§ 6. Візантійська імперія

Пригадайте, які землі належали до Східної Римської імперії після розколу єдиної Римської держави в 395 р. Які народи там жили? У чому були переваги географічного розташування м. Візантій (Константинополь)? Дайте визначення поняття «мозаїка».

УТВОРЕННЯ ВІЗАНТІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ.

Наприкінці III ст. гостріше виявлялися відмінності між Західною і Східною Римською імперією. У Східній імперії інтенсивніше розвивалося господарство.

За імператора Костянтина І (306-337 pp.), столиця імперії була перенесена у Візантій, пізніше названий Константинополем. Це був великий центр торгівлі та ремесел.

Східна Римська імперія остаточно відокремилася від Західної у 395 р. До її складу належали: Балканський півострів, Мала Азія, острови Егейського моря, Сирія, Палестина, Єгипет, Кіренаїка, великі міста Північного Причорномор’я. На її території жили різні народи — греки, вірмени, сирійці, фракійці та ін.

У IV-VI ст. Східна Римська, або Візантійська імперія була великою державою. Вона вела торгівлю з країнами Причорномор’я, Закавказзя та ін. Візантійські купці подорожували в Індію та Китай. Розвивалися зв’язки Візантії з країнами Заходу — Італією, Іспанією, Галлією.

Дізнайтеся більше про це найбільше місто Європи, розташоване на березі Босфору, яке має велике міжнародне, історичне та культурне значення.

Константинополь був розташований на березі протоки Босфор, де перетиналися два важливі торговельні шляхи: сухопутний — із Європи в Азію, і морський — із Середземного моря в Чорне. Численні зручні морські гавані у Візантії сприяли розвитку мореплавства.

Занепад рабовласницьких відносин відбувався більш швидкими темпами в Східній імперії. Рабів наділяли знаряддями праці і невеликими ділянками землі. Почастішали випадки звільнення рабів. Отримавши свободу, вони лишалися в особистій залежності від своїх колишніх господарів. Швидше, ніж у Західній Римській імперії, розвивався колонат. За користування наділом колони обробляли поля і платили податки власникам землі. Діти були зобов’язані займатися тим, чим і їхні батьки. Намагаючись забезпечити власників землі робітниками, Костантин заборонив колонам залишати маєтки.

ПРАВЛІННЯ ЮСТИНІАНА. У Візантії збереглася сильна імператорська влада. Імператор правив країною за допомогою безлічі чиновників. Розпоряджаючись багатою скарбницею, він утримував сильну армію. Тому Візантія могла захищати свої кордони від варварів і навіть вести загарбницькі війни. Спираючись на армію та чиновників, імператори намагалися зберегти рабовласницькі відносини.

Спробу відновити Римську імперію в попередніх кордонах і зміцнити рабовласницький устрій зробив імператор Юстиніан (527-565 pp.). Він був сином селянина з Македонії. Його дядько, Юстин І, розпочавши службу в армії рядовим воїном, став воєначальником, а потім солдати проголосили його імператором. Він викликав Юстиніана до столиці, допоміг здобути добру освіту, а потім зробив його своїм співправителем.

Юстиніан мав великий розум, енергію й організаторський хист, уміло підбирав і спрямовував своїх помічників. За словами історика того часу Прокопія Кесарійського, Юстиніан міг, не виявляючи гніву, тихим рівним голосом віддати наказ про вбивство десятків тисяч ні в чому не винних людей.

Одним із важливих заходів Юстиніана, що сприяли зміцненню імперії, було видання Зводу цивільного права (Кодекс Юстиніана). Це були уривки з творів видатних римських правознавців, що пояснювали закони, коротке керівництво до користування Кодексом і видані за Юстиніана нові закони. Звід законів проголошував необмежену владу імператора, охороняв приватну власність. Будь-яка непокірність владі жорстоко каралася. Головне правило його політики було таким: єдина держава, єдиний закон, єдина релігія.

