Народна Освіта » Всесвітня Історія » Народження Середньовічної Європи

НАРОДНА ОСВІТА

Народження Середньовічної Європи

Опрацювавши цей параграф, ви дізнаєтесь: чим відрізнялися варварський і римський світи; на якій спадщині виросла Середньовічна Європа; як утворилася Франкська імперія і чому вона розпалася; яка роль належить Карлу Великому в становленні Середньовічної Європи.

Велике переселення народів — переміщення в IV—VII ст. германських, слов'янських, сарматських та інших племен на території Римської імперії.

Варвари — зневажлива назва всіх іноземців, які не мали грецького і римського виховання, не були причетними до їхньої культури, не знали їхньої мови.

 

Римський і варварський світи в середині І тисячоліття. Народженню Середньовічної Європи передували занепад Римської імперії (від ІІІ ст.), Велике переселення народів (ІУ—УП ст.), розселення варварів на території Західної Римської імперії та утворення ними варварських королівств. Біля витоків Середньовічної Європи стояли два протилежні й несхожі світи: античний (греко-рим-ський), що від початку нашої ери активно християнізувався, і варварський. Складний і важкий шлях поєднання цих світів тривав декілька століть (від У до ІХ ст.).

На середину І тис. Римська імперія являла собою лише слабку тінь колишньої могутності. Через кризу і занепад, які розпочалися в ІІІ ст., держава була не здатна витримати навалу варварів. Припинення завойовницьких війн спричинило скорочення кількості рабів,

 

РОЗДІЛ І. ПЕРШІ СЕРЕДНЬОВІЧНІ ДЕРЖАВИ

 

що негативно позначилося на стані сільського господарства та ремесла. Щоб якось компенсувати нестачу робочих рук, слуг та вільних селян стали перетворювати на напівзалежних від землевласників людей — колонів.

Попри занепад Римська імперія ще зберігала свою привабливість для завойовників: великі міста, багаті маєтки, доглянуті поля, виноградники, сади, «вічні» римські дороги тощо.

Так сталося, що варварами в сприйнятті римлян стали насамперед народи, що жили на просторах Європи: кельти, германці, слов’яни. Найбільший вплив на подальшу долю Західної Римської імперії справили германці.

Проповідник Єальвіан про втечу римлян до варварів (V ст.)

Бідні, знедолені вдови стогнуть, сироти без покровительства, багато з них, навіть знатного походження і освічені, втікають до варварів. Щоб не загинути під вагою державного тягаря, вони йдуть шукати у варварів римської людяності, бо не можуть більше терпіти варварської жорстокості римлян.

1. Про що розповідає цей документ? 2. Чим була зумовлена втеча римського населення до варварів?

Переважна частина германських племен у І—ГУ' ст. розселилися в прикордонних з імперією областях. Германці вирощували жито, ячмінь, пшеницю, овес, розводили худобу, полювали та збирали в лісах і болотах ягоди, гриби тощо. Із болотних руд германці отримували залізо, із якого виготовляли знаряддя праці та зброю.

Сім’ї германців були великими. Під одним дахом жили кілька десятків найближчих родичів. Декілька сімей утворювали рід. Із родів складалися племена, які в ІІІ—IV ст. почали об’єднуватися в могутні племінні союзи.

 

 

 

Рим після невдалих спроб підкорити світ варварів відгородився від нього лімесом — укріпленою лінією на кордонах, що складалася з ровів, башт, воєнних таборів. Однак кордон не роз’єднав два світи, а скоріше поєднав їх. У прикордонних містах процвітала торгівля, усе більше германців вирушали на службу до римського війська, германська знать запозичувала спосіб життя й звичаї римлян, відправляла своїх дітей навчатися античної мудрості.

Проте в ІУ ст. розпочалися події, про які сучасник писав так: «Гуни накинулися на ала-нів, алани — на готів, готи, що були вигнані зі своєї батьківщини, відібрали в нас Іллірію. І це ще не кінець...» Світ варварів прийшов у рух, який дістав назву Велике переселення народів (ІУ— УІІ ст.). У Західну Римську імперію рушила си-ла-силенна варварів, зупинити яку було неможливо. Наслідком Великого переселення народів стало падіння Рима (410 р.), розорення його вандалами (455 р.), загибель Західної Римської імперії (476 р.) і створення варварських королівств.

