Народна Освіта » Всесвітня Історія » Вступ до історії Середніх віків

НАРОДНА ОСВІТА

Вступ до історії Середніх віків

Бьондо Флавіо (1392-1463),

італійський історик. Уперше виділив середні віки в окремий період. У головній своїй праці «Три декади історії від падіння Римської імперії» він починає оповідь від взяття Риму Ала-ріхом і завершує1440 р. Історію Середньовіччя викладено у хронологічному порядку. Ф. Бьондо є також автором першої роботи з історії та географії Італії - «Ілюстрованої Італії».

1. Поняття «середніх віків». Хронологічні межі Середньовіччя

 

Пригадайте з курсу історії Стародавнього світу, що таке «цивілізація».

Які ознаки цивілізації ви знаєте?

 

Поняття «середні віки», або «Середньовіччя», з’явилося у XV ст. Першим його вжив італійський мислитель Фла-віо Бьондо, назвавши так проміжок часу між V ст. — падінням Західної Римської імперії — і XV ст., часом, коли європейці відкрили Американський континент.

Науковці доби Відродження вважали загибель могутньої держави великою катастрофою, яка означала завершення цілого періоду в історії людства. Тривалий час побутувала думка, що Середньовіччя — це передусім час кривавих хрестових походів, інквізиції, спалювання єретиків на вогнищах, суцільної неписьменності, релігійної ворожнечі.

Проте історики «забували», що за тих самих часів було зведено міцні замки й величні храми, створено чудові рукописні книги, благородні рицарі на пишних турнірах захищали честь прекрасних дам, романтичні трубадури складали піднесені пісні...

Насправді, як і в усі часи, за Середньовіччя співіснували красиве й потворне, висока культура й дике неуцтво, подвиги в ім’я вітчизни та підступ і зрада.

Народи, що жили у Європі й Азії, відрізнялися за рівнем розвитку. Зміни у житті більшості народів Сходу відбувалися повільно. Східна людина жила в умовах панування всевладних правителів. Для неї головною цінністю було збереження традицій і звичаїв пращурів. Тимчасом у Європі швидкими темпами розвивалися міста,

виникали нові форми управління державою, формувалися станові монархії.

Ці особливості перебігу історії Сходу і Заходу зумовили дещо відмінну періодизацію часу Середньовіччя для країн Сходу. Зазвичай вважають, що період Середньовіччя для цих країн бере початок у ІІ ст., але триває довше, аж до ХІХ ст. Проте й зараз, за традицією, історія середніх віків східних країн вивчається у тих самих часових межах, що й історія європейських країн, тобто з V ст. до кінця ХV ст.

Незважаючи на відмінності, між Сходом і Заходом було багато спільного: основу економічного життя становило сільське господарство, а головним багатством залишалася земля. Селяни, які працювали на цій землі, були прикріпленими до неї та залежними від землевласника.

Середньовічна людина значно відрізнялась від сучасної. Вона мала інші житєві цінності, по-іншому поводилася, сприймала себе, навколишній світ і Бога.

 

2. Періодизація історії середніх віків

Середньовіччя - це не просто період в історії людства, це певний стан і рівень розвитку господарства, суспільства, культури. Тому вчені поділяють його на частини.

Раннє Середньовіччя - V-ІХ ст. (на Сході - ІІ-ІХ ст.). Почалося воно у ті неспокійні часи, коли незліченні орди варварів зруйнували Західну Римську імперію. Давня римська цивілізація відійшла у минуле, а на її руїнах поступово постала середньовічна Європа.

У цей час у Західній Європі утворилися три основні суспільні верстви - селянство, духовенство та феодали-зем-левласники. На Заході й Сході сформувалися панівні релігії, які все більше впливали на життя суспільства.

Високе (розвинуте) Середньовіччя - Х-ХІІІ ст. (на Сході - ХІ-ХІІ ст.). У цей час відбувався швидкий розвиток сільського господарства і ремесел.

Зростали міста, які поступово вибороли право на самоврядування. Панівне становище в суспільстві посіло рицарство. Великі держави розпадалися, відбулися хрестові походи та виникли чернечі ордени.

