Народна Освіта » Всесвітня Історія » § 2. Франкська держава

НАРОДНА ОСВІТА

§ 2. Франкська держава

1. Хлодвіг і утворення Франкської держави Меровінгів

У ІІІ ст. германські племена франків проживали на правому березі Рейну. Розрізнялися племена рипуарських (прибережних) і салічних (приморських) франків. Як управні воїни, франки почали здійснювати регулярні напади на римську провінцію Галлію. У походах їх очолювали «королі», по суті — військові вожді, влада яких ще не передавалася в спадок. У середині V ст. на території сучасної Бельгії (в околиці міста Турне) виникло Королівство салічних франків. У 481 р. королем салічних франків став Хлодвіг (481-511), який походив із роду легендарного короля Меровея. За його ім’ям династію франкських королів V — першої половини VIII ст. називали Меровінгами.

У 486 р. Хлодвіг повів військо проти римського намісника Сиагрія, який управляв Галлією. Вирішальна битва відбулася поблизу міста Суассона. Франки розбили римські війська й захопили всю Північну Галлію аж до річки Луари.

Єпископ Григорій Турський (бл. 538-бл. 594), автор праці «Історія франків», яка є найважливішою пам’яткою епохи Меровінгів, наводить цікавий епізод, пов’язаний із поділом трофеїв після перемоги над Сиагрієм. Цей епізод характеризує ставлення франків до королівської влади. Після взяття міста Суассона Хлодвіг забажав отримати, крім речей за жеребком, ще й коштовну церковну чашу, щоб із політичних міркувань повернути її місцевому єпископу. Однак вона дісталася простому воїну, і той, не бажаючи віддавати її королеві, розрубав чашу сокирою.

Це свідчить про те, що на той час короля вважали лише першим серед рівних, його воля не була законом для франків. Однак наступного року під час військового огляду Хлодвіг помстився простому франкові. Він обурився станом його зброї і, розрубавши тому голову, мовив: «Ось так і ти вчинив із тією чашею в Суассоні».

Для зміцнення своєї влади Хлодвіг заключив союз із християнською церквою. Близько 498 р. він першим із франкських королів прийняв хрещення. За свідченням єпископа Григорія Турського, дружина Хлодвіга, королева Клотильда, була охрещеною, але сам король був язичницької віри. Під час війни з алеманами він опинився на межі смерті й звернувся до Христа: мовляв, якщо Він дійсно існує, хай подарує йому життя, і тоді Хлодвіг повірить у його могутність і прийме хрещення. І сталося диво: вороги франків кинулися тікати, а перемогу здобув Хлодвіг. Обіцянку було виконано: в один день із своїм королем були охрещені 3 тис. воїнів.

Поступово шляхом підкупу, зради й насилля Хлодвіг знищив усіх своїх супротивників, серед них і багатьох родичів, й укріпив своє становище. Про посилення його влади свідчить і проведений на початку

VI ст. перший запис правових звичаїв франків. Він отримав назву «Салічна правда». Цей судебник Хлодвіг дарував франкам уже від власного імені як королівський закон.

«Салічна правда» містить матеріал про господарське життя та суспільний лад франків. За більшість провин установлювався грошовий штраф, який називався вергельд. Так, згідно із «Салічною правдою», за вбивство простого франка сплачували вергельд 200 солідів (на ці гроші можна було купити приблизно 30 коней або 200 голів великої рогатої худоби); за вбивство королівського дружинника — 600 солідів. Водночас ще зберігався звичай кровної помсти. Для того щоб установити вину підозрюваного, брали до уваги свідчення очевидців чи здійснювався Божий суд.

За чверть століття Хлодвіг заволодів майже всією римською Галлією й залишив після себе велику об’єднану державу. Проте за правління

Божий суд — спосіб установлення вини чи невинності звинуваченого через . випробування його хрестом, освяченим хлібом, розпеченим залізом, зану-, ренням руки в окріп тощо. У Європі Божий суд існував до XVIII ст.

спадкоємців Хлодвіга (його чотирьох синів) королівство почало втрачати цілісність.

