Народна Освіта » Світова література » Давні збірки народних казок - Третя подорож Синдбада (скорочено) читати онлайн (арабська народна казка)

НАРОДНА ОСВІТА

Давні збірки народних казок - Третя подорож Синдбада (скорочено) читати онлайн (арабська народна казка)

Літературна розминка

1.    Пригадайте екранізації арабських народних казок про Синдбада-мореплавця (кінострічки, мультфільми). Чим вони вам запам’яталися?

2.    Чим відрізняються названі вами кіно- і мультфільми від екранізацій українських або російських народних казок?

Хто такий Синдбад, знають усі. Адже книжка «Тисяча і одна ніч», з якої до нас прийшов цей герой, є найвідомішою в Європі пам’яткою арабської словесності.

Свою назву збірка отримала завдяки історії, що обрамовує вміщені в ній казки. Історія ця оповідає про мудру красуню Шахразаду, яка була напрочуд обдарованою казкаркою. У ті часи країною правив жорстокий цар Шахріяр. Довідавшись про зраду дружини, він наказав її стратити. Так само цар чинив і з наступними своїми дружинами, які нічим не завинили перед ним. Чимало молодих красунь загинуло через бажання безсердечного правителя помститися всьому жіноцтву.

Аби припинити це свавілля, Шахразада пішла до палацу. Уночі вона почала розповідати цареві захопливу казку й на світанку перервала її на найцікавішому місці. Шахрі-ярові закортіло дослухати оповідку до кінця, і він відклав заплановану страту на один день. Однак наступної ночі все повторилося: Шахразада розпочала нову історію і знову несподівано зупинилася.

Тисячу й ще одну ніч розповідала дівчина казки своєму повелителю. Тисячу й ще одну ніч, забувши про все, слухав її Шахріяр. Коли ж тисяча першої ночі запас казок вичерпався, цар мовив: «О Шахразадо, звик я до тебе і не страчу тебе, нехай би ти не знала жодної іншої казки...».

З казок, які буцімто розповідала Шахразада впродовж кількох років, власне й складається збірка «Тисяча і одна ніч». Сама ж оповідка про мудру дівчину й свавільного царя править у ній за своєрідну «художню рамку», що об’єднує інші казки. Ця історія сповнена глибокого змісту. Вона свідчить не лише про те, що вміння майстерно розповідати казки інколи може врятувати життя, а й про одвічну потребу людини у вигадці. А ще - переконує в тому, що казка здатна розчулити навіть найжорстокіше серце.

Довідка Кота Ученого

Звісно, насправді Шахразада не є авторкою казок «Тисячі і однієї ночі», адже вона й сама - персонаж казки, що обрамовує збірку. Казки цієї величної книги Давнього Сходу було створено протягом століть. І не лише численними поколіннями, а й багатьма народами, що в давнину населяли території Індії, Месопотамії, Ірану, Єгипту, Сирії, Туреччини та інших країн. А от остаточного вигляду збірка набула в арабській культурі.

До найцінніших перлин «Тисячі і однієї ночі» належить цикл1 казок про Синдбада-мореплавця. Він має окрему «рамку»,

1 Цикл - тут: сукупність текстів, об’єднаних постаттю спільного центрального героя.

утворену розповіддю про бідного Синдбада-носія та багатого купця Синдбада. Упродовж семи днів Синдбад-носій слухає розповіді свого заможного тезки про пригоди, пережиті під час морських мандрівок. Так «рамка» заповнюється сімома казковими сюжетами про подорожі купця Синдбада. У них розкриваються найкращі якості героя: прагнення пізнавати світ, спостережливість, розсудливість, витривалість, готовність долати будь-які перешкоди. Завдяки цим якостям Синдбад-мореплавець і став одним з найулюбленіших героїв читачів усього світу.

Перевірте себе

1.    Чому збірка арабських казок має назву «Тисяча і одна ніч»? Як формувалася ця збірка?

2.    Перекажіть зміст казки про Шахразаду й Шахріяра. Яку художню роль відіграє ця казка в збірці «Тисяча і одна ніч»?

