§ 4. Держава в Середньовічній Європі

«Король, королевич...»

Поселившись на території Римської імперії, германці знайшли там досконаліший, ніж у них, державний устрій. Їхній верхівці сподобалась сильна влада імператорів. Але германські конунги, майбутні королі, не могли відразу відмовитися від народних зборів та ради старійшин. На побудову держави з сильною владою германці затратили кілька століть. Історики називають таку державу монархією, бо вона базувалася на одноосібній владі монарха, яка була спадковою (передавалася від батька до сина). У Європі монархів називали королями (назва походить від імені Карла Великого), в Росії — царями (назва походить від імені Цезаря).

Влада перших франкських королів ще була слабкою, проте поступово міцнішала. Згадайте історію з суассонською чашею: конунг Хлодвіг не відразу стратив непокірного воїна, а зробив це лише через рік, коли відчув, що має для цього достатню владу. Посилили ж свою владу королі франків переважно завдяки своїм воєнним успіхам, нарощуванню багатств, підтримці з боку церкви.

Королі, навіть якщо церква надавала їм особливо почесний титул імператора, не могли самотужки керувати великою країною. Вони спиралися на військо, чиновників, суд — усе те, що називається державою. Але держава з’явилася не відразу. Навіть Карл Великий ще не мав своїх міністрів та інших посадовців, їх замінювали палацові слуги: камергер, конюший, кравець та ін. В областях найбільші племена очолювали герцоги (ця посада була спадковою). Невеликі округи підпорядковувалися графам (їх призначав монарх). На чолі прикордонних «марок» стояли маркграфи (від цього слова походить титул маркіз). У найвіддаленіші куточки держави імператор відряджав своїх довірених контролерів — «королівських посланців».

Карл Великий не мав своєї столиці, бо життя провів у воєнних походах та постійних роз’їздах по імперії. Найчастіше імператор франків зупинявся в Ахені, де любив купатися в гарячих джерелах (у цьому місті його й поховали).

Проводив життя в мандрах не лише Карл Великий, а й інші монархи. До цього змушувала відсутність засобів зв’язку. За королем, скучаючи за домашнім затишком, плентався весь його двір, який нагадував «караван чи військо на марші». Інакше керувати державою тоді було неможливо.

Монарх — спадковий глава держави в монархії.

Монархія — одноосібна вища державна влада, здебільшого спадкова.

Для всезнайок

Ще франки склали легенду, нібито в день хрещення Хлодвіга прилетіла біліша за сніг голубка і принесла в посудині священну ароматну олію — єлей. Єлею ніколи не меншало, бо його постійно оновлювали. Він зберігався в монастирі Сен-Ремі, що в м. Реймсі. Ним миропомазував чоло, руки, груди й спину французьких королів архієпископ Реймський. Тому королів і називали «Божими помазанниками». Вважалося, що на них зійшла Божа благодать, що й вони — чудотворці.

«Держави в державі»

Середньовіччя було для Європи епохою феодальної роздробленості. Місцеві володарі — герцоги, графи та інші барони, тобто васали короля — були можновладцями, погано слухалися монарха, їхні володіння були державами в державі. Королю часто-густо доводилося застосовувати до них силу.

ХІ—ХІІ ст. Із праці середньовічного автора Сюжера «Життєпис короля Людовика Товстого»

Могутній і навіжений барон Ебль де Русі та його син Гіш розбазарювали майно поважної церкви Реймса та прилеглих до неї храмів. Вони віддалися нестримній і згубній тиранії. Його (барона) старанність у воєнній справі (а пихатість його була такою непомірною, що він пішов в Іспанію на чолі завеликої армії, яку годилося б мати лише королю) могла змагатися лише з його непомірною жадібністю, яка спонукала його до грабунків, безчинств і всіляких злочинів...

(Король Людовик)... зібрав... військо чисельністю приблизно в сім сотень рицарів — найродовитіших і наймогутніших французьких баронів; на чолі цього війська він попрямував до Реймса... Упродовж двох місяців він покарав розбійників, які грабували церкви, спустошив землі цього тирана та його спільників, спалив їх вогнем і віддав на пограбування...

Ця війна велася не лише проти барона Ебль, а й проти всіх сусідніх баронів, які разом з їхніми родичами... були досить численними.

1.    Чи всьому можна вірити в розповіді Сюжера? Що в ній видається тобі сумнівним?

2.    Поміркуй, що спонукало короля Людовика Товстого піти війною на барона та його прихильників?

