочитаних
вами поезій? Що спільного ви помітили між авторкою творів і лі-
ричною героїнею?

3.    Проаналізуйте, якими власними поглядами, мріями, принципа-
ми наділила Леся Українка свого героя - поета.

4.    Поєднавши точку зору Лесі Українки і власні міркування, зро-
біть висновок: якою є роль поета в суспільстві. А роль мистецтва в
житті людини?

«ВСЯ ТИ - ТРЕПЕТ, ВОГОНЬ, ІДЕЯ...»

Ще в дитинстві Леся зацікавилася драматургією. У дванадцять
років вона разом з братом Михайлом інсценізувала уривки з «Іліа-
ди» й «Одіссеї» Гомера. Поступово ліризм Лесиних творів набирає
драматичного характеру. Відомий український поет Євген Мала-
нюк, із творчістю якого ви неодмінно ознайомитеся в старших кла-
сах, писав: «Як у хімічних реакціях часто буває потрібен так зва-
ний каталізатор, або просто поштовх чи струс, так у біографіях
великих творців часто зустрічаєш не конче аж життьову ката-
строфу, але душевну рану, психічний шок, психічну травму, що
якби відкривають нове творче джерело, або й обертають його у
рвучку ріку».

Як ви зрозуміли ці слова? Чи згодні ви з ними? У біографіях яких митців
світу - письменників, художників, композиторів - відбувалося щось
подібне?

 

Очевидно, таким каталізатором ста-
ло її перше кохання, яке обірвала
смерть. Сергій Мержинський, з яким
Леся познайомилась у Ялті, який пода-
рував Лесі надію на щастя, помер у неї
на руках у Мінську в 1901 році. Про-
тягом однієї ночі Леся написала драма-
тичну поему «Одержима», під якою
поставила пам’ятну трагічну дату —
15.11.1901 р. «Я її в таку ніч писала, —
згадає вона пізніше в листі до І. Фран-
ка, - після якої, певне, буду довго жити,
коли вже тоді жива осталась». Ціною
втамованого болю Леся стала драматур-
гом. Лише пізніше дослідники її твор-
чості, біографи дізналися про ту жахли-
ву ніч, коли, схиляючись до мертвого
обличчя коханого, вона шепотіла:

І квітка щастя раз назавжди зникла,
Як легендарний з папороті цвіт.

Що це за легенда про цвіт папороті?

А порятунок — у праці. Народжуються нові вірші, з’являються
статті, присвячені італійській, польській та західноукраїнській літе-
ратурам, які стануть подією в літературній критиці доби. Тоді ж
Леся випробовує себе як прозаїк. «Приязнь», «Над морем» - кращі
прозові твори письменниці.

Після смерті Сергія Мержинського Леся подорожує Карпатами,
зустрічається з Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Василем
Стефаником, Осипом Маковеєм, зі своїм майбутнім чоловіком Кли-
ментом Квіткою.

Третя поетична книжка — «Відгуки» (1902) побачила світ коштом
студентів Чернівецького університету. Знову — чітка і продумана
композиція — цикли «Невольницькі пісні», «Ритми», «Хвилини»,
«Легенди», драматична поема «Одержима».

Про що, на вашу думку, свідчить той факт, що студенти власним коштом
видали збірку Лесі Українки? Аргументуйте.

У віршах цього періоду поетеса в черговий раз гнівно засуджує
пасивність і байдужість, пристосуванство, добровільну відмову від
боротьби за свої ідеали. «Де ви, мої товариші колишні? - з гіркотою
запитує вона в поезії “Віче”. — Ми розійшлися, мов стежки по лісі...
Чи, може, вам — "великим”, мудрим людям — тепер уже не до дитя-
чих мрій?». «Старі мечі поржавіли, - нових ще не скували молодії
руки», — сказала Леся у вірші «Епілог». Знову, як і в «Давній казці»,
лунає думка про те, що «Завжди терновий вінець буде кращий, ніж
царська корона».

Драматичними емоціями, що відповідають складному душевному
станові поетеси, пройняті вірші із циклів «Ритми» та «Хвилини».
Кожна із цих назв відтворює внутрішню гармонію циклу, пов’язану
з перипетіями людського життя - мріями, бажаннями, переживан-
нями та почуттями.

Особливим драматизмом сповнений вірш «Ви щасливі, пречистії
зорі»: «Ви щасливі, пречистії зорі, ваші промені — ваша розмова;
якби я ваші промені мала, я б ніколи не мовила слова». Це - настро-
євий твір. Це голос почуттів, глибока емоційна хвиля, яка вихлюп-
нулася з грудей поетеси.