Варварські королівства. Першу варварську

державу на території Західної Римської імперії — Тулузьке королівство — утворили вестготи в 418 р. за згодою імператора Гонорія. Королівство фактично було самостійним, а його столицею стало місто Тулуза.

Приблизно в той самий час у Північній Африці виникло Вандальське королівство зі столицею на місці давнього Карфагена.

У басейні річки Рони в середині У ст. виникло Бургундське королівство зі столицею в Ліоні. Невелике за розмірами, воно мало значний вплив на життя Західної Римської імперії.

Після усунення від влади римського імператора Ромула Августула виникло королівство Одо-акра зі столицею в Равенні. Однак проти нового правителя змовилися імператор Східної Римської імперії Зенон і молодий вождь остготів Теодоріх. У 493 р. Теодоріх вдерся до Італії та вбив Одоа-кра, після чого проголосив себе «королем готів та італіків». Держава Теодоріха була найбільшим із королівств, заснованих германцями на території Римської імперії. Проте після смерті імператора його держава припинила своє існування.

 

 

Від середини V ст. розпочалося масове вторгнення на територію колишньої римської провінції Британія північно-західних германських племен саксів, англів і ютів. У результаті англосаксонського завоювання на землях Британії утворилися сім королівств. Згодом завойована ними країна стала називатися Англією. У той самий час у Північній Галлії виникло Франкське королівство.

Усі варварські королівства існували недовго: одні розпадалися, інші були завойовані. Лише Франкське королівство тривалий час зберігало свою могутність. Саме воно відіграло важливу роль у подальшому розвитку Європи.

Франкська держава Меровінгів. Назву «франки» (перекладається як «вільні», «відважні») почали використовувати від середини ІІІ ст. стосовно германських племен, які жили в нижній та середній течіях річки Рейн. У V ст. франки захопили Північно-Східну Галлію. Одним із найвідоміших вождів франків у той час був Ме-ровей. Саме він започаткував першу королівську династію франків — Меровінгів. Найславетнішим представником цієї династії став онук Меровея — король Хлодвіг (481—511).

У 486 р. Хлодвіг уклав союз із вождями інших племен і вирушив у римські володіння. Поблизу міста Суассон у вирішальній битві франки розбили римські війська і завоювали Північну Галлію, де утворилося Франкське королівство.

Завоювавши Галлію, Хлодвіг знищив більшість вождів, із якими разом воював проти римлян, і став королем — єдиним правителем держави.

Варварські королівства — держави, створені варварськими народами на території Західної Римської імперії в V ст.

 

 

Усі питання Хлодвіг вирішував самостійно або радився з довіреними особами. У розпорядженні короля була постійна військова дружина, на утримання якої, за римським звичаєм, почали збирати податки. Для збору податків і підтримання порядку в державі Хлодвіг із близьких йому людей призначав правителів — графів. Найвищим суддею у Франкському королівстві був сам король.

• Система управління франками за Хлодвіга

 

Жителі завойованої франками Північної Галлії були християнами. Для того щоб посилити серед них владу й авторитет, Хлодвіг разом із дружиною в 496 р. прийняв християнство за західнорим-ським зразком. Завдяки цьому кроку Хлодвіг і його наступники здобули підтримку з боку християнського духовенства, що полегшило подальше підкорення Південної Галлії, а також сприяло зміцненню авторитету королівської влади серед франків.

До завоювання Галлії у франків не було писаних законів, а існували лише звичаї, які в усній формі передавалися від покоління до покоління. Такі правила поведінки називають звичаєвим правом. Запис

законів франків, зроблений за Хлодвіга, є однією з найвизначніших пам’яток звичаєвого права у Європі. Він дістав назву «Салічна правда» (за назвою франкського племені, із якого походив Хлодвіг, — салічні франки) і став першим збірником писаних законів у франків. Наказавши записати давні закони, Хлодвіг тим самим прагнув підкреслити, що король судив за давніми звичаями свого народу.

