§ 1. Народження Середньовічної Європи

Римський і варварський світи в середині І тисячоліття

Середньовічна Європа постала на руїнах Римської імперії не відразу, а впродовж кількох століть. Вона утворилася завдяки нашестям варварських племен, передусім германських. Ці нашестя завершили тривалий процес поєднання римського та варварського світів.

Як змогли поєднатися ці несхожі між собою світи, що призвело до появи європейського середньовіччя?

За кілька століть до своєї загибелі Римська імперія почала занепадати, чисельність її населення скорочувалася. Корінних жителів на Апеннінському півострові стало менше, ніж чужаків — галлів, германців та інших племен. Новопоселенці не сприймали культуру греків і римлян. Посилювалася варваризація суспільства, яка виявилася для Риму небезпечнішою за ворожі напади. Люди ставали грубішими, їхні погляди на життя — примітивнішими. Якщо в давнину римляни жили, дотримуючись законів предків, то нові покоління розбестилися, прагнули лише багатства й розваг.

Поширення «чужих» релігій послаблювало стару віру. Водночас посилювався вплив християнства. Спершу державна влада забороняла віру Христову, але зрештою схаменулася і в 313 р. проголосила свободу віросповідань. Ще через 12 років верхівка християнського духовенства на своєму зібранні в Нікеї прийняла символ віри — стислий виклад віровчення. Починаючи з імператора Константина, римські володарі ставали християнами. Відтоді між державою та церквою запанували мир і злагода. Перемога християнства означала заміну старого світобачення новим, сприйнятим і середньовічною Європою.

В імперії наростала господарська криза. Скорочувалося виробництво, знецінювалися гроші, завмирала торгівля. Нестача рабів спричинила занепад великих рабовласницьких господарств — латифундій. Раби працювали неохоче, абияк, тому в сільському господарстві дедалі більше використовували працю колонів та прикріплених до землі селян. Процес заміни рабської праці селянською завершився пізніше, вже в середні віки.

Змінювався також політичний устрій Римської імперії. Державна влада ставала деспотичною. Колишні громадяни перетворювалися на безголосих підданих жорстокого імператора. Влада вбивала в римлянах почуття відповідальності за долю держави. Дійшло до того, що вони вже не хотіли служити в армії. Імператори були змушені набирати до війська найманців-варварів, яким і поготів була байдужою доля Риму. Варваризація армії стала однією з основних причин послаблення та загибелі Римської імперії.

Рим, таким чином, став неспроможним витримати натиск варварських племен, з якими він упродовж століть воював. Численні племена кельтів, германців, слов’ян, фракійців і сарматів прискорили загибель цієї велетенської держави.

Особливу роль у знищенні Західної Римської імперії зіграли германці. Римський історик Корнелій Таціт описав їх як людей рослих, голубооких, русявих, рішучих, витривалих і терплячих.

Германські племена франків, англів, лангобардів, вандалів, вестготів (західних готів), остготів (східних готів), бургундів та інших займалися більше скотарством, аніж землеробством: не вистачало орних земель. Вони селилися здебільшого невеликими хуторами, розташованими на чималій відстані один від одного. Жили германці общинами, проте вже поділялися на багатих і бідних, знатних і простих. Вони використовували працю підневільних людей, яких інколи відпускали на волю чи всиновлювали. Хоч у германських сім’ях верховодили чоловіки, до жінок вони ставилися з великою пошаною.

І ст. Римський історик Корнелій Таціт про германців

Як розповідають, неодноразово бувало, що війську, яке вже подалося й прийшло в сум’яття, не давали розсіятися жінки, що невідступно молили... не прирікати їх на полон. Думка про полон, хоч як би його страшилися воїни, для германців ще нестерпніша, коли йдеться про їхніх жінок. Ось чому найміцніше тримаються в покорі племена, від яких вимагається видати в числі заручників також дівчат знатного походження. Адже германці вважають, що в жінках є щось священне і їм притаманний пророчий дар, через те не залишають без уваги їхні поради й пророкування.

