Олекса Стороженко - "Скарб" читати онлайн, критика, біографія письменника

Дуже важливо в будь-яких скрутних життєвих ситуаціях не втрачати гідності, залишатись Людиною. Хоч так нелегко дивитись в очі ворогові і мужньо чекати страти - як Іван Підкова. Можна було відмовитись від гри на фортепіано і літературної творчості, зважаючи на нестерпний фізичний біль від хвороби, але сила волі не дала цього зробити Лесі Українці. Можна було не терпіти солдатську муштру і знущання офіцерів-невігласів, зректися своїх переконань, але безмежна любов до України дала Тарасові Шевченку наснаги, стійкості і закарбувалась у його захалявних книжечках. Адже:

Хто зберіг любов до краю

І не зрікся роду,

Той ім’ям не вмре ніколи

В спогадах народу.

Олександр Олесь

ОЛЕКСА СТОРОЖЕНКО

(1806-1874)

«Ще передають діди онукам його оповідання»

Уявіть-но собі приємну зустріч із симпатичним вусатим чоловіком, що лукаво позирає на вас мудрими очима з-під розгонистих брів. І пересипана його мова приказками та прислів’ями, спалахує час від часу іскрами теплого гумору, а інколи так пече перцем, що аж дух забиває! Саме таким постає зі сторінок своїх творів Олекса Петрович Стороженко. Тож настав час познайомитись із цим письменником, що зумів побачити закоханого чорта й розповісти нам про нього.

Стародавній козацький рід, прославлений сотниками та полковниками, дав Україні ще й письменника - Олексу Стороженка. Доля щедро наділила цю людину талантами. Вдався він у прадідів - обрав справою життя військову службу. І не посоромив рід свій: за воєнні звитяги в турецькій війні дістав найпочесніший орден російської армії, хрест Святого Георгія.

ДІЗНАЙТЕСЬ БІЛЬШЕ ПРО ПИСЬМЕННИКА

Напевно, для вас не є секретом те, що головний герой популярних фільмів, таких як «Турецький гамбіт» та «Статський радник», Ераст Петрович Фандорін був чиновником з особливих доручень при Міністерстві

внутрішніх справ. Цей образ створив грузинський письменник Борис Чхарті-швілі (псевдонім - Борис Акунін). А чи відомо вам те, що Олекса Стороженко також тривалий час був чиновником з особливих доручень при київському генерал-губернаторі Бібікові, а потім - при Міністерстві внутрішніх справ! І судячи з архівних матеріалів та спогадів, Олекса Петрович умів блискуче розкривати складні й заплутані карні справи. А вийшов він у відставку в чині дійсного статського радника.

Проте не менш цікавою була й інша частина його життя після виходу у відставку. Олекса Стороженко оселився у власному маєтку Горішині неподалік від міста Брест (Білорусь). І лише тут повністю віддався творчості.

Доріс Павлусь до парубка. Так його вигнало та розперло, такий став гладкий та опецькуватий! Пика широка та одутлувата, як у того салогуба, а руки білі та ніжні, як у панночки. Та од чого б їм і пошерхнути? Зроду не то щоб ціп або косу в руках подержав, - не взявся й за лопату, щоб од-гребти сніг од порога, або за віник, щоб вимести хату. Було старий і стане доказувать жінці:

- На яку радість ми його вигодували? Який з його хазяїн буде? Що з ним станеться, як ми помремо?.. Останеться він на світі, мов сліпий без поводатаря!

- Е, чоловіче, - одкаже жінка, - як Бог милосердний пошле йому щастя, то без нас житиме ще лучче, як теперечки!

Уже Павлусеві минув і двадцятий, вже б він і на вечорниці пішов, так мати не пуска.

- Не ходи туди, синку, - каже, - на вечорницях збираються самі п’яниці та розбишаки; там тебе обидять, віку тобі збавлять. Почекай трошки - я сама знайду тобі дівчину, саму найкращу на всьому світі, саму роботящу, вона буде тебе і годувать, і зодягать, і доглядать як рідна мати.