Із 639 р. королі з династії Меровінгів позбулися реальної влади й зберігали лише титул, тому останніх Меровінгів зневажливо називали «ледачими королями». Утім, королі були не настільки ледачими, як позбавленими влади. Країною почали розпоряджатися майордоми («старші в домі»). Спочатку майордоми були просто управителями королівських палаців. Поступово вони взяли до рук владу повністю. Оскільки Франкське королівство розділилося на кілька великих територіальних утворень, то в кожному з них був свій майордом. У 687 р. один із майордомів Піпін Герістальський розгромив своїх суперників і об’єднав Франкську державу.

Вивчаємо джерела

ІХ ст. Із праці монаха Ейнгарда «Життя Карла Великого» про владу майордомів

Багатство та влада зосереджувалися в руках придворних вельмож, яких називали майордомами. А король мусив задовольнятися своїм титулом і створювати видимість влади, коли, сидячи на троні, патлатий і довгобородий, він вислуховував іноземних послів і відповідав їм нібито від себе, насправді ж — продиктоване й завчене.

Крім титулу й убогого утримання, виділеного йому майордомом, він мав лише один, та й то невеличкий маєток, у якому проживав і тримав нечисленну прислугу. Куди б король не вирушив, він їхав у візку, запряженому, як це було заведено на селі, парою волів, керованих пастухом. Так він їздив у палац, на щорічні народні збори... і так самісінько повертався додому.

• Доведіть за текстом, що королівська влада перейшла до майордомів.

2. Франкська держава Каролінгів. Імперія Карла Великого

Після смерті Піпіна Герістальського між його синами розпочалися чвари, у яких переміг його позашлюбний син Карл, який став майордомом у 715 р. Йому довелося зіткнутися із серйозною зовнішньою небезпекою. З півдня на територію Франкської держави вторглись араби (європейці називали їх сарацинами), які на той час підкорили майже весь Піренейський півострів. У 732 р. в битві біля Пуатьє війська Кар-ла розгромили арабів і перешкодили їхньому подальшому просуванню в глиб Європи. На честь цієї перемоги Карл отримав прізвисько Мар-телл (Молот).

Однак загроза з півдня не минула, що змусило Карла Мартелла зміцнити військо й створити замість пішого ополчення загін добре

озброєних кінних воїнів. Зробити це було досить нелегко. Адже утримувати бойового коня та мати необхідне спорядження й озброєння могла лише забезпечена людина. Нагородою ж воїнам були здебільшого земельні володіння, бо грошей для оплати їхніх ратних справ не вистачало. Земля передавалася разом із селянами, які на ній працювали. Така форма землеволодіння називалася бенефіцієм (з латин. благодійність).

Спочатку бенефіцій надавався пожиттєво як нагорода за службу.

З часом він набув ознак спадкового володіння, що отримало назву феод. Його власника називали феодалом. Той, хто надавав бенефіцій, чи феод, уважався сеньйором (старшим). Той, хто його одержував, ставав васалом (слугою) сеньйора. Васал зобов’язувався вірно служити своєму сеньйору, за що той мав його підтримувати, а в разі потреби — і боронити. Усе це сприяло виникненню стосунків вірнопідданості й заступництва між васалом і сеньйором. Створення Карлом Мартеллом кінного війська стало поштовхом до формування особливого соціального стану — рицарства.

Зміцнивши своє становище в усіх областях Франкської держави, майордом був змушений рано чи пізно заявити про свої претензії на королівський трон. Саме так і вчинив син Карла Мартелла — Піпін ІІ Короткий (741-768). Таке прізвисько він отримав через невисокий зріст. Щоб узаконити захоплення трону, Піпін відправив у Рим двох посланців, яким було доручено з’ясувати в Папи Захарія І: чи справедливо, щоб правитель, який не має влади, продовжував мати титул короля. Папа в цей час вів жорстоку боротьбу з лангобардськими королями й потребував сильного союзника. Хроніст пише, що Захарій І звелів передати: «Краще іменувати королем того, хто має владу, ніж того, хто живе, не маючи королівської влади». І щоб не порушувати порядок, наказав Піпінові бути королем.