Вірш написаний у період, коли Лесина душа була пройнята кохан-
ням і болем. Тоді поетеса відчувала себе щасливою, сповненою вну-
трішньої сили і разом з тим глибоко страждала, бо знала про неви-
ліковну хворобу коханого. Саме про свій біль і розповіла вона — про
те, що ладна була б мовчати, бути в самотині, щоб так гірко не
страждати, не мучитися від «туги і жалю».

Чи завжди з Лесиних творів можна зрозуміти, які почуття вона пережива-
ла в момент їх написання?

Зорі для неї — взірець досконалості, їм не потрібні слова, вони
бачать усе довкола, їх не мучать душевні болі - саме про це говорить
Леся. Звертаючись до зір, вона визначає їхні переваги: «пречистії»,
« високії», « холоднії».

Бог дарував їй могутній талант — запалювати словом серця людей.
У неї була велика душа і чуле серце, спроможне на самозречене кохан-
ня, і життя її склалося так, що й туги, й жалю було в ньому понадміру.
Тверда, як кришталь, і подібна до зір - вона жила в ім’я служіння
вітчизні і зоріла всім тим, кому потрібен був дороговказ у майбутнє!

«МРІЄ, НЕ ЗРАДЬ!»

А далі - роки захоплення драматургією. За порівняно короткий
час - трохи більше десяти років — Леся Українка створила близько
20 драматичних творів, заклавши підвалини нової української дра-
матургії, сягнувши висот європейської та світової слави. А це були
роки важкої матеріальної скрути, життя на чужині - переважно в
Грузії, де служив чоловік. Писала вже тяжко хвора, невідомо якою
силою волі піднімаючися з ліжка. «Юрба образів не дає мені спати
по ночах, мучить, як нова недуга, оттоді вже приходить демон,
лютіший над усі недуги, і наказує писати... отак я писала“Лісову
пісню"...». Юрба образів, що тривожили поетесу, — знаменита Кас-
сандра з однойменної драми, Оксана з «Боярині», відірвана від бать-
ківщини, як і Леся, Дон Жуан і донна Анна з «Камінного господа-
ря», Руфін і Прісцилла та багато інших — образи, що склали золотий

фонд і славу нашої літератури.

 

Востаннє Леся побувала в Києві в
1913 році. На її честь було влаштовано
прекрасний літературний вечір. Про-
щаючись із Києвом, вона попросила
візника провезти її від Михайлівського
монастиря повз Софію, браму Заборов-
ського. Золоті ворота, університет...

У Сурамі, неподалік відомого міс-
течка Боржомі, 1 серпня 1913 року на
руках у матері й чоловіка Леся згасла.

Ховав поетесу весь Київ. І хоча полі-
ція вжила безпрецедентних заходів,
щоб похорон не перетворився на мані-
фестацію, людей було не спинити. До
Байкового цвинтаря прийшли всі, хто
бажав віддати останню шану геніаль-
ній дочці нашого народу.

В основі кожного творчого подви-
гу - сила духу. Фізичний стан не грає

в цьому практично ніякої ролі. Це довела нам Леся Українка, що
перемогла своє недуже тіло. Вона була велична силою духу, прагнен-
ням волі й любов’ю до Рідного Краю.

Леся часто говорила: «Світ іде до кращого». Її пророчі слова справ-
дилися.

Світ опускався на коліна,    Безсмертя Лесине вростало

Камінний, він хилився ниць,    В народ, що народив її.

І прилітала Україна    І квола, невисока жінка

До мертвих Лесиних зіниць.    Лице підводила бліде.

Над всі недолі та потали.    Народжувалась Україна

Над страти всі та над бої    Для світу, що над смерть гряде.

Віталій Коротич

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

1.    Назвіть третю збірку поетеси, місце, час її виходу, твори, що до
неї ввійшли.

2.    Де й коли померла поетеса?

3.    У яких творах Лесі Українки проходить тема гармонійного єд-
нання людини з природою?

Міркуємо

1.    Розкажіть про останні роки життя і творчості Лесі Українки.

2.    Як Леся Українка, на вашу думку, розуміє роль митця у су-
спільстві?

Аналізуємо

1.    Наскільки закономірним, на вашу думку, є звернення Лесі
Українки до жанру драматургії?

2.    Чи можна вважати важливим формування і розвиток індивіду-
альності людини як неповторної творчої особистості?

3.    Які з рис характеру поетеси можуть бути корисними вам у
житті?

Дискутуємо

1.    Яке ставлення було і є в суспільстві до Лесі Українки? Чому ви
так думаєте?

2.    Чи вважаєте ви силу духу конструктивним началом у житті?
Свою думку обґрунтуйте.

3.    Чому саме із зорею порівнює себе поетеса? Чому цей образ ви-
дався їй найточнішим для передачі душевного стану, своїх мірку-
вань?