Так не привів же їй Бог оженити сина. Раз вночі розвередувавсь Павлусь, як на живіт кричить: «Меду та й меду!». У старих на ту пору не було меду. Що тут на світі робити?.. Устала мати, накинула на себе свитину, не схотіла будить наймичку і сама метнулась по селу шукати того меду. А на той час піднялась фуга, що не то що уночі, а вдень не побачила б світу Божого. Бігала, сердешна, бігала од хати до хати (у кого і є, та каже нема: не хочеться уставать) та якось уже випросила у попа. За один цільничок обіщала бузівка подарувати. Трохи не замерзла, та таки принесла, і що ж?.. Павлусеві вже не до меду; заснув манесенький - ніяк його і не розбуркаєш. Так через той-то мед занедужала небога та й вмерла. За нею вслід і батько ноги простяг, а наш Павлусь і не схаменувся, як зоставсь круглим сиротою.

Що ж з ним сталось?.. Правду казала мати: «Як Бог милосердний пошле йому щастя, то без батька і без матері житиме ще лучче, як за їх». У покійників - звісно, як у заможних хазяїнів, - був наймит і наймичка. Наймит - парубок ще молодий, працьовитий, непитущий, а наймичка - теж чесного роду, осталась бідною сиротою, і покійниця прийняла її до себе, як рідну дитину. За Павлусем і їм добре жилось; було чим-небудь йому угодють, то стара і дякує, і грошей їм дає, і добру одежу, а часом за наймита скотину у поле вижене, а за наймичку хату вимете і води принесе. Отож як умирала стара, то благословила наймита з наймичкою побратись, наділила їх худобою і аж руки їм цілувала та просила, щоб вони не обижали її Павлуся, доглядали б його і були йому рідним батьком і матір’ю, а вже вона на тім світі буде благати Господа, щоб він, милосердний, послав їм усякого щастя і талану.

Отож після смерті старих наймит оженився з наймичкою і стали собі господарювати. Щастя, як горох з мішка, так і сиплеться на нашого Павлуся: і урожай у його луччий, як у других, і корів нема ялових. Накупили волів і послали кілька хур у Крим за сіллю, на Дін за рибою, построїли шинок із лавкою та й годують скриню карбованцями, як свиню горохом. Кругом у сусідів талій давить скотину, а у Павлуся, як на сміх, хоч би один тобі віл іздох.

Раз наймит піймав у садочку ройка, так з того одного розроїлось колодок із тридцять. Наймичка доглядала Павлуся, як рідна мати: і годує його, і голову йому змиє, і розчеше, і одягає, і роздягає, і стеле, так йому у вічі й дивиться, думку його відгадує, бо Павлусь за ввесь день і пари з рота не пустить; хоч би часом чого і схотів, вже не попросить: якось йому й слово важко вимовити. Тільки йому й робити, що цілісінький день їсти (а лопав здорово) та спать. Було прокинеться вранці - зараз наймичка і ставить перед його душею жарену курку або качку, або повнісіньку макітру вареників зі сметаною; їсть неборак, аж за ушима лящить. Не вспіла наймичка його утерти, а він уже й уклався спати. Поспить на перині, лізе на піч поспати ще в просі. Пообідає і знов куня; коли зимою, то знов у просо, а коли літом, то вийде в садок, ляже під грушею, а часом, глянувши угору, трошки й розсердиться: «Бісові груші, - пробубонить, - які спілі, і над самісінькою головою висять, а ні одна ж то не впаде у рот». І щоб то дриґонуть ногою та штовхнуть об цівку! То й посипались би, так, кажу ж, йому важко і поворухнутись. Лежить, лежить та й засне. Пополуднує - і знов іде в комору спати і спить вже аж до захід сонця.