У 751 р. Піпін зібрав у Суассоні франкську знать, яка й проголосила його королем. Останній представник династії Меровінгів «ледачий король» Хільдерік ІІІ та його син були пострижені в монахи. Щоб подякувати Папі за підтримку, Піпін здійснив два походи до Італії, під час яких переміг короля лангобардів Айстульфа. Завойовані землі лан-гобардів Піпін передав у дарунок Папі. У 756 р. на подарованих землях було засновано самобутню світську Папську державу з центром у Римі. Вона проіснувала більш як тисячу років аж до об’єднання Італії в 1870 р. Нині це держава в державі, усесвітньо знаний Ватикан, розташований у кількох римських кварталах.

Справжнього розквіту Франкська держава досягла в епоху правління Карла Великого (768-814), сина Піпіна II Короткого. Саме за іменем Карла королівську династію, засновником якої став Піпін II Корот

кий, називають Каролінгською. Прізвисько «Великий» Карл отримав у зв’язку зі своєю діяльністю, спрямованою на користь християнської церкви, а також через те, що був досить високим на зріст. Упродовж усього середньовіччя Карл Великий залишався ідеалом правителя, напівлегендарною постаттю. Його діяння були оспівані у фольклорі, епічних творах, рицарській літературі тощо.

Вивчаємо джерела

іХ ст. З праці монаха Ейнгарда «Життя Карла Великого»

Карл був широкоплечий, кремезний, зросту в міру високого; відомо, що зріст його в сім разів перевищував довжину власних ступень. У нього була округла голова, очі дуже великі й жваві, ніс трохи більший за середній, гарне волосся, веселе привабливе обличчя. Усе це надавало поважності й статечності його вигляду...

Здоров’я його було міцним, за винятком того, що протягом останніх чотирьох років він страждав від пропасниці, а під кінець життя ще кульгав на одну ногу... Він постійно їздив верхи й полював... Йому подобалося паритися в природних гарячих джерелах і плавати. У плаванні він був настільки вправний, що його ніхто не міг обігнати...

Він був невибагливий до їжі й питва, особливо до напоїв, тому що над усе ненавидів пияцтво...

Він був красномовним і міг дуже добре висловити все, що хотів...

• Які особисті якості й чесноти Карла Великого, на вашу думку, сприяли зміцненню королівської влади?

Карл Великий був невтомним державним діячем. Він проводив активну завойовницьку політику й зумів розширити кордони Франкської держави. За його правління франки здійснили 53 походи, 27 з яких очолював монарх. Першою успішною збройною акцією Карла Великого стало підкорення лангобардів. Упродовж 773-774 рр. він воював проти лангобардського короля Дезидерія, здобув над ним перемогу та змусив постригтися в монахи. Лангобардське королівство припинило своє існування. Його невелику частину було передано Папі Римському, а решту приєднано до Франкської держави.

У 778 р. Карл розпочав тривалі воєнні дії проти арабів в Іспанії. Проте перший похід виявився невдалим. Лише через деякий час франки зуміли захопити Барселону й на прилеглій території утворили прикордонну область, що стала складовою держави Карла Великого.

Історична цікавинка

Людська пам’ять зберегла один незначний епізод із невдалого походу Карла в Іспанію 778 р. На зворотній дорозі через Піренеї в Рон-севальській ущелині на тилову охорону франкського війська напав загін місцевих жителів — басків. Франки зазнали поразки, а в бою загинув Хруотланд, граф Бретані. Через три століття цей майже не відомий наближений до Карла вельможа уславився як знаменитий Роланд з французької епічної поеми «Пісня про Роланда».

Дрібну сутичку було оспівано як велику битву між християнами й мусульманами, а невдалий похід подано як завоювання всієї Іспанії.

Найважче далося Карлові підкорення саксів. Війни з ними тривали впродовж 772-804 рр. На той час Саксонія була заселена язичницькими племенами. Метою Карла була християнізація саксів. Уже після перших походів франки зайняли майже всю Саксонію. Налякані сакси обіцяли прийняти хрещення, але замість цього вони несподівано підняли повстання. Воно відзначалося небувалою жорстокістю. Сакси нещадно вбивали всіх франків, а також християнських священиків. Карл відповідав тим самим.