3.    Як побудовано цикл про Синдбада-мореплавця?

4.    Пофантазуйте! Що б ви зобразили на обкладинці збірки «Тисяча і одна ніч», якби були художниками?

Третя подорож Синдбада

Арабська народна казка (Скорочено) читати онлайн

З попередніх казок про Синдбада-мореплавця читач дізнається про те, що цей купець жив у Багдаді й кораблі з його товарами плавали в усі кінці світу. Однак Синдбадові не давала спокою пристрасть до мандрівок. І хоча в кожній подорожі чоловік наражався на смертельну небезпеку, довго всидіти вдома він не міг. Отож, закупивши краму, Синдбад сів на корабель і деякий час мандрував у приємному товаристві купців...

Та якось, коли пливли ми серед ревучих хвиль, капітан раптом наказав згорнути вітрила, кинути якір, а тоді почав рвати бороду, роздирати на собі одяг і голосно кричати.

-    О капітане, що сталося? - спитали ми його.

І він відповів:

-    Знайте, о мирні мандрівники, що вітер нас подужав і зла доля прибила нас до острова-гори, де живуть волохаті люди, подібні до мавп, і жоден з тих, хто припливав, назад не повернувся. Серце мені віщує, що всі ми загинемо!

Не встиг іще капітан скінчити своєї мови, як ми побачили волохатих людей-мавп. Їх було багато, мов сарани. Вони кинулися до корабля і видерлися на нього. Ми боялися, що вони розграбують наші товари і що, коли ми вб’ємо, вдаримо або проженемо хоча б одну з них, мавпи повбивають усіх нас, - бо дуже їх багато (адже кількісна перевага сильніша за хоробрість). Ці волохаті - дуже гидкі на вигляд: вони вкриті волоссям, наче чорною повстю. У них жовті очі й чорні обличчя; на зріст вони куці - всього чотири долоні заввишки. І ніхто не розуміє їхньої мови й нічого про них не знає. Людей вони уникають.

Волохаті мавпи почепилися на линви1, почали гризти їх і геть усі обірвали, і корабель нахилився на один бік і пристав до гори.

Мавпи вигнали всіх купців та мандрівників на берег, а самі забрали корабель з усіма товарами й попливли хтозна-куди, а нас покинули на березі.

Ми залишилися самі.

Підживившись плодами, овочами, напившись води із джерела, ми почали роззиратися довкола й побачили вдалині високу будівлю. Ми рушили до неї. То був величезний палац з товстими колонами та міцними стінами. Брама із чорного дерева була відчинена. Ми ввійшли в неї і побачили просторе подвір’я, у яке виходило багато дверей. Посередині стояла велика лава,

1 Л й н в а - тут: канат.

біля неї висіли над жаровнями рожна1 і всяке кухонне начиння, а на землі купами лежали кістки.

Ми посідали на лаву і, зморені, поснули й спали аж до заходу сонця. Прокинулись ми від того, що земля під нами задвигтіла, а навколо розлігся гуркіт. Розплющивши очі, ми побачили, що з палацу на подвір’я вийшов чорний велет, схожий на страховисько. Очі його були як дві жарини, зуби - як кабанячі ікла, рот - як колодязь, губи - як у верблюда, нігті - як кігті в лева, а вуха звішувалися аж до плечей.

Побачивши таке страховисько, ми попадали на землю, зне-тямлені з жаху.

*«■» • »»*»»»

А чорний велет сів на лаву, та за хвилину підвівся й підійшов до нас. Він схопив мене за руку, підняв із землі й заходився мацати й крутити на всі боки.

Обмацавши мене, наче різник вівцю, й побачивши, що я худий та кощавий, велет випустив мене й схопив одного з моїх товаришів. Обмацавши його, теж випустив.

Так він усіх нас обмацував і крутив, аж поки дійшов до капітана. Наш капітан був тілистий і дужий, при силі й при здоров’ї. Отож чорний велет схопив його, потім жбурнув на землю, поставив на нього ногу и зламав йому шию. А тоді розклав багаття, взяв рожен, настромив капітана на нього й повісив рожен над вогнем.