Після смерті Хлодвіга Франкське королівство було поділене між чотирма його синами, які продовжили завоювання батька. Водночас брати намагалися знищити один одного й загарбати чужі землі.

Наприкінці VI ст. відбулися важливі зміни в системі землеволодіння франків. Земельні ділянки, отримані франками після завоювання Галлії, стали їхньою приватною власністю — алодом, який можна було вільно продати або заповісти. Поява приватної власності на землю свідчила про розпад давніх родових традицій і формування основи нового суспільства.

У другій половині VII ст. Франкське королівство остаточно занепало. Сучасники назвали цю добу часом «лінивих королів». Королі з династії Меровінгів лишалися при владі, але насправді всі справи вирішували королівські управителі — майордоми.

Каролінги. Франкська імперія. Наприкінці VII ст. єдиної Франкської держави фактично не існувало, до того ж їй загрожували нові завойовники — араби. Боротьбу проти арабів очолив майор-

 

дом Карл Мартелл (715—741). Він розумів, що лише добре озброєний кіннотник міг зупинити арабів, основу війська яких складала легка кіннота. Проте спорядження вершника коштувало дуже дорого (дорівнювало вартості 18—20 корів), і простий франкський воїн не мав змоги його купити.

Для придбання зброї і коней Карл почав відбирати землі в церкви й передавати їх у довічне володіння воїну за умови несення ним військової служби.

Така форма володіння землею дістала назву бенефіцій (від латин. beneficium — благодіяння). Зі створенням важкої кінноти було започатковане середньовічне рицарство (від нім. Ritter — вершник, кінний воїн).

Спираючись на кінне військо, Карл Мартелл у 732 р. розбив арабів у битві під Пуатьє. Ця битва мала вирішальне значення для долі європейської християнської цивілізації Середньовіччя — було зупинено наступ арабо-мусульманського світу на Європу.

Наступником Карла Мартелла став його син Піпін Короткий (741—768), який спочатку також мав титул майордома.

Усунувши від влади останнього короля з династії Меровінгів, у 751 р. Піпін Короткий став королем. Щоб підкреслити священний характер своєї влади, він здійснив обряд помазання на царство.

 

Бенефіцій — земельний наділ, який король або інший великий феодал надавав у довічне користування васалові на умовах несення військової чи адміністративної служби.

 

Про обряд помазання на царство згадувалося в книгах Старого Заповіту. Під час цього обряду вищі священнослужителі змазували миром (особливою священною олією) чоло, руки і спину короля. При цьому, як вважалося, на монарха переходила дарована Богом вища благодать, і він перебував під божим захистом. Згодом обряд помазання на царство запозичили у франків інші європейські володарі.

 

Піпін Короткий передав свою владу сину Карлу, якого згодом назвуть Великим. Так була заснована нова династія, що дістала назву Піпінідів, або Каролінгів.

Карла Великого (742—814) вважають не тільки найвидатнішим представником династії Каролінгів, а й найвідомішим монархом усього Середньовіччя. Це й недивно. Король франків та «імператор Заходу» швидко об’єднав у межах створеної ним імперії більшу частину Західної Європи. Він поклав край добі «темних віків», що панувала після загибелі Західної Римської імперії.

У той час із півночі й північного сходу державу Карла Великого оточували землі германських племен, передусім саксів; на пів-

 

дні була Іспанія, захоплена арабами-мусуль-манами; на сході жили авари та слов’яни.

 

Ставши королем, Карл Великий у 773— 774 рр. остаточно знищив Лангобардське королівство і приєднав його землі до своєї держави. Найтривалішими і найважчими були війни проти саксів, що велися протягом 772— 804 рр. У 788 р. Карл захопив Баварське герцогство. Він воював проти слов’янських народів, а згодом уклав із ними союз проти аварів і розпочав війну з Аварським каганатом — державою, утвореною кочовиками-ава-рами в Паннонії (тепер територія Угорщини). Ця війна тривала протягом 788—803 рр. Воїни Карла Великого розгромили аварів, й Аварський каганат зник із карти Європи.