Легенда розповідає, що Карл, захопивши укріплене поселення саксів, устромив посеред площі свій меч і наказав підводити до нього по черзі всіх чоловіків. Тих, хто був вищим за цей меч, страчували на місці. Очевидно, ідеться про 782 р., коли Карл знищив майже 4,5 тис. саксонських заручників. Тоді вожді саксів здалися й прийняли хрещення, однак повстання тривало ще 20 років.

Тим часом спробував позбутися франкського панування й баварський герцог Тассілон. Для боротьби проти Карла він уклав союз з аварами (обрами). Однак баварці були розбиті франкськими військами. У 788 р. Карл остаточно приєднав до своїх володінь Баварію, ліквідувавши там герцогську владу. Після цього розпочалися війни франків з Аварським кага-натом. Перемога над жорстокими кочівниками аварами далася Карлу нелегко. Тільки завдяки підтримці слов’янських племен він зумів розгромити й остаточно знищити Аварський кага-нат. Слід аварів назавжди розчинився в історії.

Вивчаємо джерела

Давньоруський літопис «Повість минулих літ» про аварів (обрів)

Були обри тілом великі, а умом горді, і потребив їх Бог, і померли вони всі,

і не зостався ані один обрин. І єсть приказка в Русі й до сьогодні: «Загинули вони, як обри», — бо немає їхнього ні племені, ні потомства.

Завоювання великих територій суттєво розширило кордони Франкської держави. Тепер вона охоплювала значну частину колишньої Західної Римської імперії. Восени 800 р. Карл вирушив до Риму, щоб захистити Папу Лева ІІІ в його протистоянні з місцевою знаттю. Під час урочистої різдвяної меси 25 грудня 800 р. Лев ІІІ увінчав Карла імператорською короною. Карл Великий став першим імператором середньовічної Європи. Відродження імперії на Заході викликало обурення Візантії. Лише у 812 р. Візантія визнала імператорський титул Карла Великого. За таку поступливість він подарував візантійському імператорові Венецію та Далмацію.

Карл розумів, що такою великою імперією досить важко управляти одноосібно, тому розділив її на графства. Уздовж кордонів своєї велетенської держави Карл створював укріплені прикордонні області — марки. Постійної резиденції в нього не було. Зате в різних місцях держави Карл мав маєтки, у яких ненадовго затримувався, а потім із своїм оточенням рухався далі. Його найулюбленішим місцем перебування був Аахен (територія сучасної Німеччини). Двічі на рік імператор збирав представників вищої знаті, з якими радився про справи й узгоджував свої укази й спеціальні постанови — капітулярії.

 

У державі Карл також активно підтримував розвиток культури. Він потребував освічених людей, тому вимагав, аби в кожному монастирі та єпископстві були засновані школи для навчання світських осіб. Підручники для них створив англосакс Алкуїн, відомий також як автор богословських творів і віршів. При дворі Карл зібрав учений гурток, який називався академією. До нього входили найосвіченіші люди, запрошені Карлом Великим із різних куточків Європи. Академію очолював Алкуїн. Один з учасників гуртка молодий абат Ейнгард написав твір «Життя Карла Великого».

Імператор та його академіки вели наукові диспути, розгадували інтелектуальні загадки, складали вірші латиною тощо.

Зусиллями Карла здійснювалося будівництво палаців і храмів. Вони зводились у візантійському стилі. Яскравим зразком каролінг-ської архітектури є капела (каплиця) в Аахені. Це єдиний витвір того-часся, що зберігся донині.

Історична цікавинка

Будівництво Карлової каплиці в Аахені було завершено 805 р. Це велична восьмикутна кам’яна двоповерхова споруда, висота якої сягає 32 м. її перший поверх символізував земне життя й призначався для придворних імператора. Другий поверх, дещо менший за розмірами, був утіленням життя небесного. Саме тут знаходився імператорський трон, витесаний із білого мармуру, а також зберігалися зібрані Карлом Великим дорогоцінні християнські реліквії. У капелі було поховано й самого Карла, який помер 28 січня 814 р. У ХІІ ст. Карла Великого було віднесено до лику святих.