1.    Як ставилися германці до жінок?

2.    Як засвідчували германці свою повагу до жінок?

3.    Звідки Корнелій Таціт почерпнув інформацію про ставлення германців до жінок?

4.    Чи робить достовірнішою його розповідь те, що вона базується на почутому, а не побаченому?

Згадай, що таке держава і як вона утворюється?

Найвищим органом влади в германців були народні збори. У них брали участь усі дорослі чоловіки, за винятком тих, хто в бою показав себе боягузом. Народні збори обирали раду старійшин, яка самостійно вирішувала тільки незначні питання. Були в германців також конунги (вожді) та військові ватажки. Конун-гами ставали завдяки походженню, ватажків же обирали воїни «за хоробрість». Ватажки набирали з усіляких гульвіс військові загони (дружини) й здійснювали з ними розбійницькі напади на сусідів. Награбоване майно дружинники розтринькували. Поступово дружинники перетворювалися на постійне військо, яке було опорою вождеві. З дружинників-ветеранів згодом утворилася службова знать. Упродовж V-VI ст. роль народних зборів і ради старійшин у германців зменшилася. Натомість зросла влада конунгів. Вони почали виділятися з-поміж простого люду навіть своєю зовнішністю. Так, конунги з роду Меровінгів носили на голові довге волосся, тому в народі їх назвали «патлатими королями».

Таким чином, на час загибелі Римської імперії в германців уже існували соціальна нерівність та зародки держави, тож вони були готові поєднатися з римським світом.

Конунги — виборні верховні вожді, майбутні королі в стародавніх германців.

Назви варварські народи, які створили свої держави на території колишньої Західної Римської імперії.

Чому варварські держави виникають саме на цих територіях?

Знайди володіння франків до походів Хлодвіга.

«Ліниві королі»

Під час Великого переселення народів (IV-VII ст.) наймо-гутнішу варварську державу у Західній Європі створили германські племена франків. Першими їхніми конунгами були Меровінги. Походження цієї династії оповите легендами; її засновника, Меро-вея (це ім’я означає «народжений морем»), вважали сином двох батьків — звичайного конунга й морського чудовиська. «Морським чудовиськом», мабуть, залишився в народній уяві чоловік, який прибув «з-за моря». У народі Меровінгів називали «чаклунами» та «патлатими королями», їхнє довге волосся вважалося чудодійним. Меровінгів вважали здатними приносити довголіття та лікувати тяжку недугу — золотуху.

З Меровінгів найбільше прославився Хлодвіг, який став конунгом у 10-річному віці, однак зумів не лише втримати владу, а й посилити її завдяки своїй кмітливості, хоробрості та жорстокості. Про те, як це йому вдавалося, яскраво розповідає історія з суассонською чашею.

Велике переселення народів — переселення великих мас германських, окремих тюркських (гунни), іранських (алани) та слов’янських племен у IV-VII ст., наслідком якого було утворення варварських держав.

VI ст. Єпископ Григорій Турський про історію з суассонською чашею

Одного разу франки винесли з якоїсь церкви... велику чашу дивовижної краси... Після прибуття до Суассона... король (Хлодвіг) промовив: «Хоробрі воїни, я прошу вас віддати мені, крім моєї пайки, ще й цю посудину»... У відповідь на ці слова короля кмітливіші промовили: «Славетний король! Усе, що ми тут бачимо, твоє, і ми самі підлеглі твоїй владі!» Але один запальний воїн здійняв сокиру і з гучним вигуком: «Ти одержиш тут лише те, що тобі належить за жеребом», — опустив її на чашу... Король виніс цю образу терпляче і покірно... А через рік король наказав усім воїнам з’явитися зі своїм військовим спорядженням, щоб показати... чи доглядають вони належним чином свою зброю. І коли він обходив лави воїнів, то підійшов до того, хто ударив сокирою по чаші, і промовив: «Ніхто не тримає зброю у такому поганому стані, як ти...», підняв свою сокиру і розрубав йому голову, кажучи: «Так самісінько й ти вчинив з тією чашею в Суассоні». Іншим він наказав розійтися, нагнавши на них своїм вчинком великого страху.