Юстиніан будував багато храмів і монастирів, переслідував язичників, юдеїв і відступників від учення церкви: їх обмежували в правах, звільняли зі служби, деяких судили. Було закрито знамениту школу в Афінах — великий центр язичницької культури, а її викладачам довелося жити у вигнанні.

Зростання податків, утиски урядовців і релігійні переслідування призвели в 532 р. до повстання в Константинополі. Повсталі вимагали від Юстиніана зменшення податків і звільнення з посад деяких жорстоких чиновників.

За наказом імператора лідерів заворушення стратили. Ця розправа підштовхнула жителів столиці до рішучих дій.

Повстанці з криками «Ніка!»

(«Перемога!») взяли в облогу палац імператора, почали громити і підпалювати будинки багатіїв і урядові будівлі. Вони вимагали, щоб Юстиніан зрікся престолу. Але лідери повстанців діяли нерішуче: зібравшись на іподромі (майдані для кінноспортивних змагань), де почалося повстання, вони обговорювали, що робити далі. А імператор не шкодував коштів на підкуп нестійких повстанців. Загони найманців непомітно підібралися до іподрому і з оголеними мечами увірвалися на арену. Вони влаштували там жахливу різанину, перебивши до 35 тис. осіб. Основні сили повстанців були розгромлені.

БОРОТЬБА З ВАРВАРСЬКИМИ КОРОЛІВСТВАМИ Й АРАБАМИ. Скориставшись чварами в королівстві вандалів, Юстиніан спорядив у 534 р. військо (500 кораблів) для завоювання Північної Африки. Очолював експедицію найкращий полководець Велісарій. Візантійці швидко здобули перемогу над вандалами і захопили столицю королівства Карфаген.

Але утиски візантійських чиновників призвели до повстань місцевих племен. їх підтримали візантійські найманці, яким не дали обіцяних земельних ділянок, раби-втікачі та колони. Потрібно було близько 15 років, щоб повністю підкорити Північну Африку.

Після першої перемоги над вандалами Юстиніан почав завоювання королівства остготів в Італії. Військо Веліса-рія захопило Сицилію, південь Італії і пізніше оволоділо Римом. Інше військо завоювало королівство остготів, південно-західну частину Іспанії.

Розширення меж імперії було здобуто високою ціною. Імперія великими зусиллями захищала свої межі.

У VI ст. з півдня на Візантію напали араби. Вони захопили Палестину, Сирію та Єгипет, а до середини VII ст. — всю Північну Африку. У східній частині імперії оселилося багато персів, вірменів, арабів.

Територія Візантійської імперії зменшилась майже вдвічі. Візантія зберегла лише Малу Азію, південну частину Балканського півострова та деякі області Італії.

ІКОНОБОРСТВО.

У VIII — на початку IX ст. деякі візантійські імператори вступили в конфлікт із церквою. Вони вели боротьбу проти шанування ікон у храмах.

Тому сучасники називали їх іконоборцями. Багато монастирів було закрито, перетворено на казарми або майстерні. Ченців силою та погрозами змушували відбувати військову службу, одружуватися, непокірних відправляли на заслання або навіть страчували.

Іконоборців підтримувало багато жителів східних областей імперії. Але проти них виступили ченці, яким вдалося повести за собою частину населення Балкан. Наприкінці VIII ст. боротьба з шанувальниками ікон ослабла. У середині IX ст. шанування ікон було урочисто відновлено, а іконоборців прокляли. Але відібрані багатства церквам не повернули, бо іконоборство було тільки приводом для закриття великих монастирів, конфіскації їх майна, насамперед земель, яких бракувало уряду для роздавання військовому стану.

ПОБУТ ВІЗАНТІЙЦІВ.

