НАРОДНА ОСВІТА

Німеччина.

1. Виникнення Німецького королівства

 

За Верденською угодою 843 р. «землі східних франків» отримав Людвіг Німецький. Саме на цих землях згодом постало Німецьке королівство. Попервах воно мало нагадувало єдину державу. Тут існувало п’ять герцогств, володарі яких майже не підкорялися королям із династії Каролінгів. Знатні роди постійно боролися за владу. Це протистояння феодалів, герцогів і королів часто мало збройний характер і тому одержало назву міжусобних війн.

Разом із міжусобними війнами землі Східного Франкського королівства потерпали від нападів чужоземців.

Східнофранкські королі та місцеві герцоги змогли захистити свої землі від вікінгів. Однак наприкінці X ст. з’явився новий небезпечний ворог, який прийшов зі сходу, — угри, або мадяри. Ці племена кочових скотарів осіли на рівнині в середній течії Дунаю і почали нападати на сусідні землі. Першою від угорської навали загинула слов’янська держава Велика Моравія. Потім мадяри розпочали спустошувати німецькі землі, що спонукало герцогів до об’єднання в єдине королівство.

У 919 р. місцева знать проголосила королем Східного Франкського королівства саксонського герцога Генріха І Птахолова (919-936). Із тієї події бере початок історія нової європейської держави — Німецького королівства.

Генріх І посилив владу і поклав край постійним чварам і суперечкам німецької знаті. Для боротьби проти

угорців і захисту населення він наказав будувати невеликі фортеці — бурги. Як і в інших країнах тогочасної Європи, у Німеччині було створено численну важку кінноту — рицарів. Саме з її допомогою 955 р. син Генріха І Оттон І (936-973) завдав такої нищівної поразки угорцям у вирішальній битві на річці Лех у Баварії, що вони назавжди припинили напади.

► Коли і хто був засновником Німецького королівства?

2. Поява нової імперії. Італійська політика німецьких імператорів

На відміну від свого батька Генріха І, який після обрання королем відмовився від коронації та помазання на царство, його син Оттон І, урочисто коронований в Аахені, усіляко підкреслював перевагу короля над усією знаттю. Він вважав себе тією людиною, яка відновить Римську імперію Карла Великого, хотів, подібно до Карла Великого, коронуватися в Римі та одержати імператорський титул від Папи Римського.

 

У 961 р. Оттон І здійснив похід до Італії, підтримав 22-річ ного папу ІоаннаХІІ в боротьбі проти непокірних васалів і повернув йому втрачений престол. 2 лютого 962 р. в соборі Св. Петра в Римі вдячний папа коронував Оттона І як римського імператора. Відтоді німецька королівська і римська імператорська корони стали неподільними. Так було вдруге відновлено Римську імперію на Заході. Однак і ця імперія мало була схожа на взірець.

 

Вона перебувала в інших кордонах та історичних умовах.

По коронації Оттон І подарував Іоанну XII документ про підтвердження права Папи Римського володіти Папською областю, підкресливши цим залежність папи і церкви від імператора. Проте Іоанн XII вважав, що його влада вища за імператорську, оскільки вона від Бога, а імператор, своєю чергою, отримує владу від папи. У майбутньому ці суперечки призвели до жорстокої боротьби між імперією та папством.

Ситуація протистояння церковної та імператорської верхівок загострилася в другій половині XI ст., коли Папою Римським став Григорій VII (1073-1085), який провів низку реформ у католицькій церкві. Серед них було і скасування інвеститури — права імпера-торачи короля затверджувати духовних осіб на церковні посади.

Саме ця реформа викликала обурення у 26-річного німецького імператора Генріха IV (1056-1106), який не бажав втрачати свою владу над єпископами. Розпочалася тривала і виснажлива боротьба. Спершу імператор зібрав у Вор-мсі німецьких єпископів і домігся від них ухвали рішення про позбавлення сану Григорія VII. Тоді папа зібрав у Римі єпископів Франції та Італії, відлучив від церкви Генріха IV й увільнив його підданих від присяги імператоро-

ві. Цим скористалися невдоволені Генріхом IV німецькі феодали й розпочали повстання проти імператора. За такої ситуації Генріху IV не залишилося іншого виходу, як шукати примирення з папою. Холодної зими 1077 р. імператор із невеликим почтом прибув до резиденції папи в замку Каносса на півночі Італії. Протягом трьох діб Генріх IV був змушений стояти босоніж, в одязі спокутного грішника, перед ворітьми замку, доки Григорій VII пробачив свого супротивника. Відтоді слово «Каносса» стало символом підкорення світської влади духовній, а вислів «ходіння в Каноссу» означає глибоке приниження переможцем переможеного.