Унаслідок завоювань Карла Великого під його владою опинилася значна територія, що за розмірами нагадувала колишню Західну Римську імперію. Серед оточення Карла виникла ідея проголосити його імператором на зразок давніх римлян. 25 грудня 800 р. папа Лев ІІІ під час урочистого різдвяного молебню увінчав уклінного короля Карла Великого імперською короною. У 812 р. Візантія визнала Карла імператором Заходу.

Попри війни, король удосконалював систему управління державою, піклувався про розвиток культури. Недарма цей час згодом назвали «Каролінгським відродженням». То був період розвитку освіти, відродження інтересу до праць давніх римських і грецьких мислителів, майже забутих за попередніх століть.

Держава Карла Великого була поділена на окремі округи — графства. Призначені королем графи збирали податки, здійснювали судочинство, очолювали місцеве ополчення.

Майже всі дрібні вільні власники землі перетворилися на залежних селян, оскільки не могли самі витримати тягар військової служби і придбати необхідне спорядження. Тому Карл набирав до війська лише власників чотирьох наділів. Іншим селянам доводилося або на спільні кошти відправляти до війська одного кіннотника, або шукати захисників, які могли б звільнити їх від служби. Захисниками селян ставали великі світські або церковні землевласники. Залежні селяни звільнялися від військової служби та втрачали давні права: їхнім суддею і господарем ставав захисник.

Загибель імперії Карла Великого. Утворення держав Середньовічної

Європи. Карл Великий помер 814 р. та був похований в Аахені, де жив останні роки. Після смерті короля створена ним імперія проіснувала недовго. Причини розпаду полягали у самому характері держави, створеної Карлом Великим. Він силою об’єднав різні за рівнем розвитку і культурою народи, у яких спільною була лише християнська віра. Господарство мало натуральний характер: усі необхідні речі та продукти вироблялися не для продажу, а для власного споживання. Відсутність торговельних зв’язків спричинила ізоляцію окремих областей держави Карла Великого.

Графи, які управляли землями, прагнули закріпити їх за собою, щоб передавати в спадщину нащадкам. Навіть власники дрібних бе-нефіціїв вважали їх своєю власністю. Графства, а також дрібні та великі землеволодіння перетворювалися на центри політичного і господарського життя. Оскільки таких володінь було багато, а міцної системи управління у Франкській імперії не існувало, то вона почала швидко розпадатися. За онуків Карла Великого — Лотаря, Людо-віка Німецького і Карла Лисого — протистояння загострилося.

У 843 р. на з’їзді у Вердені онуки імператора уклали угоду про поділ імперії на три частини. Імператорський титул зберігався за Лотарем, але ніяких особливих прав стосовно братів, які стали самостійними королями, він не мав. Верденський поділ імперії онуками Карла Великого започаткував три майбутні західноєвропейські держави — Німеччину, Італію і Францію.

Запитання і завдання

1. Які два світи стояли біля витоків Середньовічної Європи? 2. Назвіть першу варварську державу на території Західної Римської імперії. 3. Як називалася перша королівська династія франків? 4. Що таке «Салічна правда»? 5. Що таке бенефіцій? 6. Коли утворилася Франкська імперія?

7. охарактеризуйте римський і варварський світи в середині I тис. 8. Розкажіть про утворення варварських королівств і покажіть їх на карті. 9. Визначте особливості розвитку Франкської держави Меровінгів. 10. Як відбувся розпад Франкської імперії та якими були його наслідки?

11. Складіть план відповіді за темою «Розвиток Франкської імперії» та підготуйте розповідь за ним.

12. Використовуючи додаткову літературу, складіть історичний портрет короля Хлодвіга або імператора Карла Великого (за вибором). 13. Поясніть твердження: «У завершальний період існування Римської імперії відбувався процес варваризації Риму і романізації варварів». 14. Яким, на вашу думку, був вплив імперії Карла Великого на становлення Середньовічної Європи?

 

Це матеріал з підручника Всесвітня Історія 7 клас Гісем, Мартинюк

 

Автор: admin от 11-01-2017, 22:29, посмотрело: 1564