Вступ до історії Середніх віків (7 клас)

Що таке «історія середніх віків»?

В цьому році ти будеш вивчати період всесвітньої історії, який називають сереньовіччям. Італійські вчені ще в XV ст. ввели термін «середні віки» чи «середньовіччя». Вони вважали середні віки важкою сторінкою європейської історії, її «темною добою». Мовляв, тоді було втрачено високі здобутки греко-римської цивілізації — люди уявлялися безкультурними, жорстокими, які нищили один одного в численних війнах, а в їхньому політичному житті панував безлад. Пізніше вчені відмовилися від такого спрощеного розуміння середньовіччя. Вони зважили на той очевидний факт, що середньовіччя принесло людству й чимало корисного.

До цього часу середні віки оцінюються різними людьми та вченими по-різному. Одні (переважно журналісти та політики) все ще вбачають у середньовіччі «темну добу» європейської минувшини. Багато недоладностей нашого часу — війни, розправи над інакодумцями, недбайливе ставлення до природи тощо — вони вважають середньовічною спадщиною. Що ж, звертати все на минувшину простіше й зручніше, аніж дошукуватися причин появи в суспільстві негативних явищ. Інші, навпаки, помічають у середньовіччі лише світлі сторони: «лицарське» (шанобливе) ставлення до жінок, шанування людської гідності, дотримання правил честі тощо. У таких розбіжностях поглядів відображена сама природа людини. Адже люди завжди дивилися на світ різними очима; так, для одних піратство — це розбій, тоді як для інших — овіяна морськими вітрами романтика.

То що ж насправді принесло середньовіччя людству: добро чи зло? І те, й інше. Воно було зіткане з суперечностей. У ньому вживалися людське благородство, високі культурні надбання — з одного боку, й огрубіння людини, невігластво, релігійний фанатизм — з іншого. До того ж «темних» сторінок вистачає в історії й пізніших суспільств. Хіба мало кровопролитних воєн, інших тяжких злочинів знає наше недавнє минуле? Тому будемо милосердними до середньовіччя, яке вміло не лише хмуритися, а й усміхатися.

Релігійний фанатизм — сліпа відданість своїй вірі, поєднана з крайньою нетерпимістю до будь-яких інших вірувань.

Хронологічні межі та періодизація історії середніх віків

Людське суспільство невпинно розвивається, ускладнюється. Щоб краще відобразити цей поступальний розвиток, вчені домовилися поділити всесвітню історію на періоди. У XVIII ст. вони виділили три такі періоди: стародавність (або античність), середньовіччя та новий час. До них пізніше було додано четвертий, «новітній» період. У цьому ланцюжку періодів на середньовіччя припадає понад 10 століть.

Починається середньовічний період історії людства датою загибелі Західної Римської імперії — 476 роком, закінчується на-прикінці XV ст., коли європейці відкрили Америку, розгорнувши нову сторінку світової історії. Народи Азії та Африки перейшли від середньовіччя до нового часу на кілька століть пізніше, а подекуди перебувають у ньому ще й дотепер. Отже, одні народи швидше переходили від середньовіччя до нового часу, інші — повільніше. Тому усталена в історичній науці періодизація є умовною.

Історичний період — великий проміжок часу, що вирізняється важливими змінами в житті людства.

Політики — люди, які займаються державним управлінням.

Спадщина середньовіччя

Люди вивчають минуле для того, щоб краще розуміти сучасність, робити менше прикрих помилок і, наскільки це можливо, передбачати майбутнє. Але чи має середньовіччя хоч якесь відношення до сучасності? Виявляється, має, причому чимале.

Саме в середні віки у Європі з’явилися сучасні держави й народи, сформувалися їх мови, культури, особливості мислення та поведінки. Тоді ж оформилися сучасні міждержавні кордони. Однак середньовіччя принесло європейським народам чимало затяжних міжнародних і релігійних суперечок, які то залагоджувалися, то знову спалахували.