Скульптурна композиція, установлена в 1215 р. на надгробку Карла Великого (у центрі) в Аахені

Піднесення культури в період правління Карла Великого ввійшло в історію як каролінгське відродження. Невдовзі після смерті Карла Великого двір монарха перестав бути культурним центром держави.

3. Загибель імперії Карла Великого, утворення держав середньовічної Європи

Карл Великий помер у 814 р., і трон перейшов до його сина — Людо-віка Благочестивого. Однак невдовзі троє синів Людовіка Благочестиво-

Капела (каплиця) — невелика, окремо розташована будівля або приміщен-; ня в церкві для молитов однієї сім’ї.

го — Карл Лисий, Людовік Німецький і Лотар — почали домагатися від батька поділу імперії. Щоб утихомирити сімейні чвари, Людовік Благочестивий у 817 р. поділив імперію між синами. Однак миру він цим не досягнув. Розпочалася війна, у якій сини здобули перемогу над батьком.

Після смерті Людовіка Благочестивого усобиці розгорілися з новою силою. Два молодших брати — Людовік Німецький і Карл Лисий — не хотіли визнати імператорського титулу за Лотарем і пішли на нього війною. У 842 р. Людовік Німецький і Карл Лисий зустрілися в Страсбурзі (сучасна Франція) й поклялися діяти спільно в боротьбі проти Лотаря. Страсбурзьку клятву виголосили на двох мовах — романській (давньо-французькій) і тевтонській (німецькій). Це свідчило про формування в Каролінгській імперії нових народностей, зокрема французької й німецької.

Лотар був змушений піти на поступки. У серпні 843 р. брати уклали у Вердені договір, згідно з яким створена Карлом Великим імперія розподілялася на три частини. За умовами Верденського договору, молодшому з братів, Карлу Лисому, дісталися землі на захід від Рейну, що здебільшого становили територію майбутньої Франції. До середнього брата, Людовіка Німецького, відійшли землі на схід від Рейну, що переважно становили територію майбутньої Німеччини. Старший із братів — Ло-тар — зберіг за собою титул імператора, а також отримав Італію й довгу смугу земель від гирла Рейну до гирла Рони. Згодом ця територія отримала назву Лотарингія. Унаслідок цього поділу утворилися такі європейські держави, як Італія, Німеччина та Франція.

Хлодвіг, «Салічна правда», майордом, Карл Мартелл, бенефіцій, сеньйор, васал, Карл Великий, Верденський договір.

1.    Установіть відповідність між подією та датою

1    перемога Хлодвіга над Сиагрієм    А    732 р.

2    розгром арабів у битві біля    Пуатьє    Б    843 р.

3    коронація Карла Великого    В    486 р.

імператорською короною

4    Верденський договір    Г    800 р.

2.    Покажіть на карті територію розселення германських племен.

Які території увійшли до імперії Карла Великого? Як була поділена імперія Карла Великого між його синами? Чому це стало можливим?

3.    Поясніть значення понять і термінів: бенефіцій, феод, васал, сеньйор.

4.    Про яку історичну особу йдеться в поданих описах?

• «Першим із франкських королів прийняв хрещення шляхом підкупу, зради й насилля... знищив усіх своїх супротивників, серед них і багатьох родичів, й укріпив своє становище».

•    «Чоловік, великий на зріст, син короля, маленького на зріст, дуже полюбляв місто Аахен, був увінчаний імператорською короною, після його смерті сини знищили те, що ним було створено».

5. «Війна трьох братів» завершилася підписанням Верденського договору. Чи могли події розвиватися якось інакше? Запропонуйте свій варіант. Якою б тоді, на вашу думку, була карта Європи сьогодні?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас Ліхтей І. М.

 

Автор: admin от 19-08-2015, 23:24, посмотрело: 8287