Розбудить його наймичка вечеряти, нагодує, здійме свитину, чоботи, покладе на перину, а він тільки вже сам засне. Лучалось, наймит вернеться з поля і навідається до Павлуся, а тому й голову важко держати на плечах.

- А чи не смикнули б, пане Павле, люльки? - спитає наймит.

- Смикнув би, - пробелькоче Павлусь, -так люльки не знайду.

- Та ось же вона - біля вас на лавці.

- Та хто ж її наб’є?

- Та вона ж набита, я ж її вам набив, як їхав у царину. Отже, біля вас і справу положив!

Та викреше вогню, розпалить люльку і устромить йому у рот, то він і смокче.

Було прийдуть до Павлуся парубки та й намовляють його, щоб ішов з ними на вечорниці.

- Не піду! - пробубонить та й очі заплющить.

- Чому? - питають.

- Далеко. Якби вечорниці збирались біля моєї хати, то, може б, і пішов.

- Е, пане Павле! - кажуть йому парубки, - якби ти побачив наших дівчат, то не казав би, що далеко!

- Бачив, доволі бачив... - озивається Павлусь.

- Де ж ти їх бачив? Ти ж із хати ніколи носа не виткнеш!

- Так коли ж сняться, щоб вони показились! Аж обридли!.. - одкаже Павлусь та й перевернеться на другий бік.

Засміються парубки та й підуть від його.

Раз на Зелені свята зібралось парубоцтво шукати скарба. Узяли із собою заступи, лопати та й пішли у степ. Ідуть біля Павлусевої хати, от один парубок і каже:

- Знаєте що, хлопці! Візьмемо із собою на щастя Павла Лежня (таке приложили йому прізвище), то вже певно знайдемо скарб: він такий щасливий, що такого і на всьому світі не знайдеш!

Підійшли парубки до вікна (вікно було одчинене), дивляться, а Павлусь розпластався на перині й хропе на всю хату.

- Пане Павле, а, пане Павле! - гукнули парубки. - Ходім лишень з нами скарбу шукати!

- Не піду! - одрізав Павлусь.

- Ходім-бо! - просять порубки, аж кланяються. - Ми тебе так з периною на руках і понесемо; не тебе нам треба, а твого щастя. Як ти з нами будеш, то, може, Бог дасть, і знайдемо скарб.

- Еге!.. Як Бог дасть, то й у вікно вкине!.. - одказав Павлусь. - Не піду!

- Дожидайся ж, поки тобі Бог у вікно вкине, а ми підемо шукати. - Зареготались та й пішли собі, заспівавши чумака.

Ходили, ходили по степу аж до вечора. Шукали, розкопували могили, до всього при-глядувались - і нічогісінько не знайшли. Розказують люди, що часом скарби і самі вилазять на верх землі, перекинувшись у яку-небудь пакость: у старого шолудивого діда, або в миршавеньке козеня, або в дохлу кішку. Кому щастя, той і пізна скарб. Так, кажу, до всього приглядались - і нічого не побачили. Вже вертаючись, як смерклось, недалечко од села дивляться - лежить край дороги дохлий хорт. Мабуть, давно й іздох - аж гидко до його й близько підступити. От один парубок і каже:

- Слухайте, хлопці: візьмемо сього хорта та шпурнем Лежневі в хату - нехай се буде той скарб, що Бог йому у вікно вкине.

Парубкам сподобалась ся вигадка; от вони підняли того хорта на дрючок та й понесли. Підійшовши тихенько до Павлусевої хати, розмахали хорта та й шпурнули у вікно, а він як бебехнеться об поміст, так і брязнув, і задзвенів, і, як жар, по всій хаті розсипався дукатами!

- Тривай, не руш! - закричали парубки, - се наш скарб, се наші гроші...

- Брехня! - каже Павлусь, - се мій скарб, се мені Бог у вікно вкинув! А що? Я ж вам казав - не вірили?

