Культура Іспанії. Художня культура 11 клас

Готичний шрифт

Готичний шрифт — це рукописний шрифт, що виник у Франції та Німеччині в середині XI ст. Іспанія, маючи тісні політичні та релігійні зв'яки з цими країнами, також запозичила готочний шрифт. Існує бага­то варіантів його написання, проте характерні особливості готичного шрифту — це видовжена форма та своєрідна «ламаність» літер.

Готичний шрифт надзвичайно важкий для виконання. Каліграф повинен домогтися оптично однакових проміжків між усіма вертикаль­ними рисками, а також правильного співвідношення цих проміжків із товщиною рисок.

Текстура — це перший (і основний) різно­вид готичного письма. Він отримав свою назву за­вдяки рівномірному розташуванню на сторінці.

Протягом XIII ст. в Італії та Іспанії текстур­ні форми письма почали змінюватися. У XIV ст. виник і почав розвиватися інший вид готичного письма — ротунда, значно ширший від текстури шрифт, без ромбоподібних закінчень. У ньому збе­рігаються заокруглення, а письмо світліше, ніж текстура. Нині готичні шрифти використовуються з декоративною метою, а також для певних мате­матичних позначень.

Видатні живописці Іспанії

Живопис Іспанії набув найбільшого розквіту у XVII ст. як «золотий вік» іспанської культури. У той час творили видатні художники Ель Греко, Дієго де Сільва Веласкес.

Ель Греко (Доменікос Теотокопулос). Розквіт живопису, що почав­ся в Іспанії в XVI ст., пов'язаний з роботами блискучого живописця Ель Греко. Він писав переважно на замовлення монастирів і церков міста Толедо і став засновником толедської школи живопису.

Ель Греко вчився в Тиціана у Венеції й перебував також під сильним впливом Тінторетто як майстра Відродження. Потім він пе­реїхав до Рима, де витвори італійських майстрів Рафаеля й Мікелан- джело надихнули його до створення ранніх робіт.

Ель Греко — художник доби маньєризму, що настала після Від­родження й визначалася втратою в мистецтві ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою та людиною. Його релігійні картини мають відчутний вплив маньєристів Риму, але талановитий митець час від часу перетинав вузькі межі маньєризму, наповнюючи свої полотна деталями, композиційними схемами та особистими знахідками.

Ель Греко здійснив справжній переворот у живописі. Він єдиний із видатних європейських художників, який неповторно поєднав сим­волічний світ візантійських ікон із гуманістичним світоглядом епохи Відродження. Прикладом може слугувати картина, написана митцем 1586 р. для церкви св. Фоми в Толедо — «Поховання графа Оргаса», один із найвідоміших шедеврів іспанського живопису. У картині най­більш виразно втілено характерне для Греко поєднання земного з не­бесним. Ель Греко — неперевершений майстер колориту.

Специфічний стиль майстра утверджувався через невеликі кар­тини з життя Христа та Марії, які в безлічі невловимо мінливих ав­торських повторень розросталися в цілі серії. Усі їхні персонажі, як і сам автор, одержимі ідеєю духовного пошуку та подвижництва. Та­кими є герої його картини «Апостоли Петро та Павло» — лагідний Петро та войовничий Павло, як два боки власної душі Ель Греко.

Дієго Веласкес. Найбільшого розквіту іспанський живопис досяг­нув у творчості Дієго Родрігеса де Сільва Веласкеса, одного з найкра­щих художників європейського мистецтва епохи бароко. Яскрава ри­са його творчості, що не була характерною для мистецтва того часу, — застосування реалістичного методу. Веласкес відійшов від іде­алістичного зображення життя і звернувся до реальної дійсності, роз­ширивши тим самим тематику живопису та сприяючи розвитку в ньо­му різних жанрів, зокрема побутового.

Уже в ранній період творчості Веласкес звернувся до поширено­го в Іспанії жанру живопису — «бодегонес», зображуючи невигадливі сцени життя простих людей у повсякденній обстановці народного по­буту («Сніданок», «Водонос»). І навіть пізніше, коли був придворним живописцем Філіппа IV, у своїх творах митець також дотримувався принципу життєвості. Наприклад, у картині «Меніни», зображуючи маленьку інфанту Маргариту в оточенні придворних, Веласкес пред­ставив глядачеві не парадний портрет, а затриману мить повсякденно­го життя. У лівій частині кімнати художник зобразив себе під час ро­боти над парадним портретом королівського подружжя, про присутність якого можна здогадатися лише за ледве помітним відображенням у дзеркалі.