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Чи знаєте ви, що таке мандрівні сюжети? Мабуть, вам не раз траплялися тво-
ри з різних літератур, у яких історії були дуже подібні? Не кажучи вже про казки!
Наприклад, у нашої Попелюшки є французька подружка, яка до дрібниць схожа
на неї, - Сіндерелла. І кожна література світу пишається тим, що має талановиті
інтерпретації сюжетів, відомих усьому світові.

Маємо чим пишатися і ми. Адже Леся Українка також подарувала нам непо-
вторні інтерпретації захопливих світових сюжетів, які ще називають «мандрівни-
ми». Це історія про віщунку Кассандру, що передбачила загибель Трої, про неї ви
вже знаєте з історії стародавнього світу. Про цю прекрасну пророчицю писав в
«Іліаді» Гомер, вона є персонажем творів Шекспіра, Міллера та інших класиків
світової літератури.

Оригінальною є драма письменниці «Камінний господар», яку вона написала
про всім відомого шукача пригод, лицаря волі, найзнанішого у світі залицяль-
ника - Дон Жуана. Цей герой промандрував сторінками літературних творів
більшості країн Європи. Його подвиги оспівували Проспер Меріме та Олександр
Дюма, Жан Батіст Мольєр та Олександр Пушкін, Мігель де Сервантес та
Джордж Байрон. І це ще не повний перелік тих, хто писав про пригоди Дон Жуана.

А які мандрівні сюжети знаєте ви? Чи представлені вони в українській
літературі?

І як не дивуватися, що так само, як і Леся, дивлячись у зоряне небо, писав
Михайло Лєрмонтов:

В небі так спокійно, так пречудно;

Спить земля в півсвітлі голубім...

Що ж мені так важко і так нудно?

Жду чого? Чи жалую по чім?

Ні, не жду я щастя від недолі,

І минулих літ не жаль мені,

Лиш спокою дайте, волі, волі,

Щоб забуться в вічнім, тихім сні...

Переклад Івана Франка

Продовжив думки Лесі Українки і відомий український поет Леонід Кисельов:

Поети помирають в небесах.

І їх висока плоть не знає тління.

Хоч зіркою, хоч вогняним зорінням
Поети помирають в небесах.

Поети помирають в небесах.

І я шепчу розбитими губами:

Чуткам не вірте, жив в помийній ямі,

А вмер, як всі поети, в небесах.

Як ви гадаєте, чому майже через вісімдесят років народжується ліричне
продовження геніальних рядків?

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Чи вмієте ви писати листи? Зараз ми це перевіримо.

Уявіть, що ви - сучасник чи сучасниця Лесі Українки і що у вас є змога написа-
ти листа вашому другові чи подрузі, у якому ви хочете розповісти про знайомство
з незвичайною людиною - Лесею Українкою. Ви знаєте, що ця юна поетеса важко
хвора, але вона надзвичайно мужня, терпляча і сильна духом. Вона пише пре-
красні вірші. Ви також вирішили поділитися враженнями про прочитані вами по-
езії. Пропонуємо вам орієнтовний план листа про Лесю Українку:

Коротенько розкажіть другові, що вам відомо про життя поетеси, але при цьо-
му виявіть якнайбільше такту і співчуття.

Продемонструйте насолоду, яку вона подарувала вам своїми поезіями.

Розкажіть про те, що вам найбільше сподобалося в її творах, пригадайте, які
поезії ви вивчали в попередніх класах.

Поміркуйте, у творах кого з відомих поетів звучать мотиви, подібні до Лесиних.

Бажано було б, щоб ви виявили свої творчі здібності й доповнили поданий
план власними відгуками про поетесу.

ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА

Сьогодні літературна п'ятихвилинка буде дещо незвичайною. Заготуйте кон-
турні карти, на яких зображена територія Європи, Близького Сходу та Північної
Африки. Вам пропонуються назви населених пунктів, де бувала Леся Українка, а
ви повинні визначити, у яких країнах ці міста й села знаходяться, і створити карту
подорожей Лесі Українки. Отже, починаймо!

Берлін, Санкт-Петербург, Стамбул, Берн, Телаві, Львів, Кутаїсі, Софія, Сан-
Ремо, Женева, Венеція, Берн, Вижниця, Неаполь, Мінськ, Прага, Луцьк, Мюнхен,
Кимполунг, Гадяч, Харків, Цюрих, Мілан, Чернівці, Рига, Балаклава, Тифліс, Ялта,
Сурамі, Євпаторія, Відень, Севастополь, Полтава, Юр’єв, Акерман, Бахчисарай,
Варшава, Саки, Жаб’є, Друскінінкай, Хоні, Криворівня, Канів, Олександрія, Каїр,
Колодяжне, Гелуані.

У цьому своєрідному конкурсі також може бути свій переможець!