Парубки не слухають його та товпляться в хату, а тут на той галас де не взялись наймит із наймичкою, убігли в хату, за рогач та макогін, як штурхнуть одного, другого - так вони й угамувались.

- Будь ласкав, - кажуть парубки, - хоч що-небудь дай за те, що принесли твому хазяїнові скарб!

Наймит кинув їм кілька дукатів та й каже:

- Нате вам за працю, а се наші гроші, бо самі таки розсудіть: хто б їх у чужу хату вкинув, якби не сам Бог того схотів!

Та, сеє кажучи, позбирав наймит гарненько дукати й сховав їх у скриню.

Отакий-то був щасливий наш Павлусь! Сказано: як кому Бог дасть щастя, то не треба йому й рідної матері, не треба й скарбу шукати: сам скарб його знайде. А другому неборакові на бездоллі в те ж саме вікно, у котре вкинувся скарб, улізе злодій і останню сорочку витягне; не поробить день, то на другий і їсти нічого.

Щаслива нитка до смерті не вірвалась Павлусеві. Найшлась і дівчина, що, як той скарб, сама до його лицялась. Послав йому Господь і діточок, покірних, слухняних, працьовитих, не таких, як він, пудофет⁷¹, а у матір, бо жінка його була невсипуща господиня. І віку йому таки чимало протяг Господь: до білого волосся доспався. Спав, спав, аж поки навіки не заснув.

Що таке на світі щастя? - спитав би я у дуже письменних. Частенько чуєш, люди кажуть: отой щасливий. Глянеш на того щасливого, а він тобі показує на другого, а сам жалується на свою недолю. Зовуть щасливими і тих, що увесь свій вік нічого не дбають, як мій Павлусь. Бог їм усе дає, а вони нудяться світом, не знають, що у них є і чого їм треба. Зовуть і скупого щасливим, бо у його багацько грошей; а він, неборак, увесь свій вік стереже тих грошей, як рябко на ланцюгу, ніякої користі з них не має - і голодний, і холодний, ще гірш од якого-небудь бідолахи.

Ні, панове, по-моєму, той тільки щасливий, хто другому не завидує, а дякує Богу за те, що він йому послав, - той, кого Господь благословив на добрі діла, що розкинулись вони по світу, як розрослась пшениця на добре виораній ниві. Нагодує вона і пахаря, і його сусідів, попаде од неї скибка і старцеві в торбу. Не той тільки щасливий, що сам натріскається і виспиться, а той, що й другого нагодує і заспокоїть, бо в такого й душа буде не голодна.

Отже ж так загвоздив вам з-письменська, щоб самі одгадали, чи мій Павлусь справді щасливий, чи, може, таким тільки прозвали його заздрісні люди. Глядіть же, щоб не було по приказці: «Хвалить шинкар п’яницю, а дочки своєї за його не віддасть!». Завидуєте щастю мого Пав-луся, а ніхто б не схотів бути Павлусем.

Характерник - чаклун, чарівник.

Пахолок - підліток.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

Повторюємо

1. У яку добу жив Олекса Стороженко? Учасником яких історичних подій він був?

2. Визначіть головних і другорядних героїв оповідання «Скарб».

3. Яку приказку пригадав Павлусь, відмовляючись іти з парубками шукати скарб?

4. Яким було ставлення до Павлуся батька, а яким - матері?

5. Чи є гумористичні моменти у творі «Скарб»? Перекажіть один із них.

Міркуємо

1. Розкажіть цікаві факти з біографії Олекси Стороженка.

2. Складіть план до оповідання «Скарб».

3. Яким вам уявляється головний герой: смішним чи поважним? Чому? Які саме риси роблять його таким?

4. Опишіть деталі українського побуту та звичаїв, змальовані автором в оповіданні.

5. Кого, на думку автора оповідання, люди можуть називати щасливим?

Аналізуємо

1. Складіть цитатний план характеристики образу Павлуся.

2. Як ви розумієте мораль оповідання?