Цей страховидний велет був людожером! Усі ми потерпли від страху.

А людожер, повечерявши капітаном, кинув кістки безталанника на землю, упав на лаву й заснув.

Він спав до ранку, а прокинувшись, пішов у свій палац, не глянувши в наш бік.

- О, краще б ми втопилися в морі, краще б з’їли нас волохаті мавпи! - заридавши, вигукнули ми. - А тепер куди дінешся?! Людожер засмажить нас і з’їсть! Яка страшна смерть чигає на нас! І немає порятунку!..

Потім ми вирішили все ж таки пошукати якоїсь схованки. Обійшли весь острів, але марно - сховатися було ніде. Увечері ми повернулися до палацу.

Через якийсь час земля задвигтіла, і знову з’явився чорний велет. Підійшовши до нас, почав він нас крутити й обмацувати, аж поки вибрав одного. Він схопив бідолаху й зробив з ним

1 Роже н - металевий прут, на який настромлюють м’ясо для смаження на вогні.

те саме, що вчора з капітаном. А тоді заснув на лаві й хропів усю ніч.

Коли настав день, людожер підвівся й пішов, а ми залишилися. І знову стали тужити та побиватися:

-    Краще вже кинутись у море і втопитись, ніж бути підсмаженими на рожні! Горе нам, горе!

Нарешті хтось із нас мовив:

-    Треба вдатися до хитрощів і вбити це страховисько!

-    Послухайте, - обізвався я, - якщо ми надумали його вбити, то треба спершу перенести на берег оці колоди та дрова й змайструвати корабель. Як уб’ємо людожера, сядемо на корабель і попливемо, куди нам треба. Врятуємось - то врятуємось; потонемо - то потонемо. Краще вже поринути на дно, ніж бути підсмаженим на вогнищі... Отака моя думка, о друзі!

- Мудрі твої слова! - сказали мої товариші.

Домовившись про все, ми почали діяти.

Ми притягли колоди на берег і змайстрували корабель. Потім повантажили на нього їжу - плоди, яких нарвали на деревах, - і повернулися до палацу.

Коли настав вечір, земля знову задвигтіла і з’явився людожер. Почав він нас по черзі перевертати та обмацувати, вибрав одного, підсмажив і з’їв, лишивши самі кісточки. Потім ліг на лаву й заснув, і хропіння його скидалося на гуркіт грому.

Ми прокинулися рано-вранці, взяли двоє рожен і поклали їх на вогонь. Невдовзі рожна розжарилися до червоного. Підкравшись до людожера, ми приклали рожна до його очей і всі разом налягли на них. Людожер закричав страшним криком, і серця наші стиснулися від жаху.

Осліплий людожер схопився з лави й заметався по подвір’ю. Ми розбіглися хто куди. А людожерові кортіло знайти бодай одного з нас і розправитися з ним. Він бігав і ревів, а ми тікали від нього. По недовгім часі ми геть знемоглися, а людожерові наче прибуло сили - він гасав як несамовитий. Здавалося, він зараз нас схопить.

Ми вже втратили надію на порятунок - аж коли людожер, намацавши браму, вибіг з подвір’я. Земля двигтіла від його нестямних зойків.

Отже, чорний велет вийшов з палацу (а ми - за ним слідом) і кудись побіг, але незабаром повернувся з жінкою, ще більшою й страхітливішою за нього. І коли ми їх побачили, руки й ноги в нас потерпли від жаху.

Людожерка вгледіла нас і, схопивши за руку людожера, побігла в наш бік. А ми, гнані страхом, помчали на берег, відв’язали корабель, зіштовхнули його в море і вмить пострибали на палубу.

Людожер і людожерка почали жбурляти в нас уламками скель. І майже всі мої товариші загинули від ударів, живими лишилися тільки я та двоє купців.