 

Однак Генріх IV не забув приниження і не упокорився. У 1084 р. він із великою армію рушив на Рим і захопив його. Григорій VII ледь урятувався від полону і був змушений утекти на південь Італії. Наступного року Григорій VII помер, заповідаючи своїм наступникам продовжувати боротьбу проти імператорів.

Боротьба проти папської влади призвела до ослаблення Німецької імперії. Німецька знать зміцніла, перетворившись на спадкових володарів земель, кількість герцогств та інших світських і духовних володінь значно збільшилася, адже під час боротьби між імператорами й папством обидві сторони надавали землі й різноманітні привілеї своїм прихильникам. Імператор залишився верховним сеньйором, але характер його влади змінився. Німецька знать закріпила право обирати імператора. Він міг ще за життя примусити обрати своїм наступником сина, але все одно принцип виборності, а не успадкування, був важливим.

Відновити втрачену могутність Німеччини поталанило трьом імператорам із династії Штауфенів: Фрідріху І (1155-1190), його синові Генріху VI (1191— 1197) та онукові Фрідріху II (1212-1250).

Імператор Фрідріх І відомий в історії під ім’ям Барбаросса (Рудобородий), яке дали йому італійці. За його часів імперію стали називати Священною. Це, на думку імператора, мало підкреслити його незалежність від папи. Мовляв, його імперія освячена Богом, а не папою. Здійснюючи свій намір, Фрідріх І користувався тим, що папству було в той час не до нього. У Римі різні угруповання обрали одночасно кілька пап, кожен із яких вважав інших самозванцями. Проте, коли боротьба за папський престол завершилася, Рим знову висунув претензії на вищу владу в християнському світі. У 1157 р. представники папи за його ж дорученням оголосили, що Фрідріх отримав корону лише як «бенефіцій» від папи і має йому підкорятися.

Мовою документа

Зі звернення Фрідріха І Барбаросси до римлян

Рим більше не в Римі. Хочете знову побачити колишню римську славу, умілий устрій таборів, доблесть і дисципліну? Усе це перейшло до нас разом з імператорською владою. Я ваш законний господар.

• Як аргументував імператор свою владу над Римом?

Назву союзу дала місцевість Ломбардія, мешканці якої найболісніше відчули на собі діяльність імператора. У 1162 р. вони повстали проти Фрідріха І. У відповідь імператор спустошив головне ломбардське місто Мілан так, як не спустошували італійських міст варвари. Він зруйнував його стіни та будинки, наказав мешканцям протягом восьми днів залишити місто. Центральний майдан, за давнім звичаєм, переорали плугом і посипали сіллю на знак того, що місто стане пустирем. Ватажків повстання було страчено.

 

У відповідь Фрідріх І пішов війною на Італію. Він хотів не лише покарати папу, а під цим приводом підкорити заможні італійські міста. Фактично похід 1158 р. мав завойовницький характер. За допомогою величезної для тих часів 100-тисячної армії Італія була приєднана до володінь імператора. Однак волелюбні жителі міст не хотіли підкорятися Фрідріху І. Для боротьби проти імператора вони об’єдналися в союз 15 міст — Ломбардську лігу.

29 травня 1176 р. в битві під Ленья-но війська Ломбардської ліги розбили армію Фрідріха І. Характерним було те, що з німецькими рицарями билася й перемогла армія, більшість якої становили ремісники міст Ломбардії. Після поразки імператор примирився з італійськими мі-

 

стами, проте італійці змушені були визнати Фрідріха І своїм правителем.

 

Боротьбу за подальше підкорення Італії продовжив син Фрідріха І — Генріх VI. Він підкорив Сицилійське королівство і став володарем одразу чотирьох корон: німецької, італійської, сицилійської та імперської. Генріх VI був імператором найвпливовішої європейської країни того часу. Залежність від нього визнавали король Арагону, що на Піренейському півострові, і навіть англійський король Річард І Левове Серце.

Синові Генріха VI Фрідріху II (1220-1250) було лише три роки, коли помер його батько. Попри те, що його вихователем був Папа Римський Інокентій III, він став завзятим противником папства.

Фрідріх II визнавав себе світським главою всього християнського світу, тому вважав, що правителі мають визнавати його зверхність. Більше того, він дотримувався думки, що імперія освячена Богом і що сам імператор не тільки наступник давньоримських імператорів, а й намісник Бога на землі. Під час урочистих церемоній імператор дозволяв собі роздавати народу благословення, наче він служитель церкви чи посланець Бога.

Приводом до нового зіткнення між імператором і папою став шостий хрестовий похід (1228-1229 рр.). Імператор тривалий час зволікав із початком походу, за що Папа Римський відлучив його від церкви. Але Фрідріх II навіть і не спробував зняти із себе відлучення, а вирушив до Святої Землі й без жодної битви домовився із султаном Єгипту про передачу Єрусалима та інших святих місць на п’ять років під владу християн. Папа був настільки розлючений, що навіть відлучив від церкви і Єрусалим.