3. Як характеризують Павлуся інші герої? Спробуйте переказати сюжет твору від імені будь-кого з персонажів (Павлусевих батьків, парубків-од-носельців, наймички чи наймита, дружини Павлуся).

4. Які засоби гумористичної характеристики героя використовує автор?

5. Чи про єдиний знайдений парубками скарб ідеться у творі Олекси Стороженка?

Дискутуємо

1. Визначіть і прокоментуйте: у чому полягає повчальний характер оповідання «Скарб»?

2. Як ви розумієте сам образ скарбу? Він алегоричний чи простий? Аргументуйте свою думку, скориставшись міркуваннями автора.

3. Чи вважаєте ви Павлуся щасливим? Поясніть, чим ви керувались, відповідаючи на це питання.

4. Чи хотіли б ви бути схожим на Павлуся? Чим саме? Поясніть як позитивну, так і негативну відповідь.

5. Як ви вважаєте, чи мало Павлусеве життя сенс? Чому? Спробуйте аргументувати свою точку зору.

«Мова квітчаста, склад сміливий, малювання розкішне»

Саме такі рецензії чекали на твори письменника ще в 1870 році. Адже вже тоді критики помітили його блискучий талант народного оповідача. А друг Стороженка, Пантелеймон Куліш, із творчістю якого ознайомитесь

у старших класах, зізнався, що серед співбесідників Олексі Петровичу взагалі не було рівних!

«Скарб», безумовно, оповідання на морально-етичну тему. Автор зосереджує нашу увагу на тому, який спосіб життя обирає для себе кожна людина, якою робить її оточення; демонструє, від чого залежить, яким виросте Павлусь - чи то сердечним, роботящим і метким, а чи байдужим, самозакоханим ледарем, що тільки й знатиме: сиди собі, їж та спи.

Проте зауважте: автор не засуджує свого героя, а лише кепкує з нього і його звичок, міркує про те, чим і як Бог наділяє кожну людину. Адже в часи, коли жив Олекса Стороженко, люди були дуже релігійними, щиро вірили в Божу ласку чи Боже провидіння, тому варто сприймати твори письменника саме під таким кутом зору.

Взагалі, образ скарбу в оповіданні - символічний. Це і є те щастя, що дається людині від Бога, а вона вже сама повинна вирішити, як ним скористатись. Звісно, якщо її, як Павлуся, задовольнить сите, сонне та бездумне існування, - що ж, такий її вибір. А хтось інший, можливо, не задовольнятиметься саме таким «скарбом» - і шукатиме пригод, нових відкриттів, яскравих вражень. Недаремно автор наголосив: «Завидуєте щастю мого Павлуся, а ніхто б не схотів бути Павлусем».

Як гадаєте, чи можна інакше прожити життя, ніж Павлусь, маючи такі привілеї, як у нього? Чи на всіх однаково впливає добробут і забезпеченість?

А взагалі, погодьтесь, ця історія дуже цікава, інтригуюча і... реальна! Починаєш вірити, що справді бувають на світі такі випадки й такі люди, адже недаремно народ склав про них величезну кількість приказок і прислів’їв! Ось, наприклад: «Кому щастя, той на киї випливе»; «Щастя знає, кого шукає»; «Не родися красна, а родися щасна»; «Треба жить, як набіжить»; «Де не повернеться, золоті верби ростуть». Тож і оповідання «Скарб» Олекса Стороженко недаремно додав до циклу «Приказки і казки». Адже твір так і рясніє дотепними висловами та народними мовними зворотами. Автор майстерно передає характер народного гумору, вплітає в текст оповідання анекдоти, а побутові, етнографічні деталі надають йому національного колориту, неповторності.

Письменник кожного з вас має за гідного співбесідника, а тому серйозно ставиться до того, що і як оповідати. Своїм корінням його твори сягають у глиб усної народної творчості, народної фантастики, і «Скарб» - яскраве цьому свідчення. Адже чи не найбільша кількість легенд і переказів у всіх народів світу - про пошуки дивних, символічних скарбів!

ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ

Світом блукають історії про таких-от ледарів, як Павлусь, яким, проте, щастить у житті. А талановиті письменники переповідають нам ці історії.

Ви, напевно, вже чули про бравого вояка Швейка або бачили фільм про нього. А чи знаєте, що цей літературний образ, створений Ярославом Гашеком, зацікавив чеського художника Йозефа Лада, який став автором живописної версії знаменитого персонажа? Крім того, він писав дитячі книжки - «казки навиворіт», у яких дракон замість дихати полум’ям робить манікюр і мріє стати зіркою Голівуду, королева куховарить, король працює в полі, а принцеси пасуть гусей або гасають у спортивних автомобілях. Також у Йозефа Лади є одна казка, героя якої можна вважати названим братом нашого Павлуся. А називається вона «Ледачий Гонза»:

«На околиці села в затишному будиночку жила вдова Шкубанкова зі своїм сином Гонзою. Шкубанкова була працелюбною жінкою і з раннього ранку до пізнього вечора не розгинала спини, намагаючись заробити собі та синові на шматок хліба.

Гонзі вже виповнилось двадцять років. Виріс він здоровим і міцним, як дуб, а коли збирався позіхнути, просив матір відкрити йому рота. Перевертатися на інший бік Гонза вважав за непосильний труд і частенько жалівся: якби він мешкав в іншій країні, йому, певно, платили б за це чималі гроші!

Коли ж уночі Гонза перевертався з боку на бік сам, то вимагав для себе додаткової винагороди, як за надмірну роботу.

Замість того щоб узяти віника та зігнати сина з печі, добросерда матір нерідко захищала його перед сусідами.

“Йому, бідоласі, нелегко, - говорила вона. - Підсмажується на гарячих цеглинах, як рибина на пательні”. І додавала: “Щастя прийде - й на печі знайде!”».

А щоб довідатись, чи знайшов своє щастя Гонза, прочитайте цю «казку навиворіт» Йозефа Лади. Аби вас заінтригувати, скажемо: не лише щастя знайшло Гонзу на печі, з неї він навіть спромігся вбити дракона!

ВАШ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ СЛОВНИК

Ви вже знайомі з такими поняттями, як сатира і гумор. Тепер варто поглибити ці знання відомостями про засоби гумористичного зображення. Такими можуть виступати: гіперболізація (перебільшення певних рис, можливостей, якостей героя, що викликає сміх); сполучення реального й фантастичного, трагічного і смішного в одному епізоді; надання чомусь чи комусь невластивих йому рис; смішно

побудовані фрази, мовний суржик персонажів; використання в тексті народних приказок, прислів’їв, анекдотів; іронічні авторські коментарі; карикатурне зображення героя (спотворений вигляд).

ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ

Спробуйте написати коротеньку казку, в основі якої лежала б якась цікава народна приказка чи прислів’я. Ось вам декілька варіантів:

1. Оці ще з’їм, та після ще сім, та ще полежу, та ще стільки змережу, подивлюсь на сволок, та ще сорок, а як не полегшає -значить, пороблено.

2. Мудрий не все каже, що знає, а дурень не все знає, що каже.

3. Раз на віку трапилося черв’яку залізти на моркву та й каже: «Я вище всіх!».

А ті, хто особливо люблять фантазувати, «перенесіть» Павлуся у ХХІ століття. Нехай живе у... Ну от і починайте уявляти!

ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА

У нас сьогодні буде веселе й корисне завдання. Спробуйте протягом п’яти хвилин пригадати всі відомі вам приказки та прислів’я, які можна було б застосувати до оповідання Олекси Сторожен-ка «Скарб». Звісно, у цьому змаганні може бути й переможець - той, хто пригадає й запише найбільшу кількість прислів’їв та приказок.

Це матеріал підручника Українська література 7 клас Міщенко