У середні віки з’явилися перші європейські школи й університети, чимало з яких збереглося й дотепер. Середньовіччя започаткувало велику добу книгодрукування. У господарському житті багатьох сучасних європейських народів усе ще залишилися сліди середньо

вічних форм господарювання. У середні віки Європа стала християнською. Виникли католицька й православна церкви, розвинулася богословська думка. На Сході сформувався мусульманський світ. Придивіться до вулиць і площ багатьох сучасних міст. Як багато зберегли вони середньовічних пам’яток! Це — і міська забудова, й архітектура багатьох споруд, передусім церков, міських ратуш з їхніми скульптурами, іконами, вітражами. Багато сюжетів середньовіччя відродилося в сучасній літературі та кіномистецтві. Отже, середньовіччя залишило нам вагомий спадок. Без його осмислення ми не збагнули б самих себе.

Ратуша — будинок, у якому розміщувався міський уряд.

Вітраж — картина з кольорового скла чи іншого матеріалу, що пропускає світло, у вікнах соборів і ратуш.

Звідки беруться наші знання про середні віки?

Середньовіччя ближче до нас у часі, ніж стародавність, тому й історичних джерел від нього збереглося більше.

Зокрема, від середніх віків дійшло до нас чимало будівель, знарядь праці, зброї, творів мистецтва тощо. Частину їх виявили археологи під час розкопок, частину ж дбайливо зберегли нащадки як пам’ять про своїх пращурів. Ще більше збереглося писемних пам’яток, які становлять для істориків особливу цінність. Нині вони зберігаються в спеціальних сховищах — архівах. Багато з них вчені вже опублікували на сторінках книг і часописів, щоб зробити їх доступнішими для дослідників. Середньовічні писемні пам’ятки здебільшого латино-мовні. Серед них є чимало господарських документів (списки майна, дарчі та купчі грамоти тощо) та записів законів, за якими жили люди в середні віки.

Писемні джерела не завжди правдиво висвітлюють події, тому до них історики ставляться обережно, критично.

Багато цінних повідомлень містять середньовічні історичні оповіді, хроніки (на Русі їх називали літописами), «житія» святих (у них правда перемішана з вигадками), церковні проповіді, листи, біографії, родословні, «історії», урядові документи, наукова та художня література тощо. Такі джерела називають розповідальними. Пам’ять про минуле зберегли середньовічні легенди про богів, володарів і героїв, а також казки, прислів’я, загадки тощо.

Історичні джерела — усе те, що більш-менш правдиво повідомляє про історичні події та життя людей.

Архів — установа, в якій зберігають і опрацьовують старі документи. Хроніки (літописи) — твори, в яких послідовно за часом зображено перебіг історичних подій.

«Історії» — розповіді про важливі історичні події, свідками чи сучасниками яких були автори.

V-XV ст. — середньовічний період історії людства для Європейських народів.

Черпаємо знання про середні віки також з народних звичаїв та обрядів, які зберегли пам’ять про давнину. У селянських весіллях, дитячих іграх, святах, убраннях і прикрасах, предметах хатнього вжитку дослідник знаходить свідчення про світ середньовічної людини. Чимало цікавого розповідають середньовічні монети, печатки, герби тощо. Вчені вважають, що чим різноманітніші історичні джерела, тим повніше й правдивіше можна відтворити минуле людства.

Перевір себе

1.    На які періоди вчені поділяють історію людства?

2.    Назви хронологічні межі західноєвропейського і східного Середньовіччя.

3.    За допомогою схеми розкажи, з яких історичних джерел черпають знання про середні віки вчені-історики.

4.    Які сліди середньовічної доби збереглися дотепер?

5.    Що дає вивчення середньовічної історії для розуміння сучасності?

середньовічний світ західної європи

Це матеріал з підручника Всесвітня історія за 7 клас О. Крижановський, О. Хірна, О. Крижановська