3.    Чи виступає король у розповіді Сюжера взірцем справедливості і милосердя? Поміркуй, хто найбільше потерпав від феодальних чвар у середньовічній Європі?

Феодальна роздробленість — розпад єдиної держави на багато незалежних чи майже незалежних від монарха феодальних володінь.

Але до політичного безладу на середньовічному Заході справа не дійшла. Король не став пішаком у руках своїх васалів, бо вони, не кажучи вже про простий люд, не хотіли руйнації держави.

Що ж зумовило слабкість королівської влади в середньовічній Європі та феодальну роздробленість? По-перше, згубна традиція розподілу державних володінь між усіма синами монарха. Сини потім воювали за батьківський спадок і раз-у-раз перекроювали кордони держави. По-друге, надання королем земельних пожалувань своїм васалам плодило незалежних від нього можновладців. Адже великий землевласник міг побудувати замок, обзавестися своїми васалами, мати власне військо, тобто тримати себе незалежно від королівської влади. Своє життя ці «корольки» здебільшого марнували у війнах та розвагах.

Монархія накладає грим

Феодальна роздробленість у Європі не могла тривати вічно вже тому, що вона швидко всім набридла. Нескінченні чвари між великими феодалами при слабкій королівській владі дорого обходилися суспільству, адже велися вони ціною спустошень і крові. Втомилися від них усі — і дрібні та середні феодали, і городяни, і селянство. Багато людей переконувалося, що одноосібна влада монарха, хоч вона й може перерости в тиранію, — менше зло, ніж політичний безлад.

Використовуючи потяг суспільства до сильного правління, королівська влада в Європі в XIII-XV ст. зміцнювала свої позиції. Щоб вгамувати бунтівну знать, вона посилювала армію та чиновництво. Для цього потрібні кошти брала переважно від запровадження нових та збільшення старих податків.

ХIII ст. Із праці середньовічного філософа і богослова томи Аквінського «Про правління монархів»

Якщо доводиться вибирати одну з двох небезпек, слід вибирати ту, яка принесе менше лиха. Від монархії, якщо вона (навіть) перетвориться в тиранію, буде менше лиха, ніж від правління багатьох вельмож, якщо це правління спотвориться...

Якщо правління, яке є найкращим, здається найбільш небажаним через небезпеку тиранії, а тиранія... найчастіше виникає саме з правління багатьох.., то залишається лише дійти висновку, що корисніше жити під володарюванням одного монарха, ніж під володарюванням багатьох можновладців.

Чому Тома Аквінський віддавав перевагу сильній владі монарха?

Затягування податкового зашморгу на шиї селян і городян могло викликати бунти у державі. Щоб цього не сталося, королівська влада звернулася по підтримку до дворянства, духовенства, купецтва — найвпливовіших суспільних станів. Для цього в ряді європейських країн у XIII-XV ст. було створено дорадчі органи влади , до яких належали представники цих суспільних станів.

Називалися ці органи державної влади в різних країнах по-різному: в Англії — парламентом, у Франції — генеральними штатами, в Іспанії — кортесами, в Німеччині — рейхстагом, у Польщі, Угорщині та Чехії — сеймом, у Росії — думою. Провідну роль у них відігравали представники дворянства і духовенства, представників же міських адміністрацій тримали на третіх ролях. В окремих країнах ці органи влади, скликалися регулярно, часом вирішували важливі державні питання, причому не завжди так, як цього хотів король. Але король здебільшого скликав їх, що зробили монархію становою, і нав’язував їм свої рішення, часто-густо непопулярні (скажімо, дати згоду на стягнення нового податку). Найчастіше перші представницькі органи влади були слухняним знаряддям у руках монарха і працювали на його владу.

Дорадчі органи влади — владні структури, рішення яких не мають законодавчої сили без затвердження монархом (королем).

Податок — встановлюваний державою обов’язковий збір з населення, підприємств, організацій і т. ін.

Станова монархія — монархія, обмежена представницькими органами влади.

Царство Феміди

Середньовічна Європа жила за писаними законами. На початку середньовіччя варвари на території колишньої Римської імперії судилися за збірками законів — «правдами». У «правдах» яскраво відобразилася правова нерівність різних суспільних груп. Романське населення дотримувалося норм римського права, під впливом якого визрівало молоде королівське законодавство.

У VIII-IX ст. франкські королі видавали свої закони — капітулярії. До XII ст. середньовічне європейське законодавство розвинулося настільки, що окремі, розрізнені, закони було зведено в дві великі збірки — «Звід цивільного права» та «Звід церковного права». У християнській Європі церковні закони втручалися також у мирське життя (наприклад, у шлюбно-сімейні відносини) і були впливовішими за цивільні.