1.    Поміркуй, чому Хлодвіг не відразу стратив непокірного воїна, а зробив це лише через рік?

2.    Як вплинула страта воїна на подальші взаємини короля з дружинниками?

Згадай, коли і де виникла християнська релігія.

Хлодвіг мечем розширив кордони своїх володінь. У 498 p. він першим з європейських королів прийняв християнство. Завдяки підтримці з боку церкви Хлодвіг став кимось на зразок загальноєвропейського імператора. За словами історика, він «володарював над усіма народами і королями, однак не правив ними».

Хлодвіг започаткував згубну для держави франків традицію — поділив у спадок між своїми синами її територію. Після його смерті Меровінзька династія володарювала вже в розпорошених королівствах, а не в єдиній державі. Через війни та хитромудрі шлюбні комбінації Меровінги остаточно заплуталися у престолонаслідуван-ні, в державі запанували смута й безлад. У цьому політичному хаосі владу перебрали до своїх рук майордоми («старші в домі»). Відтоді Меровінги лише тішилися своїм королівським титулом, державою ж керували їхні майордоми (через це народ влучно прозвав Меровінгів «лінивими королями»). Один зі «старших у домі»

(прадід Карла Великого — першого імператора франків) став майордомом усього Франкського королівства. Він започаткував нову династію, яку історики згодом назвали на честь Карла Великого Каролінзького.

Як ти розумієш вислів «володарювати, а не правити»?

Ix ст. Із праці середньовічного автора Ейнгарда «Життя Карла Великого»

Багатство і влада зосереджувалися в руках придворних вельмож, і називали їх майордомами. А король мусив задовольнятися своїм титулом і створювати видимість, що править. Сидячи на троні, патлатий і довгобо-родий, він вислуховував іноземних послів і відповідав їм продиктоване й завчене.

Крім титулу та убогого утримання, виділеного йому майордомом, він мав лише один невеличкий маєток, у якому проживав і тримав численну прислугу... Король подорожував у візку, запряженому парою волів, керованих пастухом. Так їздив він у палац, на щорічні народні збори... і так самісінько повертався додому.

Що свідчило про залежність Меровінгів від майордомів?

Майордоми — вищі посадовці у Франкському королівстві, управителі королівського двору.

Відтворена імперія

Перші Каролінги ще залишалися майордомами при «лінивих королях». Найпримітнішим серед них був Карл Мартелл («Молот» — так його прозвали гострі на язик франки). У 732 р. Карл Мартелл у бою при Пуатьє переміг арабів (європейці називали їх сарацинами) і, можливо, врятував цим Європу від арабського вторгнення. Цей бій переконав Карла Мартелла, що настала пора замінити у війську селян-ополченців воїнами-кіннотниками, інакше зупинити арабів не вдасться. Але воїнам-кіннотникам треба було платити за службу. Цю проблему Карл Мартелл вирішив у такий спосіб. Він забрав від церкви (цим викликав її гнів) та непокірних вельмож чимало землі і наділив кінних воїнів земельними ділянками. Земельні пожалу-вання називалися бенефіціями («добродіяннями»). Надавалася не лише земля, а й селяни, які на ній проживали. Спершу бенефіцій жалувався прижиттєво, але згодом він перетворився у спадкове володіння — феод. Власника феоду назвали феодалом. Той, хто тримав бенефіцій чи феод, зобов’язувався нести військову чи іншу службу на пожалувача (сеньйора) і ставав його васалом, тобто слугою. Якщо він відмовлявся служити чи недбало виконував свої обов’язки, то бенефіції у нього відбирали. Бенефіційна реформа започаткувала середньовічне рицарство та посилила військову організацію держави Каролінгів.