Потім корабель наш пристав до берега, ми зійшли на суходіл і подалися куди дивились очі. Минув день, настала ніч. Ми трохи поспали, тоді знову рушили. Зненацька шлях нам заступив величезний дракон. Кинувшись до одного з нас, він проковтнув його спершу до плечей, а за мить - усього. Після цього дракон пішов своєю дорогою, а ми, перелякані й знесилені, почали оплакувати нашого товариша. І сказали ми:

- Дивна річ: смерть кожного з наших супутників жахливіша за кожну попередню. Ми раділи, що врятувались від людожерів, але радість виявилася передчасною. Хіба порятує нас хтось від цього страшного дракона?

Ми блукали островом, їли плоди, пили воду з річок і джерел. Знову настав вечір. Побачивши високе дерево з розлогим віттям, ми вилізли на нього. Товариш мій заснув, а я видерся на самісінький вершечок і сидів там, не склепляючи очей.

Коли запала ніч, знову прийшов дракон і, роззирнувшись на всі боки, рушив до дерева, на якому ми сиділи, і поліз на нього. Він дерся вище й вище, аж поки дістався до мого товариша, який сидів на нижній гілці. Обвившись навколо дерева, дракон проковтнув його до плечей, а за мить - усього. І все це я бачив на власні очі!..

Після цього страшний дракон зліз із дерева і кудись подався, а я просидів на дереві до ранку, а тоді зліз, напівмертвий від жаху, й хотів був кинутись у море, аби позбавитись земного життя, проте не зміг цього зробити, бо дуже не хотілося мені вмирати. Я взяв шматок дерева, плаский та широкий, і прив’язав собі до ніг, другий шматок прив’язав до лівого боку,

а третій - до правого. Ще одну деревину я прилаштував до живота і ще однією - довгою та широкою - накрив голову. Потім я ліг на землю.

Коли настала ніч, знову прийшов дракон, підступився до мене зовсім близько і хотів був проковтнути, але не зміг: шматки дерева заважали йому.

Дракон то віддалявся від мене, то повертався, але щоразу, як він намагався мене проковтнути, шматки дерева, якими я обв’язався, не давали цього зробити. Він товкся біля мене до самого світанку, аж поки зійшло сонце, а тоді подався, розлючений, геть, а я відв’язав од себе всі шматки дерева, і руки в мене тремтіли від пережитого страху, а серце калатало. Я почувався так, ніби побував серед мертвих.

Підвівшись із землі, я почав блукати по острову і, коли вийшов на берег, кинув погляд на море й побачив удалині корабель, що гойдався на хвилях. Я схопив велику гілку, заходився вимахувати нею й голосно кричати, і моряки помітили мене й сказали:

- Підпливімо до берега! Може, та людина потребує допомоги!

І вони підпливли до острова, й зійшли на берег, і взяли мене на корабель. Купці, які були там, почали розпитувати, що зі мною сталося, і я розповів їм усе від початку до кінця. (...)

Невдовзі з'ясувалося, що на цьому кораблі знаходиться і Синдбадів товар. Відтак купець повернувся додому живим, здоровим і багатим.

Переклад з російської Євгена Микитенка

Запитання і завдання до прочитаного твору

1.    Яких пригод зазнав Синдбад під час своєї третьої подорожі? Як йому вдалося врятуватися?

2.    Яких фантастичних істот герой зустрів під час мандрівки? Що в них було надприродного? Наведіть відповідні рядки з казки.

3.    Завдяки яким рисам характеру Синдбад щоразу знаходив вихід зі скрутного становища? Обґрунтуйте відповідь прикладами

з тексту.

4.    Подискутуйте! Як ви гадаєте, чим Синдбада приваблювали подорожі?

Теми презентацій

1.    «Найзахопливіші пригоди Синдбада-мореплавця».

2.    «Чарівний світ “Тисячі і однієї ночі”».

3.    «Подорожі Синдбада в кіно та мультиплікації».

 

Це матеріал із підручника Світова Література 5 клас Євгенія Волощук

 

Автор: admin от 5-01-2014, 22:57, Переглядів: 18558