Феміда — правосуддя, у давньогрецькій міфології — богиня правосуддя.

Право — узаконені державою права й обов’язки громадян. Капітулярії — закони та розпорядження франкських королів.

Суд у середньовічній Європі поступово став становим. Це означало, що для кожного суспільного стану був свій суд: для дворянства — свій, для духовенства — свій, для городян — свій. Лише селяни не мали свого суду, а підпорядковувалися судовій владі своїх панів чи призначених ними суддів.

Верховна судова влада в державі належала монарху, але судитися в самого короля, звичайно, міг не кожен. Як судив король? Якщо справа була заплутана, він звертався по допомогу до віри в божественну справедливість — призначав так званий «Божий суд». Для рицарів це був поєдинок. Вважалося, що Бог не допустить, щоб у поєдинку поразки зазнав невинний. На поєдинок можна було замість себе виставити найнятого бійця.

Із збірки звичаєвого права «Саксонське Зерцало» про судовий поєдинок

Кожен може відмовитися від поєдинку з тим, хто має гірший родовід... Суддя повинен дати кожному з них двох помічників, які битимуться замість них... Вони повинні виступити перед суддею в обладунках, озброєними і дати клятву: один, що звинувачення, висунуті ним проти іншого, — правда, і нехай допоможе йому Бог; інший, що він не винуватий, і нехай допоможе йому Бог. По відношенню до сонця їх треба розташувати однаково (щоб сонце не било у вічі жодному з них), коли вони сходяться вперше;

якщо переможеним буде той, кого звинувачували, його покарають; якщо ж він переможе, то буде вільним від штрафу й покарання.

Чи існувала найменша гарантія того, що поєдинок виявить, хто правий, а хто винуватий? Обґрунтуй свою відповідь.

Часто намагалися з’ясувати, хто винуватий, за допомогою ордалій — випробувань окропом, вогнем чи розжареним залізом. Проти таких жорстоких і безглуздих випробувань виступала церква — їх, зрештою, було заборонено.

ХII ст. Із французької легенди «трістан та Ізольда»

Ізольда перед нами тут Нехай подасть правдиву вість І геть усе нам розповість.

Ми ж перевіримо її:

Вона у руки у свої Заліза вогняного шмат,

Яке їй піднесе наш кат,

Візьме. Якщо її рука,

Тендітна, ніжна і тонка,

Не обпечеться на вогні,

Тоді на всі наступні дні Вона нам стане як свята —

Правдива, чесна і проста.

Чи були ордалії досконалішим способом судового вирішення справи, ніж поєдинок за вироком суду? Обґрунтуй свою відповідь.

Королівська влада приділяла багато уваги організації судів, адже судові штрафи суттєво поповнювали державну казну, а саме існування судів створювало видимість правопорядку в державі. Королі призначали своїх суддів (ними, скажімо, були графи). Але в округах судова влада належала місцевим сеньйорам, які могли засуджувати своїх підданих навіть на смерть.

Отже, державна і судова влада в середньовічній Європі була недосконалою. Вона погано забезпечувала соціальну справедливість, а отже, і мир та злагоду в суспільстві.

Перевір себе

1.    Чим відрізняються такі форми державної влади: монахія і

станова монархія?

2.    Що породило феодальну роздробленість у Західній Європі?

3.    З якою метою в багатьох європейських країнах були створені

дорадчі органи влади?

4.    Чи була середньовічна Феміда досконалою і справедливою?

Відповідь обґрунтуй.

5.    Вибери правильну відповідь. Поясни свій вибір.

I.    Королівську владу на середньовічному Заході послаблювали:

а)    традиція розподілу королівських володінь між синами монарха;

б)    небажання монарха правити;

в)    земельні пожалування короля своїм васалам.

II.    Монархи в середньовічній Європі дбали про право й судочинство, бо:

а)    були поборниками соціальної справедливості;

б)    збагачувалися за рахунок судових штрафів і майна засуджених;

в)    з допомогою сусідів тримали в покорі своїх підданих.

6.    За якими законами жила середньовічна Європа?

7.    Порівняй західноєвропейські монархії VII-ХІІ та ХІІІ-XV ст. Чим вони відрізнялися? На які органи державного управління спиралися монархи, щоб зміцнити свою владу?

Схема управління державою за Карла Великого. ХIII ст.

Схема управління становою монархією у Франції XV ст.

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас О. Крижановський, О. Хірна, О. Крижановська