Після смерті Карла Мартелла, якого папа Григорій III назвав «майже королем», влада майор-дома дісталася його сину Піпіну Короткому. Новий майордом діяв рішуче. Примирившись із папою і заручившись його підтримкою, він проголосив себе королем, а останнього «лінивого короля» запроторив у монастир. Після цього Піпін Короткий, уже король, допоміг папі заснувати в Середній Італії папську державу — Апостольську столицю (сьогодні це держава Ватикан). Вдячний папа зобов’язав франків надалі обирати своїх королів з роду Піпіна Короткого. Таким чином, за володарювання Піпіна Короткого склався тісний політичний союз між церквою та королівською владою, вигідний обом.

Феод — земля (чи дохід з неї), пожалувана королем чи сеньйором васалу у спадкове володіння як плата за службу.

Сеньйор — вищий феодал щодо нижчого.

Васал — феодал, який одержав від сеньйора землю й залежав від нього.

Після Піпіна Короткого королем у Франкській державі став його 26-річний син Карл Великий — один з найвідоміших європейських монархів, від ймення якого походить слово «король». Історики нарекли його «батьком Європи».

Для всезнайок

Франки назвали Піпіна «коротким» недаремно, він справді був коротуном (зріст 135 см), але, як мовиться, ногами до землі діставав. Зате був фізично дужим, вправно орудував довжелезним мечем.

Віч-на-віч

Карл Великий був високим (але не велетом), поставним і вродливим. Він чудово тримався, вмів викликати до себе повагу, а якщо потрібно — і страх. Завжди був упевненим у доречності своїх рішень і вчинків, ніколи не вагався. Вмів переконувати інших у своїй правоті, не вдаючись до жорстокості, та не впадав у нестримний гнів (цим він вигідно відрізнявся від запального Александра Македонського). Цінував дружбу й відданість, прощав провини своїм наближеним. Серед людей поводився просто, не терпів пихатості. Захоплювався верховою їздою й мисливством. Не пиячив і ненавидів пияцтво. Виявляв співчуття до убогих і не скупився на добросердну милостиню. Був розумним і дуже працьовитим, розпочату справу завершував, причому виконував її ретельно. Знався на поезії, читав латиною і грецькою, однак писати так і не навчився. П’ять разів одружувався, мав понад десяток дітей, яких любив і якими опікувався.

Карл Великий вважав, що йому судилося бути опорою християнства й відродити Західну Римську імперію, і коли він розширюватиме своє королівство, то цим самим розширюватиме й царство Боже.

Тому Карл Великий буквально не розлучався з бойовим конем. Завойовані поганські племена й народи насильно хрестив. Він воював проти мусуль-ман-арабів (військовий похід проти них відображений у чудовому французькому епосі «Пісня про Роланда»), проти германського племені саксів і, особливо, проти слов’янських племен. Він розгромив Аварський каганат, приєднав до своїх володінь Баварію, Лангобардське королівство. На загарбаних територіях Карл будував прикордонні укріплення — «марки».

Створену Карлом Великим наймогутнішу західноєвропейську державу населяли десятки племен і народів. Отже, це була імперія. Але до 800 р. Карл Великий не мав імператорського титулу, який міг надати лише папа. Карл відшукав спосіб, як добути жаданий титул. Він допоміг папі вистояти у боротьбі з бунтівною знаттю, сподіваючись, що папа буде вдячним. Справді, у 800 p., якраз на Різдво, папа увінчав Карла в римському соборі св. Петра імператорською короною. Згодом імператорський титул Карла визнав і візантійський імператор, якому Карл за поступливість подарував Венецію та Далмацію. Хто більше виграв від цього політичного штукарства, папа чи імператор франків? Думається, папа, адже велетенською християнською імперією мала керувати церква. Втім, Карл Великий не став слухняним знаряддям у руках папи.