Досить байдуже ставлення Фрідріха II до християнської віри стало ще одним приводом до протистояння. Папа Римський Григорій IX удруге відлучив імператора від церкви. Однак від «ходіння в Каноссу» вже сплинуло багато часу. Відлучення від церкви нікого не злякало. До кінця життя Фрідріх II був відлученим від церкви і вів боротьбу проти папи, який називав його антихристом і сином диявола, хоча сам Фрідріх у своїх володіннях жорстоко переслідував усіх єретиків. Раптова смерть імператора в 1250 р. дала можливість церкві зітхнути з полегшенням, адже кожен день життя цього «безбожника» зменшував її авторитет.

Фрідріх II не любив Німеччину і майже все своє життя провів у Сицилійсько-му королівстві, яке перетворив на могутню централізовану державу. Дивовижна розкіш палацу Фрідріха II зі східною музикою і танцями радше нагадувала двір арабського халіфа. На вулиці міста і в мандрівки королівством імператор виїздив у супроводі воїнів на індійських слонах. За слонами вели верблюдів, леопардів, левів. Недарма сучасники називали Фрідріха II «дивом світу». До християнської віри імператор ставився досить прохолодно. Вважається, що він написав трактат «Легенда про трьох ошуканців», у якому йшлося про Мойсея, Христа і Мухаммеда. Таємнича і загадкова постать імператора спричинила навіть легенду, що він не помер у 1250 р., а таємничо зник і з’явиться, коли настане кінець світу, щоб установити на землі царство загального миру.

Спираючись на ресурси Сицилійського королівства після повернення з хрестового походу, він розгорнув боротьбу за контроль над Центральною Італією, що була під владою пап. Фрідріх II таким чином намагався підкорити пап своїй владі й одночасно об’єднати в одне ціле свої італійські й німецькі володіння. Але ця безперервна боротьба не дала бажаного результату. По смерті Фрідріха II Німеччина почала занепадати, імперська влада вже ніколи до кінця Середньовіччя не була такою, як за часів Штауфенів.

Італійська політика імператорів була згубною як для Італії, так і для Німеччини, а також для імператорів. Італія та Німеччина заплатили за це роздробленістю, імператори — фактичною втратою влади, а папи римські, своєю чергою, не зумули створити велику християнську державу під своїм пануванням.

► Унаслідок яких подій на Заході з’явилася нова Римська імперія? Хто став імператором нової імперії?

► Що стало приводом для конфлікту між Папою Римським Григорієм VII та імператором Генріхом IV?

► Назвіть трьох найвідоміших імператорів із династії Штауфенів.

► Коли Римська імперія стала Священною?

3. Німецький «наступ на Схід»

Поглинені боротьбою з папами й князями, імператори відносно мало уваги приділяли східним кордонам імперії, прагнучи лише до того, щоб Польща, Чехія та Угорщина визнавали свою васальну залежність. На той час у межиріччі Ельби та Одера й на узбережжі Балтійського моря свою незалежність ще зберігали західнослов’янські племена. Власної держави в них на той час не було. Вони чинили опір і поширенню християнства. У X ст. землі полабських і поморських слов’ян намагалися завоювати Генріх І і Оттон І. Але повстання слов’ян перекреслило їхні зусилля. Перший «наступ на Схід» зазнав поразки.

Від середини XII ст. церква і німецькі князі знову починають спрямовувати свої погляди на Схід. Під час другого хрестового походу у 1147 р. Папа Римський дозволив німецьким хрестоносцям під проводом герцога Саксонії і Баварії Генріха Лева здійснити свій похід не в Палестину, а на землі слов’ян. Хрестоносцям легко вдалося захопити землі полабських слов’ян, оскільки їхні сили були нерівними. На завойованих землях постало маркграфство Бранденбург, центром якого в XIII ст. стало місто Берлін.

Услід за рицарями й місіонерами на схід рушили німецькі селяни, ремісники, яких феодали заохочували всілякими пільгами. Місцеве слов’янське населення винищувалося або витіснялося в глухі місця.

У XIII ст. починається німецька колонізація прибалтійських земель, що були заселені балтськими племенами. Німецькі купці першими проклали шлях у ці землі, за ними рушили місіонери, а згодом і рицарі. У 1201 р. на землях племен лівів була заснована Рига, яка згодом стала центром нової німецької землі — Лівонії. Проте організувати переселення туди значної частини німецького населення не вдалося. Крім того, Лівонія не мала політичної єдності. Ризькі єпископи ворогували із заснованим у 1202 р. на цих землях орденом мечоносців, а згодом із міською громадою Риги. Непросто склалися й стосунки із сусідніми руськими князівствами — Новгородом, Псковом та Полоцьком. Пік протистояння припадає на 30-і - початок 40-х рр. XIII ст. Після поразки в битві на Чудському озері («Льодове побоїще», 1242 р.) на тривалий час було укладено мир.