У середньовічній Візантії села були невеликими — від 10 до ЗО дворів. Будинки споруджували з каменю чи дерева, покривали їх черепицею, очеретом або соломою, стіни зовні обмазували глиною. Біля будинку були сад і город, огороджені парканом.

Знать у провінціях споруджувала укріплені садиби. Власник великого маєтку жив у мурованому будинку з терасою, портиками, балконами, водограями. У просторих кімнатах стіни та підлога були з мармуру. Двері прикрашали різьбленими візерунками на пластинах із слонової кістки. Біля будинку споруджували лазню, комору, стайню, хлів, закладали сади, вирощували квіти та виноград.

Міське житло було обставлено різноманітними меблями. Одяг зберігали у скринях, а шафи для одягу були тільки в палацах. Дерев’яні ліжка з високими узголів’ями в багатих будинках покривали пуховими матрацами. Поверх них клали килими або звірячі шкури.

Міські бідняки жили в убогих комірках. Спали на лежанці, покритій ганчір’ям. Якщо на ній і був матрац, то напханий очеретом або соломою. Світло проникало в житло крізь вікна, у багатих будинках вони були засклені. Увечері засвічували світильники з маслиновою олією.

В основному візантійці їли двічі на день. Уранці споживали варену їжу: рибу, боби та капусту, приправлені маслиновою олією, а ввечері обмежувалися хлібом і сиром з овочами та фруктами.

У будинках знаті часто влаштовувалися гучні бенкети. До делікатесів імператорської кухні належала курка, начинена мигдалем. Страви були жирними і гострими. М’ясні страви приправляли різними соусами.

Візантійці вміли випікати солодощі: торти з муки і меду, пироги, тістечка. Фрукти й овочі їли свіжими, вареними, сушеними. Вином угамовували спрагу, запивали їжу. Настояний на травах напій вживали як ліки.

У заможних домах користувалися металевим і скляним посудом, у бідних — глиняним. Традиція користуватися виделкою прийшла з Візантії в країни Західної Європи.

Для робочого люду звичайним одягом був хітон — сорочка з грубої тканини, підв’язана мотузкою, вузькі штани, короткий плащ, який застібався шпилькою на плечі. У заможних людей хітони були прикрашені вишивками, їхні рукави були звужені біля зап’ястя. Жінки носили довгу туніку з рукавами; виходячи з дому, зверху надягали плащ.

Знатні люди носили ювелірні прикраси: намисто, сережки, браслети, персні з коштовними каменями. Вони часто використовували запашні масла й ароматичні суміші, привезені з Аравії та Індії. Жінки користувалися косметикою — рум’янами, білилами, фарбою для повік і вій.

КУЛЬТУРА ВІЗАНТІЇ.

За часів Юстиніана візантійська культура досягла свого розквіту. Було споруджено дивовижної краси церкви. Близько 530 р. постав Софійський собор (після завоювання турками собор був перетворений на мечеть). На весь світ славилася візантійська мозаїка.

Церква Сант-Аполлінаре нуово в Равенні, Італія.

Довге приміщення, обмежене з двох сторін колонами освітлювали два ряди вікон, розташованих високо вгорі. Такий тип християнської святині стали називати базиліка.

МОВОЮ ДОКУМЕНТІВ

Враження остготського короля Атанаріха

від відвідання Константинополя (VI ст.)

Атанаріх, охоче прийнявши запрошення, вступив до величного міста і з подивом промовив: «Тепер я бачу на власні очі це славетне місто, про яке я часто чув, але не йняв віри». І, озираючись навколо, він то захоплювався положенням міста, то дивувався каравану кораблів, то, дивлячись на знамениті стіни і на силу народу з різних племен, що буйною хвилею стікається сюди, як військо в бойовому порядку, в одну річку з усіх боків, промовив:

«Немає сумніву, імператор є земним Богом, і хто насмілюється проти нього піднятися, сам буде винний у пролитті власної крові».

Яке враження справляла столиця імперії на варварських правителів?