Значення Д. Веласкеса для європейського живопису важко пере­оцінити. Винайдення художника в галузі композиції, кольору та світ­ла вплинули на живопис ХУПІ-ХІХ ст.

Франсіско-Хосе де Гойя. Цей митець уславив образотворче мисте­цтво Іспанії початку XIX ст. Смілива новизна художньої мови, гостра виразність ліній, контрастів світла й тіні, поєднання гротеску й реаль­ності, алегорії та фантастики, соціальної сатири і тверезого аналізу ре­альності — знакові риси живопису Ф. Гойї.

Найбільшого розквіту творчість Гойї набула в портретному жан­рі, у якому він виразив найглибші особисті риси характеру й почуття своїх моделей:          самотність («Портрет сеньйори Бермудес»), мужнє протистояння й виклик навколишньому світу («Портрет Ф. Гіймарде»). Із дивовижною силою іронії художник зобразив гордовитість, фізичне і духовне убозтво королівської сім'ї у груповому портреті «Сім'я Кар- ла IV». Глибоким історизмом, пристрасним протестом пройняті вели­кі картини Гойї, присвячені боротьбі проти французької інтервенції («Повстання 2 травня 1808 р. в Мадриді», «Розстріл повстанців у ніч на 3 травня 1808 року»).

Час показав, що Гойя був найвидатнішим іспанським художни­ком із часів так званої іспанської «золотої доби». Гойя, що замолоду навчався класичного стилю в малярстві, одного дня став продовжува­чем венеціанських та барокових традицій, що сталося під впливом йо­го захоплення від робіт Д. Веласкеса.

Завдяки силі свого таланту та творчій сміливості Гойя створив но­ве обличчя живопису. Він надихнув символістів, імпресіоністів, сюр­реалістів.

Сальвадор Далі. Мистецтво Сальвадоре Далі виростає саме із сюрреалістичної естетики, у якій він знайшов близькі йому мотиви, такі, як почут­тя загубленості людини у величезному світі. Сю­жети, що переходять з однієї картини Далі в ін­шу, відкривають усесвіт його особистих пере­живань. Усі вони знайшли відображення в поемах і фільмах, знятих у співпраці з Бюнюелем («Ан- далузький пес», «Золотий вік»).

У 1936 p. С. Далі здійснив несподіваний по­ворот до італійського класицизму. У своїй творчос­ті Далі звертався до найрізноманітніших джерел — нідерландського реалізму, італійського бароко, абстракціонізму, поп-арту. Із 1970-х років живопи­сець нерідко вдавався до методів, що дозволяли якомога реальніше передати рельєфність (на зразок голографії або стереоскопії).

Антоніо Гауді — видатний каталонський архітектор, більшість творів якого зведено в Барселоні.

Початок творчої біографії Гауді припав на останню третину XIX ст. В Європі на той час спостерігався надзвичайний розквіт неоготично- го стилю, і молодий митець захоплено насліду­вав ідеї ентузіастів неоготики — французького архітектора й письменника Віолле-ле-Дюка та англійського критика й мистецтвознавця Джо- на Раскіна. Проголошена ними декларація «Де­коративність — початок архітектури» повністю відповідала власним думкам і уявленням Гауді, творчий почерк якого з роками ставав абсолют­но неповторним.

У період ранньої творчості Гауді збудова­ні його перші, багато декоровані споруди, що належать до раннього модерну: «стилістич­ні близнюки» — ошатний будинок Вісенс

(Барселона), химерний Ель Капрічо (Комільяс, Кантабрія) та компромісний псевдобароковий бу­динок Кальвет (Барселона).

Однак вирішальною для реалізації задумів молодого архітектора виявилася його зустріч із ме­ценатом Е. Гуелем. Антоніо створив для родини Гуель ряд оригінальних будівель та архітектурних ансамблів, що визнаються справжніми шедеврами, серед яких будівлі фантастичного парку Гуель (Барселона).

Вінцем творчості геніального архітектора став Храм Святого Сімейства в Барселоні. Митець присвятив своєму творінню більшу частину жит­тя, але так і не встиг його закінчити. Цей гран­діозний архітектурний витвір мав стати головним центром католицької релігії.

За задумом архітектора, у Храмі Святого Сімейства заплановано три фасади. Східний присвячений Різдву, західний — Страстям Гос­поднім, південний, найвизначніший, — Воскресінню. Сам Гауді встиг закінчити лише фасад Різдва.