«Марка» — прикордонне укріплення у Франкській державі, адміністративний округ, керований маркграфом.

Якими землями володіли франкські королі до початку правління Карла Великого?

Назви території, приєднані до Франкського королівства за Карла Великого.

Які держави утворилися після розпаду імперії Карла Великого?

Король помер — хай живуть королі!

Хоч Карл Великий, здавалося, все зробив задля зміцнення своєї держави, вона виявилася нежиттєздатною. Її послаблювали бунтівні феодали, яких імператору доводилося силоміць приводити до покори. А головне, племена і народи, що населяли імперію, жили самі по собі й не хотіли коритися завойовникам-франкам.

У 814 р. 71-річний Карл Великий, як кажуть англійці, «приєднався до більшості» — помер. Незадовго до смерті він поділив імперію між своїми синами, підписавши цим їй смертний вирок. Сини, яким не терпілося дорватися до влади, поховали батька вже в день його смерті. Не пошматували вони імперію лише тому, що двоє з них раптово померли. Але те, що не встигли зробити з державою сини Карла, успішно доробили його онуки. У 843 р. ці «корольки» (так зневажливо назвав їх сучасник) зібралися у Вердені й там поділили між собою імперію. За умовами Верденської угоди один з них, Карл Лисий, одержав на заході ледь не всю територію майбутньої Франції. Середньому брату, Людовику Німецькому, дісталася на сході територія майбутньої Німеччини. Найстарший же брат, Лотар, обзавівся імператорським титулом, більшою частиною Італії та вузькою смугою земель уздовж Рейну (між володіннями Карла Лисого та Людовика Німецького). «Держава Лотаря» була впродовж століть яблуком розбрату між Францією та Німеччиною, поки вони не поділили її між собою. Так Верденська угода заклала підмурок для утворення трьох західноєвропейських держав — Франції, Німеччини та Італії і, відповідно, трьох народів: французького, німецького та італійського.

Історики не проливають сліз із приводу загибелі імперії Каролінгів. Вони вважають її приреченою самою історією. Своєю загибеллю вона зумовила більш гармонійний політичний розвиток Західної Європи.

Хто із нащадків Карла Великого здобув найкращі землі імперії?

IV-VII ст. — час Великого перселення народів.

476 р. — Падіння Західної Римської імперії.

486 р. — Утворення Франкської імперії.

843 р. — Верденський поділ імперії Карла Великого.

Перевір себе

1.    З наведених нижче тверджень з’ясуй: де причини, а де наслідки загибелі Римської імперії.

1)    Зниження продуктивності праці;

2)    Знецінення грошей;

3)    Завмирання торгівлі;

4)    Зближення між державою та церквою;

5)    Велике переселення народів;

6)    Утворення варварських королівств;

7)    Політичні смути, перетворення державної влади в деспотичну;

8)    Варваризація армії;

9)    Зменшення притоку рабів;

10)    Наростаюче безправ’я римських громадян;

11)    Зневіра громадян у тому, що державна влада захищає їхні інтереси й справедлива до них.

2.    За допомогою схеми розкажи, хто і як управляв германськими племенами.

3.    Чому IV-VII ст. назвали добою Великого переселення народів?

4.    Кого і за що народ влучно прозвав «лінивими королями»?

5.    Обери фрази, які, на твою думку, вказують на причини загибелі імперії Карла Великого:

1)    племена і народи, які проживали в імперії, були слабо згуртовані;

2)    державу послаблювали бунтівні феодали;

3)    Карл Мартелл за допомогою бенефіційної реформи створив постійне військо;

4)    населення імперії мало неоднакові звичаї, мову, релігійні уявлення;

5)    імперія стала надто обширною, щоб нею можна було надійно керувати;

6 )прийняття християнства, тісний союз між державою і церквою;

7) традиція каролінзьких монархів ділити територію держави між синами.

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас О. Крижановський, О. Хірна, О. Крижановська