У 1231 р. почалося підкорення слов’янського племені пруссів. Головну роль у їх завоюванні відіграв Тевтонський орден, запрошений у Прибалтику польським князем Конрадом Мазовецьким, володіння якого найбільше страждали від набігів пруссів. Тевтонці вміло скористалися наданою їм можливістю. На місці підкорених ними земель пруссів вони створили сильну державу, яка незабаром стала загрозою як для Польщі, так і для руських князівств. У 1238 р. в битві під Дорогочином Данило Галицький завдав їм першої серйозної поразки. Після цього тевтонці зосередили свою увагу на боротьбі проти литовців. Проте «литовські походи» ордену так і не дали бажаного результату. Литовські племена об’єдналися в єдине князівство, яке не тільки дало відсіч німецькій агресії, а й відіграло важливу роль у подальшій історії Східної Європи.

Крім того, орден зіпсував відносини і з Польщею, захопивши в неї приморські землі. Згодом у 1410 р. об’єднане військо Польщі та Литви завдало поразки ордену в битві під Ґрюнвальдом, а землі ордену стали васально залежними від польського короля.

Німецька колонізація відбувалася не лише за допомогою сили зброї. Багато правителів країн Східної Європи запрошували німецьких поселенців у свої володіння, сподіваючись використати їхній досвід для освоєння значних територій, заснування міст і розвитку ремесла. Згодом це зумовило існування в містах на сході Європи значного прошарку німецького населення.

► На які території здійснювався німецький «наступ на Схід»?

► Якими були результати наступу?

4. Занепад імператорської влади. «Золота булла»

У XIII ст. Священну Римську імперію охопила криза, а згодом вона занепала. У 1254 р. помер останній король із династії Штауфенів. Імперія припинила свої намагання підкорити Італію і перестала бути суперницею римських пап. В імперії розпочався період міжцарів’я (1254-1273 рр.). Німеччина розпалася на багато світських і церковних володінь, міст і окремих рицарських володінь. Із цього найбільше скористалися князі, які збільшували свої володіння і зміцнювали владу. Після формального відновлення влада імператора була настільки ослабленою, що в дійсності він управляв лише своїми родовими володіннями. Імперські князі ревно стежили за посиленням імператорської влади і прагнули обрати імператором слабшого. У період міжцарів’я встановився порядок, коли імператора обирали сім наймогутніших князів імперії, яких називали курфюрстами. На імператорську корону претендували представники з родин Габсбурґів і Люксембурґів.

У середині XIV ст. політичний центр імперії перемістився в Чехію.

Імператор Карл IV (1346-1378 рр.) із династії Люк-сембурґів був одночасно і королем Чехії. У своїй політиці основну увагу він приділяв власним родовим володінням. Карл IV, розуміючи, що утримувати імперію під своєю владою він не зможе, вирішив закріпити існуючий стан речей, за якого імперія лише об’єднувала окремі самостійні князівства, міста та ін. Так, у 1356 р. він оголосив Золоту буллу, що закріплювала роздробленість імперії.

 

Цей документ підтверджував порядок вибору німецького короля курфюрстами більшістю голосів. Король після коронації Папою Римським ставав одночасно імператором. Булла закріплювала привілеї князів на вищий суд, розроблення копалень, на карбування власної монети, збирання золота. Дозволялося вести «законно оголошені» війни. Проте війни васалів проти сюзерена було заборонено. Золота булла стала основою для видання законів імперії аж до її ліквідації у 1806 р. Від кінця XV ст. імперія стала називатися Священною Римською імперією німецької нації.

► Що таке Зонота буйна? Які її' основні поноження і на-снідки прийняття?

► Хто і як обирав імператора?

Закріпимо знання

1. Чим відрізнялася утворена Оттоном І Римська імперія від імперії Карла Великого?

2. У чому полягали причини боротьби між римськими папами та німецькими імператорами?

3. Які факти свідчать про відновлення могутності Німецької імперії за часів правління династії Штауфенів?

4. Якими були результати і наслідки «наступу на Схід»?

5. Складіть історичний портрет Фрідріха II Штауфена.

6. Розкрийте суть вислову: «Ходити в Канносу».

7. Із чим пов’язані зміни в назві імперії: Римська імперія — Священна Римська імперія — Священна Римська імперія німецької нації?

 

Це матеріал підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем

 

 

Автор: vlad2017 от 25-01-2017, 11:24, посмотрело: 1225