На Сході відбувалися переміщення народів, зокрема, арабів та монголів. Вони утворили величезні держави. Однією з найбільших у світі стала імперія монголів, яка простягалася від Китаю на сході до Центральної Європи на заході. Проте господарство й суспільне життя народів Сходу мало змінилося, воно й надалі було засноване на традиціях і всевладді правителів.

Пізнє Середньовіччя - XIV-XV ст. (у більшості країн Сходу закінчилось у ХІХ ст.). На Заході на зміну безлічі дрібних ворогуючих держав прийшли об’єднані монархії. Послабився вплив церкви на життя суспільства, було відкрито численні світські навчальні заклади. Поступово селяни Західної Європи звільнилися від кріпацтва.

 

3. Спадщина Середньовіччя. Історичні джерела

Середньовіччя залишило нам у спадок освітні й наукові центри — університети, один із найважливіших винаходів людства — книгодрукування, інструмент сучасної демократії — парламент. А як не згадати мистецькі досягнення Середньовіччя, без яких зараз неможливо уявити вигляд

багатьох європейських і азійських міст, колекції всесвітньо відомих музеїв?!

Так само, як і про історію стародавнього світу, про Середньовіччя ми дізнаємося з історичних джерел. Завдяки тому, що Середньовіччя ближче до нас у часі, історичних джерел з цього періоду дійшло значно більше, ніж від стародавніх часів. Усі джерела зазвичай поділяють на:

етнографічні — традиційний одяг, обряди, казки, пісні, звичаї;

речові — археологічні знахідки, пам’ятки архітектури, скульптури, твори живопису, предмети побуту тощо;

писемні — книги (писані й друковані), написи на медалях, стінах будівель, гербах тощо.

Писемні джерела Середньовіччя поділяють на оповідні (житія святих, церковні твори, художня література тощо); документальні (статути ремісничих організацій, торгові угоди, укази правителів); законодавчі (тогочасні закони). Надзвичайно важливими є історичні твори — хроніки, аннали — записи подій за роками (у слов’ян їх називали «літописами»), біографії тощо.

Серед найвідоміших писемних джерел раннього Середньовіччя — збірник законів візантійського імператора Юс-тиніана — «Кодекс Юстиніана»; збірки законів варварських народів (германців, слов’ян, кельтів) — судебники («Салічна правда», «Бургундська правда» та інші). Надзвичайно цікаво передано дух епохи у працях тогочасних істориків: у «Історії франків» Григорія Турського, «Церковній історії народу англів» Беди Шановного та «Діяннях саксів» Ві-дукінда Корвейського.

Неоціненними джерелами є епічні літературні твори — «Пісня про Нібелунгів», «Беовульф», «Пісня про Роланда» та багато інших.

Більше збереглося писемних джерел про високе й пізнє Середньовіччя. Значну частину їх становлять грамоти королів, феодалів, римських пап (булли, енцикліки). Дуже цінними джерелами є переписи населення. «Книга Страшного Суду» (1086), укладена в Англії, дістала таку назву тому, що за умовами перепису слід було говорити щиру правду про своє майно, як на Страшному Суді.

Історики широко використовують у роботах статути міст і ремісничих цехів, наприклад,

«Книгу ремесел міста Парижа» (ХІІІ ст.), історичні хроніки, які писали й духовні, і світські особи: «Взяття Константинополя» Жоффруа Віллардуена, «Історію Людовіка Святого» Жана Жуанвіля.

Більшість книг у Європі написана латиною — мовою давніх римлян, що стала мовою науки, літератури й релігії у середні віки. Писали на папірусі, а з ХІ ст. - на пергаменті (спеціально обробленій шкірі молодих телят і ягнят). І лише в ХІІІ ст. в Європі почали виготовляти папір, який через 100 років витіснив дорогий пергамент.

1.    Назвіть хронологічні межі середніх віків.

2.    Які види історичних джерел допомагають вивчити історію середніх віків? Охарактеризуйте їх.

3. Чому періодизація історії середніх віків Заходу й Сходу є різною?

Автор: admin от 19-08-2015, 17:15, посмотрело: 2248